Психолого – педагогічний семінар для вчителів: Психологічний мікроклімат класу та його вплив на духовний розвиток

Заняття з елементами тренінгу

План семінару

1. Діагностика сприятливості педагогічного колективу (методика «Пульсар»)

2. Позитивний мікроклімат класного колективу та його вплив на успішність та відчуття комфорту учнів.

3. Фактори формування позитивного мікроклімату

4.Відчуття безпеки кожного члена колективу, як показник його сприятливості.

5. Вправа «Способи поліпшення психологічної атмосфери в класі»

6. Способи реагування вчителя у розв’язання проблемних ситуацій.

7. Вправа «Методи розв’язання конфліктних ситуацій»

8. Роль вчителя у встановленні позитивного мікроклімату в класі.

9. Висновки та рекомендації.

 

1.Методика «Пульсар». На початку проводиться опитування з метою визначення мікроклімату у педколективі.

Після оголошення результатів проводиться паралель з самопочуттям учня у класному колективі.

2.Позитивний мікроклімат класного колективу та його вплив на успішність та відчуття комфорту учнів.

Часто серед основних причин низької успішності називають лінощі, небажання вчитися, відсутність інтересу і мотивації до шкільного навчання, захворювання та ін. Важливим чинником навчальних досягнень учнів та формування у них позитивного ставлення до навчання є середовище, у якому вони перебувають. Крім здібностей, рівня інтелекту дитини, навчання, розвиток і успіх учня залежить і від того, у якій психологічній атмосфері відбувається процес здобуття знань

Зміна цінностей. Змінилося ставлення підлітків до освіти. Вона мало винагороджується реальним життям. Якщо підліток отримує більше, ніж учитель, миючи машини біля бензозаправок, то навряд чи в нього з’явиться мотивація до навчання. Якщо ж молодь продовжує навчання у вищих навчальних закладах, то вибір часто диктує дохід від майбутньої професії. Звідси, змінюється і ставлення до праці та власності. Для того щоб забезпечити майбутнє життя, молоді люди дуже часто переступають межу дозволеності та входять у кримінальний світ, а чесна праця втратила свою популярність.

За результатами громадського опитування, загальними цінностями вчителів виступають: здоров’я, сім’я, справедливість, надійність, вірність у дружбі, освіта, гуманістична спрямованість: доброта, співпереживання, поважне ставлення до старших, природа, Земля, світ. Учні ж віддають перевагу свободі, коханню та прагматичним цінностям: кар’єрі, власності, спілкуванню, змозі розвитку та здатності до самовдосконалення. Найменш популярними виявились християнські цінності та громадянські, такі як інтернаціоналізм, патріотизм, ідеологія, політика.

Психологічний мікроклімат. Спілкуючись із однолітками, дитина найчастіше потребує захисту. Класний керівник зобов’язаний не допускати випадків, коли дітей у класі не помічають, дражнять, обзивають, не приймають до спільних ігор, утворюють угруповання з негативними спрямуваннями. Майже в кожному класі є «важкі» діти. У таких випадках за мету береться не тільки боротьба із правопорушниками, а і профілактична робота з дітьми цієї категорії. Тому педагог має створити здоровий психологічний мікроклімат, володіючи методикою й технікою вивчення особистості учня та його виховного середовища: увійти в коло спілкування дітей, зрозуміти становище кожного учня в ньому, навчитись коригувати стосунки між дітьми, показати всьому колективу позитивні риси кожної дитини, дати їй можливість проявити себе.

Психологічний клімат може формуватися та регулюватися на різних етапах та різних видах діяльності. Його роль в життєдіяльності колективу і кожного члена групи багатофункціональна. Як виявилось, позитивний психологічний клімат учнівського колективу формує референтне відношення до свого класу. Такий клімат відображає стиль педагогічних взаємин та впливає на розвиток дружніх відносин у класі. Атмосфера на уроках залежить також від загальної налаштованості колективу в цілому. Отож, основне завдання вчителів та управління навчально-виховним процесом полягає у створенні умов, що стимулюють розвиток сприятливої психологічної атмосфери в учнівських колективах, що в свою чергу відображається на розвитку та рівні навчальних досягнень школярів.

Починаючи з 7-го классу (11-13 років), у психології та поведінці школярів з’являються нові тенденції, світ їхніх можливостей та інтересів розширюється і вони прагнуть вийти за межі класу, шукаючи себе поза найближчим оточенням друзів і звичної діяльності. Підлітків цього віку ми найчастіше зустрічаємо у спортивних секціях, гуртках і клубах позашкільних закладів. 14-15-річні підлітки досить виразно уявляють перспективу власного майбутнього життя. У них активно формується уявлення про власне «Я», виникає проблема морального вибору способів поведінки в навчальній роботі та в боротьбі за любов і повагу інших людей. При цьому в саморозвитку важливого значення набувають не стільки літературні герої, скільки цінності молодіжної субкультури, схиляння перед зірками кіно, поп-музики. Зразками для створення духовних пріоритетів і суспільних ідеалів стають старші за віком і класом учні (старшокласники). У цьому зв’язку вирішальне значення для виховання старших підлітків має формування духовно-моральної атмосфери життя старшої школи. Ця атмосфера передається як діяльно, безпосередньо комунікативним способом, так і опосередковано – через сприймання морально-психологічної атмосфери стосунків старшокласників між собою, з учителями та молодшими учнями.

Протягом підліткового віку діти неоднаково сприймають учителя (а отже, і його позиції). Беззастережний авторитет, який має вчитель у школяра молодших класів, у підлітковому віці піддається критиці. Слово вчителя перевіряється його ставленням до справи, моральні тенденції – учинками та стосунками з колегами та учнями, здатністю жити чесно, розв’язувати повсякденні проблеми справедливо. Класний керівник отримає авторитет, якщо зможе стати старшим товаришем і зуміє увійти в референтне середовище учнів.

