РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ВІД ПСИХОЛОГА

1. Якщо ви бажаєте здоров’я своїм дітям, необхідно
побудувати весь побут у сім’ї за принципами здорового способу життя:

а) живіть у певному режиму праці, відпочинку, харчування, а саме: вчасно лягайте спати, харчуйтеся;

б) починайте день з посмішки та фіззарядки;

в) облиште курити, вживати алкоголь при дитині;

г) залишайте за порогом дому роздратованість цінами, урядом, керівниками і підлеглими, невдачами і поганим самопочуттям, бо все це непомітно передається членам вашої родини. Відбувається поступове накопичення стресової енергії, яка виснажує,нервову систему, порушує роботу всіх систем організму, знижує його захисні функції;

д) не ставайте рабами телевізора, особливо у вихідні. Знаходьте час для спілкування з природою. Це допоможе відновити нервову енергію, підвищити імунітет. Пам’ятайте, що вигляд хворобливої людини пробиває біоенергетичний та психологічний захист інших;

е) дуже добре, якщо ви захоплюєтесь спортом, це допоможе залучити до здорового способу життя і дитину;

ж) пам’ятайте, що всі ваші звички —це не більш ніж стереотипи, що створюють оманливе відчуття комфорту. Ваші нові звички, для набуття яких потрібні вольові зусилля, принесуть вам і вашим дітям щастя повнокровного, здорового життя, подарують комплекс нових відчуттів.

2. Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою
(а лише це дає змогу реалізувати себе в житті і претендувати на успіх), то:

а) ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім’ї і для сім’ї;

б) ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини, прогнозуйте результат. Страх невдачі не повинен обмежувати творчість і ініціативу;

в) ніколи не виносьте «сміття з хати»;

г) не поділяйте працю в сім’ї на «жіночу» і «чоловічу». У цьому запорука виховання почуття обов’язку стосовно будь-якої праці, необхідність якої висуває життя.

3. Якщо ви хочете бачити своїх дітей здатними збудувати міцну сім’ю, бути щасливим у ній, подарувати вам вдячних і культурних онуків, то:

а) будьте витримані та спокійні у родинному колі, зберігайте доброзичливий, інтелігентний тон спілкування;

 

 

б) приділяйте своїм дітям максимум уваги у вільний від роботи час, співпереживайте разом з ними, створюйте атмосферу абсолютної єдності інтересів у сім’ї;

в) з підкресленою повагою ставтесь до дружини (чоловіка), постійно підносячи в очах своїх дітей культ жінки, матері (батька — глави сім’ї, добувача). Уникайте суперечок, конфліктів, скандалів, навіть критики в присутності дітей;

г) обов’язково проводьте сімейні свята — це психологічне обґрунтування сім’ї як джерела єдності і радості!

4. Якщо ви хочете бачити своїх дітей культурно розвиненими особистостями,
то:

а) не шкодуйте часу, коштів для спільного культурного відпочинку зі своїми дітьми. Людина багата насамперед у своїй емоційній сфері. Не збіднюйте життя обмеженням матеріальних та фізіологічних потреб, адже життя дається лише один раз;

б) знаходьте час читати самі і залучайте до книжкової премудрості дітей. Діліться враженнями з дітьми;

в) цікавтесь успіхами дитини в образотворчому мистецтві, хореографії, співах;

г) було б непогано, якби у дитини з’явилося хобі. Дуже добре, якщо захоплення дитини успадковується від батьків, тоді ваш син або донька — назавжди вага друг і спільник, а ви для них — високий авторитет.

5. Якщо ви НЕ бажаєте бачити своїх дітей безпринципними, то: в жодному разі не дозволяйте собі займатися в присутності ваших дітей плітками, критиканством на адресу своїх родичів, знайомих, клієнтів, учителів. У дитини виникає підсвідоме, а тому неймовірно стійке переконання, що світ складається з обдурювачів і кретинів. Нігілізм і дворушництво увійдуть у плоть і кров ваших дітей, і цього вони ніколи не зможуть приховати та будуть позбавлені любові і підтримки оточення, бо набудуть слави жовчних і неприємних людей, а у підсумку — людей нещасних.

Звичайно, ілюзії небезпечні, однак зневіра у людях — страшніше, бо ілюзії нас підводять іноді, а зневіра отруює життя щохвилини.

Особливо неприпустиме розвінчування учителя, який з усіма своїми недоліками намагається навчити хорошого. Якщо батьки навіюють своїй дитині недовіру до вчителя, дитина робитиме протилежні висновки навіть з того, що є правильним з усіх точок зору.

6. Якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина зростала милосердною, приділяйте максимум уваги власним батькам, особливо коли вони хворіють або заслабли: не залишайте їх без турботи і допомоги, прикрашайте їхню самітність своєю присутністю, ласкою. Робіть це разом з дітьми.

 

Таким чином, вся система виховання в сім’ї повинна будуватись лише за двома принципами:

1. Ваш власний стиль і поведінка мають відповідати вашому ідеалу у вихованні.

2. Відповідно до вашого ідеалу ви повинні забезпечити такі умови, за яких різні види корисної діяльності поступово сформують особистість з вашої дитини.

 

Успіху вам!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

забезпечення емоційної

рівноваги дітей в адаптаційний період

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

1. Учителі й батьки, співпрацюйте, забезпечуйте однакові вимоги школи і сім’ї.

2. Готуйте заздалегідь дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими (відвідуйте парки, дитячі майданчики тощо).

3. Учителі, намагайтеся задовольнити насамперед ту потребу дитини, що зумовлює її поведінку — потребу у спілкуванні з близькими (перші рази дитина може приходити до центру з батьками).

4. Матері, допомагайте дітям установлювати емоційний контакт з учителями, іншими дітьми (щоб дитина їх не боялася).

5. Давайте улюблену іграшку дитині до школи, щоб вона почувалася впевненішою.

6. Пам’ятайте про те, що у хворої дитини наявні відхилення від стану оптимальної збудливості, тобто на той самий подразник нервова система дитини дає надто сильну або навпаки — надто слабку реакцію. Ставтеся до цього спокійно.

7. Зауважуйте індивідуальні особливості дитини, її вміння і навички, щоб зрозуміти, якої допомоги вона потребує.

8. Не залишайте дитину наодинці з її переживаннями, залучайте до гри з однолітками.

9. Особистим прикладом демонструйте різні способи спілкування з дорослими і ровесниками.

10. Ураховуйте вікові особливості дітей, висувайте до них адекватні вимоги.

11. Навчіться керувати своїм настроєм. Настрій передається іншим, особливо гостро його сприймають діти.

12. Уникайте прямих докорів, аргументуйте зауваження, будьте тактовими.

13. Скеровуйте діяльність дитини на досягнення успіху в певній сфері діяльності (малювання, казкотерапія тощо).

14. Менше лайте дитину, не порівнюйте її з іншими, а тільки з нею самою, оцінюючи поліпшення її особистих результатів.

15. Надавайте уваги атмосфері, в якій формується особистість дитини. Теплі емоційні взаємини, довірливий контакт із дорослими сприяє емоційній рівновазі дітей.

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

 

1. Спілкуючись із дитиною, не підривайте авторитет інших значимих для неї людей. Наприклад, не можна говорити дитині: «Багато ваші вчителі розуміють! Бабусю краще слухай!».

2. Будьте послідовні у своїх діях, не забороняйте дитині без усяких причин те, що ви дозволяли раніше.

3. Ураховуйте можливості дітей, не жадайте від них того, чого вони не можуть виконати. Якщо дитині важко дається який-небудь навчальний предмет, краще зайвий раз допоможіть їй і підтримайте, а при досягненні навіть найменших успіхів не забудьте похвалити.

4. Довіряйте дитині, будьте з нею чесними і приймайте її такою, якою вона є.

5. Якщо з яких-небудь об’єктивних причин дитині важко вчитися, виберіть для неї такий гурток, щоб заняття в ньому приносило їй радість, і вона не почувалася не такою, як інші.

6. Якщо батьки не задоволені поведінкою та успіхами своєї дитини, це ще не привід, щоб відмовити їй у любові та підтримці. Нехай вона живе в атмосфері тепла і довіри. І тоді проявляться всі її численні таланти.

 

 

 

ПРАВИЛА РОБОТИ

З ТРИВОЖНИМИ ДІТЬМИ

 

1. Уникайте змагань і видів робіт, де враховується швидкість.

2. Не порівнюйте дитину з іншими.

3. Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.

4. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

5. Частіше звертайтеся до дитини на ім’я.

6. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для неї.

7. Не пред’являйте до дитини завищених вимог.

8. Будьте послідовні у вихованні дитини.

9. Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.

10. Використовуйте покарання лише у крайніх випадках.

11. Не принижуйте дитину, караючи її.

 

 

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

МАЙБУТНІХ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

 

Шановні батьки! Ось і закінчуються чотири роки навчання в початковій школі. Хвилюються діти, хвилюєтеся й ви. Це природно, адже ваших дітей чекають нові вчителі, нові предмети, нові взаємини з однолітками…

Як уникнути зайвого хвилювання, як допомогти дитині «увійти» у підлітковий період без особливих стресів?

Ви маєте пам’ятати, що в перехідні періоди в дітей з’являються специфічні проблеми, що потребують особливої батьківської уваги. Умови навчання в середній школі висувають високі вимоги до інтелектуального й особистісного розвитку дитини, до засвоєних знань.

Однак рівень розвитку в цьому віці неоднаковий: в одних він є передумовою успішного навчання, розвитку, а в інших ледь досягає припустимої межі. Через це у дітей можуть з’являтися різні труднощі. Це закономірно, адже діти вступають у новий період життя, коли закінчується шкільне дитинство і починається отроцтво.

Що характеризує особливості психічного, особистісного розвитку дитини на межі цих вікових періодів?

Відбуваються зміни у психіці дитини. Перебудовуються сформовані раніше поняття. Шкільне навчання сприяє розвитку теоретичного мислення у доступних цьому вікові формах. Завдяки розвитку нового рівня мислення відбувається перебудова всіх інших психічних процесів, тобто «пам’ять стає мислячою, а сприйняття — думаючим».

До початку підліткового віку навчальна діяльність утрачає своє основне значення у психічному розвитку дітей. Але навчальну діяльність оцінюють, вона впливає на інтелектуальну сферу розвитку.

Якщо в початковій школі діти лише знайомляться з навчальною діяльністю, то в середній — опановують основи самостійних форм роботи, більш активно розвиваються пізнавальна й інтелектуальна сфери. У цей період вам потрібно допомогти дитині навчитися самостійно здобувати знання: вміння користуватися додатковою літературою, довідниками, словниками, комп’ютером.

Ви повинні бути готові до того, що якщо не допомогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання, з’явитися симптом «розчарування» школяра у своїй позиції як учня (через невдачі у виконанні тих чи інших видів навчальних робіт), а також небажання виконувати навчальні завдання вдома, небажання відвідувати школу через невиконані уроки.

Але цього може й не статися, якщо правильно пояснювати дитині, що з нею відбувається.

У дітей виникає «вакуум» мотивації до навчання, який характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не сформовані, не усвідомлені, не виникли.

Тут велика роль належить вам, бо ви маєте допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: «Для життя вчимося, а не для школи»; «Яким я стану — залежить лише від мене»; «Я дорослішаю, і це накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене».

Формувати ці мотиви, поняття, цінності повинні значущі особистості для дитини (мама, тато, бабуся, дідусь…) за умови власного позитивного прикладу.

Звісно, якщо ви неодноразово говоритимете про важливість навчання, а самі при цьому декілька років не відкривали книжку, то тут уся розмова вестиметься за принципом — дитина слухає, але не чує.

Лише підготувавши дитину до свідомого прийняття особливостей навчання в середній школі, можна вберегти її від зайвих хвилювань.

Пам’ятайте: «Якщо дитину підтримують, вона вчиться впевненості в собі».

Вашій дитині потрібна ваша пильна увага.

Як проявляти свою увагу?

• Контакт очей — дивіться на дитину з любов’ю і впевненістю.

• Ласкаві доторки — частіше доторкайтеся до дитини, просто покладіть свою руку на її руку чи на плече.

• Пильна увага — умійте слухати дитину, а не лише чути.

• Сприйняття проблем дитини.

• Розвиток емоційної сфери дитини — незважаючи на всі життєві негаразди, розвивайте емоційну сферу дитини. Намагайтеся влітку побувати в музеях, на виставках, у театрі, здійсніть похід на лоно природи і присвятіть його тільки дитині, а не друзям. Повірте, це запам’ятається надовго і живитиме позитивними емоціями душу вашої дитини протягом усього навчального року!

Удачі вам і терпіння!

Підготовка переходу дітей до п’ятого класу має велике значення. Запропоновані поради для батьків і тренінги для учнів допоможуть у процесі адаптації школярів при переході до середньої ланки.

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

ДІТЕЙ-ХОЛЕРИКІВ

1. Не гальмуйте активності у формі прямої заборони.

2. Не задовольняйте примх тільки для того, щоб малюк не нервувався.

3. Раціонально використовуйте енергію дитини, переключаючи з одного виду діяльності на інший.

4. Ніколи не підвищуйте голосу на дитину, невдавайтеся до залякування. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

5. Спілкуйтеся спокійним, але впевненим тоном. Уникайте різних емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати непрямо — через колектив.

6. Постійно оберігайте нервову систему дитини, обмежуйте упродовж дня ігри, заняття, які призводять до надмірного збудження.

7. За дві години до сну пропонуйте спокійні ігри, види занять.

8. Категорично заборонено карати дитину-холерика статичним положенням тіла (постій біля мене, сидітимеш на стільці).

9. Необхідно пропонувати дитині такі види діяльності, які б формували і розвивали довільну увагу та сприяли закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування (настільні ігри, лото, шахи, шашки, малювання, ліплення).

10. Виявляйте зацікавлене розуміння душевного стану дитини, тактовно запобігайте «зривам», ураховуйте мотиви вчинків, залучайте до активної діяльності, пов’язаної з виявом ініціативи.

11. Холерика важливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип дуже схильний до агресії.

 

 

 

 

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

ДІТЕЙ-САНГВІНІКІВ

 

1. Вимоги мають бути максимально справедливі.

2. Давайте вихід їхній енергії, стимулюйте розкриття потенціалу та здібностей дітей у суспільно корисній праці.

3. Виявляйте довіру, підтримуйте корисну ініціативу, закріплюйте віру у власні сили, у здатність долати труднощі.

4. Не варто давати сангвініку доручень, пов’язаних із тривалою монотонною діяльністю.

5. Допомагайте у формі відкритої дружньої підтримки, поради.

6. Будьте максимально вимогливим при скоєнні дитиною найнезначніших порушень.

7. Пам’ятайте, що в дитини-сангвініка швидко руйнуються звички, вона швидко втомлюється від одноманітних занять, методів і форм роботи.

8. При виконанні завдань із сангвініком дорослий має використовувати додаткові стимули, аби домогтися завершення роботи.

9. Коли дитина неякісно виконала завдання, змусьте її переробити його.

10. Формуйте стійкі інтереси. Не дозволяйте частих змін видів діяльності. Розпочату роботу навчіть виконувати до кінця. Змалечку виробляйте стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати і доводити до кінця розпочату справу.

 

 

 

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

ДІТЕЙ-МЕЛАНХОЛІКІВ

 

 

1. Завжди дотримуйтеся принципу поступовості.

2. Правильний виховний підхід полягає у тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини.

3. Пам’ятайте, що малюк не переносить сильних подразників. Обмежте його у нових знайомствах, іграх.

4. Меланхолік дуже довго і хворобливо адаптується у колективі дітей.

5. Прагніть викликати у дитини позитивні емоції, виявляйте максимум доброти. Тактовно, глибоко і зацікавлено проникайте в її духовний світ, морально підтримуйте, зміцнюйте віру у власні сили, виявляйте розуміння її душевного стану.

6. Не допускайте підвищення голосу, вигуків, надмірної вимогливості.

7. Розвивайте комунікабельність шляхом гри.

8. Необхідно вчасно, кілька разів приходити на допомогу дитині під час виконання завдань, схвалювати, підтримувати найменший прояв активності.

9. Виховуйте волю, наполегливість, почуття власної цінності в колективі.

10. Потрібно через деякий проміжок часу організовувати для дитини ситуацію успіху.

11. Меланхоліка треба змалку навчити планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансовувати добову і тижневу тривалість праці й відпочинку, інакше можливе нервове і

 

 

психічне виснаження через хронічну перевтому або ж формування відрази до праці, апатії.

12. Аби дитина не відставала від інших за темпом письма, читання, лічби, доцільно вже у 3—4-річному віці в ігровій формі вчити її рахувати і читати, а з 5—6 років — писати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

ДІТЕЙ-ФЛЕГМАТИКІВ

 

1. Слід наполегливо використовувати завчасні настанови на будь-яку діяльність, здійснювати докладний інструктаж (що, коли, в якій послідовності).

2. Не карати за відповідальність, не звинувачувати у тупості, некмітливості. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, формується неадекватна самооцінка через постійні невдачі.

3. Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів. Залучайте учня до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції, зміцнює віру у власні сили.

4. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов’язаних із високим темпом діяльності.

5. Під час написання художніх творів, у процесі гри флегматика варто на життєвих прикладах ознайомлювати з різновидами почуттів і емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях: співчувати, радіти тощо. Допомагайте займатися аутотренінгом та самовихованням.

6. Щоб дитина росла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах.

7. Необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючи її мислення, почуття, уяву. Правильно переключайте увагу під час виконання завдань і раціонально розподіляйте час.

 

 

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКА

 

• Підтримуйте в дитині її бажання стати школярем. Ваше серйозне ставлення до шкільних проблем, досягнень, а можливо, й ускладнень допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового становища та діяльності.

• Обговоріть з дитиною ті правила й норми, з якими вона зустрілась у школі. Обґрунтуйте їх необхідність.

• Дитина має право на помилку. Коли людина навчається, в неї може щось не виходити, це правомірно.

• Складіть разом з дитиною режим дня, стежте за його виконанням.

• Не пропускайте труднощі, які виникають на початку навчання. Якщо, наприклад, у дитини логопедичні проблеми, починайте їх вирішувати на першому році навчання.

• Підтримуйте першокласника в його бажанні досягти успіху. У кожній діяльності обов’язково знайдіть, за що його можна похвалити. Пам’ятайте, що емоційна підтримка і похвала можуть помітно підвищити інтелектуальні досягнення людини.

