Психолого – педагогічний семінар для вчителів: Вчитель, допоможи учню або профілактика дезадаптації

План семінару

1. Знайомство. Вправа «Три імені».

2. Вправа «Правила роботи»

3. Очікування від роботи «Зернята»

4. Мозковий штурм «Адаптація – Дезадаптація»

5. Інформаційне повідомлення «Причини та прояви дезадаптації першокласників»

6. Оголошення результатів

7. Вправа «Шлях усунення проблем»

8. Інформаційне повідомлення «Причини та прояви успішної адаптації у 5 класі»

9. Оголошення результатів

10. Вправа «Шляхи оптимізації адаптаційного процесу п’ятикласників»

11. Вправа «Мій особистий внесок у вирішення проблеми» (Бінго)

12. Вправа «Порадник»

13. Рефлексія «Квіти»

 

1.Знайомство «Три імені»

Учасники називають три варіанти свого імені ( як звуть дома, як звуть на роботі, як звуть близькі друзі) і обирають той, який їм найближчий, пояснюючи які особливості особистості він підкреслює.

2. Очікування «Зернята»

Учасники визначають та озвучують свої очікування, стосовно майбутньої роботи. Записують їх на стікерах, вирізаних у формі зернятка і приклеюють до плаката, що зображує зоране поле.

3.Вправа «Правила роботи групи»

Інструкція: наше заняття буде ефективним, якщо ми окреслимо правила роботи нашої групи. Сьогодні вони у нас зашифровані. Кожному правилу відповідає народне прислів’я чи вислів. Я зачитуватиму правило, а ви спробуйте здогадатись, про яке правило ідеться.

1. Вік живи – вік учись.(Бути відкритим до нових знань)

2. Як тут говорити, коли і рота не дають розкрити.

(Говорити по черзі)

3. Моторна дівка борщ подає, а немоторна – з постелі встає. (Бути активним)

4. У роботі швидко час минає (Не затягувати час)

5. Не допікай іншим, бо знайдуться такі, що й тебе допечуть (Не критикуй і не засуджуй інших учасників)

6. Розкажи другу – піде по кругу (Взаємодопомога і взаємоповага)

 

 

 

4. Мозковий штурм «Адаптація – дезадаптація»

Адаптація – процес пристосування до змінних умов з подальшими само змінами.

Адаптація до школи – перебудова пізнавальної, мотиваційної і емоційно-вольової сфер дитини при переході до систематичного організованого шкільного навчання.

Процес адаптації включає три компоненти.


Термін “дезадаптація” позначає порушення пристосування організму до умов існування, у першу чергу до соціального середовища.

Під шкільною дезадаптацією розуміється “деяка сукупність ознак, що свідчать ознак про невідповідність соціально-психологічного і психофізичного статусу дитини вимогам ситуації шкільного навчання оволодіння якої з ряду причин стає скрутним чи, у крайніх випадках, неможливим“.

У першому випадку дитина “підкоряється” дійсності і “ламається” нею. Дитина розуміє, що “не тягне”, не справляється з новою для нього роллю, але намагається пристосуватися до неї, як може: виконує всі формальні вимоги, слід всім належним нормам. Це відносно непоганий в сенсі прогнозу сценарій: якщо такій дитині вчасно допомогти, “підстелити соломки” у тих місцях, де він поки слабкий (несамостійна, незібраний, не вміє спілкуватися), – він зможе налагодити, нарешті, своє шкільне життя. Вчителям досить публічно його підтримувати, допомагати батькам (а не лаяти!) Будинку – і дитина, відчувши, що не все так погано, впорається рано чи пізно.

В іншому випадку він, навпаки, діє згідно з оспіваного Макаревичем принципом “не варто прогинатися під мінливий світ – пусть лучше он прогнется под нас”. І гне свою лінію …. Тобто дитина йде на конфронтацію з вчителями, батьками та однокласниками – бунтує проти що виникла в його житті ситуації, до якої він не в силах пристосуватися. Оскільки в першому класі статус дитини в колективі відчутно залежить від його успішності, від успішності як учня – в результаті такі діти стають якщо не ізгоями в колективі, то “анти-лідерами”. Їх авторитет у класі невисокий, що ще більше погіршує і без того складну ситуацію.

