РЕАБІЛІТАЦІЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА НАСИЛЛЯ Й ЖОРСТОКОСТІ. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Які перші кроки практичного психолога, якщо дитину (підлітка) звинуватять у здійсненні правопорушення?

Ваші почуття можуть бути найрізноманітнішими: ви можете злякатися, розсердитися, відчути сором, образу чи осуд, можливо, візьмете всю провину на себе, намагаючись виправдати і захистити. Ви можете здогадуватися, що батьки побили дитину, накричали на неї, позбавили привілеїв, і від цього бажання захистити дитину стають відчутнішими.

Первинну роботу з дитиною після трав­ми проводить практичний психолог аби виявити, наскільки дитина конт­ролює життя, наскільки адекватна, наскільки усвідомлює потреби.

Ситуації, пов’язані із насиллям та жорстокіс­тю передбачають співпрацю із правоохоронни­ми органами, засобами масової інформації. Тому аби убезпечити постраждалих та причет­них до випадку практичний психолог повинен прагнути виступати у позиції експерта.

Тобто — за результатами проведеної ро­боти з дитиною у письмовій формі донести до відповідних органів (прокуратури, міліції, вчителів, батьків, ЗМІ) результати обстежен­ня, які можуть загострити переживання дити­ни: «…Внаслідок проведеної роботи з дитиною

(підлітком) ПІБ спостерігається _________ у разі (опис можливих загрозливих для психічного стану дитини дій). Можливі _____ реко­мендації ____________».

Таким чином можна убезпечити дитину від неправомірних допитів, прискіпливих інтерв’ю тощо.

При роботі з дітьми, які постраждали від насилля або переживають горе, практичний психолог має звернути увагу на свій зовніш­ній вигляд. Якщо ви жінка — це має бути одяг, що підкреслює жіночність, тепло, затишок: широкі довгі спідниці, кофти з вирізом, на грудях не має бути прикрас, щоб можна було обійняти дитину. Може стати у нагоді шарф, хустка, щоб огорнути дитину.

Найкраще, якщо ви спершу поділитеся з дитиною своїми почуттями з приводу того, про що ви дізналися. Вислухайте дитину. Дай­те їй відреагувати на подію. Проясніть деталі того, що відбулося. Визначте разом шляхи вирішення проблеми, оголосіть про тимчасо­ве позбавлення деяких привілеїв, можливу реакцію оточення.

Спілкування можна розпочати наступним

чином: «Мене звати ______. Я психолог. Я розумію, що ти ____ (злишся, сердишся,

не хочеш говорити). Але моя робота _____. У нас є півгодини. Я можу виконати роботу формально, а можу побути з тобою, допомогти. Дивись, я ховаю усі папери ______».

Психолог має через деякий час намагатися розділити відпові­дальність з дитиною за ефективність наданої допомоги. У ході проведення бесіди у жод­ному разі не слід концентрува­ти увагу на тому, що слід було б зробити, щоб подія не відбула­ся. Тобто не питати «чому?», а питати «що?» «як?» «коли?».

Намагатися максимально бути у теперішньому, дотриму­ватися принципу «тут і тепер».

Травматична подія може порушити здатність дитини вирішувати поетапні завдання розвитку. Стратегії терапев­тичного втручання мають співвідноситися зі здібностями та уміннями, досвідом дити­ни. Наприклад, терапевтичний підхід, засно­ваний лише на словесних методах, не буде ефективним, якщо у дитини не розвинуті на­вички сприйняття інформації та вираження почуттів за допомогою мовлення.

Основні принципи реабілітації:

• орієнтація терапевтичних заходів на розвиток дитини;

• лікування (мається на увазі немедичне) має бути спрямоване на наслідки, що прояв­ляються у розвитку.

Спроба послідовного застосування винят­ково словесного спілкування викликало б сильну фрустрацію і почуття непридатності у дитини, яка і без того страждає від слабкої самоповаги. Методи роботи у цьому випадку мають бути найрізноманітніші: дитині легше відреагувати на подію за допомогою ство­рення колажу, малюнку, виконання вправи тощо. Основна мета — співпереживати ди­тині, допомогти емоційно прорефлексувати травматичну подію.

Ігротерапія є гарним методом лікувального підходу з урахуванням розвитку дитини.

Головна мета терапії дітей-жертв насиль­ства — допомогти їм розпізнати і адаптивно висловити свої почуття відносно переживань, пов’язаних зі зловживанням і нехтуванням.