• Якщо вас щось тривожить у поведінці дитини, не соромтесь звернутись до шкільного психолога.

• У зв’язку із соціальною позицією школяра в житті вашої дитини з’явилась більш авторитетна людина, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думки першокласника про свого педагога.

• Навчання — нелегка й відповідальна праця. Школа суттєво змінює життя дитини, але це не повинно впливати на різнобічний дитячий світ. У першокласника має залишатись достатньо часу на ігри та розваги.

 

Успіху вам!

 

 

 

 

 

 

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ

УСПІШНО ВИКОНУВАТИ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

 

Як допомогти дитині по просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь — декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

Перший етап — ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.

Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу у тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.

Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

 

 

 

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

В ДИТИНИ І БАТЬКІВ

ВИКЛИКАЮТЬ НЕГАТИВНІ ЕМОЦІЇ

 

Шановні батьки!

Ніхто з нас не застрахований від такої ситуації із власною дитиною.

Здається у мами або тата немає вже ніякого особистого життя. Йдеш з роботи додому і з тугою думаєш, скільки доведеться сьогодні просидіти з дитиною за уроками. Приблизно той же настрій і у дитини. А якщо цей процес супроводжується криком, сльозами, навіть стусанами — нервовий зрив в обох сторін гарантований. Саме час зупинитися і спробувати змінити звичний порядок речей. Зробіть це доступними засобами.

• Якщо ваш школяр вчиться поки в початковій школі, домовтеся про щоденні заняття з учителем. Буде це його класний керівник або хтось інший — залежить від конкретних стосунків. Мета занять визначена — виконання домашніх завдань. Час і здоров’я (своє і дитини) заощадите точно. Є й інший варіант — попросіть сусідку-старшокласницю, або студентку — майбутнього педагога, або вчительку-пенсіонерку. Повісьте оголошення. Скільки продовжаться ці заняття? Поки не відновите своє психічне здоров’я і не відчуєте прилив сил. Тоді починайте виробляти у дитини самостійність.

• Не можете дозволити собі зайві матеріальні витрати? Просіть займатися з дитиною родичів, близьких людей. Але розірвати порочне коло вашого з дитиною взаємного незадоволення необхідно.

• Врешті-решт, якщо ці варіанти не для вас, просто зупиніться. Зробіть перерву і дайте відпочити собі й дитині. Нічого смертельного за декілька днів не відбудеться. Попередьте класного керівника, що хочете провести експеримент. Відіспавшись, спокійно беріться за справу. Вже без криків, запотиличників і валідолу.

 

 

ЯК НАЛАГОДИТИ ПРОЦЕС

ВИКОНАННЯ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

 

Безумовний обов’язок батьків полягає в тому, щоб налагодити процес виконання домашніх завдань. Сюди входить й організація робочого місця, й уточнення розпорядку дня — з тим, Щоб виділити на приготування уроків необхідний час, і визначення послідовності приготування уроків. Крім того, спочатку діти припускаються багатьох помилок і помарок через невміння розподіляти увагу, надмірне напруження, швидку втомлюваність. Присутні під час виконання першокласником домашніх завдань батьки підбадьорюють його, пояснюють, якщо дитина щось не зрозуміла або забула, але не підміняють її діяльність своєю. Звичайно, потрібно вимагати, щоб домашнє завдання було виконане чисто, акуратно, красиво. Але всі ці вимоги повинні залишатися в межах можливостей дитини.

Не мають рацію ті батьки, які примушують переписувати домашні завдання по десять разів. Досягнувши навіть невеликих успіхів, можна закріпити їх наступного дня. «Ривки» ж не приносять позитивного ефекту.

Сьогодні першокласник із сльозами на очах перепише роботу десять разів, а завтра виконає завдання недбало, оскільки батьки були зайняті і не перевірили якість роботи. Як наслідок дитина може почати хитрувати, враховувати зайнятість і настрій батьків, а власної відповідальності у неї так і не сформується.

Але поступово дитині буде потрібно все менше часу для організації занять. Тому безпосередньо участь батьків у виконанні уроків можна буде замінити тільки присутністю. У цьому випадку батьки можуть обмежитися контролем якості виконання завдань. Незмінними залишаються лише інтерес та увага до життя першокласника, уміння радіти його успіхам, а при першій появі труднощів у навчанні або спілкуванні ви, звичайно, повинні допомогти малюкові.

Значне хвилювання відчуває першокласник, коли йому починають ставити оцінки. Приємно, коли це стабільно високі оцінки. Але не припустимо, щоб дитина на цій підставі відчула свою перевагу перед іншими, щоб, розпитуючи дітей про їх оцінки, хвалилася своїми, товаришувала тільки з тими, хто добре вчиться. Слід побоюватися, щоб мотиви пізнавальної діяльності не підмінилися мотивами отримання високих оцінок за будь-яку ціну й будь-який спосіб. Оцінка не повинна стати самоціллю, вона лише вінчає гарну, добросовісну роботу.

Якщо оцінки спочатку недостатньо високі, потрібно розібратися у причинах такого стану справ. Повільність, неуважність і неакуратність є частими супутниками пертих невдач дитини. Часто у дітей виникають труднощі з виконанням письмових робіт. Послідовні, доброзичливі заняття вдома допоможуть виправити становище: прискорити темп діяльності, підсилити концентрацію уваги, поліпшити почерк. Обов’язково повинно бути відмічене старання дитини і висловлена упевненість, що навчання незабаром налагодиться.

У тих випадках, коли у дитини стабільні труднощі протягом досить тривалого часу і поради вчителя не допомагають поліпшити становище, рекомендуємо звернутися по допомогу до психологічної або медико-педагогічної консультації.

Фахівці разом із батьками допоможуть дитині подолати труднощі початкового етапу навчання, причому так, щоб негативно не вилинути на її характер і не підірвати здоров’я. Доброзичливе ставлення дорослих допоможе першокласникові не занепасти духом.

А зараз конкретно розглянемо, що є доцільним і чого не слід робити батькам під час спільного виконання уроків й узагалі, як привчити дитину до виконання домашніх завдань.

Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини. Воно повинне бути достатньо освітлене. Джерело світла має знаходитися спереду і зліва, щоб на зошит не надала тінь від голови або від руки. Під час виконання уроків на столі не повинно бути ніяких зайвих предметів.

Приступити до виконання домашнього завдання краще за все через годину-півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити від занять, але ще не втомилася і не перезбудилася від домашніх розваг та ігор із товаришами. Тут, звісно, йдеться про дитину, яка не відвідує групу продовженого дня. Діти, що відвідують її, виконують домашні завдання у школі. Удома вони повинні відпочити, розважитися, поспілкуватися з батьками і друзями. Якщо дитина зайнята якими-небудь іншими важливими справами (наприклад, відвідує гурток або спить після обіду, що для молодшого школяра дуже корисно), то, звичайно, можна сідати за уроки й пізніше. Але у будь-якому випадку не можна відкладати це на вечір. Дітям, що займаються в другу зміну, доцільніше робити домашні завдання вранці.

Батьки часто вимагають, щоб дитина не вставала з-за столу, поки не приготує всі уроки. Це неправильно. Для 7-річної дитини час безперервної роботи не повинен перевищувати 15-20 хвилин, у 4 класі початкової школи він може досягати 30-40 хвилин. Перерви не повинні бути тривалими — достатньо 5 хвилин, якщо вони заповнені інтенсивним фізичним навантаженням. Можна протягом цих 5 хвилин пограти з дитиною в м’яч. Якщо удома є спортивний комплекс, дитина може полазити по канату і кілька разів підтягтися на турніку. Якщо всього цього немає, можна пострибати через скакалку, зробити декілька присідань, нахилів.

Коли радиш батькам не перевтомлювати молодшого школяра дуже довгими безперервними заняттями, нерідко чуєш у відповідь: «У школі ж він може висиджувати 45 хвилин!» Але не забувайте: сьогодні він вже відсидів 4 уроки. Саме через це його працездатність тепер знизилася.

У жодному випадку не давайте дитині додаткових домашніх завдань, окрім тих, які дали в школі. Не примушуйте переписувати погано виконану класну роботу. Можна запропонувати перевірити її і виправити помилки, але переписувати не треба. Повторне виконання вже зробленого (хай і з помилками) завдання сприймається як безглузда, нудна справа. Воно зводить нанівець завдання займатися, позбавляє віри у власні сили.

З 6-річними школярами взагалі не слід проводити удома жодних навчальних занять, їм не задаються домашні завдання. Це викликано підвищеною стомлюваністю 6-річних дітей. Якщо, окрім шкільних занять, у них будуть ще й домашні, то може наступити нервова перевтома, що серйозно шкодить здоров’ю дітей і різко знижує їхні шкільні успіхи. З шестирічками вдома треба займатися так само, як з дошкільниками: грати, малювати, ліпити, конструювати.

 

Успіху вам!

 

 


 

 

  1. Радійте вашій дитині, особливо коли вона прийшла зі школи.
  2. Розмовляйте з дитиною турботливим тоном.
  3. Коли дитина з вами говорить, слухайте уважно, не перебивайте.
  4. Виробіть чіткі і певні вимоги до дитини.
  5. У розмові з дитиною називайте якомога більше предметів, їх ознак, дій з ними.
  6. Будьте терпеливими.
  7. Спочатку запитуйте – «Що?», а потім – «Навіщо? і Чому? ».
  8. Стимулюйте у дитини намагання задавати запитання.
  9. Кожного дня читайте дитині, разом з нею та обговорюйте прочитане.
  10. Часто хваліть дитину.

     

    ЗГАДАЙТЕ СВІЙ ПЕРШИЙ КЛАС.

    ЦЕ ДУЖЕ ДОПОМОЖЕ ЗРОЗУМІТИ ВАМ СВОЮ ДИТИНУ.

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

Основні правила виховання батькам

Правило перше. Ніколи не беріться за виховання у поганому настрої.

Виховання дітей — це одне з самих прекрасних занять людини і його, безперечно, повинні супроводжувати хороший настрій, спокій, схильність до спілкування.

Щоб переконатись в цьому, ви самі повинні дати відповідь на ряд запитань: де вам краще — в компанії друзів, прихильних до вас, чи в компанії певних суб’єктів, де кожен займається своєю справою? Чи подобається вам, коли на вас кричать, чи ви надаєте перевагу нормальному тону розмови? Звичайно, будь-яка людина на ці питання дасть однозначну відповідь. Але, на жаль, чомусь не всі батьки пам’ятають ці прості істини в щоденному спілкуванні з дітьми.

Правило друге. Ясно визначте, чого ви хочете від дитини (і поясніть їй щ), а також дізнайтесь, що вона сама думає з цього приводу.

Діти народжуються «готовими людьми». І якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, сміливими, веселими, сильними, мужніми і т. д. — виховайте їх такими. При цьому деякі батьки чітко не уявляють собі, чого вони хочуть від дітей; вони лише знають, що в дітях їх дещо «не влаштовує». Головне — переконати дитину в тому, що ваша виховна мета — це і його мета. Але мета може бути досягнута й іншим шляхом, не так, як ви пропонуєте. Діти живуть своїм життям, а не просто життям батьків.

Правило третє. Надавайте дитині самостійність.

Виховуйте, але не контролюйте кожен крок. Люди не люблять, коли хтось нав’язує готові рішення, контролює вчинки. Діти — це ті ж люди, і ніщо людське їм не чуже. Але діти—люди недосвідчені. І хоча вони хочуть, як правило, до всього дійти самі, зробити це вони зможуть лише з допомогою дорослого, але з допомогою тактовною. І це повинна бути лише допомога, а не підміна дій дитини діями дорослого.

Правило четверте. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і час від часу розбирайте з дитиною його правильні й хибні кроки на шляху до мети.

 

 

При цьому важливе емоційне стимулювання: не тільки позитивний фон, але і негайне реагування на кожне досягнення дитини.

Правило п’яте. Не пропустіть того часу, коли досягнуто перший успіх.

Ніколи не чекайте особливого випадку хвалити дитину за кожен вдалий крок. Дуже важливо хвалити не взагалі, а конкретно. Не «ти у мене молодець», а обов’язково «ти поступив добре, тому що…», і обов’язково дайте відчути свій настрій — в даному випадку це радість успіху дитини.

Якщо ж дитина робить певний невірний рух, здійснює помилку, то необхідно…

Правило шосте. Зробити своєчасно йому зауваження.

Відразу дати оцінку вчинку і зробити паузу — дати усвідомити почуте. Будь-яке зауваження потрібно робити відразу після помилки.

Правило сьоме. Оцінювати вчинок, а не особистість!

На жаль, якраз в цьому пункті закладена найпоширеніша і важка батьківська помилка. «Ти — поганий» [оцінка особистості) звучить замість більш вдалого у цій ситуації «ти вчинив погано» [оцінка вчинку). І необхідно конкретно пояснити, в чому, власне, помилка, чому в даному випадку дитина вчинила неправильно. Оскільки критикується помилка, конкретна помилка, а не особистість, то у дитини відпадає необхідність ставати в позу захисника, а разом з тим і непотрібний страх, побоювання бути покараним. З того суворого, навіть жорстокого, але спокійного аналізу вчинку випливає і віра в справедливість вихователя, в його послідовність і не зникає віра в свої сили.

Правило восьме. Після зауваження обов’язково доторкніться до дитини і тим самим дайте відчути, що співчуваєте її помилці, вірите в неї, що ви хорошої думки про неї, не дивлячись на помилки

Сутність людини і її вчинки — не одне і те ж. І потрібно вести себе відповідно: нема нічого гіршого, коли батько або мати ображаються на своїх дітей.

Не піддавайтесь хибній думці, згідно з якою діти поділяються на талановитих і не талановитих, хороших і поганих. Кожна дитина може досягнути достатньо багато. Але для цього вона повинна бачити кінцеву мету.

Правило дев’яте. Виховання повинно бути поетапним.

Якщо ви приведете високу, стрибучу молоду людину в сектор для стрибків у висоту і вкажете їй на планку з відміткою світового рекорду і скажете — стрибай! — то нічого не доб’єтесь. Планку потрібно піднімати поступово. Так само поступово, рухаючись від першої висоти до наступної, штурмує свої планки людського росту дитина. Завдання вихователя — своєчасно і точно піднімати планку, керуючись системою перспективної мети дитини.

Правило десяте. Виховання повинно бути жорстким, але добрим. В цьому і полягає суть своєчасності вихователя. Не потрібно мучитися хибним вибором — який спосіб виховання кращий: жорстокість або доброта, авторитарність або лібералізм — і те, і інше рівно віддалене від суті ефективного сучасного виховання дітей в сім! Все добре в свій час, і потрібно вміти застосувати різні методи у відповідності з конкретною ситуацією. Тоді й виховання буде своєчасним.

 

 

 

Пам’ятка для батьків у яких діти лівші

Шановні тати і мами!

Ваша дитина потребує уваги, підтримки і терпіння. Це і є головна умова її перемоги в учбовій діяльності, пам’ятайте про це!

  • Ніколи не виявляйте негативного ставлення до того, що ваша дитина лівша.
  • Не демонструйте ліворукість своєї дитини з негативної позиції стороннім і незнайомим людям.
  • Не драматизуйте шкільні невдачі своєї дитини, пов’язані з тим, що вона — лівша.
  • Долайте шкільні невдачі за допомогою додаткових, цікавих занять, які допоможуть дитині справитися із учбовими проблемами.
  • Відкрийте для своєї дитини світ ліплення і малювання, в’язання і плетіння макраме. Писати лівою рукою непросто — тому допоможіть дитині уникати перевантаження і перевтоми.
  • Не гарячіться, якщо дитина зробила щось не так, краще підтримайте її і відзначте успіхи.
  • Демонструйте позитивні досягнення ліворуких людей.
  • Не намагайтеся щось робити за дитину в такому разі ви лише посилюєте її проблеми.
  • Закріплюйте досягнуті дитиною уміння, постійно їх тренуючи.

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Ліворукість дитини — не патологія, а один з варіантів норми!

У ліворукої дитини є свої особливості в засвоєнні учбового матеріалу, які необхідно знати дорослим для того, щоб допомогти їй досягти успіху. Серед ліворуких людей достатньо талантів і геніїв. Можливо, ваша дитина — одна з них?!

 

 

 

 

Пам’ятка для батьків ліворуких дітей

  1. Дитина повинна вчитися писати прямо, не загороджую чи собі лінію рядка.
  2. Не можна вимагати від ліворукої дитини безвідривного письма.
  3. При письмі і малюванні ліворукої дитини світло повинно падати справа.
  4. При виконанні домашнього завдання по письму необхідно визначити разом з дитиною траєкторію руху руки. Це допоможе дитині визначити, де починати написання елементу букви, куди вести Іде закінчити. Цю інструкцію дитина повинна ще самостійно повторити і тільки потім приступати до письма.
  5. Корисно зробити для дитини картки із елементами на писання кожної букви та із самими буквами. Це дозволить перетворити навчання письму на захоплюючу гру.
  6. Важливо пам’ятати, що ліворукі діти переживають адаптацію до школи набагато важче, ніж їх праворукі однолітки. Вони бояться кепкувань однокласників, та ще більше — негативної оцінки дорослими їх діяльності.
  7. Батьки повинні терпляче відноситися до брудних зошитів, помилок і карлючок своєї дитини, пам’ятаючи про те, що письмо дається їй набагато важче, ніж іншим дітям.
  8. Ліворукій дитині треба пропонувати більше завдань на розвиток рухової активності руки, для розвитку групи дрібних м’язів. Дуже хороша вправа — вирізування букв великого формату із газет. Дитина швидше запам’ятовує букви, бачить їх у дзеркальному зображенні, запам’ятовує їх контури. Ще одна вправа — ліплення букв і цифр. Це також допомагає дитині швидше засвоїти техніку письма.

 

 

 

Пам’ятка для батьків

Шановні тата і мами! Пам’ятайте, що увага — один з найважливіших психічних процесів. Увага є важливою складовою частиною результативності учбової діяльності вашої дитини. Для того, щоб ваша дитина була уважною, прагніть допомогти їй тренувати увагу.

