СТАНОВЛЕННЯ САМОСВІДОМОСТІ ПІДЛІТКА: ПОЧУТТЯ ДОРОСЛОСТІ, САМОСТВЕРДЖЕННЯ, САМООЦІНКА

Період становлення самосвідомості визначає певне соціальне зростання щодо визначення нової «внутрішньої позиції», в основі якої прагнення бути відповідальним за себе, за свої особистісні якості, погляди й здатність самостійно відстоювати власні переконання. Підліток чутливий до духовного зростання, а тому в нього починають інтенсивно розвиватися всі ланки самосвідомості. Самосвідомість у цьому віці вже включає в себе компоненти самосвідомості дорослої людини.

Зрілість характеризується пізнанням себе, самоствердженням, зміною самооцінки — усе це та багато інших явищ узагальнені в одному понятті: «самосвідомість».

В. Мерлін виділяє чотири етапи в становленні самосвідомості: виділення відчуттів, що виходять з власного тіла на відміну від відчуттів, викликаних іншими предметами; усвідомлення «Я» як активного начала; усвідомлення своїх особливостей; формування самооцінки.

Чеснокова стверджує, що самосвідомість починається з усвідомлення фізичного «Я» дитини в результаті маніпуляції й взаємин із дорослими. В сферу усвідомлення фізичного «Я» спочатку входять окремі ознаки почуттів і тіла. Окремі уявлення синтезуються, й у дитини виникає первинний образ власного тіла, з’являється здатність володіти ним у формі довільних рухів.

Кон, А. Леонтьєв вважають, що народження особистості, що себе усвідомлює, відбувається лише в підлітковому віці.

Іншої точки зору щодо формування самосвідомості дотримується М. Лисінага та І. Авдєєва, М.Дімипцюв, А.Сільвестру. Особливістю цієї позиції є твердження про визначальну роль спілкування в розвитку образу самого себе. Образ самого себе, як пише І.Авдєєва, починає складатися в перший рік життя, причому первинною формою є самовідчуття — позитивне переживання своєї абсолютної цінності, що відображає ставлення до дитини близьких дорослих у процесі спілкування з ними. В подальшому образ себе починає диференціюватися й відображати предметну діяльність.

Підлітковий вік за Є. Шпрангером — це вік вростання в культуру: психічний розвиток — вростання індивідуальної психіки в об’єктивний дух епохи. Обговорюючи питання про те, чи завжди підлітковий вік є періодом «бурі й натиску», Є.Шпрангер описав три типи розвитку підлітка.

Перший тип характеризується різким, бурхливим, кризовим перебігом, коли підлітковий вік переживається як друге народження, у підсумку чого з’являється нове «Я».

Другий тип розвитку — плавний, повільний поступовий ріст, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких серйозних зрушень у власній особистості.

Третій тип — процес розвитку, характерний для людей із високим рівнем самоконтролю й самодисципліни. Підліток сам активно й свідомо формує і виховує себе, переборюючи зусиллями волі прояви внутрішньої кризи.

Головні новоутворення цього віку, за Є.Шпрангером — відкриття «Я», виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності.

За Л.Виготськшивизначальні для перехідного періоду два новоутворення — розвиток рефлексії й на її основі — самосвідомості. Фундаментальним досягненням особистості в перехідний період за Ж. Піаже є децентрація, тобто можливість розглядати свої погляди з точки зору того, як їх можна змінити.

Л.Божович надавала особливої значущості розвитку мотиваційної сфери. На її думку головним новоутворенням середнього шкільного віку є мотив досягнення певного положення (статусу) в групі однолітків.

Т. Драгунова, І.Кон виділяють почуття дорослості. Сучасні дослідники цього віку І. Дубровіна, А.Прихожан, Н.Толстих віддають перевагу найважливішій потребі особистості підлітка, що виступає як центральне новоутворення — потребі в неформальному інтимному спілкуванні.

Більшість українських психологів (Г.Ко-стюк, М.Боришевський, О.Проскура, О.Кононко) схиляються до думки, що саме відчуття дорослості виступає специфічним новоутворенням самосвідомості підлітка і є стрижневою особливістю його особистості, «її структурним центром». Серед багатьох особистісних утворень притаманних підлітку, особливої уваги заслуговує «відчуття дорослості» як особливої форми самосвідомості.

Відчуття дорослості виникає на основі розвитку особистісної рефлексії, підліток прагне:

— осмислити й переосмислити свої домагання на визнання;

— визначатися в соціальному просторі — осмислити свої права й обов’язки;

— переосмислити для себе ретроспективу власного життєвого досвіду;

— проаналізувати значущість реального «тут» і «тепер»;

— заглянути в особисте майбутнє;

— співвіднести притаманні йому особливості з проявами однолітків і дорослих.