Специфіка випадків насилля передбачає надання допомоги негайно. Психотерапев­тичні напрямки мають бути спрямовані на:

• когнітивну роботу з думками;

• створення декількох варіантів вибору поведінкових реакцій (зважаючи на поперед­ній негативний досвід);

• контроль за усуненням травматичної дії;

• контроль ефективності психотерапев­тичної допомоги.

Статистика свідчить, що у дітей, які зазна­ли насилля, фактори ризику значно зроста­ють таким чином:

1. Діти-жертви усемеро частіше зловжива­ють алкоголем або і наркотиками;

2. Діти-жертви удесятеро частіше здійсню­ють спроби суїциду;

3. Діти-жертви складають 60—70 % вті­качів, 98 % дитячої проституції припадає на них;

4. 60 % дітей страждає від проблем харчу­вання;

5.98 % страждають від численних розладів особистості;

5. У 85 % психіатричних клінічних випад­ках виявляється історія сексуального насиль­ства в дитинстві.

Залежно від віку та індивідуально-пси­хологічних рис особистості (характеру криміногенних чинників) сексуальне на­сильство може стати специфічною психо­логічною травмою, що впливає на фізичне здоров’я. Ця травма сприяє соціальній де­задаптації, може призвести до короткочас­них або пролонгованих психогенних станів або до загострення наявних патологій.

Психогенні і психосоціальні наслідки на­силля, пережитого у дитинстві:

• Посттравматичні стресові реакції (пов­торне переживання обставин насильства, уникання обставин, що нагадують про на­сильство, підвищена збудливість).

• Афективні порушення (депресія, дисфорія, комплекси провини і самозвинувачен­ня).

• Аутодеструктивна поведінка (суїцидальні спроби, наркоманія, порушення по­ведінки).

• Труднощі в сексуальній поведінці (про­ституція, порушення статевої ідентифікації, імпульсивність в сексуальній поведінці).

• Порушення медичного характеру (го­ловні болі, передменструальний синдром, спастичні коліти).

• Особистісні проблеми (проблеми вста­новлення довірливих стосунків, порушення самооцінки, надмірний контроль тощо).

Дж. Хіндман описала вісім факторів психічної травми, пов’язаних зі сприйняттям жертви сексуального насильства.

1. Сексуальна чуйність жертви.

2. Жах.

3. Викривлена ідентифікація злочинця.

4. Викривлена ідентифікація жертви.

5. Фобії або когнітивні порушення і навич­ки вирішувати ситуацію.

6. Приховуване повідомлення.

7. Катастрофа розкриття.

8. Травматичний зв’язок.

Англійський психолог Зайда Холл характе­ризує клієнтів, які в дитинстві зазнали сексу­ального насильства: «Вони — жертви життя, на все згодні і мовчазні», у них — низька са­мооцінка, вони відчувають себе ображеними, забрудненими.

Жертви насильства часто піддаються три­вожності, алкоголізму, депресіям, у них бува­ють порушення в харчуванні, настирливі спо­гади з образами, які повторюються у снах.

Часто допомоги потребують не лише постраждалі, а й діти (підлітки), які вчинили насил­ля. Багато дітей здійснюють правопорушення через незрілість, незнання законів, імпуль­сивність, тому що «всі так робили». Часто шок від першої «історії» може бути настільки сильним і повчальним, що стане хорошим уроком для дитини на все життя.

Частіше ж за все діти здійснюють право­порушення, починають бродяжити, вживати наркотики, алкоголь, здійснювати спроби самогубства, якщо в сім’ях немає підтрим­ки і турботи, порушуються особистісні про­сторові та психологічні межі, а стосунки в сім’ї будуються на тотальному контролі або на повній байдужості до дитини. Особливо це стосується наймолодших підлітків. Стар­ші підлітки, вживаючи алкоголь і сигарети, хочуть здаватися дорослими, отримати нові відчуття, стати незалежними і мужніми, а головне — залучитися до певної спільноти, значущої групи.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ, ЯКЩО ВОНА ЗАЗНАЛА НАСИЛЬСТВА?

