ПОВІЛЬНІ ДІТИ

В основі гіподинамічних і гіпердинамічних синдромів — мікроорганічні ураження головного мозку, які з’являються в результаті кисневого утробного голодування головного мозку, мікропологової травми, токсикозів у вагітної матері, інфекції, які вона перенесла в цей період, постійні або разові впливи отруйних речовин (отрути, тютюну, алкоголю, хімії, деяких ліків) та призводять до мінімальної мозкової дисфункції (ММД). Відсутні грубі органічні, осередкові ушкодження, але є мікроушкодження кори та підкіркових структур головного мозку.

Така дитина загальмована та млява, має зайву вагу, в неї погано розвинута координація рухів. Руки в неї рухаються наче самі по собі, а під час ходи нерухомо висять вдовж тіла. Складається враження, що вони їй тільки заважають. Така дитина уникає гри з дітьми почасти змушено — через неспритність. Інтелектуальний розвиток гіпоактивних дітей достатній: вони бувають розумні, спостережливі, спершу ніж вони дадуть відповідь на запитання, вони повинні «зібратися з думками», повільно розв’язують логічні завдання. На це треба зважити педагогам: у них рано розвивається і переважає наочно-образне, логічне та вербальне мислення. Але, на жаль, це важко помітити на загальних заняттях у дитячому садку або школі, де ці діти не встигають за іншими, односкладно та мляво відповідають на запитання та справляють враження «тупих».

Для розуміння особливостей роботи мозку дітей з високою та низькою рухливістю нервових процесів необхідно зупинитися на питанні про співвідношення різноманітних видів гальмування в них.

Про гальмування говорять, коли відбувається уповільнення або зупинка реакції. У випадку рухової реакції ознаки гальмування очевидні, гальмування в розумовій діяльності, наприклад, сприйняття інформації, помітне за непрямими «ознаками» (неуважність, сонливість тощо). У будь-якому випадку зовнішні ознаки гальмування доступні для спостереження. Приклад наводить М.Кольцрва: три дівчинки граються з м’ячем, кидаючи його по черзі одна одній Оля — Ганні, Ганна — Марії; так гра продовжується, доки Оля не кинула м’яч несподівано Марії, пропустивши Ганну. Марія — інертна дівчинка — злегка відхилилась і «завмерла», не роблячи спроб спіймати м’яч. Поки гра йшла в звичайному порядку, все було добре, але варто порушити стереотип, як Марійка загальмувала.

У рухливих дітей подібної виразності зовнішнього гальмування немає: вони легко впораються з новими несподіваними подразниками. Дитина з високою рухливістю нервових процесів одразу відповість на запитання, яке адресоване їй, дасть швидку реакцію на зміну ситуації у грі.

Дорослі повинні пам’ятати, що «уповільнена» дитина не винна в своїй нерозгаль-мованості. Повсякчасні зауваження, насмішки, покарання здатні зробити її невротиком, але жодним чином не прискорять роботу її мозкових структур. Психофізичні особливості гіпоактивних дітей визначають не тільки посильний темп виконання завдання, але і специфічну тактику його виконання. При цьому велика частина часу йде нате, що дитина обдумує послідовність дій, потребує докладно їх собі уявити і лише тоді намагається їх реалізувати. Саме це часто дратує нетерплячих дорослих, які не уявляють, чому так довго замислюється дитина і чому нічого не робить.

Для більшості дітей доступний поопераційний спосіб виконання завдань, тому саме він переважає в дитячому садку і початковій школі. Але особливості мислення дитини-флегматика іноді дають змогу їй вибрати більш досконалий спосіб, хоча вона і не може пояснити, як це зробила. У цьому випадку допомагають запитання дорослого: «Так, правильно, ти добре зробив. А як ти дізнався? Ти сам зрозумів? А як ти мислив?». Така «примовка» допомагає дитині закріпити у пам’яті та вербально обґрунтувати опрацьовані дії.

СПАДКОВА ПОВІЛЬНІСТЬ

Дуже часто деякі елементи повільності пов’язані зі спадковим флегматичним характером. У цьому випадку вони не є наслідками мозкової дисфункції, а являють собою варіант нормального розвитку. При цьому добре, якщо у дитині збігається темперамент хоч би з одним із батьків, краще з мамою або з тим дорослим, з ким вона проводить більше часу (це може бути бабуся, вихователь у дитячому садку). В іншому випадку неминуче дратування з боку більш активного, нетерплячого дорослого, що може призвести до тяжких наслідків. Це особливо помітно в родині і є причиною неповного прийняття матір’ю своєї дитини. При цьому з’являється підвищена невротизація дитини, якщо вона знає або вважає, що її недостатньо люблять.