Порівнюючи себе з дорослими, підліток приходить до висновку, що між ним і дорослим ніякої різниці немає. Він починає вимагати від навколишніх, щоб його більше не вважали маленьким, він усвідомлює свої права. Центральне новоутворення цього віку — виникнення уявлення про себе як «не про дитину»; підліток починає почуватися дорослим, він відкидає свою приналежність до дітей. У нього ще немає відчуття справжньої повнолітньої дорослості, зате є величезна потреба у визнанні його дорослості іншими.

Види дорослості за Т. Драгуновою:

1. Наслідування зовнішніх ознак дорослості — куріння, гра в карти, вживання алкоголю, особливий лексикон, прагнення до дорослої моди в одязі й зачісці, косметика, прикраси, прийоми кокетства, способи відпочинку, розваг, залицяння. Це найлегші способи досягнення дорослості й найнебезпечніші. Наслідування особливого стилю веселого легкого життя соціологи й юристи називають «низькою культурою дозвілля». При цьому пізнавальні інтереси втрачаються, складається специфічне настановлення: «весело провести час».

2. Прагнення підлітків-хлопчиків мати риси «справжнього чоловіка». Це сила, сміливість, мужність, витривалість, воля, вірність у дружбі. Засобом самовиховання часто стають заняття спортом. Цікаво зазначити, що багато дівчат у наш час також хочуть мати риси, які століттями вважалися чоловічими.

3. Соціальна зрілість, що виникає в умовах співпраці дитини й дорослого в різних видах діяльності, де підкліток допомагає дорослому. Як правило, це формується в родинах, там, фактично, підліток займає місце дорослого. Тут турбота про близьких і їх благополуччя має характер життєвої цінності. Багато хлопчиків прагнуть оволодіти різними дорослими вміннями: слюсарювати, столярувати, фотографувати. А дівчата хочуть навчитися готувати, шити, в’язати. Початок підліткового віку — дуже сприятливий час для цього. Тому психологи підкреслюють, що необхідно включати підлітків на правах помічника у відповідні заняття дорослих.

4. Інтелектуальна дорослість виражається в прагненні підлітка щось знати й уміти робити по-справжньому. Це стимулює розвиток пізнавальної діяльності, зміст якої виходить за межі шкільної програми (гуртки, музеї тощо). Значний обсяг знань у підлітків — результат самостійної роботи. Навчання набуває в таких школярів особливого змісту й перетворюються на самоосвіту.

Особливості проявів почуття дорослості залежить від того, в якій сфері й якого характеру набуває самостійність підлітка: у взаєминах з однолітками чи батьками, у використанні вільного часу, в організації домашніх справ чи цікавих розваг. Важливо й те, чи задовольняє його формальна самостійність, зовнішня сторона дорослості, чи він прагне до самостійності реальної, що відповідає внутрішньому, глибокому почуттю. Суттєво впливає на це почуття й система взаємин, в яку включений підліток — визнають чи ні його «дорослість» батьки, вчителі, однолітки.

Як особлива форма самосвідомості, відчуття дорослості в цілому відображає нову життєву позицію підлітка у ставленні до себе, людей, світу; визначає специфіку спрямованості й зміст його соціальної активності: систему нових прагнень та емоційних реакцій. Специфічна соціальна активність виявляється у збільшенні спрямованості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, які існують у світі дорослих.

Важливою стороною самосвідомості підлітка виступає також потреба в самоствердженні.

Самоствердження — це атрибут соціалізації підлітка, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення й реалізацію своєї «самості» (унікальності) в системі соціальних зв’язків. Взаємодія з однолітками породжує в підлітка прагнення зайняти гідне місце. Потреба в самоствердженні настільки сильна, що заради визнання себе однолітками, підліток здатний на будь-які вчинки: він може поступитися своїми поглядами й переконаннями, може здійснити дії всупереч своїм моральним установкам.

Потребою в самоствердженні можна пояснити й трансформації естетичної сторони образу «Я». Залежності від історичного часу, покоління підлітків стверджується по-різному. Так, характерним є самоствердження за рахунок зовнішності: підлітки то відпускають довге волосся, то стрижуть його фасонно, то бриються наголо. В одязі віддають перевагу або дуже прилягаючому одягу.

або, навпаки, носять «хламиди». В наш час з’явилася нова тенденція: розмальовувати обличчя різними смужками, зображеннями, захисними символами; наносити на тіло татуювання й символічні тексти.

