Сценарій свята рідної мови: До мови серцем доторкнись

На задній стінці сцени закріплена велика квітка із загорнутими пелюшками, які розгорнуть дівчатка в ході свята. Кожна пелюсточка квітки іншого кольору, їх всього сім – це кольори веселки. Усередині квітки написані слова: ВЕСЕЛКОВИЙ І ЗНАНЬ. Сюди потраплять діти, як для них відкриють всі пелюстки квітки. На кожній пелюсточці написані прислів’я, які виповідають тим предметам, які вивчатимуть діти.

1. Червона пелюсточка – це читання, основа навчання. На ній такі прислів’я:

Книжка вчить, як на світі жить.

Хто багато читає, той багато знає.

2. Оранжева пелюсточка – це рідна мова, письмо. На ній написані такі прислів’я:

Хто грамоти вміє, той добре жне і сіє.

Писать – не язиком чесать.

Пишуть не пером, а умом.

3. Жовта пелюсточка – це математика. На ній такі прислів’я:

Математика – акробатика для розуму.

Одна голова добре, а дві – краще.

4. Зелена пелюсточка – це зелений світ навколо нас, природознавство. На ній такі прислів’я:

Весна красна квітками, а осінь – плодами.

Здобудеш освіту – побачиш більше світу.


5 Голуба пелюсточка – це світ прекрасного, світ музики. На ній такі прислів’я:

Музика без’язика, а людей скликає.

Дудка знає, нащо грає!

  1. Синя пелюсточка – це фізкультура, спорт. На ній написано:

У здоровому тілі – здоровий дух.

Весела думка-половина здоров’я.

  1. Фіолетова пелюсточка – це праця, художня праця. На ній такі прислів’я:

Бджола мала, а й та працює.

Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Зробив діло – гуляй сміло!

Лине музика (за вибором організатора свята). Під музику в зал заводять першокласників, розсаджують їх на місця. Музика змінює одна одну, доки діти розсадяться. Роздається звук фанфар, на сцену виходять хлопець і дівчина – старшокласники, вони вітають дітей зі святом і починають його словами:

Учень і учениця: – Вітаємо вас, вільні діти вільної України, зі святом

першокласника!

Учень: Як вільно веселка у небо злітає

І грає всіма кольорами. Так вільно моя Україна співає. Йдучи нелегкими шляхами!

Учениця: Із дерева роду зростає пагіння

І лине до сонця, до світла.

Стрічай, Україно, нове покоління.

Що, ніби веселка, розквітло!


Учень: Йде в твої школи знання здобувати.

Щоб бути розумним у світі

І світлу державу свою будувати

У новому тисячолітті!

Учениця: Цим дітям, народженим в вільній державі.

Судилось багато зробити:

Наш прапор підняти у мирі і славі

Й любові зорю засвітити!

Учень:
Стрічай, Україно, чарівне суцвіття

Дітей своїх рідних у школі

Сміливо веди їх у тисячоліття

У щасті, з любов’ю до волі!

(Лине музика, на сцену вихором вилітають у танці діти. Танець закінчується і лине чарівний голос сопілки, виходять дівчатка одна за одною у платтях кольору веселки. Кожна з них розповідатиме про свій предмет і розкриє свою пелюсточку на квітці).

Всі дівчатка: – Ми, сім кольорів веселки, вводимо вас, діти, у

веселковий світ знань!

Дівчинка у червоному: – У школі вас навчать читати, бо хто багато читає, той багато знає. А книжка вчить, як на світі жить.

На читанні вас навчать читати:

Вчення – світло, а невчення тьма.

З книги легко світ паш пізнавати:

Книга все розкаже вам сама.

Книга допоможе мандрувати

По Землі і навіть до зірок!

З нею можете повсюди побувати,

Ви ж зробили тільки перший крок!

Книга мудра і багато знає.

Вчить людину, як на світі жить.

Мудрий той, хто книжечку читає,


Знайко завжди спереду біжить!

(Дівчинка дарує першокласникам книжечки на згадку про свято, віддає всі разом вчителю. Лине весела музика, до оранжевої пелюсточки підходить дівчинка в оранжевому платті, розгортає пелюсточку, читає прислів’я, що написані на ній, і розказує вірш).

