РАДІАЦІЙНІ АВАРІЇ

Будь-яка незапланована подія на будь-якому об’єкті з радіаційною чи радіаційно — ядерною технологією, якщо при виникненні цієї події виконується дві необхідні і достатні умови: втрата контролю над джерелом; реальне або потенційне опромінення людей, пов’язане з втратою контролю над джерелом. Під визначення радіаційної аварії підпадає широкий спектр таких подій, як крадіжки чи втрати поодиноких закритих джерел гамма-випромінювання, неконтрольовані розгерметизації джерел, що містять гамма-, бета- і альфа-випромінювачі, включаючи радіонуклідні нейтронні джерела.

Масштаб радіаційної аварії визначається розміром територій, а також чисельністю персоналу і населення, які втягнені до неї. За своїм масштабом радіаційні аварії поділяються на два великих класи: промислові та комунальні.

До класу промислових відносяться такі радіаційні аварії, наслідки яких не поширюються за межі територій виробничих приміщень і проммайданчика об’єкту, а аварійне опромінювання може отримувати лише персонал.

До класу комунальних відносяться радіаційні аварії, наслідки яких не обмежуються приміщеннями об’єкту і його проммайданчиком, а поширюються на оточуючі території, де проживає населення. Останнє стає, таким чином, об’єктом реального чи потенційного аварійного опромінювання.

За масштабом комунальні радіаційні аварії більш детально поділяються на локальні, регіональні і глобальні. Глобальна радіаційна аварія може бути і транскордонною.

Основними уражальними чинниками при радіаційних аваріях є радіаційний вплив (аварійне опромінення) на організм людини і радіоактивне забруднення навколишнього середовища, продуктів харчування, питної води, сільськогосподарської сировини і сільгоспугідь, об’єктів довкілля (повітря, води, ґрунту, рослин тощо).

У розвитку комунальних радіаційних аварій, подібної аварії на Чорнобильській атомній електростанції, виділяють три основних часових фази їх розвитку:

– період ранньої фази тривалістю від декількох годин до одного-двох місяців після початку аварії. У цій фазі можливе зовнішнє і внутрішнє опромінення населення за рахунок присутності у навколишньому середовищі короткоживучих радіонуклідів, включаючи благородні гази і викиди радіоізотопів йоду. Зовнішнє опромінення — від радіоактивної хмари аварійного джерела (установки), від шлейфу випадінь з радіоактивної хмари, а також поверхневе забруднення радіонуклідами шкіри, одягу, інших поверхонь. Внутрішнє опромінення шляхом вдихання радіонуклідів, що містяться у шлейфі та за рахунок надходження радіоізотопів йоду інгаляційно, з продуктами харчування і питною водою (перорально);

  • середня фаза аварії починається через один—два місяці і завершується через 1—2 роки після її початку. На цій фазі аваріїосновними джерелами внутрішнього опромінення є радіоізотопи цезія (ШС§, ШС§ і ШС§) і стронція (808г, 908г), які надходили з продуктами харчування, що вироблені на радіоактивно забруднених територіях. До кінця середньої фази основним джерелом зовнішнього гамма-випромінювання були випадіння 134С§,С§ на ґрунт, а внутрішнього – ШС§, ШС§ і 908г в продуктах харчування;
  • пізня фаза починається через 1—2 роки після початку аварії.У цій фазі основним джерелом зовнішнього опромінення є ШС§у випадах на ґрунт, а внутрішнього – ШС§ і 908г у продуктах
    харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях.

    Протирадіаційний захист населення в умовах радіаційної аварії базується на системі протирадіаційних заходів (контрзаходів), що практично завжди є втручанням у нормальну життєдіяльність людей, а також у сферу нормального соціально-побутового, господарського і культурного функціонування територій.

    У залежності від масштабів і фаз радіаційної аварії, а також від рівнів прогнозних аварійних доз опромінення контрзаходи умовно поділяються на термінові, невідкладні і довгострокові.

    Акцентуємо увагу тільки на основних термінових і невідкладних контрзаходах.

    До основних та найбільш ефективних термінових і невідкладних протирадіаційних захисних заходів на початковій фазі аварії належать:

  • укриття населення;
  • обмеження у режимі поведінки (обмеження часу перебування на відкритому повітрі);
  • евакуація;
    • фармакологічна профілактика опромінення щитовидної залози радіоактивними ізотопами йоду за допомогою препаратів стабільного йоду (йодна профілактика).

    Основою для прийняття рішення стосовно доцільності (недоцільності) проведення того чи іншого контрзаходу є оцінка і порівняння збитку, завданого втручанням, викликаним даним контрзаходом, з користю для здоров’я, за рахунок дози, відвернутої цим втручанням (для яких вводяться рівні виправданості та безумовної виправданості, що приведені в табл. 1).

    Таблиця 1.

    Найнижчі межі виправданості та рівні безумовної виправданості для проведення контрзаходів

    Контрзахід

    Відвернута доза за перші 2 тижні після аварії

    Межі виправданості

    Рівні безумовної виправданості

    мЗв

    мГр

    мЗв

    мГ|

    На

    все тіло

    На

    щитовидну залозу

    На

    шкіру

    На

    все тіло

    На щитовидну залозу

    На

    шкіру

    Укриття

    5

    50

    100

    50

    300

    500

    Евакуація

    50

    300

    500

    500

    1000

    3000

    Йодна профілактика
    Діти

    50

    200

    Дорослі

    200

    500

    Обмеження перебування на відкритому повітрі
    Діти

    1

    20

    50

    10

    100

    300

    Дорослі

    2

    100

    200

    20

    300

    1000

    Згідно з положеннями “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ -97)” межі виправданості та рівні безумовної виправданості для основних контрзаходів (на прикладі укриття) трактуються як:

    а) Укриття населення в будинках чи спеціальних спорудах (в основному, цегляних, бетонних, товстостінних) має за мету запобігання передусім дозам зовнішнього опромінення, а при відповідній герметизації — і внутрішнього опромінення, пов’язаного з інгаляційним надходженням радіойоду, а також випадінням газоаерозолей на відкриті ділянки шкіри. При цьому, якщо відвернута при такій акції доза на все тіло, щитовидну залозу та шкіру виявиться меншою за 5 мЗв, 50 та 100 мГр відповідно, то особа, яка відповідає за прийняття рішення про проведення укриття населення, має всі підстави відмовитися від введення цього досить дискомфортного заходу.

    б) З іншої сторони, якщо дозиметричні розрахунки показують, що укриття може забезпечити відвернення доз на все тіло, щитовидну залозу та шкіру, що досягають (і навіть перевищують) 50 мЗв, 300 і 500 мГр відповідно, то введення такого контрзаходу не тільки доцільне, але й, чим швидше він буде застосований, тим більшого ефекту вдасться досягти.

Сторінка: 1 2 3 4 5
завантаження...
WordPress: 22.99MB | MySQL:26 | 0,319sec