Психолого – педагогічний семінар для вчителів: ЛИХОСЛІВ’Я В ШКОЛІ

План семінару

1. Інформаційне повідомлення «Актуальність проблеми»

2. Робота в групах «Профілактика й корекція лихослів’я»

3. Аналіз соціологічного опитування учнів Аналіз анкети «Що таке лихослів’я»

4. Аналіз анкетування серед батьків щодо дослідження характерних проявів лихослів’я

5. Аналіз анкетування серед учителів щодо дослідження характерних проявів лихослів’я

6. Вправа «Добрі слова»

7. Вправа «Внесок кожного»

 

1. Інформаційне повідомлення «Актуальність проблеми»

Однією з найвагоміших ознак нації є мова. Завдяки рідній мові кожна людина ідентифікує себе — як українця, поляка, єврея тощо. І кожна мова світу має свої особливості, що визначаються різними епітетами та порівняннями: солов’їна, мелодійна, гортанна, лаконічна, точна. У кожній мові є слова, що утверджують сакральні поняття: Бог, мати, батько, дочка, син. У багатьох мовах світу вони звучать подібно. І така єдність сакральних понять сприяє духовній єдності. Але, на жаль, нині, в час глобалізації та інтеграції, в мовлення вкорінюються інші, «інтернаціональні» слова, що спотворюють стосунки та душі, призводять до відчуження найближчих людей. Такими словами є лихослів’я, особливо нецензурна лайка.

На основі аналізу й узагальнення, поданих у науковій літературі, було виявлено, що лихослів’я може бути засобом інтеріоризації дії та екстеріоризації емоцій; воно є культурно-обумовленим і національно-специфічним; визначається індивідуальною системою значень; засуджує особистість узагалі, а не конкретний вчинок; заперечує можливість пізнання людиною навколишнього світу; десуб’єктивізує особистість; за його допомогою заперечуються етичні норми й правила, прийняті в суспільстві. Проте основними критеріями, що визначають лихослів’я, є можливість заподіяння шкоди й порушення існуючих етичних норм.

Важливим фактором, що сприяє закріпленню в дитини звички лихословити, є розходження між словами й діями тих, хто виховує дитину. При зовні сприятливій ситуації в сім’ї дитина може почати лихословити. Це відбувається тому, що принципові установки не стали для дитини органічними, а залишилися зовнішніми вербальними правилами поведінки.

Власне комунікативними причинами закріплення лихослів’я є низький культурний рівень батьків, їхня неосвіченість, що проявляються в бідності пасивного й активного словникового запасу. Часто це призводить до того, що різні думки, позитивні й негативні емоції висловлюються однією й тією ж лайливою мовою. Паузи в мовленні також заповнюються лайкою. Вживання лихослів’я в таких сім’ях є способом спілкування й самовиявлення, що неминуче скопіюють і діти. Це відбувається тому, що одним із універсальних психологічних механізмів формування особистості є наслідування, що полягає в перейманні й відтворенні індивідом поведінки, способів діяльності людей довкола та особливостей їхнього характеру, звичок тощо.

У шкільному колективі також трапляється установка дітей на негативний мовний контакт, що проявляється в бажанні «переговорити», «передражнити», «за будь-яких умов відстояти свою точку зору»; у навішуванні словесних ярликів: «брехун», «двієчник», «підлабузник» тощо. У дослідженні Е. Носенко встановлено, що відсоток нормативної лексики в мовленні старшокласників становить від 27 % до 40 %. Це, зазвичай, займенники й слова, що вживаються у процесі навчальної діяльності. Найуживанішими є просторіччя, жаргонізми та вульгаризми. Мовлення старшокласників переважно негативне й оцінювальне. Така психологічна атмосфера сприяє закріпленню звички лихословити усвідомлено й неусвідомлено, з агресивними намірами й без них.

Сьогодні актуальна проблема конфліктних стосунків учителя та учня. Учитель є центральною постаттю школи. Найдосконаліші програми, підручники й технічні засоби не можуть компенсувати душевну черствість, нетактовність, грубість і непідготовленість педагога. Як зазначає І. Козубовська, нині в спілкуванні вчителя з учнями трапляються такі слова: «телепень», «бовдур», «недотепа», «дебіл», «бищіо», погрози: «вріжу», «вмажу», «вилетиш за двері», а також навіть нецензурна лексика. У 90 % випадків їх вживають при спілкуванні з дітьми, які важко піддаються вихованню, що аж ніяк не може вплинути на їхнє перевиховання. Таке спілкування навчить лихословити навіть ту дитину, яка не є «важкою». Жорсткість шкільної обстановки містить не лише несправедливі оцінювання, а й неповагу до дитини: образу, приниження, тиск, крик і повну байдужість. За даними В. Оржеховської, нині спостерігається падіння загальної культури поведінки вчителів, що негативно відбивається не лише на стосунках з учнями, а й на мікрокліматі в педагогічному колективі.