Якщо дитина стала жертвою, необхідно спрямувати роботу перш за все на емоційне відреагування того, що сталося: вислухай­те деталі, дайте виплакатися. Однак не наполягайте на подробицях, якщо дитина не готова розповідати вам про них. Можливо, вона поділиться тільки почуттями: як усе було жахливо, образливо, самотньо. Ваша реакція дуже важлива: якщо ви розпочнете із пов­чань: «Ми ж про це сто разів говорили, а ти не послухався і пішов сам через парк…» або не зрозумієте почуття: «Нічого страшного не трапилося, голо­вне, що ти живий…», то навряд чи ви допоможете їй. Мало­ймовірно, що вона колись іще поділиться з вами переживан­нями. Слід пристосовуватися до дій дитини, до її потреб у цій ситуації. Можливо, краще пояснити, чому деякі люди чи­нять насильство — багато з них просто хворі.

У більшості випадків насиль­ства щодо дитини постраждалі обов’язково потребують кон­сультацій психолога, психоте­рапевта або психіатра. У житті неможливо передбачити усі небез­пеки і прикрощі. А рідко хто з людей не був обкрадений, обдурений шахраями або від­чував неприємні дотики навіть у транспорті. Підлітку, як і кожній людині, важливо поді­литися своїм горем з тим, кому він довіряє. Краще, якщо цими людьми є його батьки, психолог.

Але будьте готові до того, що довіриться вам підліток лише тоді, коли зможе відчути з вашого боку високий рівень довіри, взаємної підтримки.

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ЯК ПРОФІЛАКТИКА ЖОРСТОКОСТІ ТА НАСИЛЛЯ

Алкоголь допомагає їм звільнитися від сором’язливості і тривоги, його вживання може служити формою протесту проти бать­ків і суспільства.

Насправді, алкоголь і куріння є елемен­том дорослого життя, хоча багато дорослих чоловіків і жінок абсолютно не палять і не п’ють, і дітям важливо знати про це. У будь-якому випадку, незалежно від того, чи ви самі палите, вживаєте алкоголь чи ні, ви повинні донести до дитини мінімум три речі:

• про вплив тютюнового диму і алкоголю на організм, особливо молодий;

• намагатися сформувати у дитини від­повідальність за своє здоров’я;

• кожна людина, як і ви самі, якщо ви­рішили не відмовлятися від алкоголю та тю­тюну, в ім’я збереження здоров’я, повинні визначити свою особисту дозу спиртного і сигарет.

У нашій культурі заведено випивати, ідея «пити не можна, бо це шкідливо» не спрацьо­вує, але навчити дитину обмежувати себе і зупинятися — можна. І ваш особистий при­клад — найкраща допомога. Звичайно, слід намагатися, щоб дитина не курила і не вжи­вала алкоголь до дорослого віку.

З неблагополуччям в сім’ї часто пов’язана і підліткова наркоманія, багато підлітків, які вживають наркотики, хочуть випробувати нові, незвичайні відчуття, ними керує ці­кавість, бажання дізнатися «що там, за ме­жею дозволеного». За допомогою наркотику вони намагаються позбутися напруження, неспокою і проблем.

10—13-річні діти рідко вживають нарко­тики. Однак не може не турбувати той факт, що в школі або на вулиці рано чи пізно дитина зіткнеться з кимось, хто вживав, вживає або запропонує їх.

Тому дитина в ім’я безпеки свого здоров’я повинна вміти усвідомлено сказати: «Ні». По­ясніть, що незважаючи на думку, начебто до деяких слабких наркотиків звикнути немож­ливо, наркотики не варто пробувати ніколи. Звикання може статися швидко і непомітно. Згодом людина може зупинитися, але швидше за все повністю вилікуватися від наркотичної залежності вона вже ніколи не зможе. Вона на все життя залишається хронічної хворою, з періодами ремісій та загострень, із серйозни­ми порушеннями здоров’я. Наведіть приклади з життя знаменитостей. Однак намагайтеся не бути дуже наполегливими, адже забороне­ний плід може здатися їй дуже «смачним».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НІ НАСИЛЬСТВУ

Семінар-практикум для батьків

Насильство в сім’ї необов’язково означає фізичне покарання. Виявляється, в житті є багато дій, які можна вважати насильницькими. Не всі знають про це. Багато дітей несвідомо піддаються насильству. Дуже важливо знати цю інформацію, щоб надалі не допустити випадків насильства проти дитини. Адже часто психологічний тиск може не менше ранити дитину, аніж побиття.

 

Мета: поглибити знання батьків з питань запобігання насильства, надати інформацію про види насилля, розглянути небезпечні для дітей ситуації та способи їх уникнення.

Вступ

На цій зустрічі ми поговоримо про речі, які діти не завжди обговорюють з батьками — про насилля і те, як діти можуть його уникнути.