Моторні, енергійні, запальні мами спокійних, флегматичних дітей здатні довести дитину до неврозу за два-три роки, зруйнувати душевний контакт між нею і собою на все життя.

Таким чином, слід з’ясувати, які причини лежать в основі повільності, гіподинамічності дитини. Якщо вона млява, загальмована, сонлива, малоемоційна, страждає на вегетосудинні розлади, пов’язані з порушенням діяльності парасимпатичної нервової системи (блідість, мляві, часто синюшні, вологі руки, невеликі зіниці, поганий апетит, зайва вага), якщо у неї довготривалі труднощі зі звуковимовою — дизартрія («каша в роті»), погано розвинута дрібна моторика рук, у школі виявляється дизграфія, поганий почерк, пропуски в написанні голосних та приголосних букв, заміна одних букв іншими, дзеркальне їх написання. Незадовільні оцінки з письма — «симптом» ММД. В 4—5-х класах діти не встигають з математики. Батькам можна порадити постійно підтримувати контакт з дитячим психоневрологом, водночас займаючись із дитиною.

ФЛЕГМАТИЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

Якщо ж повільність виявляється лише як риса флегматичного темпераменту і не супроводжується переліченими симптомами, а швидше стосується характерологічних особливостей, то заняття з дитиною також необхідні, але ніякої патології тут немає, і батькам буває достатньо зрозуміти і прийняти характер дитини, допомогти їй набути впевненості в собі. Флегматики вирізняються завзятістю, прагненням довести розпочате до кінця (що часто недоступно дитині з ММД), у них сильні та стійкі інтереси, велике терпіння, працьовитість, вони вміють самі розраховувати сили, необхідні для досягнення мети. Такі діти рідко мають багато друзів, вони самодостатні й відносно мало страждали б через свою відмінність від інших, якби не постійні окрики та докори нетерплячих батьків. Ці особливості дитини-флегматика слід просто мати на увазі та підлаштовуватись до них. Об’єднані зусилля психологів, педагогів, батьків обов’язково допоможуть повільній дитині знайти своє місце в товаристві інших дітей і жити спокійно та щасливо.

КОРЕКЦІЯ ПОВІЛЬНОСТІ В ДІТЕЙ

Існують окремі вправи, які допоможуть підвищити швидкість рухових реакцій у повільних дітей. Мета їх полягає не в тому, щоб спонукати дитину працювати якнайшвидше — це тільки погіршить ситуацію, дитина почне нервувати, швидкість діяльності знизиться, а нервове напруження, навпаки, зросте.

Мета вправ — швидкі переходи від повільного темпу рухів до швидких і назад, притому час від часу даються граничні швидкості руху.

Бажано проводити тренування повільних дітей окремо від жвавих, останні швидше опановують потрібні рухи і це вводить повільних дітей у розпач, викликає в них квапливість і тривогу.

Даються вправи для великих м’язових груп і для дрібних м’язів (руки).

ІГРИ ЗІ ЗМІНОЮ ТЕМПУ РУХІВ

1. Ходьба — біг — ходьба повільно. Зміна темпу відбувається після словесного сигналу дорослого, поводиря тренування чи при зміні темпу музичного супроводу.

2. Плескання в долоні з різною швидкістю, знову після сигналу дорослого чи із зміною темпу музичного супроводу.

3. Згинати й розгинати пальці рук із різною швидкістю за дорослим.

ІГРИ З МАКСИМАЛЬНО ШВИДКИМИ РУХАМИ

1. Діти стоять в одному кінці кімнати, а в іншому поставлено стільці (за кількістю дітей, які граються), на яких лежать прапорці або інші іграшки. Після сигналу діти біжать до стільців, беруть прапорець і повертаються на свої місця. Той, хто добіг першим, дає сигнал до наступного «забігу».

2. Дітям роздають аркуші паперу з намальованим квадратом 10 х 10 см і олівці. Після сигналу діти швидко ставлять у квадрати крапки. Той, хто поставить найбільше крапок, отримує фантик.

