Реферат на тему: «ХАРИЗМА ТА ЇЇ ПОЛІТИЧНА СУТНІСТЬ»

Вступ

Політологія розглядає лідерство як феномен політичного життя суспільства, досліджує його місце в системі владних відносин, механізми формування і функціонування, а також розробляє практичні рекомендації.

Лідер може бути визначений як особа, здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, спрямованої на задоволення інтересів даного співтовариства. Відповідно лідерство визначається як один із механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи виконує роль лідера, тобто об’єднує, спрямовує дії всієї групи, яка приймає і підтримує його дії.

Політичний лідер може бути визначений як авторитетна особа, яка здійснює переважний вплив на інших людей з метою інтеграції їхньої діяльності для досягнення спільних політичних цілей.

Вплив лідера має бути постійним і здійснюватися на все оточення лідера. Політичного лідера відрізняє явна перевага у впливі порівняно з впливом інших осіб, він спирається на його авторитет або принаймні на визнання правомірності його керівництва.

Класичною є типологія політичного лідерства М. Вебера, який виокремлює три типи політичного лідерства – традиційне, харизматичне й раціонально-легальне.

Традиційне лідерство грунтується на авторитеті звичаїв. Лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій і звичаїв. Традиційне лідерство характерне для доіндустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів – це насамперед влада аристократичної знаті.

 

Основні положення

Хари́зма — особливий позитивний вплив, який пояснюється властивостями особистості керівника, сугестора, його здатністю знаходити однодумців.
Хари́зма (грецькою χάρισμα , «милість, божественний дар, благодать»)— в сучасному широкому використанні якісь невизначені виняткові властивості, якими наділений лідер в групі своїх прихильників, шанувальників. Властива пророкам, царям, політикам, полководцям, керівникам тощо Зазвичай під харизмою розуміють емоційно-психічні здібності особи, завдяки яким його оцінюють як обдарованого особливими якостями і здатного робити ефективний вплив на інших.

Походження терміну

Слово χάρισμα уживалося в старогрецькій міфології для позначення здатності притягати до себе увагу. Харітами називалися старогрецькі богині краси, грації і витонченості. У християнстві позначає «дар Бога». У церковнослов’янських і російських перекладах новозавітних й інших текстів зазвичай передається словом «благодать»; в англійській мові — «grace».

Сучасне вживання

В соціологію термін ввів Є. Трельч. Поняття харизматичного авторитету займало важливе значення в рамках аналізу німецьким соціологом М. Вебером ідеальних типів держав. За його класичним визначенням: «Харизмою називається якість особи, що визнається надзвичайним, завдяки якому вона оцінюється, як обдарована надприродними, надлюдськими або, щонайменше, специфічно особливими силами і властивостями, не доступними іншим людям». Феномен харизми має місце в малих і особливо великих групах, де спостерігається персоніфікація ідеалів в процесі об’єднання. Харизма найчастіше виникає в екстремальних історичних умовах, коли формується відповідна соціально-психологічна потреба. Якості харизматичного лідера, що діє на релігійній або політичній арені, містифікуються. Його вважають пророком, гігантською історичною фігурою, рятівником, напівбогом, що здійснює «велику місію» приписуються всі успіхи його прихильників.

Навіть явні невдачі обертаються його прославлянням (втеча сприймається як порятунок, будь-які втрати — як необхідні жертви або підступи ворогів, абсурдні твердження — як незбагненна мудрість). Серед відомих історії харизматичних осіб є засновники світових релігій — Будда, пророк Мухаммед, Мойсей і Христос. До харізматів відносяться творці напрямів усередині світових релігій — Лютер і Кальвін, наприклад. З іншого боку, це великі державні і військові діячі, такі, як Чингисхан або Наполеон. У ХХ столітті серед таких діячів — не лише Гітлер і Муссоліні, Ленін, Сталін і Троцький, але й також Ганді, Мартин Лютер Кінг й Тупак Шакур. Властивість харизми відносна байдужа до роду діяльності і її морально-етичного змісту: харизматичним лідером з рівним успіхом може бути і святий, і злочинець.

