ПОЗИЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СПІЛКУВАННІ

У процесі спілкування дорослі й діти можуть займати різні позиції стосовно одне одного: позиції «зверху», «знизу», «поруч», «осторонь» тощо. Зазвичай взаємні позиції дорослого й дитини зводяться до того, що дитина має слухатися дорослого і вчитися в нього, тобто перебувати в позиції «знизу».

Водночас в останні роки всі звикли до того, що коли йдеться про педагогічний процес, то найправильнішою, найбажанішою й найобґрунтованішою для-дорослого щодо дитини є позиція демократичної співпраці, позиція «на рівних», а не авторитарна.

Водночас усі педагоги й батьки розуміють, що без позиції «зверху», тобто без прямого керівництва, прямого навчання й оберігання дитини від небезпек і нещасних випадків неможливо налагодити розумний освітньо-виховний процес. Діти самі дуже часто звертаються до дорослого як до сильної, знаючої, умілої й авторитетної людини, однак їх утомлює надмірна опіка, невідступне керівництво й повчання, якими дорослі оточують їх з позиції «зверху». Залишається незрозумілим, як бути з настільки звичайною в освітніх установах і в сім’ї позицією дорослого? Як до неї ставитися? Як нею користуватися?

З іншого боку, не зовсім зрозуміло, як реалізувати в умовах дитячої групи або навчального класу позицію «поруч». Легко сказати — «бути разом з дітьми», «поруч із ними». Багато педагогів, які намагалися перейти у своїй роботі до нових форм і методів, стикалися з тим, що як тільки вони залишають звичну позицію біля дошки (зосередивши, по можливості, на собі й на своїх діях всю увагу дітей), ґрунт відразу плив у них з-під ніг. Діти, відчувши волю, починають активно досліджувати її межі. Єдиним порятунком для дорослого і для дитини стає втеча у звичні для педагога й дітей стосунки.

Що ж таке позиція «дорослий з дитиною»? Коли вона справді буває, звідки береться, як поєднується з іншими позиціями спілкування? Чи справді вона є найголовнішою й найкориснішою для розвитку дитини й налагодження її стосунків з дорослими? А яким буває дитяче спілкування без дорослих, які там позиції? А в спілкуванні дорослих без дітей?

Якщо ми поставимо собі питання, коли дорослий справді почувається не біля дитини, а злитим з дитиною, яка живе з ним єдиним життям, то відповідь буде дуже проста й очевидна. Це буває з кожною мамою, поки її дитина ще маленька — від народження до двох-трьох років. З таким малям немає потреби ставати в якісь позиції вже тому, що сама дитина ще не здатна стати у певну позицію. Яка користь у керуванні однорічною дитиною, у її повчанні й пояснюванні якихось істини, якщо просто треба бути з нею, ставши її частиною й зробивши її своєю частиною при одночасному збереженні самобутності кожного?

Зароджуючись у ранньому віці й проходячи різні стадії становлення в дошкільному й молодшому шкільному віці, вміння дитини ставати у спілкуванні в позиції «зверху» і «знизу» удосконалюється. Динаміка оволодіння цими позиціями в спілкуванні дитини з іншими дітьми трохи відрізняється від її спілкування з близькими дорослими. Якщо при спілкуванні з дорослим дитина спершу навчається вимагати й тільки потім просити, то в спілкуванні з однолітками відбувається все навпаки: дитина спершу починає орієнтуватися на старших за себе дітей. Вони залучають маля, його цікавить усе, що вони роблять. Дитина прагне їх наслідувати — отже, займає в спілкуванні з ними позицію учня, тобто позицію «знизу». Однак відбувається це на основі набутого вміння бути «зверху», «над» дорослим, уміння домогтися чогось за його допомогою, підкоривши його дії своїй волі. Осмислене підпорядкування можливе тільки тоді, коли відбулося розуміння, як за допомогою іншого досягти бажаного результату.

Якщо в іграх зі старшими дітьми, а потім з однолітками 3—4-річну дитину найбільше цікавить саме спілкування, то в контактах із дорослими цінність спілкування вже не забезпечує готовності дитини підкорятися.

При спілкуванні з дорослим, для того щоб дитина почала чогось активно вчитися, виконувати якісь вимоги, орієнтувалася на дорослого, треба, щоб ця діяльність була для дитини цікавою, щоб їй хотілося брати в ній участь. Потрібний загальний контекст спільної діяльності, що однаково актуальний для дорослого й для дитини.

У рамках контексту загальної діяльності, захоплені дитина й дорослий неодноразово змінюють позиції «знизу» і «зверху». Те саме відбувається в старшої дитини при спілкуванні з іншими дітьми. Вона починає активно займати позицію «зверху» щодо молодших дітей або слабших за неї осіб, продовжуючи із задоволенням і цікавістю орієнтуватися на старших або жвавіших, вміліших і популярніших дітей, на їхні справи й ігри, активно наслідуючи їх і навчаючись у них. Як наслідок — до кінця дошкільного віку в дитини формується здатність до позаситуативного, довільного спілкування з дорослими й іншими дітьми, реалізована в різних іграх і заняттях.

На основі становлення довільного спілкування, з’являється позиція ділового предметного спілкування, яку можна умовно назвати партнерською. За своєю суттю, це позиція «на рівних», хоча психологічний аналіз напевно дасть змогу виділити в ній мікрофази позицій «знизу» і «зверху» в обох партнерів. Таке партнерське спілкування виникає разом із розвитком колективно розподілених форм дитячої гри. Одночасно з колективними формами гри розвиваються й колективні форми продуктивної діяльності: музикування, побутова дитяча праця, дошкільне навчання. Всі ці ситуації — ґрунт для формування й реалізації партнерського ділового спілкування «на рівних». Основною діагностичною ознакою, за якою можна визначити, що дитина навчена партнерському спілкуванню, є перехід до ігор із правилами.

Варто згадати ще один вид позиції в спілкуванні — відстороненність дорослого щодо дитини. На перший погляд, така позиція зовсім не передбачає спілкування. Але це неправильно. Так, присутність у класі вчителя, демонстративно зайнятого своєю справою, але готового прийти на допомогу тому, хто цього потребує, дуже важлива для дітей. Можливо, ніхто з них і не підійде до нього із запитаннями, але вони почуватимуться впевненіше, ніж якби залишилися наодинці із завданням. Те саме можна сказати про маму або бабусю, які сидять із шиттям біля дитини, зайнятої уроками, малюванням, майструванням. Вона тут, вона бачить краєм ока, як у неї справи. І дитина це знає й орієнтується на неї та її ставлення до того, що відбувається.

Позиція демонстративного відсторонення є для дитини потенційним джерелом розгортання спілкування в будь-яких доступних їй позиціях. її актуальність для дитини — це результат довгого шляху розвитку спілкування.

Позиції в спілкуванні в дорослої людини включають усі ті стадії й етапи, які реалізовувалися в дитини під час її розвитку. Дорослий уміє довільно використовувати їх у налагодженні свого спілкування з різними партнерами. Якщо в дорослої людини є труднощі в спілкуванні, це означає, що свого часу, у дитинстві, що відповідає стадії розвитку спілкування, вона щось не прожила повноцінно, і цей пробіл позначається в її дорослому житті.

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,326sec