3. «Обмоталочки» (народна гра). Береться довга мотузка, не менш ніж 5 м. середину її помічають вузлом. Гравці стають по різні боки від мотузки, закріплюють кінці на поясі. Після сигналу діти починають крутитись на місці, накручуючи на себе кінці мотузки, доки не зустрінуться. Перемагає той, у кого на поясі виявиться вузлик.

4. «Обмоталочки» (другий варіант). Середина мотузки також помічена вузлом, кожний кінець прив’язаний до палиці завтовшки трохи більше олівця. Двоє гравців розходяться, розтягуючи мотузку. Після сигналу кожний починає накручувати мотузку на палицю. Перемагає той, хто накрутив більше мотузки.

5. «Гарячий м’ячик». Діти стають у коло, ведучий за колом, спиною до дітей. Після перших оплесків діти починають передавати один одному м’яч, від сусіда до сусіда, із руку руки, після інших оплесків — зупиняються. Той, у кого в руках опинився м’яч, виходить з ігри. Якщо м’яч впустили — з гри виходять двоє гравців, між якими упав м’яч. Перемога —в останнього.

6. «Квіткова дзиґа». Кожна дитина вибирає для себе назву якоїсь квітки (дзвіночок, ромашка, троянда…).

Ведучий запускає дзиґу, потім вигукує назву квітки:

— Ромашка!

— Я! — відгукується «Ромашка» і швидко підкручує дзиґу.

Підкрутивши, вигукує назву наступної квітки.

Хто не встиг відгукнутись або в кого впала дзиґа — виходить з гри.

ІГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО ГАЛЬМУВАННЯ

Ігрова гімнастика

Діти повторюють за ведучим його рухи: оплески перед грудьми, над головою, за спиною, присідання, стрибки, стрибки на одній нозі і т.п. Потім додають інших умов.

«Заборонені рухи». Один рух, наприклад, оплески за спиною, оголошують забороненими, інші повторюються, як і раніше.

«Заміна». Якщо ведучий присідає, діти повинні стрибнути, якщо стрибає — присісти. Інші рухи копіюються. Щоразу заміні підлягають нові рухи.

«Все навпаки». Дорослий, коли показує рухи, дає і словесні накази: Швидше! Повільніше! Тихіше! Гучніше! Спочатку діти повинні чітко виконувати накази. Потім завдання змінюють. Почувши «Швидше!» — діти повинні уповільнити темп, «Повільніше!» — навпаки, прискорити його, «Тихіше!» — плескати і тупотіти якомога гучніше, «Гучніше!» — плескати й тупотіти якомога тихіше.

Ведучий. Якщо я назву когось, хто може літати, наприклад, метелик, то підносьте руки вгору та кажіть хором: «Літає!» Якщо назву тварину, яка не літає, наприклад, лева, — мовчіть і не підносьте руки.

— Орел!

— Горобчик!

— Бабка!

— Змія!

— Собака!

Діти стоять по колу. У заданому темпі вони плещуть у долоні, але не.разом, а один за одним, за годинниковою стрілкою.

— Хоп!

Після цієї команди ведучого плескати слід у протилежному напрямку, проти годинникової стрілки. Слідкуйте за темпом, який можна міняти.

У цих іграх тренується диференційоване гальмування: діти повинні вирізняти заборонені рухи і загальмувати їх або змінити напрямок.

В останній грі тренується і гальмування із запізненням — треба чекати своєї черги, щоб плеснути в долоні.

Для тренування гальмування із запізненням призначені такі ігри, як естафета: діти поділяються на дві групи, перші від обох груп біжать першу дистанцію, де їх змінюють наступні, які біжать на другу дистанцію, і т.д. — для нас важливо, що кожний наступний учасник чекає своєї черги в кінці дистанції, тобто тренує гальмування із запізненням.

Деякі варіанти потішних завдань для естафет

1. Бігти, тримаючи в руках запалену свічку так, щоб вона не погасла.

2. Бігти зі склянкою води так, щоб вона не розплескалась (спочатку стакан наливають лише на третину, пізніше — доверху).

3. Бігти, відбиваючи рукою або головою повітряну кульку;

4. Бігти з вежею із трьох кубиків на долоні (потім кількість кубиків можна збільшити).

