ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ СІМ’Ї

Родина — складний соціальний феномен. Вона є найдавнішою, природною і вихідною спільністю людей, пов’язаних через спорідненість. Водночас це — мала контактна група людей, особлива форма взаємодії. Нарешті, це — особливий соціальний інститут, що регулює відтворення людини за допомогою особливої системи ролей, норм, організаційних форм. Але на сучасному етапі розвитку суспільства родина є однією із найбільш кризових сфер, що характеризується різким зростанням негативних тенденцій як у конкретній сім’ї, так і на державному рівні. У сім’ях спостерігаються такі процеси як нестійкість шлюбу, погіршення репродуктивного здоров’я молоді, алкоголізм, зниження рівня народжуваності, зростання абортів, сирітство, дитяча безпритульність та безліч проблем, пов’язаних з вихованням дітей. Як наслідок — це малодітні чи зовсім бездітні сім’ї.

Мистецтво бути мудрим полягає в тому, щоб знати, на що треба дивитися крізь пальці. Джеймс Вільямс

Сучасні умови, в яких перебуває сім’я, характеризуються також різкою зміною соціально-економічних стосунків у суспільстві, за яких пріоритети повинні надаватися особистості людини, її практичній діяльності в усіх напрямках господарювання та духовної культури. Сім’я завжди була першоосновою та осередком духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Деформація функцій сім’ї, яка послідовно здійснювалась в останні десятиріччя шляхом соціальних та культурних реформ, призвела до порушення зв’язків у ній. Особливо це позначилося на виховній функції, яка проявилась у відчуженні батьків і дітей та духовному зубожінні молоді. Все це робить досить актуальною проблему розробки ефективних методик консультативної роботи з сім’ями.

Емоційний комфорт дитини в родині є важливою складовою її нормального розвитку та входження у світ культури, у соціальні стосунки в суспільстві. Емоційний дискомфорт не сприяє позитивній взаємодії дитини з оточенням. Залежно від конкретних обставин життя родини, характеру взаємин між батьками і дітьми, що складаються в спілкуванні та спільній діяльності, особливостей сімейного виховання дітей формуються звичні форми ставлення до інших людей, праці, пізнання навколишнього світу, своїх обов’язків, а також стійкі способи дій.

Для успішного здійснення консультативної допомоги сім’ям психологам, соціальним педагогогам треба знати про психологічні особливості батьків, дітей та інших членів родини, опанувати сучасні психодіагностичні та психокорекційні технології.

Психологічне консультування орієнтоване на клінічно здорову особистість з ситуаційними труднощами у повсякденному житті й проблеми, які розв’язуються на рівні свідомості. При психологічному консультуванні будується модель особистості клієнта, виділяються основні кризові сфери життя клієнта, але немає глибокого проникнення в його особистість. Консультування спрямоване на здорові частини особистості незалежно від ступеня порушення психіки й засноване на вірі в те, що людина може змінюватися, вибирати життя, яке її задовольняє, знаходити способи використання своїх здібностей, навіть якщо вони невеликі, через неадекватні установки й почуття, уповільнене дозрівання, культурну депривацію, нестачу фінансів, хвороби, інвалідності, похилий вік. Консультування звичайно використовується як короткострокова допомога (3—10 зустрічей).

Наразі включеність у родину перестала бути необхідним фактором духовного й фізичного виживання. Особистість одержала відносну незалежність від родини, змінився характер сприйняття сімейних стосунків. Найбільш значущими стали не родинні, об’єктивно задані взаємини, а подружні, засновані на вільному виборі, саме вони є центральними в родині.

Слово «консультація» вживається в декількох значеннях: це нарада, обмін думками фахівців з якоїсь справи. Таким чином, консультуватися — значить радитися з фахівцем з певного питання.

Психологічне консультування має яскраво виражену специфіку, що визначається предметом, метою й завданнями цього процесу, а також тим, як консультант усвідомлює свою професійну роль в індивідуальній логіці життя родини. На особливості консультування, без сумніву, впливають теоретичні переваги, науковий підхід або школа, до якої належить консультант.

У вітчизняній психологічній науці термін «консультативна психологія» з’являється на початку 90-х років минулого сторіччя. Консультативна психологія виходить з того, що за допомогою спеціально організованого процесу спілкування людини, що звернулася по допомогу, можуть бути актуалізовані додаткові психологічні сили й здібності, які допоможуть їй відшукати нові можливості виходу з важкої життєвої ситуації.

Консультативна психологія намагається відповісти на п’ять основних запитань:

— У чому суть процесу, що виникає у людини (або родини), яка опинилась у важкій ситуації і звернулася по допомогу до консультанта?

— Які функції повинен виконувати консультант і які особистісні риси, установки, знання й уміння необхідні для успішного виконання його функцій?

— Які резерви, внутрішні сили клієнта можуть бути актуалізовані в ході консультування?

— Які особливості накладає на процес консультування ситуація, що склалася в житті клієнта?

— Які прийоми й техніки можуть бути свідомо використані у процесі надання допомоги?

