Російський балет. Видатні виконавці російського балету

Тема: Російський балет. Видатні виконавці російського балету

( Г.Павлова, В. Ніжинський, Г.Уланова, М.Плісецька ).

Мета: познайомити учнів з поняттям «балет», «лібрето», «антрепренер», «адажіо», «балетмейстер», «танцівник»,видатними композиторами та виконавцями російського балету та їх кращими творами; розвивати навики пошукової роботи учнів, навики монологічного висловлювання; виховувати почуття прекрасного,любов до мистецтва балету, захоплення мистецтвом дії, танцю, музики; зацікавити учнів мистецтвом балету, збагачувати їх кругозір.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: урок прес-конференція.

Обладнання: Портрети видатних композиторів, балетмейстерів та виконавців російського балету, ілюстрації зі сцен балетнних виступів, картина М.Реріх Поцілунок землі (декорації до балету «Весна священна»).

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань. Мозковий штурм.

 Пригадайте, що ви знаєте про балет з уроків музичного мистецтва та інших джерел інформації (учні працюють в групах, створюючи асоціативний кущ чи опорний конспект. Група, яка назвала найбільше асоціацій, отримує певну кількість балів.

НАПРИКЛАД:

Балет

танець

«Лебедине озеро»

видовище

Па –де-де

Музична вистава, дія

П.Чайковський

ІІІ. Мотивація.

Слово вчителя.

Художня культура світу – багатоколірна й багатозвучна. Кожний регіон світу особливий і прекрасний, а внесок кожного народу до загальнолюдської скарбниці – своєрідний і неповторний . Сьогодні на уроці ми звернемо свою увагу до слов’янського регіону, а конкретніше – до такої великої і цікавої країни, як Росія. Ми з вами поринемо у світ музично – театрального мистецтва Росії, тому що саме російський балет – унікальне явище, він і нині відомий в усьому світі й жодна країна досі не може зрівнятись з ним у цій мистецькій царині. Автор пісні «Балет» , яку ви тільки що прослухали у виконанні Алли Пугачової, дуже вдало відтворив, передав музикою і характером суть цього виду мистецтва – серйозний, хвилюючий, величний, пристрасний.

«Тіло ніколи не бреше» – слова американської танцівниці Марти Грем, яка створила танець модерн, можуть бути підтвердженням цього. Основа балету – танець і пантоміма. Тільки рухом тіла й виразом обличчя може заворожити глядача справжній артист балету, розповідаючи про людські переживання, думки, почуття та реальні події. Балет – мистецтво елітне, як і опера чи джаз – не кожен бодай раз в житті бачив , а якщо й вдалося – то чи зрозумів, чи полюбив? Сьогодні на уроці ми лише трохи відкриємо завісу таємничості цього виду мистецтва, дізнаємось, яка роль російського балету в становленні класичного танцю, пригадаємо імена видатних композиторів, танцівників, хореографів, переглянемо ілюстрації з фрагментів балетних вистав.

Сьогоднішній урок ми побудуємо у формі прес-конференції, назву якій ви мали придумати вдома. Отже, ваші пропозиції… Ведучою прес-конференції буде.

 

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Вступне слово учителя

Історія світового балету зберегла чимало легендарних імен. У Стокгольмі, столиці Швеції, перед старовинним будинком Музею танцю споруджено пам’ятник. У скульптурі з бронзи втілено образ видатної російської балерини Галини Уланової в партії Лебедя (скульптор Олена Янсон-Манізер). Хто з вас не пам’ятає танець маленьких лебедів або адажіо Одетти-Одилії з казково-фантастичного балету П.Чайковського «Лебедине озеро»? Ця музика стала улюбленою для багатьох людей в усьому світі, адже ідеї боротьби проти темних сил, що стоять на заваді щастя, зрозумілі представникам різних культур, людям різного віку, різних художньо-естетичних інтересів і уподобань.

 

Робота з поняттями

Балет — вид музично-сценічного мистецтва, зміст якого розкривається в хореографічних образах. Французьке слово «ballet» походить від італійського «танець». Французька назва та італійське коріння не випадкові. Балет виник в епоху Відродження в Італії, де здавна любили веселі танцювальні сценки на карнавалі, які згодом перетворилися на танцювальні спектаклі. У Франції набув популярності придворний урочистий балет. Видатний французький драматург Ж.-Б. Мольєр створив лібрето кількох комедій-балетів, музику до яких написав композитор Ж.-Б. Люллі. У Королівській академії танцю (Париж) сформувалася школа класичного танцю — своєрідна мова хореографічного мистецтва, яка в основному збереглася до наших днів.

Сьогодні ви зможете збагатити свій арсенал мистецьких понять такими термінами, які зазначені у словнику. Звернемось до них, а також до портретів та ілюстрацій, які представлені на дошці.

 Балет – ( фр. ballet від італійського ballo-танець, пляска), музично-хореографічний спектакль, в якому органічно співіснують музика, танець, драматичне дійство та елементи образотворчого мистецтва на основі загального драматичного плану. Танець у балеті складає (або ставить) балетмейстер, якого в програмках й афішах називають хореографом або постановником, а виконують артисти балету, або, як про них говорять, танцівники.

