ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Традиційно проблеми сімей, які виховують дітей з особливими потребами, розглядають винятково через призму проблем малюка. У більшості випадків допомога обмежується консультаціями з питань навчання та виховання. Але при цьому випускається з поля зору дуже серйозний аспект — емоційний стан самих батьків. Для того, щоб допомогти їм, важливо спробувати зрозуміти, що відбувається з людиною, коли її дитині встановлюють інвалідність, як це впливає на життя.

Простежуючи переживання батьками трагедії народження неповносправної дитини, різні дослідники (Райт, Дуккан, Дрокар) дійшли висновку про закономірну зміну їхніх емоційних станів на шляху до адаптації. Ці стани характерні для переживання будь-якого горя. Проте почуття батьків дитини з особливими потребами розтягуються надовго, вони надзвичайно виразні.

Шок — найперша реакція на усвідомлення горя. Це руйнівний період, батьки почуваються, немов у прірві між минулим і майбутнім. Крах щасливих мрій та сподівань. Виникає протест проти лихої долі: «Чому саме я мушу каратися, коли навколо всі такі щасливі?». Стан шоку надто тяжкий. Він може тривати довго, людина підсвідомо шукає стабільності. Приходить сумнів: може, не все так погано, бувають помилки, потрібно все перевірити. Це означає новий етап усвідомлення біди.

Заперечення — віра у зцілення, помилковість діагнозу. Починається тривале і виснажливе мандрування від лікаря до лікаря, а далі до знахарів, екстрасенсів із надією знайти чудо, яке зробить дитину здоровою. Це час, коли надії змінюються відчаєм: батьки все ще не можуть прийняти того, що сталося, але воно є їхньою щоденною реальністю, яку поволі, з різною мірою конструктивності, осмислюють і переживають.
Психологи виокремлюють у цьому періоді почуття провини, гніву, сорому. Підсвідомо,
від потреби знайти канал для від реагування негативних емоцій, батьки шукають причини свого нещастя і легко знаходять винних. Найчастіше це лікарі. До тяжких наслідків

призводять звинувачення батьками одне одного, а то й об’єднання родичів проти матері, «яка не спромоглася народити здорову дитину». Така ситуація особливо руйнівна, бо у глибині душі мати і сама себе звинувачує. Нерідко хвора дитина стає причиною
сімейних конфліктів, між подружжям може настати відчуження, яке нерідко закінчується розлученням. Неподолане почуття сорому є причиною того, що сім’я починає жити
ізольовано.

Почуття самотності, втома від постійного і безуспішного пошуку способів зцілення дитини, виснажливий догляд за нею і зречення від усіх власних потреб та інтересів — усе це провокує депресію у батьків.

Депресія — почуття пригніченості, воно є завершальним у послідовній зміні емоційних етапів, які є неконструктивними, бо свідчать про неприйняття батьками нової реальності.

За цих обставин складається вкрай несприятлива ситуація для розвитку дитини.
У сім’ї, де немає радості, де постійно говорять про хворобу, лікування, де завжди пригнічені та згорьовані батьки, дитина не може бути щасливою.

Головне ж — вона скоро починає відчувати, що всі нещастя в сім’ї через неї — вона
не така, яку хотіли. Виникає негативне самосприйняття, зневіра у власних силах.

На успішне подолання батьками різних деструктивних станів спрямовані різні форми психологічної роботи з ними: індивідуальне консультування та групова робота (семінари, ігри).

Світовий досвід допомоги таким батькам показує, що найбільш цілющим для них є
середовище людей з такими самими проблемами. Тут вони, не боячись нерозуміння,
осуду, можуть виговоритися, розслабитись, відпочити, вирішувати спільні проблеми,
поділитись досвідом.

Під категорію інвалідів дитинства підпадають малюки з дуже широким спектром вроджених і набутих у період раннього розвитку хвороб і відхилень. Це дефекти і вади фізичного розвитку, спадкові хвороби, що передаються на генетичному рівні, специфічні аномалії, не дуже помітні зі сторони… Інколи хвороба дитини має переважно фізичні чи фізіологічні прояви, при цьому практично не торкається інтелектуального та психічного
розвитку. Буває і навпаки — у дитини є затримка психічного розвитку на фоні відносного фізичного здоров’я.

Та хоч якою була б етіологія хвороби, душевні переживання батьків дітей-інвалідів
практично однакові. Сім’ї необхідна допомога.