Залежно від життєвої ситуації людини або родини (як колективного клієнта) цілями консультування можуть стати ті чи інші зміни самосвідомості (формування продуктивного ставлення до життя, прийняття його у всіх проявах, окрім страждань; знаходження віри у свої сили й бажання переборювати труднощі, відновленнявтрачених зв’язків між членами родини, формування у членів родини відповідальності один за одного й ін.), поведінкові зміни (формування способів продуктивної взаємодії членів родини одне з одним та з зовнішнім світом).

Психологічне консультування родини повинно бути спрямоване на відновлення або перетворення зв’язків членів родини один з одним та зі світом, на розвиток уміння розуміти один одного й формувати повноцінне сімейне «Ми», гнучко регулюючи стосунки як усередині родини, так і з різними соціальними групами.

Психологічне консультування — це цілісна система. Його можна представити як спільну діяльність консультанта й клієнта, у якій виділяються віри основних компоненти: діагностичний — систематичне відстеження динаміки розвитку людини або родини, що звернулася по допомогу; збір і накопичення інформації й мінімальні достатні діагностичні процедури. На основі спільного дослідження психолог і клієнт визначають орієнтири роботи (мету й завдання), розподіляють відповідальність, виявляють межі необхідної підтримки.

При роботі з кожною родиною мета й завдання унікальні, як і її життєва ситуація, але якщо говорити про загальне завдання консультування родини — то це зовсім не «забезпечення психологічного комфорту» і «порятунок від страждань»; головне в кризовій ситуації — допомогти прийняти життя у всіх його проявах, пройти через життєві труднощі й, переосмислюючи ставлення щодо себе інших, світу у цілому, прийняти відповідальність за своє життя й життя своїх близьких і продуктивно перетворити життєву ситуацію.

Консультант здійснює необхідну підтримку клієнта, гнучко змінюючи її форму й міру відповідно до його стану з перспективою подальшого розвитку. Родина сама й тільки сама може пережити події, обставини й зміни свого життя, що спричинили сімейне неблагополуччя. І ніхто не може зробити цього за членів родини. Консультант може лише створити умови для змін і стимулювати цей процес: організовувати, спрямовувати, забезпечувати сприятливі для них умови.

Основний етап консультування — відбір і застосування засобів, які дозволяють створити умови, які б стимулювали позитивні зміни в сімейних стосунках і сприятливому опануванні способів продуктивної взаємодії. На цьому етапі консультант осмислює результати діагностики (спільного дослідження, відстеження) і на їхній основі продумує, які умови необхідні для сприятливого розвитку родини й особистості, знаходження членами родини позитивних ставлень до себе, інших, світу в цілому й гнучкості, здатності успішно контактувати із соціумом, адаптуватися в ньому. Потім він розробляє й реалізує гнучкі індивідуальні й групові програми соціально-психологічної підтримки родини, її розвитку, орієнтовані на конкретну родину й конкретних дітей і дорослих, враховуючи їхні особливості й потреби. Передбачається також створення спеціальних соціально-психологічних умов для надання допомоги дорослим і дітям, що мають особливо складні проблеми, аналіз проміжних і кінцевих результатів спільної роботи й внесення на їхній основі змін у програму консультування-супроводу.

На початковому етапі освоєння професії консультантові необхідні як орієнтир більш прості й мобільні схеми. За змістом можна виділити загальні стадії процесу супроводу:

• усвідомлення не тільки зовнішніх, але й внутрішніх чинників кризи (життєвих труднощів);

• реконструкція сімейного або особистого міфу, розвиток ціннісного ставлення;

• опанування необхідних життєвих стратегій і тактик поведінки.

Традиційно основним методом психологічного консультування вважається інтерв’ю, тобто терапевтична бесіда, спрямована на соціально-психологічну підтримку родини й допомогу їй. Однак сьогодні в практиці консультування (зокрема й сімейного) широко застосовується все розмаїття методів і прийомів, розроблених у різних психотерапевтичних школах: діалогійне спілкування, поведінкові методи, психодрама й рольове моделювання, репертуарні ґрати Келлі, аналіз історії родини, генограма, а також методи групової терапії. Для забезпечення зворотного зв’язку використовуються відеозаписи й такі психотехніки як «соціограма в дії», «сімейна скульптура», «сімейна хореографія» (щось подібне до «живих малюнків», коли члени родини, вибираючи пози й розташування в просторі, намагаються показати свої взаємини в статиці або динаміці).

Багато в чому вибір методів і контактних технік визначається тим рівнем, на якому здійснюється консультаційний процес. Прийнято виділяти зовнішній і внутрішній рівні консультування.

Робота на зовнішньому рівні цілком достатня для вирішення неглибокого викорінення особистих і сімейних проблем. Вона часто застосовується на першій зустрічі (особливо при консультуванні сімейної пари).

