Подолання наслідків насильства у сім’ї

Подолання наслідків насильства у сім’ї

(аналіз стану справ у розвинутих країнах)

 У статті здійснено соціально-психологічний аналіз попередження та подолання наслідків насильства у сім’ї в аспекті застосування корекційних програм для осіб, які вчинили (вчиняють) насильство у родині в розвинених країнах та в Україні.

 

Як відомо з багатьох досліджень, у 80 % випадках учинення насильства у сім’ї кривдниками є чоловіки, а постраждалими — жінки і діти. Однак усі фахів­ці, які вивчають цю проблему, вказують на те, що насильство вчиняють досить різні люди.

Кривдником може бути особа будь-якого віку, статі, соціально-економічного статусу, раси, етнічного походження, професії, рівня освіти чи віросповідання. Від підлітків і до професорів коледжу, фермерів, консультан­тів, електриків, міліціонерів, лікарів, клерків, суддів, відомих людей.

Кривдники не є людьми, які завжди гні­ваються чи ворожі, вони можуть бути чарів­ними, приязними, люб’язними.

Особи, які чинять насильство в сім’ї, відрізняються моделями насильства та рів­нем небезпеки. Оскільки не існує узгодже­ного універсального психологічного профілю кривдника, поширеним описом його дій є та­кий: «поведінкові моделі, для яких характер­ний примусовий контроль, що включає різні форми погроз, психологічного та фізичного насильства».

Існує частина кривдників, які стражда­ють на психічні захворювання (депресія, посттравматичні стресові розлади), мають психопатологію. Діагностичний та статис­тичний підручник Американської психо­логічної асоціації (Б5М-ІУ) не відводить діагностичної категорії для кривдників, але ментальне захворювання варто розглядати як фактор, який може впливати на природу насильства.

Кривдники не завжди — «погані» люди, але їхня насильницька поведінка не є при­йнятною.

Деякі кривдники мають історії свого ди­тинства, де вони були жертвами фізичного чи сексуального насильства, недбалого став­лення батьків. Частина з них потерпала від жорстокого поводження, мала проблеми із психічним здоров’ям.

Усі вказані фактори можуть породжувати різноманітні моделі насильницької поведінки.

Кривдники потребують підтримки і впли­вів, що допоможуть їм подолати агресивну поведінку і додаткові проблеми, які є при­чиною таких учинків.

НеллБлеклок, аналізуючи ситуацію у Сполученому королівстві, стверджує, що переважна більшість тих, хто викорис­товує насильство та інші форми поведінки для контролю та домінування у стосунках, — це чоловіки. Більшість поранених чи вбитих через домашнє насильство — жінки: щотиж­ня двох жінок убивають їхні партнери чи екс-партнери.

Як виявилося в ході реалізації у Великій Британії проекту «Інтервенція у домашнє насильство» (ІДН), для осіб, які вчинили насильство у сім’ї, характерні:

• мінімізація;

• відмова від відповідальності;

• почуття права на контроль (чоловіче право).

Мінімізація. Кривдник намагається мінімізувати, ігнорувати реальність насиль­ства — повторюваність, частоту скоєння, серйозність, наслідки. Він заперечує факти насильства, стверджує, що нічого не ста­лося.

Кривдник виключає зі своєї уваги усві­домлення таких видів власної поведінки:

• окремі випадки, які не підпадають під його внутрішнє «визначення» насильства (штовхання, обмеження у пересуванні, бло­кування та кидання чимось);

• сексуальне зловживання чи сексуальне насильство — вони вважають його чимось непритаманним домашньому насильству;

• жорстоке поводження з дітьми;

• нефізичну насильницьку поведінку.

Найчастіше визнають тільки те насиль­ство, яке стало публічним, спричинило за­ведення кримінальної справи.

Забування, «витирання» з пам’яті, «не­знання». Кривдник починає свій розгляд насильства із фраз на кшталт: «Я не знаю, про що ви говорите», «Щось там сталося». Ця невизначеність найчастіше є спробою завуалювати насильство і подати його як дії не тільки свої, але й інших осіб.

«Реально — це не я». Кривдник тут де­монструє уявлення про когось, хто чинить насильство, але це не він. Він не заперечує, що інші люди потребують допомоги. «Але це — не я», «Я не той, хто б’є свою дружи­ну», «Кожен може розлютитися — але ж я не б’ю її щотижня». Зміни у такому дистанціюванні настають, коли чоловіки щойно перервали свої стосунки чи почали брати участь у корекційній програмі. Вони тоді кажуть: «Звичайно, я був кривдником», «Це було до того, як я прийшов сюди, тепер…».

Кривдник представляє своє насильство як таке, що не має особливого значення, використовуючи фрази, в яких домашнє на­сильство виглядає як сварка.

