„Серце віддаю дітям” В.О.Сухомлинський

Тема. „Серце віддаю дітям” В.О.Сухомлинський

Мета: продовжувати знайомити дітей з життям і творчістю видатного педагога В.О. Сухомлинського, викликати інтерес до його творів, бажання більше знати, наслідувати позитивні риси героїв прочитаних оповідань, працювати над розвитком мислення, розвивати вміння виділяти в тексті головне. Виховувати почуття доброти, любові та поваги до рідних, друзів, всього народу.

Обладнання: портрет В.О.Сухомлинського, книга В.О.Сухомлинського „Казки  школи під голубим небом”, картки.

 

Хід заняття.

  1. 1.     Девіз заняття

Сказав мудрець:

Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай!

Лише в добро і вищу правду віра

Людина відрізняє від мавпи і від звіра.

Хай оживає істина стара –

Людина починається з добра!

ІІ. Вступне слово вчителя.

Сьогоднішнє наше заняття присвячене творчості В.О.Сухомлинського. На уроках та виховних годинах ми вже знайомилися з його творами. Сьогодні ми поглибимо знання про життя і творчість Василя Олександровича Сухомлинського, побачимо, з чого починається людина.

ІІІ. По сторінках  біографії В.Сухомлинського.

Розповіді учнів та вчителя.

 Учні. Народився Василь Олександрович в Україні у 1918 р.

Батько — Олександр Омелянович, орав, працював сто­ляром, робив музичні інструменти.

Мати — Оксана Юдівна, працювала в колгоспі, займа­лася домашнім господарством, а зимовими вечорами роз­повідала казки.

У сім’ї, крім Василя було ще троє дітей. Батьки ніколи не сварилися між собою і не карали своїх дітей. Усі діти сім’ї Сухомлинських обрали професію вчителя.

Змалку в дітей виховували любов до книги.

У діда була велика бібліотека.  Помираючи, свої книги він віддав Василеві. Дід мав особливий вплив на онука. Василь Олександрович згадував: «При зустрічі дід часто любив мені читати. Одягаючи окуляри, посміха­ючись, він говорив: «Сідай ось тут і слухай, я тобі зараз щось цікаве прочитаю». При цьому очі його світилися до­бротою.

Пізніше, вже ставши вчителем, згадуватиме Василь Олександрович дідові слова: «Хто дітей любить, той доб­рий чоловік».

Під час Великої Вітчизняної війни Василь Олек­сандрович став на захист Батьківщини.

Він був двічі поранений, довго лікувався в шпиталі. Але після перемоги повернувся до школи.

Тяжким було в Сухомлинського поранення в руку. Хірурги боялися, що руку треба буде ампутувати. «Ні! Я вчитель!» — в цьому слові було його життя.

Діти, В,О. Сухомлинський найвідоміший пе­дагог і письменник. Він працював 35 років у школі. Він був учителем і директором школи. Василь Олександрович заслужений вчитель України. Його любили батьки і діти.

Для   молодших   школярів   він   написав   майже   1500 мініатюр-казок. Він був великим письменником і вели­ким педагогом. Міжнародна організація з питань освіти науки і культури ЮНЕСКО оголосила 1998 рік — роком В.О.Сухомлинського.

Людина, — стверджував великий педагог, — народ­жується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пи­линкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

Помер Василь Олександрович 2 вересня 1970 року.

Похований він недалеко від школи, де працював.

Вчитель. Зараз ми з вами відвідаємо чарівний світ творчості Василя Олександровича Сухомлинського.

Василь Олександрович дуже любив дітей і написав для них багато-багато цікавих розповідей про ласкаве сонеч­ко і м’яку травичку, про працелюбних мурашок і весело­го метелика, про кращі риси людини, про дітей. В його творах переважає доброта, бо він сам був доброю люди­ною, і хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тата і маму, свою рідну домівку і нашу велику прекрасну Батьківщину.

Його твори носять виховний характер, тому що це був письменник усім своїм талантом, роботящим умом, всім серцем, педагог за покликанням.

Сьогодні ми ознайомимось із оповіданнями, притчами та казками В.О.Сухомлинського з його книги „Казки школи під голубим небом”.

VІ. Опрацювання оповідань „Важко бути людиною”

  1. 1.     Читання оповідань вчителем.

Важко бути  людиною…

    Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежить у долині за кілька кілометрів од села. Втомлені, знесилені діти ледве ді­йшли до хутірця. Зайшли в крайню хату. попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати.   Діти напилися, відпочили на траві. Де й узя­лися  сили.

Відійшли з кілометр від хутірця, Марій­ка   тут   і   згадала:

—  А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.

– Що ж…—каже Роман,—це невелика біда. Жінка вже й забула, .мабуть. Хіба варто повертатися  через таку дрібницю?

– Варто,—наполягає Марійка. — Хіба тобі самому не соромно перед собою, Ро­мане?

– Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.

– Ви як хочете,— каже Марійка,— а я   повернуся   й подякую…

– Чому? Скажи, чи ж обов’язково треба це робити?—питає Роман…—Адже ми так  потомилися…

– Бо ми люди… Якби ми були телята, можна   було  б  і   не вертатися…

Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.

Роман постояв хвилину й, зітхнувши, теж   поплівся  за гуртом.

—      Важко бути людиною…—сказав він.

  1. 2.     Бесіда по змісту прочитаного.

Звідки поверталися діти?