 

  1. У основі уваги лежить інтерес. Чим цікавіше і різноманітніше будуть ігри і забави, які ви пропонуєте дитині, тим більше шансів розвинути довільну увагу дитини.
  2. Розвиваючи увагу своєї дитини, враховуйте коло її захоплень. Відштовхуючись від її захоплень, привертайте її увагу до інших процесів і явищ, пов’язаних з її захопленнями.
  3. Постійно тренуйте увагу своєї дитини. Використовуйте для цього прогулянки на свіжому повітрі, походи, будь-яку можливість.
  4. Розвиваючи увагу дитини, не нагадуйте і не фіксуйте її невдачі. Більше уваги звертайте на досягнуті нею успіхи.
  5. Стимулюйте Інтерес до розвитку уваги власним прикладом і прикладами із життя інших людей.
  6. У сімейному колі демонструйте досягнення дитини по розвитку власної уваги.
  7. Наберіться терпіння і не чекайте негайних, успішних результатів.

 

 

 

 

 

Що потрібно робити батькам,

щоб полегшити перехідний вік дитини?

Головна проблема підліткового віку — конфліктність. Звичайно, терпіти хамство власної дитини дуже важко. Так і хочеться дати грубіянові гідну відсіч й поставити його на місце. Та чи буде від цього зиск? Адже ми, дорослі, чудово знаємо: будь-яке загострення стосунків лише підлиє масла у вогонь. Будьте мудрішими, не провокуйте свою дитину на грубість. У цьому вам допоможуть наступні правила поведінки в даній ситуації.

  1. Дайте свободу. Спокійно погодьтеся з думкою, що ваша дитина вже виросла, й надалі утримувати її біля себе не вдасться, а її неслухняність — це прагнення вийти з-під вашої опіки.
  2. Жодних нотацій. Більше за все підлітка обурюють батьківські настанови. Змініть стиль спілкування, перейдіть на спокійний, ввічливий тон і відмовтесь від категоричних оцінок та суджень. Зрозумійте: дитина має право на власну думку і власні висновки.
  3. Ідіть на компроміс. Іще нічого нікому не вдалося довести за допомогою скандалу: тут немає переможців. Коли і батьки, і підлітки захоплені негативними емоціями, здатність розуміти одне одного зникає.
  4. Поступається розумніший. Багаття суперечки швидко згасне, якщо в нього не підкидати дров. Щоб скандал припинився, хтось має замовкнути. Дорослому зробити це простіше, ніж підлітку з його нестійкою психікою. Запам’ятайте: лаври переможця у стосунках із власними дітьми не прикрашають батьків»
  5. Не треба ображати. Припиняючи суперечку, не намагайтесь зробити дитині боляче за допомогою єхидних зауважень або гриманням дверима. Умінню гідно виходити з важких ситуацій дитина навчається у нас.

     

     

Пам’ятка для батьків

щодо розвитку позитивних емоцій у дитини

Тати і мами! Пам’ятайте!

  • Від знаків вітання, схвалення, любові у дитини складається відчуття: «зі мною все гаразд», «я— хороший». Від сигналів засудження, незадоволеності, критики з’являється відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий».
  • Душевна скарбничка дитини працює день і ніч. Її цінність залежить від того, що ми туди кидаємо.
  • Навіть вимоги, які ви пред’являєте, повинні бути наповнені любов’ю і надією.
  • Навчіться слухати своєї дитини в
    радості і в жалі.
  • Караючи свою дитину, залишайтеся поряд із нею, не уникайте спілкування із нею.
  • Станьте для своєї дитини прикладом для наслідування в вияві позитивних емоцій по відношенню до членів своєї сім’ї й інших людей.
  • Заводьте свої красиві, добрі і світлі ритуали спілкування, які зроблять ваше життя і життя вашої дитини тепліше і радісніше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Десять речей, які повинні зробити батьки першокласника 1-го вересня

  1. Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кімнату кульками, плакатом з веселим написом.
  2. Приготуйте маленький подаруночок, барвисто оформлений, і покладіть поряд з подушкою.
  3. Якщо Ви напередодні зібрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною і покладіть ще якісь дрібні речі: комічну гумку, або незвичайний олівець.
  4. Цього дня забороніть собі повчати дитину, підвищувати на неї голос. Не сердьтеся і не хмуртеся!
  5. Відкладіть усі справи. Ви повинні бути поряд, коли дитина переступить шкільний поріг.
  6. Скажіть своєму першокласнику, як добре і чудово він виглядає.
  7. Повертаючись з дитиною зі школи, розпитайте, що їй сподобалось, похваліть її.
  8. Увечері організуйте святкову вечерю. Запросіть бабусь, дідусів.
  9. Не забудьте сказати дитині, як сильно Ви її любите.
  10. Лягаючи спати, дайте слово і надалі бути до дитини таким лагідним, спокійним і уважним, як сьогодні.

Материнські заповіді

  1. Люби своє дитя. Розпестити дитя можна і в бідності. Проте ласкавою строгістю можна зростити справжню людину і в багатстві.
  2. Виховуй подяку: якщо немає відповідної любові на твою самовідданість, вважай, що діти лише споживають твою любов. Нехай буде добре не тільки дітям, але й тобі.
  3. Тобі не буде щастя без щастя твоїх дітей, але їх теж хай тривожать твої біди.
  4. Будь другом дітям, але не приятелькою. Будь поруч з ними, але вище. Будь доброю, але не добренькою.
  5. Вчи дітей думати не про речі, а про справи: трирічна дочка нехай допомагає матері, трирічний син нехай захищає її. Ніхто не повинен сидіти без діла, коли працює мати.
  6. Мати, пам’ятай: найкраще – дітям. Діти, пам’ятайте: найкраще – матері.
  7. Мати, пам’ятай про себе: забудеш – погано стане дітям.
  8. Пам’ятай: все починається з тебе, все підкоряється тобі.

 

 

 

П’ять порад батькам першокласника

 

Здається, що ще тільки вчора ви вели свого малюка в школу, в перший клас. Попереду були дуже райдужні надії і гордість за свою дитину. Навряд чи ви думали про те, що буде легко і були твердо впевнені, що зможете «тримати ситуацію під контролем». Але ось пройшли вже перші тижні вересня і проблеми, про які ви знали тільки з чуток, стають у повний зріст.

Батьки з головою пірнають у підручники, роблять з дітьми домашні завдання ( а іноді замість дітей пишуть, малюють, клеять і т.) А як же інакше? Адже дитина починає нову, напевно саму важливу сторінку свого життя, так хочеться, щоб він не наробив помилок, щоб саме його ставили в приклад вчителя, щоб навчання не було для нього чимось нудним та нецікавим … Загалом, щоб з малюка вийшов ідеальний учень. Гордість батьків. От і стараємося, іноді (чого гріха таїти!) Перегинаючи палку.

 

У зв’язку з цим, хотілося б, щоб батьки першокласників уважно прочитали, що ж в цей нелегкий для всієї родини період радять психологи. А раптом ви щось робите не так? На початку навчального року ще не пізно щось відкоригувати в своїй поведінці, що полегшить життя і вам, і дитині. Найголовніша мета батьків у цей період – дати дитині досвід самостійної роботи, з перших же днів переконуючи, що тільки він сам відповідальний за те, що відбувається з ним у школі. Це дуже важливо на цьому першому, найголовнішою кроці у доросле життя. І дитина в силу своїх вікових особливостей вже цілком здатна прийняти і зрозуміти цю відповідальність. Мається на увазі вік 7-8 років. Саме тому серед психологів так багато противників початку навчання з шести років.

Отже, основний урок, який повинна засвоїти ваш малюк – самостійність.

 

 

 

 

 

 

У зв’язку з цим кілька конкретних рекомендацій:

 

1. З самого початку не варто робити уроки з дитиною чи, тим більше, за нього. Достатньо пару разів посидіти з ним поруч, і він до цього звикне на всі найближчі роки. І не варто потім дивуватися, прийшовши ввечері з роботи, що чадо за уроки і не приймалося, мотивуючи це тим, що дорослих не було вдома. Або тому, що прослухав пояснення вчителя на уроці. А навіщо? Папа ввечері все пояснить заново. Або в один прекрасний момент почуєте такі аргументи, як «а ти мені цього не пояснював» або «а ти сама неправильно написала». Ви самі дали в його руки залізне алібі всіх його невдач у школі. Не треба піддаватися на вмовляння про допомогу і тим більше, самим нав’язувати свою допомогу. Це змушує дитину повірити, що він сам абсолютно безпорадний. Спробуйте відразу пояснити йому, що у вас є робота, в якій ви розбираєтеся, а в нього – навчання. І кожен відповідає за свою справу.

 

2. Зрозуміло, дитині іноді може знадобитися ваша допомога, але вона не повинна переростати в систему, де відповідальність за всі помилки перекладається на плечі батьків. Більше половини всіх учнів не можуть позбутися цієї звички навіть у старших класах.

 

3. Постарайтеся не набридати дитині питаннями і докорами з приводу його оцінок. Навряд чи знайдеться той з батьків, який, повернувшись з роботи, не запитає першим ділом: «Ну як, уроки зробив? А які в тебе сьогодні оцінки?». У дитини поступово складається відчуття, що дорослих цікавить не він сам, а його успіхи в школі. А, між тим, для дітей цього віку це зовсім не найголовніше в житті. З ним за день відбувалася маса самих цікавих і дуже важливих речей. І так хочеться поділитися! Але маму з татом цікавить зовсім інше. А якщо ще, не дай бог, оцінки за день не найкращі, то про всі дуже важливі події – і починати говорити не варто: мама з татом будуть тільки незадоволені. Батькам чомусь здається, що питанням про оцінки вони виявляють свою турботу, а також прискорюють процес адаптації до школи, дисциплінують дитину. Насправді, ефект виходить зворотним: діти зляться, роблять все, що завгодно, крім уроків, атмосфера в домі загострюється … Краще питати не про оцінки (він про них і сам розповість), а про те, що ж було цікавого в школі, що було важко, а що легко, може малюкові щось не подобається. Таким чином ви зберете значно більше інформації про справи в школі, дитина не закриється у відповідь на пряме запитання про оцінки на уроках. І найголовніше: ви покажете йому, що ви з ним заодно, ви поруч і завжди готові допомогти і поспівчувати. Найчастіше дитині від вас потрібно не пояснення таблиці множення або відмін дієслів, а просто увагу. А з уроками він і сам впорається чудово.

4. Постарайтеся не робити дитині критичних зауважень, коли він робить уроки, з’ясовувати стосунки і коментувати його дії. Фрази типу «Якби ти добре слухав у школі, то зміг би вирішити це завдання» або «Якби ти не відволікався весь час, то давно б зробив уроки» зосередженості і уваги не сприяють. Зате вони поступово вбивають в дитині упевненість в своїх силах, збивають його і явно уповільнюють процес приготування домашніх завдань. Якщо вже бути до кінця чесними перед собою, то таким чином ви «спускає власні пари», зриваєте зло на свою ж безпорадність.

 

5. Зручний час для занять краще вибрати разом з дитиною. Нехай він активно і свідомо візьме участь у цьому процесі на рівних з вами. Запевняю вас, що ніщо так не дисциплінує, як рівноправна участь у встановленні правил.

 

Режим, таким чином, не буде нав’язаний дитині (що може тільки посилити його негативізм, протест проти тиску і бажання все зробити навпаки), а погоджений з ним, як з дорослим. Не варто нав’язувати жорстку схему: «Спочатку уроки, потім – все інше». Чи потрібно вам, щоб уроки сприймалися, як покарання?

 

Наприклад, в теплу пору року відразу після школи краще погуляти, а вже потім сідати за стіл. Взимку, навпаки, краще спочатку позайматися, а потім сідати за комп’ютер або телевізор. Якщо ж у дитини виникають дійсно серйозні проблеми зі школою, то скандалами і жорсткою дисципліною тут точно не допоможеш.

 

Дуже часто невдачі в школі, небажання вчитися буває викликано причинами, що не мають нічого спільного з розумовими здібностями дитини, наприклад, не сформованими відносинами в класі або з учителем. У цьому випадку буває дуже важко розібратися в ситуації, тим більше, якщо дитина замкнулася з-за того, що ви цікавитеся тільки його оцінками і лаєте за них. У цьому випадку пам’ятайте, що в нашій школі працює психолог, і допомога в подібних ситуацій входить в його прямі обов’язки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Психологічна готовність дітей до школи

На думку Д. Б. Ельконіна, важливим елементом готовності до шкільного навчання насамперед є розвиток довільності поведінки, перетворення зовнішнього правила у внутрішню інстанцію.
Під керівництвом Д.Б. Ельконіна був проведений цікавий експеримент, у якому брали участь діти п’яти, шести і семи років. Перед дітьми клали сірники і просили по одному перекладати їх на інше місце. Експериментатор спостерігав за поведінкою підопічних з допомогою прозорого з одного боку дзеркала.
Семирічні діти старанно виконували доручення упродовж тривалого часу. Молодші якийсь час перекладали сірники, а потім починали щось будувати з них. Найменші практично відразу вносили у це заняття власну мету.
Через певний час експериментатор заходив у кімнату і просив дітей попрацювати ще: “Давайте домовимося перекласти ось стільки сірників”. Найстаршим цього було досить для продовження монотонної/ безглуздої роботи (вони домовилися з дорослим). Дітям середнього дошкільного віку експериментатор додатково говорив: “Я піду, а з тобою Буратіно залишиться”. Діти поглядали на Буратіно /робили все правильно. Неодноразове повторення цієї ситуації зумовило те, що надалі вони могли і без Буратіно підкорятися правилу.
Експеримент довів, що виконання дитиною правил ґрунтується на системі соціальних стосунків із дорослим. Спочатку правило виконують у присутності дорослого, потім—з опорою на предмет, що замінює дорослого, і, нарешті, правило стає внутрішнім.
Готовність дитини до шкільного навчання вимагає формування соціальних правил як внутрішніх утворень, наголошував Д.Б. Ельконін, однак у сучасній системі дошкільного виховання не передбачено спеціальної системи роботи у цьому напрямку.
У складному комплексі якостей, із яких складається готовність до шкільного навчання, варто виділити мотиваційну, розумову та емоційно-вольову компоненти.
Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов’язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).
Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).
Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов’язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов’язки учня.
Навчання у сучасній школі вимагає також розумової готовності. Діти приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне — із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.
Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).
Велику роль відіграє і емоційно-вольова готовність, зокрема, вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв ‘язання навчальних завдань тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов’язувались із навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.
За рядом даних (О.Є. і Г.Г. Кравцови), майже третина дітей семирічного віку мало готова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованим окремих компонентів психологічної готовності. Усе це вимагає певної корекційної роботи педагогів.
Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за шестирічних рівнем психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них дітей поступає до школи і включається у навчальну діяльність.
У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам’ять, внаслідок чого запам’ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.
Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сензитивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.
Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з’являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.
Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов’язане з вихованням мотиву досягнення мети (В.К. Котирло та ін.).
Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється — у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, “дошкільного” режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як розвивати довільну пам’ять ?

Щоб розвиток довільної пам’яті дитини проходив якнайефективніше, рекомендуємо дотримуватися такої послідовності у навчанні:
І). Навчання вміння приймати мнемічне завдання.
Оволодіння цим умінням є необхідною умовою для переходу від мимовільного запам’ятовування і відтворення до довільного. Але що означає – “приймати” мнемічне завдання?
Приймати мнемічне завдання – це вміти усвідомлювати мету запам’ятовування. Діти усвідомлюють мету лише тоді, коли вони зустрічаються з такими умовами, які вимагають від них активного відтворення і запам’ятовування. Найефективнішими з цього погляду є умови ігрової діяльності. Під час такої діяльності мнемічна мета має для дитини дуже конкретний зміст. Щоб навчитися усвідомлювати мету запам’ятовування і відтворення, дитині передусім слід оволодіти вміннями:
1) уважно слухати завдання, яке дає дорослий,
2) активно запам’ятовувати інформацію, яка надходить від нього, а також
3) самостійно пригадувати під час відтворення забуту інформацію.
Уважно вислухати завдання дорослого діти старшого дошкільного віку вже, як правило, вміють, тому зупинятися на особливостях розвитку цього вміння ми не будемо. Для того, щоб навчитися активно запам’ятовувати потрібну інформацію, слід оволодіти мнемічним способом “повторення”.  Навчання вміння відтворювати забуту інформацію передбачає оволодівання вмінням діяти в ситуації відтворення самостійно, звертатися спершу до себе, до Своєї пам’яті і лише в останню чергу просити допомоги у дорослого.
2). Навчання мнемічним способам.
Оскільки на першому етапі ми починаємо розвивати спосіб “повторення”, то основну увагу спершу слід звернути на подальший розвиток цього способу. Він формується легше, ніж інші способи, тому що оволодіння ним не вимагає попередньо навчити дитину якихось мисленнєвих дій. На цьому етапі спо¬сіб повторення повинен набути нової функції – функції відтворення. Дитина повинна навчитися здійснювати “відтворююче повторення” не під час сприймання завдання, а після того, як воно вже отримане. Таке повторення є активнішим, оскільки передбачає самостійне відтворення дитиною завдання.
Коли дитина хоч би на елементарному рівні оволодіє способом “повторення”, можна переходити до навчання більш складним – логічним способам запам’ятовування. Складність цих способів полягає в тому, що вони передбачають попереднє оволодіння відповідними способами логічного мислення. До логічних способів запам’ятовування належать, наприклад, “групування”, “змістове співвідношення”, “схематизація”, “складання плану” і ряд інших. Щоб навчити користуватися ними, зазвичай необхідно пройти через два етапи: спершу формується відповідна розумова дія, а вже потім відбувається оволодіння вмінням застосувати цю дію з мнемічною метою.
У віці 5-7 років ми рекомендуємо акцентувати розвиток мнемічних способів “групування” і “змістове співвідношення”.  Способами “схематизація”, “складання плану” й іншими рекомендують оволодівати у дещо старшому віці – з другого-третього класу початкової школи.
Оволодіння вказаними мнемічними способами зробить пам’ять дитини цупкішою і міцнішою.
3). Навчання вміння проводити самоперевірку результатів запам’ятовування.
Метою самоперевірки є співставлення, порівняння результатів виконання діяльності з тим, до чого людина прагне, з якимось раніше заданим зразком. Під час такого порівняння, звіряння з’являється можливість побачити допущені в процесі діяльності помилки і своєчасно виправити їх.
В основі самоперевірки лежать два способи – “відтворююче повторення” і порівняння відтвореного матеріалу із тим матеріалом, який слід запам’ятати. При цьому перший спосіб спрямований на те, щоб краще запам’ятати матеріал, а другий – на те, щоб інформація, яка вже є в пам’яті, була максимально точною.
Під час здійснення самоперевірки дуже важливе значення має усвідомлення того, з якою метою вона проводиться. Тільки у цьому випадку вона буде корисною для запам’ятовування і дозволить вносити корективи у повторення, наприклад, повторю-
вати більше те, що найгірше запам’ятовується. Навчитися цього дитині непросто, тому їй потрібні будуть ваша допомога і терплячість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Психологічна підготовка дитини до школи

( Поради батькам )

 

З дитячого садка йдуть до школи шестирічні діти. Для одних це можливість потрапити у нове цікаве оточення. Для інших – навпаки, випадіння з комфортних стосунків. Для третіх – здійснення заповітного бажання не спати вдень. Усіх шести річок, навіть найбільш підготовлених, у школі очікує безліч труднощів. Вступ дитини до школи завершує її дошкільне дитинство, змінює соціальну ситуацію її розвитку. Однак для того, щоб початок шкільного навчання став початком нового етапу розвитку, дитина повинна бути готовою до нових форм співпраці з дорослим і ровесниками. Неготовність дитини до шкільного навчання зазвичай виявляється із запізненням і через невстигання, шкільні неврози, підвищений рівень неспокою. Іноді ці негативні явища пом’якшуються до кінця другого року навчання, але часто зберігаються і надовго закріплюються.

