ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ ДІАГНОСТИКИ

Для успішного здійснення педагогічної діагностики необхідно знати, що саме ми будемо вивчати, тобто предмет діагностики, а також на основі яких критеріїв можна оцінювати рівень стану досліджуваного предмета. В психолого-педагогічній літературі існує велика кількість різних підходів до діагностування навчально-виховного процесу. Цей факт пояснюється тим, що різні автори з різних точок зору розглядають місце і роль вчителя в навчально-виховному процесі. Це й призвело до створення різних структур діяльності вчителя

Відповідно до сучасних теоретичних уявлень про структуру педагогічної діяльності входять три основних компоненти:

1. Педагогічні цілі і завдання.

В будь-який момент педагогічної діяльності вчитель має справу з ієрархією цілей і завдань, діапазон яких охоплює як загальні цілі (цілі школи, системи освіти, суспільства), так і оперативні завдання.

2. Педагогічні засоби і способи вирішення поставлених завдань.

Вибираючи педагогічні засоби і способи педагогічного впливу, вчитель повинен бути зорієнтований в першу чергу:

а) на учня, на стимулювання його морального, емоційного і інтелектуального розвитку, на проектування нових рівнів його психічного розвитку. Головною в даному випадку є ідея розвитку активності і самостійності учнів. Організовуючи їх діяльність, учитель повинен будувати управління не як безпосередній вплив, а як передачу учневі тих “основ”, з яких він зміг би самостійно приймати свої рішення. І вибір педагогічних засобів, у першу чергу, визначається індивідуальними та віковими особливостями дитини;

б) на свої особистісні і професійні можливості і здібності. Основними принципами самореалізації вчителя виступають: емоційна та особистісна відкритість; психологічне “настроювання” на оптимальну роботу з даним класом з метою досягнення максимальної переконливості і виразності; задоволеність собою в процесі спільної з учнями творчої діяльності;

в) на вибір і використання методів, організаційних форм взаємодії з учнями і учнів один з одним; створення умов, які полегшують процес навчання, атмосфери живого спілкування, позитивного емоційно-психологічного клімату.

Для цього необхідні: шанобливе ставлення вчителя до особистості учня, діагностичне відкрите спілкування, тепло і товариськість у відносинах з дітьми, визначення непорозуміння і прагнення його залагодити, спираючись на сильні сторони учня, його індивідуальний досвід, пошук активних і різноманітних методів роботи учнів на уроці;

г) на вибір і трансформування змісту навчального матеріалу, підбір допоміжного, ілюстративного, інформаційного матеріалу, спрямованого на засвоєння учнями системи знань, обґрунтування глибокого зв’язку навчального предмета з життям. Зміст навчального матеріалу повинен поєднуватись з наявними в школяра знаннями і внутрішнім досвідом, пробуджувати інтерес, фантазію, можливість розвивати в нього потребу в знаннях, бути відкритим усьому новому, а отже – формувати прагнення до самонавчання, самовиховання і саморозвитку.

3. Аналіз і оцінка педагогічних дій вчителя, тобто усвідомлення і корекція вчителем своєї праці.

Кожен учитель прагне правильно оцінити і вчасно відкоригувати свою діяльність. Тому він здійснює аналіз помилок, похибок і педагогічних знахідок, узагальнює свій досвід, складає і реалізує план свого професійного розвитку. Особливість цих дій – спрямованість на самого себе, вивчення рівня своєї педагогічної майстерності через аналіз процесуальної і результативної сторін діяльності.

Зазначимо, що оцінка має значення не сама по собі, а лише в рамках певного процесу. Тому її критерії встановлюються не поза педагогічною діяльністю, а в її межах .

В роботах інших дослідників (Бабанський Ю.К., Маркова О.К., Тализіна Н.Ф., Шамова Т.І.) розкриті наступні аспекти педагогічної діяльності:

1. Управлінський аспект – як учитель аналізує, планує, організує, контролює і регулює процес взаємодії з учнями.

2. Психологічний аспект – як впливає особистість вчителя на учнів, як педагог враховує індивідуальні особливості учнів, визначає і створює мотиви навчання.

3. Педагогічний аспект – через які форми і методи вчитель передає зміст навчального матеріалу.

