Становлення психології як науки

План:

  1. Формування основних понять психологічної науки.
  2. Напрямки психології ХХ століття.
  3. Сучасні галузі психологічних знань.

Формування основних понять психологічної науки

Людина завжди прагнула відшукати причини виникнення та прояву тих чи інших процесів, що відбувалися в оточуючому середовищі і особливо тих, які привертали її увагу. Найбільш незрозумілим явищем природи для первісних людей була “душа”, тому і пояснення всьому зводилися до неї.

Філософія раннього періоду донесла до наших днів міфологічний образ чарівної дівчини Психеї, яка уособлювала в собі уявлення про матеріальний образ “душі”.

До пояснень поглядів на природу психіки звертались мислителі-філософи – Фалес (VІІ – VІ ст. до н.е.), Анаксімен – (VІ ст. до н.е.), Геракліт – (VІ – V ст. до н.е.). Філософи-ідеалісти, зокрема Платон (V – ІV ст. до н.е.), ділили душу на три частини: розум, мужність, хтивість.

Учень Платона Аристотель (ІV ст. до н.е.) вважав, що душа і тіло не існують самі по собі, вони нероздільні. Він написав психологічний трактат “Про душу”.

Лікарі давнини Герофіл та Ерастрат (ІІІ ст. до н.е.) відкрили нерви.

Лікар Алкмеон (V ст. до н.е) стверджував, що мозок є органом, де міститься душа.

Видатний арабський лікар Авіценна, вивчаючи психофізіологічні функції, розглядав їх як з природничо-наукових, так і метафізичних позицій. Своє розуміння психіки Авіценна виклав у “Каноні лікарської науки”.

Погляди середньовічного філософа Фоми Аквінського (1225 – 1274) з часом були покладені в основу раціоналістичного напрямку психології.

Саме поняття “психологія”, на думку багатьох дослідників, було запроваджено Гокленіусом (1590), але прижилося значно пізніше (1734) і остаточно закріпилося у творах німецького філософа І.Канта – основоположника німецького класичного ідеалізму.

Геніальним відкриттям того, що свідомість формується в діяльності, було одним із досягнень філософсько-психологічної творчості Гегеля (1770 – 1831).

Напрямки психології ХХ століття

Школа біхевіорізму, започаткована Дж. Уотсоном (1878 – 1958), предметом психології розглядала поведінкові реакції, дії та вчинки, які можна об’єктивно спостерігати і досліджувати. Прихильники цієї школи вважали, що психологія повинна стати точною наукою і може базуватись на спостереженні за поведінкою.

Яскравий вияв біологізму знайшовся у вченні австрійського психолога Зігмунда Фрейда (1856 – 1939), який започаткував психоаналіз.

З. Фрейд один з перших при визначенні захворювань людини звернув серйозну увагу на несвідомі явища та їхній вплив на виникнення і розвиток психосоматичних розладів.

Основу психічного життя за Фрейдом становить Воно (Ig) – осереддя сліпих інстинктів. Поряд з Воно, твердить Фрейд, у людини існує Его (я) – сфера свідомості. Его звичайно дотримується не принципу втіхи, а принципу реальності. У цьому допомагає надія (супер-Его). Яке є носієм установок суспільства, моральним цензором.

Своєрідним різновидом чи напрямом у психології є неофрейдизм. Лідерами неофрейдизму важаються К.Хорні (1885 – 1952), Е.Фромм (1900 – 1980), Г.С.Саллівен (1892 – 1949), які намагалися подолати біологізм класичного фрейдизму і ввести основні його положення в соціальний контекст.

Феноменологія Е.Гусселя (1859 – 1938) стала основою для гештальтпсихології – напрямку у психології, який вивчає цілісні структури свідомості. Ця школа заперечувала виведення цілого з суми елементів і вважала принциповою залежність елементів від цілого.

Гуманістична психологія – напрямок психології, який вивчає духовний розвиток людини, її особистісний зріст і проблеми самовизначення. Даний напрямок виник у США завдяки працям Карла Роджера (1902 – 1987) та Абрахама Маслоу (1908 – 1970) у 40-50 роках. Психологи даного напрямку вважають, що людина постійно розвивається, змінюється та намагається досягти максимально повної реалізації своїх здібностей.

Когнітивна психологія – напрямок у психології, який вивчає закономірності процерів пізнання.

Сучасні галузі психологічних знань

Сучасна психологія – це розгалужена система наукових галузей, пов’язаних з різними сферами практичної діяльності людини. Нині налічується близько 50 психологічних дисциплін: психологія праці, спорту, медична, юридична, військова психологія, психологія аномального розвитку, соціальна психологія тощо. За своєю суттю це самостійні науки, але всі вони грунтуються на загальній психології, яка вивчає загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку психіки.

Основну систему психологічної науки становлять історія психології та загальна психологія. Загальна психологія є теоретичною базовою наукою, результати дослідження якої використовуються прикладними дисциплінами, останні, в свою чергу, збагачують її. Серед завданьзагальної психології центральне місце посідає розробка методологічних основ, теорії і методик вивчення психологічних явищ.

Педагогічна психологія вивчає психіку людини в прцесі навчання і виховання її, встановлює і використовує закономірності психіки під час оволодіння знаннями, уміннями та навичками. Ця наука вивчає також психологічні проблеми управління навчально-виховним процесом.

Педагогічна психологія поділяється на психологію навчання, яка досліджує закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, і психологію виховання, яка вивчає закономірності активного, цілеспрямованого формування особистості.

Вікова психологія тісно пов’язана з педагогічною, вивчає особливостіпсихіки людини на різних етапах її розвитку – з моменту народження і до смерті.

Центральними рпроблемами вікової психології є створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю утримання й умовами психічного розвитку дитини, а також організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування, психологічної допомоги в періоди вікових криз, у зрілому віці і старості.

завантаження...
WordPress: 22.85MB | MySQL:26 | 0,344sec