СІМ’Я – ПРОСТІР БЕЗ НАСИЛЬСТВА

ГРУПОВА ПСИХОЛОГІЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ТРЕНІНГУ

Мета:

1) привернути увагу батьків до проблеми домашнього насильства;

2) допомогти усвідомити:

• чотири головні ознаки насильства; види домашнього насильства;

• наслідки насильницьких методів виховання для психічного розвитку і здоров’я дітей;

• найважливішу умову успішного виховання — встановлення правильних стосунків з дітьми на основі довіри та доброзичливості;

3) сприяти перегляду неправильних батьківських настанов щодо виховання дітей (зміна насильницьких на настанови безумовного прийняття дитини і толерантності);

4) сприяти формуванню психологічної компетентності батьків щодо виховання дітей.

Вступне слово психолога

Ми живемо в світі, однією з характерних ознак якого є насильство. Нині Україна потерпає від жорсткої економічної кризи, перехідний період якої характеризується зростанням злочинності. На такому фоні актуальною є проблема насильства в сім’ї. За даними Центру соціологічних досліджень при НАН України близько 70 % жінок потерпають від різних форм приниження і знущання в родині. Це відображається на дітях, які або безпосередньо самі страждають від насильства, або переймають «соціальну естафету» насильницьких дій. За даним соціологічного дослідження «Насилля серед дітей та підлітків», встановлено, що витоки жорстокості та насильства частіше за все треба шукати в сім’ї. Так, близько 60 % батьків систематично так чи так виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17 % таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Таким чином, домашнє насильство вже стало національною ганьбою. Поняття «сім’я» у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». І страждають від цього слабкі, незахищені. Перш за все — діти.

Що ж ми розуміємо під словами «домашнє насильство»? Яке значення вкладаємо в цей термін? У психологічній літературі домашнє насильство — це:

• дія або бездіяльність одного з членів сім’ї, спрямована проти інших членів сім’ї;

• використання переваги сили чи влади, яка позбавляє членів родини особистих прав і свобод, і стає загрозою для їхнього життя і здоров’я (фізичного та психічного).

Як бачимо, це визначення охоплює 4 характерні ознаки насильства:

1) умисна дія;

2) порушення прав і свобод;

3) перевага однієї людини над іншими;

4) шкода.

Насильство є таким порушенням прав і свобод людини, яке унеможливлює її самозахист.

Робота в міні-групах «Ситуативні вправи»

Присутніх об’єднують у міні-групи по З— 5 осіб, кожна група отримує наочний матеріал про випадок насильства (опис конкретної події). Завдання: визначити, чи можна цей випадок кваліфікувати як сімейне насильство (за 4 характерними ознаками).

Ситуація 1. Учениця початкової школи відмовляється сідати на уроках. На запитання вчителя відповідає, що їй боляче. Як з’ясувалося, вітчим напередодні побив до синців дівчинку за погану поведінку. Вивчення життєвої ситуації дитини показало, що мама, зайнята заробітком грошей та вихованням молодшої дитини, сама нерідко потерпає від жорстокості другого чоловіка, коли він у стані алкогольного сп’яніння, і не захищає дівчинку від його побоїв. Вітчим пояснив свою неадекватну поведінку тим, що у нього «не вистачає нервів виховувати дитину», яка росте впертою і потайною. Чи можна бездіяльність мами розцінювати як насилля над дитиною?

Коментар. «Нервова система дитини — дуже крихка річ. Ми ходимо по оголених нервах наших дітей, не намагаючись і не вміючи зберегти їх від страху, відчаю, хвороби. А потім пожинаємо те, що посіяли. Головна профілактика неврозів у дітей — домашнє тепло, любов і турбота батьків». (Галина Мостова — дитячий невролог.)

Ситуація 2. Хлопчик у 6 класі виявляє ознаки агресивної поведінки до однокласників, схильний до «афективних вибухів» гніву, які супроводжуються фізичною агресією. Вивчення умов сімейного виховання показало, що єдиним засобом контролю за його поведінкою в сім’ї є фізичне покарання. Хлопчик засвоїв від батьків цю агресивну модель поведінки і впевнений: карати — правильно. Чи можна в даному випадку вважати насилля набутим стилем поведінки?