Сьогодні, коли вплив некерованої сфери на учнів інколи буває сильнішим за організовані педагогом заходи, роботу класного керівника не можна розглядати по-старому, і учасникам педагогічного процесу треба здійснити перші й необхідні кроки до оновлення виховної роботи школи.

Форми роботи можуть бути різними – індивідуальною, груповою та фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об’єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями тощо.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди тощо). Усі вони взаємопов’язані, доповнюють і збагачують види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи.

Сучасні діти потребують різноманітної діяльності. Щоб виховний захід був ефективним і учні усвідомили його ідеї, важливо відчути, визначити ступінь їх підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та інших норм, положень, понять. Якщо вони вже відомі учням, ураховують їх розуміння, погляди на них, щоби внести потрібні корективи.

Зміст виховного заходу має бути доступним для відповідної вікової категорії учнів, сприяти досягненню конкретної мети, нести в собі нову для вихованців інформацію, особливо це стосується традиційних виховних заходів, які проводять щороку (відзначення дня школи, Дня вчителя, 8 Березня та ін.). Координаційна функція полягає у спрямуванні класним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати виховання учнів. Класний керівник передусім домагається, щоб колектив учителів, який працює з учнями класу, керувався єдиними вимогами до них, здійснював індивідуальний підхід. Він вивчає особливості навчально-виховної роботи вчителів, ознайомлюється з їхніми вимогами та стосунками з учнями, обмінюється думками про поведінку окремих учнів, методи впливу на них. Об’єднання та спрямування виховної діяльності – найважливіше його завдання.

Завдання шкільного виховання на сучасному етапі конкретизується переважно у створенні в навчальних закладах адекватних умов, які б сприяли активізації вищих потреб особистості школярів. Водночас новий підхід у виховному процесі відрізняється також своєю спрямованістю до кожного учня індивідуально, до врахування його природних нахилів, особливостей, що, однак, важко здійснити на практиці при великій кількості учнів у класах

3. Фактори формування позитивного мікроклімату.

4.Відчуття безпеки кожного члена колективу, як показник його сприятливості.

Кожний з нас, напевно, хотів би, щоб у його родині, колективі, класі була благополучна психологічна атмосфера. Для цього, очевидно, необхідно, щоб виконувалися наступні умови. Кожен член колективу повинний почувати себе в безпеці (мається на увазі фізична, психологічна й емоційна безпека). У кожного повинна бути сформоване позитивне відношення до самого себе, почуття власної унікальності, цінності.

Кожний повинен уміти заводити дружбу і підтримувати дружні відносини.

Усі члени колективу повинні бути здатні ставити визначені цілі, бути компетентними при рішенні поставлених задач, а також уміти розрішати конфліктні ситуації.

Однієї з базових потреб людини є потреба в безпеці.

Безпека — надзвичайно важливий фактор міжособистісного співвідношення умов для нормального розвитку людини. Говорячи про безпеку, мається на увазі не тільки фізична, але і психологічна безпека. Людина, знаходячись у психологічно небезпечній ситуації, випробує тривогу і страх. Почуття страху породжує захисні реакції, що можуть виявлятися в різних формах поводження.

Під впливом страху людина іноді намагається стати непомітною, щоб якнайменше звертати на себе увагу тих, хто є для нього потенційним джерелом погрози.

Часто зустрічається формою захисного поводження є агресія. Вираження «Напад — кращий засіб захисту» як не можна краще характеризує цей тип поводження.

Ще один спосіб сховати власний страх — це використання різних масок, за допомогою яких людина пристосовується до ситуації, дистанціюючись від інших. Захист від страху може виявлятися й у виді відчуження, відносини з іншими людьми при цьому характеризуються дистанційностью і байдужістю.

Якщо ситуація небезпеки стає для людини хронічної, то описані форми поводження закріплюються і стають основними способами взаємодії зі світом.

НЕГАТИВНІ СПОСОБИ

Найпоширенішим джерелом емоційних переживань людини є відносини з іншими людьми. Щирість у відносинах між людьми в значній мірі залежить від того, наскільки вони вміють виражати свої почуття. Людина може використовувати самі різноманітні способи для передачі свого емоційного стану.

До них, зокрема, відносяться так називані невербальні форми комунікації — інтонація, міміка, жести. Нерідко ці форми є більш значимими для співрозмовника, чим зміст сказаного. Навіть нейтральна по своєму змісті фраза, вимовлена із загрозливою інтонацією, буде сприйнята як агресивна. По позі, міміці, інтонації людини, що вимовляє нічого не значущі фрази, ми легко догадуємося про те, що їй сумно, що віна скривджена і т.п. Можна також виділити наступні способи для передачі емоційного стану.

Риторичні питання. Наприклад: «Як ти смієш так поводитися?» Таке питання свідчить про збурювання, досаду, роздратування. За допомогою риторичних питань людина найчастіше намагається привернути увагу співрозмовника до своїх почуттів, переживанням і бажанням, не називаючи них.

Накази і заборони. Наприклад: «Не смій поводитися так у моїй присутності»,«Негайно вибачся передо мною!». Людина, що вимовляє подібні зауваження намагається контролювати поводження іншої людини. Вірніше в цьому випадку сказати: «Не роби цього, тому що, коли ти це робиш, я почуваю те-те і те-те».

Догани і претензії. Наприклад: «Ти ніколи не думаєш про те, як мені важко». Подібні висловлення опосередковано виражають почуття невдоволення, роздратування, жалості до себе.

