РАЗ ДОБРОМ НАГРІТЕ СЕРЦЕ – ВІК НЕ ОХОЛОНЕ

РАЗ ДОБРОМ НАГРІТЕ СЕРЦЕ – ВІК НЕ ОХОЛОНЕ 

Мета. Виховувати в учнів почуття лю­бові, милосердя, доброти до людей, приро­ди, землі-годувальниці, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбувають­ся в житті.

Обладнання.   Вислови:

Думай добре, роби добре – і буде добро. Білецький-Носенко

Досконалість людини – це здатність давати добро і користь ближньому.

Григорій Сковорода

Криниця без води – просто яма, так і лю­дина без доброти – сама тільки оболонка.

Гете

Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна.

Гете

Раз добром нагріте серце – вік не охолоне.

Т.Г. Шевченко

Вчитель.

Людина починається з добра

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта — не тільки те,

Що обіймає тепле слово,

В цім почутті така основа.

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш, людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Милосердя й доброта – як два крила, на яких тримається людство. Як же могло статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основ­ному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи Чорнобиль? Хіба без них не можна бути милосердними? Хіба в звичайному плині життя немає лю­дей, які потребують допомоги?

Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося до­помогти знедоленому, нещасному, поділи­тися шматком хліба, дати притулок без­домному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.

Доброта і милосердя – багатоликі. Пот­реба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хитається під ногами.

В Україні живе майже 2 мільйонів одиноких людей. Близько 200 тисяч із них цілком або частково нездатні обслуговувати себе. 15 тисяч із них проживають у будинках -інтернатах, їх об’єднує немічність, са­мотність. У злигоднях живуть 1150 тисяч наших земляків. Близько 30 тисяч із них мешкають у напіврозвалених халупах. 70 тисяч – ті, хто отримає мізерну пенсію. Є, і таких немало, що існують на межі бідності.

Сумні цифри, незвичні. Та це – правда життя. Важко уявити, що люди стражда­ють не тільки від того, що не щодня мають свіжий хліб, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день!».

А чи задумувались ви над тим, що таке доброта? Звичайна людська доброта? Доб­росердечність? Чуйність?

Інтерактивний прийом «Мозкова   атака»

Вчитель. Справді, різні люди є на світі, з різними натурами, характерами, інтере­сами і смаками. А все ж хочеться вірити, що хороших людей більше. Письменник, учений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добре – і буде добро». Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На злі далеко не заїдеш. Зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, лю­бити. І якщо з юних літ не вгамувати злість, душа людська не ширшає – вона обростає ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись – і висохло у душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, ру­хатися вперед. Отже, добро – не наука, во­но – дія. Прикладів тому безліч у нашому житті, вони на кожному кроці.

1-й учень. У Вавилоні був такий звичай: недужого виносили на майдан чи дорогу. Ко­жен, хто йшов повз нього, підходив, розпи­тував, коли знав якийсь засіб, радив нещас­ному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассірійців, і в єгиптян -звичай чинити добро безкорисливо.

2-й учень. Колись у Сербії був такий за­кон: той, хто одружувався, мав посадити 75 оливкових дерев. Оливки живуть і пло­доносять 400 років. Уже давно немає тих, хто саджав ці дерева. Забули їхні імена, імена їхніх правнуків, а дерева, посаджені в XVII столітті, плодоносять і радують лю­дей ще й сьогодні.

3-й учень. Прекрасний звичай побутує й нині на Кавказі. Високо в горах саджають плодові дерева. Випадковий мандрівник, втамувавши голод чи спрагу, не може навіть подякувати, бо не знає кому. Але смуга відчуження відступає. Чужі стають рідними, близькими, коли потрапляють у скруту.

4-й учень. Григорій Сковорода був переконаний, що досконалість людини -це здатність давати добро і користь ближньому.

Робота в групах

(Клас об’єднано в групи. Кожна група отримала текст для обговорення).

І-група.

Двоє ленінградських хлопчиків-сиріт вирішили продати батьків бушлат, щоб на одержані гроші викупити хліб у бу­лочній за картками. Молодший братик залишився вдома, а старший (йому не бу­ло й 11 років) пішов на товкучку. Поку­пець знайшовся швидко, хлопець навіть не встиг роздивитися його, не запам’ятав обличчя. Щасливий, він повернувся додому. Розтуливши кулачок з грішми, зойкнув. Згадав, що в кишені проданого бушлата були хлібні картки. «По хліб піду завт­ра», – сказав меншому брат і ліг. А про се­бе подумав, може, вночі помремо. Взимку темніє швидко, а цієї довгої зимової ночі так і не заснув старший. Допомоги чека­ти нізвідки, а він уже знав, що буває з лю­диною, в якої нема хліба. Лише вранці хлопчик, зморений безсонням, стулив повіки, як почув стукіт у двері. «Не буду відчиняти», промайнула думка, але все ж підійшов до дверей, прочинив їх. Від та­кої несподіванки, здавалося, завмер. На порозі стояв покупець батькового бушла­та. «Ти що ж хлібні картки забув?!» -сказав і протягнув хлопчикові ці рятівні листочки (тоді у картках писалася адре­са і прізвище). Незнайомець швидко зник, а брати плакали від радості.

