РОСЛИННИЙ СВІТ УКРАЇНИ В ЛЕГЕНДАХ І ПЕРЕКАЗАХ: Літературно-художня композиція

Мета:формувати в учнів естетичні смаки, екологічну культуру мислення; навчити гармонійно поєднувати твори художньої літератури, музики та образотворчого мистецтва; виховувати любов до природи.

 

На сцену, прикрашену квітами, репродукціями картин з краєвидами, виходять ведучий та учні – читці з букетами квітів. Кількість учасників композиції може бути довільною.   Всі стають у шеренгу або півколом. Голосно звучить знайома всім мелодія П.І.Чайковського «Пори року». Мелодія поступово звучить тихіше.

Ведучий: Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного
краю, до життя викликає спілкування з природою.. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дороге серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю.

Учениця. Природа і Вітчизна – невіддільні. У кожного з нас залишився в серці дорогий куточок, де минало дитинство:  зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галявинами; широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обіч якої ростуть волошки й маки, по якій, здається, не йдеш, а летиш, неначе птах…

Учень:

Безмежно з дитинства кохаю
Красу свого рідного краю –
Дніпра голубінь неозору,
Сосну в надвечір’ї прозорім.
І місяць у хмарках сріблистих,
I свіжість весняного листя,
І синій промінчик волошок
В пшеничному морі колосся.

Учениця:

У ліс завітаю я знову
На тиху сердечну розмову.
Як пахне достигла суниця
І сонцем пропалена глиця!
Я чую зозулі кування,
Берізок тремтливих зітхання.
Тонкі білокорі сестриці
Сплели свої віти в косиці.

Учень: Здавна люди вірили в богів – покровителів усього живого на землі. Такою покровителькою рослин була богиня Флора, покровителькою тварин богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний – фауною.

Учениця:

Були у матері-Природи
Дві донечки такої вроди:
Хто їх побачить хоч на мить, –
Не міг забути й розлюбить.
Голубооку звали Флора.
У неї очі, наче зорі
Завжди замріяна, тендітна,
Ласкава, ніжна та привітна,
А Фауна – швидка, як вітер,
Могла за птахами летіти,
І за оленями стрибати
Та з білочками пустувати.
Обидві світ живий любили,
Відтак його боготворили.
Тож вирішила мудра мати
В придане їм дарунки дати.
Грайливій Флорі – світ рослин
А жвавій Фауні – тваринний,
Щоб берегли і доглядали,
Від всього злого захищали.
Живуть в легендах і понині
Живого світу дві богині.

Учень. Заглянь у прароду. Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а
під сніговою ковдрою пробуджується нове життя. І ось з’являються перші
посланці зеленоокої Весни. Здається, грунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникопадібних сніжно-білих квіток.

Ведучий (до дітей у залі): Ви знаєте, які це квіти?

Діти:  Знаємо! Підсніжники.

Учень: Квіти підсніжника – провісники тепла, символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одними з перших відкривають карнавал цвітіння, проліски маже повністю винищені. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони.
(Звучить мелодія П.І.Чайковського «Пори року» – «Весняні мотиви».

Учениця.

Ще земля  зимових  шатах білих,
Та з-під снігу, майже непомітний,
Виглянув зненацька, серцю милий,
Соромливий пролісок блакитний.
Ще зимові віхоли літають,
Та весни розгін не зупинити.
І дзвінки краплини починають
У промінні сонячнім бриніти.
/Мелодія стихає/

Ведучий /до дітей/: Діти, а яка відмінність між підсніжником і проліском? (Відповідь: Лише кольором).

(Діти відповідають, Ведучий показує на картині намальовані дітьми підсніжник і пролісок).

Ведучий: Правильно, це два брати, які відрізняються лише кольором підсніжник – білий, а пролісок – блакитний.

Учениця: Та ось юна Весна ніби подорослішала і перетворилась у зрілу неповторну красуню. За підсніжником з’являється королева весняної флори, одна з найкращих весняних квіток – сон. Інколи в народі її за красу і келихоподібнісгь називають ще диким тюльпаном. /Показує, дітям гербарні квіти сону або картину/. Ось вони – великі темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі квіти. У погану погоду та на ніч квітки сону закриваються; враження таке, наче вони справді засинають. А може, назва пов’язана із стародавнім слав’янським повір’ям, яке говорить, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє.

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 22.98MB | MySQL:26 | 0,346sec