СІМ’Я – ПРОСТІР БЕЗ НАСИЛЬСТВА

СІМ’Я – ПРОСТІР БЕЗ НАСИЛЬСТВА

ГРУПОВА ПСИХОЛОГІЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ТРЕНІНГУ

Мета:

1) привернути увагу батьків до проблеми домашнього насильства;

2) допомогти усвідомити:

• чотири головні ознаки насильства; види домашнього насильства;

• наслідки насильницьких методів вихован­ня для психічного розвитку і здоров’я дітей;

• найважливішу умову успішного вихо­вання — встановлення правильних стосунків з дітьми на основі довіри та доброзичливості;

3) сприяти перегля­ду неправильних бать­ківських настанов щодо виховання дітей (зміна насильницьких на на­станови безумовного прийняття дитини і то­лерантності);

4) сприяти форму­ванню психологічної компетентності батьків щодо виховання дітей.

Вступне слово психолога

Ми живемо в світі, однією з характерних оз­нак якого є насильство. Нині Україна потерпає від жорсткої економічної кризи, перехідний пе­ріод якої характеризується зростанням злочин­ності. На такому фоні актуальною є проблема насильства в сім’ї. За даними Центру соціоло­гічних досліджень при НАН України близько 70 % жінок потерпають від різних форм прини­ження і знущання в родині. Це відображається на дітях, які або безпосередньо самі страждають від насильства, або переймають «соціальну ес­тафету» насильницьких дій. За даним соціо­логічного дослідження «Насилля серед дітей та підлітків», встановлено, що витоки жорсто­кості та насильства частіше за все треба шукати в сім’ї. Так, близько 60 % батьків систематично так чи так виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17 % таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Таким чином, домашнє насильство вже стало національ­ною ганьбою. Поняття «сім’я» у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». І страждають від цього слабкі, незахищені. Перш за все — діти.

Що ж ми розуміємо під словами «домашнє на­сильство»? Яке значення вкладаємо в цей термін? У психологічній літера­турі домашнє насильс­тво — це:

• дія або без­діяльність одного з членів сім’ї, спрямована проти інших членів сім’ї;

• використання переваги сили чи вла­ди, яка позбавляє членів родини особистих прав і свобод, і стає загро­зою для їхнього життя і здоров’я (фізичного та психічного).

Як бачимо, це визначення охоплює 4 харак­терні ознаки насильства:

1) умисна дія;

2) порушення прав і свобод;

3) перевага однієї людини над іншими;

4) шкода.

Насильство є таким порушенням прав і сво­бод людини, яке унеможливлює її самозахист.

Робота в міні-групах «Ситуативні вправи»

Присутніх об’єднують у міні-групи по З— 5 осіб, кожна група отримує наочний матеріал про випадок насильства (опис конкретної події). Завдання: визначити, чи можна цей випадок кваліфікувати як сімейне насильство (за 4 ха­рактерними ознаками).

Ситуація 1. Учениця початкової школи від­мовляється сідати на уроках. На запитання вчи­теля відповідає, що їй боляче. Як з’ясувалося, вітчим напередодні побив до синців дівчинку за погану поведінку. Вивчення життєвої ситуації дитини показало, що мама, зайнята заробітком грошей та вихованням молодшої дитини, сама нерідко потерпає від жорстокості другого чо­ловіка, коли він у стані алкогольного сп’яніння, і не захищає дівчинку від його побоїв. Вітчим пояснив свою неадекватну поведінку тим, що у нього «не вистачає нервів виховувати дитину», яка росте впертою і потайною. Чи можна без­діяльність мами розцінювати як насилля над дитиною?

Коментар. «Нервова система дитини — дуже крихка річ. Ми ходимо по оголених нервах на­ших дітей, не намагаючись і не вміючи зберегти їх від страху, відчаю, хвороби. А потім пожинаємо те, що посіяли. Головна профілактика неврозів у дітей — домашнє тепло, любов і турбота бать­ків». (Галина Мостова — дитячий невролог.)

Ситуація 2. Хлопчик у 6 класі виявляє оз­наки агресивної поведінки до однокласників, схильний до «афективних вибухів» гніву, які супроводжуються фізичною агресією. Вивчення умов сімейного виховання показало, що єдиним засобом контролю за його поведінкою в сім’ї є фізичне покарання. Хлопчик засвоїв від батьків цю агресивну модель поведінки і впевнений: ка­рати — правильно. Чи можна в даному випадку вважати насилля набутим стилем поведінки?

