Психолого – педагогічний семінар для вчителів: Проблема навчання і виховання дітей з підвищеним рівнем тривожності та неврозами

План семінару

  1. Розкриття поняття «Тривожність».
  2. Вправа «Зате».
  3. Прояви тривожності у різні вікові періоди.
  4. Тривожність і неврози у молодшому шкільному віці.
  5. Визначення рівня тривожності учителів.
  6. Психокорекційні вправи для вчителів, спрямовані на зниження тривоги та тривожності
  7. Подолання тривожності у шкільному середовищі.
  8. Висновки

 

1. Означення поняття «Тривожність»

За останнє десятиліття збільшилась кількість дітей з підвищеним рівнем тривожності. Статті про особливості тривожних дітей часто з’являються на сторінках педагогічних та психологічних фахових видань. Причиною появи великої кількості дітей є нестабільне суспільство, невротизація дорослого населення, яке свої переживання і тривоги проектує підсвідомо на дітей.

Тривожність — індивідуальна властивість особи, риса характеру, що проявляється схильністю до надмірного хвилювання, стану тривоги в ситуаціях, які загрожують, на думку цієї особи, неприємностями, невдачами, фрустрацією. Важливо, що мова йде про психологічну загрозу, тобто таку, що має суб’єктивний характер і не проявляється як фізична небезпека. Такими ситуаціями можуть бути: деякі конфлікти, порівняння людиною себе з тими, хто має певну перевагу, змагання з такими людьми.

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю.

Кожен з нас опинявся коли-небудь у становищі, яке викликало тривогу і страх. Люди з високим рівнем тривожності перебуваютьу таких ситуаціях майже постійно. Ситуація, яка реально є нейтральною, сприймається ними як загрозлива.

Тривожні діти ж постійно перебувають у напруженному стані очікування неприємностей.

2.Вправа «Зате»

Психолог робить вступ про те, що наше життя наповнене ситуаціями, які викликають занепокоєння, тривогу і підривають віру в свої сили. Але, як відомо, значимість ситуації і її забарвлення визначається ставленням до цієї ж ситуації. Тому навіть неприємні обставини можна пом’якшити, якщо скоригувати своє ставлення до них.

Всі присутні отримують завдання на листочку паперу описати останню неприємність, яка з ними сталася. Всі аркуші із записами складаються у скриньку, а аудиторія ділиться на групи. Представник кожної групи виймає один аркушик з описом проблемної ситуації. Завдання групи – знайти три позитивних моменти, які можна вивести із зазначеної ситуації.

3.Прояви тривожності у різні вікові періоди

Сучасна епоха, насичена соціально-економічними перетвореннями, створила умови для збільшення тривоги й хвилювань. Як відомо, тривогу і хвилювання на емоційному і розумовому рівні дорослі передають своїм дітям.

У країні виросло число родин, неблагополучних в економічному, психологічному, педагогічному аспектах.

Сьогодні існує тенденція зростання неповних сімей та сімей з однією дитиною. При цьому відмічено, що найбільш схильні до розвитку тривожності єдині діти в родині, які стають центром батьківських турбот і тривог. У сім’ях, де є присутнім емоційна напруга, також створюються умови для розвитку тривожності у дитини. Діти старшого дошкільного віку дуже чутливі до конфліктних відносин батьків.

Аналіз сучасної літератури, присвяченої проблемам дитячої тривожності, і досвід консультування дозволяють представити причини розвитку тривожності у дітей таким чином:

— відсутність у дітей відчуття фізичної безпеки;

– відкидання і ворожість, що демонструються дорослими;

– дитина, як дзеркало, відображає батьківські тривоги;

– до дитини пред’являються завищені вимоги;

– авторитарний стиль спілкування дорослого з дитиною;

– негнучка, догматична система виховання;

– несприятливі мікросоціальної та побутові умови;

– протиріччя між високими домаганнями, викликаними захвалювання і реальними можливостями дітей.

