СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ для роботи з дітьми починаючи з 3-го класу

Може проводитися психологом або вчителем у рамках розкладу «уроків за вибором» (шкільний компонент).

Завдання курсу та його побудова

Головне завдання курсу – сприяння формуванню в дітей самосвідомості, самооцінки й почуття власної гідності як основи становлення гармонійно розвиненої особистості.

Основним методом виховного процесу обрано гетеоністичний, суть якого полягає у встановленні взаємозв’язку між самопізнанням і пізнанням навколишнього.

У рамках цього підходу побудована логіка курсу, усвідомлення гуманних цінностей, пізнання себе як особистості, пізнання деяких законів життя через розуміння значущості іншого й визнання його прав на добре до себе ставлення. Курс складається з чотирьох розділів: «Достоїнства бувають різні», «Таємниця мого “Я”», «Я та інші», «Кодекс честі».

Основна форма взаємодії вчителя й учня під час занять – індивідуально-групова робота з використанням усного та писемного мовлення.

Пропонований курс подається як частина цілісної системи виховання дітей. Опис занять із більшості тем містить завдання для здійснення міжпредметних зв’язків. Вони розраховані на вчителів різних предметів, вихователів, батьків і мають реалізовуватися на уроках, у позакласні години в школі, у спільних з батьками справах.

Заняття починаються розминкою, яка має забезпечити «вихід» емоційної напруги дітей, спричиненої зосередженістю уваги протягом навчального дня, усунути або послабити психологічні бар’єри, що заважають взаємодії в групі, створити стан підвищеної сприйнятливості дітей до виховного впливу, налаштувати їх на сприймання інформації різними аналізаторами. Під час розминки діти рухаються під музику, слухають фрагменти музичних творів, співають хором. Проте найкращим є поєднання музики та співу з різноманітними рухами. Спільні позитивні емоції створюють стан упевненості, активності й психологічної врівноваженості. Використання того самого комплексу вправ на початку кількох занять викликає в дітей радість упізнавання, а позитивні враження від упізнавання сприяють активності в роботі.

Зразки комплексів, що налаштовують учнів на заняття

  • Учні шикуються в шеренгу і за сигналом під звуки маршу йдуть по колу. Потім дівчатка сідають на стільці, а хлопчики виконують комплекс вправ, імітуючи ловлення сонячного зайчика. Далі хлопці сідають, а хтось із дівчаток під звуки колискової «колише зайчика», решта дівчаток беруться за руки і «роблять хвилю». Після цього вони «передають зайчика» одна одній на витягнутих руках. Музика стихає. «Зайчик» прокидається, дівчатка піднімають його вгору. Знову звучить весела музика, дівчатка й хлопчики танцюють.
  • Учнів ділять на три групи. Під музику діти першої та другої груп ідуть по колу в протилежних напрямках, а третьої – стоять на місці й плещуть у долоні. Далі діти міняються місцями і повторюють вправу.
  • Учнів ділять на три групи. Ведучий пропонує якийсь ритмічний малюнок. Діти кожної групи близько хвилини плещуть у долоні, намагаючись наслідувати запропонований ритм. Потім ведучий змінює ритм, учні повинні його відтворити.
  • Під звуки вальсу вчитель звертається до дітей:

Уявіть прекрасний сад, у якому ростуть яблуньки. На них щоосені рясніють червоні яблука. Поряд біжить струмок. Уявіть, що в цьому садку біля струмка і ми.

Я пропоную вам погратися в таку гру. Поділіться на дві групи і станьте з обох боків уявного струмка. Діти першої групи мають підкидати яблука (м’ячі) вгору і ловити їх, а діти другої – плескати в долоні й рахувати, скільки кидків зроблено. Треба підкидати й ловити яблука сім разів, після цього помінятися ролями.

За дві-три хвилини учні починають танцювати під ритмічну музику.

Основні принципи проведення ефективного заняття

Принцип добровільної участі дитини у виконанні завдань. Якщо дитина вперто не хоче брати участі в будь-якій діяльності, не слід її примушувати. Нехай спостерігає за ходом заняття або займається якоюсь цікавою для неї справою і не заважає іншим.

Принцип творчого співробітництва. Важлива умова його реалізації – відчуття дітьми поваги до думки кожного, психологічна захищеність від критики та приниження. На це працює відсутність зразків, які неодмінно потрібно наслідувати, єдино правильних відповідей, стандартів досягнень, бальних оцінок. Потяг до творчої активності підтримується (стимулюється) технологією проведення занять, змістом розповідей, прийомами театралізації й розминками.

Принцип саморозкриття. Учитель забезпечує кожному учневі можливість виявити його справжні почуття, переживання, думки, а не засвоєні зразки поведінки. Проте педагог повинен врахувати, що учнів молодшого шкільного віку легко спонукати до саморозкриття, і обережно користуватися цим принципом. Отже, обговорювати всією групою можна лише факт наявності в дітей тих чи інших переживань. Особисті проблеми треба обговорювати наодинці. Якщо діалог наодинці стає емоційно значущим для якоїсь дитини, то заплановане для всього класу завдання слід перенести на наступне заняття, а решті дітей запропонувати самостійну роботу.

Принцип індивідуального підходу. Необхідно враховувати рівень можливостей і реальних досягнень учня, ступінь відкритості у спілкуванні.

Принцип коректної педагогічної оцінки. Насамперед оцінювати потрібно не особистість учня, а його дії та їх результат. Зрозуміло – не в балах. Це має бути вербальне, інтонаційне, мімічне виявлення зацікавленого й поважного ставлення до того, що учень сказав, намалював, показав…

Педагог може виявити здивування («Як ми не звернули на це увагу раніше?»), захоплення («Дуже цікаво!»), згоду («Так, я з вами згодна»), сумнів і прагнення обміркувати («Судження цікаве, але потрібно подумати»), намір уточнити («Чому ти так вважаєш?»). Категоричні оцінні судження («Тільки це правильно!»), що однозначно трактують за принципом добре – погано, недоцільні. По-перше, тому що багато питань, які обговорюються на заняттях, не мають однозначної відповіді. Багато у висловлюваннях і проявах дітей – суто індивідуальне і не може бути прогнозованим. По-друге, ці заняття спрямовані на уточнення дитиною своєї думки, свого почуття, своєї оцінки.

Принцип доброзичливості однокласників. Усі стосунки між дітьми мають бути приязними. Будь-які передумови завдання комусь із учнів психічних травм неприпустимі.

ЗМІСТ ПРОГРАМИ КУРСУ

Розділ 

Завдання курсу 

Тема 

І. Достоїнства бувають різні 

Уточнити уявлення дітей про якості особистості, що дістають схвальну соціальну оцінку; зорієнтувати дітей на діяльність, спрямовану на усвідомлення ними своїх переваг і вад; сформувати установку на довільне керування власною поведінкою; розширити критерії оцінювання якостей особистості;

навчити засобів графічного моделювання рівня самооцінки;

збагатити досвід моральної поведінки. 

1. Хороший хлопчик, хороша дівчинка: які вони?

2. Доброта – одна з головних чеснот людини.

3. Як стати сильним і спритним.

4. Достоїнства бувають різні.

5. Як сподобатися людям?

II. Таємниця мого «Я»

Який (яка) я? 

Підвести дітей до усвідомлення власної

унікальності та значущості, а також унікальності і

значущості кожної особистості;

уточнити уявлення дітей про те, для чого потрібен

самоаналіз і чому самооцінка має бути

адекватною;

формувати вміння здійснювати багатостороннє

диференційоване самооцінювання та оцінювання

своєї особистості в цілому;

збагатити дітей досвідом самооцінки у різних

ситуаціях;

проаналізувати типові приклади невпевненості в собі дітей молодшого шкільного віку і сформувати ставлення до цього; допомогти дітям проаналізувати значущі життєві ситуації щодо їх впливу на самооцінку; сформувати разом із дітьми правила, що сприяють зміцненню впевненості у власних силах.

6. Такий лише я один.

7. Навіщо себе оцінювати?

8. Як себе оцінювати?

9. Який (яка) я?

10. Як повірити у свої сили? 

Керую своїм настроєм і поведінкою 

Продовжити навчати дітей аналізувати особистий внутрішній стан;

проаналізувати разом із дітьми типові невдачі та можливі їх причини;

зміцнити установку на те, що кожен відповідає за свої вчинки сам;

навчити прийомів саморегуляції емоційного стану;

вправляти у прийнятті рішень, що допомагають запобігти невдачам. 

11. Як ставитися до невдач?

12. Мій настрій. 

III. Я та інші 

Формувати у дітей уміння бачити поруч людину з притаманним їй внутрішнім світом;

зосередити увагу на позитивних якостях особистості;

збагатити досвід емоційної чуйності до людей;

навчити адекватно реагувати на оцінювання власної особистості однолітками;

показати дітям реальність небезпечних ситуацій, що виникають через агресивність однолітків;

навчити протистояти шкідливому впливові з боку однолітків;

навчити прийомів захисту від рекету. 

13. Я бачу, я розумію тебе.

14. Взаємооцінювання.

15. Образа і образливість.

16. Як поводитися в конфліктній ситуації?

17. Умій протистояти шкідливому впливові.

18. Як захистити себе від рекету? 

Розділ 

Завдання курсу

Узагальнити знання дітей про власну гідність;

заохотити дітей до оцінювання ними власної

особистості та навчити спостерігати динаміку

свого розвитку під час вивчення курсу.

Тема

19. Що таке власна

гідність?

20. Як я змінився?

21.Правила мого

життя. 

IV. Кодекс

честі 

Орієнтовні розробки занять

Кожна розробка може бути реалізована на одному або кількох заняттях.

Тема 1. ХОРОШИЙ ХЛОПЧИК, ХОРОША ДІВЧИНКА: ЯКІ ВОНИ?

Завдання заняття:

  • сформувати у дітей уявлення про позитивні якості однолітків;
  • переконати учнів у тому, що потрібно виховувати в собі якості, притаманні хорошому хлопчикові, хорошій дівчинці;
  • допомогти дітям перейнятися розумінням істини: досягти мети можна, тільки доклавши зусиль.

Хід роботи

1. Учитель читає вірш Л. Забашти «Людина починається з добра»:

Казав мудрець:

– Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.

Лише в добро і вищу правду віра

людину відрізняє від мавпи та від звіра.

Хай оживає істина стара:

людина починається з добра.

2. Учні називають позитивні якості людини. Кожній позитивній якості протиставляють негативну.

3. Фрагмент розмови учителя з учнями.

Учитель. Є якості, характерні лише для хлопчиків або лише для дівчаток. Як ви думаєте, який хлопчик заслуговує на повагу?

Учні. Добрий, розумний, відповідальний, скромний, впевнений у собі, сильний, який з повагою ставиться до дівчаток, захищає їх, якщо треба – допомагає, вміє швидко бігати, грати у футбол, працювати молотком, лопатою. Усе це чоловічі якості, а він – майбутній чоловік.

Учитель. Таких хлопчиків ми поважаємо. Чи не так, дівчатка? (Дівчатка аплодують.)

Учні. Добра, розумна, акуратна, працелюбна, спритна, чесна, яка відчуває стан і настрій тих, хто поруч із нею; уміє помирити дітей, що посварилися; завжди скаже добре слово тому, кого хтось скривдив. Вона вміє робити все те, чого навчила її мама. Така дівчинка має добрий смак, вона стане привабливою дівчиною.

Учитель. Таких дівчаток ми поважаємо. Чи не так, хлопчики? (Хлопчики аплодують.)

4. Учні розглядають серію малюнків і складають оповідання, три-чотири учні переказують свої твори.

Загальний зміст:

Три дівчинки гралися ляльками. До них підійшла Оленка і сказала: «Я теж хочу гратися з вами». Дівчатка припинили гру і почали радитися. Потім, перебиваючи одна одну, заговорили: «Ми не будемо з тобою гратися, ти завжди сваришся. Ти вважаєш, що тільки ти все знаєш і вмієш».

Оленка розсердилася й зі словами: «Тоді й ви гратися не будете!»розкидала всі іграшки. «Забирайся геть!» – закричали дівчатка. Потім вони зібрали іграшки і пішли гратися в інше місце. Оленці зробилося прикро, і вона заплакала.

Ключові запитання для обговорення:

Чому дівчатка не прийняли Оленку до своєї гри?

Який, на ваш погляд, був настрій у дівчаток під час гри, під час розмови з Оленкою і після цієї розмови?

5. Діалог, заздалегідь підготований учителем та дітьми. Хлопчики розігрують цей діалог за допомогою ляльок.

Петрику, що трапилося? У тебе таке сумне обличчя. Чим ти засмучений?

– Я наговорив грубощів сестрі, штовхнув товариша, вдарив собаку. Усі пішли від мене. Я залишився сам.

– Зрозуміло, чому всі пішли від тебе. Ти вчинив, як грубіян. Чи знаєш ти прислів’я «Як гукнеш, так і відгукнеться»?

– Знаю. Я і сам не розумію, чому так вдіяв.

– Може, ти був роздратований і не зміг стриматися?

Далі діти пояснюють хлопчикові, що йому прикро не тільки через те, що він залишився сам, а й тому, що не зміг опанувати себе і вимістив свій поганий настрій на інших.

Після обговорення четверо учнів одночасно виконують на дошці малюнки до цього діалогу, схематично зображуючи відповідні вирази облич героїв.

6. Розповідь учителя.

Дмитрик і Сашко прийшли на спортивний майданчик, коли діти з їхнього класу вже поділилися на дві команди і змагалися, хто більше відгадає загадок та швидше пробіжить по біговій доріжці.

Отже, дві команди і два нові гравці. Але діти з обох команд запрошували до гри тільки Сашка. Вони кричали «Сашко, йди до нас! Сашко, грайся з нами!» Сашкові було приємно, а ось Дмитрикові – прикро: його не запросили. Учителька наполягала, щоб хлопчика прийняли до гри. Проте Дмитрик одразу почав командувати всіма. Якщо хтось із гравців помилявся, кричав на нього, обзивав.

Удома Дмитрик сказав мамі: «У нас у класі погані діти, не хочуть зі мною гратися. Та й мені нецікаво гратися з ними». Мама засмутилася й порадила синові: «Подумай, можливо, у цьому є й твоя провина».

А в Сашка був хороший настрій. Діти з його команди грали дружно, підтримували одне одного. Ось тільки Миколка та Наталка не відгадали загадки. «Мабуть, у них немає нової книжки із загадками. Завтра принесу їм свою», – подумав Сашко.

Ключові запитання для обговорення:

Чому всі діти хотіли, щоб з ними грався Сашко? Що б ви порадили Дмитрикові?

Після обговорення діти доходять висновку: завжди приємно спілкуватися з доброю, справедливою людиною. Таку людину всі поважають. Отже, заслуговують на повагу ті дівчатка та хлопчики, які мають добру вдачу.

