Психолого – педагогічний семінар для вчителів: Насильство та його вплив на психіку дитини

План семінару

1. Насильство: види та причини.

2. Вправа «Два приклади з життя»

3. Ознаки, за якими можна виявити дитину, що стала жертвою насильства. Індикативні таблиці.

4. Психологічні особливості дітей, що пережили насильство

5. Вправа «Насильницькі дії над дитиною у літературних творах»

6. Алгоритм дій, якщо виявлена дитина – жертва.

7. Гра «Два вчителі»

8. Висновки

1.Насильство: види та причини

Жорстоке поводження з дітьми – проблема держави та кожної свідомої особистості. Це реальність для тисяч неповнолітніх, які не отримують освіти, не мають постійного місця проживання, жебракують з однолітками або дорослими, потерпають від побиття та насильства, котрих примушують до важкої праці. Це і поширення дитячої проституції, порнографії, і комерційна сексуальна експлуатація дітей, торгівля ними, це ті факти страшної агресії та жорстокості, що завдяки засобам масової інформації стають відомими громадськості.

Проблема жорстокості й насильства в нашому суспільстві стає дедалі актуальнішою. Це пов’язано з багатьма соціально-економічними чинниками, серед яких слід відзначити: збільшення кількості неповних сімей унаслідок розлучень і виїзду батьків за кордон, відвертої неконтрольованої пропаганди насильства та агресії на телеекранах, масове відкриття комп’ютерних та ігрових залів, де підлітки можуть «утекти», «відірватися» від реальності й відчути себе героями – «вбивцями», тощо.

Серед важливих психологічних чинників варто зауважити й особливості підліткового віку (це критичний період у житті людини, коли відбуваються значні зміни на фізичному та психологічному рівнях, формуються життєві цінності, виникає потреба у самовираженні серед однолітків; це час суперечностей, коли, з одного боку, підлітки прагнуть бути автономними, самостійними, а з іншого — потребують розуміння і підтримки дорослого). Виникає нове відчуття дорослості — перехід від дитячих форм поведінки до дорослого бажання проявити себе, інколи за будь-яку ціну. Часто таке прагнення дорослості у підлітка набуває форм самоствердження шляхом кривдження інших. Такого способу самоствердження старшокласники часто навіть не усвідомлюють, оскільки він є «копіюванням» і відображенням дій дорослих.

Помітна тенденція до скоєння правопорушень у навчальних закладах, проявів жорстокості й насильства серед підлітків.

В українському суспільстві панує стереотип: насильство, жорстоке поводження з дітьми, недбале ставлення — це проблеми винятково кризових або матеріально погано, забезпечених сімей, бідних. Але проведене опитування громадської думки, котра безперечно потребує подальшого вивчення, дає підстави для протилежних висновків: найбільш забезпечені громадяни дають найменш толерантні відповіді на поставлені запитання.

Так, серед тих, чиє матеріальне становище вони самі характеризують як «ми можемо дозволити придбати собі практично все, що хочемо», 22 % вважають, що застосування тілесних покарань до дитини є доцільним завжди, коли дитина поводиться погано, а 50 % готові застосовувати тілесні покарання до дитини в окремих випадках. І лише 28 % опитаних із цієї групи вважають, що застосування тілесних покарань до дитини неприйнятне за будь-яких умов. Такий низький рівень толерантності можна пояснити:

  • незнанням альтернативних форм виховання дитини;
  • завищеними вимогами до дитини в сім’ї;
  • відсутністю інших способів мотивації дітей у ситуації матеріальної забезпеченості;
  • застосуванням фізичних покарань до цієї групи респондентів у дитинстві.

    У більшості ситуацій людина, яка застосовує тілесні покарання, не усвідомлює поганих наслідків такого поводження, вважаючи, що її дії, викликані позитивними намірами, є легітимними та виправданими. Але ж наслідки застосування методів фізичного впливу на дітей можуть бути негативними та пролонгованими. Дитина, котра зазнала насильства, отримує травматичний досвід, який супроводжується травматичними переживаннями та відтворюється у формі неадекватних поведінкових реакцій. Усе це призводить до дезорганізованої поведінки, розвитку. Для неповнолітнього важливими є довіра до батьків, почуття захищеності в сім’ї. Вони втрачаються при застосуванні насильства.