Образливі слова вчителя можуть викликати в учня не лише агресивні реакції в словесній формі, а й зниження соціальної активності та агресію щодо однолітків і школи загалом.

Розглядаючи причини лихослів’я, не можна обмежитися лише мікросоціальними. Адже вони є наслідком дії певних сил у суспільному житті. Подвійні стандарти, девальвація моральних норм, ускладнення життя, прогрес безробіття та інфляції, постійна соціальна незахищеність призводять до того, що лихословити починають навіть ті, хто раніше утримувався від цієї звички.

Достатньо сильно на дітей впливають засоби масової інформації. Зарубіжні вчені повідомляють, що в найпопулярніших телевізійних програмах на кожну інформаційну годину припадає в середньому близько дев’яти актів фізичної і восьми актів вербальної агресії. Думка про те, що перегляд жорстоких програм по телебаченню призводить до підвищеної агресивності й зрештою провокує агресивні дії, у світовій психології не є загальновизнаною. Зазначимо, що ЗМІ демонструють не тільки моделі агресивного лихослів’я, а й моделі лихослів’я як своєрідної комунікативної норми.

Вербальну агресію (лайку) називають легшою формою агресії, ніж фізична. Однак, на думку науковців, її профілактика й корекція надзвичайно складні, тому що лихослів’я небезпечніше, ніж бійка, воно краще приховане від ока вихователя чи вчителя.

Лихослів’я може бути інструментом, за допомогою якого реалізуються різноманітні механізми психологічного захисту. Із захисних реакцій, що трапляються в дітей і підлітків, найтиповішими є такі: пасивний протест, опозиція, імітація, емансипація, компенсація й ізоляція. Лихослів’я може бути актуальним для всіх захисних реакцій, окрім пасивного протесту.

Вплив на закріплення звички лихословити можуть мати й медико-біологічні причини. Адже психічне і фізичне нездоров’я дитини може породжувати відхилення в її поведінці, а отже, провокувати засвоєння й уживання лайки.

Серед причин, що призводять до формування звички лаятися, чільне місце посідають педагогічно-соціальні. Комунікативна поведінка батьків, однолітків і вчителів навчає школяра різноманітних видів лихослів’я. Засвоєння цієї звички відбувається через психологічні механізми наслідування, соціального навчання й зараження.

Отже, причини лихослів’я надзвичайно складні й різноманітні, до того ж не ізольовані одна від одної. Між ними існує зв’язок, як між соціальним і біологічним, успадкованим і набутим, фізіологічним і психічним, індивідуальним і суспільним. Тому дослідження феномену лихослів’я та причин, що його породжують, має бути комплексним. Фактори, що його спричиняють, не залишаються абсолютно незмінними впродовж життя людини. Більшість розглянутих характеристик можуть змінюватися залежно від набуття нового досвіду. Цей факт дуже важливий для попередження й подолання лихослів’я.

Нині, на етапі пошуку й розробки нових моделей виховання молодого покоління, слід не заплющувати очей на реальні проблеми мовної поведінки в сім’ї та школі, а спробувати віднайти шляхи поліпшення цієї поведінки.

Існує своєрідне дитяче лихослів’я. Характерні інвективні вигуки трапляються в дітей ледь не з перших спроб заговорити. З віком «лайливий потенціал» зростає, у лексиконі з’являються різноманітні саркастичні й іронічні зауваження, обзивання, дражнилки, невигідні порівняння, плітки, наклепи та інші способи вияву неприязні.

Дуже важливе лихослів’я в підлітковому віці — під час становлення особистості й самоствердження. Такі лайки ззовні повністю ідентичні «дорослим», але функціонально вони покликані інтегрувати підлітка в спільноту старших і, водночас, є засобом захисту від характерних для цього віку сексуальних чи інших страхів.

