ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ТРЕНІНГ ДЛЯ КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ, ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ, СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ

Актуальність проблеми попередження насильства у сім’ї в сучасному суспільстві зумовлена не тільки збільшенням фактів психологічного, фізичного, сексуального насилля, а і небажанням соціуму розглядати це питання відкрито. Думка про те, що насильство трапляється лише у проблемних сім’ях, – давно стала міфом.

Насильство над дітьми і підлітками включає будь-яку форму поганого ставлення до них, яке допускають батьки, опікуни або вихователі.

Н. Кантре

Мета: ознайомити учасників заняття з проблемами, причинами, ознаками на­сильства в сім’ї; нормативними документами з його попередження.

Матеріали: ватман, кольорові бейджики, папір формату А4 (4 аркуші), клей, вирізані з кольорового паперу стрілки (15 штук), ко­льорові стікери (20 штук), ручки (15 штук).

Вступна частина

Учасники заняття беруть кольорові бей­джики і сідають по колу. На бейджиках пишуть своє ім’я. Тренер озвучує тему за­няття.

Вправа «Я — цікава людина»

Тренер пропонує кожному учасникові назвати своє ім’я і продовжити речення: «Я — цікава людина, тому що…».

Вправа «Очікування»

Тренер пропонує взяти паперові стріл­ки і написати, що кожен з учасників чекає від тренінгу. Усі зачитують свої сподівання і прикріплюють «стрілки» на ватман навколо написаної на ньому теми.

Міні-диспут

Тренер пропонує обговорити такі пи­тання:

— Насильство в сім’ї. Як ви це розумі­єте?

— Чи існують різновиди насильства в сім’ї?

Інформаційне повідомлення

Проблема насильства — не нова. Проте якийсь час була відсутня система виявлення насильства і профілактики цього явища.

У сім’ї закладається основа любові, поша­ни, моральності, терпимості. Діти, які стали свідками або жертвами насильства в сім’ї, нерідко самі переносять цю модель поведін­ки у своє доросле життя і чинять насильство. Коло замикається. Статистика свідчить про те, що більше половини агресорів, кривд­ників, злочинців виросли в сім’ях, де відбу­валося насильство над близькими або над ними.

Домашнє насильство є однією з найваж­ливіших причин, які сприяють соціальному та психічному нездоров’ю сім’ї.

Насильство в сім’ї — це:

• стосунки між близькими людьми, коли один гнобить або заподіює іншому фізичної або моральної шкоди;

• систематичні агресивні і ворожі дії щодо членів сім’ї, внаслідок чого об’єкту насильства може бути заподіяна шкода, трав­ма, приниження, а інколи навіть і смерть.

Насильство наздоганяє нас усюди. Ним активно пригощає телебачення, ми самі час­то стаємо очевидцями хамської поведінки на вулиці. Насильство виявляється у найріз­номанітніших ситуаціях і формах. Унаслідок проникнення насильства в життя сім’ї руй­нується моральність, складність у спадкоєм­ності поколінь. Батьки б’ють своїх нащадків, зростає кількість самосудів — розправ із сі­мейними тиранами.

Поширенню насильства більшою мірою сприяє і те, що як саме суспільство не готове відкрито обговорювати цю проблему, так і жертви — не готові надати таким фактам розголосу. При зверненні дітей по допомогу і захист до близьких людей рідні інколи ста­вилися до злочину поблажливо. За експерт­ними оцінками, основна частина потерпі­лих від сімейного насильства не звертається за допомогою у відповідні державні органи та громадські організації через: небажан­ня «виносити сміття з хати», сором перед друзями, сусідами; небажання зруйнувати сім’ю тощо. Саме тому сімейне насильство є найбільш латентним видом злочину. Ін­коли при фактах насильства або жорстокого поводження з дітьми в сім’ї, дитячих уста­новах люди виявляють повну байдужість до долі дитини, не повідомляють у відповід­ні органи.

