ПСИХОЛОГІЧНА ПРОСВІТА БАТЬКІВ: ПЕРШІ КРОКИ ДО ШКОЛИ

Вступаючи до школи, майже всі першокласники щиро бажають вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання зникає? Значною мірою — через недоліки у вихованні.

ЧОМУ ЗНИКАЄ ІНТЕРЕС ДО ШКОЛИ?

Взаємодія з дитиною, контакт із нею, зазвичай, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: «Ось підеш до школи — там тобі покажуть!», «Тільки спробуй приносити мені двійки!». Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчання, підкреслювати його значення для всіх членів сім’ї. Неодмінно слід внести оптимістичну ноту, яка вказує на впевненість батьків у тому, що навчання дитини піде успішно, що першокласник буде старанно й самостійно виконувати всі шкільні вимоги. Уже в дошкільному віці, а особливо в початковій школі, потрібно виховувати відповідальне ставлення до праці, доручень, своїх обов’язків. Формування цих рис починається з уважного, серйозного ставлення батьків до справ дітей. Усе слід помічати батькам: досягнення принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. Останні роки ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються наодинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

Психологічне напруження майбутніх школярів

Психологічне напруження, що виникає у першокласників, які вперше переступили поріг школи, є реакцією на незвичну обстановку. Діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка, а також від мами й бабусі. У дитини є побоювання і стосовно однолітків: чи може вона вчитись, як усі, чи з нею товаришуватимуть, чи не ображатимуть? Психологічне напруження підсилюється фізичним. Новий режим життя передбачає підвищену працездатність, порівняно з підготовчою групою дитячого садка. У школі треба уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умов життя: у них порушується сон, апетит, знижується опірність організму до хвороб. Усе це позначається на погіршенні працездатності, втрачається інтерес до школи, навчання.

Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора-два місяці перебування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їхні вікові особливості.

Проблема готовності до школи існувала, мабуть, завжди. То в якому ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалюються, сучасні діти розвиваються швидше… Може, нема чого засиджуватися вдома — нехай краще ідуть до школи раніше? Але якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не призведе до порушень у здоров’ї? Адже діти, неготові до систематичного навчання, важче і довше пристосовуються до школи, у них значно частіше з’являються різні проблеми у навчанні. Відомо, що одна з найбільших проблем для дітей і дорослих — невстигання. Більше половини неготових до школи дітей не встигають! Тривогу вчителів і лікарів викликають не тільки такі «неготові» діти, а й ті, які вчаться добре. Саме вони випадають із поля зору дорослих. І справді, за що хвилюватися, адже дитина вчиться добре! Але річ у тім, що гарна успішність дитини — за недостатньої психофізичної готовності до навчання — досягається, як правило, дуже дорогою ціною, надзвичайним напруженням, яке призводить до стомлення і виснаження, але в результаті — до різних розладів, найчастіше — нервово-психічних. Таким дітям необхідний особливий режим, посилена увага батьків.

Психологічне і фізичне навантаження

Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткові навантаження й уявити, як вони вкладаються в розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміну звичок, хоча з деякими доведеться попрощатися. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, більш продуманий відпочинок дитини. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості всієї сім’ї.

І все-таки нерідко дитина залишається перевантаженою. Установка батьків на те, що головне — зайняти дитину, щоб вона не була без діла, гонитва за престижними «захопленнями» призводять до того, що різко скорочується час на спілкування, ігри, спільні справи.

Буває й так, що батьки обмежуються лише тим, що влаштовують своїх дітей у гурток або секцію і вважають свою місію закінченою. Вони не цікавляться успіхами і труднощами своєї дитини, не виявляють інтересу до її занять і, як наслідок, помічають тільки різку зміну ставлення до них сина або дочки. Дитина звикає зневажливо ставитися до справ, уникає труднощів.

Зовнішня мотивація школяра

Що ж приваблює дитину в школі? Спочатку це переважно зовнішні моменти шкільного життя — шкільна сумка, зошити, інші учні, учителі. Не всі діти готові до такої співпраці. Не всі також можуть зосередитися й уважно, не відволікаючись, слухати учителя, деякі діти і п’яти хвилин не можуть всидіти на місці. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особливості вищої нервової діяльності, і швидке виснаження, і втомлюваність через погане здоров’я, і психологічна неготовність — слабке, нерозвинене вміння керування увагою і запам ятовуванням.