    Було проведено дослідження , в ході якого з’ясувалося, що 17,4 % опитаних (респонденти — учні старших класів) відомі факти насильства в сім’ї, 15,8 % — випадки, коли насильство в сім’ї над дитиною спричинило порушення її здоров’я.

    Чимало учнів ПТНЗ (35 %) вказали на відомі їм факти насильства в сім’ї. Майже стільки ж — 30,4 % — на випадки, коли насильство в сім’ї над дитиною спричинило порушення її здоров’я.

    Проявами насильства щодо неповнолітніх вважають нехтування, ухилення від обов’язків щодо дитини, відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічна ізоляція), недостатнє забезпечення доглядом та опікою, втягування у з’ясування стосунків і використання її задля шантажу, сарказм; негативне ставлення до дітей, що виявляється у поганому настрої дорослих, також це хронічні сімейні конфлікти.

    Загрозою гармонійного психічного розвитку малюка можуть стати випадки, коли батьки не помічають своїх дітей — емоційна депривація; чи коли висувають завищені вимоги, що не відповідають розвитку; використовують малюка як «заручника» при вирішенні сімейних конфліктів, для задоволення власних егоїстичних потреб. Такі моделі поведінки дорослих не сприятимуть формуванню в дитини позитивної самоконцепції, почуття безпеки, вона не відчуватиме, що її люблять. Складність проблеми насильства вимагає комплесного підходу й об’єктивної оцінки методів розв’язання.

    1. Фізичне насильство — усі форми травматизму, спричинені навмисними діями дорослих: перелами кісток, черепно-мозковітравми, синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з’являтися, коли дитина грається, опіки, подряпини, опіки від цигарок, сліди людських укусів; споживання невідповідної їжі, напоїв або медикаментів(наприклад, наркотиків чи алкоголю, щоб змусити дитину заснути). Фізичне насильство у сім’ї визначається законом як умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, а також умисне позбавлення свободи, житла, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, що може призвести до смерті постраждалого, викликати порушення фізичного і психічного здоров’я, зашкодити його честі й гідності.

    2.Сексуальне насильство. Це залучення дітей або підлітків до 18 років до сексуального життя дорослих без розуміння та згоди перших на це, а також просте спогляданнячи присутність при сексуальних діях або сексуальна експлуатація дитини. Сексуальне насильство в сім’ї закон трактує як протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього члена сім’ї. Слід зазначити, що фахівці розуміють під діями сексуального характеру щодо неповнолітніх залучення дитини за її згодою або без такої згоди до сексуальних дій із дорослим (або людиною, яка старша від дитини не менш, ніж на три роки) задля отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

    3. Емоційне (психічне) насилля — це вплив на психіку дитини шляхом залякування, погроз (зокрема фізичною розправою), щоб зламати волю до опору, заблокувати відстоювання своїх прав та інтересів, примус робити те, що суперечить її моральним принципам,висміювання, дратування, кривдження, залякування, постійна критика, ігнорування,приниження, тероризування. Психологічне насильство в сім’ї закон визначає як насильство, пов’язане із впливом одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе, і може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю. Як свідчить практика, діти часто стикаються хоча б з одним із проявів психологічного насильства: або принижували (зокрема й нецензурною лайкою), або зневажливо критикували їхню особистість, або до них застосовували погрози та/чи невиправдані заборони чи обмеження, які не мали на меті забезпечення дитині належного рівня життя та розвитку (або навіть перешкоджали цьому)

    4. Байдуже ставлення (занедбання дитини) — небажання задовольнити потреби в одязі, їжі, медичній допомозі, тобто батьки не надають адекватну опіку і захист.

    5. Економічне насильство. Економічне насильство в сім’ї, відповідно до закону, — це навмисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу й іншого майна або засобів, на які потерпілий має передбачені законом права, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного або психічного здоров’я.