II група.

Уривок з української народної казки «Названий батько».

…Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невеличка, тільки чистенька. Прийшов дід отой та такий уже зробився обшарпаний, обідраний.

– Дайте,- каже, – хоч шматочок хліба. То той чоловік:

– Ідіть, – каже, – дідусю, в хату, там вас нагодують.

Приходить він у хату. Жінка як гляну­ла на нього, що він такий обідраний, по­жаліла його, пішла в комору, винесла оде­жу, дала йому. Надів він… Та як надів, во­на глянула, аж у нього на грудях така ра­на велика, така страшна…

Посадила його за стіл, нагодувала, на­поїла… А тоді чоловік питає:

–   Скажіть мені, дідусю, від чого у вас рана на грудях?

–   А це, – каже, – така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зосталося жити.

–   Оце лихо! — каже жінка. – І немає на неї ніяких ліків?

–   Є, – каже дід, – та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.

Тоді чоловік:

– А чому ж не дати? Аби міг. Кажіть,які.

– Та такі, – каже дід, як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату та все йо­го добро згорить, то тоді взяти попелу та й затоптати мені рану, то так і за­
гоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?

Замислився найменший брат. Довго ду­мав, а тоді до жінки:

–    А як, жінко, думаєш.?

–   Та так, – каже жінка, що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як ум­ре, то вже йому другого життя не буде.

–   Ну, коли так, каже чоловік, – то винось дітей з хати. Повиносили вони дітей, самі повиходили… Глянув чоловік на хату- жаль йому стало добра! А лю­дину ще більше жаль! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум’ям і взялася- де й ділась. А замість неї постала інша хата, така гарна та й пишна. А дід стоїть та тільки всміхається.

Вчитель. Чому навчають нас ці життєві ситуації? Чи треба  платити за добро?

 

Інтерактивний прийом «Займи позицію»

Учні   об’єднуються   в   групи:   «ТАК», «НІ», «НЕ ВИЗНАЧИВСЯ». Кожна група висловлює свою думку.

(Якщо хтось змінив свою думку, може перейти в іншу групу).

Вчитель. Людська порядність, доброта не має меж. Ми сьогодні маємо бути мило­сердними не тільки до людей, а й до всього, що нас оточує: тварин, рослин. Неда­ремно говорять, що криниця без води – просто яма, так і людина без доброти –
са   ма тільки оболонка.
Учень.
Хіба чекати плати за добро?

Нехай в руці зламається перо.
Нехай твоя зламається рука.
Що за добро добра собі чека,
Добро твориться просто – ні за так,
Так, як цвіте і опадає мак,
Як хмарка в’ється і сміється пташка,
Як трудиться мурашка-горопашка.

                                                             Іван Драч

Вчитель. Тож хай світлими і чистими  будуть ваші помисли, а всі справи – доб­рими. А щоб знищити кривду, неприязнь,  нещастя, у кожного закладено так багато добра.    Не    шкодуйте    його    роздавати родичам,  друзям,  незнайомим,  не лінуйтесь щодня робити найлегшу справу – дарувати хоч краплину добра всьому живому на землі. І негаразди щезнуть.

Подивіться навкруги і уявіть собі, що поруч тільки гарні люди, які завжди допоможуть, підтримають. І нехай кожен із вас задумається: «А чи все я зробив для того, щоб   людям   було   біля   мене   затишно, спокійно?». Тож пам’ятайте, що доброта – ознака сили, а не слабкості. І нехай завжди супроводжують вас слова геніального поета Т. Шевченка: «Раз добром нагріте серце – вік не охолоне».

Віддані людям тепло і душевна доброта обов’язково повернуться до вас. Бо ми по­слані на землю, щоб примножувати добро і красу, творити земний рай, а не бути ли­ше споживачами. Маємо таке коротке життя, тож хай не буде в ньому місця злим помислам. Хай оживає істина стара: людина починається з добра.

завантаження...
WordPress: 22.89MB | MySQL:26 | 0,617sec