Куди зайшли і що попросили?

Що забули зробити діти?

Чому це обов’язково потрібно було зробити?

  1. Визначення основної думки оповідання.

V. Робота в парах

Учні діляться на дві групи.

І група – читає і готується до переказу оповідання „А серце тобі нічого не наказало?”

А серце тобі нічого не наказало?

    Андрійко прийшов зі школи й побачив заплакану матір. Він поклав книжки і сів за  стіл.   Чекає   обіду.

—  А тата відвезли в лікарню,—каже Мати.—Занедужав батько.

Вона ждала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушливий,
спокійний.

Мати великими очима дивилась на Анд­рійка.

– А нам завтра до лісу йти,— каже Андрійко.—Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій   ранку.

– Та  куди   ж   ти  підеш   завтра?

– До  лісу…   Як   наказала   вчителька.

– А серце тобі нічого не наказало?— спитала   мати   й   заплакала.

 

ІІ група – читає і готується до переказу оповідання „Образливе слово”

Образливе слово

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе слово. Заплакала Мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить—мучить його совість:   адже   він   образив Матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в дале­кий край. Поклонився Син Матері низько до  землі   й   говорить:

— Простіть мене, Мамо, за образливе слово.

—    Прощаю,—Мама сказала й зітхнула.

—    Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.

Задумалась Мати, геть посмутнішала. На її очах з’явились сльози. Каже вона Синові:

—  Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід  глибокий   зостається.

VІ. Робота над притчею „Кам’яне серце”.

Кам’яне  серце

    В однієї жінки народився син.    Душу вклала вона в свою дитину. Боялася, як би пилинка на нього не сіла, як би віте­рець не подув.

Дуже хвилювалася мати, щоб син її не брав близько до серця горе, страждання, біль  людей.

Наблизилася смертна година дідуся — мати взяла й відвезла сина до сестри у сусіднє село. Забрала, коли дідуся вже поховали.   Питає   син:

– Де   ж дідусь?

– Поїхав у гості,—відповідає мати.

Побачив хлопчик одного разу, як су­сідська дівчинка пальця порізала. Мати одразу ж схопила сина за руку, відвела додому.

Зимою син приніс дятла з пораненим крилом, запитує, як допомогти пташці. Мати відібрала її, кудись занесла й ска­зала:

—  Птаху вилікували, вона жива-здорова,  полетіла.

Хлопчик ріс, а мати затуляла його від життя. Не знав він, що таке горе, страж­дання, біль, образа, смуток. Виріс хлоп­чик,  став   юнаком.

Якось захворіла мати, злягла. Послала сина   в   аптеку   по ліки.

Пішов син, дає записку, що мати на­писала.

—  Ліки будуть готові за п’ять хви­лин,—каже аптекар.

— Поки ви готуватимете,—відповідає син,—я  з хлопцями у футбол  пограю.

«Це людина з кам’яним серцем»,—поду­мав   про   юнака   аптекар.

  1. Читання тексту притчі „ланцюжком”
  2. Висновок учнів.

Вчитель:

Як бачите Василь Олександрович дуже бажав, щоб діти росли добрими та чуйними. Отож читайте його твори і збагачуйте знання. Співайте шану педагогу творцю.

А зараз послухайте вірш Григорія Орла „Шана педагогу – творцю”.

(Читають діти).

Хто він — педагог-творець?

Вересень квіти зібрав

Скрізь, де вони пломеніли,

Тихо пройшов і поклав,

Їх на високій могилі.

В ній Сухомлинський лежить.

Вчитель народний по-праву.

Як нам його не любить!

Він наша гордість і слава.

Вчитель, герой і поет,

З серцем палаючим Данко,

Справжній поет-гуманіст

Щастя творив до останку.

Світлі ідеї його

Вічні як води Дніпрові.

Наш видатний педагог,

Повен добра і любові.

Дітям життя присвятив,

Все їм віддав без вагання,

Він їх безмежно любив,

Знав їх сердець поривання.

В спадщину нам залишив

Чисті джерела науки,

Нас з тих джерел напоїв

Духом незмірно високим.

Він залишив назавжди

Слід після себе у світі,

Слід той не зможуть змести

Сиві і славні століття.

Шану творцю віддає

Юних творців покоління.

Як в Сухомлинського є

В нього талант і горіння.

В школах дитинство дзвенить

Щастям яскравим, як спалах.

Вересень тихо бринить

Росами срібними в травах.

Вчитель. Все своє життя Сухомлинський працював у школі з дітьми. Тому він склав 10 правил: чого не можна робити. Послухайте і запам’ятайте їх.

10 ПРАВИЛ: ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ

ü Не можна ледарювати, коли всі працюють,

ü Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.

ü Не можна заходити в суперечку з шанованими і до­рослими людьми, особливо зі старшими.

ü Не можна виявляти незадоволення тим, ,що в тебе немає якоїсь речі.

ü Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

ü Не можна робити того, що осуджують старші.

ü Не можна залишати старшу рідну людину одинокою

ü Не можна збиратися в дорогу не спитавши дозволу і поради у старших.

ü Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

ü Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літ­ня людина, тим більше жінка.

Вчитель.

Запам’ятали 10 правил «Не можна»?

Про кого ми сьогодні говорили?

Чого вчать нас твори Сухомлинського?

З чого починається людина?

Чого не можна робити?

 

 

 

 

завантаження...
WordPress: 22.94MB | MySQL:26 | 0,502sec