Психолого-педагогічний семінар: Ситуація успіху в навчальній діяльності школяра і шляхи її створення

Національна доктрина розвитку освіти ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення й самовираження. Зрозуміло, що не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю навчатися здатні всі. Для цього процес навчання має бути максимально наближеним до запитів І можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мис­лення є висока пізнавальна ак­тивність учнів. Ефективне засво­єння знань передбачає таку орга­нізацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумо­вих і практичних дій кожної дити­ни. Пошуки методів навчання, що активізували б вплив на процес навчання, призводять до підви­щення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьо­му психологічно обґрунтований вигляд має така організація уро­ку, за якої діти вчаться не з при­мусу, але з бажанням і за внутрі­шніми потребами.

Традиційні уроки дають дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального дня, коли, наприклад, вона біля дош­ки. Левову частку іншого часу учень в кращому разі слухає вчи­теля, а частіше просто очікує пе­рерви. Пасивність неминуче спри­чинює втрату інтересу до предме­та і до навчання загалом, енергія знаходить вихід у порушеннях дис­ципліни тощо.

Кожній дитині притаманні са­мобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам’яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швид­кість засвоєння навичок тощо. Тому всередині кожної вікової групи    існують    індивідуальні відмінності, що залежать від при­родних задатків, умов життя й ви­ховання дитини.

Кожній людині притаманні за­гальні здібності, які виявляються в усіх видах діяльності (розумові здібності, пам’ять, увага) і спе­ціальні (музичний слух, творча уява тощо). Для успішної життєді­яльності має значення оптималь­не поєднання загальних і спеціаль­них здібностей. Маючи певну за­лежність від природи, вони є на­бутими феноменами. Визначними для їх розвитку є умови життя, взаємини людини з довкіллям.

До внутрішніх чинників, які зу­мовлюють індивідуальні відмінності в розумових здібностях, належать особливості співвідношення двох сигнальних систем. Російський фізіолог Іван Павлов зазначав, що люди розрізняються за характером свого мислення, переважанням або поєднанням певних ознак і власти­востей діяльності (конкретності, логічності, образності тощо). За індивідуальними особливостями вищої нервової діяльності він ви­значав кілька типів людей:

мислитєльний тип,  в якого переважає друга сигнальна си­стема;

художній тип, в якого пере­важає перша сигнальна система;

середній тип, в якого обидві системи співвідносяться .у діяль­ності приблизно однаково.

Ці «спеціальні людські» типи зумовлюють певну спрямованість розумової активності, помітно по­значаються на специфіці її само­регуляції.

У процесі навчання й вихован­ня, під впливом конкретних умов життя та у зв’язку з особливостя­ми вищої нервової діяльності людини, формуються позитивні або негативні індивідуальні риси та якості пізнавальних процесів, по­чуттів, волі, прагнень особистості, її характеру. Вони позначаються на успіхах у навчанні, поведінці осо­бистості в колективі. Тому в про­цесі навчання й виховання треба зважати на індивідуальні особли­вості емоційно-вольової сфери учнів, тактовно, але постійно і не­ухильно, долати негативні прояви їхніх почуттів І поведінки.

Результативність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від урахування Індивіду­альних особливостей характеру кожного учня. Він є стрижнем осо­бистості, Одним із важливих показ­ників її індивідуальності. Залежно від обставин, властивості характе­ру виявляються по-різному, інко­ли можуть бути непомітними або змінюватися. Але для зміни пси­хічного Складу особистості по­трібен тривалий час,  систематич­ний виховний вплив, які б унемож­ливили прояви небажаних рис ха­рактеру. Головне і вирішальне зна­чення а перевихованні характеру має діяльність самої особистості, внаслідок чого в неї формуються якісно нові звички. А для цього не­обхідно виховувати в учнів тверде прагнення до самовиховання.