Виокремлюючи когнітивні процеси, справедливо говорити про сенситивні періоди для сприймання різних видів лихослів’я. Це твердження можна продемонструвати простим прикладом: у віці від 3 до 5 років найдошкульнішими для дітей є дражнилки, що висміюють реальні або уявні вади дитини, порівняння з негативними героями улюблених казок та мультфільмів, і абсолютно спокійно дитина ставиться до вульгаризмів, а тим паче до сарказму та злої іронії. Молодший школяр найболючіше сприймає ті слова, що знецінюють його як виконавця вимог учителя. Підлітки можуть бути дуже чутливими до вульгаризмів і до слів, що применшують їхню «дорослість» і знецінюють їх як товаришів. Старший школяр реагує на слова, що підкреслюють його інтелектуальну й соціальну неспроможність. Отже, сприйнятливість до лихослів’я пов’язана з етапом розвитку

та провідним видом діяльності. Дієвість інвективи зростатиме, що суттєвішою для реципієнта буде знецінювана позиція.

Отже, звернення до лихослів’я є фактичним визнанням свого психологічного банкрутства та капітуляцією перед ситуацією замість її опанування. Вже тривалий час суспільство бореться з лихослів’ям, справедливо вбачаючи в ньому серйозну небезпеку для свого добробуту.

2. Робота в групах «Профілактика й корекція лихослів’я»

Об’єднати учасників семінару в 4 групи. Кожна група отримує завдання.

1-ша група — які причини спонукають людей до лихослів’я;

2-га група — до яких наслідків призводить лихослів’я;

3-тя група — які почуття та емоції відчуває людина, коли лихословить;

    4-та група — які почуття та емоції відчуває людина, на адресу якої вживають лайливі слова.

На виконання завдання відведено 15 хв. Після виконання завдання групи презентують свої напрацювання.

  • Чи варто проводити таку роботу з учнями?
  • Чи корисною була ця вправа?

    3. Аналіз соціологічного опитування учнів Аналіз анкети «Що таке лихослів’я»

    Упродовж лютого-березня 2012 р. соціальним педагогом було опитано 56 учнів 5—6-х класів щодо ідентифікації характерних виявів лихослів’я у школі та сім’ї.

    Якісний аналіз анкет виявив, що учні розуміють термін «лихослів’я» досить широко — це погані слова (62 %), нецензурні слова (10 %), матюки (9 %), лихі слова (12 %), образливі слова (5 %). Щодо вживання лихослів’я 75 % учнів зазначили, що вони не лихословлять, і тільки 25 % відповіли ствердно. Учні вважають, що вживають лайливі слова тому, що їх дістають, вони сердяться, їх ображають, і вони ображаються, коли в них поганий настрій або їх переповнюють емоції.

    Можна прослідкувати, що лайливі слова викликають певні емоції в учнів, щодо яких їх уживають. Переважно це: образа — 17 %, злість і гнів — 17 %, сором, сум, обурення, агресія, плач.

    Беручи до уваги факт, що первинна соціалізація дітей відбувається в сім’ї, негативним є те, що певний відсоток батьків дозволяють собі проявляти агресію щодо власних дітей, зокрема й вербальну. Так, 22 % учнів зазначили, що батьки вживають щодо них лайливі слова. Це слова, що мають свою специфіку, пов’язану з виховною функцією та віком дітей:

    •    невихованість, неслухняність (вередливий, нахабний);

    • непридатність до. роботи (лінивий, лінькуватий);
    • психопатологічні порівняння (ідіот, дебіл);
    • розум (дурний, нерозумний).

    Але жодна дитина не сказала, що батьки вживають щодо неї нецензурну та брутальну лексику.

    Щодо вчителів, то можна зазначити, що формально вислови, які вони вживають, не можна назвати лихослів’ям («сонна муха», «спляча красуня», «нерозумний», «лінивий», «поганий», «дурненьке»), але такі слова впливають на емоційний стан дитини та зачіпають глибини дитячої душі залежно від того, яка сфера значуща для дитини в певний період її розвитку.

    Аналізуючи лихослів’я серед учнів, вислови й слова, які вживають діти, умовно можна поділити на такі групи:

    • розум (дурень, дурочка, придурок);
    • психопатологія (дебіл, ідіот, психічний);
    • темперамент (тормоз);
    • тваринний світ (кобила);
    • характер («дивний», незграба);
    • звичайні імена та слова у формі знецінення (Дуська, барбариска, Вася).

    На запитання «Як ви вважаєте, чому лихословлять батьки?» учні відповіли: мої батьки не лихословлять (29 %), не знаю (18 %). Інші діти зазначили, що це відбувається тоді, коли: діти не слухаються (14 %); батьки сердиті, роздратовані, нервові (21%); коли діти їх доводять, і батьки не стримуються (7 %); батьки ображені, якщо сталося щось погане (3 %); діти роблять щось погане і не вчать уроків (7 %).