Коментар. «Агресивність дитини — знак відчаю» (Антоніо Менегеті, італійський пси­холог). «Послання, які йдуть до нас від батьків, ми заковтуємо в дитинстві цілком, не вагаючись в їхній правильності. Потім усе життя ці послан­ня керують нашими почуттями». (Ерве Базен, французький письменник.)                                  Ситуація 3. Дівчинка, учениця молодших класів, зомліла у школі. Учителька занепокоїла­ся: «Можливо, це через недоїдання?». І висло­вила свої припущення батькам. Виявилося, що навпаки, дівчинку постійно годують примусово. В бесіді з психологом дитина зізналась, що іноді розгнівані батьки навіть перевертають тарілку з їжею їй на голову. Проти чого протестує дитина? Примусове годування — це турбота про тілесне здоров’я чи насильницькі дії, які руйнують фі­зичне та психічне благополуччя?

Коментар. «Міни в глотку». «Не можна при­мушувати до їжі — це неприродно. Жодна жива істота в природі не їсть примусово і не примушує до їжі малечу. Але можна, а часто і потрібно при­мушувати не їсти. Наприклад, У випадку, «особ­ливо видатних успіхів у поведінці», обійтись без морозива. Що таке апетит — почуття голоду? Це не тільки сигнал потреби організму в їжі, а ще й сигнал готовності прийняти їжу, засвоїти… А що таке їжа без апетиту? Насилля над організмом: наповнення його харчами, які він не го­товий засвоїти. Примушуючи дитину їсти проти волі тоді і те, що вважаємо за потрібне ми, а не її організм, значить просто-напросто труїти його… Як вона потім зможе відрізняти справж­ні, свої бажання від сторонніх, нав’язаних?.. Запам’ятаймо: дитина, яку систематично примушують їсти, неминуче виробляє негативне ставлен­ня — негативізм — і не тільки до їжі, до людей, до всіх і до всього. Щоденна необхідність чинити опір, прикидатися, піддаватися… Майте на увазі: своїм щоденним насиллям ви пригнічуєте у дитини здатність насолоджуватися життям, радіти — святе право кожної істоти… Ви закладаєте міни і під тілес­не здоров’я, і під душевне». (Володимир Леві «Нестандартна дитина».)

Ситуація 4. Підліток звернувся за порадою до шкільного психолога: як налагодити стосунки з матір’ю, яка вдруге вийшла заміж, якщо хлопець свого вітчима ненавидить? Вдома часті скандали. Мати обзиває сина принизливими прізвиськами і дає ляпасів. «А мені вже 14 років», — зітхає підліток.

Коментар. «Із уст дорослого слова падають на вуха дитини важким тягарем, який руйнує їхні стосунки». (Ерве Базен, французький пись­менник.) «Якщо сварки й недовіра складають атмосферу ваших відносин, дитина понесе їх із собою далі, як мішок з отруйними речови­нами. Щоб стати особистістю, вона повинна навчитись бути свавільною». (Володимир Леві «Нестандартна дитини».) Образливі прізвиська, що принижують гідність людини будь-якого віку («Так може поводитися тільки впертий віслюк»; «Так може сказати лише дурень»; «І в кого тіль­ки такий йолоп міг уродитися!») закріплюють у свідомості дитини модель приниження інших і руйнують її самооцінку, позначаючись на захис­них механізмах.

Ситуація 5. Дівчинка-семикласниця в остан­ній день семестру плаче біля вікна. На запитан­ня психолога відповідає, що боїться йти додому, бо в табелі погані оцінки, за які будуть жорстоко бити металевим прутом. У бесіді виявляється, що сім’я — зовні благополучна, повна, бать­ки мають вищу освіту і в минулому — «круглі» відмінники. Вони вимагають від доньки від­мінних оцінок і, як їм здається, створюють для цього відповідні умови. Але дівчинка з різних причин не в змозі відповідати батьківським очікуванням, рівень запитів яких явно зави­щений. Очевидно, в стані афекту мати адресує доньці страшні слова: «Краще б тебе не було! Я вб’ю тебе, відсиджу у в’язниці, зате потім буду спокійно жити». Батьки послідовно фор­мують у дівчинки почуття провини, їхня любов до дитини стає обумовленою. (Вона залежить від поведінки і успіхів дитини.)

Коментар. Травми дитинства… Все дитин­ство — одна суцільна травма. Весь досвід ди­тинства — досвід боротьби з насиллям.