Коментар. «Агресивність дитини — знак відчаю» (Антоніо Менегеті, італійський психолог). «Послання, які йдуть до нас від батьків, ми заковтуємо в дитинстві цілком, не вагаючись в їхній правильності. Потім усе життя ці послання керують нашими почуттями». (Ерве Базен, французький письменник.) Ситуація 3. Дівчинка, учениця молодших класів, зомліла у школі. Учителька занепокоїлася: «Можливо, це через недоїдання?». І висловила свої припущення батькам. Виявилося, що навпаки, дівчинку постійно годують примусово. В бесіді з психологом дитина зізналась, що іноді розгнівані батьки навіть перевертають тарілку з їжею їй на голову. Проти чого протестує дитина? Примусове годування — це турбота про тілесне здоров’я чи насильницькі дії, які руйнують фізичне та психічне благополуччя?

Коментар. «Міни в глотку». «Не можна примушувати до їжі — це неприродно. Жодна жива істота в природі не їсть примусово і не примушує до їжі малечу. Але можна, а часто і потрібно примушувати не їсти. Наприклад, У випадку, «особливо видатних успіхів у поведінці», обійтись без морозива. Що таке апетит — почуття голоду? Це не тільки сигнал потреби організму в їжі, а ще й сигнал готовності прийняти їжу, засвоїти… А що таке їжа без апетиту? Насилля над організмом: наповнення його харчами, які він не готовий засвоїти. Примушуючи дитину їсти проти волі тоді і те, що вважаємо за потрібне ми, а не її організм, значить просто-напросто труїти його… Як вона потім зможе відрізняти справжні, свої бажання від сторонніх, нав’язаних?.. Запам’ятаймо: дитина, яку систематично примушують їсти, неминуче виробляє негативне ставлення — негативізм — і не тільки до їжі, до людей, до всіх і до всього. Щоденна необхідність чинити опір, прикидатися, піддаватися… Майте на увазі: своїм щоденним насиллям ви пригнічуєте у дитини здатність насолоджуватися життям, радіти — святе право кожної істоти… Ви закладаєте міни і під тілесне здоров’я, і під душевне». (Володимир Леві «Нестандартна дитина».)

Ситуація 4.
Підліток звернувся за порадою до шкільного психолога: як налагодити стосунки з матір’ю, яка вдруге вийшла заміж, якщо хлопець свого вітчима ненавидить? Вдома часті скандали. Мати обзиває сина принизливими прізвиськами і дає ляпасів. «А мені вже 14 років», — зітхає підліток.

Коментар. «Із уст дорослого слова падають на вуха дитини важким тягарем, який руйнує їхні стосунки». (Ерве Базен, французький письменник.) «Якщо сварки й недовіра складають атмосферу ваших відносин, дитина понесе їх із собою далі, як мішок з отруйними речовинами. Щоб стати особистістю, вона повинна навчитись бути свавільною». (Володимир Леві «Нестандартна дитини».) Образливі прізвиська, що принижують гідність людини будь-якого віку («Так може поводитися тільки впертий віслюк»; «Так може сказати лише дурень»; «І в кого тільки такий йолоп міг уродитися!») закріплюють у свідомості дитини модель приниження інших і руйнують її самооцінку, позначаючись на захисних механізмах.

Ситуація 5. Дівчинка-семикласниця в останній день семестру плаче біля вікна. На запитання психолога відповідає, що боїться йти додому, бо в табелі погані оцінки, за які будуть жорстоко бити металевим прутом. У бесіді виявляється, що сім’я — зовні благополучна, повна, батьки мають вищу освіту і в минулому — «круглі» відмінники. Вони вимагають від доньки відмінних оцінок і, як їм здається, створюють для цього відповідні умови. Але дівчинка з різних причин не в змозі відповідати батьківським очікуванням, рівень запитів яких явно завищений. Очевидно, в стані афекту мати адресує доньці страшні слова: «Краще б тебе не було! Я вб’ю тебе, відсиджу у в’язниці, зате потім буду спокійно жити». Батьки послідовно формують у дівчинки почуття провини, їхня любов до дитини стає обумовленою. (Вона залежить від поведінки і успіхів дитини.)

Коментар. Травми дитинства… Все дитинство — одна суцільна травма. Весь досвід дитинства — досвід боротьби з насиллям.