7. Учитель. І в нашому класі, можливо, є діти, з якими не хочуть гратися однокласники. Мабуть, цим дітям прикро. Я їм співчуваю. Гадаю, що й ви переживаєте за них. Але їхній біді можна зарадити. Звичайно, це нелегко. Проте кожна людина повинна намагатися бути такою, щоб її поважали. Але для цього треба добре попрацювати. Чи завжди ви це розумієте?

Наприклад, Катруся вирішила стати акуратною дівчинкою. А ранком наступного дня прокинулася і подумала: «Не хочу застеляти ліжко, мити посуд, прасувати спідницю! Ліньки. Краще почну завтра». Однак наступного дня повторилося те саме …

Учні розповідають про власні життєві ситуації, коли вони мали долати лінощі. Пригадують, як було приємно, коли вдавалося це зробити.

8. У ч и т е л ь. Якщо ви згодні з тим, що я казатиму, заплескайте у долоні. Я зрозуміла, що кожний із вас хоче, щоб його поважали …,

кожен вважає, що має право поважати себе …, усі ви намагаєтесь долати лінощі …,

Я сподіваюся, що кожен учень у нашому класі заслуговуватиме на повагу.

9. Хлопчики читають запис на дошці:

Я хочу бути розумним, кмітливим, вправним, захисником слабких, надійним другом. Я зроблю все для цього. Я не злякаюся невдач. Якщо помилюся, скажу собі: «Старайся! Тільки наполегливий досягає мети» (дівчатка аплодують).

Дівчатка читають «свій» запис на дошці:

Я хочу бути доброю, розумною, вмілою. Я зроблю все для цього. Мені допоможуть поради мами, учительки, однокласниць. Я знаю, що можу стати такою, адже я наполеглива (хлопчики аплодують).

Наприкінці заняття вчитель говорить: «Сьогодні, діти, ми з вами уклали угоду про те, що ви цього досягнете. Я вірю в кожного».

10. Завдання додому. Оформити сторінку альбому за темою заняття. її можна назвати «Я хочу, я можу, я зроблю».

Учням пропонується записати в альбом текст свого зобов’язання, а охочим – написати твір.

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

Ознайомити учнів з віршами й оповіданнями, в яких увага акцентується на перевагах людини, на тому, як важливо дотримувати слова (наприклад, «Ким хочеш бути, хлопчику?» М. Рильського, «Чесне слово» Л. Пантелєєва).

Тема 2. ДОБРОТА – ОДНА З ГОЛОВНИХ ЧЕСНОТ ЛЮДИНИ

Завдання заняття:

  • визначити разом з дітьми правила виявлення доброти в типових життєвих ситуаціях;
  • сформувати установку на виконання цих правил;
  • створити ситуацію, за якої учень може виявити доброту і відчути від цього задоволення.

Хід роботи

1. Після виконання комплексу, що настроює дітей на заняття, учитель читає вірш Д. Павличка «Звернення»:

До вас, мої, рідні, звертаюся я- Не убийте її!

Найменший у нашій сім “ї, Яскріє на небі зірка моя –

Стоїть на узліссі ялинка моя – Не згасіть її!

Не зрубайте її! Світ-казку будує мрія моя –

На озері плаває пташка моя — Не спиняйте її!

2. У ч и т е л ь. На попередньому занятті ми говорили про те, що погано тим дівчаткам і хлопчикам, яких не поважають однокласники та діти у дворі. їм прикро, адже з ними не граються, не спілкуються і навіть інколи б’ють. Прикро це і їхнім батькам. Пригадаємо нашу розмову: за що поважають хлопчика? За що поважають дівчинку?

(Під час обговорення вчитель використовує матеріал попереднього заняття.)

3. Розмова про те, що таке доброта, що означає бути добрим і як ним стати.

4. Учитель організовує роботу із серією малюнків, спонукуючи дітей до вирішення відповідної моральної проблеми.

Учні визначають, який вираз обличчя у кожної людини, зображеної на малюнках. Діти висловлюють свою думку про те, що спричинило радісний настрій у того, кому допомогли, кому вибачили, з ким чимось поділилися.

Учитель звертає увагу дітей на усвідомлення позитивних вчинків і пов’язаний з ними внутрішній комфорт.

Учні записують правила поведінки, що відповідають сюжету кожного малюнка.

Правила поведінки

Не будь жадібним! Поділися з друзями тим, що є в тебе.

Будь уважним до того, хто слабкіший за тебе, запропонуй свою допомогу.

Допомагай батькам, бабусі та дідусеві. Вони потребують твоєї уваги. Не забувай запропонувати допомогу вчителеві.

Вибачай друзям їхні помилки. Радій з успіхів своїх товаришів. Ніколи не заздри! Від заздрощів можна зробитися лихим і навіть захворіти.

5. Учні читають за особами і розігрують сценку В. Бірюкова «Шкода».

Ведмедик Топчій знайшов медові стільники і почав ласувати медом.

До нього підійшов ведмедик Коротун і запитав:

– Смачно?

– Дуже!

– Солодкий мед?

– Ой, який солодкий!

Подивився Коротун на стільники і зітхнув:

– От якби мені дали стільники…

– І що б ти зробив?

-Я б тобі половину віддав.

Топчій пробурмотів, облизуючи з лапи мед:

– Шкода!

– Чого шкода?

– Шкода, що тобі не дали медових стільників.

– А чому шкода?

– А ти б мені половину стільників віддав. А то я не наївся.

6. Гра в баскетбол. До складу команди мають увійти діти, які влучили в баскетбольний кошик не менше як три рази. Кожний претендент має право на п’ять кидків.

Учитель запитує: «Як треба змінити правила відбору гравців, щоб той, хто влучив п’ять разів у кошик, мав змогу допомогти комусь із дітей?» Учні, порадившись, відповідають, що можна «віддавати» зайві кидки товаришам. Далі продовжують відбір гравців за новими правилами.

Після формування команди діти діляться своїми враженнями, розповідають про те, скільки разів вони влучили в кошик, чи «віддавали» свої кидки друзям, про реакцію тих, кому було надано додатковий шанс.

7. Завдання додому. Підготувати розповідь про ситуацію, коли допомога потрібна чи доречна. Подумати, як у ситуації, що склалася, запропонувати допомогу, що саме і як слід зробити, щоб допомогти людині.

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

Навчити дітей помічати ситуації, коли хтось із товаришів потребує допомоги. Слід наголосити, що під час обговорення таких випадків учні мають бути делікатними. Адже не завжди той, хто потребує допомоги, хоче виявити свою безпорадність.

Створити і проаналізувати ситуації виявлення доброти, навчити висловлювати подяку за допомогу.

Ознайомити учнів з оповіданнями і віршами на цю тему. Деякі з них треба прочитати в класі (наприклад, «Добре слово», «Важко бути людиною», «Спасибі», «Бабусині руки» В. Сухомлинського).

Тема 3. ЯК СТАТИ СИЛЬНИМ І СПРИТНИМ*

Завдання заняття:

  • сформувати у дітей установку на розвиток сили і спритності;
  • довести до свідомості дітей, що застосовувати силу припустимо лише для самозахисту або захисту слабшого, а силові прийоми можна відпрацьовувати тільки під час тренувань або на уроках фізкультури;
  • ознайомити учнів із психологічними прийомами стримування агресії;
  • вправляти у подоланні рухового автоматизму.

Хід роботи

1. У ч и т е л ь. Сьогодні я розповім вам історію про Штушті-Кутушті. Чи знаєте ви, хто це?

Штушті-Кутушті – старий звір, що живе в лісі. Раніше так вважали всі інші звірі. І ось чому.

Якось Штушті-Кутушті підкрався до Павича, який відпочивав після обіду, і висмикнув з його хвоста найдовшу пір “їну. Потім він боляче вкусив за лапу Тигреня, навіть зі Слоненям побився. І взагалі він полюбляв битися. Через це звірі не дружили зі Штушті-Кутушті.

Одного разу Штушті-Кутушті сидів під великим деревом і думав про своє життя. Він встиг образити кількох мешканців лісу, але чомусь не радів з цього. Раптом він почув зверху чийсь голос: «Чого ти сумуєш, Штушті-Кутушті?»

Штушті-Кутушті подивився на всі боки і побачив, що над ним влаштувався великий старий Удав. Усі в лісі знали про його мудрість і силу, тому Штушті-Кутушті не наважився грубо відповісти йому. «Щось не так у моєму житті… -пробурмотів він. — Ніхто мене не любить».

«А що ти можеш зробити, щоб тебе полюбили?» – знову запитав Удав.

«Я не знаю», – відповів Штушті-Кутушті. І раптом він подумав, що справді не знає, що треба зробити, щоб його полюбили. Він умів кусатися і боляче дряпа-тися, дражнитися і обманювати, але все це не те, що треба робити, щоб тебе любили.

«Коли я був зовсім маленьким, – промовив Удав, – мій дідусь казав мені, щоб я робив іншим те, що подобається мені самому».

«Отже, коли я хочу, щоб на мене звернули увагу, я маю посміхнутися або віддати комусь те, що маю?», – спитав Штушті-Кутушті.

«Так, але це нелегко – поділитися з кимось, допомогти комусь або стримати себе, щоб нікого не образити», – сказав Удав.

Наступного дня під час прогулянки Штушті-Кутушті почув стогін, що відлунював із сусіднього яру. Штушті-Кутушті побіг туди і побачив у яру маленьке Оленятко. Воно було вже знесилене і навіть не намагалося вилізти, а тільки стогнало.

Штушті-Кутушті покликав Оленятко, та воно не сподівалося на допомогу звіра й відвернулося. Тоді Штушті-Кутушті розсердився. Але раптом він відчув, що хоче допомогти Оленяті. І від цього бажання його настрій поліпшився.

Штушті-Кутушті підбіг до зрубаного дерева, що лежало неподалік, і потяг його до яру. Дерево було важке, звір дуже стомився, однак не кинув його. «Це нічого, – підбадьорював себе Штушті-Кутушті, – зате я врятую Оленятко». Йому вдалося опустити один кінець дерева в яр і спуститися до Оленяти. Підхопивши Оленятко, Штушті-Кутушті поліз по дереву назад. Та дерево було слизьке. Він падав і підіймався знову, сили залишали його. «Нічого, – думав Штушті-Кутушті, -якщо я сам не зможу вибратися звідси з Оленятком, хтось допоможе».

Так і сталося. Коло ями зібралися звірі. Сил у кожного з них було небагато, але вихід зі становища було знайдено. Звірі почали кидати у яму гілки, пеньки. Вони підбадьорювали Штушті-Кутушті й Оленятко: «Ну, друзі, постарайтеся, ставайте на пеньок, потім – на інший…»

І ось – перемога. Нарешті вдалося вирватися з пастки. Усі задоволені.

Штушті-Кутушті приліг під кущем на мохову перину і подумав: «Тепер я знаю, як треба жити, щоб мене любили».

2. У ч и т е л ь. На одному з наших занять ми говорили про те, що сила, спритність, вміння володіти своїм тілом, красиво рухатися – це позитивні якості людини. Пропоную вам подивитися, як гарно виконують вправи зі стрічками дівчатка, як вправно хлопчики працюють з еспандером та на перекладині.

(Ці вправи виконують діти з досить хорошою спортивною підготовкою; краще, коли вони старші за віком.)

3. Учитель. Кожен з вас може навчитися виконувати подібні вправи. Але єдиний шлях до цього – наполегливі тренування. Пам’ятайте: тренуватися краще разом, підтримуючи одне одного. У цьому легко переконатися.

Станьте парами одне напроти одного. Стійте на одній нозі. Правда, встояти нелегко? Тепер візьміться за руки. Чи легше вам стало стояти? Звичайно, легше. Так завжди, коли люди допомагають одне одному.

4. Гра «Півники». Хлопчики, стрибаючи на одній нозі, вдаряють один одного долонею по долоні. Той, хто не встояв на одній нозі, програє.

Учитель. Той, хто виграв, може поводитися по-різному. Розіграйте сценку, коли переможець поводиться брутально. («Ах ти, розмазня, і не намагайся мене перемогти!»)

Які почуття викликає кожен із хлопчиків?

Тепер розіграйте сценку, коли переможець поводиться благородно. («У мене спочатку теж не виходило, але я тренуюсь і зараз частіше виграю. Тренуйся, і ти обов’язково перемагатимеш».)

Як ви оцінюєте поведінку цього хлопчика?

5.Учитель. Щоб стати сильним, спритним, треба робити гімнастичні вправи, грати у футбол, у «класи», ретельно виконувати всі вправи на уроках фізкультури. На цих уроках ви відпрацьовуватимете спеціальні силові прийоми самооборони.

(Кілька підготовлених хлопців демонструють деякі силові прийоми.)

6. Учні оформлюють сторінку альбому за темою заняття.

7. Учитель визначає ситуації, а діти розігрують сценки:

• діти шикуються в шеренгу, кілька дітей усіх штовхають;

• хлопчик наздоганяє дівчинку і смикає її за косу;

• з допомогою ляльок діти показують, як хлопчик б’є однокласника по голові.

Після кожної сценки вчитель запитує: «Чи це не про наш клас?» Діти відповідають: «У нас цього не може бути».

Далі діти розігрують сценки, в яких зображують позитивні вчинки.

8. Учитель. Хочете дізнатися, чому невиховані діти використовують силу тоді, коли цього не можна робити? Давайте подумаємо разом.

Учитель розповідає про адекватну і неадекватну поведінку дітей у певних ситуаціях і разом з дітьми коментує її.

Після обговорення учні доходять висновку: найчастіше діти погано себе поводять, коли не розуміють, як треба чинити, або коли вони взагалі не думають про свою поведінку. Проте буває, що хлопчик або дівчинка знають, як треба поводитися, але не вміють стримуватися (не вміють «вмикати гальма»).

Учні розглядають малюнки, на яких зображено дітей під час бійки, коментують їхні почуття і зовнішній вигляд.

9. Учитель. Як стримати себе, коли розсердився? Треба вчитися «вмикати гальма». Звичайно, це нелегко. І взагалі це може зробити лише той, хто поважає себе і не хоче здаватися потворним.

Учитель радить, як допомогти собі стриматися.

Ти розгнівався, хочеш наговорити грубощів і навіть побитися, але розумієш, що треба стриматися. Вчини так.

Скажи собі: «Так роблять лише лихі люди, вони мають безглуздий і бридкий вигляд». Примусь себе сказати щось смішне.

Поглянь на праву руку і накажи їй: «Не підведи мене, стань доброю, теплою, м’якою!»

10. Завдання додому. Дібрати інші способи стримування.

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

• Прочитати вірші, оповідання, гуморески за темою заняття.

• Ознайомити учнів з нормативами фізичної підготовки на уроках фізкультури.

• Спостерігати за динамікою фізичного розвитку учнів.

• Навчити силових прийомів самооборони на уроках фізкультури.

• На уроках музики і фізкультури провести ігри, що сприятимуть подоланню рухового автоматизму.

