СТРАХИ ДІТЕЙ

Формування повноцінної активної особистості має насамперед ґрунтуватися на вихованні у дитини почуття власної гідності, усвідомлення своєї самоцінності, поваги до себе, віри у власні сили. Дитина має прагнути бути сама собою, не схожою на інших.

Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи постає страх. Немає людини, яка ніколи не переживала б цього почуття. Стурбованість, тривога, страх, тривожність — такі самі невід’ємні емоційні ознаки нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток.

Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може пробиратися в майбутнє людини і тероризувати її все життя. Проте слід зазначити: страх, як і інші прикрі переживання, не є однозначно шкідливим. Будь-яка емоція виконує певну конкретну функцію і допомагає дитині чи дорослому орієнтуватися в навколишньому середовищі, захищає нас від зайвого ризику, коли ми, наприклад, переходимо вулицю тощо. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від травматизму. Проте цим, на жаль, їхній позитивний вплив обмежується.

За походженням, страхи поділяються на такі види: навіювані, особистісно-зумовлені та ситуативні.

Навіювані виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіюваних страхів: залякування (жартома чи зумисне), фізичні покарання, примушування, приниження особистої гідності, висміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки. Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним.

Ось деякі з традиційних висловлювань дорослих в цьому випадку: «Сашко, не плач, бо зараз покличу медсестру, щоб зробила тобі укол!» (вихователь дитячого садка), «Погано поводитимешся — віддам чужому дядьку» (батько, мати), «Бабай зараз прийде до тебе!» (бабуся).

Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути думки про свої вади, недоліки, відсутність впевненості маляти в любові батьків, розлука з об’єктом прихильності, страх засинати, бути самому у темному приміщенні, самому бути вдома без дорослих, захворіти. Такі страхи дуже важко усунути.

Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, воєнні дії, поведінка п’яних батьків, мультфільми чи казка з жахами, присутність дитини на похороні. У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи минають, але залишають глибокий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини.

Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити переляк.

Так само як і страхи, уже в ранньому дитинстві може виникати такий негативний емоційний стан, як тривожність, коли дитина тривалий час самотня, позбавлена батьківської ласки, веселих ігор і забав. Відсутність емоційно насиченої гри з батьками, братиками, сестричками не сприяє правильному емоційному реагуванню на різні стресові ситуації, збіднює емоційне життя дитини. Діти частіше відчувають тривогу, якщо вважають головою сім! маму, а не тата. Постійні нервово-психічні перевантаження, що їх відчуває жінка-мати внаслідок підміни сімейних ролей, відбиваються на її взаєминах з дітьми, викликаючи в них тривогу. Суміщення професійних та сімейних обов’язків деякими матерями також є фактором, який сприяє розвитку тривоги у дітей, оскільки діти весь час очікують крику й погроз з боку перевтомленої матері, не можуть точно передбачити її дії.

Тривога у малюків може розвиватися не тільки в неблагополучних сім’ях, а й унаслідок формально правильного, але не досить емоційно теплого (емоційного) ставлення до них матері, батька, бабусі, дідуся. Діти в таких сім’ях відмежовуються від дорослих стіною байдужості, негативізму, заглиблюються у свої переживання. Вони, як правило, не схильні до зовнішнього відкритого вираження своїх почуттів.

ПОРАДИ ВИХОВАТЕЛЯМ

1. Уже на початку навчального року встановіть тісний контакт з батьками своїх вихованців, запишіть їхні побажання.

2. Коли в групу приходять новачки, дайте можливість іншим вихованцям самостійно пояснити новоприбулим правила поведінки в д/з. Доручіть комусь із активних дітей розпитати новачка, ближче познайомитись з ним, а потім вже познайомте з ним усіх інших дітей.

3. Ознайомлюючи дітей з правилами поведінки в груш, проведіть гру-заняття, де можна використати ці правила. В такий спосіб кожна дитина зможе чітко уявити, що від неї вимагається. 4. Стежте, щоб встановлені правила не призводили до емоційного чи фізичного приниження когось із дітей його однолітками.

5. На заняттях використовуйте прийом гуманної особистісно-орієнтованої педагогіки співпраці — «відповідь на вушко».

6. Обговорюйте разом з дітьми різноманітні способи виходу із ситуацій, які сталися чи могли б статися у житті групи. Допоможіть дітям оцінити, якою мірою конструктивним є вибір кожного з них.

7. Нагадайте дітям про можливість визначити їхні страхи. Обговоріть з ними різноманітні випадки, які продемонстрували б те, чого вони бояться, насправді зовсім не страшне.

8. Створюйте умови, що сприяють встановленню та розвитку дружних та приязних стосунків між дітьми (проведення різноманітних ігор та вправ).

9. Придумайте разом з дітьми різноманітні способи похвали чи вираження прихильності (оплески, підняття кулачків, великого пальчика угору).

10. Проводьте 1 раз на тиждень «День гарного настрою», «День усмішки».

11. Визначте дітей, які схильні усамітнюватися, і стежте, щоб інші малята не забували запрошувати їх до свого товариства.

12. Давайте дітям можливості більше рухатися, гратися в рухливі ігри, де дитина може виявити себе сміливою, відважною, захисником менших. Щоб подолати в дітях страх, можна також практикувати систематичний перегляд дитячих телепередач, мультфільмів, малювання їхніх персонажів.

13. Не забувайте постійно підбадьорювати, заохочувати дітей.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати правила:

1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2. Підтримуйте її, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.

3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.

4. Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.

5. Дуже ефективні вправи на релаксацію, психогімнастика.

6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

• малювання;

• лялькового, настільного театру;

• ігрової терапії, музикотерапії;

• психологічних ігор;

• фізичних вправ; етюдів;

• читання художньої літератури. Завдання:

7. Намалюйте на аркуші паперу те, чого ви боїтесь, що вас тривожить.

Після виконання малюнка порвіть його на дрібні шматочки та викиньте, позбавтеся своїх переживань.

8. Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв.

Відповіді: «Котигорошко», «Коза-Дереза», «Котик і півник», «Ох», «Пригоди Буратіно», «Чиполіно» Дж. Родарі, твори Маршака, Михалкова та ін.

9. Вправа «Закінч речення».

Я хочу…

Я вмію…

Я зможу…

10. Намалюйте себе у майбутньому (бажано, щоб зображення було радісним, позитивним). Потім розкажіть про себе в майбутньому, яким будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрієте.

завантаження...
WordPress: 22.87MB | MySQL:26 | 0,315sec