Сценарій свята квітів: Осінні фантазії


(«Осінні барви» – звучить музика
+ фотогр. В.Муляр)

Ведучий 1. Ти поведи мене в осінній сад,

Де диво-казку творить листопад..

Там осінь-чарівниця у танку

Кружляє в різнобарвному вінку.

В.2

В1. Добрий день вам, дорогі друзі.

В.2 Добрий осінній день.

В.1. Сумовито- урочисті акорди осінньої мелодії торкаються душі кожної людини,

Яка не байдужа до краси. Хтось мрійливо замислиться:» А що буде там, у майбутньому. Хтось гірко зітхне:» Ось і старість на порозі. Така вже вона осінь : сумовита і радісна водночас. Але ж яка чарівна!

В. 2 Так, кожна пора року по- своєму гарна і приваблива. Та чи не найчарівніша – осінь. Вона бентежить серце не одному поколінню художників, поетів, композиторів. І сьогодні ми простежимо як у своїй творчості ці митці відчули красу осені і зуміли донести до нас.

Учень-деклам.

Осінь на землю, сховавшись за хмарами,

Бризнула фарбами: сивими, карими,

Ясно-червоними, жовтогарячими…

Тихо розщедрилась і не побачила

За клопітливою диво-роботою,

Як перекинувся глек з позолотою.

Золото ллється струмочками рівними:

Білі берізоньки стали царівнами.

Світ за туманами просто до обрію

Радісно світиться вродою доброю.

 

В.1 Класичним твором на осінню тему є полотно В.Полєнова*Золота осінь*. Картина написана з високого берега річки. Ми бачимо плавний вигин її берегів, спокійну течію, береги, вкриті лісом, якого вже торкнулася осінь-чарівниця. Композиція твору чітко ділиться на плани, які ніби ведуть вдалечінь.

Картина «Золота осінь» квінтесенція цієї любові й видно, що частина душі автора назавжди застигла в добутку, наповнюючи його теплотою й м’яким внутрішнім світлом

Дивно соковито і ємко передані кольори й фарби – чарівництво проникнуло в плавні лінії й вигини водної гладі, у небеса, що нависають над пагорбами, у ліс і купол церківки, пожвавлюючи й роблячи все це об’ємним і сьогоденням. Строга пишнота околиць у берегів Оки притягає погляд – тепло останніх осінніх днів, здається, стікає з полотна й розливається по залі. Сонячні зайчики й відблиски від води змушують жмуритися й посміхатися, згадуючи такі ж дні зі свого життя. Пагорби, обкреслені м’якими, текучими лініями, повільно зникають, розчиняються в безмежній далечіні. І тільки крихітна частина величезної рівнини попадає у відбиток художника – і ріка, і дерева, і громади пагорбів, немов мазки якоїсь великої іншої картини.

Осінь на ній ще тільки-тільки прокидається, вона ще не дихнула на дерева й багато хто з них ще в літньому одязі, лише деякі перемінили розцвічення. Золото й багрянець тепер живуть своїм життям, розбавляючи зелень і додаючи принадності мерехтливий у променях сонця бережу. Маленька лісова дорога кличе за собою в ліс, де ще цвітуть останні квіти, пахне травою й хвоєю, і від землі виходить останнє тепло. Дивлячись на цю картину, хочеться забути на секунду про справи й проблеми, розчинитися в ніжній красі й гармонії, подумати про плавний і неквапливий плин життя, що так далека від сьогоднішніх киплячою енергією міст.

 

 

 

 

 

Ліна Костенко «Осінь» ( читає Лев Луцкер)

 

 

 

 

 

 

Мистецтвознавець.

Пейзажі Ісаака Левитана часто називають шедеврами. Він не просто зобразив знайомі многим пейзажі. Іноді говорять: “Художник оспівав красу природи”. Це вираження означає, що у свої картини він вклав всю силу любові. Картини Левитана дійсно повні любові до рідної природи. Вони схожі на гарну музику й на витончену поезію. Дивлячись на картину Левитана “Золота осінь”, згадуєш і музику російських композиторів, і кращі рядки російської поезії про осінь. “Очей зачарування”, “у багрець і золото одягнені ліси” – ці слова Пушкіна дуже підходять до “Золотий осіни”.

