ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. ЗАМКИ ТА ФОРТЕЦІ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

ТЕМА: ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. ЗАМКИ ТА ФОРТЕЦІ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

 

Мета:             ознайомити з історико- архітектурними пам’ятками рідного

                       краю, навчити працювати з різними джерелами інформації,

розвивати зацікавленість, спостережливість, інтерес до культурної

спадщини; виховувати любов до рідного краю, дбайливе ставлення до

пам’яток   української культури.

Тип уроку : урок засвоєння нових знань

Обладнання: презентація, фотоматеріали, довідкова  література

Основні поняття: історико- архітектурні пам’ятки, замки, фортеці.

 

Хід уроку

І.Організаційний момент

Сьогодні на вас чекає незвичайна подорож. Ми вирушаємо до замків та фортець Поділля. Подивіться на карту. Ви бачите прапорці, якими позначені пункти нашої подорожі. З якого прапорця почнемо нашу мандрівку?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Актуалізація опорних знань

 

  • Чи доводилося вам бувати у Кам’янці – Подільському?
  • Що є візиткою цього древнього міста?

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

 

В місті – музеї під відкритим небом минуле України особливо зриме, живе, адже могутні оборонні укріплення Старого міста, кріпосний міст, костели та мальовничі береги  Смотрича – живі свідки багатьох історичних подій.

У Кам’янці-Подільському численні історико-архітектурні пам’ятки — Національний історико-архітектурний заповідник, Історичний музей-заповідник, Замок (XIV–XVI століття, перебудований у XVII–XVIII столітті), Петропавлівський кафедральний костел (XVI століття), дерев’яна Хрестовоздвиженська церква (XVIII століття) .

Діти, я хочу звернути вашу увагу на те, що у нас в Україні є такі міста, які оголошені заповідниками. Хочу детальніше зупинитися на місті Кам’янець – Подільський, бо саме це місто має статус заповідника і знаходиться на території Хмельниччини

Старе місто функціонує як унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від міста глибоким каньйоном  р. Смотрич. Враховуючи багату історико – архітектурну спадщину Рада Міністрів УРСР в 1977 році оголосила його Державним історико – архітектурним заповідником, а 30. 04. 1998 р Указом Президента України надано статус Національного. На його території одночасно функціонує Державний історичний музей – заповідник, а місто знаходиться на території Національного природничого парку «Подільські Товтри».

Заповідник є національним закладом культури, який відноситься до сфери управління Мінбуду України з 2004 р. До державного реєстру пам’яток архітектури в місті Кам’янці – Подільському включено 174 об’єкти, в т. ч. 145 з яких є на території НІАЗ «Кам’янець». За своєю цінністю 71 пам’ятка мають   національне значення, а по власності – 47 є в державній власності, 75 – в міській комунальній власності, 1 – у власності районної ради, 14 – у власності релігійних громад, 17 – в приватній власності.

Архітектура Старого міста – заповідника зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій (православної, католицької, іудейської. мусульманської), а саме: Турецький мінарет 17 ст, турецький та вірменський бастіони 17 ст., одна з найдавніших, Миколаївська (вірменська) церква 14 ст., одна з небагатьох на Хмельниччині, дерев’яна Хрестовоздвиженська церква 18 ст., монастирські комплекси 15 – 18 ст орденів Домініканів, Францисканів, Тринітаріїв. Однією з унікальних інженерних споруд заповідника є Замковий міст, що з’єднує місто та Замковий комплекс.

В 2000 році міст було внесено Світовим Фондом в Нь’ю – Йорку до списку 100 пам’яток світу, що знаходяться під загрозою руйнації. За попередніми дослідженнями науковців спорудження мосту визначено 2 – 3 ст. нашої ери. Саме з цією датою занесено Кам’янець – Подільський до Списку історичних міст України. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України в 2003 році. Завдяки унікальному поєднанню містобудівної архітектурної, історичної спадщини Старого міста з ландшафтом каньйону  р. Смотрич «Культурний ландшафт каньйону в м. Кам’янці – Подільському» визначено Кандидатом  до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

За археологічними джерелами, виникнення Кам’янця датується кінцем XII століття — початком XIII століття [3]. Саме цій версії віддають перевагу сучасні дослідники з поміж чотирьох гіпотез про заснування Кам’янця-Подільського.

Місто було у складі Київської Русі, в XIII-XIV столітті — Галицько-Волинського князівства, потім було захоплене монголо-татарами.

У першій половині XIV століття Кам’янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріатовичами. Від 1362 року — у складі Литовсько-Руської держави, зміцнюючись як адміністративний осередок Поділля.

