РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

Мета: дати учням уявлення про релігію та духовний світ давніх індійців; сприяти розвитку критичного мислення та навичок самостійної роботи учнів, вміння працювати в групах; виховувати в учнів високі моральні якості, шанобливе ставлення до культури та релігії інших народів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: карта, роздатковий та ілюстративний матеріал.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

  1. Чим відрізняються природні умови долин річок Інд та Ганг?
  2. Коли існувала індська цивілізація? Наведіть докази високого рівня її розвитку.
  3. Хто такі арії? Як вони потрапили до Індії?
  4. Які особливості економічного становища Давньої Індії?
  5. Якими були уявлення жителів давніх індійців про «Пуп землі».

     

    ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

    Слово вчителя

    На минулому уроці ми багато дізналися про минуле Давньої Індії, її природу та економічне становище, міфологічні уявлення давніх індійців про «Пуп землі». Але Давня Індія стала також батьківщиною неповторних та оригінальних релігійних вірувань, значна частина яких існує і досі. Саме про них і піде мова на сьогоднішньому уроці.

    IV. Вивчення нового матеріалу

    Робота в групах

    Ділимо учнів на чотири групи і пропонуємо їм завдання на інформаційних картках, на яких містяться відомості з основних проблем уроку та ілюстрації до них.

    Інформаційна картка 1

    Релігія стародавніх аріїв

    Джерела проливають світло на найдавніші форми духовного життя індійців лише з доби арійської міграції в країну, коли там з’явилася й розвинулась релігія Вед. Спершу ведизм був звичайною системою міфів, однак поступово перетворився на релігійно-міфологічний світогляд, який дістав назву брахманізму. Відображений він у священних книгах Вед, складених санскритом архаїчної форми.

    У Рігведі згадуються десятки, можливо, навіть тисячі богів (точно встановити їхню кількість не вдається тому, що кожне ведійське божество має безліч імен-епітетів). З’ясувати функції та ієрархію ведійських богів дуже складно. Найімовірніше, релігія Вед є генотеїстичною (кожна община вважала верховним свого бога,

    не цураючись при цьому й інших культів).

    Ведійські боги поділялися на дві протилежні групи: добрих девів і злих асурів. Силами зла були у ведійському пантеоні також кровожерливі ракшаси, з якими боги вели невпинну боротьбу. Історики припускають, що ракшасами індоаріям уявлялися темношкірі аборигени-дравіди.

    До найпопулярніших ведійських богів, чиї імена в Рігведі згадуються найчастіше, належав громовержець Індра — великий воїн, нищитель арійських ворогів. Дуже поважним був і культ Варуни — охоронця Ріти (віковічного світового порядку, вселенської гармонії, вищої моралі, що її не можуть змінити навіть боги). Варуну, на відміну під інших богів, вважали праведником і побоювались. Вельми популярним був культ наркотичного напою Соми, з яким здружилися ведійські боги, особливо Індра. Населення супроводжувало ритуал, пов’язаний з цим культом, непристойностями та публічними оргіями. Проте особливу популярність здобув Агні — культ священного вогню, на якому спалювали пожертви богам і якого вважали через це посередником між людьми та небожителями.

    В уяві населення Індії ведійські боги співіснують із вселенською абстрактною силою, якій підкоряється все суще, навіть боги. Цю пантеїстичну ідею запозичили також Інші індійські релігії, які визнавали авторитет Вед. Вона трактує Всесвіт як єдність макрокосму й мікрокосму, в якому все взаємозумовлене й детерміноване.

    Основою ведійського ритуалу стало архіскладне жертвоприношення. Ведизм наділяв молитву, якщо вона супроводжувалась пожертвою богам, особливою магічною силою. Вважалося, що боги не можуть ні в чому відмовити молящому, якщо він складає їм пожертву згідно з усіма тонкощами ритуалу. Отож ведійський люд будував свої взаємини з небожителями за принципом «do ut des» («даю тобі, щоб дав мені»).