 

Щоб дитина добре вчилася, до моменту вступу до школи у неї повинні бути досить добре розвинені ті системи й функції організму, які з початком навчання зазнають підвищених навантажень. Насамперед, це стосується нервової системи. Дитина повинна вміти стримувати свою рухову активність, адже їй буде важко висидіти шкільний урок, уважно сприймаючи те, що говорить учитель, опанувати читання та письмо.

Щоб дитина успішно опанувала письмо, малювання, необхідно розвивати дрібні м’язи рук і формувати моторні (рухові) навички.

Ще однією дуже важливою умовою успішного навчання у школі є розвинене мовлення, уміння чітко висловлювати свою думку і правильно вимовляти звуки. Без цього малюк не зможе навчитися грамотно писати. Більшість дітей, які вступають до першого класу, функціонально готові до виконання шкільних вимог, без проблем можуть упоратися з навчанням. Однак, як свідчать багаторічні спостереження учителів, психологів, серед першокласників є й такі діти, у яких виникають певні труднощі в навчанні, хоча розумово вони розвинені нормально. Одні погано встигають, інші виконують шкільні вимоги, отримують гарні й навіть відмінні оцінки, але досягають цього ціною великих зусиль. А це дуже швидко призводить до перевантаження й погіршення стану здоров’я дитини: з’являються роздратованість, плаксивість, порушення сну тощо.

Такі діти не готові до навчання, через те що в них затримується розвиток необхідних для шкільного навчання психічних функцій. Найчастіше така затримка пов’язана з несприятливим перебігом внутрішньоутробного розвитку та пологів, частими захворюваннями на першому році життя, особливо на дизентирію чи диспепсію, що супроводжувалися порушенням нормального засвоєння мінеральних солей та білків основних пластичних матеріалів, необхідних для побудови кісткових та мозкових тканин. Усе це викликає затримку розвитку нервової та м’язової систем.

Щоправда, процесі навчання ці функції вдосконалюються й дитина поступово наздоганяє у розвитку своїх ровесників. Тому ще до її вступу до школи можна й потрібно за допомогою спеціальних вправ прискорити розвиток необхідних функцій.

Особливу увагу в підготовці до школи необхідно приділяти тим малюкам, які не відвідують дитячий садок. Щоденні заняття варто починати, як тільки дитині виповниться 5 років. Нехай вона систематично малює: розфарбовує, перемальовує, малює з натури – не стримуйте її фантазію, але стежте, щоб вона правильно тримала олівець, фломастер, пензлик. Дуже корисно ліпити з пластиліну, вирізати з паперу, тканини чи картону різні фігури ( ножиці повинні бути досить гострими, але із закругленими кінцями). Якщо є конструктор із дрібними деталями, збирайте його разом з дитиною. Вчіть малюка пришивати ґудзики, в’язати гачком, вишивати, але тільки під вашим наглядом! Все це стимулює розвиток дрібних м’язів руки.

Якщо дитина неправильно вимовляє звуки, слід звернутися до логопеда.

Спостереження педагогів і психологів показують, що діти, які мають вади у вимові, на письмі також припускаються помилок. Для того, щоб у малюка сформувалася правильна вимова, частіше обговорюйте з ним прочитанні книжки , пропонуйте описати побачене чи скласти оповідання за малюнками.

Починаючи з січня місяця, один-два рази на тиждень проводьте спеціальні заняття, які готують руку до письма. Можна навчати дошкільнят деяких елементів письма за допомогою спеціального посібника. Сімнадцять елементів, що входять до нього, відтворюються у зменшеному вигляді. Замінити цей посібник можна звичайним зошитом у лінійку.

Ці вправи навчають тих прийомів та рухів пальців і кісті, за допомогою яких виконуються різні прописи. Крім того, ці заняття сприяють вихованню посидючості, уваги, зосередженості, звички навчатися регулярно і зберігати при цьому відносну непорушність – словом, усього того, чого вимагають у школі.

На початку кожного заняття потрібно показати дитині на маленькій дошці чи аркуші паперу, як повинні рухатися пальці і кисть при виконанні наступного елемента. Потім відпрацювати цей рух у повітрі разом з дитиною. Після цього можна запропонувати відтворити опрацьований рух, обвівши по пунктирній лінії зразок елемента. Далі доречно провести фізкультхвилинку: нехай дитина кілька разів стисне пальці в кулачок і енергійно розтисне їх.

Тепер вона повинна самостійно відтворити заданий елемент письма на аркуші паперу.

Пам’ятайте : 5-6 річна дитина не може без перерви писати довше, ніж 3 хв. Через кожні 2-3 хв роботи – за цей час вона встигає написати 1-2 рядки – робіть перерву, щоб розслабити руки, дати їм відпочити. Разом із дитиною обговоріть її роботу, за красиве, правильне написання елемента похваліть, але зверніть увагу і на помилки. Потім запропонуйте написати ще 1-2 рядки. Коли дитина працює, слідкуйте, щоб вона на поспішала, акуратно виводила лінії.

 

Поради батькам

  1. Для дитини ви – зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
  2. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
  3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
  4. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.
  5. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.
  6. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
  7. Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.
  8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
  9. Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини.
  10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування .
  11. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті , уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
  12. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членами родини.
  13. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
  14. Необхідною умовою емоційно – вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
  15. Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до відома.

     

    Адаптація та дезадаптація дитини в школі

     

    Вступ дитини до школи завершує її дошкільне дитинство, змінює соціальну ситуацію її розвитку. Однак для того, щоб початок шкільного навчання став початком нового етапу розвитку, дитина повинна бути готовою до нових форм співпраці з дорослим і ровесниками, а інакше дошкільна лінія розвитку гальмується, а шкільна не має можливості повноцінно розвиватися. Неготовність дитини до шкільного навчання виявляється із запізненням: через факти невстигання, шкільні неврози і підвищений рівень неспокою. Іноді ці негативні явища пом’якшуються до кінця другого року навчання, але часто зберігаються і надовго закріплюються.

    Перехід від дошкільного віку до школярства в дитячій психології називають малою кризою. Це критичний вік. Які проблеми, труднощі спіткають дитину в цей період? Які природні механізми адаптації та за яких умов вони «спрацьовують»?

    Спочатку сформулюємо критерії адаптації, які умовно можна поділити на об’єктивні та суб’єктивні . Об’єктивні показники адаптації – це адекватна поведінка та успішне навчання. До суб’єктивних належать самовдоволення, яке виявляється в емоційному стані, та внутрішній комфорт.

    Навчальна діяльність складається з фізіологічного психологічного інтелектуального соціального педагогічного та інших аспектів. Адаптація дитини до школи теж має безліч аспектів. Розглянемо деякі з них.

  16. Особливістю соціальної адаптації є пошук дитиною свого місця в групі однокласників, можливість виявити свої здібності та інтереси. Якщо дитина набула досвіду спілкування, встановлення стосунків та поведінки в конфліктних ситуаціях в умовах дитячого закладу в дошкільному віці, то адаптація в класному колективі проходить швидко.
  17. У першому класі зустрічаються діти, які грають на уроках, на перервах, а виконання навчальних завдань стає для них лихом. Це діти, у віковому розвитку яких ще не закінчився період довкілля, коли вся внутрішня енергія спрямована на гру та спілкування.
  18. З початком навчання перед дитиною ставлять нові вимоги соціальної поведінки, дисципліни, обов’язкового режиму та обмежень. Успішний процес психологічної адаптації дітей залежить від дорослих.
  19. Зміна ролей від дошкільника до учня призводить і до нових стосунків у ланці « дитина – батьки». Тепер поряд з турботою дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання.

     

    Вияви дезадаптації в початковий період:

  • швидка втомлюваність; значний спад працездатності на кінець дня й тижня;
  • підвищена тривожність, плаксивість;
  • неадекватна поведінка;
  • невміння формувати стосунки з дітьми й дорослими;
  • неуспішність у навчанні.

     

    Основні причини труднощів під час адаптації:

  1. Психофізіологічні особливості:
  • слабкий тип нервової системи;
  • підвищена сенситивність;
  • надмірне збудження.
  1. Особливості розвитку:
  • не сформованість емоційно-вольової сфери;
  • слабка саморегуляція поведінки.
  1. Хибні методи виховання в сім’ї :
  • виховання за типом «кумир у сім’ї»;
  • не сприйняття дитини;
  • батьківська вседозволеність.

     

    Приділяйте дитині якомога більше часу!

 

 

 

 

 

 

 

 

ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМИН ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей.

Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут наявні великі потенційні можливості для .розвитку дітей на основі до-ступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад груп протягом кількох років, сталість педа-гогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденна організація спілкування та спільної діяльності дошкільників.

У згуртованому колективі, який живе змістовним ї повноцінним життям, діти набувають позитивного соціаль-ного досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усві-домлювати високі моральні принципи).

В даній роботі розглядаються особли-вості формування взаємин дітей дошкільного віку, а саме методам виховання взаємодопомоги, досліджуються прийоми педагогіч-ного керівництва взаєминами дітей різних вікових груп в різних видах їх спільної діяльності — ігрової, продук-тивної, трудової, наголошується на необхід-ність створення в дитячому колективі атмосфери, пройня-тої духом доброзичливості і взаємодопомоги, турботливого ставлення дітей одне до одного.

Значне місце відведено змісту роботи вихователя, спря-мованої на розвиток у дошкільників доброзичливого став-лення до товаришів по групі, взаємодопомоги, в основі якої лежить прин-цип систематичного виховного впливу на емоційну сферу дитини, розкривається значення сімейного виховання у формуванні в дітей позитивної спрямованості на ровесників.

Аналіз роботи дошкільних закладів свідчить про те, що не всі вихователі приділяють достатню увагу формуванню позитивних взаємин дітей у процесі їх повсякденного спілкування, часто пускають їх на самоплив. Тоді в групі виникають стосунки, які не лише галь-мують розвиток у дошкільників доброзичливого ставлення до своїх товаришів, а навіть породжують відверто непри-язні прояви щодо однолітків — черствість, байдужість, приниження гідності іншого тощо.

Висвітлення питань, які розкривають шляхи формуван-ня позитивних взаємовідносин дітей, має важливе значення для педагогічної практики, зокрема поліпшення виховного процесу в дошкільному закладі.

ІІ1. Гра у розвитку взаємин дітей

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра – це спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді
дитина грається аж до втоми. Інше пояс-нення каже (Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігр: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здо-бичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу – то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б’ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здіб-ності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра — це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував так звану Весе-лу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра — це потяг до щастя. Паола Ломброзо (“Життя дитини”) каже: “Нема такого горя, та-кої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками, гасати, як дикі коні — яке це щастя”. І треба давати дитині змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Маленькі діти, як ми вже бачили, більші індивідуальності: вони люблять гратись окремо, цілком захоплюючись своїм світом вигадок, уявлення. Чи потрібні їм цяцьки? Діти з усього можуть зро-бити собі цяцьку, — коробки з сірників, невеличкі палички, папірці, — все в руках дитини перетворюється в щось для неї приємне й цікаве. Гете казав: “Дитина з усього може зробити все”. Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде гратися менше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові, що попаде їй до рук.

В українскій психолого-педагогічній науці загально-прийнятим є положення про те, що гра — один з найголов-ніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під су-спільною спрямованістю особистості розуміють домінуван-ня колективістичних проявів у поведінці людини).

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дити-на вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціаль-них взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра — найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей”.

Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для роз-в’язання багатьох виховних завдань насамперед для станов-лення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичли-вих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.

Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність — дії людей, їх взає-мини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви — чим вона багат-ша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важ-ливо для формування її як особистості. Адже кожна ди-тина на власний розсуд “творить” гру, по-своєму відобра-жає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаю-чи власне ставлення до нього.

Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх ета-пах розвитку людської особистості. Учені довели, що вмін-ня гратися — не інстинктивне явище, яке з’являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому про-цес спілкування дорослого з малим має обов’язково вклю-чати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають і дитину.

Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінчення вихователь обов’язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так злагоджено.

Отже, застосування та-ких простих прийомів допомагає педагогові об’єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно за-барвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.

 

 

Поради шкільного психолога Батьківські радощі та тривоги

Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, співчутливо.

Не випробовуйте чесність дитини, якщо не хочете, щоб вам брехали.

Дозвольте дитині мати особисте життя.

Поважайте вашу дитину, як ви поважаєте інших людей.

Не захищайте дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються тільки на власному досвіді.

 Не скупіться на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і вам, і дитині.

 Не займайтеся вихованням, коли ви втомлені, погано почуваєте. Спочатку відпочиньте.

Як оцінити батьками шкільні успіхи своїх дітей

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,… десять… Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні ‘^стхи”.’ТІостійте в черевиках” своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкування в люті, роздратуванні – все одно що включити в автомобілі “газ” і натиснути на гальма.

 
 

Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, ж нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою й не навидить учіння, школу, а може й …вас.

 
 

Правило 3 : безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає Ш бути впевненою в собі, подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?..вони вас засмучують…та й годі.

 
 

Правило 4 :не бийте лежаяого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

 
 

Правило 5 : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

 
 

Правило 6 : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації шкільних труднощів, найзначущіх для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.

 
 

Правило 7 – головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати , що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.

 
 

Правило 8 – найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана

Правило 9 : не скупіться на похвалу, будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого нема за що похвалити.

 
 

Правило 10: визначне в морі помилок острівок успіху, на якому зможе втриматися, вкорінюватися дитяча віра в себе і в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої оцінки в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

 
 

Правило 11: ставте перед дитиною конкретну та реальну мету, і вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.

 
 

Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою ( хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні. Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не обєктом, а співучасником своєї оцінки. її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати -необхідний компонент уміння вчитися, головного засобу подолання труднощів у навчанні.

 

 

 

 

 

 

Прізвище, ім’я та по батькові батьків ___________________________________________    

Вивчення соціально-психологічної адаптації дитини до школи.

Анкета для батьків учнів 1 класу

Інструкція: “Зазначте (обведіть вибрану вами відповідь), які прояви особливостей поведінки і навчальної діяльності вашої дитини Ви зауважуєте останнім часом”.

І. Успішність виконання шкільних завдань:

  1. Дитина правильно безпомилково виконує шкільні завдання.
  2. Робить поодинокі помилки.
  3. Погано засвоює програмний матеріал навчальних предметів (Яких саме?)

II.    Ступінь зусиль, необхідних дитині для виконання шкільних завдань:

1.    Дитина працює легко, вільно, без напруження.

2.    Іноді працює легко, іноді виявляє впертість, виконання завдань вимагає певного напруження для завершення.

3.    Дитина відмовляється працювати, може плакати, кричати, виявляти агресію.

III.    Самостійність дитини у виконанні домашніх завдань:

  1. Дитина сама справляється зі шкільними завданнями.
  2. Виконання шкільних завдань потребує від дитини певного ступеня напруги, іноді звертається по допомогу.
    1. Для виконання завдань потрібна ініціатива, допомога та постійний контроль з боку дорослого.

IV.    Настрій, з яким дитина йде в школу:

  1. Дитина посміхається, з гарним настроєм іде в школу.
  2. Іноді бувають прояви зниженого настрою.
  3. Трапляються прояви негативних емоцій:

    а)    тривожність, засмученість, іноді страх;

    б)    уразливість, запальність, дратівливість.

V.    Взаємини з однокласниками:

  1. Товариська, ініціативна, легко контрактує з іншими дітьми, у неї багато друзів, знайомих.
  2. Сфера спілкування трохи обмежена: спілкується тільки з деякими дітьми.
    1. а) Замкнута, ізольована від інших дітей, воліє знаходитись на самоті,
      б) ініціативна у спілкуванні, але часто виявляє негативізм щодо дітей:

дражниться, свариться, б’ється.

VI.    Загальна оцінка адаптованості дитини:

  1. Високий рівень.
  2. Середній рівень.
  3. Низький рівень.

Анкета

«Чи розвиваєте ви здібності своєї дитини?»

 

Як можна зрозуміти складний світ дитини: відкрити його таємниці, знайти те, що найбільше її цікавить, хвилює? Отже, – те, що пов’язано з творчістю, талантом.

А чи замислювались ви, шановні батьки, над тим, наскільки ефективним є ваш вплив на розвиток дитини?

Шановні батьки! Відповідаючи на запитання цієї анкети, Ви допоможете знайти правильний підхід щодо розвитку здібностей вашої дитини. Вкажіть своє прізвище, ім’я та по батькові.
Відповіді записуються трьома способами: так, іноді, ні. Записуємо – номер запитання і свій варіант відповіді.

