Психологічний супровід дітей з вадами у розвитку

Психологічний супровід дітей з вадами у розвитку в умовах інтегрованого (інклюзивного) навчання необхідно розглядати як діяльність практичного психолога, спрямовану на створення комплексної системи медико-психологічних, психолого-педагогічних та психотерапевтичних умов, які б сприяли їхній адаптації, реабілітації та особистісному зростанню в соціумі (школа, сім’я, група однолітків тощо).

Психологічний супровід дітей з особливими потребами — це завжди пролонгований, динамічний процес, цілісна діяльність психолога, яка складається з п’яти взаємопов’язаних компонентів:

  • систематичний моніторинг медико-психологічного і психолого -педагогічного статусу дитини в динаміці її психічного розвитку;
  • створення соціально – психологічних умов для ефективного психічного розвитку дітей у соціумі;
  • систематична психологічна допомога дітям з вадами у розвитку у вигляді консультування, психокорекції, психологічної підтримки;
  • систематична психологічна допомога батькам дітей з проблемами розвитку;
  • організація життєдіяльності дітей з особливими потребами в соціумі з урахуванням їхніх психічних та фізичних можливостей.

Відстеження психологічного статусу є досить складним процесом, який потребує тісної співпраці всіх фахівців, які беруть участь у життєдіяльності дитини з особливими потребами. Серед спеціалістів, які супроводжують дітей з вадами розвитку, обов’язково мають бути психолог, відповідальний за процес психологічного супроводу, педагог-дефектолог, лікар-психіатр або л і кар-невропатолог.

Слід визначати основні етапи процесу психологічного супроводу інтегрованого (інклюзивного) навчання.

 

Підготовчий етап передбачає наступні завдання:

  • встановлення контакту з усіма учасниками супроводу дитини;
  • визначення обсягу роботи та послідовності процесу психологічного супроводу;
  • підготовка необхідної документації;
  • складання графіка роботи.

Психолог під час спілкування з іншими фахівцями повинен пояснити їм мету психологічного супроводу, розповісти про актуальний та потенціальний рівень розвитку дитини. Крім того, на цьому етапі психолог уточнює діагноз, форму порушення, отримує інформацію про лікування, навчання дитини, просить колег висловити свої думки про дитину. Отримання такої додаткової інформації необхідне не тільки психологу. На підготовчому етапі лікарі та педагоги, контактуючи з психологом, також отримують від нього корисну інформацію, яка дає їм змогу скласти більш об’єктивне уявлення про діагноз і характер клінічних проявів того чи іншого порушення.

 

 

 

 

Орієнтовний етап передбачає такі завдання:

  • встановлення контакту з батьками та родичами дитини;
  • встановлення контакту з класом, в якому навчається дитина, з класним керівником;
  • ознайомлення фахівців з результатами психологічного обстеження;
  • обговорення з педагогами та іншими фахівцями особливостей психічного розвитку дитини.

 

Етап планування передбачає:

  • створення індивідуальної програми супроводу дитини з особливими потребами;
  • затвердження цієї програми з усіма фахівцями, які працюють з дитиною.

Слід зазначити, що складання програми психологічного супроводу можливе тільки після ретельного психолого-медико-педагогічного обстеження кожної дитини.

 

Етап реалізації індивідуальної програми передбачає такі завдання:

  • надання необхідної допомоги батькам дитини та педагогам у створенні умов, необхідних дитині з особливими потребами для її повноцінного здорового способу життя та успішного оволодіння навчальними програмами з урахуванням її психічних і фізичних можливостей;
  • надання необхідної психологічної допомоги батькам дитини, її родичам, друзям з метою гармонізації міжособистісних взаємин з нею, оптимізації виховного процесу;
  • просвітницька і консультативна робота з педагогами, педагогами-дефектологами, логопедами та іншими фахівцями, які працюють з дитиною.

 

Заключний етап передбачає колективне обговорення зі спеціалістами ефективності виконаної роботи з рекомендаціями щодо подальшої діяльності дитини з особливими потребами.

 

Пріоритетними завданнями практичного психолога, який здійснює психологічний супровід інтегрованого (інклюзивного) навчання дітей з особливими потребами, є:

  • недопущення появи у хворої дитини психопатологічних рис особистості під впливом особливих умов її розвитку;
  • недопущення затримки не тільки в здобуванні знань, а й у розвитку особистості, запобігання інфантилізму;
  • заспокоєння дитини, зміцнення її вольових рис;
  • компенсація наявних дефектів шляхом активізації аналізаторів зберігання;
  • стимулювання позитивного ставлення до дефекту, віри в можливість його компенсації;
  • просвітницька робота з іншими дітьми та педагогами школи щодо особливостей контингенту дітей з вадами розвитку і виховання адекватного ставлення до них;
  • оптимізація спілкування дитини з однолітками, батьками, педагогами;
  • допомога дітям в опануванні системи взаємин зі світом і самим собою;
  • розробка і впровадження відповідних форм і методів роботи як умов успішного навчання дітей з особливими потребами.

 

Ці завдання реалізуються через такі основні напрями роботи практичного психолога, який здійснює супровід інтегрованого (інклюзивного) навчання:

  • психологічна діагностика;
  • психологічна корекція;
  • психологічне консультування;
  • психологічна реабілітація;
  • психологічна підтримка.

Головною метою психодіагностики є психологічне обстеження пізнавальної та особистісної сфери дитини для виявлення структури дефекту, встановлення збережених компонентів психічної діяльності, на які можна розраховувати в роботі з дитиною. Психодіагностика може бути спрямована і на батьків дитини для з’ясування стилю виховання та особливостей взаємин з дитиною.