«Найцінніший подарунок, який батьки мо­жуть зробити своїм дітям, — це сприймати їх такими, якими вони є. Якщо батьки так і чинять, у дітей розвивається загальне відчуття впевне­ності в собі. Щоб стати щасливими людьми, діти повинні навчитися реалізовувати свої особисті, а не батьківські потреби. Єдиний спосіб, який може зробити нас щасливими, полягає в тому, щоб ми стали тими, хто ми є, а не тими, якими нас хоче бачити хтось інший.» (Стівен Райс, аме­риканський психолог, автор книжки «Хто я?».)

«Я зрозуміла у своєму віці, що мати, яка з великою любов’ю дивиться на свою дитину, фіксує її в космосі, немов витоптуючи для неї теплу галявинку. На кожній людині з усієї сили написано, як її любили в дитинстві. Я весь час дивлюсь в очі перехожих. У масі вони або на­лякані, або заховані всередину, або затягнені плівкою захисної злоби. Все це — тільки відобра­ження материнських очей, які дивились на них в дитинстві. В усіх очах — історія хвороби і склад злочину батьків». (Марія Арбатова, драматург, психолог.)

Аналіз попереднього тестування учнів

Для вивчення рівня сімейної тривоги як показника стану психологічного благополуччя стосунків у родинах використовується опитувальник «Аналіз сімейної тривоги».

Психолог на зборах оприлюднює (не нази­ваючи прізвищ) узагальнені дані результатів тестування учнів класу за схемою:

• загальна кількість опитуваних;

• кількість ствердних відповідей за кожним пунктом опитувальника;

• у скількох учнів діагностується надмірне відчуття провини перед батьками;

• у скількох учнів діагностується відчуття тривожності як показник порушень у відносинах з батьками;

• у скількох учнів діагностується відчуття нервово-психічного напруження у сімейних відносинах;

• у скількох учнів діагностується остаточний (сумарний) показник стану сімейної тривоги як індикатор психологічного неблагополуччя дити­ни в сім’ї.

За попередньою домовленістю з учнями кла­су і, обов’язково діставши в них згоду, психолог може пред’явити анкети дітей кожному з батьків для ознайомлення, що є дієвішим і ефективні­шим способом впливу на їхню свідомість.

Якщо ж діти цього не дозволили, психолог обмежується узагальненими даними, озвучує виявлені тенденції, які теж є інформативними і показовими, дозволяють зробити висновки про стан психологічного благополуччя дітей у сім’ях і замислитись над цим.

Інформаційне повідомлення «Види домашнього насильства»

Інформація про види домашнього насильства доводиться до відома учасників за допо­могою наочного матеріалу — таблиці.

Психологічне

Фізичне

• висміювання

• переслідування

• словесна образа (погроза)

• примушування

• залякування

• психологічний тиск

• ворожість

• формування почуття провини

• інше

• биття рукою

• іншими предметами

• шльопання

• штовхання

• викручування рук

• будь-яке рукоприкладство

Сексуальне

Економічне

протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх умисне позбавлення однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів

Робота в міні-групах

Вправа «Психічні наслідки домашнього на­сильства»

Наслідки домашнього насильства бувають економічними, фізичними та психічними. Я пропоную вам докладніше розглянути мож­ливі психічні наслідки найпоширеніших видів домашнього насильства — психологічного та фізичного. Кожна група протягом 5 хв, визна­чає і записує можливі наслідки. Отримані дані озвучуються, обговорюються і підсумовуються всією групою під керівництвом психолога.

Висновки

Фізичне (тілесне) покарання як спосіб кон­тролю за поведінкою різко полегшує відчуття провини (покарали — значить зняли відпові­дальність, спрацював механізм, який дозво­лив уникнути провини). Без почуття провини (в розумних межах, а не такої, яка постійно пригнічує) неможливе формуванння здорової самосвідомості. Людина ж може контролювати свою поведінку тільки завдяки власній самосві­домості. Якщо ви умисно заважати формуванню у вашої дитини нормальної самосвідомості, будуйте і надалі ваші відносини на каральній основі. Покарання — це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне. Покарання не повинно «витісняти» любов. Покараний — ви­бачений. Інцидент вичерпано — сторінку пе­регорнуто. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ані слова, не заважайте починати спочатку! Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприй­матися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.

