Реферат на тему: «УКРАЇНСЬКИЙ ІРРАЦІОНАЛІЗМ, АБО «ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ»

ЗМІСТ

Вступ    3

Філософія серця Григорія Сковороди    7

Роль серця й душі у філософії Миколи Гоголя    10

Натуралістична проблема серця Петра Куліша    14

Філософія серця Памфіла Юркевича    19

Висновок    25

Список використаних джерел    27

Вступ

Прийняття Верховною Радою УРСР шістнадцятого липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та волевиявлення українського народу на референдумі першого грудня 1991 року стали найважливішими віхами в історії українців. За багато років Україна отримала реальну можливість забезпечити національно-культурне відродження, історичну свідомість і традиції функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Законом України “Про освіту” передбачено посилення діяльності органів освіти на всіх її рівнях щодо формування в молоді шанобливого ставлення до нашої минувшини, вміння аргументовано й активно захищати національні цінності, водночас поважно ставитись до духовності інших народів. Важливим засобом тут має стати курс української національної філософії. Поняття “національної” вжито не випадково. Адже кожний народ вирізняється своєю національною культурою, своїм світоглядом, вищим типом якого є філософія. Оскільки філософія значною мірою є світоглядним предметом, поняття “національна” означає як те, наскільки глибоко проникла філософія у світогляд того чи іншого народу, так і те, як у філософії віддзеркалюються його національні особливості.

Філософія в сучасному її розумінні — це мудрість осягнення світу природи, світу людини з її мисленням на основі розвитку знань та досвіду людського життя. Немає жодної сфери поза увагою філософії. Як і для будь-якого виду знань, атрибутом філософії є людське осмислення джерела, змісту й перспективи буття людини у Всесвіті. Однак філософія виділяється тим, що в її сфері суб’єкт-об’єкт має необмежений у просторі й часі характер, сягаючи загальносвітоглядного рівня. У цьому полягає теоретичний її спектр і функція. Передумовами теоретичної філософії були філософські системи в культурах Індії, Китаю, Давньої Греції. Зміст теоретичної філософії започатковано у сформульованих Аристотелем і розвинутих у Новий час основних поняттях та принципах, що стали атрибутивними кожної окремої науки. Генетичне теоретична філософія складається з Першої філософії (онтології) і Другої філософії (гносеології або епістемології). Своєрідним синтезом цих Двох філософій виступає Соціальна філософія, як перехідна від теоретичної до практичної. На відміну від теоретичної, практична філософія може розглядатись як обмежений у просторі і часі вияв теоретичної філософії. Одним із цих виявів, зокрема, є національна філософія, що відбиває історичну специфіку буття нації, в силу цього складаючи її духовний потенціал. Співвідношення між теоретичною і практичною філософією подібне співвідношенню між цілим і частиною, загальним і окремим. Діапазон практичної філософії досить широкий — від усвідомлення й вибору особистістю ціннісних орієнтацій, визначення мети власної життєдіяльності та засобів її реалізації до набору аналогічних компонентів на вищих рівнях соціальної інтеграції (клас, група, нація, держава тощо).

Оскільки філософія є складником культури, а культура так чи інакше є національною, то і філософія не може не мати національної форми. Але націям, як і окремим людям, властиве спілкування, тому процес формування національної філософії відбувається не обабіч культури і філософії інших націй, а шляхом своєрідного переливу однієї в іншу, не порушуючи водночас основних засад національної. У контексті цього поняття українська філософія нетотожне поняттю філософія в Україні. За обсягом впливу на духовне життя нашого народу філософські ідеї, що проникли в Україну, тривалий час переважали у зв’язку з її історичними умовами, її долею. Поняття “філософія в Україні” означає “влиття” теоретичних концептів філософії, їх трансформацію у живий розвиток української нації, духовним продуктом якої є поняття української національної філософії.

Зайвим буде наголошувати на актуальності правильного розуміння засад національної філософії в системі національної культури. Йдеться про необхідність відтворення й розвитку самобутності української філософії в контексті сучасної цивілізації. Не вип’ячування, не всевихваляння, не месіанські нотки мають звучати в нашій духовності, у нашій освіті на всіх її рівнях, а толерантність рівноправ’я, повага до інших, незалежно від їх національного походження, як це й історично властиве українцям. Але й поступатись, принижувати національну гідність, приналежність до свого народу, його минувшини і сьогодення є негідною справою. Діалектичний зв’язок має кожним з нас визнаватися як об’єктивність процесу розвитку кожного народу, українського у тому числі; рівноправного, так само творчого, як і будь-який інший.

