Підготовка до ЗНО: Виникнення та розквіт Київської Русі.

Тема №2: Виникнення та розквіт Київської Русі.

Авари – кочовики, об’єднані у великий племінний союз, у якому провідну роль відігравали тюркомовні племена. Вони прийшли в Європу з центральної Азії. У VI ст.. воювали зі слов’янами. «Повість минулих літ» називає аварів обрами і розповідає про їхнє нетривале панування над східнослов’янським племінним союзом дулібів.

Анти – східнослов’янське міжплемінне об’єднання, яке розселилося між Дніпром і Дністром. Існувало з кінця IV до початкуVII ст.. Остання згадка про антів у писемних джерелах датується 602 р.

Аскольд (Оскольд) і Дір – київські князі другої половини ІХ століття. За деякими даними, нащадки Кия, іншими – дружинники Рюрика. Були вбиті близько 882 року у Києві Олегом.

Балти – племена, які заселяли в І тис. н.е. територію від південно – західної Прибалтики до верхнього Придніпров’я і басейн р. Оки.

Берестяні грамоти – пам’ятки давньої східнослов’янської писемності (ХІ – ХV ст..), написані на дешевому і доступному матеріалі – бересті (березовій корі).

Бояри (від тюрк. – благородний, знатний) – друга після князів в ієрархічній драбині верства населення Київської Русі та Середньовічної України. У ХІІ – ХІІІ ст.. бояри стають власниками земельних вотчин. Це робило їх незалежними від князів і давало змогу проводити власну політику.

Варяги (вікінги, нормани) – морські воїни давньої Скандинавії.

Велике переселення народів – умовна назва масових переселень варварських племен у напрямку Римської імперії в ІІІ – VІІ ст..

Велике переселення слов’ян – заключний етап Великого переселення народів. Відбувалося протягом V– VII ст.. і привело до заселення слов’янами більшої частини сучасної України, Подунав’я та Балкан.

Великий князь – вищий князівський титул стародавньої Русі; титул, що надався членами імператорської родини в царській Росії.

Венеди– слов’янські племена, які на зламі нашої ери населяли територію Європи від р. Ельби до р. Дніпра.

Віче – народні збори.

Волиняни – давнє східнослов’янське плем’я, яке жило у верхів’ях Західного Бугу і правих приток верхньої Прип’яті.

Володимир Великий(980 – 1015)– київський князь, який об’єднав усі слов’янські племена Східної Європи, а також частину фінських та литовських. Він охрестив Русь і зробив її наймогутнішою державою Європи.

Волость – у Київській Русі – територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря тощо).

Волок – місце найбільшого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали (волочили) від однієї до іншої човни та вантажі.

Вотчина (давньорус. «отчина» – батьківська власність) спадкова земельна власність князів, бояр та інших членів панівної верхівки у Київській Русі й середньовічній Україні. Перші вотчини виникають у ІІ половині ХІ ст.. спочатку як князівські; боярські вотчини утворюються в ХІ і ХІІ ст.. До того земля була в колективній власності панівної верстви. Відомо три шляхи виникнення вотчини: а) переростання родоплемінної власності на землю у феодальну; б) надання земель васалам; в) загарбання феодалами земель вільних общинників. Після ХІІ ст.. вотчина іноді утворювалася шляхом купівлі земель у селян боярами та княжими дружинниками.

В’ятичі – давнє східнослов’янське плем’я, яке жило над Окою та Москвою – рікою.

Гуни – тюркомовні кочові племена, що в IV ст.. вдерлися зі сходу в Північне Причорномор’я.

«Грецький вогонь» – набої з горючою сумішшю, які за допомогою катапульти перекидалися на кораблі ворога.

Дитинець – укріплена стінами й валами центральна частина міста, де проживали князь, бояри, дружинники та їхня челядь.

Динар – арабська монета.

Диргем – арабська срібна монета VIII – X ст..

Древляни – стародавнє східнослов’янське плем’я, яке жило в прип’ятському Поліссі.

Дреговичі– стародавнє східнослов’янське плем’я, яке жило між Прип’яттю і Західною Двіною.

Дружина – у Русі – озброєні загони, постійна військова сила князя.

Дуліби – стародавнє східнослов’янське плем’я, яке жило у верхів’ях Західного Бугу та Прип’яті.

Євангеліє – частина Біблії про життя, діяння та повчання Ісуса Христа.

Єпископ – вищі духовні чини в православній церкві.

Заставка – композиція з орнаменту на початку книги чи розділу.

Землеробство – обробіток землі для вирощування сільськогосподарських рослин.

Ігор – великий князь київський (913 – 945). Нащадок Рюрика (син або онук), став фактичним засновником династії Рюриковичів. Загинув під час повстання древлян у 945 році.

Ієрархія – підпорядкованість нижчого рівня вищому.

«Із Варяг у Греки» – важливий водний торговельний шлях Київської держави, що з’єднував Чорне та Балтійське моря системою річкових шляхів і волоків. Загальна довжина – понад 3 тисячі км. Цей шлях відомий з ІХ ст..

Ікона –живописне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих. Є предметом релігійного поклоніння і вшанування.

Іконостас – у православній церкві – спеціальна стіна з іконами, що відокремлює священне місце вівтар від основної частини храму.

Ільменські словени – назва східнослов’янських племен, що проживали біля о. Ільмень.

Ініціал – перша буква тексту.

Ітіль – столиця Хозарської держави (каганату); була розміщена на обох берегах Волги і на острові в її пониззі; нині – розкопане городище за 15 км на північ від м. Астрахані (Росія); за стародавніми описами, Ітіль був оточений п’ятикутним муром укріплення.

Каганат – самостійна держава в тюркських народів (від середини VIст.), на чолі якої стояв каган (найвищий титул голови держави).