Мотив самоствердження часто визначає психологічну залежність підлітка від однолітків. Разом із тим він ефективно може поєднувати егоцентричну позицію: «Я не такий, як усі», «Я не типовий представник…», «Не плутайте мене з іншими» з позицією конформіста: «Я буду діяти, як усі», «Ми всі так думаємо…».

Полярні позиції визначають суперечливість самоствердження підлітків: від глибинної ідентифікації з іншими до різкого відчуження від них; від альтруїзму до жорстокості; від страху смерті до невиправданого ризику; від захопленості життям до суїциду. Всі ці позиції можуть переломлюватися в самосвідомості підлітка й виступати як умови реалізації його домагань на визнання, як самоствердження.

Взагалі, сутність самоствердження підлітка пов’язана з відчуттям своєї «самості» й «відокремленості» від інших: з прагненням до рольового самовизначення; з потребою бути самоцінним, визнаним, незалежним; «показати» себе, стати предметом уваги інших; відстояти особистісну гідність; досягнути перевагу; мати владу над собою та іншими; набути впевненості в собі.

«Підлітковий вік — це період «проростання» з дитинства в новий стан, переживання початку становлення своєї особистості. В цей період відбувається інтенсивний розвиток особистості у двох напрямках:

1) прагнення до освоєння й оволодіння діапазоном соціального простору (від підліткових груп до життя в країні та за її межами);

2) прагнення до особистісної рефлексії свого внутрішнього, інтимного світу (через автономію від близьких).

Важливо зауважити, що в підлітковому віці намічається ще більший, ніж у дитинстві розриву тому, як різні підлітки проходять шлях від природної інфантильності дитинства до поглибленої рефлексії й вираженої індивідуальності. Одні підлітки, незалежно від хронологічного віку, схожі на «малих дітей», а інші — на інтелектуально, морально й соціально відповідальних людей. Це типовий для нашого часу й для нашої культури розподіл діапазону вікового спектру на два рівні, де на нижньому—інфантильні діти, а на верхньому ті, хто своїми психологічними досягненнями символізує потенційні можливості цього віку. Саме такі підлітки демонструють здатність не бути покинутими суспільством і можуть входити в нього з викликом, підлітковим запалом. Такі підлітки достатньо успішно зорієнтовані в цінностях життя, мають розвинуту рефлексією, здійснюють свідомий пошук рішень будь-яких особистісно чи соціально значущих проблемних ситуацій.

Тенденція до особистісного зростання починає проявлятися саме в підлітковому віці, коли людина, відкриваючи себе, докладає зусиль до становлення своєї індивідуальності.

Як один із компонентів самосвідомості ми розглядаємо самооцінку, яка є центральним утворенням особистості.

Самооцінка — компонент самосвідомості, який включає в себе знання про себе, оцінку своїх фізичних характеристик, здібностей, моральних якостей і вчинків. Не дивлячись на численні дослідження самооцінки в дитячому віці, деякі дослідники схильні вважати її новоутворенням підліткового віку. Вони стверджують, що самооцінка є досить пізнім новоутворенням, і початок її реальної дії нерідко датується лише підлітковим періодом. Дослідники, описуючи особливості самооцінки дітей цього віку, відзначають її ситуативність, нестійкість, залежність від зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці; більшу стійкість, багатогранність охоплень різних сфер життєдіяльності в старшому підлітковому віці.

У процесі розвитку самосвідомості центр уваги підлітків все більше переноситься від зовнішньої сторони особистості до її внутрішньої сторони, від більш чи менш випадкових рис — до характеру в цілому. З цим пов’язане усвідомлення — іноді перебільшене — цього новоутворення й перехід до духовних, ідеологічних масштабів самооцінки. В результаті людина самовизначається як особистість на більш високому рівні.

Самооцінка значною мірою визначає соціальну адаптацію особистості, є регулятором її поведінки та діяльності. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності й міжособистісної взаємодії. Ставлення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням у системі ставлення людини до світу. Але не дивлячись на це (а можливо, саме завдяки цьому), в структурі відношень особистості самооцінка посідає особливе місце.

Багато дослідників зауважують поступове збільшення адекватності самооцінки в підлітковому віці. Р.Берне пояснює це тим, що підлітки оцінюють себе нижче за тими показниками, які є для них важливими. Це зниження вказує на їх більший реалізм, а дітям властиво завищувати самооцінку особистих якостей.

В. Кваде, В. Трусов запропонували дані стосовно індикаторів різних типів самооцінки підлітків. Так, адекватній самооцінці, на їх думку, сприяє досить сильна орієнтація підлітка на майбутню професію, висока оцінка вчителів, виконання норм моральної поведінки. Завищену самооцінку в підлітка спричиняє низька оцінка його поведінки однолітками, занижену самооцінку — низька психологічна стійкість.