Кривдники часто бачать партнера як не­прийнятного, носія зла й описують його у вкрай негативних термінах. Це є частиною процесу, що дозволяє чинити насильство щодо партнера.

Відмова визнавати вплив домашнього на­сильства на дітей. Як правило, не зважаючи на те, що/кривдник вчиняє насильство щодо матері своїх дітей упродовж багатьох років, він часто стверджує, що є хорошим батьком. У корекційних програмах обов’язково пот­рібно обговорювати цю тему.

Заперечення відповідальності. Кривд­ник заперечує контроль своїх дій, вважає, що контроль — деінде, поза ним самим.

ДжоТодд стверджує, що особи, які вчиняють насильство у сім’ї, часто добре розрізнюють, щодо кого вони проявляють насильницьку поведінку і до якого рівня можуть застосовувати жорстокість. Кривдни­ки відчувають гнів, наприклад, щодо свого начальника, батька, партнера, але за жертву обирають саме партнера. ДжоТодд вважає, що кривдник не завжди вдається до агресії тільки через те, що гнівається, а й тому, що його зрадили. Він також відчуває страх, образу, безпорадність.

Працюючи із кризовими сім’ями, жерт­вами насильства (у 80 % випадків це жінки і діти), особами, які вчинили (вчиняють) насильство у сім’ї, ми аналізували не тільки психологічні особливості Постраждалих від домашнього насильства, але й кривдника.

Наша схема психологічного портрету осо­бистості містить такі складові:

• риси інтелекту;

• цінності;

• мотиви;

• етичні та моральні принципи;

• самооцінку;

• емоційний стан;

• життєві вміння;

• особистісні риси;

• психологічні наслідки перебування лю­дини у ситуації насильства.

На основі цього нам вдалося скласти пси­хологічний портрет кривдника.

 

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ КРИВДНИКА

Інтелект:

• міфологізованість — міф про його особливу роль і особливі здібності;

• є власна точка зору, що не підлягає змінам та обговоренню;

• стійке уявлення про владу;

• рівень культури частіше низький, але не завжди;

• брак знань міжнародного та українсь­кого законодавства;

• відсутність умінь обговорювати проб­леми;

• гіпертрофована жага самому приймати всі рішення.

Цінності:

• кар’єра;

• цінності батьківської (часто дисфункціональної чи тоталітарної) сім’ї;

• власне самоствердження, не зважаючи на інтереси і потреби інших людей;

• потреба мати людину, яка служить і об­слуговує;

• ні в кого не має бути якихось сумнівів у моїй геніальності чи потенціалі.

Мотиви:

• влада за всяку ціну;

• подолати свої дитячі комплекси за до­помогою насильства щодо близьких людей;

• систематично поводитись агресивно, не зазнаючи жодних покарань і не беручи за це відповідальності;

• віра в те, що кохання може бути і з кулаками;

• віра в те, що життя жертви та дітей — ніщо у порівнянні із власним;

• віра в те, що саме він знає, у чому щас­тя жертви та дітей;

• страх перед змінами у своєму житті (наприклад, якщо дружина піде працювати).

Етика, мораль:

• установки на те, що заради нього чи його цілей близькі (насамперед, партнер) мають жертвувати всім;

• готовність вирішувати всі питання си­лою;

• готовність до того, щоб близькі люди втратили власну гідність;

• прийняття етики стосунків у своїй батьківській сім’ї, яка є (була) дисфункціональною чи тоталітарною, за норму.

 

Самооцінка:

• завищена чи приховано занижена при бажанні мати високу;

• втрата віри у близьких і гіпертрофована віра в себе;

• стигматизація близьких людей і на­дання їм соціальних ролей: «нероба», «нікчема», «погана господиня», «погана мати», «невіглас» тощо, і через це штучне підняття власної самооцінки;

• намагання вирішити проблему через штучне підняття своєї самооцінки (імовірно, заниженої внаслідок дитячих психологіч­них травм) і штучне зниження самооцінки близьких людей.

Емоційний стан:

• почуття правоти завжди і в усьому;

• хронічний стрес, систематична агре­сивна поведінка;

• втрата рівноваги;

• зловживання засобами «набуття рівно­ваги» — алкоголь, наркотики тощо;

• страх суспільства, начальників;

• відчуття повсякденності факту насиль­ства у сім’ї.

Життєві вміння:

• низький рівень релаксації;

• низька культура подолання стресів і травм (у всіх гріхах звинувачує не себе, а інших);

• відсутність практики одержання психо­логічної допомоги і віри в те, що саме йому це дуже потрібно;

• відсутність умінь змінювати звичні сте­реотипи та шукати нові шляхи вирішення проблем;

• низький рівень партнерських стосунків.