У дітей молодшого дошкільного віку тривожність – явище рідкісне і, як правило, носить виражений характер. Чим старша дитина, тим конкретніше, реалістичніше його тривоги. Якщо маленьких дітей турбують надприродні чудовиська, що прориваються до них через поріг підсвідомості, то старших дошкільнят вже буде турбувати ситуація, пов’язана з насильством, очікуванням, глузуванням.

Тривога далеко не завжди виступає в явній формі, оскільки є досить тяжким станом. І як тільки вона виникає, в душі дитини включається цілий набір механізмів, які “переробляють” цей стан у щось інше, нехай теж неприємне, але не настільки нестерпне. Це може невпізнанно змінити всю зовнішню і внутрішню картину тривоги.

Найпростіший з психологічних механізмів спрацьовує практично миттєво: краще боятися чогось, ніж невідомо чого. Так виникають дитячі страхи. Страх – “перша похідна” тривоги. Його перевага в його визначеності, в тому, що він завжди залишає якийсь вільний простір. Якщо, наприклад, дитина боїться собак, то може гуляти там, де собак нема, і відчувати себе в безпеці. Дитина може панічно боятися самостійного виходу у двір, і в основі цього лежить сімейний конфлікт, глибоко переживає ім. Хоча страх в порівнянні з тривогою дає дещо більше почуття безпеки, все ж таки і цей стан, жити в якому важко. Тому, як правило, переробка тривожних переживань на стадії страху не закінчується. Чим старше діти, тим рідше прояви страху, і тим частіше – інші, приховані форми прояву тривоги.

У деяких дітей цю захисну функцію виконують певні ритуальні дії, які “охороняють” їх від можливої небезпеки. Прикладом може служити дитина, який намагається не наступати на стики бетонних плит і тріщини в асфальті. Негативна сторона таких ритуалів – певна ймовірність переростання подібних дій в неврози нав’язливості.

Однак, необхідно враховувати, що тривожний дитина просто не знайшов іншого способу боротьби з тривогою. При всій неадекватність і безглуздість таких способів їх потрібно поважати, не висміювати, а допомагати дитині іншими методами “відреагувати” на свої проблеми, не можна руйнувати “острівець безпеки”, нічого не даючи натомість.

Наріжним багатьох дітей, їх порятунком від тривоги є світ фантазій. У фантазіях дитина дозволяє свої невирішені конфлікти, в мріях знаходять задоволення його незадоволені потреби. Сама по собі фантазія – чудова якість, властива дітям, що дозволяє людині виходити за межі дійсності, будувати свій внутрішній світ, не скутий умовними рамками, творчо підходити до вирішення різних питань. Однак, фантазія не повинна бути повністю відірвана від реальності, між ними повинна бути постійна взаємозв’язок.

Фантазії тривожних дітей, як правило, позбавлені цієї властивості. Мрія не продовжує життя, а, скоріше, протиставляє себе їй. Якщо в житті дитина не товариський, у нього мало друзів, то у мріях він є лідером дитячої компанії і здійснює героїчні вчинки, що викликають у всіх захоплення. Те, що такі діти насправді могли б досягти предмета своїх мрій, їх, як не дивно, не цікавить, навіть якщо це коштує незначних зусиль. Реальні їхні переваги і перемоги чекає та ж доля. Вони, взагалі, намагаються не думати про те, що є насправді, оскільки всі реальне для них наповнене тривогою. Власне кажучи, реальне і фантазійне у них міняється місцями: вони живуть саме в сфері своєї мрії, а все, що за межами цієї сфери сприймається, як важкий сон.

Проте, такий догляд в ілюзорний світ недостатньо надійний – рано чи пізно вимоги великого світу увірвуться в світ дитини, і потрібні будуть більш ефективні методи захисту від тривоги.

Вивчаючи дитячий вік, Ерік Берн прийшов до висновку, що є тривожні діти, які приходять до прості висновки , – щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися мене. Тому агресивна поведінка часто буває формою приховування особистої тривожності. Тривожність іноді дуже важко розгледіти за агресивністю. Самовпевнені, агресивні, при кожному зручному випадку принижують інших, тривожними аж ніяк не виглядають. І, тим не менше, нерідко в глибині душі у таких дітей ховається тривога. А поведінка і зовнішній вигляд – лише способи позбавлення від почуття невпевненості в собі, від усвідомлення своєї нездатності жити, як хотілося б.