Найбільш очевидні зміни в змістовній стороні самооцінки підлітків. Це пояснюється тим, що саме в цей період, досить короткий за тривалістю, спостерігається різкий перехід від фрагментарного й досить чіткого бачення себе у відносно повній Я-концепції. Так старший підліток усвідомлює в два рази більше своїх якостей, ніж молодший школяр. Старшокласники, оцінюючи себе, вже здатні охопити майже всі сторони власної особистості — їх самооцінка стає все більш усуспільненою. Крім того, вдосконалюються також їх судження стосовно власних недоліків.

Судження підлітків про себе передають світлий фон їх настрою, відчуття радості. Підлітки розкривають себе в категоріях, що відображають їх навчальну діяльність, улюблені заняття, інтереси, захоплення.

Вони орієнтовані на ідеальну самооцінку, але розрив між їх реальною й ідеальною самооцінкою для багатьох із них є травмуючим чинником.

Так, найбільш вагомими й добре усвідомленими якостями свого «Я» для хлопця старшокласника виступають комунікативні, вольові й інтелектуальні якості, що дозволяють розглядати їх як підвалини ціннісного відношення підлітка до себе. В такому випадку пізнання себе, формування самооцінки, самоповаги здійснюється у нього насамперед під впливом тих людей із кола ближнього спілкування, які сприймаються ним як носії саме цих якостей, розвинутих на еталонному рівні. Зміст самооцінки дівчат більше стосується усвідомленням і оцінкою їх взаємин із іншими людьми.

Динаміка оціночних суджень від підліткового до юнацького віку складається з того, що оціночні судження підлітка, які визначаються очікуваною оцінкою зі сторони однолітків, спрямовані насамперед на знаходження відповіді на запитання, який він серед інших, наскільки він схожий на них.

Характер самооцінки підлітків визначає формування тих чи інших рис особистості. Наприклад, адекватний рівень сприяє формуванню в підлітка впевненості в собі, самокритичності, наполегливості чи зайвій самовпевненості, некритичності. Виявляється також визначений зв’язок характеру самооцінки з навчальною й суспільною активністю. Підлітки з адекватною самооцінкою мають більш високий рівень успішності, в них немає різних перепадів успішності, спостерігається більш високий суспільний і особистісний статус. У таких підлітків більше коло інтересів, активність спрямована на різні види діяльності та на міжособистісні контакти — помірні й доцільні, спрямовані на пізнання інших і себе в процесі спілкування.

Підлітки з тенденцією до дуже завищеної самооцінки виявляють обмеженість у видах діяльності й велику спрямованість на спілкування, причому мало-змістовне.

Агресивні підлітки характеризуються низькою самооцінкою (чи максимально позитивною, чи максимально негативною), підвищеною тривожністю, страхом перед широкими соціальними контактами, егоцентризмом, невмінням знаходити вихід із складних ситуацій. Чисельні дослідження показують, що підлітки з низькою самооцінкою схильні до депресивних тенденцій. Одні дослідження виявили, що низька самооцінка «викликає» депресивні реакції чи є їх причиною, а інші, що депресивний афект проявляється спочатку, а потім переходить у низьку самооцінку.

Відомо, що починаючи приблизно з 8 років діти активно проявляють здатність оцінювати свою успішність у різних сферах. Найбільш вагомі: шкільна успішність, зовнішність, фізичні здібності, поведінка й соціальне прийняття. Але в підлітковому віці шкільна успішність і поведінка стають важливими для оцінки батьками, а три інші — для однолітків.

Часто самооцінка підлітка виявляється внутрішньо суперечливою: свідомо підліток сприймає себе як особистість вагому, навіть виняткову, вірить у себе, в свої здібності., вважає себе кращим за інших. Проте він сумнівається й намагається не допускати невпевненості в свою свідомість. Ця неусвідомлена невпевненість дає про себе знати хвилюванням, поганим настроєм, низькою активністю. До того ж цих станів підліток сам не розуміє, але вони знаходять свій вияв у його образливості, частих конфліктах із дорослими.

Отже, у підлітковому віці домінуючими є новоутворення: усвідомлення своєї дорослості й на її основі — самосвідомості, що реалізується через досягнення певного положення (статусу) в групі однолітків. У процесі розвитку самосвідомості центр уваги підлітків все більше переноситься від зовнішнього до внутрішнього прояву, від випадкових рис — до характеру в цілому.

завантаження...
WordPress: 23.09MB | MySQL:26 | 0,731sec