ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: Чому дошкільнята скаржаться

З дитячими скаргами мають справу всі, хто опікується дошкільнятами у сім’ї чи в дитсадку. Дорослі ставляться до цього по-різному. Хтось переконаний, що то не особливо важливий момент у житті дитини й на нього не слід зважати; дехто вбачає у ньому небажані вияви злостивості, несамостійності й слабкості, і, мовляв, єдине, що слід тут робити, — забороняти дітям скаржитися. Від таких дорослих малі у відповідь на свої скарги часто чують: «Розв’язуй свої проблеми сам!», «Що тобі від мене треба? Навіщо ти все це мені кажеш? », « Не ходи більше до мене скаржитися ». А інші вважають, що, скаржачись, дитина прохає допомоги у нелегкому для неї процесі освоєння норм людських взаємин, а отже, потребує особливої уваги. Такого погляду дотримувалися Я. Корчак, А. Макаренко та інші відомі педагоги і психологи. Яка ж природа дитячих скарг? Як нам ставитися до них?

На що скаржаться дошкільнята

Дитячі скарги вирізняються і мотивами, і способом висловлювання, і очікуваною реакцією дорослого. Розглянемо чотири типи скарг, які виділили психологи.

1. «У мене болить…» Приводом до скарги тут є ураження, викликане фізичним болем, заподіяне однолітком. Зовні це супроводжується яскравими емоціями — плачем, криком. Дитина шукає у дорослого або ласки й уваги, або будь-якої форми співчуття — наприклад, негативного ставлення до події. Малий часто наполегливо вимагає покарати винного, хоча насправді не це для нього мета. Головне — нехай дорослий покаже, що той, хто ображає, неправий.

2. «Нехай віддасть…» Такі скарги є наслідком зіткнення інтересів кількох дітей щодо певних предметів, іграшок, дій. Вони виникають, коли дитина прагне мати або робити щось, але зустрічає перешкоду; коли вона співчуває комусь, але не може допомогти — тобто тоді, коли їй конче потрібне втручання дорослого. Плач і крик є знаряддям тиску на нього: «Нехай віддасть!», «Нехай піде!»

3. «А вони не сплять…» Такий тип скарг виникає у ситуаціях порушення однолітками режимних правил. Вони інформують про поведінку інших дітей, і саме їх дорослі найбільше схильні розглядати як «ябедання». Дитина в цій ситуації ніби не виявляє особистого зацікавлення, лише запитально дивиться; часом на обличчі з’являється вираз задоволення, якщо реакцією буде вказівка припинити порушення або обіцянка прийти і втрутитися самому. Зазвичай, малий говорить спокійно й не прагне нашкодити іншим. Він і не вимагає покарання, а пропонує пояснити винуватцеві, що так чинити не можна. За його повідомленням про чиюсь провину стоїть певне розуміння правил співжиття у дитячому колективі, які він сам уперше засвоює. Зіткнення з відвертими порушеннями спонукає його звернутися до головного арбітра — дорослого — за підтримкою та роз’ясненням.

4. «Я хочу, щоб мене похвалили… »; «А вони також погані…» Такі фрази також є інформацією дошкільнят про провини однолітків. Але тут уже проглядає певне особисте зацікавлення: «ябеда» прагне уникнути можливого покарання для себе й, повідомляючи про неправильні дії іншого, наче відокремлюється від них або сподівається, що його похвалять, очікує збігу власної моральної оцінки й позиції дорослого.

Буває, що в групі дитсадка або в сім’ї, де є кілька дітей, дорослий одним симпатизує більше, іншим менше, і тим, іншим, ясна річ, випадає більше зауваження — їхня хороша поведінка на тлі постійного схвалення дій і вчинків улюбленців виглядає малопомітною (або й взагалі ігнорується). У таких дітей виникає гіпертрофоване бажання дочекатися від дорослого похвали. Отож скарга на однолітка як засіб привернення до себе уваги набуває відтінку «доносу» й може перейти у звичку, у рису особистості, якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини і не зреагує на її постійні оскарження.

Як ставитися до скарг дошкільнят

Попри все розмаїття дитячих скарг, у них є дещо спільне. Скарга — це звертання дитини до дорослого з власної ініціативи. Вона є сигналом певного дискомфорту — часом фізичного, а здебільше душевного, незбагненного, конфліктного, з якого сам не може вибратися.

У скарзі відбивається негативне переживання дитини (тривога, гнів, обурення, подив) і прагнення поділитися ним з дорослим, досягти розуміння й отримати підтримку.

Скарга здебільшого емоційно забарвлена, хоча й по-різному. Це свідчить про значущість для дитини того, що спонукує поскаржитися.

Скарга дошкільняти дорослому — своєрідний вияв його прагнення спілкуватися з ним, гострого бажання розповісти про себе — найчастіше про свої труднощі й незгоди у сфері взаємин з іншими людьми.