 

Основні методи обстеження такі:

  • вивчення документації з метою накопичення анамнестичних даних та отримання уявлення про причини порушення в розвитку;
  • метод бесіди, за допомогою якого з’ясовують особливості психічних проявів дитини в процесі спілкування з батьками дитини, з особами її найближчого оточення, із самою дитиною;
  • аналіз результатів діяльності дитини — дитячі малюнки, письмові та навчальні роботи, різні вироби тощо;
  • метод спостереження, який дає змогу робити висновок про різні прояви психіки дитини в умовах її безпосередньої діяльності за мінімального втручання з боку спостережника;
  • метод експерименту, який передбачає накопичення фактичного матеріалу в спеціально змодельованих умовах, які б забезпечували активний прояв досліджуванихявищ;
  • метод тестування, який використовують для оцінювання рівня
    розвитку здібностей, можливостей, розумового розвитку дитини;
    з цією метою можна застосовувати методики для дослідження пізнавальних процесів, інтелектуальної сфери, особистісної сфери, методи
    профдіагностики.

Психологічна корекція спрямована на розвиток певних психічних функцій дитини — пам’яті, уваги, мислення, які забезпечують навчальну діяльність, а також на систему взаємин дитини з батьками, друзями, однолітками.

Психологічне консультування або просвітницько-консультативна діяльність здійснюється переважно стосовно педагогів школи та батьків дітей з особливими потребами, але її можна здійснювати і стосовно самої дитини. Консультативна робота з проблемними дітьми спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати в дитині додаткові психологічні сили і здібності, які можуть забезпечити вихід із складної життєвої ситуації. За такого типу допомоги увага зосереджується не стільки на вадах розвитку, скільки на ресурсах особистості дитини, її можливостях.

 

Основні форми консультативно-просвітницької роботи:

  • лекції (виступи) для педагогів та батьків;
  • семінари (психолого-педагогічні, семінари-практикуми);
  • складання пам’яток для батьків і педагогів з актуальних проблем дітей з особливими потребами;
  • розробка рекомендацій учителям щодо здійснення особистісно зорієнтованого підходу в навчанні та вихованні дітей;
  • бесіди з дітьми;
  • індивідуальні та групові консультації з батьками та вчителями.

 

Психологічну реабілітацію слід розуміти як відновлення частково втрачених або послаблених властивостей і функцій організму чи особистості дитини з метою повноцінного розвитку її індивідуальних можливостей. Психологічна реабілітація дитини з особливими потребами спрямована на відновлення її здатності до самостійного просування в житті, вміння жити в нових соціальних умовах, долаючи або компенсуючи особистісні обмеження. Стосовно школи, реабілітаційна діяльність передбачає внесення пропозицій в організацію навчально-виховного процесу з метою визначення оптимального навантаження дітей з особливими потребами, уникнення неврозів, збільшення адаптаційного потенціалу дитини.

Психологічна підтримка є важливим видом психологічної допомоги дітям з вадами розвитку. Вона передбачає такі основні напрями:

  • психологічна підтримка батьків та інших родичів дитини;
  • психологічна підтримка вчителів, які працюють з такими дітьми;
  • психологічна підтримка самих дітей.

 

Психологічну підтримку батьків слід розглядати як систему заходів, спрямованих на:

  • зниження емоційного дискомфорту в батьків у зв’язку із захворюванням дитини;
  • підтримку впевненості батьків у можливостях їхньої дитини;
  • вироблення в батьків адекватного ставлення до проблем дитини;
  • підтримку адекватних батьківсько-дитячих стосунків та стилів сімейного виховання.

Процес реалізації психологічної підтримки батьків тривалий і потребує комплексного підходу, який передбачає участь не тільки психолога, а й усіх інших фахівців, які супроводжують дитину — педагога-дефектолога, лікаря, соціального працівника та інших.

Серед заходів, які забезпечують психологічну підтримку, досить ефективним є створення клубів для батьків дітей з проблемами розвитку. Спілкування батьків, які мають майже однакові проблеми, передбачає взаємопідтримку та обмін інформацією, що є значним чинником пом’якшення наслідків психотравматичного стресу.

Ефективність підтримки багато в чому залежить від активного залучення батьків у процес психологічної допомоги дитині, особливо батька. Саме чоловіки здатні найконструктивніше розв’язувати проблеми дитини. Тому активне залучення їх до проблем дитини позитивно впливає не тільки на процес виховання, а й на психологічний клімат сім’ї загалом.

Може бути корисним і використання таких групових форм роботи психолога як батьківські семінари та тренінгові заняття. Основна мета таких форм роботи — розширення знань батьків про психологічні особливості дітей з проблемами розвитку, психології виховання та психології сімейних взаємин. Під час таких зустрічей підвищується не тільки поінформованість батьків про дитину, а й, що ще важливіше, відбуваються зміни у ставленні батьків до проблем дитини та до завдань її виховання.

Психологічна підтримка батьків здійснюється не тільки у формі групового спілкування, а й під час індивідуальних бесід щодо проблем дитини, сімейних проблем.

Важливу роль в ефективності психологічної підтримки батьків відіграє створення різноманітних форм групової взаємодії батьків та інших членів сім’ї дитини з особливими потребами. Необхідно, щоб сам процес був неперервним, комплексним і мав творчий характер.

Психологічна підтримка вчителів, які працюють з дітьми з особливими потребами, спрямована на виховання в них психологічної готовності до роботи з такими дітьми та на профілактику емоційного вигорання. Під час такої роботи вчителів необхідно навчати психотехнічних методів релаксації та зняття психоемоційного напруження.

завантаження...
WordPress: 22.83MB | MySQL:26 | 0,404sec