1. Діти стрибають у такт музиці (ноги в сторони – разом), супроводжуючи стрибки плесканням у долоні над головою, за спиною. Несподівано музика стихає. Гравці мають «завмерти» у тій позі, в якій вони перебували, коли музика стихла.

2. Перший варіант. Усі учасники гри разом з ведучим утворюють коло. Ведучий повідомляє, що він показуватиме різні рухи (гімнастичні, танцювальні тощо), а гравці повинні наслідувати їх лише в тому разі, коли він скаже: «Будь ласка». Той, хто помилився, вибуває з гри.

Другий варіант. Гра відбувається так само, як описано в першому варіанті, але той, хто помилився, виходить у середину кола і виконує будь-яке завдання ведучого (наприклад, пострибати на одній нозі).

3. Гравці стають у дві шеренги один напроти одного. З початком кожного такту музичного супроводу діти першої шеренги виконують рухи, протилежні тим, що виконують діти другої шеренги (наприклад, якщо одні присідають, то інші підстрибують).

4. Гравці утворюють коло. Ведучий визначає число, яке не можна називати. Замість цього треба плеснути в долоні стільки разів, скільки означає число. Наприклад, заборонено називати число 5. Гру починають, коли перший учасник скаже: «Один». Далі діти продовжують лічити до чотирьох, а п’ята дитина має плеснути в долоні п’ять разів. Шостий гравець говорить: «Шість».

5. Діти стоять обличчям до ведучого, наслідуючи під музику його рухи. Далі ведучий показує рух, який гравці не повинні наслідувати. Той, хто помилився, вибуває з гри.

6. Діти марширують під музику. Несподівано музика стихає, але діти мають рухатися, поки ведучий не промовить: «Стій!»

Тема 4. ДОСТОЇНСТВА БУВАЮТЬ РІЗНІ

Завдання заняття:

  • сформувати в учнів розуміння того, що кожна людина є цікавою, а якості притаманні людині, яку можна поважати, бувають різними.

Хід роботи

Учитель. В одній школі працює клуб «Співрозмовник». Члени цього клубу збираються, щоб познайомитися і поспілкуватися. Той, хто має бажання, розповідає про себе або про своїх товаришів. Учні розповідали, що засідання клубу бувають дуже цікавими. У мене є запис одного такого засідання. Деякі наші хлопчики та дівчатка погодилися відтворити виступи членів клубу, зіграти їхні ролі. Тож спробуємо уявити, що ми присутні на засіданні клубу.

Перша співрозмовниця цікава насамперед тим, що вона вміє слухати тишу, сумувати й радіти, робити добро.

Учениця, яка виконує роль першої співрозмовниці, читає розповідь:

Я живу в селі. Ось де краса! Улітку в селі на диво тихі, теплі ночі. Такі ночі бувають тільки в сечі і тільки в полі, де росте хліб. Якщо уважно прислухатися, то можна почути шелест пшениці. Коли на колосся спадає роса, воно хилиться під вагою її діамантиків і тихо шелестить. Але це перед жнивами.

Наша хата стоїть біля самого поля, і коли в ньому цілу ніч працюють комбайни, то й із зачиненим вікном не заснеш. А вранці подивишся у вікно: замість пшениці стелеться золотиста скатертина стерні, що виблискує на сонці, мов оксамитова. Я дуже люблю моє поле! А ще я люблю коней!

Якось я дізналася, що у стайні сталося лихо: одне лошатко народилося кволим. Воно не могло зіп’ястися на ноги, відмовлялося від їжі, навіть від молока, було байдужим до матері.

Я відвідала лошатко. Дивлячись на нього, я уявляла, як воно басує на зеленій луці, як скубе травичку і грається з матір’ю. Конюх дядько Петро запропонував мені: «Забери його на деякий час додому, може, випестуєш».

Довго я доглядала лоша. Проте, коли з ним гралася, воно не звертало на мене уваги, цукор з долоні не брало…

Одного разу я хотіла розважити лоша і, наслідуючи рухи коня, бігала навколо нього. І раптом бачу – лошатко намагається зіп’ятися на ноги. Я розхвилювалася, але опанувала себе і почала допомагати йому. Його ніжки дрижали, а очі випромінювали радість. А у мене на очах виступили сльози. Якщо воно стоїть, то й бігатиме.

Так воно і сталося. Я була щаслива…

З мого лошати виріс красень-кінь чорної масті. Назвали його Швидкий. Ми з ним дружимо…

Учениця, яка виконує роль другої співрозмовниці, читає таку розповідь: Я хочу розповісти про свою мрію. На мою думку, людина не може існувати без захоплення, мрії чи віри в себе.

Три роки тому я вперше почула про чудову спортивну гру – хокей. Ця гра випробовує силу і завзятість людини. Я захопилася хокеєм. Навіть уві сні я бачила льодовий майданчик і нестримні атаки. Тоді я вирішила: гратиму у хокей! Дорослі і хлопці посміхалися, коли чули про моє бажання. А ось дівчатка, мої подруги, повірили мені. Вони теж завзяті. І ми почали тренуватися. Тренера у нас, звичайно, не було. Ну хто ж це тренуватиме дівчат, в яких, за словами дорослих, надмірно розігралася фантазія? Взимку ми бігали на ковзанах, училися маневрувати й утримуватися на ногах під час зіткнень, ходили на лижах. Улітку грали в теніс. Грали запально, азартно, з неймовірним бажанням виграти в хлопців. Це нам хоч і не відразу, однак удалося.

Мама, зітхаючи, казала, що однією дівчинкою на світі стало менше, а от хлопця з мене все одно не буде.

Були й важкі для нашої команди дні. Але тренування тривали. Свій день усі дівчатка планували по хвилинах. Якщо раніше наші мами насилу підіймали нас уранці, то тепер ми встигали ще й побігати до початку занять у школі. Ми вирішили, що кожна з нас, якщо заслуговує на це, може носити ім’я свого улюбленого хокеїста. Отже, ми жили хокеєм. Навіть тоді, коли зрозуміли, що хокеїстів із нас не буде, не розчарувалися, бо завдяки нашим тренуванням усі стали спортсменками. Ми обіграли хлопців у теніс, легко пробігли 500 метрів, стрибали і вище, і далі за всіх у класі. Завдяки мрії й захопленню я повірила у свої сили. Ця віра допомагає мені жити, досягати своєї мети, боротися і обов’язково перемагати!

Учень, який виступав від особи третього співрозмовника, розповів:

Мого товариша Миколки тут немає, але він цікава людина, тому я розповім вам про нього. У класі його шанобливо називають «професор», а я додам: він – «ходяча енциклопедія». І знає він не тільки те, чого в школі навчають, але й багато чого іншого: про зірки і океани, різних рослин і птахів. А як він уміє розповідати – заслухаєшся! Та головне: Миколка – справжній друг. Торік я поламав ногу і тривалий час не ходив до школи. Миколка майже щодня приходив до мене, ми разом виконували домашні завдання й обговорювали все, що нас хвилювало. Ми розповідали один одному цікаві епізоди з творів, що прочитали, або гортали сторінки енциклопедії.

Миколка повідав мені свою мрію. Він хоче вивчати космос. І знаєте, у мене тепер теж різнобічні інтереси, я дуже багато читаю. Не думайте, що я заздрю Миколці. Ні, я ним пишаюсь. Я вважаю, якщо людина багато читає, знає більше за інших і вміє застосовувати свої знання, – це добре. А як вважаєте ви?

Наприкінці вчитель сказав: «Минув час, відведений для наших повідомлень. Проте ви могли б розповісти ще багато цікавого. Адже скільки дівчаток і хлопчиків, стільки й характерів, захоплень, доль».

Учні обмінюються враженнями про почуте.

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

Бесіда на тему: «Що означає жити по совісті?»

Учитель, обговорюючи з учнями епізод зі статті, що надрукована в одній із дитячих газет, запитує: «Що в людині головне? Які якості насамперед мають бути притаманні людині?»

Ось деякі з висловлювань учнів:

– Людина повинна бути сміливою.

– Майбутнє належить розумним.

-А хіба не бувають розумними непорядні люди?

– Сподіватися лише на розум – ризикована справа. Розум буває і добрий, і лихий.

– Чесність в усьому – це головне.

-Людина повинна не тільки вести правильні розмови, а й жити по совісті.

Важливо, щоб учитель настійно підкреслював шанобливе ставлення до різних переваг учнів і бачив їх у кожному. Іноді навіть треба спеціально моделювати ситуації, щоб продемонструвати певні переваги деяких учнів, але робити це дуже делікатно.

Тема 5. ЯК СПОДОБАТИСЯ ЛЮДЯМ?

Завдання заняття:

  • переконати учнів, що не тільки природні дані роблять людину привабливою;
  • обговорити, які якості треба виховувати в собі, щоб стати привабливим.

Хід роботи

1. Учитель розповідає дітям притчу.

В одному дворі жила дівчинка. Нікому й на думку не спадало назвати її гарною, навпаки, вона була зовсім непримітною.

Якось діти затіяли гру в «наших» і «шпигунів». Звичайно, ніхто не хотів бути «шпигуном». Хлопці почали ганяти кішку, жбурляти в неї каміння. У дівчаток серце краялося від жалю, вони намагалися захистити тварину, але хлопці кричали: «Кого ви жалієте? Шпигуна?»

Зненацька вперед вискочила та непримітна дівчинка і вихопила в хлопців «шпигуна». Вона озирнулася на всі боки, помітила драбину біля сараю і побігла до неї. Спочатку хлопці розгубилися, а тоді кинулися за дівчинкою. Проте вона миттю гайнула драбиною вгору, пригортаючи до себе перелякану кішку. Потім рятівниця однією рукою спритно підняла драбину, стала на самий край даху і зухвало подивилася на хлопців.

Несподівано дівчинка видалася всім такою гарною, що діти навіть здивувалися і розглядали її так, наче вперше бачили…

Хлопці кричали: «Злазь! Не бійся! Ми більше не будемо!» Коли дівчинка спустилася на землю, вони підбігли до неї і наввипередки почали пропонувати їй гратися з ними.

Однак дівчинка відповідала: «Ні, ви жорстокі, лихі люди!» І пішла з кішкою додому.

2. Учитель звертається до групи дітей, що стоять перед дзеркалом: «Погляньте на своє відображення у дзеркалі. Ви також бачите у дзеркалі знайомі обличчя однокласників. Чи добре ви їх знаєте? Станьте парами одне напроти одного, візьміться за руки, посміхніться, підморгніть одне одному. Ще раз погляньте в дзеркало. Чи схожі ваші обличчя? Звичайно, у кожного є ніс, вуха… Проте ваші обличчя багато чим різняться. Обличчя кожного по-своєму неповторне.

Може, хтось із вас пригадає смішинку про зовнішність людей?»

3.Учитель. Мабуть, дехто з вас подумав: «Я гарніший за інших». Не поспішайте з висновком. Вродливе обличчя, струнка постава, високий зріст – це добре. Але цього замало, щоб сподобатися людям. А що ще приваблює у зовнішності людини?

4. Діти, які заздалегідь підготувалися, демонструють самовдоволений вираз обличчя, згорблену постать, недоладні пози. Далі розігрують сценку розмови двох подружок, які перебивають одна одну, вживають слова-паразити.

Решта учнів оцінюють і коментують зовнішній вигляд і поведінку, яку продемонстрували однокласники.

5. Кожен учень зупиняється перед дзеркалом, намагається вибрати гарну позу і надати обличчю привабливого виразу. Потім усі діти по черзі проходять перед дзеркалом, зберігаючи правильну поставу.

6. Демонстрація моделей одягу.

7. Обговорення вислову Сократа «Заговори, щоб я побачив тебе» і прислів’я «По одежі зустрічають, а по розуму проводжають».

8. Учні під керівництвом учителя розробляють пам’ятку для дівчинки «Як посилити свою привабливість» (бути завжди охайною, вдягатися зі смаком, мати гарну поставу і невимушено рухатися, частіше посміхатися, виявляти щире зацікавлення до людей і, звичайно, збагачувати себе знаннями).

9. Учитель читає уривок з листа, написаного одним лікарем хлопцеві, який страждав через малий зріст:

Володимире!

Відповідаю на твій лист! Я теж свого часу зазнав багато найрізноманітніших переживань; я тривалий час марно страждав, доки не зрозумів, що природні дані, у тому числі і наш зріст — ніщо порівняно з головним зростом.

Зріст цей не запрограмований у генах, не визначений гормонами – його можна набути, досягти.

Ти і сам, мабуть, знаєш, що серед знаменитостей були люди маленького зросту. Назву лише кілька імен: актор Чарлі Чаплін, композитори Ігор Стравінський та Михайло Глінка, імператор Наполеон…

Однак справа не у «видатних досягненнях». Я особисто знаю людей, які не зробили нічого видатного, проте вони справді великі.

Чому? А ось чому: ці люди не припускають навіть думки про те, що їхній малий зріст або щось інше може бути підставою для приниження. Вони поводяться як рівні і з високорослими, і з низькорослими, і з начальниками, і з підлеглими.

Це і є гідність. Ставлення людини до себе завжди передається іншим, діє як навіювання.

А зріст, як і зовнішність узагалі, сприймається співрозмовником лише в перші дві-три хвилини спілкування.

Треба вміти примусити себе, а через себе й інших, забути про те, що не подобається тобі у власній зовнішності, професії, віці… (цей перелік можна продовжити.)

10. Учні обговорюють лист і записують на відповідній сторінці альбому висновки про те, які якості особистості треба виховувати в собі.

Тема 6. ТАКИЙ ЛИШЕ Я ОДИН

Завдання заняття :

  • спонукати дітей до розуміння власної унікальності та значущості; ф створити ситуацію, завдяки якій учні переконаються, що кожна людина унікальна;
  • допомогти кожному учневі відчути, що однокласники – не сторонні йому люди.

Хід роботи

1. Учитель читає рядки з вірша В. Симоненка:

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої – одні.

2. Кожен учень отримує картку, на якій написано, що означає його ім’я. Він читає цей запис, а картку наклеює на відповідну сторінку альбому.

3. Учитель. Усі люди неповторні. У кожного з вас своя, особлива зовнішність, своєрідна хода. Кожен по-своєму думає, пише, говорить. У кожного власне життя, власна доля. Усі ви найдорожчі для батьків. Усі потрібні своїй країні. І в тому, що кожен з вас такий лише один, неважко переконатися.

Учитель пропонує дітям виконати серію завдань, що допоможуть їм усвідомити власну унікальність:

унікальність портрета (аналогічно до завдання 2 за темою 5);

унікальність творчої діяльності (намалювати будь-який малюнок так, щоб його частиною була фігура );

унікальність почерку (учні порівнюють зразки написання продиктованої вчителем фрази. Ці зразки можна підготувати заздалегідь на уроці мови. Згодом, на занятті, діти знаходитимуть свої картки, орієнтуючись на особливості почерку);

унікальність голосу (діти сидять із заплющеними очима. Хтось із них торкається плеча однокласника, той промовляє якусь коротку фразу або щось співає. Учитель називає прізвище учня, який намагається за голосом упізнати товариша. Решта учнів оплесками висловлює свою згоду з думкою того, хто вгадує);

унікальність уяви:

Учитель. Сідайте зручно, розслабтеся, заплющіть очі. Ми вирушаємо в подорож. Дивіться, вузька покручена стежка веде нас глухим, темним лісом. Аж ось і галявина, освітлена яскравим сонцем. Скільки квітів! Попереду виблискує голубе озеро.