Причини виникнення насильства в сім’ї — різноманітні. З них можна виділити дві групи: внутрішні (стосунки всередині родини) та зовнішні (різке майнове роз­шарування суспільства, ослаблення систе­ми державного контролю за регулюванням виробництва і споживанням спиртних на­поїв, наркоманія, криза моралі та культури, уразливість прав дитини, яка живе поряд із психічно хворими тощо).

Сімейне насильство викликане соціаль­ними чинниками, стресами у сім’ї, вжи­ванням алкоголю або наркотиків. Удаються до фізичної сили тоді, коли не можуть мир­но вплинути на ухвалення тих або інших рішень. Існує багато різних думок про при­чини насильства в сім’ях. Це можуть бути і психічні порушення, і невисокий культур­ний рівень подружжя.

Одна група причин нерідко породжує іншу. Найчастіше насильство трапляєть­ся у сім’ях соціального ризику, у стресовій ситуації. Останніми роками відбувається зростання різних видів насильства і у зла­годжених сім’ях.

Види насильства:

• фізичне;

• сексуальне;

• психічне — умисне приниження честі та гідності одного члена сім’ї іншим, мо­ральні погрози, образи, шантаж тощо;

• економічне;

• емоційне;

• зневага до потреб дитини (моральна жорстокість, занедбаність).

Вправа «Захист дитини від насильства»

Тренер пропонує учасникам об’єднатися у групи і скласти проект на тему «Хто і що захищає дитину від насильства у сім’ї?».

Нормативно-правова база з попередження насильства у сім’ї

Тренер знайомить із нормативно-пра­вовою базою з попередження насильства у сім’ї та порядком розгляду звернень про насильство над дітьми.

Нормативно-правова база з попередження насильства у сім’ї і жорстокого поводження з дітьми включає:

• Конвенцію про права дитини;

• Сімейний Кодекс України (ст. 150, 155, 164, 165);

• Закон України «Про попередження на­сильства у сім’ї» від 15.11.01 № 2789-111;

• Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення від­повідальності за вчинення насильства у сім’ї або невиконання захисного припису» від 15.05.03 № 759-ІУ.

• «Всеукраїнську декларацію протидії насильства», прийняту 26.10.01 Другим Все­українським конгресом жінок.

Закон України «Про попередження на­сильства в сім’ї» визначає правові та органі­заційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покла­дається здійснення заходів із попередження насильства в сім’ї. Так у розділі 1 «Загальні положення», який включає ст. 1—4, дається визначення термінів «насильство в сім’ї», «фізичне насильство», «сексуальне насиль­ство», «психологічне насильство», «еконо­мічне насильство», «жертва насильства», «попередження насильства в сім’ї», «реальна загроза вчинення насильства», «захисний припис», «віктимна поведінка щодо насиль­ства в сім’ї». У ст. 2 визначено законодавчі основи попередження насильства в сім’ї. Стаття 3 вказує на органи та установи, які здійснюють заходи щодо попередження на­сильства в сім’ї. У ст. 4 розглядаються під­стави для здійснення заходів щодо попере­дження насильства в сім’ї.

У розділі II «Органи та установи, на які покладається здійснення заходів із попе­редження насильства в сім’ї» (ст. 5—9) де­тальніше визначені межі повноважень таких органів як уповноваженого органу виконав­чої влади, служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах не­повнолітніх, органів опіки та піклування, центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, кризових центрів.

У розділі III «Спеціальні заходи з попе­редження насильства в сім’ї» (ст. 10—14) розкрито питання про передбачувані Зако­ном офіційні попередження, профілактич­ний облік і зняття з обліку, захисний при­пис, стягнення коштів на утримання жертв насильства.

Окремий розділ — розділ IV (ст. 15) — про відповідальність за вчинення насильства; розділ V (ст. 16) — про джерела фінансуван­ня органів та установ, на які покладається здійснення заходів до попередження насиль­ства; розділ VI (ст. 17) — про охорону членів сім’ї при здійсненні заходів із попередження насильства; розділ VII — прикінцеві поло­ження.