    Найхарактернішими різновидами економічного насильства щодо дітей є:

    •    примушування батьками або піклувальниками неповнолітніх до жебрацтва
    чи праці, що перешкоджає або унеможливлює отримання дитиною освіти і ставить під загрозу її життя, здоров’я, нормальний фізичний та психічний розвиток;

  • примушування до протиправних дійв економічній сфері;
  • позбавлення та/або погроза позбавлення житла та грошового утримання;
  • існування за рахунок дитини (наприклад, дитини-інваліда).

    Економічне насильство в родині є дуже небезпечним із точки зору криміналізацїї дітей та підлітків — не маючи змоги легально отримувати й витрачати кошти, вони вдаються до жебрацтва, крадіжок, азартних ігор тощо.

    Зневажанню і насиллю над дітьми сприяють певні соціальні й культурні умови:

  • відсутність у соціальній свідомості чіткої оцінки фізичних покарань;
  • демонстрація насильства у засобах масової інформації;
  • неможливість своєчасно встановити факт насильства і здійснити втручання, тому що цього не дозволяють права громадянна на недоторканість приватного життя, власну та сімейну таємницю, закріплені у Конституції;
  • відсутність ефективної превентивної політики держави;
  • недостатнє розуміння суспільством насильства як соціальної проблеми;
  • низька правова грамотність населення;

        Причинами жорстокого поводження можуть бути й фактори сімейного виховання, які призводять до дезінтеграції «Я» дитини. За О. Захаровим, це:

  • нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;
  • неприйняття дорослими дитячої індивідуальності;
  • невідповідність вимог і очікувань батьків потенціалу і потребам дітей;
  • нерозуміння особливостей виховання різні вікові періоди;
  • непослідовність у взаєминах дорослих і дітей;
  • неузгодженість між батьками змісту,цілей і засобів виховання;
  • прагнення визнання в якійсь сфері(професійній, економічній, соціальній) і неможливість його досягти;
  • раптові серйозні зміни у різних сферах життя (втрата роботи, хвороба, смерть дружини тощо);
  • афект, невміння загальмувати свою поведінку;
  • приклад власних батьків;
  • психічні хвороби;
  • тендерні стереотипи суспільства, соціокультурне сприйняття статі, що диктує певну поведінку, культурні норми, стиль одягу;
  • психологічні риси, здібності, види діяльності, професії.

    Назвемо деякі з можливих причин жорстокого поводження з неповнолітніми в сім’ї: особистісні риси батьків (агресивність, авторитарність); відсутність позитивного прикладу поводження з дітьми; алкоголізм, наркоманія, релігійний фанатизм; фізичні чи психічні вади батьків (розумова відсталість, психічні захворювання, глухота, сліпота тощо); невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов’язків щодо дітей, відповідальності за них, незнання прав та потреб дітей; невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації.

    Серед причин, що призводять до формування жорстокого поводження з дитиною в родині, можна назвати психологічні особливості самих малюків,- які провокують насильницькі дії батьків. Це не означає, що дитина є «винною» в тому, як до неї ставляться, — йдеться про те, що батьки, які не можуть прийняти певні особистісні, соматичні, психічні особливості власних нащадків, «зривають» на них своє невдоволення.

  1. Фізичні та психічні аномалії, природжені аномалії розвитку дитини, які не лише ускладнюють виховання, а й украй обурюють і дратують нарцисичних батьків.
  2. Розумова відсталість або хронічні психічні захворювання (якщо в середньому поширення інтелектуальних вад серед дітей складає 2—3 %, то в популяції дітей, які зазнали жорстокого ставлення, цей показник сягає 20—40 %). Батьки вдаються до насильства, оскільки не мають інших навичок подолання складнощів, пов’язаних із вихованням «особливої» дитини, а також зганяють на ній своє розчарування, викликане невиправданням власних надій. Додатковим фактором стає нервово-психічне перевантаження, спричинене доглядом за дитиною із затримкою розвитку або з психічними порушеннями.
  3. Передчасне народження та, як наслідок, необхідність спеціальних заходів із підтримки життєдіяльності та нормального розвитку дитини протягом тривалого часу. Така ситуація дратує батьків, схильних покладати на нащадків великі надії, оскільки їм здається, що всі їхні зусилля марні, а сподівання повністю зруйновані, адже дитина ніколи не зможе стати видатною особистістю.
  4. Гіперактивність, імпульсивність, агресивність малюка, що призводять до зниження здатності підкорятися вимогам батьків.
  5. Плаксивість або галасливість дитини,яка в низці випадків призводить до зниження материнської прив’язаності та підвищення дратівливості через нервовопсихічне навантаження.
  6. Надмірна в’ялість і пасивність дитини,яка «ображає» матір, котра вважає, що дитя«недостатньо її любить» або байдуже до неї ставиться. Для деяких матерів це почуття є настільки нестерпним, що вони починають вимагати в дитини будь-яких проявів любові насильницьким шляхом.