Таким чином, тривожність відбивається на всіх сферах життєдіяльності дитини, помітно погіршуючи його самопочуття і ускладнюючи відносини з навколишнім світом. При цьому причини формування високого рівня тривожності як в природних, генетичні чинники розвитку психіки дитини, так і – причому більшою мірою – в соціальних. Якщо перші чинники формування тривожності важко піддаються корекції, то для корекції соціальних факторів цілком можливо створити відповідні умови, щоб подолати розвиток високого рівня тривожності в дитячому віці.

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю. Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.

Висока тривожність стає стійкою, якщо батьки та вчитель постійно незадоволені навчальною роботою дитини і від них дитина постійно отримує тільки зауваження, докори, інші різновиди негативного оцінювання. Припустимо, що дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко знову розпочати брати участь у процесі навчання. Якщо тимчасові труднощі, які доводиться долати дитині, дратують оточуючих, то у дитини виникає тривожність, острах зробити щось погано, неправильно. Негативний результат можна отримати і в ситуації, коли дитина навчається цілком успішно, але батьки очікують від неї чогось більшого та висувають до неї завищені вимоги, а також якщо навчання шестирічних дітей жорстко регламентовано.Наслідком збільшення тривожності
у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримувати вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах виявити будь-яку ініціативу.
За таких умов дорослі можуть припуститися невиправної помилки: незадоволені продуктивністю навчальної роботи дитини, що день у день знижується, вони починають більше зосереджуватися під час спілкування з нею на проблемних питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт, який відчуває дитина. Як наслідок маємо зачароване коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність цієї діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані в дитини негативні особливості. Подолати це зачароване коло можна — необхідно змінити настанови й оцінювання батьків і вчителів щодо навчальної діяльності дитини. Близьким дорослим потрібно зосереджувати увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи її за окремі недоліки,— це дозволить знизити рівень тривожності дитини, сприятиме успішному виконанню нею навчальних завдань.

Фахівці вважають, що в дошкільному та молодшому шкільному віці тривожнішими
є хлопчики, а після 12 років — дівчатка. При  цьому дівчатка більше хвилюються через взаємини з іншими людьми, а хлопчиків більше турбують покарання.Наприклад, низька успішність або який-небудь негарний учинок дівчинки викличуть у неї переживання, що педагог або батьки  погано про неї подумають, а подружки не товаришуватимуть із нею. В аналогічній ситуації хлопчик, швидше за Рівень тривожності дитини багато в чому залежить від тривожності дорослих, які її оточують: висока тривожність педагога або батьків передаєтьсядитині.
Тривожність дітей може підвищуватися і в тому разі, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем тощо.
Навчальна тривожність починає формуватися в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як авторитарний стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги батьків, постійне порівняння своєъ дитини з рештою дітей. У деяких родинах упродовж усього року точаться розмови про вибір «гідної» школи та досвідченого вчителя.
Така заклопотаність батьків, звісно, передається дитині. Крім цього, батьки наймають дитині безліч учителів, які готують дитину до школи. І незміцнілий, неготовий до такого інтенсивного навчання організм дитини іноді не витримує: дитина почитиє хворіти, у неї зникає бажання вчитися, а тривожність щодо майбутнього навчання стрімко збільшується
. Зазначимо, що після шести тижнів від початку навчального року рівень тривожності зазвичай підвищується в усіх школярів, у них виникає потреба в 7-10-денному відпочинку.
У дитячому садочку діти часто відчувають острах розставання з батьками. Необхідно пам’ятати, що у віці двох-трьох років цей острах є припустимим і зрозумілим. Якщо ж дитина і в підготовчій групі постійно плаче під час розставання з батьками, не зводить очей із вікна, очікуючи на появу батьків, на це варто звернути особливу увагу.