  1. Яка ваша освіта: середня, середня спеціальна, вища?
  2. У якій сфері людської діяльності Ви працюєте (медицина, освіта, економіка, бухгалтерія, сільське господарство і т.п.) Ваша професія?
  3. Чим захоплюєтесь у вільний час?
  4. Чи на всі запитання дитини ви відповідаєте так терпляче та відверто, як це можливо?
  5. Чи сприймаєте серйозно «дорослі» запитання та висловлювання дитини?
  6. Чи є у вас вдома місце, на якому дитина може демонструвати свої роботи?
  7. Чи сварите дитину за безлад у її кімнаті чи столі, якщо це пов’язано з творчими заняттями і робота ще не закінчена?
  8. Чи є у дитини кімната виключно для її занять або частина кімнати?
  9. Чи доручаєте дитині доручення, які їй під силу?
  10. Чи допомагаєте дитині будувати її власні плани та приймати рішення?
  11. Чи берети дитину у мандрівки цікавими місцями?
  12. Чи допомагаєте дитині удосконалити результат її роботи?
  13. Чи встановлюєте для дитини прийнятий поведінковий стандарт (у межах розумного) і слідкуєте, щоб вона його дотримувалась?
  14. Чи говорите дитині, що вона гірша за інших дітей?
  15. Чи караєте дитину, принижуючи її?
  16. Чи забезпечуєте дитину книгами та матеріалами для її улюблених занять?
  17. Чи привчаєте мислити дитину самостійно?
  18. Чи привчаєте дитину до навчання з дитинства?
  19. Чи спонукаєте дитину вигадувати історії, фантазувати?
  20. Чи дозволяєте дитині брати участь у плануванні сімейних справ?
  21. Чи схвалюєте дитину за вивченні вірші, розповіді, пісні?
  22. Чи вчите дитину вільно спілкуватися з дорослими будь-якого віку?
  23. Чи розробляєте практичні експерименти аби допомогти дитині більше дізнатися про щось?
  24. Чи дозволяєте дитині гратися з усіляким непотребом?
  25. Чи спонукаєте дитину знаходити проблеми і розв’язувати їх?
  26. Чи знаходите в заняттях дитини щось гідне схвалення?
  27. Чи існують теми, які зовсім виключаєте у обговореннях із дитиною?
  28. Чи даєте дитині можливість самій приймати рішення?
  29. Чи допомагаєте дитині знаходити телепрограми, які заслуговують на увагу?
  30. Чи розвиваєте в дитині позитивне сприймання її здібностей?
  31. Чи відсторонюєтесь від невдач дитини, говорите: «Я теж цього не вмію»?
  32. Чи знаходите в дитині максимальну незалежність від дорослих?
  33. Чи віддаєте перевагу самостійному виконанню головної частини роботи дитини (за яку вона сама взялася), навіть якщо не впевнені в позитивному кінцевому результаті?

 

 

Оцінювання результатів

 

Згідно з ключем підрахуйте бали.

Запитання №1:

Вища – 2 бали

Середня спеціальна – 1 бал

Середня – 0 балів

Запитання №2 (бали нараховуються залежно від того, наскільки багато знань та творчого підходу потребує професія):

Потребує багато знань та творчого підходу – 2 бали

Так собі- 1 бал

Стереотипна діяльність – 0 балів

Запитання 3:

Якщо є хобі – 2 бали

Немає – 0 балів

Запитання № 4, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 28, 29, 30, 32, 33:

Так – 2 бали

Іноді – 1 бал

Ні – 0 балів

Запитання № 7, 14, 27, 31:

Так – 0 балів

Іноді – 1 бал

Ні – 2 бали

 

Складіть суму балів за трьома шкалами та оцініть рівень відповідного показника:

  • Інтелектуального розвитку (шкала включає запитання № 1, 4, 5, 16, 18, 20, 23, 27, 29):

Високий рівень – 15-18 балів

Середній – 5-14 балів

Низький – 0-4 бали

 

  • Творчих досягнень (запитання № 2, 3, 6, 7, 8, 11, 12, 19, 22, 24, 25):

    Високий – 19-22 бали

    Середній – 5-18 балів

    Низький – 0-4 бали

 

  • Здатності до саморегуляції (запитання № 9, 10, 13, 14, 15, 17, 21, 26, 28, 30, 31, 32, 33):

    Високий – 21-26 балів

    Середній – 7-20 балів

    Низький – 0-6 балів

 

Якщо ваша відповідь перебуває у межах високого рівня, можна сказати, що ви докладаєте віх зусиль для якнайповнішого розвитку у дитини її талантів і здібностей. Ви підтримуєте кожне її поривання, намагаєтесь сформувати у неї такі риси характеру, як самостійність, незалежність, доброзичливість і контактність, вміння організувати себе і інших – характеристики, що є дуже важливими для реалізації творчої особистості. Крім того, ви розвиваєте у дитини позитивне бачення себе і світу, прагнете сформувати у неї адекватну самооцінку, що впливає на розвиток реалістичного та оптимістичного ставлення до себе і світу, а отже, є запорукою збереження психологічного здоров’я.

Однак тут хочеться поставити перед вами запитання: чи не забуваєте ви у «єдиному пориві» про свої особисті та інших людей бажання і потреби, чи привчаєте ви дитину розуміти їх рахуватися з ними? Якщо так, то ви створили ідеальну атмосферу для розвитку талановитої особистості.

Середній рівень свідчить про позицію батьків щодо виховання дитини з погляду «здорового глузду». Такий підхід, з одного боку, забезпечує більшою чи меншою мірою розвиток здібностей, з іншого – може його якоюсь мірою стимулювати або переслідує позицію «невтручання», надаючи тим самим дитині свободу дій, можливість діяти згідно зі своїми бажаннями і на власний розсуд.

Це сприяє до певної міри формуванню суперечливого типу особистості, тобто такої, яка виявляючи ініціативність, водночас постійно вагається, через те що її думки, досягнення і переживання не поділяються значущими для неї дорослими.

 

Шановний (а) _____________________________________________________________________

Відповідаючи на запитання цієї анкети, Ви допоможете знайти правильний підхід до організації шкільного життя Вашої дитини.

Відповіді оформлюються двома способами. В одних випадках слід зробити відповідний запис, в інших – підкреслити необхідне з переліченого або дописати власну відповідь.

 

Запитання

1.    Чи відвідувала дитина дитячий садок? Якщо так, то з якого віку?    ______________

Чи із задоволенням вона туди ходила?    ___________________

2.    З ким із близьких дитина проводить більшу частину часу?    _______________

  1. Як складаються у дитини стосунки з однолітками: а) має друзів; б) контакти з
    однолітками непостійні; в) контакти з однолітками скоріше випадкові. Якщо б) та в),
    то з чим, на Ваш погляд, це пов’язано?    
  2. Чи може дитина сама себе зайняти, перебуваючи вдома, чи весь час
    потребує до себе уваги, «нудиться»?__________________________________________________
  3. Чи має дитина вдома: а) постійні обов’язки; б) тимчасові доручення?
  4. Чи відповідально вона до них ставиться, чи постійно доводиться нагадувати
    дитині про них?    ___________________________________________
  5. Як дитина реагує на похвалу та покарання?

    а) похвалу    б) покарання?    

    8. Які прийоми покарання та заохочення ви використовуєте?
    а) заохочення    б) покарання ____________________________

    9. Чим із наведеного переліку дитина любить займатися: рухові ігри, ігри настільні, робота з конструктором, музика, малювання, спорт?

    Інші захоплення __________________________________________________________________

    Чи «спілкується» дитина з комп’ютером? __________________________

    У чому полягає основна зацікавленість дитини? ______________________________________

    _______________________________________________________________________________

  6. Скільки часу вона приділяє цьому заняттю? _________________________________________
  7. Які телевізійні передачі дивиться дитина?_______________________________________
    Скільки часу проводить біля телевізора?    __________________________________________

    12. Чи читаєте Ви дитині дитячі книжки?_____________ Чи любить вона слухати читання? ________________________________ Чи ставить запитання щодо змісту прочитаного?_______

  8. Чи проводилося з дитиною спеціальне навчання до школи (додатково до
    програми дитячого садка)? ___________________________________________________________
  9. Яке воно було за формою: а) удома з батьками; б) відвідувала репетитора? Чого саме навчалася?    
  10. Чи відвідує нині студії, гуртки, секції? Якщо так, то які?    ___________________
  11. Наскільки дитина втомлюється у школі: а) повертається зі школи без помітних ознак утоми; б) повертається зі школи млявою, але швидко без спеціальних заходів поновлює сили; в) повертається зі школи втомленою, без умовляння лягає спати, вранці прокидається важко?
  12. Чи залюбки дитина йде до школи?    
  13. Про що зі шкільного життя переважно розповідає дитина: а) про те, що вивчають; б) про вчителя; в) про однокласників?
  14. Наскільки, на Ваш погляд, побудова навчання у школі відповідає бажаному
    підходові до Вашої дитини? _________________________________________________________
  15. Якщо Ви вважаєте, що щось слід змінювати, то що саме?    ____________________

    ___________________________________________________________________________________

     

     

     

    Дякуємо за співпрацю !ТЕСТ

    «ДРУЗІ МОЇ ТА МОЄЇ ДИТИНИ»

     

    Мета: визначити рівень обізнаності батьків про товариське коло їхніх дітей, намітити шляхи корегування родинного виховання.

     

    Респонденти: батьки учнів.

     

    Обладнання: роздруковані бланки тесту, ручки чи олівці.

     

    Інструкція: заповнюючи бланк тесту, респонденти позначають найбільш прийнятний для них варіант відповіді.

    1. Я знаю, хто найкращий друг моєї дитини:

    а) напевне;

    б) приблизно;

    в) припускаю.

    2. Якщо моя дитина посвариться з другом:

    а) зроблю вигляд, що нічого не помічаю;

    б) відразу ж докладно розпитаю, навіть якщо вона не бажає торкатись цієї теми;

    в) спробую непомітно підштовхнути її до відвертості.

    3. Мені хочеться, щоб друзі моєї дитини:

    а) мали про мене добру думку;

    б) мене не цікавить, що вони думають про мене;

    в) мені взагалі не хотілося б ділити дитину з її друзями.

    4. Якщо у моєї дитини з’явиться новий друг чи подруга, то:

    а) я дивитимусь на це негативно: ні до чого мати багато друзів;

    б) я намагатимусь якомога ближче познайомитись з цією особою і по можливості потоваришувати;

    в) я залишу це на розсуд самої дитини: вона має право сама вибирати собі друзів.

    5. Якщо я дізнаюся, що друг моєї дитини поводиться в школи чи на вулиці погано, то я:

    а) усе ж таки намагатимусь заборонити дружити з такою особою;

    б) обговорю цю ситуацію з дитиною, надавши їй право самій робити висновок;

    в) не звертатиму уваги, лише намагатимусь якомога більше часу приділяти дитині.

    6. Я вважаю, що гарні друзі:

    а) найцінніший подарунок на все життя;

    б) іноді безцеремонно забирають твій час;

    в) це — велика рідкість у наш час.

    7. Нашій дружбі з найкращими друзями вже:

    а) 10 та більше років;

    б) 5 та більше років;

    в) ми не маємо таких давніх друзів.

    8. У нашій родині діє правило:

    а) друзів не обирають;

    б) не той друг, що лащиться, а той, що печалиться;

    в) друзі перевіряються радістю твоєї оселі.

    9. Коли до моєї дитини приходять друзі:

    а) я стараюсь поспілкуватися з ними;

    б) я надаю їм можливість повної свободи спілкування без моєї участі;

    в) я не люблю, коли вони приходять. Вони поводяться галасливо та безцеремонно.

    10. Моя дитина довіряє мені всі думки і почуття, пов’язані з її друзями:

    а) завжди докладно і просить поради, якщо у цьому є необхідність;

    б) розповідає лише те, що вважає за потрібне;

    в) не розповідає нічого.

    11. Якщо ми їдемо куди-небудь на відпочинок чи екскурсію, і разом із нами бажають поїхати друзі дитини, то:

    а) ми з радістю беремо їх;

    б) ми категорично проти таких поїздок — за одним важко наглядати;

    в) наша дитина з таким проханням ніколи не звертається до нас.

     

    Обробка отриманих результатів.

    Ключ до тесту

    варіанти відповідей 

    1 

    2 

    3 

    4 

    5 

    6 

    7 

    8 

    9 

    10 

    11 

    а) 

    5 

    3 

    5 

    1 

    1 

    5 

    5 

    1 

    5 

    5 

    5 

    б) 

    3 

    1 

    3 

    5 

    3 

    3 

    3 

    3 

    3 

    3 

    1 

    в) 

    1 

    5 

    1 

    3 

    5 

    1 

    1 

    5 

    1 

    1

    3 

     

    40—55 балів. Ви приділяєте багато уваги розвитку у своєї дитини комунікативної культури, на власному прикладі демонструєте вміння бути другом дитині та її друзям.

    Побудова ваших відносин з дитиною дозволить їй побороти відчуття самотності, повірити у власні сили, бути авторитетною та успішною серед однолітків.

    25—39 балів. Між вами і вашою дитиною існують Непогодження з питань важливості дружби для вашої родини. Ви навчаєте свою дитину товаришувати з користю, а це, як відомо, безслідно не проходить.

    Ви самі не дуже бажаєте мати друзів, і ці традиції приносите в життя власної дитини. Вам нецікаво знати, яким чином складаються її відносини з однолітками, яким є її статус в компанії. Ви дуже ризикуєте. По мірі свого дорослішання дитина може завести таких друзів, які віддалять її від вас на багато років.

    24 та менше балів. Ви маєте замислитись над тим, які паростки ви отримаєте через деякий час з посіяних вами зерен неприязні в душі дитини. Ваша виховна система «тріскає по швах» й от-от розвалиться. Використовуючи в своєму педагогічному арсеналі лише заборонні заходи, неможна виховати відповідальну й упевнену в собі людину. Замисліться над цим!

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    ТЕСТ

    «МЕТОДИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ»

     

    Мета: визначити психологічну атмосферу в родині учня, намітити шляхи корегування родинного виховання дитини.

    Респонденти: батьки учнів.

    Обладнання: роздруковані бланки тестуй ручки чи олівці.

    Інструкція: респонденти мають обрати варіант відповіді, який найбільш співпадає з їхньою думкою.

    Запитання 

    Відповіді 

    Чи можете ви 

    Можу й завжди

    А 

    Можу, але не завжди так

    Б 

    Не
    можу

    В 

    1.
    У будь-який момент зупинити всі свої справи й зайнятися дитиною

         

     

    2.Порадитися з дитиною, незважаючи на його вік 

         

    3. Зізнатися дитині в помилці, припущеної стосовно неї 

         

    4. Вибачитися перед дитиною

    у випадку своєї неправоти 

         

    5. Володіти собою й зберігати самовладання, навіть якщо вчинок дитини вивів вас із себе

         

    6. Поставити себе на місце дитини 

         

    7. Повірити хоча б на хвилину, що ви добра фея (прекрасний принц) 

         

    8. Розповісти дитині повчальний випадок зі свого дитинства, що показує вас у вигідному світлі 

         

    9. Завжди втримуватися від уживання слів і висловів, які можуть ранити дитину

         

    10. Пообіцяти дитині виконати її бажання в обмін на її гарну поведінку 

         

     

    11. Виділити дитині один день, коли вона може робити, що бажає, поводитися, як хоче, і ні в що не втручатися

         

    12. Не відреагувати, якщо ваша дитина вдарила, грубо штовхнула або просто незаслужено скривдила іншу дитину

         

    13. Устояти проти дитячих прохань і сліз, якщо ви впевнені, що це каприз, скороминуща примха

         

     

    Обробка отриманих результатів.

    Підрахувати бали за наступною шкалою: Варіант «А» — 3 бали; Варіант «Б» — 2 бали; Варіант «В» — 1 бал.

    Якщо ви набрали від 30 до 39 балів, виходить, дитина — найбільша цінність у вашому житті. Ви прагнете не тільки зрозуміти, але й пізнати її. Ставитеся до неї з повагою, дотримуєтеся найбільш прогресивних принципів виховання й постійної лінії поведінки. Інакше кажучи, ви дієте правильно й можете сподіватися на гарні результати.

    Сума від 16 до 30 балів: турбота про дитину — для вас питання першорядної важливості. Ви маєте здатності вихователя, але на практиці не завжди застосовуєте їх послідовно й цілеспрямовано. Часом, ви надто суворі, в інших випадках — надто м’які. Крім того, ви схильні до компромісів, які послабляють виховний ефект. Вам належить серйозно замислитися над своїм підходом до виховання дитини.

    Кількість балів складає менше 16: це свідчить про те, що у вас серйозні проблеми з вихованням дитини. Вам бракує або знань, або бажання й прагнення зробити дитину особистістю, а можливо, й того, й іншого. Вам слід звернутися про допомогу до фахівців — педагогів та психологів, познайомитися з публікаціями з питань сімейного виховання.

     

    ТЕСТ

    «ВИХОВНА ПОЗИЦІЯ БАТЬКІВ СТОСОВНО ДІТЕЙ»

     

    Мета: визначити психологічну атмосферу в родині учня, визначити виховну позицію батьків стосовно дітей, намітити шляхи корегування родинного виховання дитини.

    Респонденти: батьки учнів.

    Обладнання: роздруковані бланки тесту, олівці чи ручки.

    Інструкція: відповідаючи на запитання тесту, батьки мають обирати варіант відповіді, що найбільш співпадає з їхньою думкою.

     

    1. Ваша дочка просить перемкнути телевізор з фільму, що вам дуже подобається, на програму рок-музики. Що ви робите?

    а) Виконуєте прохання й слухаєте рок-музику разом з нею.

    б) Відповідаєте, що їй прийдеться зачекати, поки скінчиться фільм.

    в) Обіцяєте купити для неї портативний телевізор.

    г) Записуєте фільм на відеокасету, а дочці дозволяєте слухати рок-музику.

    2. Ви бачите у своїх дітях:

    а) Людей, рівних вам.

    б) Тих, хто може допомогти вам знову пережити молодість.

    в) Маленьких дорослих.

    г) Тих, хто постійно потребує ваших добрих порад.

    3. Яку зачіску ви носите?

    а) Ту, що найбільше вам пасує.

    б) Ту, що відповідає останній моді.

    в) Ту, що копіює зачіску рок-зірки.

    г) Ту, що копіює стиль сина (дочки).

    4. Поговоримо про ваш вік:

    а) Ваші діти знають, скільки вам років і ставляться до вас відповідно цього.

    б) Ви волієте не підкреслювати різницю у віці між вами й вашою дитиною.

    в) Ви приховуєте свій вік від дітей.

    г) Ви зазначаєте дитині, що вона має в усьому слухати вас, адже у вас багатший життєвий досвід.

    5. . Як ви одягаєтеся?

    а) Наслідуєте стиль рок-зірки, якою захоплюється син (дочка).