У 1420 році Кам’янець захопили польські війська, а 1434 року перемогою Польщі закінчилася війна між польськими і литовськими феодалами за подільські землі, з 1463 року — центр Подільського воєводства. Відтоді Кам’янець отримав статус королівського міста і був перетворений у досконалу і неприступну для ворогів фортецю.

У середньовіччя Кам’янець був ремеслово-торговельним центром, за своїм розвитком не поступався таким містам, як Львів і Київ. Розвиткові ремесел і торгівлі неабияк сприяло надання місту Магдебурзького права (1374) і вигідне розташування на перехресті торгівельних шляхів.

У 1672 році місто захопила Туреччина (ця подія за деякими джерелами вплинула на смерть польського короля Яна ІІ Казимира), та вже 1699 року згідно з умовами Карловецької мирної угоди разом із більшою частиною Поділля було повернено до складу Польщі.

У 1793 році, після другого поділу Польщі, Кам’янець разом з усією правобережною Україною відійшов до Російської імперії.У 1795—97 роках — центр Подільського намісництва, від 1797 року (аж до 1917 року) — Подільської губернії.

У 1846 році місто відвідав видатний український поет Тарас Шевченко. У 1850-х роках у місцевій духовній семінарії навчались видатні представники української літератури Степан Руданський та Анатолій Свидницький.

Із завершенням у 1874 році будівництва Новопланівського мосту розпочався розвиток Нового міста, де були зосередженні державні та міські установи, навчальні заклади.

У Кам’янці-Подільському розташовані й здійснюють свою діяльність Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» та Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник[8]. Також функціонують численні музеї та об’єкти, відкриті для екскурсійного обслуговування

Стара фортеця (вул. Замкова, 1; працює з 10.00 до 19.00 — в літній період, 9.00 до 18.00 — в зимовий період) — у підземеллях та вежах фортеці відкрито експозиції, які відтворюють сторінки її історії. В приміщеннях на території фортеці розташовані: відділ етнографії, експозиція оборони фортеці від турків (в підземеллі Західних казематів), експозиція ув’язнення Устима Кармелюка (в Папській башті), криниця (в башті Чорній), експозиція метальної зброї підземній  східній галереї).

Ратуша— тут функціонують виставкові зали, де розташовані Музей грошей та експозиція магдебурзького права. У підземеллі відтворено експозицію з історії судочинства на Поділлі XVI–XVII століть.

Кафедральний собор (вул. Татарська, 20; працює без вихідних з 9.00 до 16.00) — у діючому храмі Кафедрального костьолу Святих Апостолів Петра і Павла у вільний від богослужіння час проводять екскурсії з історії архітектури цього храму та історії мистецьких творів, які в ньому знаходяться.

Художній музей (вул. П’ятницька, 11; працює з 10.00 до 18.00 в літній період, з 9.00 до 17.00 в зимовий період) — Фонди музейного зібрання нараховують понад 120 000 експонатів. Серед представленого особливе місце належить творам західноєвропейського та російського образотворчого мистецтва XVIII-ХХ століть., полотнам українського малярства, зокрема художника-передвижника початку ХХ століття В.Розвадовського, творам художників 1960—70 років, картинам О.Грена та сучасних митців Поділля. У відділі функціонує як стаціонарні, так і тимчасові виставки.

Відділ археології (працює з 10.00 до 18.00 в літній період, 9.00 до 17.00 в зимовий період) — відкрито 2001 року; розташований у пам’ятці архітектури XVII століття, в минулому вірменському торговому домі. Представлено збірку (нараховує понад тисячу предметів) археологічних матеріалів, яка започаткована ще у XIX столітті засновниками музею в Кам’янці. Нова експозиція знайомить відвідувачів музею з матеріалами, які вводять глядача в ту чи іншу епоху та свідчать про залюдненність Поділля з найдавніших часів. В експозиції відтворено житло прадавньої людини, реконструйовано знаряддя праці та побутові речі в умовному їх використанні. У внутрішньому дворику розташувався лапідарій з язичних ідолів. При музеї діє виставкова зала сучасного образотворчого мистецтва.

 

Показ слайд – шоу

 

 

Дорога стелиться до Меджибожа

 

Меджибі́зький замок — пам’ятка фортифікаційної архітектури XVI століття, виконана у стилі Ренесанс. Розташований у селищі Меджибіж Хмельницької області, у верхів’ях Південного Бугу, при впаданні в нього річки Бужок, за

30 км. на схід від міста Хмельницький і за 4 км. на північ від автошляху М12. Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Подвір’я замку має довжину 130 м, найбільшу ширину (з західного боку) — 85 м, його площа становить 0,75 га. Товщина мурів — до 4 м, висота у найвищих місцях — до 17 м. галереї).