У «Конвенції про права дитини» можна виділити головні статті, які визначають пра­ва та обов’язки з попередження насильства в сім’ї та жорстокої поведінки з дітьми:

• ст. 2 (усі права поширюються на всіх дітей без винятку: держава зобов’язана захи­щати дитину від будь-яких форм дискримі­нації та прийняти необхідні заходи із захисту її прав);

• ст. 16 (діти мають право на захист від втручання в їхнє особисте, сімейне жит­тя, а також листування, на захист від на­клепів);

• ст. 19 (захист від зловживань і нена­лежного поводження: держава повинна за­хищати дитину від будь-яких форм поганого ставлення до неї батьків або інших осіб, які відповідальні за неї, і створювати відповідні соціальні програми попередження зловжи­вання та лікування потерпілих);

• ст. 34 (сексуальна експлуатація: де­ржава має захищати дитину від сексуальної експлуатації, зокрема у проституції та пор­нографії);

• ст. 36 (інші форми експлуатації: діти мають право на захист від усіх форм екс­плуатації, які шкодять будь-яким аспектам їхнього добробуту);

• ст. 37 (катування та позбавлення сво­боди: жодна дитина не повинна зазнати ка­тування, жорстокого ставлення, незаконного арешту або позбавлення свободи; затримана дитина має право на правову та іншу допомо­гу, а також на контакти зі своїми батьками);

• ст. 39 (відновлювальний догляд: дер­жава має забезпечити дитину-жертву кон­флікту, катування, жорстокого поводження або експлуатації необхідним лікуванням для забезпечення одужання і соціальної реінте­грації).

Розгляд звернень про насильство над дітьми

Порядок розгляду звернень, повідомлень про жорстоке поводження з дітьми або ре­альну загрозу таких вчинків затверджений Наказом МОНУ від 16.01.04 № 5/34/11, де визначено механізм взаємодії структур­них підрозділів Державного комітету Ук­раїни у справах сім’ї і молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства внут­рішніх справ України, Міністерства охоро­ни здоров’я України. Порядок розроблений відповідно до Конвенції про права дитини (995-021), Конвенції Міжнародної органі­зації праці «Про заборону і негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої пра­ці» (993-166), Сімейного (2947-14) та Кримі­нального (2341-14) кодексів України, Кодек­су України про адміністративні порушення (80731-10, 80732-10), Законів України «Про охорону дитинства» (2402-14), «Про попе­редження насильства в сім’ї» (2789-14), «Про звернення громадян (393/96-ВР), «Про осві­ту» (1060-12), «Про міліцію» (565-12), «Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (20/95-ВР), Указу Президента України від 21.02.03 № 154/2003 (1545/2003) «Про дер­жавну програму попередження дитячої без­доглядності на 2003—2005 роки».

Зокрема, у розділі 2 визначено порядок подачі та реєстрації звернень і повідомлень, виявлення жорстокого поводження. Ко­жен такий факт документують і передають у службу у справах неповнолітніх за місцем проживання дитини (ст. 2.3). Розголошення даних по суті звернення дитини — незакон­не (ст. 2.6).

У розділі 3 «Розгляд звернень і повідом­лень із приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинен­ня» вказано на дії органів і установ освіти:

Ст. 3.4.2. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадки жор­стокого поводження з дітьми чи його вчи­нення.

Ст. 3.4.3. Вживають заходів до виявлення і припинення фактів жорстокого поводжен­ня з дітьми у навчальних закладах, притя­гають до дисциплінарної відповідальності співробітників, учнів та інших осіб, які до­пускають жорстоке поводження з дітьми.

Ст. 3.4.4. Керівники навчальних закладів зобов’язують педагогічних працівників, зок­рема класних керівників, проводити про­філактичну роботу з батьками з метою не­допущення випадків жорстокого поводжен­ня з дітьми в сім’ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів.