    Загалом, причини формування насильницьких взаємин у родині не вичерпуються будь-яким одним фактором. Розвиток стосунків такого типу між батьками та дітьми є наслідком поєднання соціально-економічних та психологічних факторів.

    2. Вправа «Два приклади з життя»

    Вчителі діляться на 5 груп. Кожна група отримує картку, де міститься описано один з видів насильства. Завдання для учасників: сформулювати визначення описаного виду насилля та навести кілька прикладів (мінімум, два) зазначеного виду насилля і з власної практики. За наведеними прикладами необхідно побудувати алгоритм дій, спрямованих на попередження та профілактику подальших насильницьких дій стосовно дитини.

    Кожна група представляє вирішення зазначеної ситуації.

    Після проведення презентації проводиться обговорення.

    Питання для обговорення:

    – Наскільки поширеним є кожен з видів насилля стосовно учнів нашої школи?

    – Який з видів насилля найскладніше діагностувати?

    – Яку реальну допомогу може надати школа дитині, що зазнала насилля?

    3. Ознаки, за якими можна виявити дитину – жертву.


    Дітям дошкільного віку (3-6 років) в ситуації насильства
    притаманні такі реакції та поведінкові прояви: пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирення з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, характерні для більш молодшого віку); хворобливе ставлення до зауважень, критики; брехливість; агресивність, жорстокість по відношенню до тварин, молодших дітей; схильність до підпалів; невластиві віку знання про сексуальну поведінку, сексуальні ігри з собою, чи з однолітками, чи з іграшками, відкрита мастурбація, нервово-психічні розлади.

    В цьому віці дитина ще не здатна повністю розуміти, що правильно, а що неправильно, добре чи погано. Тому ми вважаємо, що тут може мати місце лише один механізм захисту, а саме заміщення. При якому дитина, перебуваючи в стані емоційного збудження, відчуваючи образу та біль, може виявляти агресивність по відношенню до іграшок, тварин тощо. Тобто до тих об’єктів, яких вона вважає слабшими за неї та беззахисними.

    Для молодшого шкільного віку (6-11 років) характерно прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитись, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластива віку сексуально забарвлена поведінка, намагання цілком закрити тіло одягом, навіть, якщо в цьому немає необхідності.

    Дітям даного віку властива диференціація почуттів, а саме розуміння того, що означає, коли я радісний і коли засмучений, чи коли мені соромно. Тобто емоції дітей набувають усвідомлений характер (Л.С. Виготський). До того ж, провідна навчальна діяльність молодших школярів, з чітко окресленими правилами поведінки, сприяє усвідомленому розумінню правильної чи неправильної поведінки. В результаті чого можуть спрацьовувати такі механізми захисту, як витіснення, заміщення, проекція та ідентифікація. Витіснення виявлятиметься тоді, коли дитина витіснятиме неприємні спогади, переживання, намагатиметься від них позбавитися. Більш активну форму, на відміну від дітей дошкільного віку, може набувати механізм заміщення, коли об’єктом агресивного впливу можуть бути не лише іграшки, тварини, а й молодші діти. При цьому, у дітей може спостерігатися і механізм ідентифікації. Оскільки діти несвідомо прагнуть бути схожими на батьків і тим самим заслужити їхню любов і повагу, тому вже на даному віковому етапі розвитку починає формуватися позиція агресора чи жертви, як наслідок ситуації насильства. Паралельно з цим може спрацьовувати і захисний механізм проекції на рівні приписування власних неприємних чи неприйнятних почуттів казковим героям чи друзям тощо. Тобто, найбільш поширеним видом захисту, продуктивним на початкових етапах переживання впливу насильства, є витіснення та забування. Дитина намагається не думати про те, що спричинило чи спричиняє їй страждання. На думку англійського психолога Хельгі Хенкс, за такі психологічні маневри діти розплачуються дорогою ціною. Щоб забути події, які, здається, забути неможливо, вони витрачають значну частину психічної енергії, яка за нормальних умов використовується на оволодіння навичками, знаннями, необхідними для даного віку. Як правило, у маленьких дітей, які зазнали насильства, відбувається затримка мовного та психічного розвитку, порушується розвиток пізнавальної сфери – спостерігаються незрозумілі прогалини пам’яті, дисоціативні розлади; спогади, пов’язані з певними подіями, блокуються.