Третій варіант розвитку шкільної дезадаптації характеризується дуже слабеньким розвитком вольових процесів: ці діти не в змозі узгодити “хочу”, “можна” і “треба”, в результаті чого навчання їх перетворюється на важкий тягар для вчителів, на перешкоду для однокласників і велику проблему для них самих. Відбувається це не від “злого умислу” самої дитини, а тому, що він ще “маленький”, психіка його незрілість і не готова до школи. Така дитина може володіти прекрасною пам’яттю, високим інтелектом – але при всьому при цьому він буде їсти посеред уроку бутерброд, виходити з класу, коли йому заманеться, дзвонити мамі, коли захочеться, пересідати з місця на місце за своєю ініціативою ( “сьогодні не хочу з Мішею сидіти – а хочу з Катею “), відповідати за всіх або голосно підказувати – і це буде повторюватися неодноразово і в різних варіантах, незважаючи на зауваження вчителів і вмовляння батьків.

Шкільна дезадаптація – відмова дитини від відвідування школи, яка викликана труднощами у засвоюванні програмного матеріалу, конфліктами з однолітками, вчителями. Вона проявляється в низькій успішності, поганій дисципліни, розладі взаємовідносин з дорослими та однолітками, прояву негативних рис у особистості та поведінці і приходиться саме на середні класи (10 – 16 років). У ході бурного росту та фізіологічної перебудови організму у підлітків може виникнути почуття тривоги, підвищена збудженість.

Нерідко симптоми дезадаптації зовні не проявляються, але дитина дуже боляче переживає всі шкільні проблеми (це супроводжується тривогою, відсутністю апетиту та розладом сну), топ-то у неї спостерігаються реакція як активного, так і пасивного протесту. Це може виявитися у настороженості, невпевненості, агресивності без причини.

А.Л. Венгер описує три рівні адаптації до шкільного навчання:

1. Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно відноситься до школи; вимоги сприймає адекватно; учбовий матеріал засвоює легко, глибоко і повно; вирішує ускладнені завдання; старанний, уважно слухає вказівки і пояснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; виявляє велику цікавість до самостійної роботи; готується до всіх уроків; займає в класі сприятливе статусне положення.

2. Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно відноситься до школи, її відвідини не викликають негативних переживань; розуміє учбовий матеріал, якщо вчитель висловлює його детально і наочно; засвоює основний зміст учбових програм; самостійно вирішує типові завдання; буває зосереджений тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; суспільні доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

3. Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно відноситься до школи, нерідкі скарги на нездоров’я; домінує пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; з’ясовний вчителем матеріал засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником утруднена; при виконанні самостійних учбових завдань не виявляє цікавості; до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування і спонуки з боку вчителя і батьків; зберігає працездатність і увагу при подовжених паузах для відпочинку; близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищах лише частину однокласників.

5.Інформаційне повідомлення «Причини та прояви дезадаптації у 1 класі»

6.Оголошення результатів діагностики .

7.Вправа «Шляхи усунення проблем»

Робота в групах. Кожна група отримує картку із означенням однієї з причин дезадаптації дитини у першому класі. Завдання: запропонувати спосіб нівелювання зазначеної причини. Після оголошення кожною групою проекту рішення, проводиться узагальнення шляхів оптимізації адаптаційного процесу.

8.Інформаційне повідомлення «Причини та прояви дезадаптації у 5 класі»

9.Оголошення результатів діагностики.

10. Вправа «Шляхи оптимізації адаптаційного процесу п’ятикласників »


Виходячи з отриманої інформації, учасники повинні окреслити приблизні шляхи для створення комфортних умов переходу учнів 4 класу у 5. Напрями роботи:

  • Що повинні зробити батьки
  • Що повинні зробити вчителі молодших класів
  • Що повинні зробити вчителі-предметники, що викладають у 5 класі.
  • Що повинні зробити працівники соціально-психологічної служби.

    11.Вправа «Мій особистий внесок у вирішення прблеми»

    Виконується у вигляді модифікованої гри «Бінго». Кожен учасник отримує аркуш паперу, з якого без ножиць необхідно «вирізати» фігурку людини. Потім фігурка заповнюється . На грудях – пишеться ім’я учасника, на голові – педагогічний стаж, на лівій руці – фах, на правій – своя сильна сторона, як педагогічного працівника, на лівій нозі – пропозиція стосовно оптимізації адаптаційного процесу учнів до школи, на правій нозі – особистий внесок. Після заповнення кожен озвучує написане і фігурка прикріплюється до дошки, всі фігурки утворюють коло навколо фігурки дитини, що символізує підтримку і допомогу учню, захист від негативних факторів.