Ст. 3.4.5. Класні керівники організову­ють роботу з батьками щодо роз’яснення наслідків жорстокого поводження з дітьми в сім’ях, а також з особами, які становлять найближче оточення дитини, яка постражда­ла від жорстокого поводження або потерпіла від реального його вчинення.

Успішність профілактики насильства в сім’ї прямо залежить від ступеня усвідом­лення суспільством глибини цієї проблеми, її наслідків, що виражаються, у першу чергу, у соціальній проблемності дітей і підлітків, погіршенні їхнього здоров’я. Запобігання на­сильству в сім’ї має стати системою заходів із надання соціальної, психологічної, юридич­ної та іншої допомоги; соціальної реабілітації членів сім’ї; допомоги у конфліктних ситуа­ціях у сім’ї; здійснення соціального контро­лю за поведінкою членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї; надання притулку членам сім’ї, які постраждали від насильства.

Рефлексія

Тренер пропонує висловити свою думку про отриману інформацію. Учасники тренін­гу на кольорових стікерах пишуть свою дум­ку і враження про спільну роботу, озвучують і прикріплюють на ватман під «стрілками».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО У СТОСУНКАХ ІЗ ДІТЬМИ

Що може вважатися порушенням прав дітей через психологічне насильство у стосунках:

1. Вимагати від дитини виправити свої дії, свою поведінку під тиском групи: «А те­пер пообіцяй усім нам тут, зараз, що ти так більше не робитимеш».

2. Засуджувати дитину перед дорослими чи іншими дітьми, особливо у фамільярному тоні: «А тепер, дорогенький, розповідай нам, як усе сталося».

3. Обговорювати дії дитини у її присут­ності без її на те згоди.

4. Ображати батьків, друзів дитини у її присутності.

5. Шантажувати дитину своїм здоров’ям або погрозами заподіяти щось собі.

6. Докоряти дитині тим, що її народження було небажаним: «І навіщо я тебе народи­ла?».

7. Клясти дитину: «А щоб ти…».

8. Давати негативну оцінку одному з бать­ків, приписуючи дитині таку ж рису: «Ти ви­ростеш таким же брехуном, як і твій батько».

9. Вимагати від дитини гарних результатів у навчанні чи інших діях, обіцяючи

за це певну винагороду: «Якщо ти бу­деш слухатись, я куплю тобі…».

10. Робити з любові до дитини предмет торгу чи покарання — по­збавляти дитину безумовної любові. «За це я тебе люблю…, а за це не люб­лю». Важливо пояснити, як дити­на може виконати таку дію краще. Ще ефективніше — навчити.

11. Погрожувати дитині пока­ранням: «Якщо ти не виконаєш … негайно, я не знаю, що з тобою зроблю».

12. Вживати щодо дитини бру­тальні вислови: «З таким нахабою я не хочу й розмовляти!».

13. Вживати образливі слова та дії щодо статі дитини: «Чого це ти рюм­саєш, як дівчисько?».

14. Брати у дитини речі без її зго­ди, а надто — відбирати: «Ти сам віддаси мені це, чи мені застосувати силу?».

15. Втручатися у листування дитини без її згоди.

16. Нав’язувати певні форми поведінки, дії, навіть виправдані мораллю суспільства: «Ти забов’язаний бути чесним», «Я вимагаю від тебе бути порядним». Вимагати можна лише від себе, але краще — давати зразки порядності.

17. Виганяти дитину з кімнати за по­рушення «дисципліни». Варто казати таке тактовніше: «Обдумай свої дії, якщо тобі це потрібно. Можеш на деякий час вийти до спальні».

18. Діяти всупереч концепції психоло­гічного захисту дитини в освітніх закладах, заснованій на документах Державної націо­нальної програми «Освіта». Ефективність ро­боти педагога із захисту психічного здоров’я дитини визначається, перш за все, тим, на­скільки він може забезпечити психологічні умови, що сприяють повноцінному розвитку вихованців.

 

завантаження...
WordPress: 22.86MB | MySQL:26 | 0,312sec