    В ситуації насильства підлітковий вік дітей (11-18 років) характеризується низькою самооцінкою чи, навпаки, високою, втечами з дому, кримінальною та асоціальною поведінкою, адиктивною поведінкою (палінням, вживанням алкоголю, наркотиків, токсикоманією), спробами самогубства, сексуалізованою поведінкою, скаргами на болі в животі тощо. Для даного віку властиве інтенсивне формування свідомості та самосвідомості. Відповідно більш актуального змісту набуватимуть не лише психологічні механізми, які були притаманні для дошкільного та молодшого шкільного віку, але й механізми захисту, які формуються на рівні свідомості, а саме: раціоналізація, регресія, сублімація, тощо. Раціоналізація може мати місце тоді, коли підлітки пояснюють насильницькі дії батьків власними недоліками, при цьому спотворюючи реальність того, що відбувається. Регресія виявляється тоді, коли підліток, не регулюючи власні реакції та поведінку, починає словесно чи фізично виявляти свій протест проти довготривалих насильницьких дій батьків чи ровесників. Сублімація може виявлятися тоді, коли в результаті сексуального насильства, спотворену сексуалізовану поведінку дівчинки чи хлопчика, психотерапевт чи психолог намагаються перевести на рівень здійснення активної соціально корисної діяльності (наприклад, відвідування факультативів відповідно до домінуючих інтересів тощо). При цьому, у дівчаток-підлітків, які стали жертвами сексуального насильства, досить часто можна спостерігати і механізми заперечення та витіснення, оскільки відповідна реальність не є прийнятною для усвідомлення та викликає болісні травмуючі переживання. У підлітків, особливо хлопчиків, популярним механізмом захисту може бути заміщення, коли вони прагнуть компенсувати власну біль, демонструючи ту ж саму насильницьку поведінку по відношенню до молодших дітей, ровесників чи дорослих.

    Оскільки внутрішній світ підлітка, а тим більше молодшого школяра та дітей дошкільного віку, розвинутий ще недостатньо, не збагачений досвідом переживання критичних ситуацій, тому психологічний захист, спрямований на збереження тимчасового емоційного благополуччя у несприятливих ситуаціях, не стимулює активності, спрямованої на їх подолання. Навпаки, виснажує та відбирає психічну енергію, яка використовується не для розвитку, а для дії механізмів психологічного захисту.

    При аналізі механізмів психологічного захисту слід враховувати як вікові особливості дітей, так і різновид кривдження. Якщо дитина пережила фізичне насильство, вона може приховувати достовірну інформацію та явні ознаки побиття через страх покарань зі сторони батьків, або ж через недовіру до дорослих вцілому. При цьому наслідки фізичного насильства у дитини можуть виявлятися в процесі роботи психолога чи соціального працівника з іншими проблемами дитини: порушеннями поведінки, шкільною дезадаптацією, конфліктами в родині.

    Важливим фактором оцінки під час діагностики того чи іншого виду насильства є характер емоційних реакцій дитини. Наприклад, під час розповіді діти можуть виглядати наляканими, тривожними, у них матиме місце страх зустрічі з батьками тощо. Проте діти можуть давати і недостовірну інформацію, що виявляється у невідповідності емоційних реакцій змісту історій, які подають діти. Причинами неправдивих історій дітей може бути складна ситуація в сім’ї

    ( розлучення батьків) і цим самим дитина прагне привернути до себе увагу.