Дівчинка в оранжевому:

Хто навчився грамотно писати,

Тому всі відкриються путі,

Зможе він багато розказати

Й допоможе іншим у житті!

Той, хто рідну мову поважає,

Живучи у рідному краю,

Той усі вершини подолає

І не зрадить матінку свою.

Свою рідну неньку – Україну

Берегтиме кожен день і час

І стоятиме за неї до загину.

Бо земля ця дорога для пас

(Дівчинка дарує першокласникам ручки.

Лине музика. Дівчинка вишитому платті підходить до жовтої пелюсточки, розгортає її читає прислів’я і вірш).

Дівчинка в жовтому:

Математика наука найточніша.

Треба наполегливо учить!

А чим далі, тим вона складніша.

Та без неї людям не прожить!

(Дарує матеріал для рахунку або інший подарунок. Лине музика. Дівчинка в зеленому підходить до зеленої пелюсточки, розгортає її, читає прислів’я, а тоді вірш).

Дівчинка в зеленому:

А Земля це найбільше диво!

Нас оточує дивосвіт.

І довкілля таке красиве

Всіх приваблює з юних літ.

Все в гармонії в цьому світі:

Флора, фауна і зірки

Тож природу потрібно вчити,

Берегти, а не навпаки.

Кожну річечку і озерця

Не забруднюй, а очищай!

Полюби і прийми до серця.

Березки зелен світ і знай!

(Вручає дітям емблеми, виготовлені спеціально для свята. Лиш музика. Виходить дівчинка в голубому платтячку, підходить до голубої пелюсточки, розгортає її, читає прислів’я і вірш).

Дівчинка в голубому:

Всіх людей краса єднає.

Щастя, радість нам дає.

Всяк від радості співає

/ такі уроки є!

Всіх тут музики навчають.

Тут пісенний дивограй!

Нотки весело стрибають.

Ну, а ти їх заспівай!

(Дарує нотні зошити. Лине музика. Па середину сцени виходить дівчинка в синьому. Вона розгортає синю пелюсточку, читає прислів’я, а потім вірш). Дівчинка в синьому:

Головне завдання – всім здоровим бути,

Мусиш сам подбати – і не вередуй!

То ж про фізкультуру як же нам забути?

Дух, і волю, й тіло вправами гартуй!

Томе зарядку треба нам щодня робити.

Бігати, стрибати – всім потрібен рух!

А без цього, діти, в світі не прожити

Лиш в здоровім тілі є здоровий дух!

(Дарує дітям скакалки. Лине музика. Дівчинка у фіолетовому розгортає фіолетову пелюсточку, читає прислів’я, а тоді вірш). |

Дівчинка у фіолетовому:

Бджола мала, а й та працює,

Тому і ти живи в труді,

Бо труд годує, лінь марнує.

Працюй – не будеш у біді.

Привчай до праці руки, друже,

А голові давай знання.

Майстерності навчайся дуже,

Будь наполегливим щодня!

Ще вчися гарно малювати,

Бо в світі стільки є краси,

Щоб світ у фарбах передати,

І людям цю красу неси!

(Дарує дітям олівці чи інші подарунки. Дівчатка-кольори веселки беруться за руки і запрошують всіх у веселковий світ знань).

Дівчатка – Дорогі діти! Запрошуємо у веселковий світ знань! Ласкаво просимо!

(Виконують пісеньку “Подорож у веселковий світ знань “)

Ми предмети кольорові,

Із веселоньки зійшли,

Різнобарвні, веселкові

Дітям руки подали.

Тож візьміться всі за руки

Дружно, як одна сім’я,

В веселковий світ науки

Підем разом ти і я!

Математика, читання,

1 краси високий дух,

І природа, й малювання,

Рідна мова, праця й рух.

Тож візьміться всі за руки

Дружно, як одна сім’я,

В веселковий світ науки

Підем разом ти і я.

Все ми будемо учити

І мудрішати щодня:

Щоб людьми у світі жити.

Нам потрібні всім знаний.

То ж візьміться всі за руки

Дружно, як одна сім ‘я, В веселковий світ науки Підем разом ти і я!

(Дівчатка виходять зі сцени пританцьовуючи. На сцену вибігає Знайко).