Скаржачись, дитина шукає співчуття і співпереживання. Це дає їй дуже багато: визнання дорослим її почуттів (1-й тип); втіху за адекватного ставлення дорослого до кривдника (2-й тип); і найголовніше — уточнення або й усвідомлення правил та норм взаємин із тими, хто її оточує (всі типи скарг, а надто 3-й і 4-й). Щоправда, коли йдеться про 4-й тип скарг, усвідомлення часто-густо парадоксальне: щоб тебе не вважали поганим, треба відмежуватися або вказати на недоліки іншого. Та попри все, констатуємо у скарзі осягнення дитиною норм і правил людських взаємин, оволодіння певним соціальним досвідом. Це здійснюється завдяки співвіднесенню власного ставлення до ситуації та людей зі ставленням до них дорослого, їхній збіг є для малого компасом у складному людському світі.

Психологічна природа дитячих скарг визначає вашу реакцію і дії щодо них. Якщо дитина глибоко переживає ситуацію, яку сама не може розв’язати, і тому звертається до вас за співчуттям і підтримкою; якщо ці переживання пов’язані зі взаєминами з іншими людьми й шляхом узгодження оцінок того, що відбувається, нею самою і вами вона осягає моральні норми, то обминати увагою її звертання до вас аж ніяк не можна. Часом досить пригорнути малого, втішити, щоб він припинив рюмсати та скаржитися на вигаданий біль, коли насправді дитина сумує за вашою ласкою. Або ж задовольніть його потребу у позитивній оцінці, у повазі до себе, давши перед тим зразки належної поведінки. А ще можна організувати взаємодію з однолітками. Усе це допоможе дитині засвоїти норми взаємин з іншими людьми.

Дисципліна — не покарання

Психологи вважають, що дисциплінованість полягає не в тому, щоб дитина задовольняла батьків, а в тому, щоб вона вчилася жити серед людей. Таке вміння ґрунтується не лише на дотриманні елементарної чемності (її ази можна прищепити й силоміць) а, швидше, на здатності зрозуміти іншого, на повазі до себе й до оточуючих. Отже, дисципліна має не просто формувати зовнішню люб’язність, а стати підґрунтям моральності. Тому її виховання не можна відкладати на потім, очікуючи, коли дитина підросте й сама все зрозуміє.

Дисципліна і безпека дитини

Для тих, хто заперечує будь-яку суворість і жорсткість у стосунках, існує бодай один резон для дисциплінарного виховання — безпека дитини. Цілком природно, що малюк, який робить свої перші кроки, прагне досліджувати все довкола. Проте на шляху відкриттів на нього здебільше чекає небезпека — круті сходи, електричні дроти, гострі ножі, сірники тощо. Тож навіть у найліберальнішій родині не обійтися без розумних обмежень.

Зводячи заборони до мінімуму, все ж таки пригадуйте оте класичне «не можна», якщо дії дитини загрожують її здоров’ю чи безпеці інших. Виявляйте жорсткість, коли йдеться про перехід через вулицю, або про постійні спроби торкнутися гарячої праски, чи про «експеримент» з гвіздком в електророзетці.

Декларація незалежності

Уже дворічна дитина усвідомлює себе самостійною, незалежною особистістю. Вона дещо вміє робити, але ще дуже мало знає. Отже, ваш обов’язок — допомогти їй прокласти шлях через світ її власних почуттів та думок, подолати внутрішню суперечність між своїм прагненням до незалежності й бажанням тішити батьків.

І хоча у свідомості малюка закладене елементарне розуміння, що добре, а що по-. проте відсутній самоконтроль у дотриманні правил поведінки. Тож допомога дорослого йому вкрай необхідна для уникнення стресу.

Поводьтеся з дитиною як з особистістю

Не слід говорити: «Роби так, я кому сказала!», нічого не пояснивши. У родинах, де батьки надміру суворі, діти часто виростають агресивними й неслухняними. Часи змінюються, на місце колишнього страху як основи моральності нині виступає повага, і передусім — ваша повага до дитини. Проте повага має бути взаємною: в жодному разі не допускайте, щоб діти словами або діями ображали вас. Вони мають бути ввічливі з вами: і тому, що ви старші, і тому, що ви мати або батько. З іншого боку, іноді, щоб не травмувати дитину, засмучені батьки не сварять її, а ховають образу під маскою крижаного спокою. Будьте певні — це не розв’язання проблеми: ліпше спалахнути, а потім вибачитися, аніж прикриватися байдужістю.

Золота середина

Постійний командний тон, гримання або фізичне покарання аж ніяк не розвивають у малого послух. Навпаки, чим більш волі йому надано . тим сильніша його здатність контролювати свою поведінку. Якщо батьки розуміють дитину й спроможні у певних ситуаціях підтримати її думку, — проблем не буде. Досить повсякчас і водночас м’яко коригувати її дії, і дитина поступово осягне сенс відповідальності й запитуватиме, як слід чинити.

Замість примусу застосуйте «техніку вибору». Скажімо, якщо малюк розгулявся за обідом, запропонуйте йому два варіанти розвитку ситуації: «Або сидиш і їси з усіма за столом, або йди до своєї кімнати». Яке б рішення він прийняв (здебільшого правильне), вже сама можливість самостійно думати дає йому певну волю.