Розбігайтеся! Оберіть свою стежку. Ідіть туди, де вам найбільше подобається. Можна повернутися назад, погуляти в лісі, можна залишитися на галявині. Хтось, мабуть, схоче подивитися, що там, за озером.

(Після двохвилинної паузи діти висловлюють свої враження від прогулянки, їхні розповіді не слід коментувати й оцінювати.)

4. Розповідь учителя:

Повернувся Петрик зі школи і сказав мамі: «Мамо, я найкращий! Таких, як я, більше немає». Мама відповіла: «Звичайно, такий тільки ти один. Але уяви, що твої друзі Мишко і Славко теж говорять своїм мамам, що вони найкращі. Поміркуй, хто з вас правий!»

Петрик почав міркувати: «Я найкращий. Проте Мишко і Славко теж вважають себе найкращими, і інші діти також. Отже, і вони найкращі! Але цього бути не може, всі найкращими не бувають. Я зовсім заплутався».

Учитель пропонує дітям знайти помилку в міркуваннях Петрика.

5. Гра «Чарівний клубок». Діти стають у коло. Гру починає вчитель. Він налаштовує дітей на усвідомлення кожним власного значення, значення інших дітей та наголошує, що всі вони якоюсь мірою залежать одне від одного. Його висловлювання може бути таким: «Тягнися, мотузочко, до Марійки, від Марійки до Миколки (називає всіх гравців). Я передаю клубок Марійці і відчуваю, що вона хоче поділитися гарним настроєм з усіма. Я бажаю Марійці, щоб вона частіше посміхалася».

Той, кому передали клубок, береться за мотузку і висловлює свої почуття і побажання.

Коли клубок знову передають учителеві, діти беруться за руки і натягують мотузку. Вчитель пропонує їм уявити, що вони – єдине ціле і кожен є частинкою цього цілого.

Учитель окреслює коло, і кожен учень крейдою позначає на ньому своє місце.

Учитель. Коло – це наш клас, і в ньому в кожного є своє місце і рівні права та обов’язки. Кожен усвідомлює власну гідність і поважає інших. Якщо хтось вийде за межі кола, воно розірветься і перестане існувати. Давайте цінувати кожного.

6. Учні читають текст: «Я неповторний» («Я неповторна»), написаний на картках.

7. Завдання додому. Хлопчикам наклеїти в альбом текст «Я неповторний», дівчаткам – «Я неповторна» і дописати останнє речення.

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

Організувати читання повісті О. Іваненко «Тарасові шляхи». Посилити увагу до дітей з неадекватною самооцінкою. З цією метою слід організувати спеціальні завдання і моделювати відповідні ситуації.

Тема 7. НАВІЩО СЕБЕ ОЦІНЮВАТИ?

Завдання заняття:

  • уточнити уявлення дітей про те, для чого потрібен самоаналіз і чому самооцінка має бути адекватною;
  • спонукати учнів до самоаналізу та адекватної самооцінки.

Хід роботи

1. Учитель розповідає історію з казковим сюжетом.

В одному селищі жили три сміливі й сильні юнаки Кім, Нок і Чаз. Вони мріяли взяти участь у змаганнях – зійти на вершину високої крутої гори. Щороку спритні й мужні юнаки селища намагалися здійснити цей підйом, та лише деякі з них досягали своєї мети. Шлях сміливців перепиняв швидкий гірський потік, подолати який можна було, лише висипавши в нього стільки блакитних камінців, які треба було вибити зі скелі, скільки сірих було в мішках юнаків перед сходженням на гору.

Якось на світанку Кім, Нок і Чаз насипали у свої мішки багато сірих камінців і вирушили в путь. Незабаром вони побачили омріяні блакитні камінці в скелі.

Кім відразу взявся до дуже важкої справи. Сім потів зійшло з нього, проте він затято збирав блакитні камінці і клав їх на місце сірих. Юнак дуже стомився, але він мав задоволення від праці, бо розумів, що вона наближає його до мети.

Нок і Чаз також почали добувати блакитні камінці. Однак незабаром Нок подумав «Це зайва робота. Мені завжди щастить. Я і без цих камінців подолаю шлях».

Чаз укотре поміняв сірий камінець на блакитний і сказав собі: «Не знаю, які камінці лежать у мішках моїх друзів, але мої сірі майже такі самі, як і ті блакитні, які надзвичайно важко добувати». Чаз вирішив, що в той час, коли інші повинні гнути спину від тяжкої праці, він може дозволити собі ні про що не дбати. Проте, коли він наблизився до потоку, відчуття тривоги пройняло його…

На цьому місці вчитель припиняє свою розповідь і пропонує учням завершити її. Під час обговорення варіантів розповідей увагу учнів треба акцентувати на тому, що Кім доклав великих зусиль і через те досяг своєї мети. Нок – безвідповідальний мрійник, він не готовий до наполегливої праці. Можливо, безпорадність перед гірським потоком примусила юнака вперше замислитися над тим, чому не здійснилася його мрія, і він дійшов правильного висновку. Однак не можна виключати й того, що Нок махне на все рукою і скаже: «А навіщо взагалі мені це треба?» Третій юнак, Чаз, був безпідставно переконаний в успіху. Отже, він не звик оцінювати справжні свої можливості, і його спіткала невдача. Припустимо, що юнак зрозумів свою помилку, але в нього забракло мужності її визнати.

Ключові запитання для обговорення

Чи потрібний самоаналіз? Чому самооцінка має бути адекватною? Розпочати обговорення можна так.

Учитель. Кожна людина бажає собі щасливої долі: хоче мати хорошу сім’ю, цікаву роботу, добрі стосунки з людьми, що її оточують, відповідний достаток, право бути задоволеною своїм становищем у суспільстві. Для цього треба насамперед розвивати свій розум, виробляти характер, бути сильним, уміти долати свої вади. Ці твердження не підлягають сумніву, їх треба запам’ятати і засвоїти.

Я назву вам кілька правил, знайдіть серед них те, що найбільше відповідає темі нашого заняття.

Учень повинен:

  • засвоїти правила поведінки, виконувати вимоги батьків і вчителів;
  • наслідувати позитивну поведінку однокласників;
  • відповідно оцінювати свої можливості;
  • враховувати поради батьків, учителів та однокласників;
  • постійно аналізувати свої вчинки;
  • намагатися зрозуміти, чому результати певної діяльності не завжди позитивні.

Після обговорення учні визнають слушним останнє судження.

2. Учитель зауважує, що людина не завжди адекватно оцінює себе (переоцінює або недооцінює), і пропонує послухати розповідь.

Оксана мала здібності до навчання, була відмінницею. Вона дуже пишалася собою. Батьків і вчителів теж задовольняли успіхи дівчинки, і вони залишали поза увагою її надмірну самовпевненість.

Дівчинка мала звичку говорити: «Я так хочу», «Я все вмію», «Мені так треба». Дорослі вважали: виросте – зрозуміє, що треба бути скромнішою. Проте самозакоханість Оксанки зростала, і це призвело до невтішних наслідків.

У 8-му класі Оксана перейшла до іншої школи і, як новенька, мала ще проявити себе. У новому класі учні наполегливо працювали, допомагали одне одному і мали добрі успіхи в навчанні. Через деякий час з’ясувалося, що ніяких виняткових здібностей, завдяки яким дівчинка могла б виділитися з-поміж інших, у неї не було. Однак їй здавалося, що і учні, і вчителі недооцінюють її, ставляться упереджено й недоброзичливо. Зрозуміти, чому так склалися стосунки з однокласниками, Оксана не хотіла та, мабуть, уже була й неспроможна. Дівчинка в усьому звинувачувала інших і говорила: «Мене не розуміють».

Учні обговорюють розповідь і з допомогою вчителя доходять висновку: перебільшення власних переваг може спричинити непорозуміння з учителями, однокласниками та іншими людьми.

3. Учні разом з учителем проводять бесіду про хлопчика, що має завищену самооцінку. Бесіда проводиться за такою схемою.

Як така дитина себе оцінює? 

Вона перебільшує свої переваги і не знає (або не хоче знати) своїх вад. 

Що говорять про таких дітей? 

Вони надто високої думки про себе, надто хизуються. 

Які особливості їхньої поведінки? 

Вони завжди вважають себе правими;

ніколи не шукають причини невдачі у своїй поведінці, у своїх діях;

не сприймають зауважень на свою адресу;

потребують до себе особливої уваги;

не слухають співрозмовника;

під час ігор претендують лише на головну роль;

зневажають думку інших.

Які наслідки такої поведінки? 

Часті конфлікти з дорослими і однолітками, тому переважає поганий настрій;

однолітки намагаються не контактувати з такими дітьми; не використовують своїх можливостей у навчанні, під час гри і будь-якої діяльності, що може призвести до уповільнення розвитку особистості.

4. Учні коментують ситуації, коли діти явно недооцінюють свої можливості. Потім проводиться бесіда за такою схемою.

Як такі діти себе оцінюють? 

Вони применшують свої переваги, надмірно зосереджуються на недоліках.

Що говорять про таких дітей? 

Занадто скромні, сором’язливі, не вміють відповідно оцінити свої позитивні якості, можуть вчитися значно краще. 

Які особливості їхньої поведінки? 

Воліють не висловлювати свої думки під час обговорення питання;

намагаються бути непримітними;

нервують перед контрольними;

не претендують на лідерство під час гри;

дуже часто звертаються по допомогу до дорослих. 

Які наслідки такої поведінки? 

Надмірні переживання знижують якість роботи;

не вміють долати труднощі, захистити себе;

як правило, не мають авторитету в однокласників. 

5. Учитель пропонує учням послухати розповідь.

Мишкові завжди здається, що він знає і вміє менше за інших дітей. Хлопчик не дослуховується до слів учителя: «Не бійся помилок: не помиляється лише той, хто нічого не робить». Він почуває себе ніяково і постійно хвилюється, що не впорається з якоюсь справою. Невпевненість у собі ускладнює Мишкові життя. Його непокоїть думка: «Усі говорять, що треба повірити у свої сили і працювати, тоді я багато чого зможу зробити. Може, і так. Але як примусити себе повірити?»

Учні з допомогою вчителя аналізують розповідь і намагаються сформулювати та обґрунтувати свої поради хлопчикові щодо виходу з цього становища.

6. Завдання додому. Продумати відповідь на запитання: «Що таке самообман і які його наслідки?»

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

Обговорити і розіграти таку ситуацію.

Розпочався новий навчальний рік. Ти перейшов до іншої школи, в якій не маєш знайомих. Ти вперше зустрічаєшся зі своїми майбутніми однокласниками. Якою буде твоя поведінка?

Зробити лялькову інсценізацію оповідання В. Сухомлинського «Як навчитися відчувати?»

Тема 8. ЯК СЕБЕ ОЦІНЮВАТИ?

Завдання заняття:

  • формувати в учнів уміння здійснювати всебічну диференційовану самооцінку та оцінку особистості взагалі.

Хід роботи

1. Учитель. Пригадайте той час, коли ви були першокласниками. Тоді ви розповідали про себе приблизно так: «Я розумний, добрий, допомагаю мамі, ніколи не обманюю», або «Я люблю прибирати кімнату, весела, розумна, не дуже уважна, вмію дружити». Щоразу ваші висловлювання зводилися до думки: «я хороший». Погодьтеся, що з такою самооцінкою важко вирішити навіть прості питання, пов’язані з навчанням, а тим більше відповідно поводитися в непростих життєвих ситуаціях.

Тепер ви маєте досвід самооцінки. На уроках і в позаурочний час ви оцінювали свою навчальну діяльність, особливості пам’яті, а також такі якості, як доброта, сила, спритність.

Для ілюстрації самооцінки за певною якістю можна використати «оцінювальну драбину». Наприклад, треба оцінити себе за якістю «доброта». Накресліть в альбомі драбинку і спочатку зробіть позначку на тому щаблі, на якому, на вашу думку, ви перебували торік, а потім – на тому, на який піднялися тепер. Якщо ви залишилися на тому самому щаблі, подумайте, чому так сталося.

(Учні відповідають, що мали достатній первісний рівень оцінювання або застосовували різний досвід оцінювання тощо.)

Далі вчитель запитує, про що свідчить піднімання щаблями «драбини», які почуття виникають при цьому (педагог очікує детальних відповідей).

Учитель. Замість «оцінювальної драбини» можна використати «оцінювальну лінійку». Робити це треба так. Якщо ми оцінюємо якусь притаманну людині якість найвище, то робимо позначку вгорі лінійки | (високий рівень). Якщо вважаємо, що ця якість людині взагалі не властива, то робимо позначку внизу лінійки _|_ (низький рівень). Позначка, зроблена посередині лінійки +, означає, середній рівень; між середньою і найвищою позначками – рівень, вищий від середнього; між середньою і найнижчою позначками – рівень, нижчий за середній.

Після пояснення вчитель пропонує кожному учневі накреслити «оцінювальну лінійку» і показати на ній, як він оцінює власну доброту.

2. Обговорення самооцінки якості «доброта». Слово надається всім, хто бажає висловитися. Важливо, щоб учні чітко визначали критерії своєї оцінки і сказали, чи всі правила доброти вони виконують і чи завжди їх виконують.

3. Учитель дає завдання оцінити власні якості за схемою «ялинка», використовуючи оцінювальну лінійку:

 


    Справедливість\

Розум \

    Відповідальність\

Доброта\

 

Чесність\    Спритність\

 

Учитель. На схемі позначено якості, які звичайно оцінюють усі. Допишіть інші на власний розсуд.

Подумайте, як адекватно визначити в себе рівень розвитку тієї чи іншої якості, оберіть відповідний рівень і вкажіть його (умовними позначками).

(Учитель підходить до кожного учня і допомагає вибрати якості для оцінювання і критерії оцінювання.)

Після виконання цієї частини завдання учитель пропонує обвести червоним олівцем позначку «високий рівень», жовтим – «вищий від середнього», зеленим -«середній рівень», коричневим – «нижчий за середній», чорним – «низький рівень».

Учитель. Тепер зрозуміло, що ви думаєте про наявність у вас різних якостей особистості. Зверніть увагу на те, що кожен має досягнення в розвитку власних позитивних якостей. Однак унаочнилося й те, в якому напрямі слід працювати, щоб удосконалити деякі свої якості.

Ви всі заслуговуєте на повагу, оскільки намагаєтеся позбутися тих своїх якостей, які вам не подобаються.