Київська Русь – назва держави, що проіснувала з кінця ІХ до середини ХІІІ ст.. в Східній Європі. Займала територію близько 800 тис. км кв. від Балтійського до Чорного морів, від річок Сян на заході до Волги й Оки на сході.

Кий – легендарний засновник Києва, найстарший з родини полянських князів (Кий, Щек, Хорив, Либідь).

Кіса – покривало, плащ.

Князь – до середини ІХ ст.. військовий керівник племені або союзу племен. З другої половини ІХ ст.. (часи утворення Київської Русі) князь стає єдиновладним главою держави, а його влада – спадковою.

Константин – римсько – візантійський імператор, який проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії.

Кривичі – давнє східнослов’янське плем’я, що жило у верхів’ях Дніпра, Західної Двіни та Волги.

Літопис – у Київській Русі – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблених їхнім сучасником, книга з такими записами.

Майоліка – випалена глина, вкрита поливою та малюнками.

Мініатюра – кольоровий малюнок у рукописних книгах.

Місячина – провіант на місяць.

Монотеїзм – поклоніння одному богу.

Натуральне господарство – господарство, у якому продукти виробляють для власного споживання, а не на продаж.

Олег – київський князь. Походив з норманів. З 879 р. князював у Новгороді, де за літописними даними, після смерті Рюрика був вихователем і правителем при малолітньому Ігорі.

Ольга–велика княгиня київська (945 – 957), дружина князя Ігоря. Управляла Київською державою в роки неповноліття свого сина Святослава Ігоровича.

Пачинакіти – назва печенігів.

Пергамент – оброблена шкіра молодих тварин, що застосовувалась для письма до винайдення паперу.

Погости – уперше згадуються у зв’язку з реформою княгині Ольги. Із середини Х ст.. – адміністративно – територіальна одиниця, велике селище із церквою та кладовищем (цвинтарем). З XVIII ст. погостом називали сільське кладовище.

Полочани – східнослов’янське плем’я, яке жило між Західною Двіною та Прип’яттю й отримало назву від притоки Західної Двіни р. Полоти.

Полюддя – у Русі – збирання князем із дружиною або його представниками данини з підлеглого населення.

Поляни – східнослов’янське плем’я, яке жило в Середньому Подніпров’ї.

Печеніги – тюркські кочові племена, що з ІХ ст.. населяли Північне Причорномор’я.

Підкліття – нижня частина будинку, що використовувалася для господарських цілей.

Промисли – дрібне ремісниче виробництво.

Ремісництво – дрібне, переважно ручне виробництво за допомогою нескладного інструмента; забезпечує господарські, військові, побутові потреби людини.

Реформа – докорінна перебудова; зміна, нововведення.

Рюрик, Синеус, Трувор – три норманські князі, які, за повідомленням «Повісті минулих літ», були запрошені 862 року княжити в землі ільменських слов’ян, кривичів, чуді і весі. Старший з братів Рюрик спочатку осів у Ладозі. Синеус і Трувор правили відповідно в Білоозері та Ізборську. Незабаром Рюрик заснував Новгород.

Сармати – кочові іракомовні племена, споріднені зі скіфами.

Святослав – київський князь. Княжив на Русі з 957 по 972 рік.

Сепаратизм – прагнення до відокремлення.

Сіверяни – давнє східнослов’янське плем’я, що жило в басейнах річок Десни, Сейму і Сули.

Склавини (склавени)– стародавні західнослов’янські племена, що походили від венедів і населяли територію на північ від середнього і нижнього Дунаю.

Слов’яни – одна з найбільших груп європейських народів, об’єднаних близькістю мов і спільним походженням. Слов’яни виділилися з індоєвропейської спільноти десь у ІІ – І тис. до н. е., а їхньою первісною батьківщиною були, очевидно, землі між річками Лаба і Дніпро. Рух готів на південь під час Великого переселення народів порушив цілісність території на східних, західних, а згодом і південних слов’ян. У V –VI ст.. візантійські джерела вже поділяють слов’ян на венедів, які населяли, очевидно, територію сучасної Польщі, склавинів (терени сучасних Чехії, Словаччини, Угорщини, Сербії, Молдови, частини правобережної України) й антів (Північне Причорномор’я між Дніпром і Дністром).

Смерди – вільні селяни, котрі мали своє господарство, володіли землею, виплачували державі данину, виконували на її користь певні повинності.

Тавроскіфи (скіфотаври) – населення гірських та передгірних районів Криму. Таври, що жили у Скіфії. Процес змішання таврів – місцевого населення Криму та скіфів – зайшлого населення розпочався з VI ст. до н.е.

Тиверці – племінна група східних слов’ян, що населяли територію в пониззі Дністра, Пруту й Дунаю.

Углади (або уклади) – контрибуція, або щорічна данина.

Угро – фіни – племена, які розселилися на північний схід від місць проживання східних слов’ян.

Уличі – давнє східнослов’янське плем’я, яке жило в пониззі Дніпра, Побужжі й на берегах Чорного моря.

Уроки – розміри данини, які були встановлені під час проведення реформ княгині Ольги.

Фібула – застібка для одягу, що водночас є прикрасою. Фібули для знаті виготовляли із золота й срібла, а оздоблювали їх коштовним камінням.

Хозари – тюркські напівкочові племена, які в І тис. н.е. жили в Південно – Східній Європі.

Ярослав Мудрий (1019 – 1054) – київський князь, при якому остаточно оформлюється церковна справа, обирається перший митрополит «Іларіон Русин», укладається перший літописний звід, засновуються бібліотеки і школи, впорядковуються закони («Руська правда»), якими регламентується внутрішнє життя держави.

завантаження...
WordPress: 22.79MB | MySQL:26 | 0,313sec