Знайко: – Добрий день, діти! Я Знайко! Ви мене знаєте? Я прийшов вас зі святом привітати! А дізнався про це я з газет, бо багато читаю та й усі новини знаю! Дорогі діти, вітаю вас із чудовим святом першокласника!

Вільні діти вільної країни.

Вчіться наполегливо щодня!

Щоб кувать майбутнє України,

Всім здоров’я треба і знання!

Вчіться гарно і наполегливо здобувайте знання, бо ж усім відомо, що Знайко по дорозі біжить, а Незнайко у бур’янах лежить!

(Вибігає захеканий Незнайко, звертається до залу).

Незнайко: – Я, я не згідний з тобою, я не лежу в бур’янах, я, я… за розум взявся! Уже вчусь у першому класі, от! І вже все знаю, от! Знайко: – Незнайку, та всього ніхто в світі не знає, навіть вчені, а ти вже встиг все знати, коли ж це? Незнайко: -О! Ми вже так довго вчимось, аж набридло! І я вже знаю, звідки дощ, звідки сніг береться, от!

Знайко: – То звідки він береться, сніг з дощем?

Незнайко – Звідки, звідки, а ти що не знаєш? З хмари, от звідки!

Знайко: – А хмара ж де береться?

Незнайко: – А з… А з … неба, от звідки!

Знайко. – А як на небі з’являються хмари?

Незнайко: А заповзли зі сходу, із заходу і повзуть, куди хочуть, А чого ти все питаєш, сам цього не знаєш? А ще кажеш, що багато читаєш!

Знайко.: Я то знаю, але хто питає, той не блудить, хочу побачити, чи ти знаєш, цікаво! І бачу, що вчитись тобі ще і вчитись…

Незнайко: – А тобі?

Знайко: І мені теж, тільки я хочу вчитись, а ти недуже!

Незнайко: – А що, я лише трохи не знав, точніш, забув…

Знайко: – Ага, не знав, не знав – та й забув. Так буває з тими, хто мало читає.

Незнайко: – Ні, ти знову не правий. Бачиш, я з книжкою весь час ходжу?

Знайко: – Мало з книжкою ходити, треба її читати! У книжках так багато всього цікавого: і казки, і загадки, і прислів’я, і оповідання…

Незнайко:-Стій. зупинись, я багато загадок знаю! Давай змагатись!

Знайко: – Давай! Зараз покличемо дітей, зробимо дві команди і позмагаємось!

Незнайко: – Чудово! До мене хай іде п’ять дітей і до Знайки теж п’ять. Будемо змагатись.

(На сцену виходять по п’ять дітей, які знають загадки. Спочатку Знайко загадує, а Незнайко відгадує, а потім навпаки, а і кілі діти з кожної команди по одному загадують, а з іншої команди підгодують, якщо хтось не може відгадати; зал допомагає).

Знайко:

1. Чорний Іван, дерев’яний каптан, де носом проведе, там помітку кладе. (Олівець)

2. Утрьох їдуть братці верхом на конячці. (Пальці на олівці)

3. Снігові поля, чорні грачі, хочеш бути мудрим, бери та вчи.

(Книжка)

4. Бачить-не бачить, чути-не чує, мовчки говорить, добре мудрує.

(Книжка)

  1. Білий кінь по білому полю

    Залита білий слід за собою,

    З кінця в кінець скаче,

    Мовчки усім щось каже. (Крейда по дошці)

    6. Хто мовчить, а всіх навчає? (Книжка)


    Незнайко:

    1. Біле поле, мудрий на нім оре. (Зошит)

    2. Біла рілля, чорне насіння, лиш той посіє, хто розуміє.

    (Зошит і букви)

    3. Добре бачить, а сліпий. (Неписьменний)

    4. Біла рілля, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє, хто його знає, той позбирає. (Письменний)

    5. Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита. (Книжка)

    Знайко: – Спасибі, любі діти. Було дуже цікаво нам змагатись, правді Незнайко: – Дякую! Я тепер ще більше знаю! І діти багато знають, здорові Знайко: – Діти молодці, вони ще дуже гарно співати вміють!

    Незнайко: – Так? Тоді давай знову змагатись! Це твої діти будуть а це мої.