4. Узагальнюючи досвід дітей із самооцінки, учитель наголошує, що рівень розвитку будь-якої якості можна визначити, якщо з’ясувати, чи виявляється певна якість повністю і чи завжди, коли треба, вона виявляється.

5. Учитель пропонує дітям дати відповідь на запитання «Який (яка) я?», враховуючи показники «оцінювальної ялинки».

Учитель. Як ви оцінювали себе? Звичайно, ви орієнтувалися на наявність різних якостей, але не робили жодних підрахунків. Спрацював «внутрішній прилад», що дозволив вам оцінити себе доволі точно. Проте не кожен має мужність навіть подумки визначити справжню самооцінку.

(Обговорюється питання, що таке самообман і які його наслідки.)

6. Учитель зауважує, що, оцінюючи себе, треба враховувати думку батьків, учителів, друзів, однокласників і просто знайомих. Звичайно, не слід думати, що хтось знає тебе краще, ніж ти сам, але, якщо думки багатьох збігаються, потрібно на це зважати.

7. Завдання додому. Показати на «оцінювальній лінійці», як, на думку учня, оцінюють якусь його якість батьки, учителі, однокласники.

Учитель заздалегідь роздає дітям оцінювальні картки і пояснює, як з ними працювати.

Тема 9. ЯКИЙ (ЯКА) Я?

Завдання заняття:

  • збагатити досвід дітей в адекватному оцінюванні себе в різних ролях;
  • відпрацювати ситуації, що сприятимуть підтримці впевненості у власних силах.

Хід роботи

1. Учитель розповідає дітям притчу.

Якось падишах захотів випробувати своїх візирів. «О, мої піддані! – звернувся він до них. — Я запропоную вам складне завдання, мені цікаво, хто з вас може виконати його». Падишах повів візирів у сад, в одному з кутків якого стояли іржаві залізні двері з величезним замком. «Той, хто відчинить ці двері, стане моїм першим візиром», – сказав він.

Деякі придворні лише хитали головами, інші дивилися на замок, решта почали нерішуче штовхати двері, хоч були певні, що не відкриють їх. Один за одним піддані відходили від дверей.

Лише один візир уважно оглянув двері, обмацав замок і з усієї сили натиснув на двері. Він штовхав їх і – о диво! — спочатку з’явилася вузька щілина, а далі двері почали просуватися швидше і нарешті відкрилися. Тоді падишах сказав: «Ти станеш моїм першим візиром, бо покладаєшся не тільки на те, що бачиш і чуєш, а й віриш у власні сили».

2. Учитель. Кожна людина протягом життя перебуває в багатьох «ролях»: сина (доньки), батька (матері), учня, робітника, службовця тощо. Кожній ролі притаманні відповідні дії.

Учитель пропонує дітям спробувати подивитися на себе очима інших людей і оцінити свою поведінку в ролі друга і в ролі пасажира міського транспорту.

Клас треба поділити на дві групи. Кожна має розробити критерії оцінювання для однієї зі згаданих ролей.

Як критерії оцінювання ролі друга діти звичайно називають чесність, готовність допомогти, уміння зберігати таємниці, спілкуватися як рівний з рівним.

Критеріями оцінювання ролі пасажира найчастіше діти вважають дотримання правил поведінки в міському транспорті: чи завжди під час посадки пасажир пропускає перед собою батьків із малими дітьми та людей похилого віку, чи поступається місцем тим, хто цього потребує, спілкується в транспорті (чи не заважає голосною розмовою або сміхом іншим пасажирам), як реагує на якусь ненавмисно заподіяну незручність.

Далі представники кожної групи (по черзі) називають свої критерії, а учні з обох груп (за бажанням) оцінюють себе відповідно до розроблених критеріїв.

3. Відбірна комісія (троє-п’ятеро учнів) має визначити групу дітей, які виконуватимуть якусь складну й відповідальну справу.

Претенденти повинні коротко розповісти про себе. Члени комісії мають обгрунтувати свій відбір кандидатів або причину відмови (не вказав на необхідні якості, не був лаконічним).

4. Далі вчитель пропонує послухати оповідання з дитячого журналу і дати відповідь на запитання: «Яке враження склалося у вас про героїв оповідання?»

Нещодавно я читав газету, сидячи на лавці у сквері. До мене підсіли дві щебетухи. Одну з них звали Тетянка, а другу – Галинка.

– У моєї взагалі ніякого смаку! – скаржилася подрузі Галинка. – Я перешила своє плаття, пам’ятаєш те, у чорну смужечку. Вона дивилася на нього, як баран на нові ворота. Ледве не пересварилися.

– А я зі своєю вчора погиркалася. Вона ж тепер не працює, весь час удома, ходить тільки до поліклініки. їй нудно, так вона в усе втручається. Як до мене хтось прийде – сидить у кімнаті і слухає, про що ми говоримо. А то ще й ляпне щось! Краще б на кухню пішча!

Це вже розповідала Тетянка. А далі знов Галинка:

– А я свою попередила: «Мамо, якщо до мене хтось приходить, ти роби свої справи і не заважай нам». А то сорому не обібратися! Одягається старомодно, а розмовляє як! Уявляєш?

Ось про що щебетали подружки!

5. Завдання додому. Вчитель повідомляє, що учні 2-го класу готуються до бесіди на тему: «Який я син?», «Яка я донька?» Вони потребують допомоги. Треба підготувати запитання для бесіди на цю тему і список рекомендованої літератури. Учитель наголошує, що це завдання складне й відповідальне, і радить звернутися по допомогу до батьків.

(На наступному занятті треба узагальнити підготовлений учнями матеріал. Слід підкреслити важливість уваги дітей до самопочуття матері та батька.)

 

Тема 10. ЯК ПОВІРИТИ У СВОЇ СИЛИ?

Завдання заняття:

  • ознайомити дітей з типовими випадками невпевненості однолітків у собі та

сформувати адекватне ставлення до цього явища;

  • допомогти учням проаналізувати випадки невпевненості в собі та їх вплив

на самооцінку;

  • сформувати разом із дітьми правила, що сприятимуть зміцненню впевненості у власних силах.

На час проведення заняття на цю тему кожен учень має досвід оцінювання своєї навчальної діяльності, досягнення в засвоєнні знань із окремих предметів, усвідомлює динаміку розвитку власних здібностей.

Учитель заохочує дитину до участі у спільних заходах, цьому сприятиме перемога кожного учня в будь-якому конкурсі, змаганнях. Потягом двох місяців учитель влаштовує конкурси, вікторини, змагання, під час яких учні зможуть відзначитися в розв’язуванні задач, якомусь ремеслі, у вирішенні проблем міжособистіс-них взаємин. Виявити лідерські здібності, досягнення у фізичній підготовці тощо. Якщо одержані результати оцінювати за різними критеріями (за оригінальне розв’язування, за найскромніший підхід, за лаконічність викладу суджень та ін.), то перше місце у змаганнях завжди поділятимуть кілька учасників.

Важливе значення має оформлення відповідної сторінки альбому та дошки досягнень, на яких уміщують учні в малюнки, фотографії, графіки, таблиці, вірші, розповіді. Учні добре сприймають гумористичний матеріал.

Хід роботи

1. Учитель розповідає дітям притчу.

Був собі маленький Літачок, який не вмів, але дуже хотів навчитися літати. Він стояв на землі і дивився, як великі літаки кружляють у небі, виписуючи вигадливі візерунки. Літачок хотів літати так само легко, як інші, та чомусь йому здавалося, що він ніколи не зможе навчитися цього. Інколи досвідчені літаки казали йому: «Ех ти! Усі вміють, а ти не вмієш. Це ж так легко! Летимо з нами!» «Вам легко, а я не вмію», – сумно думав Літачок.

Якось Літачок із захопленням спостерігав за фігурами вищого пілотажу, що виписували в небі інші літаки. Раптом слід однієї з фігур, подібний до літери «Ц», перетворився на маленьке біле Цуценя. «Вітаю тебе, – сказало Цуценя. – А ти чому не літаєш?»

«Я не вмію. Я навіть спробувати боюся», – відповів Літачок.

«Знаєш, коли я дивлюся з височини на землю, я можу одним поглядом охопити і аеродром, і поле, і ліс. Розумієш, згори набагато легше зрозуміти зміст різних речей, ніж унизу, коли стоїш на одному місці. Це так само, як зрозуміти літери, що написані на папері. Окремі літери складаються з маленьких кружечків, паличок, гачків. Разом вони утворюють слова. А ціле слово сприйняти набагато простіше, ніж побачити його тоді, коли палички, гачки і кружечки ще не стали словом».

І Літачкові закортіло подивитися згори на рідний аеродром, на поля та ліси. Захотілося самому малювати візерунки, що, виявляється, як і літери, складаються із зовсім простих ліній. Літачок уявив, як він виписує ці лінії і як вони перетворюються на слова-візерунки. Він розбігся і злетів саме так, як уявляв це собі у мріях, відчуваючи, що повітря підтримує і допомагає йому. Летіти було легко і приємно. Літачок дивився вперед і підіймався все вище й вище, залишаючи за собою в небі літери.

Як ви гадаєте, що написав Літачок? Одна за одною з ‘являлися літери й утворювалися слова. І ті, хто був на землі, прочитали: «Я зміг це зробити!»

Може, вас це здивує, але з того часу Літачок почав упевнено літати, писати нові й нові слова в небі та виконувати найскладніші вправи. Згодом він із посмішкою згадував той час, коли ще не вмів літати.

2. У ч и т е л ь. Переді мною запис фрагмента засідання вже відомого вам клубу «Співрозмовник». Його учасники обговорювали випадки, коли однолітки зазнавали невдач через те, що не були переконані у своїх силах.

«Які це випадки? Як повірити в себе?» – ці запитання, я гадаю, цікавлять кожного з вас.

Як і минулого разу, зіграти роль членів клубу погодилися наші учні. Передаю їм слово.

Перший учень.
Один мій знайомий вважає, що він повинен вчитися лише на «відмінно» і в усіх справах досягати успіху. Проте трапляється, що він припускається помилок, чогось не пригадує, часом не може зробити малюнок або виконати вправи на уроці фізкультури так, як хотілося б, тоді в нього відразу погіршується настрій. Інколи він навіть зневірюється у власних силах.

Мабуть, цей хлопець не розуміє, що кожна людина мас право на помилку. Помилка — звичайне явище, тільки не варто її повторювати. Слід пам’ятати прислів’я; «На помилках вчаться», «Не помиляється той, хто нічого не робить». Кожна людина має усвідомити, що якась справа їй вдається краще, а якась -гірше. Це нормально.

Другий учень.
Деякі діти звикли відповідальність за свої вчинки перекладати на інших. Виконуючи будь-яке завдання, вони завжди звертаються по допомогу до вчителя або батьків. Іноді без вказівок дорослих і роботи не починають. Ця звичка спричиняє безпорадність під час контрольної роботи, адже вони не звикли довіряти собі. Такі учні дуже хвилюються перед уроком, їхня невпевненість заважає їм думати. Чи можна зарадити цим дітям?

Під час обговорення учні формулюють свої поради, потім звіряють їх із тими, що запропонували члени клубу. Учитель допомагає дітям дійти таких висновків.

Треба подолати свою невпевненість та виконувати завдання і на уроці, і вдома самостійно.

Слід повірити, що поступово кількість помилок зменшуватиметься, а впевненість у собі зростатиме.

Врахувати, що під час контрольної роботи вчитель пропонує завдання, яке спроможні виконати всі старанні учні.

Перед контрольною роботою корисно зробити вправу на розслаблення: стиснути кулаки, напружити м’язи і зціпити зуби, а потім одразу трохи відкрити рот, опустити руки і розтулити пальці.

Учитель пропонує дітям повторити вправу кілька разів.

Третій учень.
Я знаю хлопця, який небезпідставно не впевнений у своїх силах. Він справді мало знає і небагато вміє. І не тому, що нездібний, він просто лінивий.

Учитель зупиняє оповідача і пропонує обговорити різні варіанти шкільного життя цього хлопчика.

Розмову можна закінчити читанням останньої строфи вірша Д. Білоуса «Роби, щоб не перероблять»:

Роби і не зважай на втому,

І не чекай, що зробить хтось.

Коли ж зробив, то щоб нікому

Перероблять не довелось!

3.Учитель. Вірити у свої сили – це зовсім не означає, що треба безоглядно братися за будь-яку справу. Так можуть чинити лише ті, хто некритично ставиться до себе. («Я все можу», «Я завжди правий».)

Деякі вагання під час вирішення важливих питань притаманні навіть великим людям. Отже, кожен з нас не повинен переоцінювати своїх можливостей. Не завадить зайвий раз запитати себе: «А чи правий я? Чи все правильно я розрахував? Чи не порадитися мені з батьками або вчителем?»

4. Учні розглядають малюнки і за виразом обличчя, позою, жестами характеризують внутрішній стан зображених дітей, добирають відповідні репліки та імпровізують.

Учитель радить придумати кілька версій того, як розвиватимуться події. Варіант, який передбачає, що хлопчик зможе подолати свою невпевненість і скутість під час спілкування, потрібно розіграти два-три рази.

5. Завдання додому. Вчитель пропонує дітям пригадати якусь цікаву подію з їхнього життя і виконати за її мотивами малюнок, сюжет якого може бути реалістичним або алегоричним. Слід також запропонувати дітям і такий варіант малюнка, коли події, а точніше – ставлення до них, передаються колірними мазками.

Малювання допомагає дитині деякою мірою ослабляти негативний вплив ситуації, що травмувала її.

Корисно проводити з учнями індивідуальні бесіди за малюнками, під час яких учитель спрямовує учнів на осмислення зв’язку будь-яких переживань з їхніми теперішніми почуттями, поглядами, думками. Якщо подія, яку згадала дитина, сумна, то вчитель повинен допомагати їй побачити в тому, що сталося, щось корисне і навіть оптимістичне (якщо це можливо).

Тема 11. ЯК СТАВИТИСЯ ДО НЕВДАЧ?

Завдання заняття:

  • проаналізувати типові невдачі учнів і можливі причини цих невдач;
  • виробити в учнів установку на те, що кожен має відповідати за свої вчинки;
  • вчити дітей достойно поводитися в разі невдачі.

Хід роботи

1. Учитель заохочує дітей висловлюватися про те, як вони розуміють, що таке невдача, які невдачі були в їхньому житті і що вони робили, щоб запобігти їм у майбутньому. (Зазвичай учні вважають невдачами погані оцінки, запізнення до школи, втрату якоїсь речі, програш у грі тощо.)

2. Учитель акцентує увагу дітей на тому, що невдачі бувають випадкові й такі, які виникають із власної вини. Він моделює ситуації, а учні визначають причини невдач і висловлюють своє ставлення до поведінки героїв.