Чотири фази стану сім’ї у процесі консультування

Перша фаза характеризується станом розгубленості, а іноді жаху. Синдром «втрачених надій», іноді глибоке відчуття безпорадності та фрустрації, тяжкі, негативні почуття повністю володіють кожним із членів родини та визначають їхню подальшу поведінку. Ця складна гама почуттів та негативних емоцій може призводити до появи порушень сну, змін у відносинах з оточенням. На щастя, у більшості випадків ця фаза є достатньо короткочасною.

Нерідко такий стан розгубленості трансформується в негативізм, заперечення виявлених проблем у розвитку родини. Все це розглядається як друга фаза стану сім’ї та є важливою психологічною складовою її поведінки. Функція заперечення полягає в тому, щоб зберегти певний рівень стабільності сім’ї у ситуації, яка виникла. Таким чином, заперечення — це спосіб усунення напруженості та тривоги. Крайньою формою негативізму є відмова від обстеження родини та проведення корекційних заходів. Деякі з членів сім’ї висловлюють свою недовіру консультантам, хоч якими кваліфікованими вони були б, й звертаються у різні медичні установи з метою усунення «помилкового діагнозу спеціаліста з проблем сім’ї». Саме на цьому етапі формується синдром «кола спеціалістів». Дуже важливою в цій ситуації є думка психолога-консультанта. Виходячи з головного принципу захисту прав та інтересів родини, він повинен знайти правильну терапевтичну тактику для нейтралізації цієї абсолютно непродуктивної поведінки сім’ї. Описана фаза — негативізм та заперечення — явище тимчасове.

З часом, коли члени сім’ї починають сприймати думку спеціаліста про свої проблеми та частково розуміти їх, вони відчувають тривогу. Цей стан пов’язаний, перш за все, з усвідомленням своїх проблем, що є характерним для третьої фази. Самостійне повторне звернення сім’ї по допомогу до спеціаліста, який виявив проблеми, свідчить про початок четвертої фази — початок соціально-психологічної адаптації сім’ї. Члени родини можуть правильно оцінити ситуацію й, керуючись сімейними інтересами, встановлювати адекватні емоційні контакти з фахівцем й досить розумно дотримуватись його порад.

Цілком можливе повернення до попередньої фази, особливо коли необхідна робота з сім’єю йде важко, результат не такий очевидний, як цього хотілося б деяким членам родини.

Консультант повинен взаємодіяти з родиною з огляду на етапи взаємин, не пропускаючи й не применшуючи значення кожної фази. Найважливішими етапами взаємодії консультанта з родиною є:

1. Дослідження рівня розуміння всіма членами сім’ї характеру сімейних труднощів й рівня адаптації родини до цієї ситуації. Це варто з’ясувати до того, як члени сім’ї самі почнуть ставити запитання консультанту.

2. Внесення ясності у факти. На цьому етапі члени сім’ї висвітлюють факти сімейного життя й розвитку сім’ї. Вони аналізуються й акумулюються консультантом. Важливим моментом цього етапу є роз’яснення членам сім’ї необхідності подібної роботи, що змушує їх попередньо обмірковувати ці факти.

3. Інформування родини. На цьому етапі відбувається не тільки обмін інформацією з родиною, але й перевірка того, що і як сприйняли члени сім’ї на попередніх етапах роботи. Не можна подавати інформацію, не переконавшись у тому, що вони правильно зрозуміли позицію консультанта, його погляд на проблеми родини. Наскільки чітко й глибоко консультант може відобразити своє розуміння проблеми й свою позицію, залежить від самої родини, її емоційного статусу, культурного рівня, належності до певного соціального прошарку або конфесії. Зворотний зв’язок від консультанта до родини включає спостереження за вербальними й невербальними реакціями, контроль емоцій.

Вся структура процесу консультування тісно пов’язана з динамікою емоційного стану членів сім’ї.

Більшість родин звертається в консультацію з метою одержати від фахівців (психологів, дефектологів) чітку програму дій за аналогією з рекомендаціями лікаря. Вони чекають однозначної відповіді про ступінь «винуватості» кожного з членів сім’ї (або підтвердження винуватості фахівців, установ, сторонніх чи близьких людей, які брали участь у життєвому просторі родини). Більшість членів сімей вважає, що від них не зажадають особистої участі в розвитку власної родини. Однак на них чекає розчарування, оскільки багато питань вони повинні будуть вирішувати самостійно.

На ситуацію впливають соціокультурні особливості родини й освітній рівень членів сім’ї. Відомо, що ставлення до консультування в представників різних прошарків суспільства різниться: люди з нижчим рівнем освіти ставляться до фахівців-консультантів більш поважно, на них може вплинути навіть недирективний вплив. Але в кожному разі необхідно організувати взаємодію членів сім’ї з консультантом таким чином, щоб родина згодом могла цілком усвідомлено прийняти рішення, у тій або іншій формі підказане фахівцем. Консультант повинен усвідомлювати, що його позиція та тактика консультування не повинні порушувати права кожного з членів родини щодо визначення долі своєї сім’ї.

завантаження...
WordPress: 23.22MB | MySQL:26 | 0,327sec