Урахування індивідуальних особливостей школярів у навчанні та вихованні — це не пристосуван­ня мети і змісту навчання й вихо­вання до окремого учня, а присто­сування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивіду­альних особливостей з метою за­безпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Інди­відуальний підхід створює найсприятливіші можливості витку пізнавальних можливостей, активності, схильності та креативності кожного учня. Такого підходу потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмежені, нерозвинені здібності, мають чітко виражені відхилення в соціальному розвитку.

В індивідуальній ізиховній ро­боті необхідно передбачити коор­динування впливів на учня педа­гогів, батьків і колективу. Така ко­ординація здійснюється за умови  щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думка­ми з питання життя й діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї ро­боти потрібне її планування, що враховує характеристики особис­тості й передбачувані результати виховного впливу(проект особи­стості за схемою Йєна-плану). Це дає змогу управляти процесом виховання, координувати всі ви­ховні впливи, поглиблювати й роз­ширювати мету та завдання вихо­вання. Наявність проекту на кож­ного (чи хоча б на педагогічно за­недбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямованою.

Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури читання. Педагог пови­нен пояснити дітям та їхнім бать­кам, що треба читати і як.

Корисно привчити дітей скла­дати відгуки на прочитані книжки. Бажана в класі й бібліотека. Її мож­на скласти з книжок шкільної бібліотеки та особистих книжок учнів. Психологічний аспект зна­чення такої бібліотеки полягає а тому, що книги постійно перебу­вають у полі зору учнів.

Колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток школярів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і  пізнавальні інтереси, формує дослідницькі навички, виховує ціле­спрямованість і наполегливість. В одному випадку слід роз’яснити мету і значення колекціонування, в другому — дати правильне спрямування, в третьому — допомогти практично у збиранні, оформленні й збереженні матеріалів. Корисно організувати в класі виставки та огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це заздалегідь. Учасники виставки мають комен­тувати експонати.

Оскільки людський індивід є окремим випадком автономної системи, то психічні процеси й поведінку людини можна аналізу­вати за аналогією з теоретичною моделлю цієї системи.

Концепція сталих індивідуаль­них рис особистості, за І.Вільшем, виходячи з уявлення про людсь­кий індивід як про конкретну реа­лізацію загальної моделі автономної системи, в структурі його інди­відуальних якостей, а саме: таких, що легко піддаються корекції й формуванню під зовнішнім впли­вом, і природно зумовлених, ста­лих, що важко піддаються змінам.

Інтеріоризація зовнішніх інфор­маційних впливів під час навчання залежить від сталих індивідуаль­них якостей учня (інтелігентності, тямущості й таланту). Однаковий для всіх учнів характер навчання не адаптований до реальних інди­відуальних сталих якостей кожно­го учня.

Учня, який виявляє талант хоча б до одного навчального предме­та, має помітити школа. Йому вар­то давати передусім інформацію з того предмета, до якого в нього є особливий хист. Що ж до пред­метів, для оволодіння якими учень не виявив відповідних здібностей, то тут слід давати передусім най– важливішу інформацію, заощаджу­ючи при цьому його час і зусилля до оволодіння знаннями обрано­го предмета.

Отже, кількість інформації, на­даної учневі, має залежати насам­перед від його тямущості, пере­важний вид інформації — від та­ланту, а спосіб її передавання — від динамізму, толерантності й піддатливості. Реалізований у та­кий спосіб педагогічний процес ефективний, тому що спонукає учнів до самостійного й довільно­го навчання, враховуючи їхні здібності й захоплення, бажання й потреби. Такий навчально-виховний процес — найгуманніший, бо забезпечує пристосування педаго­гічних впливів до сталих індивіду­альних рис особистості кожного учня. Якщо зазначені впливи вдосконалюють при цьому змінні якості особистості, то створюються умо­ви для її оптимального розвитку.