5. Вихователька завчасно має покласти на столі нову іграшку, накриває її серветкою, потім саджає дітей навколо столу і каже: «Заплющте очі й не розплющуйте, доки я не дорахую до п’яти! Коли ви розплющите очі, то побачите мій сюрприз!». Діти заплющують очі, але спочатку не витримують лічби «до п’яти», поступово цей проміжок часу вдається довести до «десяти».

ІГРИ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ШКОЛЯРІВ

Ці три гри засновані на традиційних іграх і передбачають виконання завдання: допомогти повільним дітям, які збираються до школи. Діти грають у ці ігри із захопленням.

Будинок — вулиця — дитсадок — школа

Ведучий по черзі кидає дітям м’яч, одночасно говорить одне з чотирьох слів, винесених з назви.

Дитина, спіймавши м’яча, одразу ж відправляє його назад, говорячи слово, яке асоціюється з щойно сказаним.

— Дім: мама, сніданок, ліжко;

— Вулиця: машини, світлофор, асфальт, перехожий;

— Дитсадок: вихователь, іграшки, група;

— Школа: вчитель, дошка, дзвінок; Хто збився або запізнився — виходить з

ігри.

Для п’ятирічних дітей: перед кожною новою грою можна читати коротке оповідання про школу, поступово збільшуючи перелік предметів і понять, пов’язаних з нею.

Для шестирічних дітей: перед кожною новою грою можна влаштовувати маленький «мозковий штурм», пропонуючи дітям додати до кожного розділу по два-три нових слова.

Другий варіант гри

Ведучий стає в центрі кола, яке утворили учасники, і наче говорить лічилку, по черзі вказуючи на кожного, перелічує: «Будинок, вулиця, дитсадок, школа, будинок…». Раптом ведучий замовкає. Той, на кого вказали останнім, повинен зараз же назвати поняття, відповідно до останнього названого слова.

Неуважний Іванко

Діти сідають колом, між собою ділять назви предметів, які кладуть у портфель першокласника:

— ручка,

— олівці,

— лінійка,

— зошити (два),

— підручники (два),

— щоденник.

Ведучий проголошує:

— Іванко шукає олівець!

— Тут! — відгукується «олівець», підскакує. Потім знову сідає.

— Іванко шукає зошити!

— Тут! — відгукуються два «зошити» і швидко міняються місцями.

У разі, коли названо парні предмети, ведучий під час зміни місця намагається зайняти звільнений стілець. Якщо це йому не вдається, він продовжує гру, по черзі вигукує назви предметів. Назвавши всіх (можна не один раз), він говорить:

— Іванко шукає портфель! Всі, хто бере участь, підхоплюються і швидко міняються місцями. Ведучий займає місце того, хто ловив ґав, і гра починається спочатку.

Без світла

Якщо лампа в кімнаті перегоріла або вимкнули електрику, портфель доведеться збирати на дотик. Чи вдасться? З одного боку стола ставлять портфель, з іншого — кошик для іграшок. На столі розкладають шкільні речі: зошити і папку для них, олівці, ручку, лінійку, підручники, а крім цього — дрібні іграшки, машинки, ляльки. Дитині зав’язують очі. Дорослий починає рівномірно рахувати вголос або вмикає секундомір. Дитина збирає портфель, причому спочатку зошити складає в папку, олівці і ручки—в пенал. Іграшки, які потрапляють під руку, кладуть до кошика. У цій грі дитина змагається сама із собою, запам’ятовує, на якому числі закінчила збори спершу, а потім поступово це число намагається зменшити. Можливе змагання двох дітей, якщо вони схожі за темпом діяльності.

ІГРИ ДЛЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З БАТЬКАМИ

Артисти бувають різними!

Перед тим як пояснювати дитині правила цієї гри, поговоріть з нею про те, як глядачі на концерті або виставі висловлюють своє ставлення до того, що бачать на сцені. Звичайно ж, вони плескають артистам. Але чи всім однаково аплодує зал? Звичайно, ні. Чим більше сподобалась глядачам гра артиста, тим голосніше і швидше аплодує зал.