«Найцінніший подарунок, який батьки можуть зробити своїм дітям, — це сприймати їх такими, якими вони є. Якщо батьки так і чинять, у дітей розвивається загальне відчуття впевненості в собі. Щоб стати щасливими людьми, діти повинні навчитися реалізовувати свої особисті, а не батьківські потреби. Єдиний спосіб, який може зробити нас щасливими, полягає в тому, щоб ми стали тими, хто ми є, а не тими, якими нас хоче бачити хтось інший.» (Стівен Райс, американський психолог, автор книжки «Хто я?».)

«Я зрозуміла у своєму віці, що мати, яка з великою любов’ю дивиться на свою дитину, фіксує її в космосі, немов витоптуючи для неї теплу галявинку. На кожній людині з усієї сили написано, як її любили в дитинстві. Я весь час дивлюсь в очі перехожих. У масі вони або налякані, або заховані всередину, або затягнені плівкою захисної злоби. Все це — тільки відображення материнських очей, які дивились на них в дитинстві. В усіх очах — історія хвороби і склад злочину батьків». (Марія Арбатова, драматург, психолог.)

Аналіз попереднього тестування учнів

Для вивчення рівня сімейної тривоги як показника стану психологічного благополуччя стосунків у родинах використовується опитувальник «Аналіз сімейної тривоги».

Психолог на зборах оприлюднює (не називаючи прізвищ) узагальнені дані результатів тестування учнів класу за схемою:

• загальна кількість опитуваних;

• кількість ствердних відповідей за кожним пунктом опитувальника;

• у скількох учнів діагностується надмірне відчуття провини перед батьками;

• у скількох учнів діагностується відчуття тривожності як показник порушень у відносинах з батьками;

• у скількох учнів діагностується відчуття нервово-психічного напруження у сімейних відносинах;

• у скількох учнів діагностується остаточний (сумарний) показник стану сімейної тривоги як індикатор психологічного неблагополуччя дитини в сім’ї.

За попередньою домовленістю з учнями класу і, обов’язково діставши в них згоду, психолог може пред’явити анкети дітей кожному з батьків для ознайомлення, що є дієвішим і ефективнішим способом впливу на їхню свідомість.

Якщо ж діти цього не дозволили, психолог обмежується узагальненими даними, озвучує виявлені тенденції, які теж є інформативними і показовими, дозволяють зробити висновки про стан психологічного благополуччя дітей у сім’ях і замислитись над цим.

Інформаційне повідомлення «Види домашнього насильства»

Інформація про види домашнього насильства доводиться до відома учасників за допомогою наочного матеріалу — таблиці.

Психологічне

Фізичне

• висміювання

• переслідування

• словесна образа (погроза)

• примушування

• залякування

• психологічний тиск

• ворожість

• формування почуття провини

• інше

• биття рукою

• іншими предметами

• шльопання

• штовхання

• викручування рук

• будь-яке рукоприкладство

Сексуальне

Економічне

протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх

умисне позбавлення однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів

Робота в міні-групах

Вправа «Психічні наслідки домашнього насильства»

Наслідки домашнього насильства бувають економічними, фізичними та психічними. Я пропоную вам докладніше розглянути можливі психічні наслідки найпоширеніших видів домашнього насильства — психологічного та фізичного. Кожна група протягом 5 хв, визначає і записує можливі наслідки. Отримані дані озвучуються, обговорюються і підсумовуються всією групою під керівництвом психолога.

Висновки

Фізичне (тілесне) покарання як спосіб контролю за поведінкою різко полегшує відчуття провини (покарали — значить зняли відповідальність, спрацював механізм, який дозволив уникнути провини). Без почуття провини (в розумних межах, а не такої, яка постійно пригнічує) неможливе формуванння здорової самосвідомості. Людина ж може контролювати свою поведінку тільки завдяки власній самосвідомості. Якщо ви умисно заважати формуванню у вашої дитини нормальної самосвідомості, будуйте і надалі ваші відносини на каральній основі. Покарання — це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне. Покарання не повинно «витісняти» любов. Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано — сторінку перегорнуто. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ані слова, не заважайте починати спочатку! Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.

