Підготовка до ЗНО: АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ ГЕТЬМАНЩИНИ

ТЕМА :
Адміністративно-територіальний устрій
ЛІВОБЕРЕЖНої ГЕТЬМАНЩИНи .

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини та Східного Поділля. Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очолювалася виборним Гетьманом, управлялася козаками. З 1654 року, з перервами, перебувала під протекторатом Московського царства, а згодом Російської імперії. 1667 року, в результаті громадянської війни та Андрусівського миру між Річчю Посполитою та Московським царством, була розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росіїської імперії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Швеції. Протягом 18 століття, зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інституту гетьмана, а 1786 року — козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії.

Колоніза́ція — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням.

«Внутрішня колонізація» — заселення і господарське освоєння вільних земель на кордонах власної країни.

«Зовнішня колонізація» — створення поселень (переважно сільськогосподарських) за межамами своєї країни, іноді поєднана з підкоренням або винищенням місцевого населення.

Процес колонізації (заселення й господарського освоєння) земель відбувався в другій половині 16 століття переважно на сході та південному сході. Колонізація була народною та феодальною.

Старшинська рада – один з органів центральної влади в гетьманській Україні 1648—1781 pp., що діяв поряд з владою гетьмана та Генеральної Військової Ради.

Гетьман (від нім. Hauptmann, польськ. Hetman — начальник) — назва вищих воєначальників у таких державних і військово-державних утвореннях, як Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита Обох Народів та Військо Запорозьке Низове. В умовах сьогодення вживається метафорично у відношенні до сучасних можновладГенеральна старшина

Військо́вий пи́сар (кошовий писар) — виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі у 16-18 століття. Розсилав накази по куренях, вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування. Ведучи всю документацію і кореспонденцію, писар мав значний вплив на внутрішню і зовнішню політику Війська Запорізького. Особа, яка отримала лист або відписала його замість писаря, страчувалася. У роботі писарю допомагав кошовий підписарій. Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця — каламар («калям» — від схід. тростина), яку він під час військових рад зберігав за поясом, а також гусине перо, застромлене за праве вухо. Обирався козацькою радою терміном на рік, але, як правило, займав цю посаду протягом багатьох років.
Генеральний підскарбій — вища службова особа державної адміністрації в Україні в середині 17-18 століть, член генеральної старшини. Генеральний підскарбій вперше фіксується 1654 року як гетьманський підскарбій. Проте за головування Хмельницького всі фінансові справи гетьман контролював особисто. Підскарбій відав державною скарбницею, прибутками і витратами державних коштів, керував збором податків, встановлював мита. Генеральний підскарбій стояв на чолі Генеральної скарбової канцелярії.

Гетьманські осавули виконували різні доручення. Гетьманські осавули знаходилися в підлеглості одного з генеральних старшин і призначалися на посаду за вибором гетьмана наказом по армії і флоту. Старші осавули користувалися правами командира полку, молодші – командира окремого батальйону.

Бунчужний — в Україні XVII — XVIII ст. — виборна особа, що мала один із найвищих військових чинів, охоронник (також носій) бунчука і командир частини козацького війська; помічник гетьмана (або отамана) головним чином у військових справах. Кошовий отаман ішов повагом, виставляючи наперед високу палицю, як пастирський посох, попереду бунчужний ніс бунчук, а слідом з шапками під пахвою йшли полковники, курінні отамани й сотенні (П. Панч); у сполученні: Генеральний бунчужний — член Генеральної старшини в Гетьманській Україні XVII— XVIII ст.

Режим полковників (грец. Το καθεστώς των Συνταγματαρχών), або Чорні полковники (термін, який використовувався в радянській пресі) — військова диктатура в Греції, встановлена 21 квітня 1967 року, щоб запобігти перемозі на виборах лівого «Союзу центру» Папандреу. В результаті Грецька військова хунта, в якій провідне місце незабаром зайняв Георгіос Пападопулос, встановила диктаторський режим.

Генера́льний обо́зний — посада (уряд) і військове звання (чин) у Війську Запорозькому 17—18 століття. Особа, що займала цю посаду була другою після гетьмана. Представник генеральної старшини. До 18 століття називався за традицією військовим обозним. За українським табелем про ранги 1756 року належав до військового чину 1-го класу. Після ліквідації гетьманства прирівняний до російського генерал-майора 4-го класу.

Генеральна військова канцелярія — найвища адміністративна установа Гетьманщини в 17-18 століть. Канцелярія створена Богданом Хмельницьким під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 років. Здійснювала все військове, адміністративне, судове і фінансове управління. Гетьман через Генеральну військову канцелярію здійснював управління військовими, адміністративними, судовими і фінансовими справами держави. Генеральна військова канцелярія підпорядковувалась гетьману, а безпосередньо керував її діяльністю генеральний писар. До складу канцелярії входила вся генеральна старшина, крім генерального судді. Здійснювала нагляд за рішеннями Генерального військового суду з кримінальних і політичних справ. Все діловодство велося українською мовою. Місцем перебування канцелярії була гетьманська резиденція (в різні часи — Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів). З 28 листопада 1720 року указом Петра I канцелярія позбавлена фінансових і судових функцій. З 1722 року діяльність Генеральної військової канцелярії контролювалась Малоросійською колегією. В 1727-34 роках за гетьманства Данила Апостола знову підпорядкувалась гетьману. Після його смерті реорганізована у Правління гетьманського уряду. За гетьмана Кирила Розумовського була знову відновлена і функціонувала до остаточної ліквідації російським урядом гетьманства 10(21 листопада) 1764 року.