Часто викликають у співрозмовника протест і відповідні претензії.

Іронія і сарказм використовується з метою викликати в людини почуття зніяковілості або сорому. Звичайно це робиться, для того щоб замаскувати неприємні емоції які переживає людина сама яка говорить.

ПОЗИТИВНІ СПОСОБИ

Всі описані вище способи опосередкованої передачі емоційних станів часто затрудняють спілкування, не дають зрозуміти іншим, які ж почуття людина насправді випробує. Це приводить до невизначеності, відчуттю нещирості і психологічному дискомфорту.

Але існують і позитивні способи передачі емоційного стану. До них відносяться наступні.


Аналіз власних почуттів. Наприклад: «Я серджуся», «Мені сумно», «Я почуваю себе спокійно». Зверніть увагу, як насправді рідко ми використовуємо ці, здавалося б, прості вираження. Це свідчить про те, що ми не звикли прямо говорити про свої почуття.


Уживання порівнянь. Наприклад: «У мене таке почуття, начебто я скривдив безневинну дитину». Уживання подібних метафор припускає, що люді почувають приблизно одне і теж в однакових ситуаціях.


Опис свого фізичного стану. Наприклад: «У мене перехопило подих, забилося серце, волосся встали сторчма». Під впливом емоцій у людини міняється агрофізичний стан, виникають специфічні тілесні відчуття. Тому іноді людині простіше описати свої відчуття, чим назвати відчувану в цей момент емоцію.


Назва можливих дій. Наприклад: «Мені хочеться провалитися крізь землю», «Як би я хотів обійняти тебе», «Мені хочеться тебе вдарити». Небезпека використання такої форми вираження емоцій полягає в тім, що дитина може сприйняти сказане буквально.

Для того щоб оцінити, наскільки безпечно почуває себе дитина в класі, можна використовувати такі методи.

Спостереження за дітьми. Деякі особливості поводження, зв’язані з почуттям страху. При спостереженні за дитиною неважко вловити чому віна говорить тихим голосом, уникає очного контакту, переминається з ноги на ногу, смикає одяг, сосе палець і т.д.

Часті запізнення і прогули учня можуть свідчити про те що він уникає знаходиться в класі. Чимало корисної інформації про емоційний стан учнів дають спостереження над позою, яку учень приймає в тих або інших ситуаціях. Так, схрещування рук і ніг під час спілкування є захисною реакцією. Прикривання рота рукою під час слухання свідчить про те, що людина не довіряє тому, що говорить. Стиснуті кулаки вказують на стан ворожості.

Бесіди з батьками. Учителю варто з’ясувати, чи любить дитина ходити в школу, що вона розповідає про свій клас. Чи часто вона скаржиться на нездужання після школи або по ранках.

Як дитина готує уроки: робить це самостійно або за допомогою батьків.

Анкетування учнів. Можна попросити дітей відповісти на питання анкети. При цьому необхідно попередити, що відповіді не стануть відомі однокласникам.

Тому що анкета має на меті з’ясувати, наскільки безпечно дитина почуває себе в школі, не варто обговорювати з ним відповіді на питання. Тим більше неприпустимо явно або неявно дорікати його за них. Висловлення типу «Як же ти міг написати, що я тебе не люблю» приведуть до того, що в наступному він буде давати очікувані відповіді, а не правдиві відповіді, усвідомивши, що говорити правду про свої почуття — значить нарватися на неприємності.

Після того як вчитель проаналізує ситуацію в класі, необхідно почати кроки для того, щоб діти почували себе більш комфортно. Через якийсь час можна повторити анкетування, щоб переконатися, наскільки ці кроки були ефективні.

5. Вправа «Способи поліпшення мікроклімату в класі

Проводиться у вигляді мозкового штурму.

На дошці записуються всі пропозиції, необхідно слідкувати, щоб прозвучали наведені нижче пропозиції. Якщо ніхто їх не назвав, психолог називає сам.

Для того щоб клас, школа стали тим місцем, де діти почувають себе як вдома вчитель може використовувати такі прийоми.


Участь дітей в організації загального простору, створенні «дизайну» класу.

Насамперед варто обговорити з дітьми, як можна зробити класну кімнату більш привабливої, зручною і приємною. Частина ідей може бути реалізована швидко (наприклад, по-іншому поставити меблі, зробити куточки для іграшок, квітів, повісити картини), інші зажадають додаткових засобів і великих зусиль (пофарбувати стіни у визначений колір, зробити інше покриття на підлогу, щось купити в клас). Варто обговорити з дітьми, наскільки реалістичні їхні пропозиції, щось можна запланувати на майбутнє.


Створення правил класу

Ці правила повинні бути зрозумілі людям, прийматися ними. Крім того, відомими повинні бути наслідки, до яких приводять порушення цих правил. Діти повинні мати можливість взяти участь у створенні правил свого класу.


Створення «Щоденника класу»

Потрібно надати можливість кожному учневі і вчителю написати щось про себе, наприклад, на тему «Що я люблю і чого я не люблю». Ці записи треба помістити в спеціальний альбом під фотографією кожної дитини. Туди ж помістити фотографію всього класу. Цей альбом можна доповнювати розповідями дітей про життя класу і фотографіями. Важливо, щоб вчитель і діти брали рівну участь у створенні подібного щоденника. Найкраще використовувати такий альбом, у який можна вставляти додаткові аркуші в будь-яке місце — адже в класі можуть з’являтися нові учні. До речі, варто продумати і ритуал прийняття нових учнів — розповісти їм про правила класу, показати «Щоденник» і т.д.


Спільні прогулянки, походи.