Знайомство

Назвіть, будь ласка, своє ім’я і скажіть, коли ви найбільше переживаєте за свою ди­тину.

Правила

Які умови роботи потрібні, щоб вам було комфортно?

Очікування

Сформулюйте, будь ласка, очікування щодо теми нашої зустрічі. Чого ви чекаєте від себе, від інших упродовж семінару?

Інформаційне повідомлення

Всесвітня організація охорони здоров’я

(ВООЗ) визначає насилля як глобальну загрозу здоров’ю. За даними статистики, у світі кожна четверта жінка та кожен десятий чоловік зазнає його.

Взагалі, насилля — це дії, що принижують людську гідність, завдають шкоди здоров’ю, а іноді й життю людини.

Існують такі його види:

фізичне — побит­тя, штовхання та нанесення інших тілесних ушкоджень;

психічне та емоційне — глузу­вання, пригнічення волі, образа, приниження, примус, пліткарство і все, що спричиняє не­гативний ефект на емоційний і поведінковий розвиток людини;

моральне — залякування та погрози;

релігійне — примушування до участі у релігійних обрядах;

духовне — позбавлення людини змоги вчитися і розвиватися;

сексу­альне — ймовірна або фактична сексуальна експлуатація людини;

зневага — нехтуван­ня важливими аспектами турботи про лю­дину, що може призвести до погіршення її здоров’я.

Мозковий штурм «Хто може здійснювати насил­ля?»

Ведучий. Ми з’ясували, ще таке насильницькі дії, назва­ли випадки насилля, а тепер давайте подумаємо: хто може його здійснювати чи від когс воно може походити.

(До уваги ведучого! Потрібно занотувати всі відповіді учасників і підбити підсум­ки.)

Вправа «Вчинки дітей»

Бувають ситуації, які можуть спровокувати насилля Часто людина сама своєю поведінкою, діями, створює умови для виник­нення таких ситуацій. Які дії підлітка можуть призвести до насилля над ним?

Ведучий пропонує об’єднатись у три групи та написати усі можливі варіанти дій дитини. Після роботи у підгрупах відбувається дис­кусія на загальній групі.

Обговорення

— Які висновки ми можемо зробити?

— Які думки виникли у вас в результаті виконання цієї роботи?

Висновок

Поведінку, яка може спровокувати насил­ля, називають «віктимною» (від лат. «жерт­ва» ), тобто людина поводиться як потенційна жертва, створюючи передумови до насилля. Поведінка може бути провокативною та не­обережною. Провокативною вважається по­ведінка, коли потенційна жертва спілкується з незнайомими чи малознайомими людьми, відвідує їхні квартири, залишається наодинці з цими людьми, вживає з ними спиртні напої, не відхиляє натяків на сексуальні зближення, дозволяє різноманітні жарти сексуального характеру, дотики. Необережна поведінка не є провокативною, але створює відповід­ні умови для зґвалтування. Це можуть бути необачні вчинки, наприклад, поява у темну пору доби в безлюдному місці. Якщо дитина знає про це, її шанси стати жертвою значно меншають.

Мозковий штурм «Де можна зазнати на­силля?»

Усі відповіді ведучий записує й узагаль­нює.

Вправа «Пам’ятка»                                                                        Учасникам пропонується об’єднатися у групи і розробити пам’ятку: як дитина може уникнути насилля і захистити себе. Наступ­ним етапом роботи є презентація і обговорен­ня розробок батьків.

Обговорення

— Які почуття викликала робота?

— Які були труднощі при виконанні?

Мозковий штурм «Куди звернутися?»

Ведучий. Скажіть, будь ласка, до кого ди­тина може звернутися, якщо вона зазнала насилля або їй погрожують? (Усі відповіді учасників записують.) Як захистити дитину від морального насилля? Що ви можете зро­бити, щоб діти почували себе щасливими?

Вправа «Мудра порада»

Мета: усвідомити свої наміри.

Ведучий. Уявіть собі, що всередині вас зву­чить мудрий голос, який хотів би допомогти збагатити ваше життя. Він може дати вам по­раду на найближче майбутнє. Що ж говорить це послання? У вас є 10 хв., щоб вислухати його і записати почуте.

Запитання:

— Що говорить ваш внутрішній голос?

— Які почуття викликало це завдання?

Підсумки

— Які ваші враження від цього семінару?

— Що було корисним?

— Що викликало труднощі?

завантаження...
WordPress: 22.97MB | MySQL:26 | 0,641sec