Ситуація 1. Почалися літні канікули. Катруся збиралася поїхати, як і минулого року, до бабусі в село. А Наталка, її менша сестричка, мала їхати до оздоровчого табору. Дівчатка хотіли взяти із собою м’яч, але він був один на двох. Мама запропонувала кинути жереб. Вона написала на одному аркуші паперу слово «м’яч», і таку саму трубочку зробила з чистого аркуша, потім поклала ці трубочки під серветку. Дівчатка вирішили, що першою тягнути папірець буде Катруся. Вона взяла одну трубочку, розгорнула її: папірець був чистий. Наталка зраділа, що м’яч дістався їй, а Катрусі було прикро, але тільки спочатку. «Не слід засмучуватися, адже поділили справедливо», – наказала вона собі.

(Більшість дітей схвалюють поведінку Катрусі, адже проблему вирішили справедливо, а решта вважають, вона мала відразу поступитися меншій сестричці.)

Ситуація 2. ГРА «ХТО СИЛЬНІШИЙ?». Хлопці сідають за столи парами. У кожній парі гравці спираються ліктями на стіл і з’єднують кисті правих рук. Кожен тисне на руку напарника, намагаючись притиснути її до стола. Перемагає той, кому це вдається.

Дівчатка спостерігають за грою та реакцією переможців і переможених. Далі всі разом обговорюють результати гри.

Учні вважають, що тому, хто програв, звичайно, прикро. Можливо, з іншими партнерами і результати були б інші. Проте в такому складі гравців програли ті, чиї руки виявилися слабшими, ніж у суперників.

Діти визначають, у чому полягає гідна поведінка того, хто програв (зберігати витримку, не виправдовуватися, ні в якому разі не плакати і не битися; треба подумати, чим собі зарадити).

Учитель. Як ви вважаєте, чи потрібно в майбутньому намагатися обов’язково перемогти партнера, якому сьогодні програв?

Учні відповідають, що це не обов’язково, адже у того, хто зазнав поразки, можуть бути зовсім інші інтереси та захоплення. Але всі погодилися з висновком: треба тренуватися.

Ситуація 3. Учитель пропонує дітям розіграти два-три сюжети за темами: «Дівчинка розбила мамину улюблену чашку», «Хлопчик загубив ключі від квартири».

Важливо, щоб діти не просто виконували ролі, а усвідомлювали причину невдачі та вміли знайти вихід із ситуації, що склалася.

Учні з допомогою вчителя відпрацьовують таку схему поведінки:

• пояснити обставини і вибачитися (перепрошення доречне за будь-яких умов, навіть коли дитина лише трохи винна у скоєному);

• намагатися послабити емоційне напруження дорослої людини, якщо вона не хоче слухати пояснень дитини, яка завдала їй прикрощів (звернутися до неї зі словами: «Я і сам дуже переживаю», «Що мені слід зробити, щоб Ви не сердилися на мене?» тощо);

• перечекати, поки батьки заспокояться, якщо вони не хочуть вибачити відразу («стати непомітним»).

Ситуація 4. Учитель пропонує дітям написати відповіді на листи, які учні надсилають до редакції дитячого журналу.

Учитель. Василько із села Підгірці пише:

«Я люблю грати в шашки і часто граю зі своїми друзями. Коли я програю, то дуже переживаю, іноді навіть плачу. Діти називають мене плаксою і попереджають, що не гратимуться зі мною».

А ось лист Ганнусі:

«У мене часто трапляються неприємності: то забуду вдома спортивну форму, то зошит, а нещодавно загубила улюблену ручку. Порадьте, що мені робити!».

Оленка розповідає про свої проблеми:

«Я люблю математику, вмію розв’язувати задачі й приклади. Часто отримую “11” і “12” за домашні та класні роботи. А ось контрольні роботи я завжди пишу гірше. Ще до початку контрольної я знаю, що обов’язково помилюся. Я, звичайно, переживаю, але не можу собі зарадити».

Відповіді на ці листи учні обговорюють колективно, а потім кожен пише комусь із дітей.

3. Завдання додому. Скласти розповіді за змістом прислів’їв «На помилках вчаться», «Сльозами справі не зарадиш». Розказати батькам смішинку:

Марійка знайшла в парку ключ. «Хто його загубив? От ґава!» – подумала дівчинка. Вона поклала ключ на лаву. – «Може, хтось прийде за ним». Марійка прийшла додому, але не змогла відчинити двері: ключа в кишені не було, у ній була лише дірка.

Тема 12. МІЙ НАСТРІЙ

Завдання заняття:

  • вчити дітей аналізувати свій внутрішній стан;
  • вчити керувати емоціями;
  • вправлятися в умінні шукати вихід із ситуацій, що засмучують, але змінити які дитина не спроможна.

Хід роботи

1. Під бравурний марш діти виконують вільні рухи – притопи і прихлопи, танцюють навприсядки, крутяться, імітують змагання козаків зі списами, шаблями, сокирами. Цей танець породжує нехтування будь-якою перешкодою.

Учитель. Що ви відчуваєте під час танцю? (Іскрометну радість.) Який у вас настрій? (Бадьорий.)

2. Етюд «Квітка» (учитель розповідає, а діти імпровізують.)

Учитель.
Теплий сонячний промінь упав на землю й зігрів насіннячко, що

лежало в землі. Із насіннячка проклюнувся паросток, а з нього виросла чудова квітка. Пеститься квітка на сонці, тягнеться до тепла і світла кожною своєю пелюсточкою, повертає голівку за сонцем.

Діти виконують виразні рухи: сідають навпочіпки, голову і руки опускають, потім голову підіймають, розпрямлюють тулуб, руки підіймають – квітка розквітла; голову трохи відкидають назад і повертають – квітка повертається за сонцем. Міміка під час імпровізації: очі напівзаплющені, посмішка на обличчі, м’язи обличчя розслаблені.

Потім учитель запитує, які відчуття пережили діти, імпровізуючи.

3. Учитель пропонує дітям розповісти про ситуації, що зумовили їхній гарний настрій. Діти розповідають і роблять схематичні малюнки-ілюстрації.

4. Добирання символів до висловів «гарний настрій», «поганий настрій». (Ними можуть бути веселка і грозова хмара, строката і темного кольору парасольки тощо.)

Діти виготовляють відповідні картки, які використовуватимуть під час виконання наступного завдання.

5. Учитель пропонує визначити, який настрій викликає у них кожна з названих ситуацій (відповідь сигналізувати картками).

Ситуація 1. Одержав хорошу оцінку за контрольну роботу.

Ситуація 2. Дізнався, що сусід по парті став переможцем математичної олімпіади.

Ситуація 3. Помирив дітей, які посварилися під час перерви.

Ситуація 4. Побачив, що товариш курить.

Ситуація 5. Забув удома ручку. Про це знають учні, що сидять поруч, але ніяк не реагують.

Ситуація 6. Запізнився на початок гри. Діти поділилися на дві команди і граються. Тебе запрошують до кожної команди.

Ситуація 7. На день народження подарували книжку.

6. Письмове завдання. Закінчити речення:

Я боюся …

Я радію …

Мене засмучує …

Мені подобається, коли …

Мене бентежить …

7. У ч и т е л ь.
На наш настрій впливають обставини, все те, що відбувається з нами і навколо нас. Є обставини, які ми можемо змінити, проте є й такі, яких ми змінити не в змозі. Як поводитися в такому разі? Чи можна поліпшити свій настрій?

Далі учні під керівництвом учителя обговорюють ситуації.

Учитель. Сьогодні тобі не щастить. Ти вдома сам. Мама прийде пізно. Треба робити багато уроків. Настрій поганий. Що робити?

(Намагатися пригадати щось приємне, перед дзеркалом корчити веселу гримасу, послухати музику, намалювати карикатуру, заспівати. Головне – переконати себе, що, як візьмешся до якоїсь справи, на душі полегшає.)

8. У ч и т е л ь. Пізній вечір, але батька все ще немає вдома. Хлопчик переживає, що батько прийде додому нетверезий. Як хлопчик може зарадити собі?

(Радіти з того, що він може самостійно вирішувати багато питань, що робить усе, аби володіти собою. Примусити себе не дослухатися до шарудіння за дверима. Треба розпочати справу, яка потребує уваги, або послухати музику, або «зробитися непомітним».)

Після обговорення згаданих ситуацій учні визначають, чи знають вони, як поліпшити свій настрій у несприятливих умовах.

До визначених способів змінювати свій настрій і уникати посилення негативних ситуацій, з якими діти ознайомилися раніше (див. теми 3 і 11), слід додати такі: потупати ногами, але так, щоб ніхто не бачив; станцювати швидкий танець, заспівати бадьору пісню; умитися – змити поганий настрій; проспівати своє ім’я у пестливій формі – Наталочка, Натуся. (Важливо, щоб учитель не пропустив тих випадків, коли учень хоче обговорити з ним свої проблеми і налаштований на відверту розмову.)

Тема 13. Я БАЧУ, Я РОЗУМІЮ ТЕБЕ

Завдання заняття:

  • фіксувати увагу дітей на емоціях інших людей;
  • вчити наслідувати позитивні якості інших;
  • вчити аналізувати стан іншої людини;
  • збагачувати досвід емоційної чуйності до людей.

Хід роботи

1. На початку заняття вчитель пропонує дітям обговорити вирази обличчя людей, при цьому він наголошує, що вираз обличчя людини зазвичай передає її емоційний стан.

2. Учитель допомагає дітям розіграти сценку «Ключ знайшовся».

Мишко навчається у 2-му класі. Він завжди повертається додому раніше за батьків і користується своїм ключем від квартири. Сьогодні Мишко збирався грати з хлопцями в футбол. Він уявляв, як зараз відчинить двері, зайде в свою кімнату, покладе портфель, переодягнеться, швиденько пообідає і побіжить у двір.

– Але де ж ключ? – злякався Мишко.

Хлопчик шукав його і в портфелі, і в кишенях, і навколо себе на підлозі… Немає ключа! Мишко розгубився: і в квартиру не зайдеш, і батьки ввечері гніватимуться. Хлопчик ледве не плакав.

Раптом Мишко пригадав, що під час великої перерви стрибав з хлопцями, біля лавки у шкільному дворі. Він миттю помчав туди. Ось і лава! Мишко навіть підскочив з радощів, коли побачив, що його ключ лежить біля неї. Хлопчик схопив ключ і, підстрибуючи, побіг додому.

3. Опрацювання уривка з легенди «Як мати стала зозулею» (з текстом легенди учнів ознайомлюють на уроках читання). За завданням учителя діти змальовують словесний портрет матері в момент її звертання до дітей («Діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, аби підвестися, а пити так хочеться») і словесні портрети дітей, які щодуху мчали за нею, збиваючи ноги до крові, проте почули лише слова мами: «Пізно, діти, пізно… Ку-ку, ку-ку…»

4. Інсценування оповідання В. Сухомлинського «Мамин кавун».

Учитель акцентує увагу дітей на ключовому епізоді оповідання: «Костикові стало соромно. Йому пригадалася невесела дідова усмішка. Невесела вона була тому, що він не почастував дідуся – не дав йому жодної скибочки».

5. Діти пригадують або моделюють у своїй уяві радісну ситуацію в родині і роблять відповідну словесну замальовку. Щоб допомогти дітям виконати завдання, учитель пропонує відповісти на запитання: Що спричинило радість? Як виявили це почуття члени родини? За якими ознаками ти зрозумів, що в родині радість? Що відчув ти?

Важливо допомогти дітям усвідомити, що спільна радість посилює радість кожного.

Учитель читає початок казки, а учні придумують її закінчення і добирають заголовок.

На містку стояли два хлопчики і рибалили. Вони мали однакові вудки, однакові відерця для риби, та й стояли поблизу один одного. Проте один із хлопчиків раз у раз витягував із води рибку, а другий тільки із заздрістю поглядав на нього, бо спіймав лише одну рибинку. Чомусь у нього не клювало, а ось у сусіда знов сіпався поплавець.

Щасливий рибалка відверто задавався, вираз його обличчя був глузливий.

Сонячний промінчик пірнув у відерце до задаваки, посріблив воду і підморгнув йому. «Що він хоче мені сказати?» – подумав хлопчик. А промінчик уже грався у відерці рибалки-невдахи і звідти промовляв до задаваки: «Ти радієш і не розумієш, що вдвох радіти набагато приємніше й веселіше…»

За сюжетом казки учні повинні зробити схематичні замальовки.

6. Учитель повідомляє дітям, що листується зі знайомою, яка живе в іншому місті й також працює у школі. У листах вони розповідають одне одному про себе, про шкільні справи і своїх учнів. Далі вчитель читає уривок з листа своєї приятельки:

«…Ви запитуєте, як справи у Петрика Майстренка? На жаль, він і тепер засмучує мене своєю поведінкою. Хлопчик занадто самовпевнений і дозволяє собі не зважати на інтереси інших дітей.

Проте можу повідомити, що майже всі мої учні посерйознішали і стали стриманішими.

Мої дівчатка і хлопчики двічі просили мене перечитати ті рядки листа, в яких Ви розповідаєте про справи і захоплення Ваших учнів. Мої учні передають їм вітання…»

Учні висловлюють свої враження від листа. Далі вчитель пропонує їм подумати, як переконати Петрика в тому, що він має навчитися поважати однокласників і зрозуміти: спільні інтереси і справи посилюють почуття задоволення. Після обговорення висловлювань учнів учитель радить їм написати хлопчикові листа.

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

Налагодити листування з учнями іншої школи. Якщо можливо, організувати з ними зустріч. Дізнатися, що цікавого відбувається в нових знайомих, в які ігри вони граються. Подумати, чим подібне і чим відмінне шкільне життя в учнів обох шкіл.

Тема 14. ВЗАЄМООЦІНЮВАННЯ

Завдання заняття:

  • вчити учнів бачити позитивні якості однолітків;
  • формувати вміння правильно реагувати на оцінку іншими людьми.

Хід роботи

1. Учитель виразно читає байку Л. Глібова «Зозуля і півень». Під час обговорення змісту байки учні доходять висновку: не можна бути нещирим.

2. Гра «Комплімент». Діти утворюють коло. Учитель по черзі запрошує дітей у середину кола. Решта учнів говорять компліменти або висловлюють побажання тому, хто стоїть у колі. Неодмінна умова цієї гри: побажання висловлювати лише в делікатній формі.

Учитель налаштовує дітей на те, щоб у їхніх висловлюваннях переважали оцінки якостей особистості, а не загальні характеристики («у тебе гарне волосся» замість «ти гарна»; «у тебе не завжди акуратна зачіска» замість «ти не чепурна»). Дитині, що відповідає на побажання, вчитель підказує формулювання згоди або незгоди із зауваженнями («спасибі, я в основному згоден», «так, я знаю, ти правий», «дякую, я врахую твоє зауваження», «дякую, проте я хочу заперечити»).

3. Учитель дає завдання: скласти список якостей, за якими дитина хоче себе оцінити, і виконати самооцінювання, використовуючи «оцінювальну лінійку».

Далі вчитель пропонує кожному учневі оцінити якості особистості когось з однокласників або знайомих (за вибором учня).