Особистісні риси:

• співзалежність від інших людей;

• порушення закономірностей раннього розвитку, що проявляється у контрзалежних моделях поведінки, униканні близькості (за Вайнхолдами);

• відсутність умінь партнерського співіс­нування;

• гіпертрофоване бажання бути ліде­ром;

• травмованість;

• агресивність;

• дратівливість;

• авторитарність.

Психологічні наслідки створення ситуації насильства у сім’ї:

• нестійкість ціннісних орієнтацій;

• відчуття приреченості завжди бути аг­ресором;

• формування вміння керувати і бути агресивним у ситуації насильства;

• неадекватність самооцінки;

• стигматизація всіх навколо;

• страх втратити владу в сім’ї;

• готовність до систематичної агресивної поведінки у сім’ї.

Основна увага у попередженні та подо­ланні наслідків насильства у сім’ї тривалий час була зосереджена на допомозі постраждалим особам.

Однак останнім часом у європейських країнах акцент змістився і на роботу з тими, хто чинить насильство в сім’ї, на їхнє пока­рання та надання їм можливості лікуватися, проходити корекційні програми.

У 2006—2008 роках реалізовано проект «Робота з особами, які вчинили насильство у сім’ї». Метою було вивчення досвіду євро­пейських країн у роботі з кривдниками, ви­значення найкращих практик роботи з ними. Проект реалізували 8 організацій із 7 країн Європи.

Виявилося, що зараз у Європі діє 192 корекційні програми для кривдників у19 країнах:

• Австрія — 5 програм;

• Бельгія — 3;

• Хорватія — 1;

• Кіпр — 1;

• Чехія — 1;

• Данія — 3;

• Фінляндія — 1;

• Франція — 22;

• Німеччина — 66;

• Ірландія — 4;

• Ісландія — 1;

• Литва — 1;

• Люксембург — 1;

• Норвегія — 16;

• Португалія — 4;

• Словенія — 1;

• Швеція — 4;

• Іспанія — ЗО;

• Велика Британія — 7.

Це не зовсім репрезентативна, скоріше ілюстративна інформація. Так, наприклад, у Великій Британії діє понад 200 програм для жертв насильства і кривдників.

Варто відзначити, що у Північній та За­хідній Європі корекційних програм значно більше, ніж у Південній та Східній.

Перша корекційна програма для до­машніх агресорів почала діяти у 1984 році. До 1995 року з’явилося ще 15 програм, і ще 28 — до 2000. Між 2001 і 2005 роками виник­ло ще 86 програм, і 33 — між 2006 і 2007.

Фінансують корекційні програми для до­машніх кривдників:

• 33 % — з державного бюджету;

• 28 % — із муніципальних фондів;

• 42 % — з регіональних фондів;

• 18 % — приватне фінансування.

Як людина потрапляє в корекційну програ­му? У 75 % випадків проходження корекційної програми визначається рішенням суду чи в рамках інших актів правосуддя. У 25 % проходження програми є добровільним. У Великій Британії та Швеції часто програ­ми діють у контексті пробації чи інших сис­тем правосуддя. З 2004 року в Іспанії існує закон, відповідно до якого кожен домашній кривдник який потрапив до в’язниці, має пройти корекційну програму.

Які методи використовують у корекційних програмах? За результатами аналізу 170 про­грам виявилося, що у 45 % із них застосо­вують методи когнітивної терапії поведінки та соціальні тренінги.

13 % програм базуються на системній сімейній терапії, 14 % — на методах психодинаміки. У 28 % програм використовують усі три підходи.

Індивідуальна чи групова робота?

151 програма реалізує індивідуальне кон­сультування. 149 програм передбачає групову роботу. 59 програм — роботу з парами. 112 із 149 програм, що передбачають реалізацію групової роботи з кривдниками, включають також індивідуальну роботу з ними.

Як довго триває корекційна програма?

40 % програм, що реалізують групову ро­боту, — від 14 до 26 тижнів, 23 % — менше ніж 14 тижнів, 19 % — до 52 тижнів.

У більшості програм групової роботи пе­редбачено участь 2 керівників групи. У 71 % програм групу ведуть гендерно змішані ко­манди — чоловік та жінка.

У США у всіх штатах діє програма «Стоп насильству». Вона передбачає реалізацію корекційних програм для осіб, які вчинили насильство у сім’ї. Важливою складовою цих програм є визначення тих осіб, які справді мають пройти корекційну програму.

Коли спливає факт домашнього насиль­ства, з’ясовують і причини агресивної та на­сильницької поведінки людини:

• алкоголізм;

• наркоманія;

• психічне захворювання;

• систематична агресивна поведінка;

• дитячі психологічні травми.

Перші три спочатку треба вилікувати. Тільки після цього особи можуть проходити корекційну програму. Отже, програмі має передувати діагностична робота (визначення захворювань кривдника, бази та принципів індивідуальної психокорекції).

завантаження...
WordPress: 22.82MB | MySQL:26 | 0,315sec