    б) Намагаєтеся дотримуватися стилю сина (дочки), вважаючи, що це допоможе встановити більше тісний зв’язок між вами.

    в) Обираєте той одяг, що пасує вам найбільше.

    г) Дотримуєтесь молодіжної моди, тому що так ви почуваєтеся молодше і комфортніше.

    6. Як ви вчините, якщо помітите, що син-підліток зробив пірсінг вуха?

    а) Вважатимете, що це його особиста справа.

    б) Почнете кепкувати з його «жіночності». ;

    в) Скажете, що це модно, не бажаючи, щоб він вважав вас старомодним.

    г) Зробите і собі пірсінг.

     

    7. Син (дочка) включає музику на повну гучність, а ви:

    а) Затикаєте вуха ватою й робите свої справи.

    б) Зменшуєте гучність.

    в) Дозволяєте, «якщо йому (їй) вже так хочеться».

    г) Жалієтесь, що музика буквально б’є вас по голові?

    8. При суперечці з дітьми ви:

    а) Рідко говорите, що вони помиляються, побоюючись, як би вони не стали відкидати вас зовсім.

    б) Погоджуєтеся змінити позицію, тому що подальша суперечка марна.

    в) Залишаєте останнє слово за дітьми, не бажаючи з ними сваритися.

    г) Погоджуєтеся з ними, якщо вони дійсно праві.

    9. Діти запросили в гості однолітків, і ви:

    а) Надаєте свободу: нехай роблять, що хочуть.

    б) Складаєте їм компанію, прагнучи триматися на рівних.

    в) Запитуєте гостей, чи вважають вони своїх батьків товариськими.

    г) Ні в що не втручаєтеся, але даєте зрозуміти, що завжди поруч, на випадок, якщо щось трапиться.

    10. Діти збираються на святкову прогулянку в центр міста, але вас не запрошують. Ви:

    а) Не дивуєтеся, розуміючи, що їм із вами буде нудно.

    б) Засмучуєтеся, тому що хотіли провести час разом із ними.

    в) Ображаєтеся, тому що вони не хочуть розділити з вами свої веселощі.

    г) Обурюєтеся, тому що заздалегідь вже склали програму святкового відпочинку.

    11. Чому ви намагаєтеся триматися із дітьми на рівних?

    а) Щоб бути з ними в добрих стосунках.

    б) Тому що це допомагає скоротити різницю у віці.

    в) Тому що це зміцнює родинні зв’язки.

    г) Тому що для вас це природно.

    12. Свої відносини з дітьми будуєте так:

    а) Поводитеся з ними, як з дорослими.

    б) Поводитеся з ними, як з маленькими.

    в) Намагаєтеся бути їхнім приятелем.

    г) Поводитеся так, як належить батькам.

     

    Обробка отриманих результатів.

    Підрахувати бали, користуючись наступною таблицею:

    Запитання 

    Варіанти відповідей і бали 


     

    а) 

    б) 

    в) 

    г) 

    1 

    3 

    0 

    2 

    1 

    2 

    3 

    2 

    1 

    0 

    3 

    0 

    2 

    1 

    3 

    4 

    1 

    3 

    2 

    0 

    5 

    2 

    . 3 

    0 

    1 

    6 

    0 

    1 

    2 

    3 

    7 

    1 

    0 

    2 

    3 

    8 

    3 

    1 

    2 

    0 

     

    9 

    1 

    3 

    2 

    0 

    10 

    0 

    2 

    1 

    3 

    11 

    3 

    2 

    1 

    0 

    12 

    2 

    1 

    3 

    0 

    25—36 балів. Ви, напевно, думаєте, що весело проводите час із дітьми, намагаючись бути з ними на рівні у всьому. Але це зараз. Пізніше ви можете за це поплатитися. Ви взяли на себе роль приятеля власних дітей, забувши про свою роль наставника. Але бути просто приятелем недостатньо. Діти потребують керівництва. Вам треба зрозуміти, що з різницею у віці нічого зробити не можна, і важливо усвідомити, що саме ви покликані бути опорою своїх дітей.

    24—14 балів. Ваші діти, схоже, так і не знають, як же їм правильно з вами триматися. Ви явно намагаєтеся їм у всьому потурати, а потім, коли вам це потрібно, намагаєтеся виступити в ролі суворих батьків. Рано чи пізно ви захочете наполягти на своєму в чомусь важливому, і це викличе в дітей розгубленість, гнів і непокору. Але ви зайшли не так далеко й можете перестати грати в приятеля, щоб виявити дітям зразок зрілої й відповідальної поведінки. І нехай вас не турбує, що діти перестануть любити вас, якщо ви станете затверджувати себе в батьківській ролі.

    Менше 13 балів. Так тримати! Ви запекло намагаєтеся зрозуміти й оцінити вічно мінливі потреби й настрої своїх дітей, іноді піддаєтеся спокусі поступитися їм. У цьому немає нічого поганого, тому що, зважаючи на все, ви досить розумні й знаєте, як будувати відносини з дітьми саме на ваших, а не їхніх умовах. Суперечки неминучі, однак діти вас люблять, поважають і, головне, бачать у вас люблячих й надійних батьків.

    ТЕСТ

    «ЯКИМ ВАС БАЧАТЬ ОТОЧУЮЧІ?»

     

    Мета: визначити тип характеру батьків учня.

     

    Респонденти: батьки учнів.

    Обладнання: роздруковані бланки тесту, ручки чи олівці.

    Інструкція: відповідаючи на запитання тесту, батьки мають позначити потрібний варіант відповіді.

     

     

    Запитання 

    Так 

    Ні 

    бали 

    1. Чи полюбляєте ви страви з гострими приправами?

    3 

    2 

     

    2. Чи добре ви себе почуваєте в компанії?

    2 

    1 

     

    3. Чи виникає іноді у вас бажання підстрибнути від радості до стелі?

    4 

    2 

     

    4. Чи вмієте ви розважати гостей?

    3 


    2
     

     

    5. Чи часто у вас бувають головні болі? \

    1 

    2 

     

    6. Чи забуваєте ви хоч іноді почистити зуби?

    4 

    1 

     

    7. Чи завжди ви носите одну й ту саму зачіску?

    3 

    1 

     

    8. Чи подобається вам розгадувати кросворди?

    1 

    4 

     

    9. Чи займаєтеся ви зарядкою?

    3 

    1 

     

    10. Чи часто у вас буває меланхолійний настрій?

    1 

    4 

     

    11. Чи любите ви працювати в тиші, у спокійній обстановці?

    .4 

    1 

     

     

    Обробка отриманих результатів.

    Менш 20 балів. Ви не любите компанії, віддаєте перевагу тиші, прогулянці на природі. Спілкування з друзями в домашній невимушеній обстановці радують вас більше, ніж вечори, проведені в гомінкій компанії. Через це ваші знайомі думають, що ви нудна людина.

    21—25 бали. Ви досить легко сходитеся з людьми. Але ви піддаєтеся занадто частим змінам настрою від смутного до надто веселого.

    Більше 25 балів. Ваші знайомі вважають, що в компанії ви незамінні. У вас є почуття гумору, ви сприяєте створенню гарного настрою в інших. Можете без кінця смішити, розповідати цікаві історії.

     

     

     

     

     

     

    ТЕСТ

    «ПІДЛІТКИ ПРО БАТЬКІВ»

    (за методикою Шафера)

     

    Мета: виявити установки, поведінки й методи виховання батьків так, визначити, як бачать своїх батьків діти підліткового віку.

     

    Респонденти: учні від 14 років.

    Обладнання: роздруковані бланки тесту, ручки або олівці.

    Інструкція: перед початком експеримент/ учню пояснюють суть та мету дослідження, після чого йому пред’являється наступна інструкція:

    «Просимо тебе оцінити, виходячи із власного досвіду, які із зазначених положень найбільше характерні для твоїх батьків. Для цього уважно прочитай кожне ствердження, не пропускаючи жодного з них. Якщо ти вважаєш, що ствердження повністю відповідає виховним принципам твого батька (або матері), обведи цифру «2». Якщо ти вважаєш, що дане висловлювання частково підходить для твого батька (або матері), обведи цифру «1». Якщо ж на твою думку ствердження не ставиться до твого батька (або матері), то обведи цифру «0».

    Потім підліткові видають реєстраційний бланк для заповнення окремо на кожного з батьків. Принципової різниці між формулюваннями висловлювань немає: по відношенню до матері всі ствердження представлені в жіночому роді, а стосовно батька — у чоловічому. Причому бланки заповнюються окремо, спочатку, наприклад, заповнюється бланк, у якому відбиваються виховні принципи матері, потім цей бланк здається учителю й тільки після цього видається аналогічний бланк, де зазначені положення повинні бути оцінені підлітком уже по відношенню до батька.

    Методика Шафера базується на положенні про те, що виховний вплив батьків (так, як це описують діти) можна охарактеризувати за допомогою трьох факторних змінних: прийняття – емоційне відкидання, психологічний контроль — психологічна автономія, прихований контроль — відкритий контроль. При цьому прийняття тут має на увазі безумовно позитивне ставлення до дитини не залежно від очікувань батьків.

    Емоційне ж відкидання розглядається як негативне ставлення до ‘ дитини, відсутність до нього любові й поваги, а подекуди й просто ворожість. Поняття психологічного контролю позначає як певний тиск і навмисне керівництво дітьми, так і ступінь послідовності в здійсненні виховних принципів.

     

    Опросник для підлітків

    Прізвище _________________ ім’я _____________по батькові ___________________

    № з/п

    Мій батько (моя мати)

    Так 

    Частково 

    Немає 

    1 

    Дуже часто посміхається мені 

    2 

    1

    0 

    2 

    Категорично вимагає, щоб я засвоїв, що я можу робити, що не можу 

    2 

    1 

    0 

    3 

    Має недостатню терплячість стосовно мене 

    2 

    1

    0 

    4 

    Коли я йду, сам вирішує, коли я повинен повернутися 

    2 

    1

    0 

    5 

    Завжди швидко забуває те, що сам говорить або наказує 

    2 

    1

    0 

    6 

    Коли в мене поганий настрій, радить мені заспокоїтися або розвеселитися 

    2 

    1

    0 

    7 

    Вважає, що для мене повинне існувати багато правил, які я зобов’язаний виконувати 

    2 

    1

    0 

    8 

    Постійно скаржиться комусь на мене

    2 

    1

    0 

    9 

    Надає мені стільки волі, скільки мені потрібно 

    2 

    1

    0 

    10 

    За одне й те саме один раз карає, а інший — пробачає 

    2 

    1

    0 

    11 

    Дуже любить робити що-небудь разом зі мною 

    2 

    1

    0 

    12 

    Якщо призначає яку-не-будь роботу, то вважає що я повинен робити тільки її, поки не закінчу,

    2 

    1

    0 

     

    13 

    Починає гніватися й обурюватися із приводу будь-якої дрібниці, що я зробив 

    2 

    1

    0 

    14 

    Не вимагає, щоб я запитував у нього дозволу, щоб іти туди, куди захочу 

    2 

    1

    0 

    15 

    Відмовляється від багатьох своїх справ залежно від мого настрою

    2 

    1

    0 

    16 

    Намагається розвеселити й надихнути мене, коли мені смутно 

    2 

    1

    0 

    17 

    Завжди наполягає на тому, що за всі мої провини я повинен бути покараний 

    2 

    1

    0″ 

    18 

    Мало цікавиться тим, що мене хвилює й чого я хочу 

    2 

    1

    0 

    19 

    Дозволяє мені йти куди хочу щовечора 

    2 

    1

    0 

    20 

    Має певні правила, але іноді дотримується їх, іноді ні 

    2

    * 

    1

    0 

    21 

    Завжди з розумінням вислухує мої погляди,й думки 

    2 

    1

    0 

    22 

    Стежить за тим, щоб я завжди робив те, що мені сказане 

    2 

    1

    0 

    23 

    Іноді викликає в мене відчуття, що я йому противний

    2 

    1

    0 

    24 

    Практично дозволяє мені робити все, що мені подобається 

    2 

    1

    0 

     

    25 

    Змінює свої рішення так, як йому зручно 

    2 

    1 

    0 

    26 

    Часто хвалить мене за що-небудь 

    2 


    1 

    0 

    27 

    Завжди точно хоче знати, що я роблю й де перебуваю

    2 

    1 

    0. 

    28 

    Хотів би, щоб я став іншим, змінився 

    2 

    1 

    0 

    29 

    Дозволяє мені самому вибирати собі справи по душі 

    2 

    1 

    0 

    30 

    Іноді дуже легко мене протає, а іноді — ні 

    2 

    1 

    0 

    31 

    Намагається відкрито показати, що любить мене 

    2 

    1 

    0 

    32 

    Завжди стежить за тим, що я роблю на вулиці або в школі

    2 

    1 

    0 

    33 

    Якщо я зроблю щу-небудь не так, постійно й скрізь говорить про це 

    2 

    1

    0 

    34 

    Надає мені багато свободи. Рідко говорить «повинен» або «не можна» 

    2 

    1 

    0 

    35 

    Непередбачений у своїх учинках, якщо я зроблю що-небудь погане або гарне

    2 

    1 

    0 

    36 

    Вважає, що я повинен мати власну думку 

    2 

    1 

    0 

    37

    Завжди ретельно стежить за тим, яких друзів я маю 

    2 

    1 

    0 

     

    38 

    Не буде зі мною говорити, поки я сам не почну, якщо до цього я його чимсь ображу або роздратую 

    2 

    1

    0 

    39 

    Завжди легко мене прощає

    2 

    1

    0 

    40 

    Хвалить і карає дуже непослідовно: іноді занадто багато, а іноді занадто мало 

    2 

    1

    0 

    41 

    Завжди знаходить час для мене, коли це мені необхідно 

    2 

    1

    0 

    42 

    Постійно вказує мені, як поводитися 

    2 

    1

    0 

    43 

    Цілком можливо, що, по суті, мене ненавидить

    2 

    1

    0 

    44 

    Проведення канікул я планую за власним бажанням 

    2 

    1

    0 

    45 

    Іноді може скривдити, а іноді буває добрим і вдячним 

    2 

    1

    0 

    46 

    Завжди відверто відповість на будь-яке питання, про що б я не запитав 

    2 

    1

    0 

    47 

    Часто перевіряє, чи все я зробив, як він велів

    2 

    1

    0 

    48 

    Як мені здається, гребує мною 

    2 

    1

    0 

    49 

    Не втручається в те, чи прибираю я свою кімнату (або куточок) — це моя власність 

    2 

    1

    0 

    50 

    Дуже неконкретний у своїх бажаннях і вказівках 

    2 

    1

    0 

     

     

     

    Обробка отриманих результатів

    Після того, як підліток заповнив обидва бланки (на батька й матір), всі отримані дані зводяться на «оцінний аркуш». Потім, по кожному параметру підраховується арифметична сума сирих балів (POZ — позитивний інтерес, DIR — директивность, HOS — ворожість, автономність і NED — непослідовність). Далі сирі бали переводяться в стандартизовані відповідно до таблиць. Стандартизовані дані розташовуються від 1 до 5 і нормою є середнє значення, тобто 3.

    Якщо по параметрам вийшло 1—2 бали, то можна говорити, що він слабко виражений, якщо ж 4—5 — та вимірювана якість виражена цілком чітко. Потім будуються оцінні профілі відносин як до матері, так і до батька, на спеціальному бланку.

     

     

    Інтерпретація шкал

     

    Оцінка матері сином

    Шкала позитивного інтересу

    Насамперед психологічне прийняття матері хлопці-підлітки бачать у відносно критичному підході до них. Підлітки часто випробовують необхідність у допомозі й підтримці матері, у більшості випадків приймають її, думки, схильні погоджуватися з нею. Такої ж форми поведінки, як владність, підозрілість, тенденція до лідерства заперечуються. У той же час сини не чекають від матері надмірного конформізму, аж до тенденції «іти на поводу». Проте, просто компетентної поведінки, Дружнього спосіб спілкування й нормальних емоційних контактів виявляється недостатньо для того, щоб підліток міг стверджувати, що мати випробовує стосовно нього позитивний інтерес. Вони тягнуться до сильної, дорослої й самостійної людини.

     

    Шкала директивности

    Директивность матері стосовно сина підлітки бачать у нав’язуванні їм почуття провини стосовно неї, її деклараціям і постійним нагадуванням про те, що «мати жертвує всім заради сина», повністю бере на себе відповідальність за все, що зробив, робить і буде робити дитина. Матір’ю як би стверджується споконвічна залежність її статусу й оцінки навколишніх від відповідності сина «еталону дитини», при цьому можливість інших варіантів самовираження виключена. Таким чином, мати прагне будь-яким способом виключити неправильну поведінку сина, щоб «не вдарити в бруд обличчям». Простої ж форми прояву чуйності, прояву симпатії, що викликають позитивні емоційні відносини, негативно корелюють із директивною формою взаємодії матері й підлітка.

     

    Шкала ворожості

    Ворожість матері у відносинах із сином-підлітком характеризується її агресивністю й надмірною суворістю в міжособистісних відносинах. Орієнтування матері винятково на себе, її самолюбство, зайве самоствердження, як правило, виключають прийняття дитини. Він сприймається, насамперед, як суперник, якого необхідно придушити, щоб затвердити свою значимість. Так, емоційна холодність до підлітка маскується й найчастіше видається за стриманість, скромність, дотримання «етикету» і навіть підпорядкованість йому. У той же час може спостерігатися яскраво виражена підозрілість, схильність до надмірної критики на адресу сина й навколишніх, метою якої є прагнення принизити дитину в очах оточуючих. Поряд із цим, постійно (головним чином на вербальному рівні) демонструється позитивна активність, відповідальність за долю сина.

    Шкала автономності

    Автономність матері у відносинах із сином розуміється їм як диктат, повний захват влади, навіть деяка маніакальність щодо цього, що не визнає ніяких варіацій. Мати при цьому не сприймає дитину як особистість, зі своїми почуттями, думками, бажаннями й прагненнями, вона являє собою «сліпу» силу влади й амбіцій, якій всі зобов’язані підкорятися, незважаючи ні на що. При цьому адаптивна форма авторитету матері, заснована на довірі й повазі, а також прийнятні форми твердості й різкості (коли вони враховують ситуацію), виявляються не характерними для автономності матерів у відносинах із синами-підлітками. Також, на думку синів, ні емоційна прихильність, ні дружній стиль спілкування не можуть бути пов’язані з відгородженістю матері від справ сина.