Правила гри. Уявіть, що ви з дитиною пішли до театру або на концерт (для більшої правдоподібності можна ввімкнути телевізор з будь-якою передачею). Після виступу кожного артиста ви реагуєте на його творчість швидкістю оплесків. Щоб плескати з дитиною в одному темпі, обмінюйтеся з нею своїми емоціями за допомогою міміки. Погляньте один на одного після зміни кадрів на екрані та покажіть на обличчі нудьгу, радість або захоплення. Нехай дитина скопіює вашу міміку, після чого починайте плескати у відповідному темпі. Якщо ви зробили нудьгувате обличчя, то плескання повинні бути дуже повільними, немовби для годиться. Радісне — в досить швидкому темпі. Якщо ж ви, крім радісного обличчя, захоплено склали руки біля грудей, то зображуйте з вашою дитиною бурні оплески, тобто аплодуйте так швидко, як тільки зможете.

Можна дати дитині можливість самій придумати той чи інший вираз обличчя, але бажано помінятися місцями тільки після того, як ви самі продемонструєте їй міміку людини з різними емоціями.

Біжу, йду, гуляю!

У цій грі дитина йде по колу. Швидкість, із якою вона це робить, залежить від того, який сигнал подасть дорослий (або інший ведучий). Якщо дорослий підносить руку догори, дитина біжить якомога швидше, якщо складає руки на грудях—дитина іде по колу достатньо ритмічно, а якщо ведучий опускає руки вниз, то гравець іде дуже повільно, наче не поспішаючи, прогулюється. В тому разі, коли дитина не встигає підлаштувати свої дії відповідно до сигналу, вона отримує штрафний бал. Той, хто назбирає три штрафні бали, програє.

Кігті кішки

Всі, напевно, бачили, як кішки потягуються, виставляють свої кігті. Зазвичай вони роблять це повільно, отримують задоволення від своїх лінощів. Однак, якщо раптом неподалік з’явилась здобич, дії їхніх лапок стають швидкими.

У цій грі дитина повинна стискати й розтискати пальці рук у певному темпі. Сигналом до зміни швидкості є слова дорослого. Якщо дорослий вимовляє слово «сонечко», то дитина намагається уявити себе котом (або кішкою), який ніжиться на сонці, і повільно стискає та розтискає пальці. Якщо дорослий раптом промовляє слово «миша»Гто дитина робить ті самі рухи дуже швидко, наче намагається не впустити здобич кішки.

Швидкий дятел

Візьміть разом з дитиною по аркушу паперу і олівець. Розділіть кожен аркуш на чотири рівні частини, проводячи лінії горизонтально і вертикально. Після сигналу (наприклад, оплески) почніть ставити крапки в першому прямокутнику, кожен на своєму аркуші. Після другого сигналу обоє зупиняються. Порахуйте кількість крапок у кожного. Той, у кого їх виявиться більше, вважається переможцем. Наступний етап гри проводьте в другому прямокутнику. Гра отримала таку назву, тому що стук олівця на папері на столі нагадує стук дятла по дереву. Можна жартома похвалитися кількістю «з’їдених» черв’ячків або влаштувати «лісний чемпіонат», де ви будете змагатися за звання «найшвидшого дятла».

Дзеркало

У цій грі один гравець (дитина) буде дзеркалом, тобто буде повторювати всі рухи того, хто стоїть навпроти дорослого. Ведучий робить різноманітні рухи: то швидше, то повільніше. Дитина повторює їх з точністю, з такою самою швидкістю.

Щоб урізноманітнити цю гру, можна вносити в неї жартівливі рухи, а також мінятися ролями ведучого і гравця.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ПОВІЛЬНИХ ДІТЕЙ

Дотримання режиму дня. Дитині з інертними (малорухомими) нервовими процесами легше пристосуватися до визначеного порядку виконання всіх повсякденних справ: які дії і в якій послідовності виконувати перед їжею, перед сном, також при митті рук і т.п. Ці життєві стереотипи дуже важливі для будь-якої дитини, але в кілька разів важливіші вони для повільної дитини. Якщо дитина в один і той самий час лягає спати, підводиться, їсть, гуляє, якщо кожна процедура має чіткий порядок, то їй легше впоратися із завданнями, які стоять перед нею.

Навчіть дитину слідкувати за годинником. Дошкільники не зовсім зважають на час, тому безглуздо підганяти їх, через те, що вам потрібно бути десь вчасно. Як тільки діти дізнаються в першому чи другому класі, як визначити час, стає легше переконати їх робити все вчасно. Треба навчити дитину визначати час за годинником, потім перевірити разом правильність визначення, після цього вона краще розумітиме, до якого часу треба, щоб все було зроблено.