    12.Вправа «Порадник»

    Учасники у складі 4 груп складають «Порадник» – список практичних рекомендацій і порад 1 група – вчителям 1 класів, 2 група – вчителям 5 класів, 3 група – батькам 5 класів, 4 група – батькам 1 класів. Після завершення роботи проводиться презентація складених порадників. Після чого ведучий озвучує поради спеціалістів, із спеціалізованої літератури.

    13.Рефлексія «Квіти»

    Учасники на стікерах , вирізаних у формі квітки, пишуть свої враження та прикріплюють на плакат, де приклеєні вже зернятка. Кожен над своїм зерном. Якщо очікування справдились повністю – у верхній частині аркуша, якщо наполовину – посередині, якщо не справдились зовсім – у нижній.

    До вправи ПОШУК ШЛЯХІВ ВИРІШЕННЯ

  • Що повинні зробити батьки, щоб оптимізувати адаптацію дітей у 5 класі
  • Що повинні зробити вчителі молодших класів, щоб оптимізувати адаптацію дітей у 5 класі
  • Що повинні зробити вчителі-предметники, що викладають у 5 класі, щоб оптимізувати адаптацію дітей
  • Що повинні зробити працівники соціально-психологічної служби, щоб оптимізувати адаптацію дітей у 5 класі


    Причини та прояви дезадаптації першокласників

    Перехід від шкільного віку до школярства потребує адаптації дитини до нового способу життєдіяльності і організації спеціального періоду до шкільного життя.

    Успішна адаптація дитини до школи є необхідною умовою розвитку індивідуальності, продуктивної активності та творчості. А тому необхідно виробляти механізм пристосування при переході від однієї провідної діяльності до іншої.

    Є суб’єктивні і об’єктивні показники адаптації.

    Об’єктивні – це адекватна поведінка та успішне навчання учня.

    Суб’єктивні – самовдоволення, яке проявляється в емоційному стані та внутрішньому комфорті.

    Навчальна діяльність складається з фізіологічного, психологічного, інтелектуального, соціального, педагогічного та інших аспектів. Адаптація дитини до школи має таку ж різноманітність.

    Особливістю соціальної адаптації є пошук учнем свого місця в групі однокласників, можливість виявляти свої здібності та інтереси. Атмосфера в класі повинна бути доброзичливою. Важливе місце треба приділяти грі. Гра вчить дитину виявити себе, з повагою ставитись до інших, допомагає швидше знайти своє місце серед однолітків.

    Діти, які граються на уроках, перервах, не хочуть виконувати завдання вчителів, це діти, у віковому розвитку яких не закінчився дошкільний період. Це характерно для шестирічних учнів, навчання яких повинно будуватися на грі.

    З початком навчання перед дитиною стають нові вимоги соціальної поведінки: дисципліна, обов’язковість режиму та певні морально-етичні обмеження.

    Успішне становлення психологічної атмосфери залежить від дорослих, вчителів. Атмосфера вимогливості і доброзичливості прискорює формування вольової саморегуляції. Зміна ролей від дошкільника до учня обумовлює й нові стосунки з батьками. Тепер дитина розуміє, що ставлення до неї належить від результатів навчання.

    Велике значення в профілактиці труднощів пристосування має поглиблена психолого-педагогічна консультація на етапі підготовки дитини до школи на основі тестування та спостереження. Батькам треба давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які потреби можуть спіткати учня тощо.

    Труднощі дитини треба попереджувати. Тільки чуйне відношення до школяра, розуміння та підтримка у складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту. Адже школяр перебуває у великій емоційній залежності від вчителя. Саме він створює або не створює умови повного розкриття потенційних можливостей учня. Тому етап введення учнів у шкільне життя стає актуальним і необхідним.

    Учителям майбутніх першокласників необхідно знати ознаки, основні причини, прояви адаптації і дезадаптації дитини з метою своєчасного впливу на ситуацію та її корекцію.

