Щедрість і жадібність

Тема: Щедрість і жадібність.

Мета. Формувати у характері учнів риси щедрості і доброти. На життєвих прикладах навчати школярів ділитися з іншими. Виховувати щедрість.

 

Хід заняття

І. Організація класу.

ІІ. Перевірка знань учнів.

  1. Обговорення ситуацій.
    1. Хлопчик допоміг бабусі перейти вулицю. Що міг сказати хлоп­чик і як йому подякувала бабуся? («Дозвольте, бабусю, я вам допомо­жу», «Будь ласка, мені і справді складно. Спасибі, тобі хлопчику! Який ти уважний і добрий».)
    2. 2.  Перехожий запитав дівчинку, яка гралася у дворі:

–         Дівчинко, де проживає Сидоренко?

Дівчинка повела чоловіка на дев’ятий поверх і показала на двері:

–         Сидоренко проживає ось тут, але зараз його немає вдома, бо він копає клумбу біля будинку.

 

–        Чи правильно вчинила дівчинка? Як слід було вчинити?

Учні під керівництвом учителя розігрують ситуацію: одна учениця дає іншій ручку.

–        Як ви гадаєте, що повинні сказати одна одній дівчатка? Можна скласти такий діалог:

–         Оленко, я забула вдома ручку. У тебе немає зайвої?

–         Візьми, будь ласка.

–         Спасибі.

2. Фронтальне опитування.

–     Яку людину називають ввічливою? Які слова називають «чарівними»? Назвіть слова ввічливості.

 

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

–         Послухайте, що недавно я побачила. У дворі гралися діти. Вони з піс­ку будували фортецю. Раптом в Оленки зламалася лопатка. Дівчинка голосно заплакала і подивилась на своїх друзів. Івасик узяв свою лопатку і заховав руки за спину. А Василько підійшов до Оленки і сказав: «Візьми мою, а я тим часом автомобілем підвозитиму пісок на будову».

–        Кого із хлопчиків можна назвати щедрим, а кого жадібним?

 

ІV. Повідомлення теми заняття.

На сьогоднішньому занятті ми говоритимемо про щедрість і жадібність. Дійдемо висновку, яка з цих рис прикрашає людину.

1.Читання  і обговорення оповідання.

 

ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ

Сьогодні тато купив Василькові нові санки. Такі барвисті, що аж очі вбирають. Хлопчик гордився своїми батьками, котрі ніколи ні в чо­му йому не відмовляли.

–         О,тепер я накатаюсь! — подумав Василько, і, щасливий, потяг­нув санки на гірку, де було повно дітвори.

Стояла чудова сонячна погода. Василько сів на санки і хутко, наче куля, з’їхав униз. Лише вітер засвистів за ним І зробилося йому так ве­село на душі, що аж співати захотілося.

Та раптом почув, як хтось хмикає. Озирнувся і побачив шестиліт­ню сусідку Ганнусю, що самотньо стояла під плотом і втирала руками сльози. її батьки нещодавно повернулися з далекої Мордовії. Мама розповідала Василькові, що вони пробули там у в’язниці десять років, а в селі люди їх борцями за волю вважали і допомагали, хто чим міг.

–         Чого ти плачеш? — лагідно запитав Василько.

–         У мене санок немає… -— крізь сльози промовила дівчинка.

–         А де ж вони?

–         Нема за що купити.

І знову залилася сльозами Ганнуся.

–         Не журися, батько невдовзі купить тобі санки… — заспокоював її Василько.

–         Не купить — хмикнула Ганнуся, — якби мав купити, то купив би сьогодні у день мого народження…

–         Сьогодні твій день народження?

–         Так…

–         І тобі нічого не подарували?

–         Нічого…                                              ,

Василькові пригадалися його дні народження, коли батьки дарува­ли йому гарні дарунки. І зробилося йому якось ніяково. Навіть боляче.

І хлопчик відчув себе раптом дуже, дуже нещасливим: горе Ганну­сі затьмарило його радість.

–         Бери мої санки і катайся, скільки хочеш… — промовив Василько.

Ганнуся підняла на нього свої заплакані очі:

–         Як «бери»? Вони ж не мої…

–         Твої…Назавжди… Бери!

–         А ти ж як?

Мені нові куплять, а ці я тобі дарую. У тебе ж день народження сьогодні.

–          Спасибі…— промовила Ганнуся і, піднявши шнурочок, весела та щаслива потягнула санки на гірку.

 

Василькові наче гора з плечей звалилася. Він відчув себе щасли­вим, як ніколи. Щасливим від того, що приніс комусь радість.

В. Поруб’ямський.

Дайте відповіді на запитання.

– Чому Василько відчув себе щасливим? (Бо він зробив щасливою Ган­нусю.)

–  Які риси характеру властиві хлопчикові? (Доброта, щедрість.)

– Дове­діть, що хлопчик був щедрим. (Він подарував свої санки, які тільки-но купили батьки, Ганнусі.)

– Хто з вас зміг би вчинити так, як Василько?

 

2. Фізкультхвилинка.

Раз! Два! Час вставати,

Будемо відпочивати.

Три! Чотири! Посідаймо,

Швидко втому проганяймо

П’ять! Шість! Засміялись,

Кілька раз понахилялись.

Зайчик сонячний до нас

Завітав у світлий клас.

Будем бігати, стрибати,

Щоб нам зайчика впіймати.

Прудко зайчик утікає

І промінчиками грає.

Сім! Вісім! Час настав

Повернутися до справ.

 

  1. V.              Закріплення знань.

Обговорення ситуації

ПО ЩИРОСТІ

Один господар прийшов з міста, дав своєму синові медівник та й каже:

—      На, Васильку! Та поділися зПетриком по щиро­сті.

—      А то як діляться по щирості? — питає Василько.

—      Отак, синку, — каже отець. — Як переломиш ме­дівник, то даси більшу половину Петрикові, а собі ли­шиш меншу. Це називаєтьсяпо щирості.

—      То дайте Петрикові медівник, хай він ділиться по щирості, — каже хитрий Василько.

За Юрієм Федьковичем

Чому автор називає Василька не щирим, а хитрим?

Гра «Закінчити речення»

  • Андрійко ділиться із друзями своїми іграшками, бо він ….
  • Марійка не дозволила Софійці погратись своєю лялькою, бо вона ….
  • Миколка завжди пристойно поводиться, бо він ….
  • Максим ніколи не вихваляється своїми успіхами, бо він …
  • Івасик ніколи не втручається у розмову дорослих, бо він ….

 

VІ. Робота в зошиті.

 

VІІ. Підсумок уроку.

Про які риси характеру ми вели мову на занятті?

завантаження...
WordPress: 22.77MB | MySQL:26 | 0,310sec