ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ В ШКОЛІ

КОРЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ ДЛЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Мета:
сприяння кращому знайомству дітей між собою, згуртуванню колективу; закріплення нових норм поведінки; сприяння швидкій адаптації дитини до шкільного життя.

Розпочинаючи заняття, насамперед, повідомте своє прізвище, ім’я, по батькові. Розкажіть про особливості роботи психолога, про необхідність такої посади в школі, про те, чим він займається з дітьми.

яка мала гострий зір) та багато інших. Може, й ви наведете подібні приклади?

Що означає ваше ім’я? Якщо не знаєте, то обов’язково поцікавтеся в батьків, а потім розкажіть нам. Чи подобається вам ваше ім’я? Чи хотіли б ви його замінити на інше? (За допомогою м’ячика, або іншого «фантика» діти знайомляться, відповідають на поставлені запитання.)

Психолог.
Діти, ви знаєте, що кожен з нас не може залишатися все життя таким, яким народився. Дитина росте, розвивається, вчиться сидіти, повзати, ходити, розмовляти, самостійно їсти, одягатися, гратися, виконувати деяку роботу (наприклад, складати після себе іграшки, постіль, мити брудний посуд тощо).

Ви підросли, стали дорослішими, багато чого навчилися. Що ви вже вмієте робити самостійно? Як допомагаєте своїм батькам? Чим відрізняєтеся від себе малого?

Отже, 1 вересня ви всі прийшли до школи, сіли за парти. Вас уже можна називати школярами. Але прийшовши сюди, ви побачили, що тут існують правила поведінки, яких необхідно дотримуватися, щоб вас справді можна було назвати школярами. Адже бути ними — це не лише ходити до школи, мати гарний портфель, нові олівці, фломастери та нові й цікаві підручники. А що це за правила, ми з’ясуємо разом.

Вправа «Знайомство»

Кожен з вас має ім’я. А чи знаєте ви, що ім’я дається людині раз на все життя? Воно допомагає іншим звертатися саме до вас, а вам — до інших. Ім’я має бути дорогим для вас, адже його дали ваші найрідніші люди — мама й тато.

Як вас називають удома? Як повністю звучить ваше ім’я? Чи подобається воно вам? Чи знаєте ви, що воно щось означає? Імена почали давати дуже давно за певні риси, особливості поведінки. Про це яскраво свідчать імена індіанців. Наприклад: Швидка стріла (так назвали людину, яка дуже швидко виконувала роботу), Пильне око (ім’я людини,

Нам неприємно, коли нас називають інакше, тому перше правило – звертатися один до одного на ім’я. Не використовувати прізвиськ!

Дуже часто вам потрібно звернутися за допомогою до вчителя. Уявіть собі, що він на вас не дивиться. Як ви до нього звернетеся? (Діти розігрують ситуацію — якщо щось потрібно, то підносити руку, а якщо вчитель не дивиться — звернутися до нього, називаючи на ім’я та по батькові.)

А зараз ми познайомимося із однією дівчинкою, яку звуть Уляна. (Зачитується вірш Людмили Шафрай «Улянанеслухняна».)

Уляна неслухняна

Я Уляна Неслухняна.

Ну, а може, й не Уляна,

Не скажу своє ім’я,

Хто я, звідки і чия.

Хоч непослухів багато,

Та не знають мама й тато,

Де й знайшли мене таку,

В череді чи в буряку.

«Вибач», «Дякую», «Будь ласка»,

«Поможи, як твоя ласка»,—

Не потрібні ці слова!

Бо ж відсохне голова,

Як усіх їх пам’ятати

І усім завжди казати.

Хто це вигадав вітатись,

Старшим місцем поступатись?

Ще чого? Чи ж я дурна?!

Он їх скільки? Я ж одна!

Я люблю посперечатись

Подражнитись, покривлятись…

А як мама погука,

Покажу їй язика.

Нащо слухатись батьків

І бабусь, і дідусів?

Як почну каверзувати,

Верещати і кричати,

Все і так мені дадуть,

Лиш аби мене не чуть!

Їсти кашу я не стану,

Ані сир, ані сметану!

А яєчню й ковбасу

Я собаці віднесу.

Рибу викину котові.

Дайте тістечка медові!

Ще й морозива кіло,

Щоб у горлі залягло.

Нащо іграшки складати?

Завтра знов їх витягати!

Мити посуд? Ні-ні-ні!

Не до мене! Не мені!

Мама каже: — Скоро свято.

Ждуть його усі малята

Взимку, доню, ти це знай,

Чудотворець Миколай

У віконця зазирає

І слухняних помічає,

Диво-торбу дістає,

Подарунки роздає.

Ти ж гостинця від Миколи

Не отримаєш ніколи!

Нумо, доню, схаменися

І на себе подивися!

— Ой-ой-ой! Перелякалась!

Аж під стільчик заховалась!

Аж від страху вся тремчу

І зубами цокочу!

Звідки знати Миколаю,

Що я вдома виробляю?

Ти, мамуню, скажеш теж!

Та
ж усіх не
встережеш!

Ось і свято на
порозі.

Залишивши на підлозі

Одяг, іграшки, взуття,

Купу різного сміття,

Врешті спати я лягаю.

Час уже і Миколаю

З диво-торбою прийти

І гостинці принести.

Лиш заплющила я очі,

Як з’явився серед ночі

Гість у білому вбранні.

Під подушечку мені

Щось ураз поклав тихенько

І хотів піти швиденько.

Хто такий! — його питаю,

Так, немов сама не знаю.

Гість мені відповідає:

— Той, хто зветься Миколаєм.

— От і добре! — я зраділа —

То берись хутчіш до діла!