     

    Шкала непослідовності

    Непослідовність проведеною матір’ю лінії виховання оцінюється підлітками як якесь чергування (залежно^ від ступеня інформативної значимості) таких психологічних тенденцій, як панування сили й амбіцій і покірність (в адаптивних формах), делікатність і альтруїзм та недовірлива підозрілість.

    Причому всі вони мають тенденцію до екстремальних форм прояву (амплітуда коливань максимальна).

     

    Оцінка батька сином

    Шкала позитивного інтересу

    Позитивний інтерес у відносинах із сином розглядається як відсутність грубої сили, прагнення до нероздільної влади в спілкуванні з ним.

    Підлітки говорять про позитивний інтерес у випадках, коли батьки прагнуть досягти шанування їхнього батьківського авторитету не вдаючись до декларацій догм. Психологічне сприйняття сина батьком засновано насамперед на довірі. При подібних відносинах характерно знаходити істину в суперечці, прислухаючись до різних аргументів і віддаючи перевагу логіці здорового глузду. Тут повністю заперечується конформізм будь-якого роду.

     

    Шкала директивности

    Директивність у відносинах із сином батько проявляє у формі тенденції до лідерства, шляхом завоювання авторитету, заснованого на фактичних досягненнях і домінантному стилі спілкування. Його влада над сином виражається головним чином у керуванні й своєчасній корекції поведінка дитини, крім амбіційної деспотичності. При цьому він дуже чітко дає зрозуміти дитині, що заради його благополуччя жертвує деякої наявної в нього часточкою влади; що це не просто заступництво, а прагнення вирішувати все мирно, незважаючи на ступінь подразнення.

     

    Шкала ворожості

    Жорстокі батьки завжди погоджуються із загальноприйнятою думкою, занадто дотримуються конвенцій, прагнуть задовольнити вимоги інших бути «гарним» батьком і підтримувати позитивні відносини. Виховуючи, вони намагаються вимуштрувати свого сина відповідно до прийнятого в даному суспільстві й у даній культурі уявленням про те, якою повинна бути ідеальна дитина.

    Батьки прагнуть розвивати в синах різні здібності, що найчастіше призводить до непосильного навантаження на юнацький організм. Поряд із цим проявляється повна залежність від думки навколишніх, острах і безпорадність, неможливість протистояти їм. Одночасно батько стосовно сина суворий і педантичний. Підліток постійно перебуває в стані тривожного очікування низької оцінки його діяльності й покарання батьківським відкиданням до формулі: «Як ти смієш не відповідати тому, що чекають від тебе, адже я жертвую всім, щоб зробити з тебе людину». Відразу звучить постійне невдоволення, скептичне ставлення до досягнень сина, що неминуче знижує мотивацію його діяльності.

     

    Шкала автономності

    Автономність батька у відносинах із сином проявляється у формальному ставленні до виховання, у зайвій неупередженості в процесі спілкування. Взаємодія ґрунтується на позиціях сили й деспотичності. Батько «корегує» сина тільки у випадках, коли той що-небудь накоїв, причому навіть на розбирання того, що трапилося, як правило, «бракує часу». Батько занадто зайнятий собою, щоб заглиблюватись у життя й проблеми сина. Про них він дізнається тільки з прохань дитини допомогти або порадити в тому чи іншому питанні. Його не цікавлять захоплення сина, коло його знайомств, навчання в школі, він тільки робить вигляд, що це його турбує. Часто його просто дратує, коли син звертається до нього. На його думку син «сам повинен все знати».

     

    Шкала непослідовності

    Непослідовність застосовуваних батьком виховних заходів щодо відношення до їхніх синів-підлітків останні бачать у непередбачуваності, неможливості передбачати, як їхній батько відреагує на ту або іншу ситуацію, подію — суворо покарає сина за дрібні провини або злегка пожурить за що-небудь суттєве, просто прийнявши завірення останнього в тому, що це більше не повториться. Такий батько або довго й педантично буде «промивати кісточки», або прийме на віру завірення сина в невинності та ін.

    При порівнянні практики матерів і батьків хлопцями-підлітками виявляються наступні характерні розходження. При психологічному прийнятті батьками сина, у батьків, на відміну від матерів, домінує відсутність тенденції, до лідерства, оскільки вони прагнуть досягти довіри й шанування свого авторитету, не вдаючись до сили. Матері лише у виняткових випадках дозволяють собі авторитаризм у міжособистісних відносинах «заради блага» дитини. У той же час у матерів як позитивний інтерес хлопчики відзначають критичний підхід до них і надмірне піклування, тоді як у батьків більше виражені незалежність і твердість позицій.

    За шкалою директивності в матерів, у порівнянні з батьками, на перший план виступає тенденція до заступництва, оскільки матері більше схильні впливати на дітей індуктивною технікою. Також матері готові піти на компроміс заради досягнення своєї мети, тоді як батьки віддають перевагу авторитету сили.

    Ворожість матерів відрізняється від аналогічної характеристики батьків тим, що в матерів вона проявляється в результаті боротьби за свою незалежність, а в батьків — це скоріше тенденція до комфортності стосовно навколишніх.

    Автономність матерів і батьків заснована на деспотичній «сліпій» владі, що не терпить потурання, однак у матерів помічений акцент на відсутності, вимог-заборон відносно підлітків, а в батьків — відгородженість. У тих й інших відсутня навіть тенденція до заступництва, хоча батьки можуть у вигляді виключення відірватися від справ і звернути увагу на ,прохання підлітка.

    Непослідовність же в проведенні лінії виховання в обох батьків однаково оцінюється підлітками як тенденція до екстремальних-суперечливих форм прояву з максимальною амплітудою вираження. Причому в матерів протилежністю силі й недовірі є поступливість, а в батьків — довірливість і конформізм.

     

    Оцінка матері дочкою

    Шкала позитивного інтересу

    Позитивне ставлення до дочки з боку матері, засноване на психологічному прийнятті, описується підлітками-дівчинками, як ставлення до маленької дитини, яка постійно вимагає уваги, турботи, допомоги, що сама по собі мало що може.

    Такі матері часто схвалюють звернення дочок про допомогу у випадках суперечок або яких-небудь ускладнень, з одного боку, і обмеження самостійності — з іншого. Поряд із цим, дівчинки відзначають фактор потурання, коли мати перебуває немов «на побігеньках» і прагне задовольнити будь-яке бажання дочки.

     

    Шкала директивності

    Описуючи директивність своїх матерів, дівчинки-підлітки відзначали суворий контроль з їхнього боку, тенденцію до легкого застосування своєї влади, заснованої на амбіціях і не приймаючи при цьому вираження власної думки дочки. Такі матері більше покладаються на суворість покарання, уперто вважаючи, що вони «завжди праві, а діти ще занадто малі, щоб судити про щось».

     

    Шкала ворожості

    Ворожість матерів їхніми дочками-підлітками описується як підозріле ставлення до сімейного середовища й дистанція стосовно її членів (зокрема, до дітей). Підозріла поведінка й відмова від соціальних норм призводять їх, як правило, до відгородженості й піднесення себе над іншими.

     

    Шкала автономності

    Автономність матерів виключає яку-небудь залежність від дитини, її стану, вимог. Заперечуються також будь-які форми турботи й опіки стосовно дочок. Такі матері оцінюються підлітками як поблажливі, невимогливі. Вони практично не заохочують дітей відносно рідко й мляво роблять зауваження; не звертають уваги на виховання.

    Шкала непослідовності

    Під непослідовністю виховної практики з боку матері дівчинки розуміють різку зміну стилю, прийомів, що представляють собою перехід від дуже суворого — до ліберального й, навпаки, перехід від психологічного прийняття дочки до емоційного відкидання її.

     

    Оцінка батька дочкою

    Шкала позитивного інтересу

    Дочки описують позитивний інтерес батька як батьківську впевненість у собі, в тому, що не горезвісна батьківська суворість, а увага до підлітка, теплота й відкритість відносин між батьком і дочкою-підлітком є проявом щирого інтересу. Психологічне сприйняття дочки характеризується відсутністю різких перепадів від уседозволеності до суворих покарань, тобто домінують теплі дружні відносини із. чітким усвідомленням границь того, що можна й чого не можна.

    Батьківські заборони ж у цьому випадку діють тільки на тлі батьківської любові.

     

    Шкала директивності

    Дівчинки-підлітки представляють директивність батька як образ «твердої чоловічої руки», готової стиснутися в кулак, вказати дитині на її місце в суспільстві й, зокрема, у родині. Директивний батько направляє дівчину на правильний шлях, змушуючи її підкорятися нормам і правилам поведінки, прийнятим у суспільстві й певній культурі, вкладаючи в її душу заповіді моралі.

     

    Шкала ворожості

    У цьому випадку мова йде про такий несприятливий тип батьківського ставлення до дочки, як сполучення надмірної вимогливості, орієнтованої на еталон «ідеальної дитини» і такої, що відповідає занадто твердій залежності. Все це призводить до порушень взаємовідносин між батьком і дочкою-підлітком, що у свою чергу зумовлює підвищений рівень напруженості, нервозності й нестабільності підлітка.

     

    Шкала автономності

    Дівчинки-підлітки описують автономність батьків, як претензію на лідерство, причому лідерство недосяжне, недоступне для взаємодії з ним. Він представляється людиною відгородженою від проблем родини немов невидимою стіною, що існує паралельно з іншими членами родини. Батькові абсолютно все одно, що відбувається навколо, його дії найчастіше не узгоджуються з потребами й запитами близьких, інтереси яких повністю ігноруються.

     

    Шкала непослідовності

    Тут батько представляється людиною зовсім непередбаченою. З досить високим ступенем імовірності в його поведінці можуть проявлятися зовсім суперечливі психологічні тенденції, причому амплітуда коливань — максимальна.

    Таким чином, характерні розходження в оцінках виховної практики матерів і батьків дівчинками-підлітками виглядають у такий спосіб. При позитивному інтересі й психологічному прийнятті в матерів, на відміну від батьків, на перший план виступає довіра й підлеглість. У батьків же домінує впевненість у собі й відсутність твердості, авторитарності у відносинах з дочкою, що виключає виховання за допомогою силового тиску.

    Директивність матерів заснована винятково на амбіційних претензіях до влади й твердого контролю за поведінкою дочки, а директивність батьків поряд із цим, виражається ще й залежно від думки навколишніх і самозакоханості.

    При ворожості, емоційному відкиданні в матерів виявляється впертий конформізм і слабовольна залежність від думки навколишніх, що виходить із претензій батька на провідні позиції. У батьків же при ворожій виховній практиці стосовно дочки-підлітка на перший план виступає жорстокість і самоствердження владою й силою.

    Автономність із боку матерів відрізняється відсутністю добрих людських відносин і відгородженістю від проблем та інтересів дочки, а в батька автономність виражається в його беззастережному лідерстві в родині й у неприступності спілкування з ним для дочки.

    При непослідовній виховній практиці в контексті суперечливості проявів характеристики батьків і матерів представляються однаковими.

    Розходження лише в таких тенденціях, як самодостатнє самоствердження з ворожою непримиренністю в батьків і підпорядкованістю й недовірою — у матерів.

    ТЕСТ

    «ЧИ ЗАЙМАЄТЕСЯ ВИ ВИХОВАННЯМ СВОЄЇ ДИТИНИ?»

    (за матеріалами В. С. Богословської)

     

    Мета: визначити, наскільки ґрунтовно батьки займаються вихованням своєї дитини.

     

    Респонденти: батьки учнів.

    Обладнання: роздруковані бланки тесту, ручки чи олівці.

    Інструкція: відповідаючи на запитання тесту, батьки позначають найбільш прийнятний для них варіант відповіді. Після проведення тестування відповіді батьків порівнюються з відповідями учнів на аналогічні запитання.

     

    1. Скільки навчальних предметів було у вашої дитини у минулому навчальному і поточному році?

    а) названа точна кількість предметів;

    б) майже точна відповідь;

    в) суттєві розбіжності з розкладом.

    2. Скільки батьківських зборів ви відвідали протягом поточного навчального року?

    а) Всі або пропустив одне;

    б) пропустив кілька;

    в) не відвідав жодного з різних причин.

    3. Скільки викладачів, що працюють з класом, де вчиться ваша дитина, ви знаєте по іменах?

    а) Усіх;

    б) деяких;

    в) тільки одного.

    4. Скільки разів цього року ви переглядали зошити й підручники вашої дитини?

    а) Переглядаю періодично;

    б) один-два рази за семестр;

    в) жодного разу.

    5. Ви виявили, що дитина зазнає труднощів з якихось предметів і ви не здатні їй допомогти. Ваші дії?

    а) Звернуся по допомогу до вчителів;

    б) піду до директора школи;

    в) змушу дитину серйозніше вчити важкі для нього предмети.

    6. Як ви ставитесь до того, що до вашої дитини приходять друзі, щоб разом зробити домашнє завдання?

    а) Приймаю їх і допомагаю в заняттях, якщо потрібно, створюю умови для занять;

    б) вони мені дуже заважають, але я їх приймаю;

    в) вважаю, щоб моя дитина повинна виконувати домашнє завдання сама.

     

     

     

     

    Обробка отриманих результатів.

    Підрахувати кількість батьківських відповідей, що співпали з відповідями їхніх дітей.

    А тепер підрахуйте, під яким пунктом найчастіше збігаються ваші відповіді:

    Співпали 6—5 відповідей. Ви поділяєте думку про те, що ваша дитина вже велика і може бути самостійною. Ви прекрасно розумієте, що в будь-якому віці на його шляху зустрічається багато труднощів, і він має потребу у вашій допомозі не тільки у навчанні, але й у всім іншому.

    4—3 відповіді. У першу чергу вас хвилюють питання, пов’язані із навчанням вашої дитини. Однак великий тиск у навчанні може призвести до дестабілізації у всій іншій діяльності дитини.

    2—1 відповідь. Пам’ятайте, що ви — перша людина, яка повинна прийти на допомогу дитині. Питання навчання повинні хвилювати не лише вашу дитину, але й вас та інших дорослих членів родини. Постарайтеся все робити так, щоб згодом на всі запитання ви змогли дати відповіді під літерою «а».

     

    ТЕСТ

    « ЧИ ВЖИВАЄ ДИТИНА НАРКОТИКИ?»

     

    Мета: допомогти батькам визначити ймовірність вживання дитиною наркотиків.

     

    Респонденти: батьки учнів.

    Обладнання: роздруковані бланки тесту.

    Інструкція: батьки мають уважно прочитати кожне ствердження і помітити його знаком «+» або «-».

     

    1. Дитина стала часто затримуватися, надовго пропадає невідомо де.

    2. Дитина не хоче розмовляти з вами, віддаляється від вас.

    3. У дитини часто й різко змінюється настрій, іноді він (вона) буває дуже дратівливим і навіть агресивним, іноді дуже млявим і байдужим. ,

    4. Дитина стала погано вчитися, прогулює уроки.

    5. У дитини виникають проблеми з міліцією.

    6. Ви знаходите шприци, пігулки, закопчені ложки.

    7. У дитини раптово змінилося коло спілкування, з’явилися підозрілі друзі.

    8. Дитина стає потайливою: наприклад, з вашою появою припиняє телефонну розмову.

    9. Незрозуміло, на що дитина витрачає свої кишенькові гроші.

    10. З квартири зникають гроші й речі.

    11. Дитину мучать сонливість і безсоння.

    12. Дитина виглядає блідою, виснаженою.

    149

    13. Дитина періодично перебуває в «незрозумілому стані», у неї порушена координація рухів, очі дивні, незв’язна мова.

    14. У квартирі часто з’являються запахи горілої трави, оцту, ацетону й клея.

    15. У дитини є плями крові на одязі.

    16. Дитина не носить одяг з короткими рукавами навіть у спекотну погоду.

    17. Дитина байдужа до свого фізичного стану й зовнішнього вигляду.

    18. У дитини то зникає апетит і вона худне, то навпаки, їсть без міри.

    19. Ви часто ловите дитину на брехні.

    20. Ви просто відчуваєте, що з дитиною щось не гаразд.

     

    Обробка отриманих результатів.

    Якщо батьки виявили більше 7 ознак, які підходять для їхньої дитини, то, швидше за все, вона дійсно вживає наркотики.

    Порада батькам. Перш ніж почати діяти, зупинитеся й дайте відповіді на наступні запитання:

    Чи правильно ви зрозуміли те, про що довідалися?

    Що ви можете зробити, щоб якнайкраще допомогти дитині?

    Як ви можете зберегти довіру дитини, залучити її до боротьби за здорове життя?

    Вживає дитина наркотики постійно або це єдиний «експеримент»?

    Якщо це «експеримент», можливо, досить просто поговорити з дитиною. Якщо стан здоров’я або поведінка дитини викликають велике хвилювання, значить, прийшов час звернутися до людей, які можуть допомогти. Це професіонали: наркологи, психологи, психотерапевти.

     

    ТЕСТ

    «ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ»

     

    Мета: визначити рівень творчого мислення батьків учнів, їхнього творчого потенціалу.

     

    Респонденти: батьки учнів.

    Обладнання: роздруковані бланки тесту, олівці чи ручки.

    Інструкція: відповідаючи на запитання тесту, батьки мають вибирати один із запропонованих варіантів відповідей.

     

    1. Чи вважаєте ви, що сучасна система навчання й виховання може бути поліпшена?

    а) так;

    б) ні, вона й так досить гарна;

    в) у деяких випадках так, але незначно.

    2. Чи вважаєте ви, що самі можете брати участь у зміні системи навчання й виховання?

    а) так, у більшості випадків;

    б) ні;:

    в) так, у деяких випадках.

    3. Чи вважаєте ви, що деякі з ваших ідей сприяли б значному прогресу в тій сфері діяльності, у якій ви працюєте?

    а) так;

    б) ні, навряд чи;

    в) лише певної міри.

    4. Чи вважаєте ви, що в майбутньому зможете щось принципово змінити у сфері, в якій працюєте?

    а) так, напевно;

    б) це малоймовірно;

    в) можливо.

    5. Коли ви вирішуєте розпочати якусь справу, чи гадаєте ви, що добрий початок є запорукою доброго результату?

    а) так;

    б) ні; у

    в) так, іноді.

    6. Чи відчуваєте ви бажання зайнятися вивченням дидактики як наукою про навчання?

    а) так, невідоме мене захоплює;

    б) ні;

    в) все залежить від мети вивчення цієї науки.

