Підготовка до ЗНО: Віленське перемир’я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького

ТЕМА: Віленське перемир’я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького

Політична криза — це ситуація в державі, яка склалася через неможливість узгоджених дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законотворчих процесів і ослаблення державного контролю.

Протекторат
(від лат. Protеctor – охоронець, захисник) – форма залежності, за якої одна держава (протектор) на підставі спеціального міжнародного договору або одностороннім актом перебирає на себе функції зовнішніх зносин та захисту території іншої (яка протягується) держави, і зазвичай через свого представника (радника, резидента) контролює також її внутрішнє життя.

Дипломатія ( від грец. Diploma – лист, документ) – 1. Офіційна діяльність глав держав, урядів і спеціальних органів щодо здійснення завдань держави в галузі зовнішньої політики, захисту прав та інтересів держави, її установ і громадян за кордоном. Формами дипломатичної діяльності є конгреси, конференції, наради, зустрічі представників держав, дипломатичне листування, підготовка та укладання міжнародних організації, постійне представництво держави за кордоном тощо. Дипломатичні установи та їх відповідальні працівники мають певні дипломатичні привілеї та імунітет. Міжнародне право забороняє дипломатичним представникам втручатися у внутрішні справи країни перебування.

2. Переносно – мистецтво досягати своєї мети методами, притаманними дипломатові.

«Вічний союз» – 6 червня 1886 року між Росією і Польщею був підписаний мир, який підтверджував права Росії на Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя. Північна Київщина, Волинь, Галичина залишилися під владою Польщі.

Віленське перемир’я — перемир’я, укладене 24 жовтня 1656 у м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою.

Переговори у Вільно тривали протягом серпня-жовтня 1656. Українська делегація, на вимогу польської сторони, не була допущена до участі у виробленні умов Віленського перемир’я, а висунуті гетьманом Богданом Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За угодою припинялися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна II Казимира, які, однак, не дали конкретних результатів.

Богда́н Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596)[1] — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1648–1657). Шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Ракоці Юрій II ( (Rakóczi)) (*30 січня 1615 — †7 червня 1660) — князь семигородський (з 1648), син Юрія І Ракоці, продовжував політику батька й зносини з Богданом Хмельницьким, але 1652, у зв’язку з походом Хмельницького на Молдавію, зірвав їх і уклав воєнний договір з Валахією та Польщею проти Молдавії.

1654 відновив дружні стосунки з Україною, і 1656 був створений військовий союз Семигороду, України і Швеції проти Польщі (див. Шведський потоп). 1657 Ракоці, за допомогою українських і шведських військ, вдалося захопити значну частину Польщі, включно з Краковом і Варшавою, але він виявився нездібним полководцем та політиком. Б. Хмельницький змушений був відкликати полковника А. Ждановича з козацьким військом на Україну, і Ракоці, зданий на власні сили, був оточений польським військом і 23 липня 1657 змушений капітулювати під Чорним Островом на Поділлі.

Помер в місті Орадя (Великий замок) від ран отриманих в битві місяць раніше при опорі навалі турків на Трансильванію.

Олексій I Михайлович (*19 березня 1629 — †29 січня 1676) — другий московський цар (1645—76) з династії Романових. Батько Петра І Великого. Повний титул: «Божією милістю Великий Государ Цар і Великий князь, всій Великия і Малия і Білия Росії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних отчич і дідич і спадкоємець і государ і володар» (рос. Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец, и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчич и дедич и наследник и государь и обладатель). За царювання Олексія Михайловича державний устрій Московської держави став набирати характеру абсолютизму. Соборне уложення 1649 остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва, Церковна реформа патріарха Никона (1666) викликала розкол Московської церкви (поява «старообрядництва») та жорстоку церковно-релігійну боротьбу. Зовнішня політика Московського царства за Олексія Михайловича відзначалась активною експансією щодо сусідніх народів та країн, уклав Переяславський договір 1654 з Україною. Порушуючи умови договору, ще за життя Богдана Хмельницького намагався здійснити ряд заходів, спрямованих на обмеження державних прав України.

В 1654—1656 і 1660—1667 вів війну з Польщею. Зайнявши за допомогою козацьких полків всю Білорусію і Литву, припинив дальші воєнні дії, які мали завершитись повним вигнанням польської шляхти з українських земель. Сподіваючись стати королем Речі Посполитої і нехтуючи інтересами України, уклав Віленське перемир’я 1656 р.[1] В результаті Андрусівського перемир’я 1667 та «Вічного миру» 1686, Польща й Московія розділили між собою Україну по Дніпру, Київ дістався Москві. Війна зі Швецією (1656-58) за вихід до Балтійського моря закінчилася невдачею.

Протягом 1670-х рр. велися війни з Кримом та Туреччиною, в яких Московії не вдалося пробитись до Чорного моря. Постійні воєнні дії та погіршення становища населення викликали бунти та повстання (1648 та 1662 у Москві, 1650 у Пскові і Новгороді, 1670—1671 під проводом Степана Разіна на Дону, Поволжі та півдні Московської держави), які були жорстоко придушені. В період правління Олексія Михайловича за посередництвом українців у Московії починає поширюватись вплив європейської культури

Фільва́рок (пол. folwark, від нім. Vorwerk — хутір, ферма) — у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у 14-19 століття багатогалузеве господарство, засноване на праці кріпосних селян і орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках застосовувалася дармова праця, пізніше — наймана.

Полко́водець — воєначальник, який уміло керує Збройними силами або великими військовими формуваннями; такий, що володіє мистецтвом підготовки і ведення воєнних дій.

Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва – реєстрові козаки.

завантаження...
WordPress: 22.87MB | MySQL:26 | 0,320sec