Психологія дитячої обдарованості

За визначенням відомого дослідника феномена обдарованості К.Текеса, соціальний та економічний прогрес нації, держави безпосередньо залежить від розв’язання проблем здібних і обдарованих дітей.

Відповідно до результатів каліфорнійського лонгітюду та інших спеціальних досліджень, більшість соціально-економічних і культурних цінностей створює невелика група людей, які мають низку якостей, насамперед інтелектуальних і креативних, що дають змогу визнати цих людей обдарованими.

В Україні указом Президента було затверджено «Програму роботи з обдарованою молоддю», метою якої є створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу українського народу, пошуку, підтримки та стимулювання інтелектуально і творчо обдарованих дітей та молоді, самореалізації творчої особистості в сучасному суспільстві.

В сучасній психології під словосполученням «обдарована дитина» розуміють певну винятковість, девіантність, відхилення, що виходить за межі загальної норми. За результатами різних досліджень, кількість таких дітей у загальній популяції може становити 1-2%. За тестами на виявлення загальної обдарованості чи творчих здібностей ці дані дещо вищі: талановита частина населення становить орієнтовно 20%.

Обдаровані діти – це діти, які значно випереджають у розвитку однолітків та мають високий інтелектуальний і творчий потенціал, виявляють високі здібності у шкільному навчанні та в різних спеціальних видах діяльності.

Отже, обдарована дитина – це така дитина, яка вирізняється з-посеред однолітків яскравими, очевидними, а інколи видатними здібностями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у певному виді діяльності.

У нашому підході до розробки системи пошуку «обдарованих» дітей ми спиралися на те, що незалежно від змісту, який вкладають у поняття «обдарованість», а також методик її діагностики, існування цієї групи дітей мають визначати статистично.

Словосполученням «обдаровані діти» (обдарована дитина) позначають певну винятковість, відхилення від норми. Відповідно до закону розподілу випадкових величин Гаусса-Лапласа, чим вище ступінь відхилення, тим рідше воно трапляється. Відомо, що відсоток відхилень як убік обдарованості, так і вбік відсталості, константний. Тому з’являється можливість, використовуючи науковий підхід, що спирається на статистично-математичні методи обробки даних психологічних тестів, отримувати надійні та об’єктивні результати під час пошуку «обдарованих» дітей, на відміну від тих, які можна отримати емпіричними методами.

 

Концептуальні моделі, покладені в основу системи

пошуку обдарованих учнів

Сучасні дослідники виділяють чотири категорії дітей, яких можна назвати обдарованими:

  1. це діти з високими показниками за спеціальними тестами інтелекту, високим рівнем 10 – Інтелектуальна обдарованість;
  2. діти з високим рівнем творчих здібностей – творча обдарованість;
  3. діти, що досягай значних успіхів у спеціальних галузях діяльності (юні музиканти, художники, математики, шахісти, спортсмени тощо) – спеціальна обдарованість;
  4. діти, які добре навчаються в школі – академічна обдарованість.

    О.М.Матюшкін виділяє п’ять основних факторів, що становлять єдину інтегральну структуру обдарованості:

  1. Домінуюча роль пізнавальної мотивації.
  2. Дослідницька творча активність, яка виявляється у відкритті нового, постановці та розв’язанні проблем.
  3. Досягнення оригінальних методів розв’язання проблем.
  4. Можливість прогнозувати й передбачати.    ;
  5. Здібність до створення ідеальних еталонів, які допомагають формуванню високих естетичних, моральних та інтелектуальних оцінок.

Вважають, що психологічна структура обдарованості практично збігається з основними структурними елементами, які характеризують творчість і творчий розвиток людини. Зовнішні прояви творчого розвитку різноманітні. У дитинстві вони насамперед виявляються у швидшому мовленнєвому та інтелектуальному розвитку, ранньому захопленні якимось видом діяльності (музика, малювання, читання, лічба тощо), допитливості та підвищеній дослідницькій активності.

Загальною характеристикою та структурним компонентом творчого потенціалу дитини є пізнавальні потреби. Саме пізнавальна потреба становить психологічну основу домінантності пізнавальної мотивації.

Домінуюча пізнавальна мотивація у творчо обдарованої дитини виявляється, як правило, у формі дослідницької, пошукової активності, високої синзетивності до визначення проблем на нижчих порогах до новизни стимулу, у відкритті нового у звичайному.

Пізнавальна мотивація та дослідницька активність виявляються у високій вибірковості дитини стосовно дослідження нового. Припускається, що саме вона становить основу розвитку спеціальних здібностей. Загальна дослідницька активність виявляється в обдарованої дитини як допитливість, що зазвичай має результатом набуття нових знань. Дуже важливо, що протилежний полюс розвитку дітей, які менше обдаровані, базується на домінуванні в них не пізнавальних, а «низьких» потреб у матеріальному добробуті, безпеці, спілкуванні, самоствердженні та престижі. Пізнавальна діяльність у них припиняється в міру задоволення цих потреб.

Проведені в різні роки світові психологічні дослідження на основі стандартних психометричних тестів показали також значну роль рівня інтелектуального розвитку в аспекті загальної обдарованості. Особливо виділяється група дітей із високим рівнем розвитку «загального інтелекту» у вигляді показників 10, більше 135-140 одиниць, які;можуть становити усього 1-2% від усієї вибірки, на якій відбувалося дослідження.

Рівень соціально значущих інтелектуальних досягнень цієї групи високообдарованих дітей може більш ніж у 30 разів перевищувати досягнення «звичайних» людей.

Тому раннє виявлення та підтримка учнів з показниками 10 більше 135-140 одиниць має Важливе соціально-економічне значення. У більшості наукових концепцій обдарованість і передумови її розвитку пов’язують із творчими можливостями і здібностями людини (її креативністю). Креативність може виявлятися в мисленні, спілкуванні, окремих видах діяльності. Вона може характеризувати особистість загалом і (або) окремі її здібності. Творчі можливості учня прямо і безпосередньо не пов’язані з його здатністю до навчання. Творчість може стимулюватися не стільки різноманіттям наявного знання, скільки здатністю сприймати нові ідеї, що суперечать стереотипам.

У психодіагностиці творчих можливостей людини відзначають роботи американського психолога Дж.Плфорда, який виділив два типи мислення: конвергентне (послідовне, логічне, односпрямоване) і дивергентне (альтернативне, яке відходить від логіки). Більшість психодіагностичних тестів креативності орієнтовані на виявлення здібностей людини до дивергентного мислення. Серед основоположників теорій та авторів тестів креативності для дітей найвідомішим у сучасній психології є Поль Торренс, що визначав креативність як природний процес, породжуваний сильною потребою людини у знятті напруження, що виникає в ситуації невизначеності або неоднозначності.

В основу нашого підходу покладено модель творчої обдарованості сучасного американського психолога Дж.Рензуллі, який вважає, що творчу обдарованість визначають три основних компоненти:

а)    пізнавальна мотивація;

б)    досить високий рівень інтелектуального розвитку;

в)    здатність до творчості (креативність).    

Принципово важливим є те, що Дж.Рензуллі пропонує вважати обдарованим не тільки того, хто за трьома основними компонентами перевершує однолітків, а й того, хто демонструє високий рівень хоча б за одним з них.

Отже, з’являється можливість, значно розширити контингент обдарованих порівняно з тим невеликим відсотком дітей, яких виявляють окремо за допомогою або тестів інтелекту, або тестів креативності, або тестів досягнень.

 

завантаження...
WordPress: 22.97MB | MySQL:26 | 0,604sec