Агресивність — це не тільки заподіяння шко­ди, це впевненість у своєму праві вирішувати все за інших, маніпулювати. Використовуючи різні засоби тиску на дітей, батьки заоохочують їхню надмірну залежність від них, ставляться як до власності, а не до людини, яка має право рости і ставати незалежною, впевненою, бути собою. «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми повинні навчити наших дітей обходитися без нас», — стверджує відомий психолог І. Кон. Таким чином, батьківське почуття власності — поганий порадник у вихованні, воно розвиває в дітях надмірну компромісність, залежність, надмірне підпорядкування дорослим, низький опір зовнішньому тискові. Наслідки такого ви­ховання: брак впевненості в собі, деформація ставлення до себе, приниження себе, низька самооцінка. Що більше насильства в дитинстві, то більша імовірність впасти в залежність у до­рослому віці.

Особистість дитини часто оцінюється з точки зору її покірності. Дуже помиляються батьки, які вважають, що основою правильних стосунків з дітьми є слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Такі батьки нехтують по­чуттями і думками дитини, вважають, що вона не має права на власну думку, вчинок, а значить, не визнають її особистістю, окремою від них самих. Вчать не мати своєї позиції і відстоювати її, а підкорятися, пасувати перед авторитета­ми. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, несамостійною, безвільною, безпомічною, не вміє брати на себе відповідальність, може легко підпадати під вплив, стати виконавцем чужої волі, легкою здобиччю сильних і влад­них людей.

«Я не можу зрозуміти, як можна виховати у дитини власну думку, якщо постійно вима­гати від неї покори», — говорить Вірджинія Сатір, американський психотерапевту книж­ці «Як будувати себе і свою сім’ю».

Не слід покладатися у вихованні тільки на силу, інакше ви привчаєте дітей зважати тільки на силу (хто сильніший, той і пра­вий). Не треба «сильнодіючих ліків» (кри­ків, погроз, покарань) у простих ситуаціях, прибережіть їх на крайні випадки, інакше ви скоро вичерпаєте себе, а ліки перестануть діяти. Система залякування дітей, що побу­тує в деяких родинах, призводить до неправ­дивості та нещирості — особливого способу самозбереження. Тяжкі переживання нищать атмосферу рівноправності, вкрай негативно позначаються на формуванні таланту осо­бистості, спричиняють психастенічні реак­ції, імпульсивні дії та афекти. Батьки часто звертаються до силових методів виховання, тому що, на їхню думку, вони менш витратні і більш результативні. Так, короткочасний результат буде. Але це не свідома поведінка, а поведінка, яка постійно потребує вашого (зовнішнього) контролю. Внутрішній контроль (свідома само­регуляція) таким чином не формується: дитина намагається поводитися краще не тому, що вона усвідомлює необхідність приймати певні норми і відповідати їм, а тому, що боїться покарання, а, значить, вчиться хитрувати, пристосовуватися. Це шлях деформацій характеру, завдавання шко­ди особистості, а не розвитку її. Працювати ж, перш за все, над собою, над подоланням набутих стереотипів, над розвитком власної поведінкою!’ гнучкості, освоєнням адаптивних моделей влас­ної поведінки, вчитись конструктивних форм подолання конфліктів, ефективній взаємодії з власною дитиною — це шлях значно складні­ший, він потребує постійних душевних витрат,

але дієвіший і ефективніший. Це робота на пер­спективу — формування здорової особистості.

Тілесні покарання роблять дитину не госпо­дарем свого тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав’язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, оз­доблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті, оскаженіння з боку батьків розпалюють погані нахили дітей,

привчають їх до нестриманості, злості, безко­нтрольних вибухів емоцій. Батькам слід усві­домити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховував.

Пригнічення особистості дитини може закін­читись великим вибухом, зробить її агресивною, призведе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесни­ків або на самого себе (аутоагресивність аж до спроб самогубства).

Жорстоке ставлення до дітей — це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки помилково вважають, що мають право на те, щоб діти емоційно підтримували їх, задовольняли їхні емоційні потреби, коли намагаються вирішувати свої емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються» на них. Якщо нав’язати дитині цю ненормальну роль, вона не буде розвиватись як слід. Коли наші власні емоційні ресурси вичерпуються, щоб уникну­ти психічного виснаження, треба намагатися якнайшвидше відновити свої сили (молитва, медитація, спілкування з природою, з друзями, нові інтереси), взяти «тайм-аут» у конфлікті з дитиною і, в першу чергу, заспокоїтися самому.