Проте іноді необхідність вибору з двох однаково привабливих ситуацій може спричинити внутрішній конфлікт і, як наслідок, стрес, істерику. Можна сказати й таке: дозволяючи дитині вільно діяти, ви ризикуєте тим, що вона згодом зовсім не контролюватиме своїх вчинків. Насправді ж діти часто почуваються невпевнено за відсутності дисциплінарного контролю з боку батьків. Постійно прагнучи перевірити межі дозволеного, вони потребують біля себе дорослого, який казатиме їм, правильно це чи ні. Ваша твердість у дотриманні обмежень допоможе дитині швидше досягти самоконтролю, а також полегшить прийняття складних рішень.

Малюк часто буває агресивний, проте здебільшого це лише спосіб привернути до себе вашу увагу. Тож зважайте на нього не лише тоді, коли він погано поводиться, а й у звичайних, буденних ситуаціях.

Як корегувати поведінку

Спочатку поняття «дисципліна» вводиться інтонацією голосу, виразом обличчя, жестами, а вже згодом словами заборони «не можна». До трьох років дитина ще не розуміє зв’язку між причиною і наслідком. Вона відчуває, що вчинила недобре і що ви гніваєтеся, але їй ще потрібний час, щоб пов’язати певний вчинок із безпосередньою реакцією на нього. Тому вказуйте малому на його помилки одразу ж, щоб він міг поєднати для себе свою дію й ваш осуд.

Використовуйте дисциплінарні заходи відповідно до віку дитини. Найефективнішим виховним прийомом для малят, починаючи з дворічного віку, і для старших дітей, є короткочасна ізоляція на кшталт «посидь — подумай», своєрідний «тайм-аут». Поставте стілець у порожній тихій кімнаті, але не причиняйте дверей, щоб дитина не лякалася замкнутого простору, — і в найскладніший момент садіть на нього бешкетника. Щодо часу «тайм-ауту» американські психологи радять тримати малюка в кімнаті стільки хвилин, скільки йому років.

Граматика дисципліни

• Перше правило — тілесне покарання неприпустиме!

Давайте добрі приклади. Поводьтеся так, щоб дитина не бачила суперечностей у ваших словах і діях.

Чітко визначайте межі дозволеного. Погодьте з чоловіком (дружиною) спільну лінію поведінки, щоб не сперечатися в присутності дитини. Потім поясніть їй сутність обмежень.

Виявляйте наполегливість. Визначившись щодо меж дозволеного, твердо вимагайте дотримання встановлених вами правил без жодних відступів.

Виявляйте сталість. Якщо сьогодні дозволили дитині щось зробити або взяти, забудьте про післязавтрашню заборону, якщо повториться така сама ситуація.

Вводьте в «уроки дисципліни» гру. Така ситуація передбачає перетворення нудного повчання у захопливе заняття.

Відвертайте увагу. Якщо дитина вередує, переводьте її увагу на щось привабливе для неї. Наприклад, дайте їй у руки старий транзистор, який вона може спокійно доламати, полишивши телевізійний пульт. Замість штовхати сусідську дитину, нехай робить це з м’ячем або подушкою.

«Фізичне усунення». Якщо вам не подобається постійне посягання на ваш улюблений порцеляновий сервіз, простіше прибрати його з очей малого пустуна.

Зробіть оселю безпечною. Облаштуйте квартиру так, щоб дитина могла гратися і обстежувати всі цікаві їй місця без вашого постійного «не можна».

Засуджуйте не дитину, а її вчинки. Краще скажіть «Не люблю, коли ти б’єш чашки з дорогого сервізу», аніж «Ти такий незграбний (неслухняний тощо)».

Повторення — матір навчання. Навіть найкмітливіша дитина одразу не запам’ятає всі заборони й накази. Головне — не лінуватися й частіше пояснювати суть усталених у родині обмежень і правил поведінки.

У дітей коротка пам’ять. Робіть пустунові зауваження одразу, коли він завинив, бо інакше він не зрозуміє й не запам’ятає уроку.

Не читайте довгих нотацій. Одне коротке зауваження набагато ефективніше.

Пояснюйте дитині мотиви вашої поведінки, якщо вона не розуміє, чого ви хочете від неї й чому.

• Залучайте дитину до прийняття рішень. Радьтеся з нею, цікавтеся її думкою, запропонуйте на вибір два виходи зі складної ситуації й разом обговоріть найкращий. Розмірковування — також своєрідний маневр для відвертання уваги.

Запобігайте конфліктний ситуаціям. Краще відвернути її, аніж потім шукати вихід. Скажімо, вирушаючи у подорож, візьміть для кожної дитини улюблені іграшки.

Будьте поблажливими до непосид. Малята не можуть тихо сидіти на концерті або слухняно йти біля вас на прогулянці.

Любіть дитину. Якщо ви звертаєте на неї увагу лише тоді, коли вона вередує, б’ється чи кусається, не сподівайтеся на гарні результати від спонтанних виховних заходів.

завантаження...
WordPress: 22.96MB | MySQL:26 | 0,358sec