Після виконання завдань учитель визначає адекватність оцінювання.

4. Пояснити зміст прислів’я «В чужому оці тріску бачить, а в своєму і поліна не помічає».

Висловлювання дітей на тему: «Як я повинен змінити свою поведінку, щоб не засмучувати батьків».

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

Кожен учень має оцінити не менш як три роботи однокласників з різних предметів. Оцінювати можна в балах або з використанням рівнів (високий, вищий від середнього, середній, нижчий від середнього, низький). Далі учень порівнює свою оцінку з оцінкою вчителя, звертаючи увагу на те, чи збіглися їхні думки щодо оцінювання.

Для того щоб діти усвідомили важливість і відповідальність оцінювальної діяльності, учитель пропонує кілька запитань: «Якими критеріями оцінювання ви користувалися? Чи були достатньо доброзичливими? Як пояснити розбіжність в оцінках учителя і учня?»

Учитель повідомляє, що готовий до бесіди, якщо учень бажає щось з’ясувати або уточнити з приводу оцінювання.

Тема 15. ОБРАЗА І ОБРАЗЛИВІСТЬ

Завдання заняття:

  • формувати вміння розпізнавати, коли образа справжня, а коли не варто

ображатися;

  • вчити прийомів примирення.

Хід роботи

1. Розповідь учителя

У мене був учень Петрик, який дуже часто ображався. Наприклад, хоче він відповісти на уроці, піднімає руку, а якщо викликали когось іншого, – ображається. Почнуть діти під час перерви гратися, він чекає окремого запрошення, а не запросили – закопилить губу і відійде вбік. Помітять це діти і запрошують його: «Петрику, йди гратися з нами!» А він відповідає: «Мені з вами нецікаво». Пожартує хтось із дітей: «Несила тобі кросворд розгадати!», – Петрик ображається надовго. Коли його запитували, чому він образився, відповідав: «Діти нічого не вміють, ще й грубощі говорять». А сам нахмурить брови, примружить очі й усім своїм виглядом показує, що йому ніхто не потрібний.

Однокласники відчували, що Петрик страждає через свою образливість, що йому самотньо. Вони вирішили «вилікувати» його від цієї «хвороби».

Якось сусідка по парті сказала хлопчикові: «Знаєш, Петрику, я раніше теж дуже часто ображалася. Проте мама відкрила мені три секрети. Якщо хочеш, я відкрию їх тобі.

Перший – не вимагай виняткового ставлення до себе. Ти не кращий і не гірший за інших. Не викликала тебе вчителька? Але ж не лише тебе! Викличе іншим разом».

«Не вчи мене! – обурився Петрик. – Ти що, найрозумніша?»

«Знов образився! І порушив правило другого секрету: не поспішай ображатися, спочатку подумай. Хоч я і говорю не зовсім приємні слова, але я намагаюся допомогти тобі. А якщо людина від душі хоче тобі допомогти, нехай не зовсім вдало, ображатися не варто.

Є щей третій секрет. Трапляється, що хлопчики і дівчатка сваряться незлобливо. І тоді не слід ображатися.

Однак іноді просто необхідно образитися. Я маю на увазі ті випадки, коли людину зневажають».

2. Після обговорення цієї розповіді діти аналізують вірш А. Костецького «У гостях».

3. Учні розігрують етюди «Егоїст» та «Наклепник».

4. У ч и т е л ь. На жаль, ми не завжди помічаємо, як ображаємо інших. Той, хто образив когось із вас, вчинив погано, і це його провина, його лихо. Але якщо когось образили ви, це вже ваша провина і ваше лихо.

Учні читають оповідання В. Сухомлинського «Образливе слово».

5. У ч и т е л ь. Пригадайте випадки, коли ви своїми необачними вчинками або грубим словом образили когось, але вам вибачили. Що ви тоді відчули? (Учні розповідають.)

Тепер пригадайте, коли ображали вас, та ви змогли пробачити кривдника. Якими були ваші почуття? (Учні розповідають.)

6. Учні імпровізують ситуації «Посварилися» і «Помирилися».

7. На завершальному етапі заняття вчитель підводить дітей до формулювання правил поведінки в конфліктній ситуації.

8. Завдання додому. Наклеїти в альбом картку з правилами, сформульованими під час заняття. Скласти розповідь, яка б відтворювала перше правило.

Завдання для здійснення міжпредметних зв’язків

Прочитати дітям оповідання «Чим пахнуть нічні фіалки?», акцентувати їхню увагу на осмисленні внутрішнього стану, настрою хлопчика.

Він встав задовго до підйому. Нишком, щоб не збудити решти хлопців, висковзнув зі спальні. На мить завмер на ґанку, ковтнув свіжого вранішнього повітря, зіщулився і обережно, щоб не шарудіти галькою, пройшов повз їдальню до крайнього зепеного терема, що височить над галявиною, де після злив розкішним літнім квітуванням буяють трави… Невисокий, худорлявий, в окулярах, з пружинистою ходою, він здавався вершником, який погойдується в сідлі, якщо спостерігати за ним із вікон зеленого терема… Проте кому хочеться підглядати за кимось у таку рань, коли ще солодко спиться…

Онде за галявиною темніє ліс, в якому йому все добре відоме: отам, на старій рудій сосні, живе ручна білка Підлиза, далі, у неглибокому ярку, гніздо їжачихи Задаваки, яку діти прозвали так за те, що вона відмовилася «прийняти їхній багатий дарунок» – солодке згущене молоко.

Він увійшов у сутінок лісу, придивився, прислухався, присів на міцний корінь сосни – почекав Підлизу. Тицьнув їй у чіпкі лапки білий сухар, який висушив учора на осонні. Потім провідав родину їжачихи і приступив до найголовнішого, заради чого приходив сюди ні світ ні зоря протягом тижня…

Коли сонце визирнуло з-за краю даху зеленого терема й освітило променем стовбур старої сосни, наче підпалило її, він поспішив назад. Знов, як вершник, крізь «джунглі», знов до терема… Знов…

Він підкотив березову колодку під високе вікно, витягнувся на повний зріст і поклав на підвіконня ніжні й чисті, ще вологі від роси нічні фіалки, що розливали такий витончений, ні з чим не зрівнянний аромат.

Цієї миті мав пролунати сигнал горна – вже шість ранків поспіль дзвінке срібло труби збуджувало в ньому віру, мужність, силу.

Однак сьогодні він почув над головою зовсім інше:

– Прийшов, прийшов.’ Він уже тут!

– Тихо! Давай!

Наче цілий водоспад Ніагара обрушився на нього. І не встиг він ні зіскочити, ні відбігти. Він навіть не уявляв, що вода може бити так боляче.

– Ха-ха-ха! Отримав? – почулося згори.

Він підвів голову. Крізь мокрі скельця окулярів побачив у вікні, наче в рамі картини, розмите зображення дівчинки, що сміялася. Це була та сама Оленка, яка тиждень тому біля вечірнього багаття так здивувала його. Він тоді й не помітив, звідки вона взялася. Здавалося, що у своєму оранжевому купальнику вона з ‘явилася просто з багаття. Дівчинка на мить завмерла перед стрибком, потім сильним, стрімким рухом подалася вперед. Знов завмерла. Тоді змахнула довгою яскравою стрічкою і закружляла в танці. Вона була володаркою стрічки-змії, дражнила її і приборкувала. Легкі кроки, різкі випади, стрибки — дівчинка розмовляла з усіма чарівною мовою танцю, вражала майстерністю, полонила посмішкою глядачів, що кричали: «Браво!»

Отримав? — перепитало згори розмите зображення «володарки», скинуло з підвіконня, як сміття, нічні фіалки і зачинило вікно.

Тієї самої миті пролунав сигнал горна…

Тема 16. ЯК ПОВОДИТИСЯ В КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ?

Завдання заняття:

  • уточнити уявлення дітей про конфліктну ситуацію;
  • сформулювати правила поведінки в конфліктній ситуації з однолітками;
  • вправляти дітей у вирішенні конфліктів.

Хід роботи

І. Учитель читає вірш Л. Людкевича «Чим кінчається сварка»:

Хлопчик цей — великий злюка, Він сказав …

Він мене шарпнув за руку, І я сказала …

Обізвав: «Всезнайка, соня, Він замовк.

І бабусина тихоня, І я мовчала.

Мямля, чапля із поліна Ми мовчали, а на гіллі

І зануда, як Мальвіна». Яблука гойдались спілі …

Я сказала: «Ти на вроду – Хлопчик яблуко зірвав

Мов опудало з городу». І мені подарував.

Учитель стимулює дітей до висловлювань, які сприяють розумінню того, що дитячі конфлікти – це ситуації, коли двоє або кілька дітей незадоволені вчинками одне одного, коли їхні думки не збігаються і кожен відстоює свою правоту.

Учитель переконує, що ситуація, коли люди не дійшли згоди в якомусь питанні, не є чимось надзвичайним. Важливо відповідно ставитися до такої ситуації та поводитися коректно, якщо думки і наміри учасників конфлікту протилежні.

Учитель наголошує на тому, що досить почути, як людина сперечається, щоб визначити, чи належного рівня культура її мовлення, чи вміє вона керувати своїми емоціями, знаходити переконливі слова, ставитися до опонента із повагою.

2. Учитель допомагає дітям сформулювати правила поведінки в конфліктній ситуації.

Правила поведінки в конфліктній ситуації

Намагайся запобігти конфліктові.

Перш ніж щось зробити, подумай, чи не заважатиме це іншим.

Завжди дотримуйся слова.

Якщо ти завинив, попроси вибачення.

Доклади зусиль, щоб пом’якшити наслідки конфлікту.

Не гнівайся, посміхнись, доброзичливо звернися до опонента з

пропозицією спокійно розібратися в ситуації, що склалася.

Запропонуй варіант взаємної згоди.

3. Учитель розділяє дітей на групи і пропонує кожній групі розробити три-чо-тири короткі сценарії, що ілюструють конфліктні ситуації, зміст яких сформульовано в робочій картці «Конфлікти».

4. Завдання додому. Наклеїти в альбом картку «Конфлікти», заповнити робочу картку «Вирішення конфліктів».

Тема 17. УМІЙ ПРОТИСТОЯТИ ШКІДЛИВОМУ ВПЛИВОВІ

Завдання заняття:

  • дати установку на протистояння шкідливому впливові з боку однолітків;
  • узагальнити й систематизувати знання дітей про шкідливість куріння.

Хід роботи

І. Учитель. Якось ви вже давали відповіді на листи учнів до редакції дитячого журналу. Моя знайома журналістка запропонувала вам зробити це вдруге. Послухайте, про що пише хлопчик Сергійко:

Добрий день, дорога редакціє!

Порадьте, будь ласка, як мені поводитися. Під час перерви деякі хлопці збираються в туалеті й курять. Іноді пропонують спробувати й іншим. А якщо ті відмовляються, то глузують із них, називають «матусиними синками».

Якось мій друг Петрик сказав мені: «Давай закуримо!» Я відмовився, а він поміняв жуйку на цигарку й закурив. Тепер Петрик десь дістає цигарки й курить. Мені здасться, що йому й самому це зовсім не подобається. Як закурить – кахикає, морщиться. Проте говорить: «Кайф!» Він теж почав насміхатися з інших, навіть мене називає «малюком». Мені дуже прикро. Ми почали часто сваритися.

Сергійко.

Учні з допомогою вчителя складають план відповіді. Важливо, щоб діти усвідомили, що Сергійка треба підтримати, схвалити його намагання протистояти шкідливому впливові й порадити, як зберегти дружбу з Петриком.

Під час завершальної бесіди учні узагальнюють свої думки. («Спочатку напишемо, що розуміємо настрій Сергійка. Він почуває себе непевно через те, що відмовляється наслідувати негативну поведінку однокласників. Переживає, що навіть товариш не поділяє його думки щодо небезпеки куріння і насміхається з нього. Далі зауважимо, що схвалюємо поведінку Сергійка і висловлюємо думку: “Сергійко виявив волю і довів, що він не «матусин синок» саме тим, що відмовився курити. Погані звички наслідують тільки ті, хто боїться відмовитися”. Треба передати Сергійкові фактичний матеріал про шкідливість куріння, щоб допомогти йому переконати Петрика відмовитися від цієї згубної звички».)

2. Учні добирають факти про шкідливість куріння. Вони пригадують, що вивчали з цієї теми на уроках валеології, що розповідали їм учителі та батьки.

Далі вчитель узагальнює висловлювання дітей і перелічує негативні наслідки куріння, а діти вибирають ті із них, усвідомлення яких, на їхню думку, допоможе переконати Петрика.

Орієнтовний перелік негативних наслідків

• Порушення роботи серця.

• Подразнення слизової оболонки гортані.

• Попадання вуглецю в легені.

• Забруднення повітря.

• Зниження температури тіла.

• Кашель, неприємний запах з рота, хвороби ротової порожнини.

• Послаблення здатності сприймати запахи, смак їжі.

• Передчасні зморшки на обличчі.

• Псування зубів.

• Зниження фізичної працездатності.

• Зниження розумової працездатності.

• Хронічні хвороби серця, шлунку, легенів тощо.

3. Обговорення висловлювання курців зі стажем: «Почати курити легко, та кинути важко».

4. Бесіда про те, як варто ставитися до реклами цигарок. (Пояснити учням, що реклама має на меті лише комерційний зиск. Звернути увагу на те, що на всіх рекламах є застереження про шкідливість куріння.)

5. Учитель дає завдання зробити і схематично оформити плакат-антирекламу цигарок.

6. Учитель читає уривки з листів ще двох хлопчиків і просить учнів визначити, кому з них важче запобігти спокусі закурити.

Учитель. Славко пише:

Іноді просто не уявляєш, у чому зазнаєш невдачі. Сьогодні не встиг виконати домашнє завдання і, звичайно, завтра вчитель викличе саме мене. Це вже перевірено — закон невезіння.

А вчора я збирався почистити акваріум, але хлопці запропонували мені грати у футбол. Я пішов і зробився посміховиськом. Адже футбол – це зовсім не для мене. Хоча насправді я і не знаю, що «для мене». Увечері я ще й з мамою посварився, хоч і розумію, що вона права: я не встигаю допомагати їй по господарству. У мене весь час якісь справи, а що зроблено – не можу сказати.

З листа Антона:

Закінчилися літні канікули. Перше вересня – дуже радісний день. Мої однокласники підросли, трохи змінилися. Мабуть, і вони думають так про мене. Я й справді змінився. Тепер я не дозволяю собі лінуватися. Влітку я піклувався про хвору бабусю, пас корову, косив траву та ще й встигав порибалити. Я вирішив організувати себе й під час навчання. Вранці обов’язково робитиму зарядку, ретельно виконуватиму домашні завдання, особливо з математики, щодня допомагатиму мали.

Пам’ятаєш, я писав тобі, що відвідую волейбольну секцію. Так ось, за порадою тренера я перейшов до секції спортивної гімнастики, а Івась залишився у волейбольній. Спочатку він образився на мене, але потім погодився, що кожен має право робити свій вибір, а час для зустрічей ми знайдемо.

