Реферат на тему:«КРЕДИТНО-ГРОШОВА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ. СУТЬ КРЕДИТУ»

Зміст

 

Сутність і основні напрями кредитно-грошової політики    3

Кредитно-грошова політика в Україні    4

Методи кредитно-грошової політики    6

Суть кредиту    11

Список використаної літератури:    17

Сутність і основні напрями кредитно-грошової політики

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон’юнктури, дістала назву кредитно-грошової політики.

Вихідним пунктом розробки і впровадження кредитно-грошової політики є те, що, регулюючи за допомогою певних засобів кількість грошей в обігу, можна впливати на обсяг національного виробництва, тобто на обсяг ВНП. Механізм цього впливу з погляду кейнсіанців та монетаристів є різним. Кейнсіанці вважають, що зміна грошової пропозиції обумовлює зміну норми позикового відсотка, остання впливає на граничну ефективність капіталовкладень, а отже, на обсяг інвестицій. Зміна інвестиційних витрат призводить до зміни сукупного попиту, а останній впливає на обсяг національного виробництва.

Монетаристи вбачають між грошовою масою і динамікою національного виробництва найтісніший зв’язок:

MV=PQ

де М – пропозиція грошей; V – швидкість їх обігу; Р – середня ціна реалізації національної продукції; Q – кількість товарів і послуг.

Основним чинником, що впливає на обсяг реалізованого продукту (РQ), є кількість грошей, тому що швидкість їх обігу відносно стабільна. Відповідно до теорії монетаристів пропозиція грошей впливає на всі складові сукупного попиту, а не лише на інвестиційні витрати. Для того щоб підтримати макроекономічну рівновагу, запобігти інфляції, регулювання грошової пропозиції має забезпечити таке зростання сукупного попиту, яке відповідає темпам зростання ВНП. Оскільки середні темпи економічного зростання в розвинених країнах становлять оптимально 3-4 відсотки на рік, такими самими темпами повинна зростати і щорічна грошова емісія.

Проте з позицій монетаристів зміна грошової маси впливає на економічні процеси з деяким запізненням. Через це короткострокова грошова політика є неефективною, її слід замінити довгостроковою політикою, розрахованою на тривалий, постійний вплив на економіку.

В практичній діяльності кредитно-грошова політика може бути спрямована або на стимулювання грошової емісії та кредиту (кредитна експансія), або на стримування і обмеження їх (кредитна рестрикція). В умовах падіння виробництва та зайнятості провадиться політика кредитної експансії, спрямована на пожвавлення економічної кон’юнктури. В умовах економічного піднесення з метою запобігання надвиробництву застосовують політику кредитної рестрикції.

Кредитно-грошова політика в Україні

Кредитно-грошова політика в Україні пройшла певну еволюцію. У 1993-1994 рр. вона характеризувалася активним використанням кредитів НБУ для фінансування програм Уряду і зменшенням обсягів кредитування комерційних банків. Так, у 1993-1994 рр. кредити НБУ, надані комерційним банкам, скоротилися з 11,2 до 10,8 трлн крб., а кредити Уряду зросли на 129 трлн крб. Вони становили 86 відсотків від загального обсягу емісійних кредитів проти 6 відсотків кредитів комерційним банкам на потреби рефінансування. Якщо емісійне кредитування стало однією з причин розгортання інфляційних процесів, то обмеження кредитування виробництва через банківське посередництво зумовило посилення спаду й скорочення випуску товарів та послуг.

Ще однією відмітною ознакою кредитно-грошової політики в Україні в цей період було не збігання офіційно проголошеної та фактичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільгових кредитів деяким галузям народного господарства (наприклад, АПУ та іншим галузям для проведення заліку взаємної заборгованості). Проте така політика “дешевих грошей” провадилася лише щодо певних галузей народного господарства і виключно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках лише під високий відсоток. Інакше кажучи, відсоткова ставка, за якою комерційні банки надавали кредит більшості клієнтів, не мала нічого спільного з фактичною обліковою ставкою. Орієнтиром для них була офіційна ставка. Отже, вони не могли позитивно вплинути на економічні процеси в країні.

У 1995-1996 рр. провадилася політика жорстких грошово-кредитних обмежень. Вона характеризувалася:

1. Переходом до фінансування бюджетного дефіциту переваж-но за рахунок не кредитної емісії (кредити НБУ), а випуску і продажу державних короткострокових облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу.

2. Зниженням облікової ставки НБУ у зв’язку з падінням темпів інфляції. Однак вона все ще залишається несприятливою для інвес-тицій.

3. Проведенням жорсткішої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Крім традиційних вимог дотримання комерційними банками нормативів платоспроможності та ліквідності, яка контролюється НБУ станом на початок кожного місяця, НБУ встановив вимогу щоденної звітності за показниками достатності капіталу та ліквідності на основі щоденних балансів банків.

Платоспроможність банку це достатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Розраховують його як співвідношення власних коштів і активів, у тому числі зважених за ступенем ризику.

Ліквідність – це здатність банку забезпечити своєчасне виконання грошових зобов’язань. Її визначають за збалансованістю між строками і сумами погашення активів і строками й сумами виконання зобов’язань банку. Показники достатності капіталу та ліквідності є оціночними показниками діяльності банку і встановлюються з метою оптимального регулювання активних та пасивних операцій банків з точки зору підтримки необхідного рівня ліквідності.

Наслідком політики монетарних рестрикцій (обмежень) стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Однак ця політика стала однією з причин поглиблення інвестиційної, зокрема економічної, кризи. У зв’язку з цим політика мінімізації емісійних джерел фінансування дефіциту бюджету має бути доповнена кредитно-грошовою політикою, сприятливою для інвестицій.

Кредитно-грошова політика здійснюється у кількох напрямах.

1. Регулювання ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов’язання перед вкладниками. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства банків.

2. Управління державним боргом впливає на розподіл позикового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям кредитно-грошового регулювання застосовується в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості. Використовують різні методи управління державним боргом: купівля-продаж державних зобов’язань, зміна їхньої ціни та умов продажу, підвищення привабливості для приватних інвесторів. Так, здійснюючи управління державним боргом, центральний банк бере активну участь в організації розміщення державних позик, провадить операції з продажу облігацій, виконує функцію доставки державних цінних паперів на місця тощо. Крім того, він здійснює на ринку купівлю і продаж таких державних цінних паперів, як векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості. Купівля-продаж центральним банком таких паперів є важливим засобом впливу на грошовий ринок, а отже, на економічну кон’юнктуру в цілому. Зміна портфеля векселів державної скарбниці в центральному банку – це один з показників відповідної кредитної політики, яку здійснює банк (кредитної експансії при збільшенні портфеля чи кредитної рестрикції при його зменшенні).

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Kredytno Groschova Polit (99.5 KiB, Завантажень: 0)

Сторінка: 1 2 3 4
завантаження...
WordPress: 23.46MB | MySQL:26 | 0,337sec