«Приходимо у батьківство не зі знаком якості. Приносимо дитині разом із любов’ю і благими намірами свій характер з його вадами і викривленнями, свій мінливий настрій, своє невігластво й егоїзм, купу невирішених проблем, від побутових до духовних — все найкраще і все найгірше… Дитина — наш відбиток… Батьки! З вас ліпиться початковий образ світу. Глибина відбитку, який залишається вами в душі, ніякому порівнянню не піддається — сильніше цього тільки сама Природа. Хочеш добра дитині, тіль­ки добра? Турботливий, запобігливий, вимог­ливий, інакше не можна? Запитайте себе, де закінчуються «йому це потрібно», і починається «я цього хочу». Не забули, що дитина — не ваше продовження? Не забули, що це жива душа, яку ви не знаєте, таїна вселенська? Що це і є твоє справжнє продовження!» (Володимир Леві «Нестандартна дитина».)

Отже, будь-яке насильство — це завжди психічна травма, яка деформує особистість, пе­решкоджає нормальному психічному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров’я. Батьки ма­ють усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання — становлення правильних стосунків з дітьми. Для того, щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім’ї — доброзичливість, довірчі відносини.

«Людина формується все життя: змінює по­гляди, звички, принципи, і тільки дитинство залишається незмінною константою на весь наш шлях, і кожен несе в собі власну долю як хрест або яскравий веселий ліхтарик.» (Лія Вест, журналіст.)

Релаксаційна вправа під заспокійливу музику «Внутрішнє умиротворення»

Текст (із книги Роберта Т. Байярда і Джини Байярд, американських психотерапевтів, авторів праці «Ваш неспокійний підліток. Практичне керівництво для зневірених батьків») роздається кожному з учасників.

Психолог. Сидячи спокійно в кріслі, уявіть, що в самому центрі вашого єства є маленька частинка, дуже-дуже спокійна і щаслива.

Не зачеплена всіма страхами і турботами про майбутнє, перебуває вона там у цілковитому мирі, в силі і щасті. До неї не можна дістатись, до неї не можна доторкнутись. Якщо ви забажаєте, її можна уявити як певний образ — вогник, кош­товний камінь або потаємне озеро, спокійне, з гладенькою, без найменшого коливання, поверх­нею. Вона сповнена глибоким умиротворенням і радістю, спокоєм і силою, вона у повній безпеці. Вона там — глибоко у вас. Уявіть тепер, що це полум’я, цей коштовний камінь або це озеро, яке лежить глибоко, в самому центрі, в самому ядрі вас, — ви самі.

Уявіть, що цей потаємний центр завжди пере­буває у вас, залишаючись там таким же спокій­ним і тихим, через які б труднощі, проблеми і неспокій вам не довелось би пройти, і, якщо ви захочете, ви можете в будь-яку мить пригадати, що ця частинка там.

І багато разів на день ви можете згадати про це маленьке ядерце внутрішнього умиротво­рення, подумки долучитися до нього. Знаючи, що воно тут, зовсім поруч, ви будете відчува­ти більше спокою і розслабленості і одночасно більше впевненості і сили у майбутніх стосунках з вашою дитиною.

Тестування батьків «Чи розумієте ви свою ди­тину?»

Нерідко людям бракує знань, тактовності для того, щоб зрозуміти іншого. Як подолати ці перешкоди? Для цього треба насамперед усвідомити важливість самопізнання, самооцінювання, бути готовим до неприємної інфор­мації про себе. Отож пропонуємо «ключик» до самопізнання — психологічну методику (тест).

Варіанти відповідей: «так», «ні», «не знаю».

1. На деякі вчинки дитини ви часто реагуєте «вибухом», а потім шкодуєте про це.

2. Деколи ви користуєтеся допомогою або порадами інших осіб, якщо не знаєте, як реагу­вати на поведінку дитини.

3. Ваша інтуїція і досвід — найкращі порад­ники у вихованні.

4. Деколи вам трапляється довіряти дитині секрет, який нікому іншому не розказали б.

5. Вас ображає негативна думка інших людей про вашу дитину?

6. Вам траплялося просити у дитини виба­чення за свою поведінку?

7. Чи вважаєте ви, що дитина не повинна мати секретів від своїх батьків?

8. Помічаєте ви між своїм характером і ха­рактером дитини різницю, яка іноді приємно дивує вас?

9. Ви надто сильно переживаєте неприєм­ності або невдачі вашої дитини.