На полотні ми бачимо характерний російський пейзаж. Спокійний день у середині осіни. Сонце світить, але вже не так яскраво. Перед очами відкривається російський простір: поля, гаю, ріка. Синє з білими хмаринами небо на обрії сходиться з лінією лісу. Вузька річка з невисокими берегами перетинає картину вертикально, допомагаючи ока глядача побачити перспективу. Чіткими вертикальними мазками художник показує рух води

Перед нами березовий гайок. Береза – дуже мальовниче дерево. Левитан, як і багато художників, любив берези, часто зображував їх у своїх пейзажах. Осінь уже офарбила природу у свої осінні кольори: жовтий, золотавий жовтогарячий. Вони такі яскраві, що спочатку здається: вся картина написана різними тонами жовтого кольору. Але це лише на перший погляд. Придивившись, ми бачимо, що й трава на передньому плані ще зелена, тільки початку жовтіти. І далеке поле, за яким видніється кілька сільських будинків, ще зелене. І гайок на правом бережу ще бадьоро зеленіється.

Але наша увага прикута до саме до жовтих берізок. Їхнє листя тріпотить на вітрі, переливається як золото в сонячному світлі. У пейзажі немає сумуй, навпаки, настрій умиротворене, спокійне. Це золота осінь. Вона зачаровує красою.

 

Чайковський є одним з найбільш улюблених і відомих російських композиторів. Ім’я Чайковського відоме всьому світові завдяки великій доступності його музики, завдяки тому, що він завжди говорив простою, зрозумілою музичною мовою, навіть тоді, коли передавав найскладніші і найглибші думки і почуття. Його музика захоплює своєю щирістю, теплотою і глибиною.

Творчість Чайковського дуже різноманітна: він написав опери, балети, симфонії, увертюри, фантазії, сюїти, квартети, концерти, фортепіанні і скрипічні п’єси і т. п., і в кожному з цих видів музичних творів він створив неперевершені зразки.

1866 року Чайковський переїхав до Москви на запрошення Миколи Рубінштейна викладати у щойно відкритій Московській консерваторії. В консерваторії Чайковський викладав композицію, гармонію і теорію музики, інструментування. Серед його учнів — Сергій Танєєв. Чайковський брав активну участь у творчому житті Москви, тут він знайомиться з Львом Толстим, Олександром Островським (пізніше — автором лібрето до опери Воєвода), а 1868 — з композиторами «Могутньої купки», які звернули його інтерес до програмної музики. Серед творів цих років — 1-а симфонія та увертюра-фантазія «Ромео і Джульєтта», (1869).

Творчість Чайковського 1870-х років охоплює різні жанри ? він пише опери «Опричник» і «Коваль Вакула», музику до драми Островського «Снігуронька», балет «Лебедине озеро», Другу і Третю симфонії, фантазію «Франческа да Ріміні», Перший фортепіанний концерт, Варіації на тему рококо для віолончелі з оркестром, три струнні квартети та інші.

З великої кількості фортепіанних п’єс найбільш відомі збірники «Пори року» і «Дитячий альбом». Збірник «Пори року» складається з 12 п’єс, що відповідають дванадцятьом місяцям року. В них Чайковський дає характерні образи на кожний місяць, наприклад, на березень — «Пісня жайворонка», на липень — «Пісня косаря», на серпень — «Жнива» і т. п. В цих п’єсах виражена глибока любов Чайковського до російської природи, до російського життя. Особливо популярні п’єси «Пісня жайворонка», «Пролісок», «Баркарола», «Осіння пісня», «На тройці».

У п’єсі «На тройці» (листопад) проходить широка, співуча мелодія, яка супроводжується передзвоном дзвіночків-бубенців, що немовби поступово віддаляються.


 

завантаження...
WordPress: 22.91MB | MySQL:26 | 0,333sec