Якщо впродовж чотирьох тижнів дитина залишається пригніченою і сумною, плаче під час розставання, відмовляється йти до дитячого садочка, боїться спати та залишатися на самоті, прокидається вночі від кошмарів, скаржиться на головний біль, біль у животі та інші фізіологічні розлади, то можна припустити, що в дитини справді спостерігається острах розставання і вона потребує допомоги спеціаліста.
Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто, а іноді навіть приховують їх. Звісно, усім дорослим відомо, що не можна порівнювати дітей одне з одним.  Крім цього, під час виховання таких дітей бажано уникати будь-яких змагань і видів діяльності, умовами яких є порівняння досягнень одних дітей із досягненнями інших.

У ситуації з тривожною дитиною краще порівняти досягнення дитини з її ж результатами, які було отримано, наприклад, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не впорається із завданням, у жодному разі не можна говорити, що вона виконала його гірше за решту дітей.

Виховуючи тривожних дітей, не рекомендується також робити щось таке, що передбачає врахування швидкості; не можна підганяти та квапити їх; необхідно, як ми вже згадували, уникати змагальних моментів під час повсякденної діяльності та ігор. Включення дитини в будь-яку нову ситуацію повинно відбуватися поступово, починаючи з поетапного знайомства з людьми, повідомлення правил, умов, звикання до приміщення та ін. Важливо хвалити таких дітей навіть за незначні успіхи, відзначати їх у присутності інших людей — це підвищує самооцінку тривожної дитини. Похвала обов’язково повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш; дитина обов’язково повинна знати, за що її похвалили.Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень. Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без будь-яких причин те, що дозволяли їй раніше.

Нагадуємо, що причинами тривожності та пасивності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі  вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпомічними, бояться розпочинати нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки дитини знижується.
Для тривожних дітей характерними є також і соматичні проблеми: біль у животі, головний біль, запаморочення, спазми в горлі, утруднений поверхневий подих; під час проявів тривожності вони часто відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах, прискорене серцебиття.

Уважні та турботливі батьки і педагоги, звісно, розуміють, що такі діти завдають певних турбот і проблем, але саме ці турботи та розв’язання саме цих проблем сприяють розвиненню особистості дитини.

4. Тривожність і неврози у молодшому шкільному віці.

(Виступ Пістунової Т. О.)

5. Визначення рівня тривожності учителів

Для дослідження використовується Методика виміру рівня тривожности Тейлора (адаптація Т.А.Нємчінова)

6. Психокорекційні вправи для вчителів, спрямовані на зниження рівня особистісної тривожності

(додаються )    

7. Подолання тривожності у шкільному середовищі

Емоційне переживання невдач, помилок, неуспіху людиною має реальне вираження у стані людини, у типі її реагування на всі події, до яких вона має відношення, на стиль, манеру поведінки в соціумі. Вивчення специфіки, конкретних ознак тривожної поведінки учнів дає змогу сформувати шляхи до емоційного комфорту.

Дослідження свідчать, що поведінка із загрозою емоційному благополуччю на робочому місці у співпраці та контакті з іншими учнями позначена закріпленням страху в них у навчально-виховному процесі шкіл нового типу.

 

Тривожна поведінка має ряд постійних характеристик:

  • постійне очікування негативних оцінок, а з ними — і наслідків у відповідь на свої
    думки (відповіді) з боку: учителів, однолітків та батьків;
  • прагнення обмежити свою участь у диспутах з іншими, щоб уникнути небажаних
    для них натяків на низький рівень інтелектуальних і творчих здібностей;
  • приниження своєї персони, постійне шкодування про свої помилки у спілкуванні,
    взаєминах з референтною групою осіб;
  • низька мовна продуктивність у контакті з учителем, коли йдеться про прості,

    здавалося б, речі;

    •    підвищене почуття невпевненості у власних силах під час роботи, відповідей, розповіді про себе.

завантаження...
WordPress: 22.98MB | MySQL:26 | 0,319sec