Агресивність — це не тільки заподіяння шкоди, це впевненість у своєму праві вирішувати все за інших, маніпулювати. Використовуючи різні засоби тиску на дітей, батьки заоохочують їхню надмірну залежність від них, ставляться як до власності, а не до людини, яка має право рости і ставати незалежною, впевненою, бути собою. «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми повинні навчити наших дітей обходитися без нас», — стверджує відомий психолог І. Кон. Таким чином, батьківське почуття власності — поганий порадник у вихованні, воно розвиває в дітях надмірну компромісність, залежність, надмірне підпорядкування дорослим, низький опір зовнішньому тискові. Наслідки такого виховання: брак впевненості в собі, деформація ставлення до себе, приниження себе, низька самооцінка. Що більше насильства в дитинстві, то більша імовірність впасти в залежність у дорослому віці.

Особистість дитини часто оцінюється з точки зору її покірності. Дуже помиляються батьки, які вважають, що основою правильних стосунків з дітьми є слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Такі батьки нехтують почуттями і думками дитини, вважають, що вона не має права на власну думку, вчинок, а значить, не визнають її особистістю, окремою від них самих. Вчать не мати своєї позиції і відстоювати її, а підкорятися, пасувати перед авторитетами. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, несамостійною, безвільною, безпомічною, не вміє брати на себе відповідальність, може легко підпадати під вплив, стати виконавцем чужої волі, легкою здобиччю сильних і владних людей.

«Я не можу зрозуміти, як можна виховати у дитини власну думку, якщо постійно вимагати від неї покори», — говорить Вірджинія Сатір, американський психотерапевту книжці «Як будувати себе і свою сім’ю».

Не слід покладатися у вихованні тільки на силу, інакше ви привчаєте дітей зважати тільки на силу (хто сильніший, той і правий). Не треба «сильнодіючих ліків» (криків, погроз, покарань) у простих ситуаціях, прибережіть їх на крайні випадки, інакше ви скоро вичерпаєте себе, а ліки перестануть діяти. Система залякування дітей, що побутує в деяких родинах, призводить до неправдивості та нещирості — особливого способу самозбереження. Тяжкі переживання нищать атмосферу рівноправності, вкрай негативно позначаються на формуванні таланту особистості, спричиняють психастенічні реакції, імпульсивні дії та афекти. Батьки часто звертаються до силових методів виховання, тому що, на їхню думку, вони менш витратні і більш результативні. Так, короткочасний результат буде. Але це не свідома поведінка, а поведінка, яка постійно потребує вашого (зовнішнього) контролю. Внутрішній контроль (свідома саморегуляція) таким чином не формується: дитина намагається поводитися краще не тому, що вона усвідомлює необхідність приймати певні норми і відповідати їм, а тому, що боїться покарання, а, значить, вчиться хитрувати, пристосовуватися. Це шлях деформацій характеру, завдавання шкоди особистості, а не розвитку її. Працювати ж, перш за все, над собою, над подоланням набутих стереотипів, над розвитком власної поведінкою!’ гнучкості, освоєнням адаптивних моделей власної поведінки, вчитись конструктивних форм подолання конфліктів, ефективній взаємодії з власною дитиною — це шлях значно складніший, він потребує постійних душевних витрат,

але дієвіший і ефективніший. Це робота на перспективу — формування здорової особистості.

Тілесні покарання роблять дитину не господарем свого тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав’язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, оздоблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті, оскаженіння з боку батьків розпалюють погані нахили дітей,

привчають їх до нестриманості, злості, безконтрольних вибухів емоцій. Батькам слід усвідомити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховував.

Пригнічення особистості дитини може закінчитись великим вибухом, зробить її агресивною, призведе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесників або на самого себе (аутоагресивність аж до спроб самогубства).

Жорстоке ставлення до дітей — це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки помилково вважають, що мають право на те, щоб діти емоційно підтримували їх, задовольняли їхні емоційні потреби, коли намагаються вирішувати свої емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються» на них. Якщо нав’язати дитині цю ненормальну роль, вона не буде розвиватись як слід. Коли наші власні емоційні ресурси вичерпуються, щоб уникнути психічного виснаження, треба намагатися якнайшвидше відновити свої сили (молитва, медитація, спілкування з природою, з друзями, нові інтереси), взяти «тайм-аут» у конфлікті з дитиною і, в першу чергу, заспокоїтися самому.