Адажіо– (adagio)- повільний музичний темп, по метроному від 96 до 120 ударів за хвилину.

Лібрето – ( італ. Libretto- книжечка), літературний текст, який лежить в основі музично-сценічного твору, головним чином опери. Часто під «лібрето» мають на увазі короткий переказ змісту опери, балету, оперети.

Сьогодні на уроці працюють три групи учнів: біографи, історики та мистецтвознавці.

Виступ учня-історика:

Уперше слово «балет» (у перекладі з італійського – «танцюю») вимовив італієць Доменікіно да П’яченца. На початку 15-го ст. він служив учителем танців при дворі правителя однієї з областей Італії – Феррари. Якось Доменікіно да П’яченца запропонував придворним виконати на балу чотири різних танці як єдине ціле. Склавши для цього подання ще й загальний фінал із церемонними виходами й уклонами, він назвав всю цю дію балетом.

Однак балет у тому вигляді, у якому ми знаємо його зараз, народився не в Італії, а у Франції. В 1581 р. у Парижі відбувся грандіозний спектакль «Комедійний балет королеви». Історики розповідають, що тривав він п’ять із половиною годин. У спиктаклі брали участь і співаки, і читці, але події сюжету розкривалися насамперед за допомогою танцю. Так чотириста років тому з’явився той вид театрального спектаклю, який ми сьогодні називаємо словом «балет». Він з’єднує в собі музику, танець, мистецтво декорацій і створює, таким чином, зовсім особливий вид сценічного видовища. Танець у балеті складає (або ставить) балетмейстер, якого в програмках й афішах називають хореографом або постановником, а виконують артисти балету, або, як про них говорять, танцівники. Танець – головний виражальний засіб у балеті. У танці розкриваються зміст балету, характери дійових осіб, їхні думки, почуття. Величезне значення в балеті має музика – її драматична, емоційна сила, багатство й краса мелодій та ритмів.

Важлива роль у балеті належить декораціям, костюмам, освітленню. У Росії перший балетний спектакль відбувся при дворі царя Олексія Михайловича у 1673 р. у підмосковному селі Преображенське. Його підготував іноземець – офіцер інженерних військ Микола Ліма. Називався він «Балет про Орфея та Евридику». Джерела російського балету – у народних танцях, то величних і співучих, то бешкетних і зухвалих. Російські артисти по-своєму поставилися до техніки танцю, запропонованої їм закордонними постановниками й педагогами. Вони розвили її, збагатили якостями, властивими народному танцю: виразністю, натхненністю, свідомістю.

Міні-лекція вчителя.

Історія балету пов’язує три європейські країни.

Хоча мистецтво танцю існує вже кілька тисячоліть, балету всього біля 500 років. Балет зародився в Італії, в епоху Відродження, де карнавали супроводжувались веселими танцями. Але свого класичного вигляду балет набув у Франції. Сам король Людовік XIV видав указ про заснування Королівської академії танцю. ЇЇ директор – П’єр Бошан – встановив 5 позицій класичного танцю, тобто головні положення ніг, які лежать в основі техніки класичного танцю. Ми знаємо, що балерина танцює у спеціальному взутті – пуантах та й сценічний костюм досить незвичний – пачка. Вперше одягнула пачку й вийшла на сцену в пуантах італійська балерина Марія Тальйоні 3 червня 1830р.

Поступово балет розвивався й поширювався по всьому світу. Історія світового балету зберегла чимало легендарних імен. Найбільший внесок у розвиток цього виду мистецтва зробили російські танцівники, композитори, хореографи. Саме на традиціях російської балетної школи виховувались танцівники усього світу.

Виступ учня-історика:

У Росії балет набув поширення в XVIII ст. Тут тривалий час працював один з представників французької школи класичного танцю Шарль Дідло. На петербурзькій сцені він поставив чимало балетних спектаклів, у яких виступала, зокрема, й славнозвісна Євдокія Істоміна, виконавське мистецтво якої оспівав О.С. Пушкін

Євдокія Істоміна  

(читає учень)

Блистательна, полувоздушна,  Смычку волшебному послушна,  Толпою нимф окружена,  Стоит Истомина. Она, Одной ногой касаясь пола, Другою медленно кружит, И вдруг прыжок, и вдруг летит, Летит, как пух от уст Эола, То стан совьет, то разовьет, И быстрой ножкой ножку бьет.

 

 “Евгений Онегин”. Глава 1

 Становлення російської школи класичного танцю у XIX ст. пов’язане з діяльністю балетмейстера Маріуса Петіпа, француза за походженням, який прожив у Росії 63 роки і поставив на петербурзькій сцені понад 60 балетів, а також з музикою Петра Чайковського (1840-1893) – автора трьох знаменитих балетів: «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик». До сьогодні кращі балети Петіпа ставляться на сценах світу як видатні зразки спадщини 19 століття.(“Спляча красуня”, “Раймонда”, “Лебедине озеро”).