Повсякденний вираз «У нього є харизма» означає, що людина справляє на оточуючих сильне враження, вони піддаються його чарівливості і готові слідувати за ним. Всупереч поширеній думці, цей термін не повинен застосовуватися для опису або згадки характеристик неживих предметів. Наприклад: «харизматичний дизайн».

 

Відомі сучасні харізматіки і нехрізматіки

Опитування громадської думки і огляди російських і світових ЗМІ дозволяють судити, що харизмою значною мірою наділені наступні відомі сучасники:
• Володимир Путін — президент РФ в 2000—2008 роках

• Вісенте Фокс — президент Мексики

• Біл Клінтон — екс-президент США

Разом з тим, по замітках в пресі, можна зробити висновок, що відсутність харизми не заважає бути відомим й навіть популярним. Так, наступні люди відомі люди харизмою не відрізнялися:

• Кондоліза Райс — держсекретар безпеки США

• Джордж Буш — президент США

Соціальний аспект історичної харизми

Зрозуміти сучасну історико-філософську думку й основні проблеми сьогодення неможливо поза зверненням до теоретичних джерел початку ХХ ст. У цей період (ми аж ніяк не применшуємо значення та впливу всіх інших) було запропоновано своєрідне бачення фундаментальних питань людського буття у його різноманітних вимірах. До таких особливих “заломлювань” теоретичної думки належить харизма (від гр. – милість, божественний дар, благодать), тобто виняткова обдарованість, наділеність конкретної особи, лідера, пророка, проповідника, політичного діяча тощо, дії, інституту чи символу надзвичайними якостями, надприродністю, непогрішимістю, святістю в очах певної кількості прихильників. Цей термін широко використовують у своїх соціологічних концепціях М.Вебер та Е.Трьольч.

Із початком становлення людської цивілізації відбувалося й оформлення трьох основних фігур, які почали претендувати на втілення ідей харизми: цар, жрець, пророк. На царя переносилася магічна функція вождя. Для патріархального суспільства з його рівнем свідомості людський колектив виступав засобом відтворення універсуму, а країна ототожнювалася з Ойкуменою, тому цар та його країна перебували в іпостасних відносинах із Богом, який не має над собою жодних вищих іпостасей. Зрозуміло, що подібні положення мали безліч варіантів: цар є сином та намісником Бога, який автоматично користується його славою і слухняний наказам божества.

Подібне осмислення одноосібної влади не лише зміцнювало її, але й сприяло формуванню основи для критики конкретних носіїв влади та оформленню ідеалів: якщо цар – намісник надземних інстанцій, то в його діяльності основним є не господарювання, а служіння, в якому необхідним виступає відданість. Принцип харизми так чи інакше освячував світську владу, але одночасно виключав її “приземлення”: “Немає влади, яка не від Бога” [6, 200], тому природно заключити, що влада, яка не “від Бога”, взагалі не може бути владою. Але хто б спробував нагадати царю про це? Офіційно санкціонований на роль прислужника божеству жрець, який займався вихованням дитини царя. В його силах було поставити під сумнів божественне походження останнього і зробити висновки на свою користь. Однак у царя і верховного жреця були спільні властивості: вони відстоювали теократію, яка спиралася на суму тим чи інших юридичних та релігійних норм. Саме тут харизма і поставила запитання про особистісну богодуховність царя, сприяла формуванню образу життя як служіння Богу.

У цьому аспекті варто порівняти два вислови представників Стародавньої Греції, які у певній мірі характеризують історичну харизму. Перший вислів належить Періклу: “Хоча лише нечисленні здатні творити політику, ми всі можемо оцінювати її [4, 20]. Другий також був сформульований його сучасником, видатним мислителем Платоном: “Найвищим принципом з усіх є той, що ніхто, ні чоловік, ні жінка, не повинен залишатися без проповідника. Так само не можна дозволити звикнути робити хоча би що то було на власний розсуд: байдуже через запопадливість чи через жвавість характеру. І на війні, і час мирний слід спрямувати свій погляд на вождя і вірно йти за ним. Навіть у найдрібніших питаннях треба діяти під керівництвом. Ось приклад: вставати, рухатися, митися або їсти слід… тільки тоді, коли це звелять робити. Одне слово, треба призвичаїти людську душу навіть не мріяти про самостійність дій і зробити її зовсім неспроможною до таких дій” [4, 20].