Між тим спостерігається подвійність підходу в справі оцінки нашої минувшини та її значення для сьогодення. Одні вважають, що слід відмовитися від звернення до минулого і зосередитися на оволодінні сучасними здобутками цивілізації, мовляв, у нашій духовній спадщині немає нічого повчального для сучасного розвитку. Інші, навпаки, дотримуються погляду, згідно з яким лише спираючись на власний досвід, власну історію, хоч і важку, але повчальну, враховуючи прикрі помилки, можна мобілізувати усі сили для утвердження справжньої суверенності. Друга позиція, безперечно, переважаюча. Ще жоден народ у світі не відмовився від своєї самобутності, а вона, як відомо, складається протягом досить тривалого часу й непідвладна будь-кому персонально.

Масштабність та глибина національного і міжнаціонального піднімаються до рівня філософського узагальнення. Що ж до українського національного мислення, то його виникнення й становлення було нетрадиційним, здійснювалось за важких історичних умов. Тому оволодіння основами української філософії є справою честі й гідності не лише кожної молодої людини, що здобуває вищу освіту, але й пересічного громадянина, який живе у середовищі терплячого, просякнутого духом поваги до інших українського народу. Однак, становлення української філософії відбувалося не раптово, а в міру нагромадження відповідних умов як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, про що мова піде далі.[4]

Проблема гносеології в українській філософії завжди була і є досить актуальною. Вона неоднозначно трактувалася різними її представниками. Однак ця трактовка мала, так би мовити, розвиваючий характер у відповідності з соціально-економічними та політичними умовами, а також під впливом зростаючої ролі наукових знань, що завжди ставлять перед філософами нові завдання. Але осягнення дійсності в українській національній традиції так чи інакше, більшою або меншою мірою, пов’язане з специфікою української душі, якоїсь надзвичайної чутливості, співпереживання, що не піддається раціональному поясненню. Цю її особливість можна вважати певним виявом ірраціоналізму, що склався до того, як він став поширеним явищем в європейській філософії двадцятого сторіччя.

Продовжуючи гносеологічний аспект української філософії в дещо іншій площині, спонтанно виникає думка про можливість неприйнятності приведеної назви цього розділу. Звичайно, вислів “філософія серця” не тотожний за змістом поняттю “ірраціоналізм”.

Ірраціоналізм (від лат. irrationalis — нерозумний, несвідомий) — ідеалістичне філософське вчення, яке твердить про обмеженість раціонального пізнання,
протиставить йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання. Ірраціоналізм спрямований проти раціоналізму. Ірраціоналістичні тенденції виявлялись ще в міфології, релігії, середньовічній містиці. Гносеологічні корені ірраціоналізму криються в абстрактному, формальному, метафізичному тлумаченні розуму традиційним раціоналізмом, у зведенні розуму до розсудку, у тлумаченні людини тільки як гносеологічного суб’єкта. Основним аргументом ірраціоналізму є твердження, ніби розсудок здатний осягти лише явище, те, що зумовлене; сутність — абстрактне, безумовне — для нього недоступне. Ірраціоналізм оформився в 19 ст..

Але тут виникають принаймні два міркування. По-перше, ірраціональне невіддільне від раціонального оскільки обоє вони знаходяться у сфері пізнавальних зусиль людини, відмінність між ними полягає в межах рівня доведення будь-чого, або аргументації про будь-що за допомогою розуму, який, як засвідчує практика пізнавального процесу, неухильно звужує спектр ірраціонального, не долаючи його назовсім. Зазвичай до ірраціонального відносять усе, що стосується містичної сили або Бога, сутність якого логічному доведенню не підлягає. Але осмислення справ Божих неможливе без застосування сили розуму. Отже одне зумовлює існування іншого.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Ukr Irrac (147.0 KiB, Завантажень: 0)

Сторінка: 1 2 3 4 5
завантаження...
WordPress: 23.04MB | MySQL:26 | 0,607sec