 

Фортечні мури, завтовшки 1,8 м, мають прямокутні стрільниці, що суттєво відрізняються від давнішних. Їх перекривають кам’яні плити. Розміром стрільниці сягають 65х77 та 50х60 см (їхні попередники були розміром 33х28 см). Із зовнішнього боку їхня підстрільнична частина скошена. Такого типу архаїчних стрільниць залишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV століття структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття. Ці архаїчні стрільниці містилися на мурах, які оточували кам’яниці XV століття. Одну з кам’яниць, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла (частини) фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам’яниць були перекриті кам’яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам’яними арками. В кімнатах були коминки, один з них зберігся.

Основні пам’ятки

 

Церква святого Миколая (Замкова церква)

Замкова церква розташована посеред двору. У 1586 році реконструйована й освячена як католицька каплиця. В плані — це прямокутна однонефна будова з вапняку і шатровим дахом, з круглою вежкою. Будівля перенесла ряд архітектурних змін, продиктованих як релігією, яка в ній сповідувалась, так і побажаннями власників.

 

Офіцерська башта

   Збудована на межі XV—XVI століть. Розташована у північно-східному куті замку. Біля неї — в’їзд до замку. Башта складається з декількох частин, винесених за оборонні стіни. З середини XVII століття долішні перші яруси забутовані землею. Підстава вежі складається з ромбоподібної триярусної різнорівневої частини з виступаючим у бік річки кутом, до якого з обох сторін примикають по дві попарно з’єднані напівкруглі вежі. У 1848 році на підставі вежі зведено надбудову у формах восьмигранного прямокутника зі стрілчастими дверними й віконними отворами і прикрашеними карнизами в стилі бароко.

З внутрішнього боку до вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом. Усі ці елементи композиції ще не відреставровані.

 

Лицарська вежа

Вежа з амбразурами розташована в північно-західній частині замку. Винесена за лінію стін замку для оборони центральних воріт цитаделі. У периметрі являє собою неправильний п’ятикутник, складений з гладкого вапняку. Вінчає чотири оборонних яруси шатровий реставрований дах з маленькою надбудовою і флюгером на вершечку. Артилерійські стрільниці на всіх ярусах мали із внутрішнього боку передстрільничі ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Товщина стін сягала 4-х метрів. Вежа датована XVI століттям.

 

Північна Вежа

Зведена у 1540—1586 роках після перенесення в’їзду в замок із сходу на захід. Вежа була прибудована до барбакану у вигляді витягнутого восьмигранника, який у верхній частині значно поступається круглому цоколю, завдяки чому утворюється тераса з елегантним чавунним балконом.[3] Вежа трьохповерхова, виступає 5 боками.[4] Побудована з цегли на вапняному розчині і прикрашена портиком іонічного ордера і ромбоподібними нішами над віконними прорізами. Бастіон фланкував зовнішні стіни, а його бійниці секторного обстрілу дозволяли вести прямий та перехресний вогонь.[5] З внутрішнього оздоблення збереглися каміни. Від вежі з двох боків ведуть комори.

 

Палацовий комплекс

Палац побудований у другій половині XVI ст. Палацовий комплекс зведений в південно-східній частині комплексу. Двоярусна будівля примикає до Офіцерської вежі. Палац відбудовано на глибоких підвалах стратегічного призначення і декоровано стрілчастими вікнами з білокам’яним різьбленням і вазонами та зубцями з червоної цегли на другому поверсі та ромбоподібними нішами — на першому. Ренесансною аркатурою оздоблено фасад. З середини XVII століття у палаці змінені габарити вікон і дверей, перебудовано коминки — частину їх замінили на печі, облицьовані витонченою керамікою, яка донині збереглася лише фрагментарно. Фігурні аттики теж усе ще можна побачити на замковому палаці. Будівлю ще не реставровано.

Історія становлення

Ранні укріплення

 

Перші древньоруські укріплення на місці замку були зведені до монгольського нашестя, проте в середині XIII століття вони були знищені за наказом монголів так само, як і на решті території Волині[6][7] і Поділля[8]. В той час Меджибізька фортеця була цитаделлю, яку захищали земляні вали. Ядро цього форпосту давньоруських часів виявили на глибині 11 метрів у результаті розкопок на замковому подвір’ї. Тоді укріплення займало площу на схилі високого пагорба. Храм на території фортеці існував уже в ті часи.