Подібні заходи дуже зближають учнів і вчителя. Якщо хто з якоїсь причини не зміг піти або поїхати разом із усім класом може бути, варто привезти їм якийсь сувенір, надіслати листівку, кинути за них монетку. Коротше кажучи, дати їм відчути, що про них не забули, що вони, незважаючи ні на що, — члени класу.


Проведення «Днів класу»

Один з найбільше вдало проведених разом днів може стати «День класу». Варто придумати разом з дітьми спеціальні ритуали для цього дня і занести них у «Правила класу».


Створення атмосфери поваги

Повага до традицій, звичаїв, цінностей і історії кожного народу — обов’язкова умова нормального спілкування. Знайомство з традиціями інших народів можна почати, наприклад, з дегустації блюд національної кухні. За смачним столом і розповіді про історію, звичаї і свята будуть сприйматися зовсім інакше. До речі, це гарний привід, для того щоб залучити батьків, бабусь і дідусів до участі в житті класу.

6.Способи реагування вчителя у розв’язанні проблемних ситуацій.

Для ефективного подолання конфліктної ситуації вчителеві необхідно обрати поведінку, враховуючи власний стиль, стиль інших, втягнутих до конфлікту людей. Психолого-педагогічна наука виокремлює п’ять стилів поведінки в конфліктній ситуації.

1. Конкуренція або суперництво, прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників ситуації не сприймаються як значущі. Кожен обстоює свою думку, поведінку як єдино правильну, ігноруючи міркування інших. Це активний, майже агресивний наступ, намагання вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Виявляється в діях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим учасникам конфлікту.

2. Уникнення. Пов’язаний з намаганням відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Часто при цьому послуговуються тезою, що «поганий мир кращий за добру сварку». Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від вирішення проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

3. Пристосування. Йдеться про взаємне пристосовування партнерів, за якого людина діє, не відстоюючи своїх інтересів.

4. Співробітництво. Головне для нього — прагнення разом підійти до ефективного вирішення ситуації, конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але вимагає більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій.

5. Компроміс. Виявляється у намаганні не загострювати ситуації у конфлікті за рахунок взаємних поступок інтересами. Він схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на поверхневому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки.

Педагог повинен уміти успішно використовувати кожен зі стилів вирішення конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію, розширюючи арсенал стилів, а не діяти за єдиним стандартом.

 

Можливі способи врегулювання проблемних ситуацій і нормалізації психологічної атмосфери в класі

«Я — звернення», в якому вчитель використовує форму не вимоги або зауваження («Не розмовляй!», «Припини витівки!»), а у м’якій манері висловлює власні враження та побажання, пов’язані з небажаною поведінкою учня («Мені б не хотілося, щоб ти розмовляв», «Твоя поведінка мене занепокоює»). Хоча, на перший погляд, може здаватися, що між зауваженням і «Я — зверненням» відсутня відмінність, проте вона досить істотна. Враження вчителя є начебто його власною справою, яка безпосередньо не стосується вихованця, що сприяє позитивному сприйняттю ним слів учителя. Застосовується певна маніпуляція, обхідний маневр, що є у подібних випадках педагогічно доцільним і корисним.

«Ми — підхід» — прийом, за допомогою якого вчитель представляє проблему учня як спільну, начебто підключається до неї. Замість «Не розмовляй» він говорить: «Давай спробуємо не розмовляти», замість «Тобі треба замислитися над своєю поведінкою» — «Нам треба поміркувати, як можна поводити себе краще». Це створює в учня враження спільності, а не розмежування з учителем.


Чотириступенева формула прохання. Її складові: я бачу…, я відчуваю…, я потребую…, я хотів би… «Я бачу, що ти недостатньо старанно готуєш уроки; я відчуваю тривогу за твої результати; мені потрібна більша впевненість у тому, що в тебе все буде гаразд; я хотів би попросити тебе приділяти урокам більше уваги». Така форма створює більш переконливе обґрунтування вимоги вчителя, ніж традиційне зауваження або вказівка.

Ігрові методи вирішення конфліктів

За конфліктної ситуації вчитель може спрямувати свою активність на краще розуміння свого співрозмовника, регуляцію особистого психологічного стану для погашення конфлікту. В першому випадку вирішити конфліктну ситуацію можна, відновивши взаєморозуміння. Проблема відновлення взаєморозуміння не є простою, її вирішенню сприяє володіння й використання кількох методів.

Метод інтроспекції. Полягає у здатності поставити себе на місце іншого, уявити його думки, почуття, зробити висновки про мотиви та зовнішні подразники його поведінки. Цей метод є досить ефективним, але межує із загрозою прийняти власні думки та почуття за думки і почуття іншої людини, неправильно відтворити образ опонента. Ставлячи себе на місце іншого, потрібно порівнювати дії та поведінку людини з уявленнями про неї.

Метод емпатії. Заснований на техніці проникнення у переживання іншої людини. Ефективно послуговуються ним емоційні, здатні до інтуїтивного мислення особи, котрі, довіряючи своєму інтуїтивному відчуттю, завчасно зупиняють інтелектуальні інтерпретації.

Метод логічного аналізу. Зорієнтований на людей з раціональним мисленням. Щоб зрозуміти співрозмовника, така людина відтворює систему інтелектуальних уявлень про нього, ситуацію, в якій він перебуває. В іншому випадку вчитель, зберігаючи внутрішній спокій та стабільність, намагається уникнути конфлікту. Якщо один з партнерів по спілкуванню зберігає стриманість, рівновагу і відчуженість, то інший позбувається можливості розпочати конфлікт або взаємодіяти у «конфліктному режимі».