10. Чи можете втриматися від купівлі бажаної речі для дитини (навіть якщо маєте гроші), тому що знаєте: удома їх чимало?

11. Ви переконані, що до певного віку най­кращий виховний аргумент — фізичне пока­рання (пасок).

12. Ваша дитина саме така, про яку ви мріяли?

13. Ваша дитина завдає вам більше турбот, аніж радощів?

14. Чи здається вам, що ваша дитина навчає вас по-новому думати, поводитися?

15. Чи завдають діти вам прикрощів?

За кожну відповідь «так» на запитання 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14 і за кожну відповідь «ні» на за­питання 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15 нарахуйте собі по 10 балів, за кожну відповідь «не знаю» на будь-яке запитання — по 5 балів. Підрахуйте загальну суму.

100—150 балів. У вас неабиякі здібності до правильного розуміння своєї дитини. Ваші суд­ження і погляди — союзники у вирішенні різних виховних проблем. Якщо й на практиці ваша поведінка щира, позначена терплячістю, вас можна визнати як взірець для наслідування. До ідеалу вам не вистачає одного невеличкого кроку. Ним може стати думка вашої дитини. Ризикніть, спробуйте її з’ясувати.

50—99 балів. Ви — на правильному шляху до кращого розуміння власної дитини. Свої тимча­сові труднощі або проблеми ви маєте вирішити, почавши з себе. І не намагайтеся виправдовува­тися браком часу або характером вашої дитини. Є кілька проблем, на які ви маєте реальний вплив, а тому спробуйте це використати. І не забувайте, що розуміти — це завжди означає приймати. Не лише дитину, а й власну особистість.

0—49 балів. Здається, можна більше співчува­ти вашій дитині, аніж вам, оскільки її батьки не є надійними друзями і провідниками на важкому шляху здобуття життєвого досвіду. Але ще не все втрачено. Якщо ви й справді хочете щось зроби­ти для неї, спробуйте, скажімо, знайти фахівця, який вам у цьому допоможе.

Діставши невтішну інформацію про себе, батьки повинні не засмучуватись, а спробувати чітко визначити, які негативні ознаки можна «пом’якшити» або цілком усунути, що дасть змогу належним чином відкоригувати сімейні взаємини, які впливають на стан психічного здоров’я дитини.

Процес самовивчення має стати відправним моментом самовдосконалення.

Заключна частина

У1978 році, отримуючи премію Г.-Х. Андер-сена, всесвітньо відома письменниця Астрід Ліндгрен виголосила мудру промову: «Я хочу поговорити про дітей… Скільки дітей отрима­ли свої перші уроки насилля від тих, кого лю­били, — від власних батьків — і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її із покоління в покоління!..

Для тих, хто кричить про необхідність «твер­дої руки», я хочу розповісти історію, яку почула від однієї літньої дами. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки гарної людини не виховаєш, — тобто сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син провинився, і їй здалося, що він уперше в житті заслуговує того, щоб його добряче відшмагали. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Тут мати теж розплакалась, тому що раптом по­бачила все очима дитини. Дитина, мабуть, роз­мірковувала: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде…»

Потім вона поклала камінь на кухонну по­личку, де він і залишився лежати як вічне нага­дування про обіцянку, яку вона дала собі у той момент — жодного насилля!..

Непогано було б нам усім покласти на кухон­ну полицю невеличкий камінець як нагадування дітям і самим собі — жодного насилля!..»

Дорослому інколи важко порозумітися з дітьми саме тому, що вони існують у різних сис­темах цінностей, значень, настроїв. Дитина — це не просто інша людина, це — зовсім інший пси­хологічний простір, якісно відмінне світосприй­няття. Отже, шановні батьки, пам’ятайте про це! І останнє, про що не слід забувати: здоров’я дітей — у наших руках. То ж частіше покладай­теся на свою любов та інтуїцію, не вирішуйте власні проблеми коштом здоров’я своїх дітей і, при потребі, звертайтеся по допомогу до пси­холога або психотерапевта, бо сім’я є основною точкою опори дитини.

«Виховання здається складною і важкою справою тільки доти, доки ми хочемо, не ви­ховуючи себе, виховувати своїх дітей. Якщо ми зрозуміємо, що виховувати інших ми можемо тільки через себе, то питання про виховання зникає і лишається одне питання: як треба жити самому?» (Л. Толстой)

 

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

СІмя - простір без насильства (90.0 KiB, Завантажень: 0)

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,331sec