Украї́нська шля́хта — вищий суспільно-політичний, привілейований, провідний соціальний стан, аристократія в Давній Русі-Україні, Галицько-Волинський державі, Великому Князівстві Литовському, Речі Посполитій, Козацькій державі та інших державних утвореннях на теренах України.

Міщани (від польськ. miszczanin — житель міста) — у XIV-XVII ст. стан людей, які проживали в містах Литви та Польщі. Вони засновували цехи, які об’єднували ремісників за їхнім фахом. За соціальною структурою М. поділялися на три групи: патриціат — міські багатії, які мали провід, середнє міщанство та незаможне — плебс. Зокрема, в XVI ст. українське міщанство стало осередком боротьби за національні права на релігійному, політичному й культурному полі. Воно також надало нового спрямування козацтву — зміцнило його активними, інтелектуально вищими силами, залучило до спільних національнополітичних змагань, надихнуло прагненнями державного відродження України. Міща́нство (від пол. Mieszczaństwo — мешканці міста) — суспільний стан в словянських країнах Східної Європи за доби Середньовіччя та Нового часу, до якого належало населення міст і містечок. Такий же самий суспільний стан як і буржуазія в франкомовних країнах або бюргерство в німецькомовних країнах Центральної та Західної Європи. Пичинаючі з Середньовіччя, міщанство мало права самоврядування – згідно з нормами Магдебурзького права, Бранденбургського права, Любецького права, Кульмського права та інших правових ситем.

Духове́нство служителі культу або верства суспільства, представники якої здійснюють релігійні обряди і служби. Духовенство часом об’єднане в особливу ієрархічну спільноту. Дем’я́н Гнатович Многогрі́шний (1631—1703) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1669—1672). Син Гната Многогрішного. Дем’ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:

  • домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишався у складі Лівобережжя;
  • спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;
  • вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.


Іва́н Самойло́вич (початок 1630-х рр. — 1690) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1672—1687). Представник роду Самойловичів. Брав участь у повстанні 1668 р. проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Дем’яна Многогрішного. У 1668—1669 рр. був наказним полковником та полковником чернігівським. 1669—1672 — генеральний суддя. Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Дем’яна Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом. Прагнув об’єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого проводив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. (проти турків). За правління Самойловича Українська Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686 р. була підпорядкована Московському патріархові.

Городові козаки – 1. Частина українського козацтва, яка на відміну від низового запорізького козацтва проживала не на Січі, а на волостях, або на городах тобто на землях що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського. Г.к. виникли у першій половині 16 ст. у зв’язку з необхідною чинити опір, спустошливим набігам татар та турків на українській землі.

Найвідомішими гетьманами козаків були черкаський старостa Остап Дашкевич (Остафій Дашкович) , хмельникський староста Предслав Лянцкоронський, шляхтич Самійло Зборовський, князі Дмитро Вишневецький та Богдан Ружинський, Яків Шах , Іван Свірчовський , Венжик Хмельницький та барський староста Бернард Претвич , Семен (Сенько) Полозович. У боротьбі з татарами і турками вони тісно співпрацювали з запорізькими козаками. У 1572 значну частину Г.к. було взято на державну службу і внесено до реєстру (див. Реєстрові козаки).

2. Офіційна назва козацького стану, яка вживалась в Україні з середини 17 – до 80-х років 18 ст. До Г.к. зараховувались особи, що були внесені до козацьких компутів (списків). Внаслідок укладення Березневих статей 1654 кількість Г.к. встановлювалась у 60 тис.. На Г.к. поширювались всі привілеї козацтва. Основною їх повинністю була військова служба, від виконання інших повинностей та сплати податків вони звільнялися. В залежності від майнового стану Г.к. поділялися на кінних, піших та тяглих. Перші з них брали участь у військових походах, другі несли гарнізонну та сторожову службу, а треті віддавали повинності старшині. Після Андрусівського перемир’я 1667 і ліквідації козацтва на українських землях, що залишилися під владою Речі Посполитої. Г.к. збереглися тільки на Гетьманщині. Внаслідок реформи 1735 права і привілеї Г.к. надалі поширювались тільки на виборних козаків. Значна частина Г.к. була переведена у категорію підпомічників. У 1783 виборні козаки також були позбавлені своїх прав і прирівняні до державних селян, одержавши назву “малоросійські козаки”.

Ві́йсько Запоро́зьке Низове́ — державне утворення українського козацтва, яке виникло наприкінці XVII ст. на територіїї Запорожжя через розкол у Війську Запорозькому. Очолювалося кошовим отаманом. Центром Війську слугувала Запорозька Січ.

завантаження...
WordPress: 22.85MB | MySQL:26 | 0,449sec