Вчитель як посередник у конфліктних ситуаціях. Учитель може опинитися в ситуації, коли необхідно вирішити конфлікт між учнями, батьками й учнем, учителем та дирекцією школи. У такому разі він може посприяти знайти вихід за допомогою спеціальних дій посередника. Ця роль відрізняється від ролі судді чи арбітра. Посередник у конфліктній ситуації розвиває та закріплює конструктивні елементи спілкування та взаємодії, вирішує конфлікт, намагаючись в інтересах обох сторін змінити орієнтацію «я виграв — ти програв» на установку співпраці: «я виграв — ти виграв».

Посередник не може приймати точку зору жодної з конфліктуючих сторін, він має бути нейтральним щодо об’єкта конфлікту. Важливо зберегти спокійний, збалансований настрій, не потрапити під вплив негативних емоцій учасників.

7. Вправа «Методи розв’язання конфліктів»

Педколектив розділяється на групи. Групи отримують опис однієї і тієї ж конфліктної ситуації. Завдання: розв’язати конфлікт способом, що зазначений на картці. Кожна група програє власний сценарій розв’язання конфлікту. Після презентації у ході групового обговорення визначаються слабкі і сильні сторони кожного сценарію та обирається найвдаліший.

Запропоновані техніки розв’язання конфліктів:

1. Уникнення.

2. Компроміс.

3. Співробітництво.

4. Конкуренція .

5. Пристосування.

Ситуація

Учень 4 класу Олег ображав першокласницю. Брат дівчинки, Сергій, зробив йому зауваження, але Олег продовжував знущатись. Тоді Сергій вдарив Олега. зав’язалась бійка, яку спостерігали багато дітей. Більшість дітей підтримували Сергія.


8. Роль вчителя у встановленні позитивного психологічного мікроклімату

Завдання шкільного виховання на сучасному етапі конкретизується переважно у створенні в навчальних закладах адекватних умов, які б сприяли активізації вищих потреб особистості школярів. Водночас новий підхід у виховному процесі відрізняється також своєю спрямованістю до кожного учня індивідуально, до врахування його природних нахилів, особливостей, що, однак, важко здійснити на практиці при великій кількості учнів у класах.

Психологічний комфорт у процесі навчальної діяльності залежить від того, як складаються відносини між педагогами і дітьми, дітей між собою, педагогом і батьками, між різними суб’єктами та об’єктами. Безперечно, без гуманізації взаємин між учителями та учнями неможливо сформувати позитивний психологічний клімат.

“Глибоко людяні, гуманні стосунки між педагогом та дітьми – першооснова взаєморозуміння, позитивного самопочуття, найповнішого розкриття можливостей кожної дитини”

Аналіз сучасної навчально-виховної практики свідчить про наявність протиріч: між завданнями, які постали перед навчальним закладом, орієнтованими на найповніше розкриття творчих сил учня, і старими формами та методами їх вирішення; між необхідністю втілення гуманістичних ідеалів в освітньо-виховну систему, які в центр уваги ставлять цілісну особистість, і фактами шкільного життя, де вчитель – провідна діюча особа, а учень, як правило, – виконавець волі вчителя. Отже, від стилю взаємодії педагога з учнями залежить емоційний фон на уроці, мікроклімат у дитячому колективі

Стиль взаємодії педагога з учнями

Авторитарний

– Дитина – об’єкт педагогічної дії

– Домінування волі вчителя

– Переважає робота з класом

– Звертання за прізвищем

– Пасивна позиція учня на уроці

– Відсутність права на помилку, самостійні дії

– Часте підвищення голосу, методу тиску.

– Несприятливий психологічний фон у класі

– Безініціативність – Гуманістичний

– Гуманно-особистісний підхід до дитини

– Установка вчителя на взаємодію з учнем

– Звертання на ім’я

– Орієнтація на вікові особливості розвитку

– Дотримання педагогічного такту

– Діалогічна взаємодія спілкуванні

– Оптимальне прогнозування можливостей

– Співпраця, співтворчість з учнем

– Гуманні партнерські взаємини

– Право висловити власну точку зору

Сучасні зміни, що відбуваються в освіті, не могли не позначитися на взаємовідносинах педагогів і дітей. Вони стали більш гуманістичними, відкритими, довірливими. Незважаючи на те, що бажання учителів та учнів йти назустріч один одному недостатнє, все ж таки помітне прагнення оцінювати ту чи іншу ситуацію взаємодії не з позиції власного досвіду; надавати дитині право вибору, враховувати її індивідуальні особливості, бачити й спиратися на позитивне та ін.

Гуманізація відносин між педагогом та учнями є тією пріоритетною засадою, за допомогою якої можна побудувати ефективну систему виховання творчої гуманної людини. Гуманні стосунки між педагогом та учнями закладають фундамент для взаєморозуміння, позитивного настрою, душевної рівноваги, найповніше розкривають природний потенціал кожної дитини, сприяють успішності навчально-виховного процесу, є основою позитивного ставлення до школи, до вчителя. На нашу думку, гуманістична установка педагога на взаємодію з дитиною – важливий компонент педагогічної майстерності, необхідна умова гуманно-особистісного підходу та гуманістичного стилю роботи. Особистість учителя повинна викликати в учня позитивні емоції, бажання й готовність до діалогу.

Коли вчитель звертається до дитини на ім’я, цим він підкреслює повагу до особистості, що притаманне демократичному, гуманістичному стилю.

9. Висновки та рекомендації

Таким чином, позитивний психологічний клімат має велике значення, адже:

  • забезпечує об’єднання дітей у згуртований колектив;
  • надає простір для прояву й розвитку здібностей, інтересів, нахилів;
  • сприяє розвитку творчої самореалізації кожної особистості;
  • формує кращі морально-психологічні якості;
  • підтримує оптимальний тонус психіки;
  • задовольняє вимоги психогігієни (не має шкідливого впливу на психіку та психофізичне здоров’я дитини);
  • підвищує емоційний тонус, а значить і працездатність дітей.