7. Завдання додому. Пояснити і проілюструвати прикладами вислів: «Якщо людина не хоче або не може керувати собою, то нею керуватимуть інші».

Тема 18. ЯК ЗАХИСТИТИ СЕБЕ ВІД РЕКЕТУ?

Завдання заняття:

  • підтримуючи позитивне світовідчуття дітей, вказати їм на реальність небезпечних ситуацій, пов’язаних з рекетом;
  • сформувати негативне ставлення до рекету;
  • вчити прийомів захисту від рекету;
  • сформулювати разом з учнями правила поведінки в небезпечній ситуації.


Хід роботи

  1. Учитель читає дітям притчу.

Десятикласник розповідає батькові:

– У мене відібрали рукавиці.

-Як це відібрали, хто? – запитав батько.

– Якийсь хлопець. Він спочатку гроші вимагав, потім почав нишпорити по моїх кишенях.

– Ну, а ти що? Ти що робив? – запитав батько.

– Нічого. Не міг же я з ним битися, – спокійно відповів син. – Такий вже я.

2.Учитель. Юнак переконаний, що вихована людина не повинна захищати себе силою. А як гадаєте ви? Чи не траплялися з вами або вашими знайомими випадки, коли хтось силою намагався відібрати у вас гроші або щось інше?

(Учитель стимулює дітей до розповідей про їхні переживання в ситуації насилля.)

3. Учитель. Якось я їхав потягом у відпустку. У купе навпроти мене сидів молодий чоловік спортивної статури. Коли ми познайомилися і Андрій – так звали молодого чоловіка – дізнався, що я працюю в школі, він розповів мені історію з його шкільних років. Розповідь справила на мене враження, і я подумав, що вона може стати у пригоді багатьом учням.

Отже, сідайте зручніше і слухайте, що розповів Андрій.

У перший клас я прийшов хворобливим і кволим, діти навіть називали мене хирляком. До цього прізвиська я так звик, що почав озиратися на нього, як на ім’я. Потай я заздрив хлопцям, які були сильнішими за мене, і мріяв, що колись і я стану таким. Мені радили зайнятися спортом, та заважали лінощі, і мрія залишалася нездійсненною.

Якось під час перерви до мене підійшли два хлопці, трохи старші за мене, і нахабно почали вимагати жуйку. Один з них притис мене до стінки, залізу кишені і забрав усе, що там було: гроші на сніданок, жуйку і гарний брелок. Потім вони пішли собі, наче нічого й не трапилося. Я ледве не розплакався.

Від того дня минуло багато років, однак мені й зараз прикро і соромно про це згадувати.

За кілька днів ті самі хлопці підстерегли мене у шкільному дворі. Один із них штовхнув мене і заявив: «Щодня носитимеш нам гроші. А як не принесеш або поскаржишся комусь – так відлупцюємо, що надовго запам’ятаєш». Я почув себе бранцем. Важко передати словами мій стан. Страх змішувався з образою і ганьбою.

Відтоді мої рекетири майже щодня знаходили мене. Для перестраху давали мені стусана і нишпорили по кишенях. Згодом я сам почав віддавати їм гроші. Уявляєте, який настрій був у мене?

Мама помітила, що зі мною щось коїться, і запитала: «Що трапилося? Чи не захворів?» Проте я мовчав. Чому? Мабуть, від сорому й страху, від небажання непокоїти маму. Та, нарешті, я зрозумів, що не можу більше терпіти цієї ганьби. Я вирішив про все розповісти мамі. Мама слухала мене, і її обличчя ставало дедалі напруженішим. Якийсь час вона мовчала, а потім сказала: «Ти опинився у скрутному становищі. Але виглядаєш жалюгідно і безпорадно лише ти. Тобі слід зайнятися спортом, зміцніти, подолати свій страх, і тоді ніхто не насмілиться принижувати тебе. А ось у хлопців, що займаються рекетом, справи зовсім кепські. У них немає моральних принципів, через це вони здатні на підлоту. Ці хлопці повинні усвідомити власну непорядність, подолати потяг до поганих вчинків, розвивати свою душу. Лише тоді можна сподіватися, що вони стануть гідними людьми».

Деякий час я намагався ходити разом із мамою. Та найголовніше – я змінив своє життя: почав тренуватися, вчився прийомів самооборони, переконував себе, що спроможний дати відсіч кривдникам.

Рекетири ще кілька разів приходили до мене. Спочатку чинити опір було важко. Нелегко вперше сказати: «Більше я вам не підкорятимусь!» Зізнаюся, ще кілька разів мене трохи відлупцювали, але в нападників уже не було того нахабства й напору, як раніше. Вони зрозуміли: більше я не піддамся. Через деякий час ці хлопці почали обминати мене.

У спортивній секції я знайшов нових друзів. З ними я проводив вільний час після занять. Тепер я почував себе впевнено, був у гарному настрої. Адже я міг захистити не лише себе, а й інших.

Якось до мене підійшли мої колишні рекетири, з ними був незнайомий хлопець, високий і
кримезний. Вони запропонували мені «працювати» з ними. Я обурився і сказав, що вони справжні злодії. Хлопці почали погрожувати мені, але я не злякався. Несподівано для себе я запросив їх на тренування. Спершу вони відмовилися, а згодом завітали до спортивного залу і стали тренуватися. Ми разом грали у футбол, мірялися силою, часом сперечалися. Зрештою між нами склалися цілком нормальні стосунки.

Минули роки. Тепер я працюю інспектором у справах неповнолітніх у відділку міліції. Іноді зустрічаю одного з колишніх рекетирів. Ми вітаємось і розповідаємо про свої справи. Він став поважною людиною. Якось він зізнався мені: «Знаєш, адже ти допоміг мені тоді. Я подумав: «Оцей хлопчисько слабший за мене, а сміливий і наполегливий, тренується. Незабаром він не боятиметься ніяких рекетирів. А що чекає на мене?» І тоді я
вперше зрозумів, що хлопці, з якими я зв’язався, не такі вже й сміливі і насправді заздрять вольовим хлопцям. І я такий самий. На щастя, у мене вистачило сили волі, і я став гідною людиною». Про інших хлопців він нічого напевне не знав, але чув, що їхні долі склалися нелегко.

Навіть тепер, коли вранці йду на роботу, я уважно придивляюся до дітей, що поспішають до школи. Чи немає в когось із них проблем, подібних до тих, що були в мене у минулому. Не раз доводилося втручатися. Сподіваюся, що комусь допоміг мій досвід.

Жертвам рекету я скажу: «Зрозумій, недарма люди кажуть, що страх має великі очі. Хіба всі кривдники сильніші за тебе? Ні, вони приголомшують нахабством, напором. Проте не поспішай з висновком, що треба одразу кидатися в бійку».

Я раджу всім дотримуватися таких правил:

— звертайся по допомогу до батьків і вчителів;

— уникай небезпечних місць;

— проводь вільний час разом із друзями;

— вчися прийомів самооборони;

— намагайся спочатку переконати рекетирів, що ти можеш чинити опір, а якщо це не допомагає, то застосовуй фізичну силу.

Складніше розмовляти з тим, хто займається рекетом. Звичайно я говорю такому хлопцеві: «Вважаєш себе героєм, а виглядаєш, як боягуз, тому що нападаєш лише на слабших. Ти відчуваєш задоволення від того, що принижуєш людей, і, як наслідок, у тобі зростають злість і ненависть. У лихої людини переважає поганий настрій, ії не шанують люди. Якщо ти бажаєш, щоб тебе поважали, зміни своє життя. Зроби це сьогодні, адже завтра може бути запізно».

4. Учитель обговорює з дітьми розповідь Андрія. Вони разом формулюють і записують правила поведінки в небезпечній ситуації, пов’язаній з рекетом.

5. У ч и т е л ь. Чи згодні ви з висловом: «Життя, незважаючи на всі його складнощі, прекрасне»?

6. Читання хором рядків вірша А. Костецького:

Усміхнися всім навколо: Небу, сонцю, квітам, людям. І тоді обов’язково, День тобі великий буде!

Тема 19. ЩО ТАКЕ ВЛАСНА ГІДНІСТЬ?

Завдання заняття:

  • актуалізувати й узагальнити знання дітей з теми «Що таке власна гідність?»

Хід роботи

Учитель організує роботу учнів з написаними на картках судженнями щодо різних ситуацій: кожне судження читається вголос у заданій послідовності, й уточнюється його зміст. Потім учні працюють самостійно з карткою. Вони повинні розпізнати, які із суджень стосуються людей, що небезпідставно усвідомлюють власні чесноти.

Орієнтовний перелік суджень

• Уважний до себе, самовдосконалення вважає своєю основною справою.

• Намагається виконати будь-яке прохання.

• Постійно підкреслює власні чесноти.

• Завжди помічає помилки інших, голосно обговорює їх з усіма, полюбляє давати поради.

• Мириться з нешанобливим ставленням до себе, оскільки не хоче ні з ким «зв’язуватися».

• Принижує свою гідність і перебільшує чесноти інших.

• Погоджується з пропозиціями інших, хоча вони не завжди відповідають його уявленню про те, що добре і що погано.

• Не дозволяє нікому принижувати себе.

• Не дозволяє принижувати людину у своїй присутності.

• Потребує уваги до себе, проте і сам здатний виявляти увагу до інших.

• Бачить смуток в очах товариша, помічає тривогу вчителя, відчуває, коли мати втомлена.

• Вважає, що поступитися в конфлікті, пом’якшити ситуацію, вибачити людині її помилку – означає виявити слабохарактерність.

• Намагається перекласти частину своїх обов’язків на батьків, бабусю, друзів, безпідставно звертається по допомогу.

• Вміє стримувати своє роздратування.

• Перебиває співрозмовника, мотивуючи це тим, що розуміє все з півслова. Після виконання завдання деякі судження (за вибором дітей) слід обговорити.

Тема 20. ЯК Я ЗМІНИВСЯ?

Завдання заняття:

  • вчити дітей здійснювати самоаналіз і самооцінювання.

(На кожному уроці протягом місяця вчитель актуалізує роботу з перевірки, само- і взаємоперевірки знань, умінь і навичок учнів. На підставі отриманих даних учні під керівництвом учителя оформлюють стенд «Досягнення учнів нашого класу», на якому розміщують свої малюнки, розповіді, фотографії, вироби тощо.)

Хід роботи

Учитель. Дайте відповідь на запитання: «Як я змінився?» Проаналізуйте свої успіхи в навчанні, досягнення у фізичному розвитку. Подумайте, чи певні ви у своїх силах, чи не переоцінюєте їх, чи вмієте спілкуватися з людьми, що вважаєте своїми перевагами й недоліками.

Діти працюють за карткою 7, закінчують схему «оцінювальної лінійки» і визначають рівень розвитку вказаних якостей.

Після завершення цієї роботи вчитель пропонує переглянути ті сторінки альбому, на яких фіксували результати самооцінювання на попередніх етапах вивчення курсу «Заняття з морального орієнтування». Ті, хто бажає, можуть прокоментувати результати самооцінювання за схемою: чи є динаміка в розвитку певних якостей особистості, якщо її немає, пояснити чому.

На наступному занятті учні писатимуть твір на тему: «Як я змінився» (у формі листа). Зразок початку твору пропонує вчитель.

Здрастуй, …!

Дуже вдячний за твого листа. Спробую відповісти на твоє запитання, чи змінився я за той час, що ми з тобою не зустрічалися. Звичайно, змінився, адже ми не бачилися цілий рік.

Ти пишеш, що тобі цікаво все: який у мене вигляд, чим захоплююсь, про що мрію і як я оцінюю себе. Просиш написати відверто. Певна річ, адже ти мій друг. Отже, пишу …

Твори дітей не треба оцінювати, а обговорювати слід лише за бажанням їх авторів.

Тема 21. ПРАВИЛА МОГО ЖИТТЯ

Завдання заняття:

  • моделювати ситуації, що сприяють виникненню відчуття самоцінності та причетності до життя колективу.

Хід роботи

1. Учитель розповідає дітям притчу.

Дуже давно у старовинному місті жив великий мудрець, слава про мудрість якого поширювалася далеко від його рідного міста. Проте був у місті чоловік, що заздрив славі мудреця. І вирішив він придумати таке запитання, на яке той не зміг би відповісти.

Він пішов на луку, спіймав метелика і подумав: «А що, як я спитаю у мудреця, який метелик у моїх руках: живий чи мертвий? Якщо він скаже, що «живий», я стисну долоні, і метелик помре, а як він скаже «мертвий», я розтулю долоні, і метелик злетить. Тоді всі зрозуміють, хто з нас розумніший».

Так заздрісник і зробив. Та коли він запитав мудреця про метелика, мудрець, який насправді був надзвичайно розумною людиною, відповів: «Усе в твоїх руках».

2. У ч и т е л ь. Сьогодні наше останнє заняття в цьому навчальному році. Підбиваючи підсумки, хочу наголосити на тому, що кожен з вас має виховувати себе, адже багато в чому доля кожної людини залежить від неї самої. Наприклад, один учень звик і в школі, і вдома все робити самостійно, намагається якомога краще виконати будь-яке завдання, а інший – через лінощі погано вчиться, майже нічим не цікавиться. Можна передбачити, що їхні долі складатимуться по-різному.

Долю людини визначають насамперед риси її особистості: доброта, розум, повага до себе та до інших, працездатність тощо. (Учитель пропонує дітям продовжити перелік цих рис.)

3. Під час бесіди учні з допомогою вчителя формулюють і записують принципи, яких має дотримуватися кожен член колективу.

Принцип колективного життя

Намагайся бути працьовитим і наполегливим.

Пам’ятай, що ти здатний подолати будь-які перешкоди.

Живи по совісті: будь чесним, справедливим, уважним до людей.

Поважай батьків; будь вдячний усім, хто зробив тобі добро.

Намагайся якомога більше дізнатися під час навчання, обдумуй свої

вчинки та аналізуй їх результати.

Бережи почуття власної гідності.

Будь справжнім другом.

4. На завершальному етапі заняття прочитати й обговорити оповідання В. Сухомлинського «Який слід повинна залишити людина на землі?»

Картки, що пропонуються учням для вклеювання в альбом і відпрацювання

Картка 1

Текст для хлопчиків:

 

 

 

 

Текст для дівчаток:

 

 

 

Картка 2

Текст для хлопчиків:


 

 

 

 

 

Текст для дівчаток:

 

 

 

 

 

Картка З

 

 

 

 

 

 

Картка 4

Правила

 

 

 

 

 

 

Картка 5

Робоча картка «Конфлікти»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Картка 6

Робоча картка «Вирішення конфлікту»

 

 

 

 

Картка 7


    Справедливість\

Розум \

    Відповідальність\

Доброта\

 

Чесність\    Спритність\

завантаження...
WordPress: 23.39MB | MySQL:26 | 0,405sec