Кузьміна Н.В., Беспалько В.П. визначають педагогічну діяльність як систему управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. На їхню думку, головна роль вчителя полягає в тому, щоб ефективно управляти процесом передачі знань і їх засвоєння учнями. Тому в основі структур, розроблених названими авторами, лежить функція управління.

Інший підхід до структурування діяльності вчителя називають стадіальним. Він здійснений в роботах Конаржевського Ю.О., Бабанського Ю.К. та ін. Згідно такого підходу педагогічна діяльність розглядається як виконання послідовних операцій, які призводять до успішного вирішення завдань навчання, виховання і розвитку учня. Переважно подібні структури будуються за схемою: формування мети – створення мотивів – способи реалізації мети – кінцевий результат.

Маркова О.К. ставить створення мотивів на перше місце, вважаючи їх головним фактором успішної реалізації мети навчально-виховного процесу.

В роботах Бабанського Ю.К., Лернера І.Я., Скаткіна Н.М. та ін. наведена ґрунтовна розробка способів діяльності, їх діагностики і оптимізації.

Значно більше уваги в педагогічній науці приділяється діагностуванню особистісних якостей вчителя, які впливають на навчально-виховний процес.

Аналізуючи працю вчителя, Маркова О.К. використовує три базисних психологічних категорії – діяльність, спілкування, особистість. Здійснення педагогічної діяльності, педагогічне спілкування, самореалізація особистості вчителя складають процес його праці. Але праця вчителя визначається й її результатами, які проявляються в рівні навченості та рівні вихованості школярів, що складає ще дві сторони праці педагога.

В кожній з перелічених п’яти сторін педагогічної діяльності Маркова О.К. виділяє професійні знання і вміння, психологічні позиції і особистісні особливості, які складають “психологічний модуль” для кожної сторони праці. Професійно-компетентним, з її точки зору, є вчитель, який на достатньо високому рівні проявляє всі п’ять сторін педагогічної праці, які й складають п’ять блоків професійної компетентності.

В оцінюванні професійної діяльності вчителя та її підсистем оцінка матиме три аспекти: відповідність діяльності запитам, потребам суспільства; інтелектуальна ефективність; організаційна ефективність. У кожному з цих аспектів вона виконуватиме чотири функції:

Перша функція – відбір необхідної інформації.

Друга функція – обґрунтування певного рішення. Будь-яке наступне управлінське рішення буде об’єктивним і реальним для виконання, якщо воно ґрунтується не лише на висновках діагностики (контролю), а й на оцінці процесу.

Третя функція – комунікативна. Саме оцінка є оптимальною основою для ділової комунікації дійових осіб педагогічного процесу.

Четверта функція – формуюча. Вона формує в учасників педагогічного процесу почуття відповідальності за стан системи, в якій вони працюють, та характер змін у ній.

Значення діагностики та наступної оцінки педагогічної діяльності постійно зростає. Це спричиняється наступними факторами. По-перше, за останні роки прискорились процеси змін у системі освіти. У цьому зв’язку діагностика та оцінка має значення не стільки з погляду сучасного стану освіти, скільки з точки зору її перспектив, тобто підвищується роль прогнозування, прогностичних моделей розвитку системи освіти і її підсистем.

По-друге, постійно зростає складність освітніх систем. Варіативність змісту, форм, методів, які використовуються різними ланками освіти, вимагають від педагогічних працівників постійного вдосконалення своєї професійної компетенції.

По-третє, відповідно до нових гуманістичних орієнтирів, центром сучасної освітньої системи є учень, тому основним критерієм ефективності є якість змін самого учня як результат педагогічної діяльності вчителя.

Таким чином, діагностика успішності педагогів, як одна з форм контролюючої діяльності керівника навчального закладу, полягатиме у вивченні міри досягнення мети управління, який встановлюється на основі порівняння досягнутих показників роботи з тими, які прогнозувалися. Для ефективного виконання подібної функції керівник повинен чітко визначити критерії оцінки результативності педагогічної праці, залучивши до розробки та обговорення подібних критеріїв не лише представників адміністрації, а й усіх представників навчального закладу.

Сама діагностика, як одна із форм контролю, повинна тісно пов’язуватися керівником з іншими функціями управління (планування, організацією) і спрямовуватись на вирішення проблемних та перспективних питань в діяльності навчального закладу.

завантаження...
WordPress: 22.89MB | MySQL:26 | 0,360sec