    Для поліпшення психологічного клімату в дитячому колективі відомий американський психолог Роберт Марзано радить:

  • звертатися до дітей на ім’я;
  • допомагати дітям відчути свою значущість, що вони визнані як ним, так і ровесниками;
  • частіше використовувати виховні та методичні можливості гумору;
  • поганий настрій учителя не повинен впливати на дітей;
  • оптимістична установка, віра в дитину – запорука позитивного психологічного комфорту в колективі;

    – бути щедрим на похвалу;

    – педагогічний такт – засіб гармонізації спілкування;

    – невимушено розмовляти з учнями про їх інтереси;

    – забезпечувати педагогічну підтримку;

    – спиратися на сильні сторони дитини

    Додатки

    ТЕСТ «ПУЛЬСАР»

    (автор Л Г. ІІочебут)

    Інструкція. Оцініть кожну із семи якостей (підготовленість до діяльності, спрямованість, організованість, активність, згуртованість, інтегративність, референтність) за 12-бальною шкалою, що, з вашого погляду, відповідає розвиткові даної якості в колективі, у якому ви працюєте. Для полегшення по кожному напрямку подані характеристики (за балами) кожної з якостей. Свої бали внесіть у бланк.

    Бланк

     

    Номер якості

    Бали

    1

    2

    3

    4

    5 6

    7

               

    1.    Підготовленість до діяльності

    10—12 балів. Усі члени колективу володіють глибокими професійними знаннями, здатні з успіхом застосовувати їх на практиці, зацікавлені в підвищенні своєї кваліфікації. Кожен член колективу має високий професійний авторитет,

    7—9 балів. Більшість членів колективу мають гарну професійну підготовку, прагнуть підвищити свою кваліфікацію, намагаються застосовувати свої знання на практиці.

    4— 6 балів. У колективі є і недостатньо кваліфіковані співробітники, що своєю зарозумілістю завдають шкоди професійному авторитетові колективу.

    1—3 бал. Члени колективу мають низьку професійну підготовку. У більшості питань — це дилетанти, що не вміють грамотно вирішувати проблеми і кваліфіковано виконувати свою роботу.

    2.    Спрямованість

    10—12 балів. Колектив має спільну, чітку для всіх мету, що усвідомлюється і розуміється кожним, як його власна. Колектив спирається на давні традиції, виробляючи взаємоповажні норми поводження, загальні цінності. У колективі високо цінуються принциповість, чесність, безкорисливість.

    7—9 балів. Перед колективом стоїть спільна задача. Кожен член колективу намагається задовольнити свої інтереси в межах вирішення спільної групової задачі. У колективі вироблені взаємоприйняті норми поводження.

    4—6 балів, У кожного члена нашого колективу існують свої індивідуальні цілі і цінності, що не залежать від офіційної мети колективу Кожний у своєму поводженні керується власними нормами і правилами, не намагаючись погодити їх з іншими членами колективу.

    1–3 бал. Колектив існує тільки як офіційна організація, цілі якої не приймаються, а часто і входять у суперечність з цілями окремих членів колективу. Кожний будує своє поводження, спираючи на егоїстичні цілі. У відносинах спостерігається конфліктність, агресивність.

    3.    Організованість

    10—12 балів. Колектив здатний самостійно організувати свою роботу і дозвілля. Відносини будуються на принципах співробітництва, взаємної допомоги і доброзичливості. Ми завжди спільно і дружно вирішуємо, як нам ефективніше організувати свою роботу. У колективі є авторитетні особистості.

    7—9 балів. Колектив часто намагається самостійно організувати свою роботу, але це не завжди виходить ефективно. Наш керівник нечітко уявляє собі можливості кожного.

    4—6 балів. При спробах колективу організувати спільну роботу виникає багато суперечок, суєти, втрати дорогоцінного часу. У колективі немає людини, яка могла би взяти на себе роль організатора, тому доводиться втручатися керівникові.

    1—3 бала. Члени колективу не можуть домовитися про те, як спільно організувати роботу. Часто заважають один одному або роблять непо трібну роботу. У колективі переважає суперництво, агресія, придушення особистості. Немає людини, яка могла би взяти на себе організаторські функції. Навіть керівник не завжди у змозі справиться з колективом.

    4.    Активність

    10—12 балів. Усі члени колективу люди енергійні, зацікавлені в ефективній роботі. Швидко відгукуються, якщо потрібно зробити корисну для всіх справу. Усі дуже активно беруть участь у вирішенні спільних задач колективу, співробітничають і допомагають один одному.

    7—9 балів. Більшість членів колективу люди енергійні, зацікавлені в ефективній роботі. Коли потрібно зробити корисну для всіх справу, багато членів колективу активно беруть участь у спільній роботі, допомагаючи одне одному.

    4—6 балів. Більшість членів колективу пасивні, мало беруть участь у спільній роботі, не допомагають одне одному, намагаються вирішувати свої проблеми індивідуально.

    1—3 бала. Колектив неможливо підняти на спільну справу, кожний думає тільки про свої інтереси. Практично всі члени колективу виявляють пасивність, інертність при вирішенні спільних задач. Вони розбираються зі своїми проблемами: окремо, незалежно одне від одного, У колективі переважає суперництво, конкуренція.    

    5. Згуртованість

    10—12 балів. У колективі існує справедливе відношення до всіх його членів, тут. завжди підтримують недосвідчених, виступають на їхній захист. Колектив доброзичливо відноситься до новачків, допомагає їм адаптуватися в нових умовах. Усі члени колективу тісно спрацювалися одне з одним, активно обмінюються знаннями і необхідними для роботи порадами, У колективі є бажання трудитися спільно.