    Реакції дітей в ситуації сексуального насильства складно передбачити. Вони залежать як від віку дитини, так і від ситуації насильства, а також від того, чи отримує дитина підтримку зі сторони близьких їй людей. Драматизм переживань дитини посилюється, якщо її звинувачують в тому, що відбулося. Тоді формується у дитини почуття провини, вона може відчувати себе спотвореною як фізично, так і морально (особливо характерно для підліткового віку). Досить типовим наслідком сексуального насильства є проекція на інших людей емоційного відношення до насильника (страх, тривожність, відчуття небезпеки тощо. Відповідна генералізація виявляється у сприйнятті навколишнього світу як ворожого та небезпечного, у відсутності довіри до нього.

    Психологічне насильство у формі словесного приниження, ігнорування переживань, бажань та інтересів дитини досить часто супроводжується порушеннями на рівні самооцінки дитини. Починають формуватися у дитини такі установки, як її бездарність, нікчемності, що в подальшому впливає негативно на всі сфери розвитку в дорослому житті. Людина може боятися виявляти свій потенціал тільки тому, що має установку з дитинства як неспроможної особистості.

    У разі появи підозри що дитина піддається насильству, рекомендовано заповнювати спеціальні індикативні таблиці, що являють собою перелік прямих і непрямих ознак застосування насильницьких дій до дитини.

    4. Вправа «Насильницькі дії над дитиною у літературних творах»

    Вчителі мають навести приклад літературних героїв – дітей до яких були застосовані насильницькі дії. Потім необхідно класифікувати і визначити, який вид насильства був застосований і які дії необхідно було б здійснити, якби літературний герой був учнем нашої школи. Необхідно спрогнозувати, якими могли б бути наслідки для психіки дитини, що описана у літературному творі.

    5.Гра «Два вчителі»

    Для проведення гри необхідно мати 10 стільців поставлених у ряд. На перший стілець приколюється аркуш з написом «Марія Іванівна Милосерденко», на 10 – аркуш із написом «Варвара Львівна Крутова».

    За умовами гри на першому стільці сидить вчителька, яка свої взаємини з учнями будує лише на демократичних засадах, орієнтується на індивідуальні особливості учнів, прагне завжди зрозуміти і підтримувати учнів, ніколи не карає школярів і не підвищує на них голос. Вона вважає що кожна дитина неповторна і тому потребує дуже дбайливого і бережливого ставлення. На десятому стільці сидить вчителька, яка дуже строга і вимоглива до своїх учнів. Вона вважає, що вчитель повинен бути непорушним авторитетом для учня, а учень має підпорядковану роль. Свою роботу з дітьми Крутова будує без емоцій, суто по діловому. За невиконання часто застосовує допустимі санкції.

    Завдання гри: кожен вчитель має спроектувати своє місце у ряду між двома вчителями. Крім цього необхідно визначити, яка стратегія педагогічного впливу є дієвішою і хто з учителів матиме кращий результат по навчанню та вихованню. І також вказати недоліки та сильні сторони кожної з педагогічних тактик.

    6.Висновки.

    Отже, проблема насильства над дитиною у сім’ї є дуже актуальною на сьогоднішній день, більшість дітей в тій чи іншій мірі стають жертвами домашнього насилля. Прояви насильницьких дій можуть мати різні варіації: починаючи від словесних образ і закінчуючи побиттям і сексуальними домаганнями.

    Насильницькі дії можуть мати руйнівний вплив на психіку дитини, викривляючи сприйняття дитиною людських стосунків, обумовлюючи формування неправильної системи цінностей. Діти, що зазнали різного роду насильницьких дій, самі стають агресивними, що виливається на слабших та молодших. Це в свою чергу обумовлює проблем у міжособистісному спілкуванні, комунікативні негаразди. У дітей-жертв часто формується низька самооцінка, переконання, що вона гірша за інших. Через це дитині, а далі і дорослому важко домогтися поваги оточуючих, досягти успіху в житті.

    Власні сім’ї жертв домашнього насилля рідко бувають благополучними, оскільки модель поведінки та стиль взаємин із батьківської сім’ї переноситься у власну. І ставлення до власних дітей буде багато в чому подібне до того, як до дитини ставились її батьки.

завантаження...
WordPress: 22.99MB | MySQL:26 | 0,564sec