    7. Вам часто доводиться займатися новою справою. Чи відчуваєте ви бажання домогтися в ній успіху?

    а) так;

    б) задовольнюся тим успіхом, що був досягнутий до мене;

    в) ні, тому що знаю, що успіху домогтися неможливо.

    8. Проблема не вирішена, але її рішення вас хвилює, чи хочете ви знати всі теоретичні положення, які можуть вирішити проблему?

    а) так;

    б) скоріше за все скористаюсь передовим досвідом;

    в) ні.

    9. Коли ви зазнаєте невдачі, то:

    а) якийсь час продовжуючи розпочате;

    б) відмовляєтесь від цієї справи;

    в) упевнено продовжуєте робити свою справу до логічного кінця.

    10. Ви гадаєте, що професію треба вибирати, виходячи:

    а) із своїх можливостей і перспектив для себе;

    б) значимості й рейтингу популярності професії;

    в) переваг, які вона дає.

    11. Подорожуючи, чи могли б ви ще раз пройти маршрутом, пройденим раніше?

    а) так;

    б) ні;

    в) так, але тільки в тій місцевості, що мені сподобалася.

    12. Відразу після бесіди чи зможете ви згадати все, що говорили?

    а) так, без зусиль;

    б) запам’ятовую тільки те, що мене цікавить;

    в) так, але не все.

    13. Коли ви чуєте незнайомий термін у знайомому контексті, чи зможете застосувати його в подібній ситуації?

    а) так, без ускладнень;

    б) ні;

    в) так, якщо цей термін легко запам’ятати.

    14.
    У вільний час ви полюбляєте:

    а) розмірковувати на самоті;

    б) перебувати в компанії;

    в) вам байдуже, на що витратити вільний час.

    15. Ви займаєтеся підготовкою доповіді і вважаєте справу закінченою, тільки якщо:

    а) вам здається, що вона відмінно виконана;

    б) приблизно визначений план доповіді та тези;

    в) ви більш-менш задоволені результатом.

    16. Коли ви самі, то:

    а) любите почитати книги улюблених письменників;

    б) будь-що намагаєтеся знайти собі заняття;

    в) вирішуєте проблему, пов’язану з вашою роботою.

    17. Коли якась ідея захоплює вас, то ви думаєте про неї:

    а) незалежно від того, де та із ким перебуваєте;

    б) тільки на самоті;

    в) тільки там, де не занадто галасливо.

    18. Коли ви відстоюєте якусь ідею, то:

    а) можете відмовитися від неї, якщо аргументи опонентів будуть переконливі;

    б) залишитеся при своїй думці, які б аргументи не висувалися;

    в) зміните свою думку, якщо тиск буде сильним.

     

    Обробка отриманих результатів.

    Відповіді на запитання визначають:

    1, 6,7, 8 границю вашої допитливості;

    2, 3, 4, 5 рівень віри в себе;

    9 і 15 ступінь вашої сталості;

    10 вашу амбіційність;

    11 зорову пам’ять;

    12 і 13 слухову пам’ять;

    14 прагнення бути незалежним; 16 і 17 здатність абстрагуватися; 18 ступінь зосередженості.

    Підрахуйте бали: за відповідь «а» 3 бали, за відповідь «б» 1 бал, за відповідь «в» 2 бали.

     

    49 балів і більше. У вас закладений творчий потенціал, що надає вам великий вибір творчих можливостей. Якщо ви на ділі зможете застосувати наші здібності, то вам доступні найрізноманітніші форми творчості.

    24—48 балів. У вас цілком нормальний творчий потенціал. Ви маєте якості, що дозволяють вам творити, але у вас є й проблеми, які гальмують процес творчості. У будь-якому випадку, ваш потенціал дозволить вам творчо проявити себе, якщо ви, звичайно, цього бажаєте.

    23 бали й менше. Ваш творчий потенціал, на жаль, обмежений. Але, можливо, ви просто недооцінюєте себе, свої здібності? Відсутність віри у свої сили заважає вашій творчості. Вам необхідно більше впевненості. Почніть якусь нову цікаву справу й доведіть її до кінця. У такий спосіб ви й вирішите проблему.

     

    ТЕСТ

    «ЧИ ГАРНІ ВИ БАТЬКИ?»

     

    Мета: допомогти батькам об’єктивно оцінити свої методи виховання дитини.

     

    Респонденти: батьки учнів.

    Обладнання: роздруковані бланки тесту, ручки чи олівці

    Інструкція: батьки мають уважно прочитати кожне ствердження і обрати один із запропонованих варіантів відповідей – «так», «ні» або «не знаю».

     

    1. На деякі вчинки дитини ви часто реагуєте «вибухом», а потім шкодуєте про це.

    2. Іноді ви користуєтеся сторонніми допомогою або порадами, коли не знаєте, як реагувати на поведінку вашої дитини.

    3. Ваша інтуїція й досвід — кращі радники у вихованні вашої дитини.

    4. Іноді вам трапляється довіряти дитині таємницю, яку ви нікому іншому не розповіли б.

    5. Вас ображає негативна думка інших людей про вашу дитину.

    6. Вам трапляється просити в дитини прощення за свою поведінку.

    7. Ви вважаєте, що дитина не повинна мати секретів від своїх батьків.

    8. Ви помічаєте розходження між своїм характером і характером дитини, що іноді дивують (радують) вас.

    9. Ви занадто сильно переживаєте неприємності або невдачі Своєї дитини.

    10. Ви можете утриматися від придбання цікавої іграшки для дитини (навіть якщо у вас є гроші), тому у дитини й так що повно іграшок.

    1 і. Ви вважаєте, що до певного віку кращий виховний аргумент для дитини — фізичне покарання (ремінь).

    12. Ваша дитина саме така, про яку ви мріяли.

    13. Ваша дитина завдає вам більше турбот, ніж радості.

    14. Іноді вам здається, що дитина вчить вас нових думок і поведінки.

    15. У вас конфлікти із власною дитиною.

     

    Обробка отриманих результатів.

    За кожну відповідь «так» на запитання: 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14, а також «ні» на запитання 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15 слід нарахувати по 10 балів. За кожні «не знаю» нарахувати по 5 балів.

    100—150 балів. Ви маєте у своєму розпорядженні більше можливостей правильно розуміти власну дитину. Ваші погляди й думки — союзники в рішенні різних виховних проблем. Вас можна визнати прикладом, гідним наслідування. Для ідеалу вам не вистачає одного маленького кроку. Ним може стати думка вашої дитини.

    5099
    балів.
    Ви перебуваєте на правильному шляху до кращого розуміння власної дитини. Свої тимчасові труднощі або проблеми з дитиною ви можете вирішити, не виходячи із себе. І не намагайтеся виправдатися бракуванням часу або складною вдачею вашої дитини. Є кілька проблем, на які ви маєте вплив, тому постарайтеся використати свій потенціал. І не забувайте, що розуміти — це не завжди означає приймати. Не тільки дитину, але й власну особистість також.

    049 балів. Здається, співчувати можна скоріше вашій дитині, ніж вам, оскільки ви не є її добрим другом й провідником на важкій дорозі одержання життєвого досвіду. Але ще не все втрачено. Якщо ви дійсно хочете щось зробити для вашої дитини, спробуйте змінити своє ставлення до неї. Може, ви знайдете когось, хто вам допоможе в цьому.

     

    Отримані результати мають бути уважно й неквапливо осмислені, узагальнені, розставлені акценти. І вже на цій основі вчитель має планувати подальшу навчально-виховну роботу з конкретним учнем, враховуючи виявлені показники.

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    ГОТУЄМОСЯ В ПЕРШОКЛАСНИКИ (консультація для батьків)

    Готовність дитини до школи не є простим показником, тобто таким, коли можна сказати — вона є або її немає. Готовність до школи вбирає в себе усі ті результати, до яких ви прагнули рік за роком усі 6—7 років, і день у день, виховуючи сина чи доню, створювали умови для їх всебічного розвитку.

    Спеціалісти-психологи на перше місце ставлять мотиваційну готовність до навчання. Тобто, коли дитина має правильне уяюіення про школу і її вимоги: «Мені вже 7 років, я хочу йти до школи, щоб вивчитись добре працювати, стати лікарем, модельєром, конструктором», — говорить дитина.

    Іноді в дітей не зовсім правильна мотивація: « У школі краще, ніж у садочку, — каже дитина, — там не треба спати». «У школі є перерва, можна виходити в коридор і бігати». Діти з таким уявленням про школу зустрінуться з непередбачуваними труднощами і вже за кілька днів, якщо вдома і в школі не надати їм відповідної допомоги і підтримки, скажуть, що вони до школи не хочуть. А є й такі, котрі наче й знають про вимоги до школяра і водночас бояться, непокояться: «У школі дуже важко, я не знаю, чи хочу йти до школи, якось страшно…». Так! Діти теж потребують поради психолога.

    Але ж і знання не в усіх майбутніх першокласників однакові. А зараз стали звичними вступні співбесіди. У деяких школах це навіть щось на зразок іспиту: не складеш — не зарахують!

    Звичайно, за рівнем знань діти різняться. Зрозуміло, чим більше дитина знає, тим упевненіше почувається в школі. Але іноді і в малих «вундеркіндів» виникають труднощі — діти не завжди вміють чітко висловити свою думку, вчасно відреагувати на запитання, відстояти свою позицію. Цьому ще доведеться вчитись і вчитись… тому не варто розділяти дітей на «розумних» і «не дуже», влаштовуючи екзамен дошкільнятам. Інша річ, коли вчителі й спеціалісти хочуть краще познайомитись, поспілкуватись з майбутніми учнями. Цього не варто боятися.

    Отже, виходить, що деякі майбутні проблеми, з якими зіткнулися сьогоднішні дошкільнята восени, можна прогнозувати?

    Так! Це можна передбачити. Наприклад, тип темпераменту дитини безпосередньо пов’язаний з тим, яким учнем вона стане. У жвавих, життєрадісних, рухливих сангвініків часто проблеми з тим, що вони непосидючі. Від уповільнених флегматиків не можна вимагати швидкого залучення до процесу роботи. Меланхоліки — швидко втомлюються, а холерики — непослухи і забіяки. Це загалом. А якщо брати конкретну дитину — тут низка проблем, з приводу яких варто порадитись. Тому батькам важливо знати темперамент своєї дитини хоча б і для того, щоб знайти ключ до її поведінки, а іноді й пояснити вчителеві, чому дитина саме така.

    Нерідко батьки опиняються в такій ситуації, що доводиться відстоювати особистість своєї дитини перед авторитарною позицією вчителя. На чиєму боці тоді психолог?

    Психолог завжди на боці дитини. Дитина — не погана і не хороша, вона така, якою є. І ще. Не можна порівнювати дітей з іншими дітьми. Слід порівнювати дитину з нею ж, але днем, місяцем, роком раніше. Як вона змінилась, чого досягла? А любов батьківська — це душевна, а не розумова категорія. Вона повинна зігрівати й захищати дитя усе життя, давати силу, підтримувати у важку хвилину…

    Звичайно, не лише радість, а й почуття великої гордості охоплює ваших донечку чи сина, коли ви разом купуєте і приносите додому шкільні речі. Дитина хоче поділитися своєю радістю з бабусею, діду сем, з дітьми у дворі чи в садку. Таке емоційне піднесення треба підкріпити уважним ознайомленням з кожною річчю,   дослідити   з   майбутнім учнем її призначення, де вона зберігатиметься вдома, в ті дні, коли її не треба нести до школи (на столі, у шухляді), і як розміститься у ранці, в портфелі? Як чистити і прасувати шкільну форму? Як вішати на плічки у шафу?

    Спеціально повправляйтеся з дитиною у складанні речей до ранця Це може бути вашим щоденним заняттям протягом тижня — перед вечірньою казкою. Щоб уникнути одноманітності, заняття може проводитися як гра «Збери до школи ранець».

    Гра «Збери до школи ранець»

    Перед грою ще раз розглянути з дитиною ранець: який він привабливий за формою, кольором, зручний за розміром, конструкцією. З любов’ю зроблений, щоб ним було приємно користуватися, ходити до школи. Повправлятись у застібанні та розстібанні блискавок, липучок, замочків, розглянути всі відділення, поговорити про їх призначення. Чим краще учень доглядає свій ранець, тим довше ця річ служитиме.

    Переходимо до гри. На столі лежить ранець і кілька предметів: пенал, олівці, ручка, зошити, папка, торбинка для сніданку. Дитина має швидко й охайно зібрати речі до ранцю. Гра закінчується, коли всі речі складено й ранець закритий. Другого дня гру повторити, використовуючи годинник — визначати, скільки часу потрібно для того, що маленький абітурієнт правильно та охайно склав реч: до ранця. Ви зробили все, що могли, що підготувати малюка до важливого етапу його житті — до першого класу. І все ж таки ви неспокійні — як же вон все буде? І ваша дитина теж нервує, переживає.

    Щоб перевірити і заспокоїтися, потрібно перевірити/ що знає ваша дитина про школу, про те, як треба по* водитися в нових умовах.

    Простий тест для завтрашнього школяра

    Поставте   вашому   до, школяреві такі запитаний

     1. Як учні звертаються до вчительки?

    2. Якщо ти хочеш про щось запитати вчительку, як  треба привернути до себе увагу?

    3. Що кажуть, коли під час
    уроку конче треба вийти в туалет?

    4. Що таке урок?

    5. Як вчителька і учні дізнаються, вже час починати урок?

    6. Що таке перерва?

    7.   Для чого потрібна перерва?

    8.    Як у класі називаються столи, за якими учні сидя
    під час уроку?

    9.   На чому вчитель пише, коли пояснює завдання?

    10.Що таке оцінка?

    11.Які оцінки вважаються добрими, а які поганими!

    12.У класі навчаються однолітки чи діти різного віку

    13.Що таке канікули?

    14.  Що ти робитимеш, коли закінчаться всі уроки,
    мама по тебе ще не встигла прийти?

      

     

     

     

     

     

    ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

    Поради для батьків

    1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.

    2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов’язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

    3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.

    4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, застережень: «Дивися, поводься добре!», «Щоб не було поганих балів» тощо. У дитини попереду важка праця.

    5. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?»
    Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

    6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.

    7. Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.

    8. Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.

    9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин.

    10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель» тощо.

    11. Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то…».

    12. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.

    13. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

    14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.

    15. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов’язків.

    16. Учіть підлітка:

    • цінувати дружбу, поважати суспільну думку;
    • правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;
    • порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.

    17. Виховуйте:

    • витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі.
    • чесність, правильність, уміння відстояти честь свою, родини, колективу тощо.

    18. Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.

    19. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.

    20. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

    21. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: «Що сьогодні було цікавого?»

    22. Намагайтеся, щоб дитина була прив’язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: «А все-таки, як добре вдома!»

    23. Ваша дитина принесла бали на семестр. Знайдіть за що її похвалити.

    24. Постійно говоріть дитині: «Ти гарний, але не кращий за інших».

    25. Скажіть дитині: «Не будь чепуруном — у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою — у класі таких не люблять. Будь просто акуратним»..

    26. Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, ледь чутно, тоді роздратування відразу проходить.

    27. Коли дитина виходить з будинку, обов’язково проведіть її до дверей і скажіть: «Не квапся, будь обережний».

    28. Коли син чи дочка повертаються зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилася.
    Якою ви повинні відпускати дитину до школи

    — Учень повинен приходити до школи чистим: із чистими руками, шиєю, обличчям. Нігті на руках повинні бути коротко обрізані, волосся охайно розчесане.
    — Учень повинен одягатися в чисту, охайну учнівську форму. Взуття повинно бути начищеним, чистим.
    Що повинно бути у портфелі:
    — Учень повинен мати при собі чисту носову хусточку.
    — У портфелі мають бути акуратно складені речі, потрібні для занять на цей день.
    — Книжки слід обгорнути. На обгортці має бути напис: предмет, прізвище учня, клас та номер школи.
    — Щоб зошити мали охайний вигляд, потрібно класти їх у папку.
    — Олівці, ручки покладіть у пенал.
    — Стежте за, тим, щоб звечора все було готове до навчального дня і в портфелі не було нічого зайвого.

    Пам’ятка для батьків «Виконуємо домашнє завдання»

    1. Учень упорядковує своє робоче місце, свій стіл для навчальних занять чи місце, відведене йому за спільним столом.

    2. За записами у щоденнику чи в зошиті встановлює, що саме йому задали.

    3. Згадує, у якій послідовності радив учитель виконувати те або інше завдання.

    4. Готує потрібні підручники та приладдя: ручку, олівець тощо.

    5. Знаходить завдання в підручнику, текст статей та письмових вправ, текст задач тощо.

    6. Згадує навчальний матеріал, який пояснював учитель на уроці.

    7. Згадує вказівки вчителя щодо способів виконання вправ.

    8. Виконує роботу.

    9. Звіряє зроблене з тим, що потрібно було зробити: чи часом чогось не забув.

    10. Перевіряє, чи правильно виконав завдання; якщо є помилки — виправляє.

    11. Якщо це можливо, звертається до батьків або до інших старших членів сім’ї з проханням перевірити, чи розуміє він зміст прочитаної статті, чи правильно розповідає, чи навчився пояснювати розв’язання задачі.

    До уваги Батьків

    1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги.
    Учити жити — це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько, вчитель.

    2. Виховання починається із дня народження. Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.

    3. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків.
    Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім’я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім’я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

    4. Турбота батька і матері про здорову сім’ю. Справжня мудрість вихователя — батька, матері — в умінні дати дитині щастя дитинства — це спокійне домашнє вогнище.

    5. Сім’я — це первинний колектив українського суспільства.
    Чи почуває дитина, що блага її життя — наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека — виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне — її особисті потреби, а все інше — другорядне. Я бачу лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість — жити заради когось.

    6. Готових рецептів сімейного виховання немає.
    Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини — велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.
    Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій. Основні з них такі:

    1. Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (праці, навчання, дозвілля, відпочинку), практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньосімейні плани тощо.

    2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

    3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

    4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров’я, розуміння обов’язку допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям, утримувати свою сім’ю.

    5. Компетентно й педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, алкоголіки), перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії.

    6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує проституцію, наркоманію.

    7. Розвивати і заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію.

    8. Підтримувати постійний зв’язок зі школою.

    9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин.

    10. Бути готовими до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

     

завантаження...
WordPress: 23.95MB | MySQL:26 | 0,895sec