    (Показує в зал рукою, ніби ділить його пополам. Діти по черзі виконують пісні, які вивчили на уроках музики, перемагає дружба)


    Знайко:
    – Як усі чудово співали, дуже старались. Перемогла дружба! Але у нас є такі діти, які ще хочуть співати окремо

    Просимо на сцену!

    (Виконуються номери художньої самодіяльності, які підготували діти до свята. На сцені Знайко і Незнайко. До них непомітно наближається Лінь у прозорому шалі, підходить ззаду до Знайка, хоче обняти його, але Знайко лякається).

    Знайко: – Ой, що це? Звідки Лінь взялася? Геть тікай від нас! Геть іди! Дітям не можна з Лінню дружити. Правда, діти?

    Діти з залу: – Правда! Тікай Лінь від нас! Тікай!

    (Лінь махнула на дітей рукою і наближається до Незнайка, пригортає його, обіймає).

    Лінь: – Ой, не йду я до вас, не йду. Я до Незнайка прийшла, бо люблю його, а ви не кричіть. Зовсім збили з дороги бідну дитину, заговорили своїми загадками, нащо вони йому голову задурили, а він же ще такий маленький, такий бідненький… Учать, учать… А вчитися, мій хлопчику, ніколи не пізно, ще вивчишся. Сьогоднішньої роботи ніколи на завтра не відкладай, краще на післязавтра… А мене не бійся, я хороша, я люблю діток…

    Мене звуть просто – Тітка Лінь,

    А я хороша, я дітей шкодую.

    За ними я ходжу, як їхня тінь,

    Для них безділля, спокій я готую…

    Я діток присипляю, їх люблю.

    Хай будуть ручки білі в них, як з вати,

    Я разом з ними їм, охоче сплю –

    Не треба зовсім діткам працювати!

    Лінуйтесь, діти, і не вчіть уроки!

    Нікому не потрібні ці знання!

    Не треба дітям лишньої мороки,

    Ідіть, як котики сліпенькі, навмання…

    – Ходи до мене, мій Незнайчику, хороший хлопчику, мій зайчику. Відпочинь ти втомився від школи, не ходи більше в школу ніколи! (обіймає Незнайка, дає довгу цукерку, кладе на лавку спати).

    Незнайко (Ні, дякую, тітонько, я й справді втомився, хоч відпочину від тієї науки і від того Знайка, от!

    Знайко
    Незнайку, встань, не піддавайся на злі уловки Ліні, вона тебе погубить. Діти, допоможіть звільнити Незнайка, Лінь погубить його.

    Незнайко: Відчепіться від мене, мені добре, не кричіть, я спати хочу!

    Знайко
    А я думав, що ми ще позмагаємось, і от маєш: знову він за своє Ну що з тою Лінню робити? Сидить біля нього і не пускає нікого.


    На сцену вибігає Івасик-Телесик)

    Телесик: Не переживайте, діти, я знаю, що робити, я справлюся з Лінню і ви мені допоможете, згода?

    Діти. Згода!

    Телесик: Зараз ми будемо змагатись, хто більше прислів’їв про науку та про роботу скаже. А Лінь їх так не любить, у неї від роботи і від прислів’їв про неї навіть зуби терпнуть, вуха їй закладає, отже, вона швиденько утече і Незнайка кине, так ми йому і допоможемо!

    Знайко: – Правильно, ти молодець, здорово придумав!

    Допоможете, діти?

    Діти: – Допоможемо!

    Телесик: – Виходьте до мене 5 дітей і до Знайки 5 дітей, будемо змагатися!

    (Діти піднімаються па сцену, кожен з них скаже одне-два прислів’я: то з однієї команди, то з другої. Починають Телесик і Знайко, а далі діти).

    1. Добре того вчити, хто хоче навчатися.

    2. Здобудеш освіту побачиш більше світу.

    3. Потрібно учиться – завжди знадобиться.

    4. Пташка красна пір’ям, а людина – своїм знанням.

    5. Перед розумом сила поступається.

    6. За науку цілуй батька-матір в руку.

    7. До доброї криниці стежка втоптана.

    8. Чого Івась не навчився, того Іван не буде знати.