    7–9 балів. Більшість членів колективу намагаються справедливо відноситися одне до одного, допомогти недосвідченим, підтримати їх, зорієнтувати в нових умовах. У .важких випадках колектив тимчасово об’єднується, відчувається емоційна підтримка один, одного.

    4—6 балів. Члени колективу виявляють одне до одного байдужість. Труднощі, з якими стикаються новачки, не хвилюють їх. Кожний вирішує свої проблеми самостійно. У кризових ситуаціях наш колектив «розкисає». Виникає відчуженість.

    1—3 бала. Колектив розділяється на «привілейованих» і «зневажаючих». Тут презирливо відносяться до слабких, недосвідчених, нерідко висміюють їх. Новачки почувають себе зайвими, чужими, до них можуть виявити ворожість. У важких випадках у колективі виникають сварки, конфлікти, взаємні обвинувачення, підозри, доноси.

    6.    Інтегративність.

    10—12 балів. При необхідності виробити важливе рішення, що визначає подальшу діяльність колективу, усі члени активно беруть участь у процесі вироблення і прийняття рішення. Уважно вислухується думка кожного і враховуються його інтереси. У результаті виробляється погоджене рішення.    

    7—9 балів. При необхідності виробити важливе рішення всі члени колективу намагаються активно брати участь у процесі його вироблення і прийняття. Враховуються думки більшості членів колективу. Рішення приймається шляхом спільного голосування.

    4—6 балів. Тільки вузьке коло членів колективу бере участь при необхідності виробити важливе для колективу рішення. Враховуються думки й інтереси кількох людей, а не всіх членів колективу. Рішення приймається без голосного обговорення, на закритій нараді.

    1—3 бал. У колективі кожен вважає тільки свою точку зору головною і нетерпимий до думки інших. У результаті спільне рішення прийняти неможливо.

    7.    Референтність

    10—12 балів. Усі члени колективу доброзичливо налаштовані одне до одного. У колективі розвинуті взаємодопомога, взаємна довіра і взаєморозуміння. Досягнення і невдачі всього колективу переживаються як свої власні. Критика висловлюється з добрими спонуканнями. У колективі переважає бадьорий, життєрадісний тон взаємин, оптимізм у настрої. Є почуття гордості за свій колектив.

    7—9 балів. У колективі є різні люди: гарні і погані, дуже симпатичні і малопривабливі. Досягнення і невдачі всього колективу щиро переживаються його членами. У колективі у всіх гарне рівне відношення.

    4—6 балів. Більшість членів нашого колективу люди малопривабливі, несимпатичні, які тільки через необхідність працюють разом. У колективі відносяться одне до одного критично, бувають дріб’язкові причіпки. Відносини між людьми прохолодні, настрій найчастіше пригнічений,

    1—3 бал. Члени колективу люди неприємні, .вороже налаштовані одне до одного. У колективі переважає настрій пригніченості і песимізм. Критичні зауваження мають характер явних і прихованих випадів. Успіхи окремих членів колективу викликають заздрість, невдачі — зловтіху. Люди незатишно почувають себе в колективі.

    Обробка результатів

    Відповіді всіх членів колективу додаються і за кожною якістю колективу підраховується середня оцінка за формулою:

    т =?/п, де т — середня оцінка,

    ? — сума відповідей по окремій якості,

    п — кількість досліджуваних членів колективу.

    У залежності від отриманої середньої оцінки можна дати змістовний опис досліджуваного колективу, визначити рівень його розвитку.


    10-12 балів


    Зрілий, сформований, споєний, працездатний і надійний колектив,

    7—9 балів

    Досить зрілий, здатний виконувати поставлені завдання колектив

    4—6 балів

    Недостатньо зрілий, не завжди здатний ефективно справитися з поставленими задачами, колектив

    1—3 бала

    Незрілий, велика імовірність, того, що він не справитися з поставленими задачам

    Проблема формування сприятливого психологічного клімату в дитячому колективі – явище багатоперспективне. На перший погляд, нам здається, що знаємо кожну дитину, але в той же час не можемо передбачити результат виховного впливу на групу дітей.

    Що ж необхідно врахувати, щоб прогнозувати зміну поведінки окремої особистості, коли вона взаємодіє з іншими? Що впливає на формування психологічного клімату колективу?

    Звертаючись до проблеми психологічного клімату колективу, одним із найважніших є вивчення факторів, які впливають на клімат.

    Більшість дослідників цього питання умовно поділяють фактори, які визначають зміст та створення психологічного клімату на фактори мікросередовища та макроседеровища (Л.М.Карамушка, В.В.Бойко, А.Г.Ковальов, В.Н.Панферов).

    Середовище – соціально-побутові умови життя людини, оточення, сукупність людей, зв’язаних спільністю життєвих умов, занять, інтересів та інше

    До факторів мікросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує дитячий колектив, його особливості розвитку.

    До факторів макросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує колектив, в тому числі й дитячий. Під макросередовищем розуміємо великий соціальний простір, оточення, у межах якого знаходиться та здійснює свою життєдіяльність певний колектив. Що сюди входить? Перш за все, соціально-економічний розвиток країни, специфіка конкретного етапу розвитку, ступінь демократизації суспільства та інші фактори макросередовища, які впливають на всі сторони життєдіяльності колективу в сучасних умовах. Глибока соціально-політична, економічна нестабільність розвитку нашого суспільства, матеріально-фінансові проблеми є причиною песимізму, відсутності бажання творити, невпевненості у завтрашньому дні, що не сприяє формуванню позитивного психологічного клімату в будь-якому колективі: педагогів чи учнів.