Окреслені вищі положення були засновані на еллінських цінностях і пізніше призвели до певного об’єднання ідей харизми та елітаризму. Звісно, вони пропагувалися і в інших цивілізаціях, і так чи інакше ставилися мислителями від Платона до Т.Карлейля у концепціях А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, у філософії інтуїтивізму та в теоріях еліт ХХ ст. Об’єктивний аналіз харизми та елітарності проявився і в українській історіософії і був представлений консервативно-елітарною моделлю суспільства В.Липинського.

Різні способи здійснити опис складного процесу руйнації соціальних та духовних структур “традиційного” західноєвропейського суспільства споріднюють багатьох мислителів. Разом із кризою класичної традиції завжди відбувається і руйнування будь-якої усталеної моделі людини з притаманними їй морально-естетичними та іншими цінностями зрозумілими й обґрунтованими уявленнями про світ. У відповідності до такої традиційної “моделі” здійснюється і формування “елітної спільності”, “елітної свідомості”. Саме в добу розквіту ідеологій (ХІХ–ХХ ст.) з особливою силою розвинулися утопічно-просвітницькі (за намірами) та тоталітарно-репресивні (за способами втілення) проекти побудови “щасливого” і “найкращого” суспільства.

На нашу думку, це пов’язане з тим, що чим більше людина стає залежною від тієї чи іншої групи людей у суспільстві, тим більшим стає її відчуження від людей, навіть перетворюється у вороже ставлення до них. Водночас цей процес супроводжується більш помітним спрощенням історичної “зрозумілості” різними корпоративними об’єднаннями та стосунками, які у принципі не в повній мірі є притаманними у ситуації нормального людського спілкування. Правда, саме ця “нормальність” носить тимчасовий характер і визначити її нелегко.

Одночасно формується і розвивається інформаційно-пропагандиська машина, що призначена для маніпулювання свідомістю людей. Результатом цього є, або має бути, стандартність мислення та поведінки з елементами конформізму. Адже запропоновані схеми поведінки через їх зовнішню прозорість та доступність не повинні допускати жодних сумнівів щодо їх правдивості. Саме в цьому криється майбутня небезпека різкої зміни ставлення до харизми.

Парадокс полягає в тому, що при характеристиці історичної харизми ніби здійснюється “обертання” порядку причинно-наслідкових зв’язків. Ми фактично лише “торкаємося” її мисленого аспекту. В таких умовах здійснюється формування ідеального ставлення до влади та її конструкції, але необхідно врахувати, що історична харизма може розглядатися у “вузькому” та “широкому” планах. Це призводить до того, що основні положення історичної харизми постійно уточнюються і змінюються. Але є й традиційні положення у європейській історико-культурній та релігійній думці. Як приклад унаочнення виступає образ Мойсея, який, за іудейськими та християнськими легендами, був першим пророком Яхве, законодавцем, релігійним наставником і політичним вождем єврейських племен у так званому виході з Єгипту до Ханаан (Палестина). Історичні події, відображені у цих легендах мали місце у другій половині другого тисячоліття до нашої ери приблизно за час правління 19 династії єгипетських фараонів. Стилізація образу Мойсея у дусі світських ідеалів з елементами харизми розпочалися в епоху еллінізму, коли грекомовні європейські письменники стали ототожнювати Мойсея з Мусеєм, учителем Орфея і розглядати його як культурного героя. Стоїчна філософія характеризувала Мойсея як законодавця, виховотеля народів, який у своїй програмі сформував проблеми моральної відповідальності близькі до положень Лікурга, Солона, Нуми Помпілія. Подібні характеристики є й у Йосифа Флавія.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Haryzma Ta Ii Polit Sutn (34.8 KiB, Завантажень: 2)

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 23.16MB | MySQL:26 | 0,557sec