    На запитання «Як ви вважаєте, чому лаються вчителі?» учні відповіли: це відбувається тоді, коли діти не слухаються, кричать і погано поводяться (6 %); учителі не лаються (20 %); не знаю (27 %); коли у вчителя поганий настрій, він злий, ображений (11 %); коли діти не виконують домашніх завдань, не вчать правил (11 %); для того, щоб діти розуміли урок (3 %), та якщо діти не звертають уваги на вчителів (2 %).

    На запитання «Що вам легше було пережити: коли батьки вас лупцювали за провину чи коли боляче карали словами?» діти відповіли: мене батьки не лупцювали й не карати словами (28 %); коли лупцювали (18 %); коли карали словами (34 %); мені не подобається ні одне, ні друге (9 %), та не відповіли 5 % дітей.

    Також учителям потрібно замислитися, чи варто дітям робити образливі зауваження. Так, на запитання «Коли ви погано поводитеся, й учитель робить вам грубе й образливе зауваження, чи стимулює це вашу навчальну діяльність, чи змінює поведінку на краще?» діти відповіли: так (67 %) (але потрібно брати до уваги той момент, що це учні 5—6-х класів, для яких учитель ще є авторитетом); ні (30 %).

    4. Аналіз анкетування серед батьків щодо дослідження характерних проявів лихослів’я

    Первинна соціалізація людини відбувається в батьківській родині. Значною мірою її якість залежатиме від емоційних зв’язків між дорослими й дітьми. Негативна ситуація складається там, де дорослі байдуже, а то й жорстоко ставляться до дітей. Жорстокість може проявлятися не лише фізично, а й на вербальному рівні (емоційна жорстокість), що пов’язано з уживанням лихослів’я щодо дітей. При проведенні опитування цікаво, насамперед, те, яке лихослів’я чують діти від батьків. Об’єктом анонімного опитування були батьки 23 учнів-підлітків.

    Аналізуючи відповіді учнів на запитання анкети «Якими лихими словами вас можна образити?» учні відповіли так: 22 % опитаних відверто відповіли, що зазнають словесних образ від батьків. Проте 62 % дітей категорично вказали, що батьки не ображають їх словами, а 17 % учнів не відповіли взагалі. Але на запитання «Як ви вважаєте, чому лихословлять батьки?» тільки 29 % учнів відповіли, що їхні батьки не лихословлять. Відповіді батьків були відвертішими: 69 % батьків вказали, що за певних умов можуть образити дитину лихим словом.

    Аналізуючи відповіді батьків на запитання анкети, можна зазначити, що більшість із них усвідомлюють реальність такої проблеми, як лихослів’я, в суспільстві, але не до кінця визнають відповідальність за власні слова й учинки щодо своїх дітей. Так, на запитання анкети «Чи лихословлять ваші діти?» батьки відповіли, що рідко (52 %) або ніколи (39 %). Батьки можуть образити своїх дітей, використовуючи слова, які умовно можна поділити на такі групи:

    • непридатність до роботи (лінивий);
    • розум (дурний, тупий);
    • приниження через екскреторні порівняння;
    • інфекційні порівняння (паразитка).

    Слів, що кривдять дитину, батьки вживають багато, і вони дуже різноманітні. Часте вживання цих слів може призвести до емоційної депривації. Такі форми батьківського спілкування не можуть породити в
    дітей почуття любові, поваги, безпеки та самоцінності. Інколи лихослів’я може стати пророцтвом: дитина починає поводитися відповідно до образу, який створюють її ж батьки.

    Більшість батьків усвідомлюють, що часто незаслужено ображають дітей (69 %), деякі батьки допускають моменти, коли дитина чує лайливі слова у суперечках між дорослими: так (13 %), іноді (7 %). Також батьки зазначили, що за провину вони дітей сварять (52 %) або використовують інші методи (57 %); усі батьки зазначили, що не лупцюють дітей.

    На запитання «Чим ви можете пояснити використання таких слів?» батьки відповідають:

    немає відповіді (78 %), роздратування (4 %), нестриманість (13 %), звичка (8 %), дитина не реагує на зауваження (4 %).

    Потрібно зазначити, що 39 % батьків вказали на те, що в їхньому оточенні є люди, які вживають лихі слова, а в 13 % батьків є такі люди на роботі.

    На запитання «Чи скаржиться ваша дитина на те, що вчитель образив її лихим словом?» батьки відповіли: інколи (13 %), ніколи (87 %), але майже не було наведено прикладів лайливих слів, які вживають учителі.