Над місцем з’єднання Бужка і Бугу з’явилася вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися на північ і захід. Західне прясло, перед яким було викопано глибокий рів, поділяло подвір’я фортеці навпіл. На рогах фортечних мурів стояли круглі вежі, одна з них збереглася дотепер у перебудованому вигляді.

Підступи до брами захищав прямокутний барбакан, розміром у плані 10х8 метрів і 10 метрів заввишки. Його в’їзна брама мала герсу (пристрій для підняття й опускання воріт) ворітниці, про що свідчать щілини завширшки 28 см у кладці одвірків. Якщо б ворог прорвався через першу перешкоду — герсу, внутрішній простір передукріплення боронили б з навколишніх дерев’яних галерей.

Схожу структуру мали Золоті ворота в Києві. Але там вони були прорізані в земляних валах, а в Меджибожі прясла фортечних стін муровані.

 

 

 

За Коріятовичів

 

Після перемоги литовського князя Ольгерда на Синіх Водах в 1362 році, литовці відвоювали Поділля у татар, і Ольгерд передає Меджибіж своїм племінникам — братам Коріатовичам. Вони відбудовують та розширюють фортецю. Первісне її ядро увійшло в ансамбль як дитинець, де були ще й житлові та господарчі будівлі, очевидно, дерев’яні.

У XIV сторіччі на пагорбі перед дитинцем звели церкву, що нагадує романські храми Європи.

У 1385 році замок офіційно отримав звання королівського, як визнання його стратегічної важливості при обороні південно-східних кордонів імперії. У 1432 році Польська Корона відтяла під свою зверхність Поділля разом із Меджибізьким замком, який залишився у коронному, тобто державному володінні. На перехресті Кучманського та Чорного шляхів Меджибізька фортеця стала форпостом захисту навколишніх земель, часто руйнувалася та відбудовувалася. Так, на зламі XV—XVI століть знову укріплюють північний бік замку, який виходив на дорогу. З’являються дві потужні вежі — п’ятикутна (Лицарська) та північно-східна кругла (Офіцерська) з мурами чотириметрової товщини і бійницями. Лицарська вежа, винесена за лінію мурів замку, використовувалася також як спостережний пункт. Це підтверджує і гравюра початку XIX століття, де видно сторожову альтанку на вежі.

Інтенсивність татарських нападів на початку і в середині XVI ст. була вкрай високою. Так, у 1516 році татари пішли на Поділля і взяли Меджибізький замок в облогу. Проте будівництво нових укріплень зіграло свою роль — кам’янецький староста Станіслав Лянцкоронський у двох сутичках розбив нападників.

                                                        У власності Сенявських

 У 1540 році володар фортеці — гетьман Миколай Сенявський — капітально реконструює замок, влаштувує в ньому свою резиденцію з палацом, який оздоблює як зовні, так і зсередині. З тих часів збереглися білокам’яні портали та віконниці. Також була створена нова система укріплень, яка збереглася до наших часів. До в’їздної брами прибудовується великий п’ятипелюстковий за планом бастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною зі скошеними кутами вежею, що підіймається над бастіоном. А найвищою спорудою замку була надбрамна кругла вежа, до якої добудували четвертий та п’ятий яруси.

Ще один житловий поверх з’являється на східній стороні форпосту. Про те, що це саме житлові приміщення, свідчили й широкі вікна та комини в кімнатах. Що цікаво: в коминах поряд з нішею для спалювання дров була ще одна — для їхнього сушіння.Саме під час перетворення фортеці на палац майстри, що займалися реконструкцією, вперше застосували цеглу — до того її в замку не використовували, хіба що для спорудження храму. Вже в XVI столітті подрібнену на муку цеглу домішували до вапняного розчину, який використовувався для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Через це замок, який був зовні весь потинькований цим розчином, набув злегка рожевого кольору. Воїни меджибізького гарнізону мешкали у двох кордегардіях, які були побудовані вздовж північного і східного фортечного муру в XVI столітті. В’їзна вежа була перенесена (щоб не заважати бастіону) з південно-східного кутка фортеці на західний бік муру, за 5 м від п’ятикутної вежі. Там вона міститься і тепер.

В XVI столітті також з’явилася у південній куртині високо піднята над землею брама, призначена для приймання вантажів, які доправлялися в замок річками, на човнах. Однак спеціальний пристрій, яким вантажі підіймалися, не зберігся. Нині ця брама замурована.