 

Повідомлення учня-біографа:

Відомі тісні зв’язки композитора з Україною. Проте навіть фахівці не завжди знають про козацьке коріння його роду. Прадід композитора Федір Чайка був православним шляхтичем (сотником) на Полтавщині, де народився дід композитора Петро Федорович Чайковський (у селі Миколаївка). Він навчався у Київській академії, потім став лікарем. Петро Ілліч часто і подовгу бував у Кам’янці і Вербівці на Черкащині, у Низах та Тростянці на Сумщині, у Симаках і Браїлові на Поділлі, неодноразово відвідував Київ, Харків, Одесу та інші міста України. Він залюбки використовував український музичний фольклор у багатьох інструментальних творах, присвятив українській тематиці опери «Мазепа»,

«Черевички». У Вербівці в маєтку Давидових, де жила родина його сестри, композитор написав два акти свого першого балету «Лебедине озеро».

П. Чайковський надав глибинного змісту балетній музиці, в якій використовував принципи симфонічного розвитку. Він вважав, що балет здатний виразити складні почуття, велич душі людини. Співтворчість композитора з балетмейстером М. Петіпа збагатила танцювальну лексику, утвердила нове розуміння балетної драматургії.

Повідомлення учня-мистецтвознавця.

Балети Петра Чайковського — «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик» — відомі усьому світові. Всі вони створені на казкові літературні сюжети. Балет «Лускунчик» написаний

композитором за мотивами старовинної казки німецького письменника і композитора Ернста Гофмана «Лускунчик і Мишачий король». Це чарівна різдвяна казка про перемогу добра над злом. В ній хоробрий Лускунчик — кумедна дерев’яна механічна лялька, яку подарували на Різдво дівчинці Кларі, стає на захист іграшок перед великим військом мишей. Клара допомагає Лускунчикові, проганяючи Мишачого короля черевиком.І Лускунчик, перетворившись на прекрасного принца, запрошує Клару в казкову країну — Царство солодощів.

Під звучання наспівного і поетичного вальсу в Царстві солодощів Клару з Лускунчиком зустрічаються квіти. Цей фрагмент із балету відомий під назвою «Вальс квітів»

Виступ учня-біографа:

І. Стравінський народився в родині відомого співака петербурзького Маріїнського театру. Він прожив у Росії 30 років, своїм духовно-музичним батьком вважав М.Римського-Корсакова.

Найдорожчий спомин його юності — зустріч з П.Чайковським, музикою якого захоплювався (на теми П. Чайковського композитор пізніше напише балет «Поцілунок феї»).

Молоді роки І. Стравінського пов’язані з Україною. З 1896 р. він майже щороку проводив літо у місті Устилуг на Волині, зупиняючись у родині своєї майбутньої дружини Катерини Носенко. Донині зберігся дім, побудований за планом композитора, а також дві паркові алеї з посадженими ним деревами. Українська природа, прадавні весняні обряди, танці й хороводи надихали композитора на створення епізодів «Весни священної», котра народжувалася в Устилузі.

І. Стравінського завжди вабив театр з його культом краси. Багатство колористичної фантазії і стилізація фольклору «Жар-птиці», архаїка праслов’янської пісенності і танцювальності «Весни священної», міський побутовий фольклор «Петрушки» зі сценами народних ярмаркових гулянь — ось головні характерні риси балетів композитора. Незвичним є сюжет інтелектуально-філософського балету «Петрушка». Три ляльки: пустунка Балерина, поетичний Петрушка (закоханий у Балерину і зраджений нею) і примітивний Арап (щасливий суперник Петрушки) становлять класичний трикутник, долями героїв якого керує фокусник, чаклун. Трагедія Петрушки розігрується на тлі веселого святкового балагану під час гуляння, чим ще більше увиразнюється психологічний контраст театральної дії.

Балети І. Стравінського з оркестровими ефектами, сміливими ритмами, ладогармонічними знахідками, новаторським трактуванням фольклору відкрили нову еру в історії музичного театру.

 

Повідомлення учня-мистецтвознавця.

Ігор Федорович Стравінський (1882— 1971) — видатний російський композитор, диригент, піаніст. Музична мова творів І. Стравінського відрізняється сучасністю, свіжістю мелодизму, оригінальністю гармоній.

Світову славу композиторові принесли його балети, зокрема «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна».

Вступ до балету «Весна священна» змальовує поступове пробудження природи. От звучить початкова мелодія у виконанні фаготу — ніжна, тендітна, наче перша весняна квіточка, яка старанно росте, тягнеться до теплого весняного сонечка.

Якщо придивись, то навіть нотний запис мелодії наспіву схожий на тоненьку, гнучку стеблинку.

От на стеблинці з’являються маленькі листочки, і мелодія, наче паростками, «обростає», збагачується новими голосами. Музика сповнюється пташиним щебетанням, сонячним світлом, духмяними ароматами. Тепла, щедра земля весняним поцілунком дарує нове життя природі.

Декорації до балету «Весна священна» створив видатний російський, театральний художник Микола Реріх (1874-1947).