Основні напрями роботи центру у взаємодії з батьками:

• створення батьківського клубу;

• інформаційне забезпечення;

• допомога в пошуку адекватних способів подолання труднощів, своїх прихованих ресурсів;

• диференційована психолого-педагогічна підтримка.

Детальніше зупинимось на проведенні семінарських занять для батьків, що включає просвітницьку, психокорекційну та профілактичну роботу.

Мета: психологічний супровід батьків дітей-інвалідів.

Завдання:

• підтримання і формування оптимістичних життєвих установок, здатності бачити
реалістичну і водночас позитивну перспективу життя своєї дитини;

• озброєння батьків певною системою
психолого-педагогічних знань і вмінь, свідоме оволодіння якими дозволяє їм включитися у плідну співпрацю з фахівцями.

Про користь і важливість періодичних зібрань кажуть самі батьки. Поступово згуртовуючись, група дає змогу виговоритись кожному учаснику, отримати емоційний
відгук, пережити почуття захищеності через належність до групи, що має спільні інтереси
та проблеми.

Орієнтовна тематика семінарських занять:

1. «Як змінити поведінку дітей на краще».

2. «Що можуть батьки».

3. «Способи взаємодії з дитиною».

4. «Як полегшити шлях до успіху».

5. «Реакції сторонніх людей. Стратегії поведінки».

6. «Що важливо пам’ятати при спілкуванні з особливою дитиною».

На семінарах висвітлюють і обговорюють теми за запитом, запрошують інших фахівців (лікар, дефектолог, логопед, соціальний педагог, учитель класу Монтессорі).

Наш досвід роботи із сім’ями, які мають дитину з особливими потребами, підтверджує думку про необхідність і важливість психологічного супроводу батьків дітей-інвалідів. Така робота допомагає зробити їх свідомими і повноправними учасниками реабілітації дитини, бо насамперед завдяки батькам цей процес стає тривалим, неперервним, а тому й успішним. Дуже важливо повірити у природний потенціал дитини, допомогти їй у процесі самоствердження та самореалізації.

 

 

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ
Якщо ваша дитина народилася не такою, як інші

Якщо ваша дитина народилася не такою, як інші, ви, безумовно, матимете проблем
більше, ніж інші батьки. Перед вами, напевно, постануть запитання, на більшість
із яких не зможете знайти відповіді одразу:

«Чому це сталося з моєю дитиною?», «Чи немає в тому, що сталося, нашої вини?», «Чи
можна щось зробити для того, щоб урятувати дитину, виправити відхилення?», «Якою
виросте моя дитина, як складеться її доля?», «Як далі жити?».

Такі проблеми хвилюють багатьох батьків, адже щодня на світ народжуються немовлята, яких ми називаємо дітьми з особливими потребами. На них, як і кожного малюка, чекає своя неповторна доля. Однак для того, щоб спробувати зробити його щасливим, вам необхідно реально оцінювати ситуацію і не впадати у відчай. Адже стрес через інвалідність переживають батьки, а не малята. Бо якщо дитину просто люблять усі, хто її оточує, піклуються про неї, вона не усвідомлює того, що чимось відрізняється від більшості.

Пам’ятайте: ви не самотні. За всю історію розвитку суспільства набуто цінний досвід
лікування, догляду та виховання таких дітей.

ЯК ПРАВИЛЬНО ПОВОДИТИСЯ З ДИТИНОЮ З ПРОБЛЕМАМИ У РОЗВИТКУ?

У процесі виховання та догляду дитини ви маєте бути уважними, спостерігаючи за відповідністю (чи невідповідністю) психофізичного розвитку її віку; відстежувати
своєчасність проходження основних етапів розвитку (коли почала сидіти, вставати,
фіксувати погляд, стежити за рухом іграшки, брати її в руку, координувати рухи руки
і погляду, коли з’явилися аґукання і лепет, перші слова тощо).

Зверніть увагу на емоційний розвиток дитини. Якщо в її поведінці вчасно не формуються такі яскраві вияви емоційного розвитку як усмішка, інтерес до обличчя людини, пізнавання близьких, адекватний відгук на вплив ззовні; спостерігається пасивність у контактах з оточенням, або, навпаки, надмірна збудливість, — це має насторожити вас. Не розцінюйте ці тривожні тенденції як прояв особливого характеру малюка.

Ви, як батьки, маєте правильно розуміти суть порушення дитини, а також відповідні
особливості її розвитку. Якщо ви, а також інші члени родини, залучені до процесу виховання, чітко уявлятимете, що саме призвело до відхилень від нормального розвитку, що в цьому випадку є причиною, а що — наслідком, то зумієте правильно організувати виховання. Адже нерозуміння сутності розладу часто спричинює помилки, інколи фатальні.