    9. Хочеш більше знати треба менше спати.

    10. Чого навчився, за плечима не носить.

    11. Письменний бачить поночі більше, як неписьменний вдень.

    12. Мудрим ніхто не вродився, а навчився.

    13. Знайко по дорозі біжить, а Незнайко на печі лежить. (Лінь підхоплюється, біжить…)

    Телесик: – А, не витримала!

    Лінь: – Досить вже, досить з мене ваших прислів’їв, аж вуха опухли надоїли, от тільки Незнайка шкода, геть замучили дитиня спить, не ворушиться… Вставай, Незнайку, ходи зі мною…


    Діти: – Не йди! Не йди!

    (Незнайко протирає очі, не розум її; що діється. Лінь тікає, і
    Телесик біжить за нею з лозиною).

    Незнайко: – Ой і спав же я… Що я пропустив?

    Знайко: – Ми тут з Телесиком і дітьми змагались, хто більше прислів’їв знає, а ти спав, шкода…

    Незнайко: – А я теж знаю: око далеко бачить, а розум більше!

    Телесик: – Правильно, Незнайку, перед розумом сила поступається? Бачиш, як Лінь чкурнула, аж закуріло за нею! Тепер можна і свято продовжити. Давайте на радощах всі разом потанцюємо сидячи. Включіть музику, будемо всі танцювати, я показую рухи, а всі за мною під музику повторюйте, буде весело! (Діти танцюють танець сидячи).

    Телесик: – А тепер я хочу всім вірш прочитати, ось послухайте!

    За велику справу я в житті берусь.

    Не кажу – не вмію, а кажу навчусь!

    Я навчусь писати, рахувать, читати.

    Бо в житті складному треба розум мати.

    Хто грамоти вміє – добре жне і сіє.

    Хто багато знає, той життю радіє.

    Вчення – світло ясне, а невчення – тьма,

    А життя нещасне там, де знань нема.

    Треба завжди, діти, книгу всім любить.

    Бо вона навчає, як па світі мить.

    В мудрості народній є про це багато:

    Добре того вчити, хто все хоче знати.

    1 тепер у школі треби нам трудиться.

    Дуже добре вчитись – в житті знадобиться!

    (Діти виконують номери художньої самодіяльності).

    Дівчинка:

    Нам казали і мама, і тато:

    “Будьте мудрі, здорові ростіть.

    Коли хочете знати багато.

    Лінь від себе далеко женіть!”

    Ми тих слів не забудем ніколи,

    А навчаємось, в праці ростем..

    Всі ми з радістю ходим до школи

    І сміливо вершини берем!

    Треба в світі багато всім знати,

    Нас Чекають великі діла.

    Нам країну свою будувати.

    Щоб вона процвітати могла.

    Тож візьмімося разом за руки,

    Заспіваєм веселих пісень,

    В веселковий світ знань, в світ науки

    Будем йти крок за кроком щодень!

    Всі діти на сцені і в залі беруться за руки і співають пісню про школу (за вибором організатора. Незнайко вибігає наперед, стає і перед дітьми і гукає в зал).

    Незнайко: – Почекайте, я мало не забув! Я хотів сказати найголовніше! Знайко: – Про що?

    Незнайко: – А про те, що всі ми, всі ми – однокашники, ой, тобто ми всі -однокласники, от!

    Телесик: -І так правильно, і так! Ми всі тепер однокласники, бо вчимось в одному класі. Вільні діти вільної країни. А ще ми і однокашники, бо нам ще так багато каші треба з’їсти, щоб стати розумними!

    Знайко: – А щоб ми стали справжніми однокашниками, то зараз ми попробуємо смачної шкільної каші, з однієї тарілки!

    Незнайко: – А приготуйте-но ложки, кашу будемо їсти! А потім разом будемо всі наступні роки навчатися, долати нелегкі шляхи шкільної науки, сил набиратися, щоб здоровими вирости і в майбутньому будувати свою вільну і незалежну Україну, яка чекає на нас!

    (Батьки вносять у казанках кашу, розносять по рядах між дітьми, кожен набирає своєю ложкою і пробує кашу. У залі звучить весела музика).

завантаження...
WordPress: 22.96MB | MySQL:26 | 0,332sec