    Ознаки адаптації дитини:

     перебування у спокійному, врівноваженому стані;

     стриманість, уважність на уроках;

     активність й рухливість на перервах;

     проявлення інтересу до нових людей, як дорослих так і дітей;

     зацікавленість у огляді інтер’єру, класу, школи, приміщень;

     спостережливість за старшокласниками;

     легка орієнтація у школі, демонстрація своєї обізнаності батькам вже через тиждень;

     легке розуміння і готовність у виконанні вимог учителя, не чекаючи його заохочення;

     позитивне оцінювання дитиною дій, результатів власних зусиль – стимул для підвищення його активності;

     адекватне сприймання негативної оцінки дорослого;

     ініціативний характер спілкування в період навчальної діяльності;

     активність на уроках (охоче задають питання, відповідають на запитання інших);

     комунікативність у спілкуванні з учнями не лише свого класу;

     успішне опанування навчального матеріалу.

    Основні причини труднощів під час адаптації:

    1. Психологічні особливості:

     слабкий тип нервової системи;

     підвищена сенситивність;

     збудження нервових процесів.

    2. Особливості розвитку:

     несформованість емоційно-вольової сфери;

     слабка саморегуляція поведінки.

    3. Хибні методи виховання в сім’ях:

     виховання типом «кумир в сім’ї»;

     батьківська вседозволеність.

    4. Недосконала система організації навчально-виховного процесу.

    Ознаки дезадаптації:

     труднощі у навчанні, стійка неуспішність;

     порушення відносин з однолітками, батьками, вчителем;

     небажання відвідувати школу;

     соматичні прояви: головна біль, підвищена стомлюваність, глибокий спад працездатності на кінець дня, тижня;

     підвищена тривожність, плаксивість, невміння будувати стосунки з дітьми та дорослими;

     відставання у навчанні;

     емоційні порушення: емоціональна нестійкість, зниження самоконтролю, соціальної сміливості, зниження дружніх проявів, підвищена тривожність, замикання у собі;

     прояви дефіциту уваги, неготовність до тривалого спілкування.

    Причини дезадаптації залежать від особливостей відношень з дитиною у сім’ї, школі та його індивідуально-психічного розвитку.

    Відносини у сім’ї:

     підвищення очікування батьків відносно учбової успішності дитини, будь-яка невдача дитини сприймається неадекватно;

     розмови в сім’ї про недоліки школи чи вчителя замість акцентування уваги на позитивному;

     дитина є кумиром у сім’ї;

     виникнення конфліктів в сім’ї з приводу навчання дитини, після чого все, що пов’язане зі школою, втрачає привабливість;

     батьки байдуже ставляться до навчання дитини.

    Відносини у школі:

     некоректне відношення вчителя до дитини;

     неспівпадіння методів навчання і індивідуальної чутливості нервової системи дитини;

     порушення у дитини взаємовідносин з однокласниками;

     об’єктивна критика недоліків учня з боку вчителя.

    Психічний розвиток дитини:

     несформованість мотивації до навчання;

     невисокий інтелектуальний потенціал дитини;

     інертність нервових процесів;

     затримка психічного розвитку;

     гіперактивність;

     труднощі у вольовій саморегуляції поведінки, уваги, учбовій діяльності;

     висока чутливість до несприятливого впливу зовнішнього середовища;

     завищена самооцінка та рівень претензійності дитини чи батьків;

     підвищена чутливість нервової системи дитини;

     підвищений рівень тривожності;

     агресивність, замкненість дитини;

     хронічні захворювання, послабленість організму;

     відсутня підготовка до школи.

    Причини та прояви дезадаптації п’ятикласників

    Дезадаптація – це невміння дітей увійти в темп шкільного життя.

    Дезадаптація молодших підлітків впливає на розвиток особистості, Ії навчальну діяльність, поведінку, міжособистісні стосунки і підліток не завжди адекватно реагує у критичній ситуації, вміє контролювати свою поведінку, яка стає більш неврегульованою, агресивною, що призводить до зниження продуктивності навчання, запобігає формуванню об’єктивної самооцінки.

    Причини шкільної дезадаптації п’ятикласників різні: низький рівень розвитку загально-розумових здібностей, високий ступінь емоційної нестійкості, не сформованість мотиваційної сфери, високий рівень домагань на тлі низьких можливостей, характерологічні особливості, незрілість психіки, особливості сімейного виховання, стиль керівництва педагогів. При цьому виникає загроза появи неврозів, психопатій. Аналіз таких ситуацій підштовхує до створення необхідних умов перехідного адаптаційного періоду не тільки для дітей першокласників, а й для дітей, що потрапляють в умови новостворених колективів, нових форм занять

    Психологічні причини дезадаптації молодших підлітків криються в особистісних якостях самих учнів: невміння спілкуватися, невміння будувати свої стосунки, контролювати поведінку, невпевненість в собі.