Робота з ілюстрацією

М.Реріх. Поцілунок землі. Декорації до балету «Весна священна»

Запитання до класу

  1. Як «побачив» музику І. Стравінського художник?
  2. Що зображено на декораціях до балету?

 

Слово вчителя

В “Російських сезонах ” 1911 р. (13 червня), був представлений балет «Петрушка», в якому знайшов своє відображення світ російської ярмарки з її бешкетними танцями. Головну партію в балеті виконував прославлений танцюрист Вацлав Ніжинський.

 

Виступ учня-біографа:

Ніжи́нський Ва́цлав Томович (12 березня 1889, Київ — 11 квітня 1950, Лондон) — артист балету, балетмейстер.

З біографії. Народився в родині польських мандрівних танцівників. Батьки — Томаш і Елеонора Ніжинські — були випускниками Варшавської балетної школи й у молодості виступали у Варшавській опері. Навчався в Петербурзькому театральному училищі. Від 1913 — живе в Західній Європі: провідний танцюрист і балетмейстер «Російських сезонів» у Парижі й Лондоні, балетної трупи С.Дягілєва, власної трупи в Лондоні. Його партнершами були Матільда Кшесінська й Анна Павлова. «Він спростував всі закони рівноваги й перевернув їх з ніг на голову, він нагадує намальовану на стелі людську постать, він легко почуває себе в повітряному просторі…» — писав про Ніжинського французький сюрреаліст Жан Кокто. Найвидатніші балети з участю В.Ніжинського: «Весна священна» та «Полудень одного фавна». Вацлаву та Броніславі Ніжинським – видатним польським танцюристам присвячена скульптурна композиція створена Геннадієм Єршовим у 2011 році. Бронзові постаті в ролі фавна та німфи встановлено у Великому Театрі у Варшаві.

Повідомлення учня-мистецтвознавця.

Критики називали цього неперевершеного артиста «восьмим чудом світу», найвище відзначаючи його талант танцівника. Поціновувачі таланту В. Ніжинського вважали його найвидатнішим танцівником, який колись жив на землі. Коли він — Бог балету — зависав у стрибку високо над сценою, здавалось, що людина здатна дійсно стати невагомою. «Він спростував усі закони рівноваги й перевернув їх з ніг на голову, він нагадує намальовану на стелі людську постать, він легко почуває себе в повітряному просторі…», — у захваті писав про В. Ніжинського французький сюрреаліст Жан Кокто. Найвідоміші балети за участю В. Ніжинського – «Весна священна» і «Петрушка» І. Стравінського Цей балет став однією з найкращих робіт ще одного видатного хореографа – М.Фокіна.

М. Фокін   Ніжинський у ролі Фавна

 

Цей спектакль не покинув сцену досі. Балетмейстера Михайла Фокіна вважають засновником сучасного класичного романтичного балету.  Балет “Весна Священна” було створено за два роки, прем’єра 1913 р. вперше в історії музики спровокувала бійку серед глядачів. Автор схиляється до думки, що на психіку „непідготовленої” глядацької аудиторії, „новий ритм” музики композитора-новатора подіяв так, як діють на сьогоднішню молодь ламані ритми певних стилів сучасної електронної музики, від яких слухач отримує такий енергетичний допінг, зайва енергію якого шукає свого застосування…

Виступ учня-біографа

Ганна Матвіївна Павлова народилася 31 січня 1881 р. В 1898р., будучи ще ученицею, Павлова виступила в балеті “Дві зірки”, поставленому Петіпа. Петіпа вже давно помітив, що Павлова дивно вміє вловити в партії поетичну суть і надати їй свою окрасу. Ще на репетиції Павлова виспівувала кожну ноту й знаходила щось своє в заграній музиці Пуні.На випускному спектаклі виступила в партії Доньки дворецького в спеціально поставленому Гердом балеті «Мнимі дріади». У цій виставі «міміка цієї дівчинки в сцені із селянином була дуже виразна, і вже відчувалося в неї щось особливе, а не затверджене, учнівське». Після закінчення школи в 1899р. Павлова одразу була зарахована до трупи Маріїнського театру. Першою її головною роллю стала партія Флори в балеті “Пробудження Флори”. Потім – персонажі з “Дон Кіхота”, “Пахіти”, “Феї ляльок”. Величезним успіхом стала для Ганни Павлової партія Нікії в балеті “Баядерка”, виконана нею вперше в 1902 році. В 1906 році вона одержала звання прима-балерини. З 1908 року Ганна Павлова почала гастролювати за кордоном. Павлова стала учасницею перших «Російських сезонів» Сергія Дягілєва в Парижі. Тут вона і отримала світову славу. Вона танцювала в балетах: «Павільйон Арміди», «Сільфіди» та «Клеопатра» – під такими назвами йшли «Шопеніана» та «Єгипетські ночі». В 1910 році Ганна Павлова пішла з Маріїнського театру, створивши власну трупу. Вона включила в гастрольний репертуар балети Чайковського та Глазунова, а також цікаві концертні номери. Балерина знайомила всіх любителів балету з російським мистецтвом. Зі своєю трупою Павлова з тріумфальним успіхом гастролювала в багатьох країнах світу. Вона першою відкрила російський балет для Америки, де вперше балетні спектаклі стали давати повні збори. На весні 1914 року Павлова останній раз побувала вдома. Балерина виступала 31 травня в петербурзькому Народному домі, 7 червня на Павловському вокзалі, 3 червня в Дзеркальному театрі московського саду Ермітаж. На Батьківщину вона більше не повернулась. У 20 роки вона багато гастролювала за кордоном (США, Індія та інші країни). Ганна Павлова померла 23 січня 1931р. у віці 49 років в місті Гаага (Нідерланди) від пневмонії. За легендою останіми її словами були: «Приготуйте мій костюм Лебедя».