Традиційна школа протягом століть з необґрунтованою впер­тістю намагається трактувати учня як об’єкт абсолютно пластичний. Через брак знань про сталі індивідуальні риси особистості молод­шого школяра вчителі цікавляться передусім знаннями. При цьому відбувається неприховане нівелю­вання особливостей особистості:

а) всіх учнів трактують однаково,

б)      усім учням подають однакову інформацію,

в) до всіх учнів став­лять однакові вимоги,

г) від усіх учнів вимагають однакових результатів,

д) до всіх учнів застосу­ють однакові стимули.

Це спричи­няв появу в більшості з них нудь­ги, небажання вчитися, а то й відрази до навчання. Натомість, педагогічні впливи, узгоджені зі сталими індивідуальними рисами особистості школяра, викликають у нього задоволення й схвалення. Вони спонукають його діяти заці­кавлено, охоче, без ніякого при­мусу, реалізуючи внутрішні потре­би і переконання. До цього дода­ються почуття самореалізації, емо­ційне піднесення, ентузіазм. Сти­мули, які враховують сталі індиві­дуальні риси особистості, — це найефективніший спосіб заохо­чення людей до запланованих дій, результати ж цих дій перевищують сподівання.

Концепція сталих індивідуаль­них рис особистості школяра відкриває добрі перспективи для гуманістичної педагогічної практи­ки, оскільки дає педагогам змогу визначити внутрішні педагогічні чинники, які обумовлюють розви­ток школяра, вивільняють творчі можливості, стабілізують індивіду­альні позитивні риси учня, визна­чають його адаптаційні здібності. Від того, на якому рівні буде сфор­мовано світогляд особистості, залежить характер дій, вчинків, мо­тивів діяльності, поведінки. Саме в цьому полягає взаємозв’язок свідомості особистості з її чуттє­вою (емоційною) сферою, мораль­ністю людини, що мотивує її свідо­мості, а також підкріплюють во­льові якості.

Звичайно, навчити — це дати учням знання, сформувати в них уміння й навички. Однак цього за­мало. Необхідно виховувати в них потребу, мотив, позитивне став­лення до набуття цих знань. Це вже моральний аспект виховання. Навчальна мотивація, тобто ба­жання, прагнення вчитися, висту­пає важливою умовою здобуття освіти. Коли вчитися повинні всі, тоді перед педагогом постає про­блема — не лише дати знання, а й виховати потяг до них, сформува­ти позитивне ставлення.

Отже, врахування індивідуаль­них особливостей школяра підтри­мує уявлення вихованця про себе як про особистість, що передусім виявляється в інших людях, і на­стільки, наскільки він змінює їхнє духовне життя. За таких умов ди­тина усвідомлює, ідо вона може стати розвиненою особистістю лише через свої добропорядні вчинки. Оцінка вихованцем себе як особистості відбувається не лише з огляду на те, що означає для нього та чи інша риса, а й що вона може означати для інших, тобто дитина має навчитися відчувати людину. Якщо педагог вбачає в дитині повноцінного партнера, допомагає їй знайти себе, діє творчо, відповідно до цінностей системи особистості, то кожен з учасників спілкування обов’язково реалізує свою людяність, індивіду­альність, неповторність.

 

 

Література

1.Бех І.Д. Виховання особистості. Кн. 2. — К.: Либідь, 2003. — С. 342—356.

2.Вільга І. Врахування сталих інди­відуальних рис особистості, як аспект гуманізації навчання і виховання // Педагогіка і психологія, 1998. — № 2. -С. 61-67.

3.Волкова Н.П. Педагогіка. — К.: Академія, 2002. — С. 267-280.

4.Глобчак В. Особистісно орієн­товане навчання і виховання молод­ших школярів // Рідна школа, 2004. — №4. — С. 19—20.

5.Крюкова Д. До проблем удос­коналення навчально-виховного про­цесу в навчальному закладі // Рідна школа, 2003. — № 8. — С. 10—11.

6.Помелов В.Б. Петер Петерсен и его «Йена-план» // Педагогика, 1997. — №3.

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,310sec