    Також проблеми перехідного періоду можуть бути викликані двома групами причин – недоліками в навчанні учнів дошкільної й початкової ланки та порушеннями у сфері спілкування. Ці причини тісно взаємопов’язані. Вчені виявили, що готовність дитини дошкільного віку до школи та молодшого школяра до переходу в середню ланку навчання визначають три взаємопов’язаних компоненти: фізична готовність, інтелектуальна готовність, розумовий розвиток і розвиток мовлення. Не менш значущою є психологічна готовність учня та вчителя до тих труднощів, які неминуче виникають у період адаптації.

    Інтелектуальна готовність дитини до навчання в основній школі є чи не визначальною з точки зору прояву дезадаптації. Для дитини у старшій школі необхідні початкові навички самостійного навчання, дитина має вміти вчитися. Навчання у школі припускає виконання учнем ряду вимог. Їх невиконання викликає стан психологічної напруженості. Для того, щоб школяр адаптувався до нових умов, він має найти адекватні засоби і способи організації своєї поведінки. Сюди належать: орієнтування в ситуації, одержання необхідної інформації, мотивація до дотримування вимог, наявність визначених здібностей і можливостей, уміння враховувати не тільки реалізацію своїх потреб, а й інтереси і потреби інших.

    Проте не менш важливою є психологічна та професійна готовність учителя до роботи з п’ятикласниками. Це передбачає передусім знання специфіки вікових та індивідуальних особливостей дітей, прогнозування труднощів, що виникають у школяра в період адаптації, прагнення надати йому своєчасну підтримку. Болгарський вчений Н. Шипковенський виділяє неправильні стилі спілкування вчителів з учнями, що не сприяють адаптації до нових умов навчання.

  • Авторитарно – диктаторський. Коли вчитель “диктує” вимоги, не стимулює ініціативу і самостійність вихованців.
  • Зневажливе ставлення до дітей. Учням даються грубі, образливі характеристики.
  • Скандальний. Відзначається тим, що вчитель не стриманий, підвищує голос до крику, рідко хвалить дітей, акцентує увагу на недоліках.
  • Непослідовний. Характеризується тим, що у вчителя ставлення до дітей неоднакове: має своїх “любимчиків” і не любимих учнів. З одними він уважний, чуйний, інших – не помічає, висміює їхні невдачі, протиставляє одних – іншим.

    Усі названі стилі спілкування негативно впливають на емоційний стан дітей. І сприяють появі дезадаптованих учнів.

    Ще одна група причин дезадаптації п’ятикласників до навчання в основній школі:

  • поява значної кількості нових навчальних предметів;
  • збільшення кількості уроків щоденно;
  • розширення обсягу необхідної інформації;
  • прискорення внутрішнього ритму;
  • зменшення опіки з боку вчителів і батьків.

    Дезадаптовані діти у стосунках з однолітками та дорослими в одних випадках вони виявляють грубощі, в інших – відстороненість, ще в інших – податливість, конформість на тлі пасивності. Ю. В’юнкова виділяє дві моделі спілкування дезадаптованих дітей: захисно – уникаючу та демонстративно – агресивну. У першому випадку – діти пасивні, апатичні, байдужі, спілкуються тільки за ініціативою дорослого, при цьому напружені, пригнічені; у другому – для дітей характерні неслухняність, недружелюбність, нерозуміння та неприйняття норм поведінки, агресивність. Шкільна дезадаптація – відмова дитини від відвідування школи, яка викликана труднощами у засвоюванні програмного матеріалу, конфліктами з однолітками, вчителями. Вона проявляється в низькій успішності, поганій дисципліни, розладі взаємовідносин з дорослими та однолітками, прояву негативних рис у особистості та поведінці і приходиться саме на середні класи (10 – 16 років). У ході бурного росту та фізіологічної перебудови організму у підлітків може виникнути почуття тривоги, підвищена збудженість.

    Тому дуже важливо, щоб учителі-предметники не переносили методи навчання та форми спілкування зі старшими школярами на п’ятикласників, а застосовували та поступово вводили новий зміст і нові форми навчальної діяльності. А на початку навчального року ще деякий час застосовували би методику навчання початкової школи, з якою треба бути добре знайомим. Діти потребують більшої уваги. А тому робота з батьками – це ще один шлях вирішення проблеми дезадаптації школярів.

завантаження...
WordPress: 22.97MB | MySQL:26 | 0,646sec