Виступ учня-мистецтвознавця

Зіркою першої величини в російській трупі С. Дягілева була балерина Ганна Павлова (1881-1931). До неї в балеті панував віртуозний блиск, культ танцювальної техніки. Ганна Павлова створила еталонні образи високої духовності, краси, щирості. Серед них — «Лебідь» К. Сен-Санса, «Вальс» із «Шопеніани». Останній образ художник Валентин Сєров втілив у портреті балерини на афіші «Російських сезонів» у Парижі. Гастролі російської балетної трупи на всіх континентах забезпечили грандіозний успіх Ганни Павлової. Вона стала легендою балетного мистецтва. Молода балерина приковувала до собі увагу своєю надзвичайною музичністю та психологічною стриманістю танцю, емоційністю та драматизмом, а також ще не розкритими творчими можливостями. У кожен новий спектакль балерина вносила багато нового, свого. Молода балерина приковувала до собі увагу своєю надзвичайною музичністю та психологічною стриманістю танцю, емоційністю та драматизмом, а також ще не розкритими творчими можливостями. У кожен новий спектакль балерина вносила багато нового, свого. Вона аж ніяк не вважала, що варто відмовитися від ретельного відпрацьовування хореографічної техніки. Навпаки, вона все життя була вражаюче працьовита й вимоглива до себе. Але Ганна Павлова твердо знала, що техніка заради простої віртуозності виконання, у яку не вкладена душа, мало чого варта. Відшліфоване, бездоганне володіння технікою хореографії, стверджувала вона, необхідне для того, щоб ніщо не відволікало артиста на сцені від злиття з його образом. Ганна Павлова ніколи не вражала своєю технікою, вона зачаровувала своїм натхненням. Хотілося лише милуватися нею, забуваючи про усі правила танцю, аби разом нею відлітати в далину чарами її священноготанцю!» – слова сучасника. Велика балерина 19- 20ст. створила еталонні образи високої духовності, краси, щирості. Саме для неї Михайло Фокін створив танець «Помираючий лебідь» на музику К.Сен–Санса, який усе життя залишався найулюбленішим концертним номером балерини. До сьогодні кращі виконавиці звертаються до образу вмираючого лебедя, і кожна з них втілює своє бачення трагедії.Діяльність Ганни Павлової виходить далеко за межі її виконавчої творчості. Опанувавши в бездоганності віртуозною технікою класичного танцю, Павлова залишалась старанною ученицею. Але де б не знаходилась Ганна Павлова, вона для всіх завжди за лишалась діячем російського балету. Маршрути її мандрів, які пересікали всі континенти землі, були маршрутами, по яким російська хореографічна культура приходила в життя народів різних країн. Це була тріумфальна хода російської Терпсихори, якій глядач всього світу безумовно віддав лаври першості. В особі Ганни Павлової російська балетна школа отримала світову славу та визнання. Павлова познайомила світ з мистецтвом балету, невідомим йому раніше.

 

Слово вчителя

Славу російського балету на світовій музично-театральній арені примножив інший вихованець петербурзької школи, учень М. Римського-Корсакова Сергій Прокоф’єв (1891-1953). «Чи може художник стояти осторонь від життя?.. Я дотримуюся того переконання, що композитор, як і поет, скульптор, живописець покликаний служити людині й народу…» У цих словах геніального композитора Сергія Сергійовича Прокоф’єва розкривається зміст і значення його творчості, всього його життя.

Повідомлення учня-біографа

Він народився і провів дитячі роки в Україні у селі Сонцівка на Донеччині. П’ятирічним створив першу фортепіанну п’єсу, а в дев’ять — оперу «Велетень». З-поміж багатьох захоплень обдарованого хлопчика (шахи, видання щомісячної газети, вирощування квітів, гербарій, залізниця, військові кораблі тощо) найцікавіше — щотижневі театральні, зокрема музично-театральні, вистави дитячої трупи під його керівництвом. За словами матері композитора, в ньому рано прокинувся «творець сцени». Відомо, що С. Прокоф’єв — автор величезної кількості творів: опер, симфоній, інструментальних сонат і концертів, ораторій і кантат, музики до кінофільмів. За характером він — композитор-оптиміст, який тяжіє до світлих образів, веселих забав, радісного гумору. Не дивно, що його фортепіанні твори, а також відому симфонічну казку «Петрик і вовк» так люблять діти.