    Наступним важливим фактором впливу макросередовища на психологічний клімат дитячого колективу та кожного учня є стиль взаємодії педагога з учнями та стиль управлінської діяльності керівника: вміння швидко адаптуватися до нових змін у суспільстві; модернізувати навчально-виховний процес відповідно до вимог сьогодення; впроваджувати активні методи педагогічної взаємодії та управлінської діяльності; будувати особистісні взаємини на гуманістичних засадах. Отже, формування здорового психологічного клімату в колективі – результат серйозної роботи вчителів та управлінців. Якщо у колективі освітнього закладу панує атмосфера гуманності, діловитості, творчості, взаємодопомоги, то така ж атмосфера буде панувати й у дитячому колективі.

    Фактори впливу на формування психологічного клімату в освітніх закладах (за Л.М. Карамушкою)

    Фактори макросередовища

    Особливості розвитку суспільства в конкретний історичний період;

    Статус середньої освіти в суспільстві;

    Особливості діяльності та стилю керівництва керівних органів управління (обласних, міських, районних, управлінь (відділів освіти);

    Соціально-психологічні особливості територіального району, в якому функціонує освітня організація;

    Характер впливу вторинних колективів закладів середньої освіти на первинні колективи.

    Фактори мікросередовища

    Особливості матеріально-економічних, технологічних, санітарно-гігієнічних та організаційно-управлінських умов праці в освітньому колективі;

    Особливості формальної структури у колективі та її співвідношення з неформальною структурою;

    Стиль керівництва керівника освітньої організації;

    Психологічна сумісність членів освітнього колективу;

    Психологічна культура керівників та працівників освітньої організації.

    Під мікросередовищем розуміють “поле” повсякденної діяльності людей, ті конкретні матеріальні й духовні умови, в яких вони працюють .

    Це й особливості організації навчальної діяльності, санітарно-гігієнічні, матеріально-економічні, технічні умови, стиль спілкування з учнями, психологічна сумісність членів дитячого колективу, психологічна культура педагогів тощо.

    Крім того, факторами впливу на клімат дитячого колективу є емоційний стан учнів та настрій учителя. Про необхідність і можливість свідомо управляти емоційним життям дитячого колективу знаходимо і у педагогічній спадщині А.С.Макаренка, С.Т.Шацького, В.О.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі та ін. Проте в сучасних підручниках педагогіки, багатьох методичних рекомендаціях для вчителів про роботу з колективом недостатньо знаходимо порад щодо управління емоційними станами дитячого колективу.

    Емоційний стан людини – досить “чуттєвий”, важкодоступний предмет дослідження, який реагує на будь-які, навіть незначні, зміни умов.

    У поняття “сприятливий психологічний клімат” входять як позитивні, так і негативні переживання – домінуючі установки, відносини, думки, почуття, настрій, переживання, потреби, інтереси та ін. Звичайно, базою для формування здорового позитивного клімату є діяльність, увесь навчально-виховний процес, предметно-розливальне середовище як удома, так і в закладі освіти.

    Здоровий психологічний клімат означає, що дитина перебуває у стані духовного комфорту: рівноваги, спокою, захищеності; вона задоволена своїм буттям, оптимістична. У стані емоційного комфорту дитина характеризується оптимістичним світосприйняттям, вона вірить у прихильність до неї оточуючих, відкрита для контактів. Це позитивно позначається на всіх сферах життєдіяльності, підвищує працездатність, посилює активність, упевненість, віру у свої можливості, сили.

    Психологічний комфорт залежить від того, як педагог підтримує дітей, забезпечує їх успіхи в різних видах діяльності.

    Про стан емоційного комфорту, захищеності, зручності свідчить те, як дитина переживає задоволення успіху, безпеки, свою значимість для інших, унікальність. Усе це є фундаментом для позитивного особистісного зростання, активізації саморозвитку, підтримки самооцінки.

    Звичайно, не завжди вдається відділити жвавість дитини від проявів знервованості, вирішити чи покарати дитину за впертість, чи, навпаки, приголубити, заспокоїти її; радіти з приводу її оригінальних висловлювань чи аналізувати їх. Досить важко обрати правильну орієнтацію, яка б стала припущенням, прогнозуванням позитивного розвитку особистості.

    Також немає єдиного погляду на шляхи вдосконалення педагогічної взаємодії з дитиною у зв’язку з наочними, швидкими змінами її психічного стану. Проте, у педагогів й психологів немає жодних сумнівів щодо того, як психологічний комфорт впливає на емоційний стан кожного учня й колективу взагалі.

    Емоційні стани в колективі виконують важливі функції: об’єднують, згуртовують його членів; допомагають установлювати контакти. Проте колективні емоції можуть виконувати функцію психологічного тиску на особистість. У цьому випадку дитина підкоряє свої дії, переживання відвертому чи прихованому тиску вчителя, учнів, батьків.

    В емоційних станах завжди відображається світ дитячих потреб, ставлення до себе та інших людей, до загальнолюдських цінностей.

    Крім того, у практиці педагогічної діяльності нерідким є факт, коли саме настрій, емоційний стан дитячого колективу вирішують ефективність тієї чи іншої справи.

    Таким чином, можна зазначити, що емоційні стани – це “душа” колективу. Емоційне життя колективу реалізується в емоційних станах, з яких і складається психологічний клімат та психологічна атмосфера діяльності групи.

    Не менш важливим для формування позитивного психологічного клімату є гуманізація системи взаємовідносин, що склалася в колективі: доброзичливість, симпатії, взаємодопомога, довіра тощо.

завантаження...
WordPress: 22.97MB | MySQL:26 | 0,332sec