В одних випадках дитині не приділяють достатньої уваги: не розуміючи особливостей
її розвитку, не вміючи знайти до неї правильний підхід, батьки виховують її стихійно, під
впливом обставин. Це, звісно, призводить до того, що вона відстає в розвитку, часто
неадекватно реагує на певні вимоги.

В інших випадках батьки надмірно опікають, оберігають від усіляких труднощів,
намагаються все зробити для неї і замість неї. Вони стають очима, вухами, руками…
Відтак діти стають безпорадними і також відстають у розвитку.

Ось чому ви маєте докласти максимум зусиль для фізичного, розумового та емоційного формування малюка, зважаючи на те, що процес буде тривалим і непростим.

Якщо ви будете терплячими і не квапитимете дитину, вона поступово навчиться всього.

Намагайтеся зробити так, щоб малюк постійно відчував, що спілкування з ним приносить вам радість. Так йому буде значно легше навчатися.

ПОРАДИ ДОРОСЛИМ

Поведінка дитини інколи буває дивною і непередбачуваною. Справді, вона ще не вміє керувати своїми емоціями, зокрема і негативними.

Це часто завдає клопоту батькам, оскільки вони не можуть контролювати реакцій малюка, тому соромляться з’являтися з ним на вулиці чи в громадських місцях, на прогулянці усамітнюються в парку, уникають дитячих майданчиків, де граються діти. Однак така поведінка лише на деякий час дозволить заховатись від проблеми.

У моменти, коли маля починає поводитись неадекватно, рідні мають розуміти, що воно робить це не навмисно, а лише тому, що відчуває дискомфорт.

Агресивні випади, крики, жбурляння іграшок, падання на підлогу — такі можливі реакції на болючу ситуацію. У цей час думайте про дитину, а не про те, що про вас думають люди довкола. Спробуйте зрозуміти причину такої реакції, заспокоїти малюка.

Нагадуємо, що готових рецептів не існує. Ті прийоми, що допомагають у роботі з однією дитинкою, можуть виявитись неефективними для іншої. Тому доведеться постійно шукати і пробувати, дотримуючись обережності.

Запам’ятайте два важливі правила:

1. Завжди зберігайте спокій і впевненість.

2. Спробуйте «розчинитися» у своїй дитині, зрозуміти її стан, відчуття.

 

Якщо вам це вдається, то надалі ви можете покладатися на свою інтуїцію: вона підкаже вам, як краще діяти. У першу чергу необхідно з’ясувати причину такої поведінки.
Це може бути:

1. Переживання гострого дискомфорту, наприклад, якщо перервано улюблену гру,
найімовірніше дитина виразить свій протест криками і діями (відмовиться віддавати
предмети, іграшки). Тож не слід без нагальної потреби силою відривати дитину від гри,
якою вона захоплена.

2. Емоційне перенасичення. Дитина намагається своїми діями дозувати емоційно
насичену інформацію. Наприклад, дорослий співає пісеньку, яка дуже подобається.
Раптом малюк із криком затуляє долонькою рот дорослого, змушуючи зупинитись. Тоді
слід негайно зупинитись і не наполягати на своїх діях.

3. Дитина своїми діями може намагатись підвищити собі настрій, при цьому надто збуджується, втрачаючи контроль над поведінкою. Завдання дорослого в цьому випадку — організувати гру, яка нібито пояснить дивну поведінку дитини, «легалізує» її.

4. Дитина виплескує негативні емоції, намагаючись звільнитись від напруження. Це
неусвідомлена захисна реакція. Дорослий має допомогти впоратись із цим станом, навчити виходити з нього, а не вимагати заспокоїтись, докоряючи за негарну поведінку.

5. Найскладніший випадок — коли причину поведінки зрозуміти неможливо: дитина раптом починає поводитись дивно, хоча мить тому була спокійна. Дійте по ситуації:
спробуйте переключити її увагу (наприклад, погладьте по спинці чи запропонуйте улюблену гру тощо).

Останнім часом у нашому суспільстві помітні зміни у ставленні до навчання, виховання й адаптації дітей-інвалідів. Цьому великою мірою сприяє активність громадських об’єднань, батьків, які добре усвідомлюють проблеми своїх дітей, ставлять перед державою і допомагають розв’язувати конкретні завдання.

завантаження...
WordPress: 22.83MB | MySQL:26 | 0,338sec