Диво-торбу діставай

І скоріше подавай

Шоколаду, мармеладу,

І побільше рафінаду,

Викладай халву, ізюм, і цукерки, і лукум,

Вафлі, печиво-солому!

З’їм усе, не дам нікому!

Головою похитав Миколай і запитав:

— Хто спалив котові вуса?

Хто помадою індуса на вікні намалював?

Хто бабусі підсипав позатого понеділка

Цукру й солі у тарілку?

— Ні, та то ж була не я!

Мабуть, подруга моя!

— Як не соромно брехати,

Ще й на подругу звертати?!

Хто де ножиці узяв, скатертину обкарнав?

Хто порвав сорочку діду?

Скинув куряче яйце?

Ось і май тепер за це!

Що за рік ти заробила,

Те й твоє сьогодні, мила, —

Так сказав мені і зник.

Під подушку я — і в крик!

Там лежить якась гіляка,

Чи то різка, чи ломака

Ну і ну, от тобі й на!

Та нащо мені вона?!

Вийшла з лялькою Катруся,

Із ведмедиком Ганнуся,

Всім показує Василь

Свій новий автомобіль.

У маленької Марічки

Теплі білі рукавички,

Й червоненькі чобітки

Йдуть по снігу залюбки.

У Ірини — апельсини,

Ананаси — у Дарини…

То чому ж мені дубець?!.

Ось і казочці кінець.

Людмила Шафрай

 

 

Отже, діти, запам’ятаймо кілька правил.

• Бути ввічливим.

• Слухатися батьків і вчителів.

• Не сваритися.

• Не задирати носа, якщо вам щось вдалося краще, ніж іншим.

• Не ображати одне одного.

• Якщо вчинили недобре, не боятися в цьому зізнатися, вибачитися й визнати свою помилку.

Вправа «Острів плаксіїв»

Зараз ми потрапимо на острів плаксіїв, на якому перебувають ображені діти. Вони голосно плачуть і вередують. Ваше завдання — заспокоїти цих дітей, а якщо потрібно — то вибачитися. (Вибирається одна дитина, яку образили, й кожен по черзі її заспокоює, а потім «плаксій» каже, чиї заспокійливі слова йому найбільше сподобалися.)

А зараз ми дізнаємося, як треба писати в шкільних зошитах. Чи, може, ви вже знаєте? Так, писати слід калігрфічно. (Зачитується казка «Гуси-лебеді».)

Гуси-Лебеді

Першокласниця Неля виконувала домашнє завдання з математики. їй потрібно було написати аж три рядки цифри «два». Дівчинка жваво взялася виводити у зошиті гарні двійки. Вони вдавалися їй саме такі, як говорила Марія Федорівна, вчителька Нелі: з плавно вигнутими шиями й задертими до неба хвостиками. Одне слово, схожі на гусей або на лебедів.

Спочатку все було добре. Вже дві ватаги лебедів упереміш із гусаками, гордо вигнувши довгі шиї, акуратними рядочками пливли сторінкою Нелиного зошита…

Аж раптом… Кіт Мурчик, який досі грівся у дівчинки на колінах, вирішив роздивитися ближче, що ж там робить Неля і… Це було жахливо: Мурчик скочив на стіл, зазирнув у зошит, хижо вигнувся й зашипів.

Що тут зчинилося! Справжній переполох у зошиті! Пернаті кинулися навтьоки! Гусаки напирали на лебедів, лебеді щипали гусаків!.. Де й поділися стрункі рядочки, кожен птах плив світ за очі.

— Куди ви?! — сполошилася Неля. — А як же домашнє завдання?!

Та двійки здійняли такий ґвалт, що вже нічого не чули — над сторінкою тільки пір’я літало.

— Гусь-гусь-гусь?!! — ледь не плакала дівчинка. Та марно…

Тоді Неля швидко написала рядочок оди-ничок, схожих на батоги. Це допомогло: гуси-лебеді злякалися батогів і знову вишикувалися в рядочки.

Наступного дня Неля отримала 12 балів з математики, а Марія Федорівна сказала іншим дітям:

— Діти, беріть приклад з Нелі, вона гарно виконала завдання, до того ж не полінувалася повторити вивчену раніше цифру «один».

Олександр Дерманський

Решта правил.

• Писати в зошитах каліграфічно.

• Дотримуватися вказівок учителя.

А ще в школі є перерви, під час яких усі діти мають відпочивати, щоб потім прийти на урок і почати працювати. А якщо ви будете голосно кричати, бігати, то заважатимете відпочивати іншим дітям, і самі не відпочинете.

• На перерві — відпочивати.

• Розмовляти неголосно.

• Не бігати по коридорах.

• Дотримуватися правил поведінки в класі.

• Ще які правила ми не запам’ятали? Давайте подумаємо?

• Нікого не обманювати. (Зачитується казка «Найгірше — обманювати».)

Найгірше — обманювати

«Найгірше — обманювати», — сказав мені тато. А я почав думати: якщо обманювати — найгірше, то все інше — найкраще. Навіть варення з шафки з’їсти — найкраще.

А я думав, що найгірше — з’їсти варення. І з’їв варення.

А коли мама запитала, хто з’їв варення, я чесно признався. Бо найгірше — обманювати.

Але мама чомусь усе одно поставила мене в куток. Я подумав: тато вважає, що найгірше — обманювати, а мама, що найгірше — з’їсти варення.

А хто з них правий, як ви думаєте?

Михайло Бартєнєв

Вправа «Дерево поведінки»

Діти вирізають дерево, замальовують його. Вирізають листочки. Разом із психологом записують усі правила на листочках, які приклеюють до дерева.


 

завантаження...
WordPress: 22.95MB | MySQL:26 | 0,577sec