Наприкінці XVII століття ззовні фортеці зводять могутні кам’яні контрфорси, що сягають третього поверху палацу. До цього спонукали тріщини від розпору склепінь та тиску забутування на стіни; дали тріщини і кам’яні склепіння палацу, тому в XVII—XVIII століттях їх скрізь замінили цегляними. Для захисту фортечних мурів і палацу від гарматних ядер ззовні під ними створюють так звані талуси — земляні насипи заввишки 4—5 метрів.

 

У володінні Чарторийських

 

У 1730 році, після смерті останнього з роду Сенявських по чоловічій лінії — Адама-Николи, Меджибіж разом із замком перейшов у володіння князя Августа-Олександра Чарторийського, чоловіка Софії Сенявської — сестри померлого князя. Чарторийський взявся за відбудову всього комплексу. У палаці було перекладено аттики XVI сторіччя, видозмінено вікна і двері. Перебудували в барокових формах й церкву.

У 1790 році в Меджибізькому замку квартирував Тадеуш Костюшко разом зі своїм штабом. Майже рік тут розташовувалася його дивізія. Князь Адам Чарторийський в 1819 році заснував в Меджибожі повітову школу, яку розмістив в приміщеннях замку. Вона проіснувала до 1831 року.

 

Під владою царської Росії

 

У 1831 році за те, що Август Чарторийський брав участь у Польському повстанні, Меджибіж, як і інші маєтки, був у нього конфіскований. Замок став осередком військового постою російських вояків. За тих часів у ньому містилися різні військові установи. Тоді ж костел був переосвячений на православну церкву.

4 жовтня 1846 року, під час археологічної експедиції, в Меджибожі перебував визначний український поет, художник і мислитель Тарас Шевченко. Про це в наш час зі стіни Лицарської вежі свідчить спеціально встановлена меморіальна дошка.

 

У 1848 році замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася особисто російська цариця. На підтримання ансамблю тоді було витрачено значні кошти. Всі споруди перебудовано в поширеному в той час романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми. Віконні й дверні отвори розтесали, камінне ренесансове облицювання замінили тиньковими профілями, що облямували стрільчасті завершення вікон і дверей. Корпуси, вежі й фортечні мури увінчали декоративними зубчастими парапетами. Північно-східну круглу вежу надбудували у формі восьмигранника зі стрільчастими дверними й віконними отворами — до розміру, пристосованого для офіцерського зібрання (саме тоді вежу назвали Офіцерською). У залі поставили коминки, а ззовні, над долішніми ярусами XV століття, засипаними землею, створили терасу й обрамували її чавунною огорожею. Так само обгородили терасу над південно-східним бастіоном, куди виходили двері з великої бенкетної зали, перетвореної на масивну вежу над колишнім барбаканом. Стіни всіх будівель і фортечні мури покрили вапняним тиньком білого кольору. Саме звідси походить романтична назва замку, поширена в XIX столітті — «Білий лебідь».

 

Початок XX століття

 

З початком Української революції 1917 року українська влада ініціювала українізацію частини колишньої царської армії, що опинилася на той момент на Волині і Поділлі, у чому знайшла підтримку тодішнього Головнокомандувача генерала Корнілова.[10] 18 липня того ж року наказ про українізацію отримав командувач 34-го корпусу, що складався з двох піхотних дивізій, генерал Павло Скоропадський. Незабаром війська перекинули в тил, у район Меджибожа, де і відбулася реорганізація. Скоропадський зі штабом розташувався в замку, частини — в самому Меджибожі і в таборі поблизу містечка. Через два місяці корпус закінчив реорганізацію і став «Першим Українським Корпусом».

 

Сьогодення

 

У 2001 році замок отримав статус державного історико-культурного заповідника.

Нині в службових приміщеннях замку розташований краєзнавчий музей.

З 2004 року в замку проходить Всеукраїнський історичний фестиваль «Стародавній Меджибіж». У фестивальні дні замок переповнений туристами, лицарями, лучниками, принцесами та міфічними героями. Реконструктори історичних подій з усієї України приїздять сюди, щоб взяти участь у боях, стрілецьких турнірах, конкурсах костюмів (середньовічних співців і музикантів).

 

Підсумок уроку

  • Уважно подивіться на карту. В яких  замках та фортецях ми сьогодні не побували?
  • Які пам’ятки архітектури або споруди є у вашій місцевості?

        Домашнє завдання

Наступного уроку дорога нас поведе до Хотина. Ваше завдання: пригадати з уроків історії про Хотинську битву, підібрати довідковий матеріал про цю подію.

завантаження...
WordPress: 22.89MB | MySQL:26 | 0,353sec