Виступ учня-мистецтвознавця

Танцювальність завжди була притаманна музиці С. Прокоф’єва, який наголошував: «Я не люблю бути в стані, я люблю бути в русі». Вершинним досягненням композитора вважають великий балет-трагедію «Ромео і Джульєтта», який завдяки новаторській трактовці хореографії, симфонічним прийомам музичного розвитку став геніальним втіленням шекспірівських глибоко психологічних образів, загальнолюдських конфліктів. Як завжди, композитор виявив надзвичайну творчу сміливість, адже на цей сюжет уже було створено стільки відомих творів (опери, симфонії тощо) такими великими композиторами, як Ш. Гуно, В. Белліні, П. Берліоз, П. Чайковський.

Шекспір на балетній сцені?.. Прокоф’єв кидає виклик авторитетам. Розпочався експериментальний пошук нової музичної та пластичної мови, драматургічних і оркестрових засобів. Музику балету пронизують основні мелодичні лінії лейтмотиви, які поєднують низку образів-портретів у єдине ціле. Стрімка і польотна тема Джульєтти-дівчинки, мрійливо-задумлива і сумна — Ромео,ексцентрична та життєрадісна — Меркуціо, суворо хоральна — патера Лоренцо, трагічно-загрозлива — тема ворожнечі родин Монтеккі й Капулетті. У низці хореографічних образів неначе оживає дух епохи Відродження. Балет став загальновизнаним шедевром трагедійного жанру.

Розповідь вчителя

На сюжети, російських народних казок С. Прокоф’єв створив яскраво національні балети «Казка про блазня» і «Оповідь про кам’яну квітку», в класичних традиціях написано поетичну «Попелюшку».

Лібрето балету російського композитора минулого століття Сергія Прокофьева Попелюшка» створено за мотивами відомої казки французького письменника Шарля Перро. Яскраві та виразні мелодичні теми характеризують дійових осіб балету-казки. Пригадаймо схвильовано-поетичну мелодію вальсу з цього балету.

Сергія Прокоф’єва в сюжеті казки про Попелюшку найбільш приваблювала мрія про щастя, що перемагає всілякі перепони і розквітає світлим почуттям любові.

Незабутні прокоф’євські образи Джульєтти й Попелюшки втілила на музично-театральній сцені Галина Уланова,одна з найславетніших балерин за всю історію балету.

Виступ учня-біографа

Галина Сергіївна Уланова народилася 8 січня 1910 в сім’ї артистів балету Маріїнського театру. Батько, Сергій Уланов, згодом став балетним режисером; мати, Марія Романова, була педагогом хореографічного училища. До кар’єри балерини в дитинстві не прагнула.

У 9 років була прийнята в хореографічне училище Петрограду, де основними її педагогами стали її мати — Марія Романова (у неї дочка вчилася перші шість років), а потім Агрипина Ваганова.

У 1928 році Уланова закінчила Ленінградське хореографічне училище. Після випускного спектаклю 16 травня 1928 Уланова була прийнята в трупу Ленінградського Театру опери і балету (пізніше Ленінградський державний театр опери і балету ним С. М. Кирова). Перші виступи Галини Уланової на сцені Маріїнського театру відразу ж привернули до неї увагу критиків. Тут же в 1929 році у віці 19 років Уланова танцювала свою першу провідну партію — Одетту-оділлію в «Лебединому озері».

У Кировському Уланова пропрацювала до 1944 року. Серед інших її кращих ролей Жізель («Жізель» Адана, 1932), Маша («Лускунчик» Чайковського, 1934), Марія («Бахчисарайському фонтані» Б. У. Асафьєва, 1934). Але найбільшим успіхом Уланової стало створення неповторного образу Джульєти в балеті Прокофьева «Ромео і Джульєтта» (1940, балетмейстер Лавровський). З приводу переходу у Великий театр Уланова сказала: «До Москви я ніколи б не переїхала, та так власті розпорядилися, мало не рішення ЦК із цього приводу ухвалили».

У 1942 році прибула до Алма-Ати, працювала в трупі Казахського державного академічного театру опери і балету в Алма-Аті, де виконала партії Марії в «Бахчисарайському фонтані» Б. У. Асафьєва, Жізель в однойменному балеті А. Ш. Адана, а також виступала на концертах. У 1943 році їй було присвоєне почесне звання «Народний артист Казахської РСР».

У 1944—1960 роках Уланова була провідною балериною Великого театру, де також блискуче виступала в «Лебединому озері», «Ромео і Джульєтті» (1947), «Бахчисарайському фонтані» (1944) та ін. Вершиною трагедійного танцю Уланової стала роль Жізелі (особливо в сцені божевілля).

Перші гастролі Великого театру в 1956 році в Лондоні, де Уланова танцювала Жізель і Джульєту і мала тріумфальний успіх, рівного якому, за свідченням зарубіжних авторитетів, вони не бачили з часів Ганни Павлової.