    Релігія Вед певною мірою пристосовувалась до змін у суспільному житті. Так, у першій половині І тис. до н. є. в Північній Індії з’явилося професійне жрецтво, яке поступово монополізувало ведійський ритуал і саме завдяки цьому перетворилося на елітний суспільний протирок. Ряд тубільних племен (вони стали варною шудрів) було відлучено від релігійного життя. Ведійські боги стали кастовими: творець світу Брахма вважався покровителем жерців-брахманів, озброєний космічною блискавкою (вадж-рою) Індра — покровителем воїнів-кшатріїв і царської влади, Рудра (його пізніше ототожнили з Шівою) — покровителем купців, ремісників та землеробів (вайшів). Жерці відвели найпочесніше місце у ведійському пантеоні культу жертовної молитви — Бріхаспаті. Зростала роль культів Вішну та Шіви (про них ітиметься далі) та їхніх жінок — Лакшмі (богиня сімейного щастя, символ жіночої вроди, ласки, самопожертви) й Деві (охоронниця від демонів, символ невгамовності й фанатичної люті; тільки Шіва міг підібрати собі таку супутницю життя).

    Інформаційна картка 2

    Брахманізм

    Брахманізм може розглядатися як рання стадія індуїзму, головний зміст якої складається в переході від ведійської міфології і політеїзму до ідеї єдиного бога-творця і потім — абстрактного абсолюту, основи і причини світу. Цей перехід починається вже в “Рігведі”. У деяких гімнах, особливо пізніх, виражається незадоволеність архаїчною космогонією, робляться спроби знайти єдиного творця світу, бога, що поєднує в собі властивості і функції всіх богів і разом з тим переважаючого їх. На цю роль у “Рігведі” висуваються різні фігури, найбільше чітко — богиня мови Вач, Вишвакарман (бог-ремісник, “Творець усього”) і якась космічна людина Пуруша. Останні, по суті справи, ототожнені і названі Першим зародком вселеної або самим всесвітом. Один з гімнів (X.21) визначає як причину світу Праджапаті (“Владика істот”), фігура якого стає центральною в брахманах, текстах, присвячених опису і тлумаченню ведійського ритуалу. У них Праджапаті уподібнюється Золотому зародку (Хіраньягарбха) всесвіту і розуміється як утілення космічного жертвопринесення, що поєднує в собі і того, кому приноситься жертва, і її виконавця, і саму жертву. Розчленувавши себе, Праджапаті зі своїх частин діє світ і як би розчиняється в ньому, наділяючи його своєю силою.

    Така інтерпретація космогонічного акту, не пориваючи остаточно з міфологією, усе-таки далеко відходить від споконвічного ведійского міфу про боротьбу Індри з Вритрій.

    Без сумніву, вона відбиває ведійські уявлення про жертвопринесення як аналогу утвору світу і про величезну потенційну силу правильно виконаних ритуальних дій. Самі ці дії поступово здобувають усе більше значення, і ритуал, будучи спочатку лише засобом спілкування людей з богами і їхнім взаємним обміном благами, стає з часом інструментом магічного впливу на богів, підпорядкування їхній волі жреців.

    Укладена в ритуалі сила, що з’єднує його з космічними процесами, одержала назву “брахман” (від санскр. кореня “брах” — “рости”, “розширюватися”, “підтримувати”). Так раніше іменувався текст (мантра, заклинання, молитва), здатний уплинути на богів, і так стали іменувати жреців — знавців і виконавців ритуалу і священних текстів, тобто тих, хто володів брахманом. Вони утворили стан, або варну, духовних і інтелектуальних лідерів староіндійського суспільства, чий авторитет і високий соціальний статус стали в цей період непорушно міцними.

    Одним з головних занять брахманів-теоретиків стало осмислення паралелізму космосу і ритуалу, символічне трактування ритуальних дій і їхніх деталей. Міркування на ці теми були зосереджені, крім брахман, в араньяках, “лісових (книгах)”, призначених для пустельників.

    У них переважає інтерес до чисто розумових операцій і з’являється ідея внутрішнього, ментального жертвопринесення (наприклад, подих — прана — осмислюється як “пранагніхотра” — “узливання у вогонь за допомогою подиху”). Паралельно розвивається ідея аскези як фактора жертвоприносини, намічена в брахманах, де Праджапаті робить акт утвору світу за допомогою тапаса, жару аскетичних подвигів.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.9MB | MySQL:26 | 0,329sec