Переривати дитину лише в тому разі, коли це необхідно. Ніхто на нашій планеті не любить, щоб його переривали, і все ж таки, цілий день ми перериваємо ігри дітей, щоб примусити їх зробити те, що ми вважаємо за доцільне. Коли дитина чинить опір тому, що її переривають, ми помилково називаємо це копанням. Замість того, щоб раптово переривати заняття дитини, треба завчасно попередити її так, щоб та була готова до зміни діяльності. Наприклад, ви можете сказати: «Через п’ять хвилин час вимикати телевізор і йти вечеряти».

Хваліть дитину за швидкість і ефективність. Говоріть: «От добре!» — коли дитя робить щось швидко. Хваліть дитину за все, що вона робить ефективно і без копання. До того часу, коли дитині виповниться дев’ять або десять років, вона зрозуміє значення того, як бути організованою, і тоді ви можете почати хвалити її за це. Деякі діти добре реагують, коли ви говорите: «Добре задумано!»

Позитивний емоційний фон. Будь-яке навантаження на якість рухливості (швидше виконання завдання, обмеження часу і т.д.) треба давати на гарному емоційному фоні. Гарний емоційний фон, тобто веселий, жвавий настрій найкраще формується у грі, тому бажано вносити елементи гри в ті ситуації, де необхідна прискорена реакція повільної дитини. Мати прочитала своїй дуже повільній доньці оповідання про білочку: яка вона швидка, вправна. І ось, саджаючи доньку обідати, каже їй: «А давай ти будеш білочкою! Ну, як білочка обідатиме?»

Виявляйте позитивні емоції. Дитина, яка ледве пересуває ноги, може справді отримувати від батьків більше уваги за повільність, ніж за ефективне виконання завдань. Увага, яку приділяють дитині, може бути негативною чи позитивною. Діти реагують не на характер уваги, а швидше на її інтенсивність. Іншими словами, якщо ви скажете: «Поглянь-но, ти прийшов додому своєчасно», це всього трійка за шкалою уваги (хоча і позитивної). Однак, якщо ви кричите на дитину: «Мені набридло, що ти завжди запізнюєшся!» — це вже вісім за шкалою уваги (хоча на цей раз негативної). Ось чому так важливо виявляти багато позитивної уваги.

Нехай все буде зрозуміло. З’ясуйте, можливо, вашій дитині незрозуміло, що вона має робити. Зробіть ваші побажання абсолютно чіткими для неї. Коли дитина стане більш дорослою, ви зможете сісти і написати розклад на тиждень. Таким чином, ви та дитина точно знатимете, коли треба виконати якесь завдання.

Уникайте ярликів. Дуже просто віднести дитину до категорії ледарів або з уповільненою реакцією. Ярлик причіпляється й тоді, коли ви робите заяви на зразок: «Ти ніколи не буваєш готовий своєчасно» або «Ти завжди запізнюєшся». Такі штампи закріплюються. Замість цього поводьтеся з дитиною, нібито ви чекаєте від неї, що вона все зробить і буде вчасно там, де треба.

Давайте тільки одну вказівку за один раз. Дошкільники можуть реагувати тільки на одну вказівку, дану за один раз. Не перетворюйте свої прохання на величезний монолог. Зробіть коротку та ясну заяву: «Піди візьми свої чоботи. Потім повернись до мене, і я скажу, що робити далі».

Застосовуйте систему зірок. Придбайте кольорові зірочки і календар з великими рамками. Потім використайте ці зірочки як нагороду за гарну поведінку. Якщо ваша дитина регулярно не встигає зі своїм домашнім завданням, поясніть їй, наприклад, що відтепер за кожен день, коли вона робить своє домашнє завдання швидко, на календарі буде з’являтися зірочка. Домовтесь, що після того, як набереться певна кількість зірок, дитина отримає нагороду.

Намалюйте щасливі обличчя. Для дошкільників, які ще не вміють читати, намалюйте або виріжте картинки — завдання, які треба виконати. Потім приклейте «обличчя з усмішкою» поряд з картинкою, відповідно до виконаного завдання. Позитивний підхід найкращий.

завантаження...
WordPress: 22.9MB | MySQL:26 | 0,322sec