    Батьки вважають, що діти навчаються грубої лайки найбільше: на вулиці (69 %), у школі (17 %); тільки 13 % батьків вказали, що такі слова діти чують у сім’ї.

    5. Аналіз анкетування серед учителів щодо дослідження характерних проявів лихослів’я

    Прояви вчительського лихослів’я проаналізовано за учнівськими і вчительськими анкетами. Що ж виявило дослідження?

    23 % опитаних учителів зізналися, що іноді можуть образити дитину словом (в опитуванні брали участь 23 вчителів); щодо лихослів’я колег, то вчителі відповіли, що є вчителі, які вживають лихі слова на адресу дітей (9 %), на адресу колег (9 %), у зверненнях і до дітей, і колег (27 %). Про те, що вчителі лихословлять на адресу дітей, ствердно відповіли близько 17 % учнів. Зазвичай, грубі словесні зауваження вчителів стосуються неуспішного навчання й поведінки учнів.

    Загалом, учитель може образити учня будь-яким, навіть зовсім не «лихим» словом, використавши для цього іронію, сарказм, гіперболу чи узагальнення тощо. Формально вислови, що вживають окремі вчителі, не можна назвати лихослів’ям («сонна муха», «спляча красуня», «нерозумний», «лінивий», «поганий», «дурненьке»), але такі слова впливають на емоційний стан дитини, зачіпають глибини дитячої душі залежно від того, яка сфера значуща для дитини в певний період її розвитку. Детальніший аналіз дає змогу умовно розподілити вчительське лихослів’я на групи:

    • констатація природної нездатності до навчання;
    • констатація невихованості;
    • констатація загального неприйняття учня як людини.

    Потрібно зазначити, що окремі вчителі не цураються широко використовувати лихослів’я психопатологічного звучання (дурень, дебіл, ідіот).

    Опитувані вчителі визначили, що емоції, які переживає учень після образи лихим словом учителя, — негативні: образа (36 %); злість (9 %); смуток, депресія (9 %); плач (5 %); незадоволення (5%). .

    Доволі реально оцінюють учителі поширення звички до лихослів’я в середовищі учнів: 18 % вважають, що учні лихословлять часто, 59 % — інколи, ніколи — 23 % опитуваних. Загалом, 77 % учителів, які взяли участь в опитуванні, вважають, що учні лихословлять. І більшість учителів зауважують, що в школі існує проблема лихослів’я, і не тільки в школі, а й за її порогом. Це питання потребує не лише спеціальних досліджень, але й практичних рекомендацій щодо їх розв’язання.

    Аналіз відповідей на запитання «Чому вчитель вдається до лихослів’я?» дав змогу виділити певні групи причин.

    На питання «Які причини спонукають учителя до лихослів’я?» 27 % учителів не відповіли; інші респонденти вказали, що до цього призводить поганий настрій — так зазначили 14 % опитуваних; погана поведінка учнів, неслухняність, невихованість (50 %); безсилля й розпач (9 %); лінощі учнів, невиконання домашнього завдання (9 %); підлість і брехня (27 %).

    Цікавила думка вчителів про те, що є причиною лихослів’я в дітей. На жаль, 18 % учителів не відповіли на це запитання. У відповідях решти першим у рейтингу (36 %) стало: найближче соціальне оточення (сім’я, однолітки); наслідування мовної поведінки дорослих (9 %); бажання бути дорослим (9 %); самозахист (4 %); неповага до товаришів, невихованість і злість (12 %); ЗМІ (9 %); важке матеріальне становище, особисті причини, але ніхто з учителів не ви-

    знав відповідальність школи за розповсюдження цього явища.

    Аналіз проявів учнівського, батьківського й учительського лихослів’я підтверджує те, що лайкою переважно засуджують не вчинок, а особистість загалом, висміюють і принижують її. Руйнація почуття власної гідності викликає стан фрустрації, що на певний час нейтралізує погану поведінку деяких учнів, а в інших викликає фру-страційне лихослів’я й надалі — посилення агресії, бажання стимулювати реактивне лихослів’я та бажання помститися.

    6. Вправа «Добрі слова»

    Учасникам семінару слід запропонуати написати на аркушах паперу одне одному добрі слова. Один учасник пише одне слово й передає іншому; аркуш має повернутися до господаря.

    Чи сподобалася вам ця вправа?

    Як її можна провести з учнями?

    Підсумок семінару

    7. Вправа «Внесок кожного»Запропонувати учасникам семінару відповісти на запитання «Що кожен із нас може зробити, щоб менше було лихослів’я?».

завантаження...
WordPress: 22.85MB | MySQL:26 | 0,326sec