У 1960 році, востаннє станцював «Шопеніану», вона закінчила кар’єру прими-балерини. Свою сценічну діяльність балерина офіційно припинила в 1962 році. З 1960 року і до кінця свого життя Уланова працювала у Великому театрі балетмейстером-репетитором. Серед її учнів — ціла плеяда зірок: Катерина Максимова, Володимир Васильев, Ніна Тімофєєва, Людмила Семеняка, Ніна Семізорова, Алла Михальченко, Надія Грачева.

Померла 21 березня 1998 року в Москві і похована на Новодівичому кладовищі.

Повідомлення учня-мистецтвознавця

Галина Уланова збагатила традиції лірико-романтичного танцю Анни Павлової, сповнила характеристики хореографічних героїв психологізмом, особливою поетичністю, багатою гамою емоційних нюансів. Героїням Уланової — неперевершеного майстра пластичних деталей — притаманні зовнішня скромність і велика внутрішня сила. Про те,наскільки шанованою була творчість балерини у світі свідчить той факт, що у столиці Швеції Стокгольмі перед старим будинком Музею танцю споруджено скульптурний пам’ятник з бронзи. У ньому втілено образ російської балерини в партії Лебедя з балету П.І.Чайковського «Лебедине озеро».

Після виступів за кордоном, де мистецтво балерини набуло широкого визнання, вона писала: «В усьому світі вважають, що саме душа нашого танцю, або, як говорив Станіславський, «життя людського духу», зачаровують понад усе».

Слово вчителя.

Славу своїх видатних попередників гідно продовжують сучасні артисти російського балету. Образи Майї Плісецької («Кармен-сюїта» Р. Щедріна), Катерини Максимової та Володимира Васильєва («Спартак» А. Хачатуряна), Ніни Ананіашвілі («Жізель» А.Адана) та багатьох інших солістів Великого театру і Санкт-Петербурзького театру опери та балету викликають справжнє захоплення глядачів. Вагомий внесок у розвиток хореографічного мистецтва зробили балетмейстери Л. Лавровський, В. Чабукіані, Ю. Григорович.

 

Виступ учня-біографа

Плісецька Майя Михайлівна народилась 20 листопада 1925р. у відомій єврейській сім’ї Михайла Плісецького і Рахіль Мессерер. Ходила до школи на Шпіцбергені, де її батько працював інженером «Арктиквугілля», потім був призначений генеральним консулом СРСР. У 1938 році його розстріляли під час сталінської чистки, а мати, актриса німого театру, була депортована до Казахстану. У зв’язку з цим Майю удочерила тітка по материнській лінії, балерина Суламіфь Мессерер – 1943р. Майя закінчила московське хореографічне училище (Педагог Єлезавета Гердт та М. Леонтєва).

У пластиці Майї танцювальне мистецтво досягає високої гармонії: найбільш видатні партії: Одета-Оділля в «Лебединому Озері», Аврора в «Сплячій красуні» (1961), Господиня мідної гори в в «Кам’яній квітці» Прокоф’єва, Раймонда в однойменному балеті Олександра Глазунова. В 1959 р. Плісецькій присвоєно звання Народної артистки СРСР. В 1958 р. вона вийшла заміж за композитора Родіона Щедріна. В 1960р. Плісецька стала примою балету Великого театру.

У 1971 р. Р.Щедрін написав балет на туж тему, де Плісецька танцювальну головну партію і вперше спробувала свої сили в якості хореографа. У 1980 –х р.р. Плісецька та Щедрін проводили багато часу за кордоном, де вона працювала художнім керівником Римського театру опери та балету, а також Іспанського національного балету в Мадриді. В віці 65 років вона залишила творчість, покинувши Великий театр в якості солістки. З 1994р. вона є головою щорічних міжнародних балетних змагань, що носять ім’я «Майя». Лауреат Імператорської премії Японії(2006).

 

Повідомлення учня-мистецтвознавця.

ЇЇ сценічний образ такий досконалй, що кожна поза могла б бути статуєю. Античний профіль, великі очі, лебедина шия, здатна передати будь-який відтінок почуття, струмливі лінії рук.

При цьому фантастичний темперамент, демонічну магію якого переоцінити неможливо. Характерна для неї також абсолютна точність жесту на сцені.

У ній закладено «диявольське» начало, яке електризує глядача, коли вона танцює кармен, Одилію чи Хазяйку Мідної гори. але бісівські ріжки, як і у В. Ніжинського, в ній дивним чином поєднуються з ангельськими крилами її дивних лебедів.

Фантастичний вибух пластики Егіни в «Спартаку» або чуттєве буйство Вакханки в «Вальпургієвій ночі» виявляються абсолютно сумісними з елегійними стражданнями Одети.

Проте її стиль – це порив до піднесеного, а не благання про поблажливість до слабкості.

Вона не порцелянова статуетка, а досконала друза гірського Кришталлю. Якщо у Г.Павлової вмираючий лебідь, покірний долі, схиляє голову на безпомічно простягнуті вперед руки, то у Плісецької боротьба триває до останньої хвилини в заломі всього корпуса назад. Так, ніби вона протистоїть невидимими ударами фатуму.