Недостатня підготовленість призводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як надмірне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, а в неї все одно виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це швидко їй набридає і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо учитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов’язане з відчуттям успіху. А успіх — найважливіше джерело позитивного ставлення до занять.

Однією з частих причин батьківського занепокоєння є формула: «Він стільки знає, а вчитися не може!» Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того і того, батьки у своїх стараннях не знають меж, а можливості дітей до уваги не беруть.

Важливою ознакою інтелектуальної готовності до школи є не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їхні властивості, а, перш за все, уміння бачити зв’язки й закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

• Не тільки вчити читати, а й розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки.

• Не тільки вчити писати, а й сприяти розвитку тонко координованих рухів руки і пальців.

• Розвивати здібності дитини слухати, розуміти зміст прочитаного, уміння переказувати. Важливий не обсяг знань дитини, а якість її мислення!

Найголовніше, що дається дітям у першому класі, — це не конкретні заняття і навички, а уміння навчатися. Не вдома з мамою і татом, які підлаштовуються під її бажання і настрій, а в школі, де вона — учень, який повинен чітко виконувати вказівки вчителя, адресовані всьому класу.

Для формування правильного ставлення до вчителя корисно проводити ігри «у школу».

Сьогодні «вчитель» — плюшевий ведмедик. Він сидить біля дошки навпроти «учнів» — зайчика й лисички.

«Починаємо урок, — говорить Петрик голосом ведмедика. — Розкажіть мені віршика»

Мама допомагає зайчику піднести лапку. Петрик дивується: «Чому ти не розказуєш?».

«Я підніс лапку. Це означає, що я вас попросив: «Учителю, викличте, будь ласка, мене, я хочу розказати віршика»

Петрик киває головою: «Розказуй, зайчику».

У цій грі мама задає сину зразок поведінки учня. Він хоче щось сказати, але не говорить, поки його не викликали, а тільки підносить руку. Він із повагою звертається до вчителя. Наступного разу , коли роль учителя на себе візьме мама, Петрик — уже в ролі учня — намагається поводитися так само.

Психічний розвиток та самооцінка

Психічний розвиток і становлення особистості тісно пов’язані із самосвідомістю, яка виявляється в самооцінці, у тому, як дитина бачить себе, свої риси, здібності, успіхи і невдачі. Самооцінка — це складне динамічне особистісне утворення, один із параметрів розумової діяльності. Це ще один показник особистісної готовності дитини до школи.

Зазвичай дітям у шість років властива завищена самооцінка: вони ще не вміють критично оцінювати себе. Це означає, що занижена самооцінка — результат постійного тиску дорослих, невдоволення успішністю дитини, її поганою поведінкою, старанністю та іншими «гріхами». В самооцінку інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто це — проект її майбутнього.

Самооцінка в молодшому шкільному віці формується переважно під впливом учителя, однолітків. Дітям важливо, щоб їх позитивно визнали. Постійна невдоволеність собою, невіра у свої сили, у можливий успіх, швидко призводить до апатії, небажання старатися. Завдання батьків — допомогти дитині побачити свої здібності, створити умови, за яких вона зможе повірити в себе, у свої сили.

Дорослі мають бути дуже обережними з оцінюванням дитини в присутності однолітків, товаришів.

• Не сваріть її, якщо поряд друзі.

• Не вказуйте при них на її вади, не демонструйте невдачі.

Факторами ризику можуть бути несприятливі умови, у яких росте і розвивається дитина:

• вплив конфліктів, сварок, пияцтва одного або обох батьків;

• відсутність ділових контактів з однолітками.

А що ж робити з дітьми, яким уже сім років, а вони все одно не готові до школи?

• їм необхідний особливий режим у сім’ї.

• Другу половину дня бажано проводити не в групі продовженого дня, а вдома — це дає змогу зняти додаткове психологічне навантаження.

• Необхідний двогодинний денний сон.

• Тригодинна прогулянка на свіжому повітрі — щодня.

• Достатній за тривалістю (одинадцяти-годинний) нічний сон.

• Повноцінне харчування, при потребі — лікування.

Головне пам’ятати: по-перше, діти, неготові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціального підходу; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання не існує сама по собі, вона тісно пов’язана зі здоров’ям дитини. Потрібно докладніше сказати про те, що повинні знати батьки про здоров’я своєї дитини, і що можна зробити для того, щоб його зміцнити, позбутися певних порушень ще до того, як іти до школи.

завантаження...
WordPress: 22.92MB | MySQL:26 | 0,316sec