«Приходимо у батьківство не зі знаком якості. Приносимо дитині разом із любов’ю і благими намірами свій характер з його вадами і викривленнями, свій мінливий настрій, своє невігластво й егоїзм, купу невирішених проблем, від побутових до духовних — все найкраще і все найгірше… Дитина — наш відбиток… Батьки! З вас ліпиться початковий образ світу. Глибина відбитку, який залишається вами в душі, ніякому порівнянню не піддається — сильніше цього тільки сама Природа. Хочеш добра дитині, тільки добра? Турботливий, запобігливий, вимогливий, інакше не можна? Запитайте себе, де закінчуються «йому це потрібно», і починається «я цього хочу». Не забули, що дитина — не ваше продовження? Не забули, що це жива душа, яку ви не знаєте, таїна вселенська? Що це і є твоє справжнє продовження!» (Володимир Леві «Нестандартна дитина».)

Отже, будь-яке насильство — це завжди психічна травма, яка деформує особистість, перешкоджає нормальному психічному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров’я. Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання — становлення правильних стосунків з дітьми. Для того, щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім’ї — доброзичливість, довірчі відносини.

«Людина формується все життя: змінює погляди, звички, принципи, і тільки дитинство залишається незмінною константою на весь наш шлях, і кожен несе в собі власну долю як хрест або яскравий веселий ліхтарик.» (Лія Вест, журналіст.)

Релаксаційна вправа під заспокійливу музику «Внутрішнє умиротворення»

Текст (із книги Роберта Т. Байярда і Джини Байярд, американських психотерапевтів, авторів праці «Ваш неспокійний підліток. Практичне керівництво для зневірених батьків») роздається кожному з учасників.

Психолог. Сидячи спокійно в кріслі, уявіть, що в самому центрі вашого єства є маленька частинка, дуже-дуже спокійна і щаслива.

Не зачеплена всіма страхами і турботами про майбутнє, перебуває вона там у цілковитому мирі, в силі і щасті. До неї не можна дістатись, до неї не можна доторкнутись. Якщо ви забажаєте, її можна уявити як певний образ — вогник, коштовний камінь або потаємне озеро, спокійне, з гладенькою, без найменшого коливання, поверхнею. Вона сповнена глибоким умиротворенням і радістю, спокоєм і силою, вона у повній безпеці. Вона там — глибоко у вас. Уявіть тепер, що це полум’я, цей коштовний камінь або це озеро, яке лежить глибоко, в самому центрі, в самому ядрі вас, — ви самі.

Уявіть, що цей потаємний центр завжди перебуває у вас, залишаючись там таким же спокійним і тихим, через які б труднощі, проблеми і неспокій вам не довелось би пройти, і, якщо ви захочете, ви можете в будь-яку мить пригадати, що ця частинка там.

І багато разів на день ви можете згадати про це маленьке ядерце внутрішнього умиротворення, подумки долучитися до нього. Знаючи, що воно тут, зовсім поруч, ви будете відчувати більше спокою і розслабленості і одночасно більше впевненості і сили у майбутніх стосунках з вашою дитиною.

Тестування батьків «Чи розумієте ви свою дитину?»

Нерідко людям бракує знань, тактовності для того, щоб зрозуміти іншого. Як подолати ці перешкоди? Для цього треба насамперед усвідомити важливість самопізнання, самооцінювання, бути готовим до неприємної інформації про себе. Отож пропонуємо «ключик» до самопізнання — психологічну методику (тест).

Варіанти відповідей: «так», «ні», «не знаю».

1. На деякі вчинки дитини ви часто реагуєте «вибухом», а потім шкодуєте про це.

2. Деколи ви користуєтеся допомогою або порадами інших осіб, якщо не знаєте, як реагувати на поведінку дитини.

3. Ваша інтуїція і досвід — найкращі порадники у вихованні.

4. Деколи вам трапляється довіряти дитині секрет, який нікому іншому не розказали б.

5. Вас ображає негативна думка інших людей про вашу дитину?

6. Вам траплялося просити у дитини вибачення за свою поведінку?

7. Чи вважаєте ви, що дитина не повинна мати секретів від своїх батьків?