Справжня її стихія – фатальні жінки сильних пристрастей, як от Федра, Клеопатра, Медея, леді Макбет. Щось удалося здійснити. Щось вона свідомо відкинула. але в чомусь зберегла за собою право на такий тип у житті.

 

V. Закріплення нових знань учнів

Метод «Мікрофон»

  • Хто з виконавців російського балету Вам найбільше запам’ятався? Чим саме?

 

VI. Підсумки уроку

Слово вчителя.

Отже, історія балету сягає своїми витоками доби Відродження, коли в Італії балет представляли під час придворних бенкетів і свят. Звідти його було перенесено Катериною Медичі до Франції, де спочатку балетні вистави поєднували спів, танці й декламацію. Французький балетмейстер Ж. Ж. Новер перетворив балет на самостійний жанр із певним сюжетом і пантомімою. Однак, на самостійну, яскраво своєрідну та національно самобутню галузь мистецтва балет перетворився саме у Росії. Виникнення і становлення Російського балету припадає на XVII-XVIII століття, а його розквіт — на XIX-XX ст. Видатні російські виконавці зуміли настільки вдосконалити та збагатити хореографічні прийоми балету, розширити його тематичний діапазон, надати йому яскравої образності та пластичності, досягти такої гармонії композиції і виконання, що у середині XX століття мистецтво балету стало улюбленим для мільйонів глядачів в усіх куточках планети. Світове визнання здобув російський класичний балет, репрезентований знаними іменами танцівниць Ганни Павлової, Галини Уланової, Майї Плісецької і балетмейстерів Вацлава Ніжинського, Михайла Фокіна. У кожного із цих акторів є свої «коронні» ролі, які прославили їх.

Шедеврами світової класики стали балети «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик» П. Чайковського, «Попелюшка», Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва, «Петрушка», «Жар-птиця», «Весна священна» Стравінського.

П. Чайковський докорінно змінив роль музики в балеті, перетворивши її з допоміжного на основний засіб художньої виразності. Вона стала основою, на якій танцівник мав створювати хореографічну композицію.

Стравінський здобув всесвітню славу сміливого експериментатора, який відкинув традиції класичної музики і привніс у неї багато нового: буйство ритмів, багатство джазових інтонацій та фольклорних мотивів, надзвичайне стильове різноманіття. Він створив тип спектаклю, у якому поєдналися різні сценічні прийоми: увів до хореографічних постанов спів, збагатив музичне дійство декламацією тощо.

Сергія Прокоф’єва можна назвати іще одним реформатором російського балету XX ст. Він відомий як надзвичайно талановитий композитор, який створив власний самобутній стиль і розробив унікальну систему засобів музичної виразності.

Стрімкий розвиток російського балету, що відбувався протягом XIX—XX ст., зумовив створення музичних творів спеціально для танцювальних постанов. Завдяки талановитим митцям балет посів почесне місце серед провідних музично-театральних жанрів.

Друга половина XIX ст. виявилася «зоряним часом» російського балету. Якщо в Європі цей вид мистецтва майже не розвивався, у Росії балет набував дедалі більшої популярності й національної самобутності. Визначну роль у цьому відіграв балетмейстер Маріус Петіпа. Саме він заклав основи віртуозної хореографічної техніки й масштабної сценічної постановки, які зробили російський балет унікальним явищем світового театрального мистецтва. Спектаклі Петіпа вирізнялися майстерністю композиції, злагодженістю хореографічного ансамблю й чудовими розробками сольних жіночих партій. Балет став не просто сценічним танцем, а прекрасним театральним дійством, головною окрасою якого стала прима-балерина. Зірками сцени того часу стали М. Кшесинська, О. Преображенська, брати М. та С Легат.

У XX ст. митці прагнули перебороти стереотипи й умовності академічного балетного стилю минулих століть, істотно розширити коло ідей і образів, збагатити його новими музичними формами, хореографічними прийомами.

У XX ст. російський балет уже повністю зарекомендував себе як самобутня національна школа класичного танцю. Завдяки хореографам М. Фокіну, О. Горському, І. Моїсеєву, А. Вагановій зіркові балетні трупи Мариїнського (Санкт-Петербург) та Большого (Москва) театрів стали бажаними гостями багатьох провідних театрів Європи. «Російські сезони» С. Дягілєва, а згодом і гастролі радянських колективів мали надзвичайну популярність.

Нині продовжувачами славетної російської школи балету є М. Цискаридзе, У. Лопаткіна, Д. Вишнева, С. Захарова та багато інших талановитих зірок сучасного сценічного мистецтва. Вплив російського балету настільки поширився у всьому світі, що дозволив балетному мистецтву відродитися в одних країнах і виникнути в інших.

 

VII. Домашнє завдання

  1. Написати міні-твір на тему: «Що нового я дізнався про російський балет».
  2. Придумати кросворд на тему російського балету.
ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Російський балет (4.6 MiB, Завантажень: 10)

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

14 Російський балет Видатні виконавці російського балету (656.0 KiB, Завантажень: 11)

завантаження...
WordPress: 23.05MB | MySQL:26 | 0,691sec