8. Помічаєте ви між своїм характером і характером дитини різницю, яка іноді приємно дивує вас?

9. Ви надто сильно переживаєте неприємності або невдачі вашої дитини.

10. Чи можете втриматися від купівлі бажаної речі для дитини (навіть якщо маєте гроші), тому що знаєте: удома їх чимало?

11. Ви переконані, що до певного віку найкращий виховний аргумент — фізичне покарання (пасок).

12. Ваша дитина саме така, про яку ви мріяли?

13. Ваша дитина завдає вам більше турбот, аніж радощів?

14. Чи здається вам, що ваша дитина навчає вас по-новому думати, поводитися?

15. Чи завдають діти вам прикрощів?

За кожну відповідь «так» на запитання 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14 і за кожну відповідь «ні» на запитання 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15 нарахуйте собі по 10 балів, за кожну відповідь «не знаю» на будь-яке запитання — по 5 балів. Підрахуйте загальну суму.

100—150 балів. У вас неабиякі здібності до правильного розуміння своєї дитини. Ваші судження і погляди — союзники у вирішенні різних виховних проблем. Якщо й на практиці ваша поведінка щира, позначена терплячістю, вас можна визнати як взірець для наслідування. До ідеалу вам не вистачає одного невеличкого кроку. Ним може стати думка вашої дитини. Ризикніть, спробуйте її з’ясувати.

50—99 балів. Ви — на правильному шляху до кращого розуміння власної дитини. Свої тимчасові труднощі або проблеми ви маєте вирішити, почавши з себе. І не намагайтеся виправдовуватися браком часу або характером вашої дитини. Є кілька проблем, на які ви маєте реальний вплив, а тому спробуйте це використати. І не забувайте, що розуміти — це завжди означає приймати. Не лише дитину, а й власну особистість.

0—49 балів. Здається, можна більше співчувати вашій дитині, аніж вам, оскільки її батьки не є надійними друзями і провідниками на важкому шляху здобуття життєвого досвіду. Але ще не все втрачено. Якщо ви й справді хочете щось зробити для неї, спробуйте, скажімо, знайти фахівця, який вам у цьому допоможе.

Діставши невтішну інформацію про себе, батьки повинні не засмучуватись, а спробувати чітко визначити, які негативні ознаки можна «пом’якшити» або цілком усунути, що дасть змогу належним чином відкоригувати сімейні взаємини, які впливають на стан психічного здоров’я дитини.

Процес самовивчення має стати відправним моментом самовдосконалення.

Заключна частина

У1978 році, отримуючи премію Г.-Х. Андер-сена, всесвітньо відома письменниця Астрід Ліндгрен виголосила мудру промову: «Я хочу поговорити про дітей… Скільки дітей отримали свої перші уроки насилля від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її із покоління в покоління!..

Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію, яку почула від однієї літньої дами. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки гарної людини не виховаєш, — тобто сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син провинився, і їй здалося, що він уперше в житті заслуговує того, щоб його добряче відшмагали. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Тут мати теж розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина, мабуть, розмірковувала: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде…»

Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі у той момент — жодного насилля!..

Непогано було б нам усім покласти на кухонну полицю невеличкий камінець як нагадування дітям і самим собі — жодного насилля!..»

Дорослому інколи важко порозумітися з дітьми саме тому, що вони існують у різних системах цінностей, значень, настроїв. Дитина — це не просто інша людина, це — зовсім інший психологічний простір, якісно відмінне світосприйняття. Отже, шановні батьки, пам’ятайте про це! І останнє, про що не слід забувати: здоров’я дітей — у наших руках. То ж частіше покладайтеся на свою любов та інтуїцію, не вирішуйте власні проблеми коштом здоров’я своїх дітей і, при потребі, звертайтеся по допомогу до психолога або психотерапевта, бо сім’я є основною точкою опори дитини.

«Виховання здається складною і важкою справою тільки доти, доки ми хочемо, не виховуючи себе, виховувати своїх дітей. Якщо ми зрозуміємо, що виховувати інших ми можемо тільки через себе, то питання про виховання зникає і лишається одне питання: як треба жити самому?» (Л. Толстой)

завантаження...
WordPress: 23.02MB | MySQL:26 | 0,363sec