Ознайомлення батьків з правилами спілкування з дітьми в конфліктній ситуації; визначення дисципліни.

На попередніх семінарах ми говорили про те, що фундаментом міцних відносин між вами й дитиною є любов. Любов без жодних умов, любов, яка ні від чого не залежить. Ми, батьки, любимо своє дитину, навіть тоді коли засуджуємо її поведінку.

Треба постійно пам’ятати, що:

• вони — діти;

• вони завжди намагатимуться поводитися як діти;

• поведінка дітей доволі часто приносить неприємності;

• якщо я чесно виконую те,

що залежить від мене як батька і любитиму дітей, незважаючи на їхню дитячу поведінку, вони зможуть подорослішати й відмовитися від дитячих звичок;

• якщо я любитиму дитину тільки тоді, коли вона любить мене за щось, і виявляти їй свою любов тільки в такі моменти, то вона не відчуватиме любові. Це призведе до виникнення в дитини почуття невпевненості, заниження її самооцінки, поганого розвитку самоконтролю — тобто відповідальність за її поведінку й розвиток належить мені;

• якщо я любитиму дитину без жодних умов, вона буде в гармонії з самою собою і на душі в неї буде спокійно. Тоді вона зможе контролювати свої почуття, а отже — й поведінку.

• якщо я любитиму дитину тільки тоді, коли вона виконує мої вимоги й виправдовує мої сподівання, вона буде відчувати свою некомпетентність і повірить, що дарма намагатися робити щось гарне самій, бо цього буде недостатньо. Почуття невпевненості, хвилювання, низької самооцінки її переслідуватиме. Ці почуття будуть постійною перешкодою в процесі розвитку її емоцій і поведінки. І за це ми з вами несемо відповідальність.

Давайте подумаємо й запишемо, як можна виявити свою любов. (Робота в групі). Обговорення і запис основних положень на великому аркуші ватману.

• При обміні поглядами.

• При фізичному контакті (обійми, дотики до плеча, волосся, лоскотання…).

Як стверджують дитячі психологи, дотик-ласка це феноменальне явище природи. На поверхні маминих долонь є багато нервових закінчень, розташованих буквально за долі міліметра один біля одного. Така густота чутливих місць дає змогу мамі зібрати в зоні долоні всю силу свого біополя. Ця енергія, як непомітне сяйво, що перебуває в маминих руках, а тому така важлива для вашого малюка, якого притискають до грудей, роблять масаж животика і спинки. Більш того, з допомогою дотиків або погладжування мама може сповістити малюку найправдивішу інформацію щодо ставлення до нього.

Найкраще заспокоїти малюка (коли він плаче) — це посадити до мами на коліна, притулити до маминої щоки, шиї або обняти теплими маминими руками. Відбувається нечутна, але дуже багатозвучна «розмова» біополів, яка наповнює обох — і маму, і малюка — здоров’ям і впевненістю. Відомо, що поцілунок мами чи тата — це найкращий знеболювальний засіб для ніжки чи ручки, яку вдарив малюк. А обійми батьків — захисна оболонка любові, яка робить самооцінку дитини стійкою, захищеною від комплексів.

Потреба любові й ласки — одна із фундаментальних умов розвитку дитини-дошкіль-няти. Вона задовольняється, якщо близькі говорять малюку, що він їм потрібен, що він для них дорогий і важливий, що він найкращий, навіть якщо йому не все вдається чи він трохи бешкетує. Коли ви обіймаєте й цілуєте свого малюка, він може переконатися не на словах, а наділі, відчути своїм тілом, що він вам справді потрібний і важливий.

Слід пам’ятати: обійми і погладжування, ніжні погляди мають бути відвертими і сповненими любові, а не почуттям обов’язку.

Трирічні діти зазвичай самостійніші й можуть гратися самі. Але малюк втомлюється від гри або в нього змінюється настрій і він хоче прийти до мами за черговою порцією підтримки.

Трохи старші діти дуже люблять пальчикові масажі спинки (на зразок «рельси-рельси, шпали-шпали») і ніжне «блукання» маминих рук у волоссі дитини. Так можна зранку будити сонного малюка без втрати гарного настрою і розслаблювати маленького бешкетника, уникаючи покарань. Слід пам’ятати, що в ласкотерапії важливу роль відіграє й ваш настрій, і навіть те, чи теплі у мами руки. Якщо холодні, то перед тим, як побавити свого малюка, слід зігріти долоні.

А чи можна ніжити, обіймати, цілувати хлопчиків так само, як дівчаток? Прийнято до хлопчиків ставитися стриманіше, ніж до дівчаток. Це пов’язано з стереотипами: «чоловік має бути сильним і стриманим», «чоловіки не плачуть» тощо. Вони виростають стриманими, нечутливими, неніжними. Така монолітність справді була потрібною в давні часи, коли чоловіки багато часу проводили далеко від дому — воювали, жили у жорстоких похідних умовах.

Сучасні чоловіки живуть і працюють у досить комфортних умовах, а дітям і жінкам дуже потрібні їх чутливість і ніжність. Тому якщо хочете, щоб ваш син виріс ніжним і лагідним, просто виявляйте ці риси щодо нього.

Любіть своїх дітей і вони вас теж любитимуть!

• Коли ми приділяємо увагу.

• У процесі навчання дисципліні.

Не можна відокремлювати один від одного, чи виключати якийсь із них. Багато батьків найбільше приділяють увагу останньому пункту. Давайте пригадаємо одно з правил із попереднього заняття: дисципліна не до, а після налагодження добрих стосунків.

Що таке дисциплінованість? (Обговорення припущень батьків.)

Дисципліна — це навчання дитини правилам і навичкам, які дають їй змогу контролювати себе. Навчання може відбуватися за різними типами спілкування: особистий приклад, письмова інструкція, усна чи письмова порада, унаслідування, гра… Але часто в сім’ях виникають конфлікти.

Колись я з трохи здивовано прочитала в одній психологічній книзі, що конфлікти в сім’ї неминучі навіть при найгармонійніших стосунках, і що річ зовсім не в тому, щоб їх уникати або прагнути замнути, а в тому, щоб правильно їх розв’язати. З часом, спираючись на власний досвід і спостерігаючи за життям оточуючих, я переконалася, що це справді так.

Конфліктні ситуації стережуть нас мало не на кожному кроці, і в одних випадках справа кінчається відкритою суперечкою, в інших — невисловленою і прихованою образою, а іноді — і справжньою «битвою». У наш час написано багато книг про те, як конструктивно розв’язувати конфлікти. Нині і ми займемося цією «наукою».

Спершу давайте проаналізуємо, як і чому виникають конфлікти між батьками й дітьми.

Візьмемо один із типових прикладів (чи знайомий він вам?): сім’я сідає ввечері біля телевізора, але дивитися кожен хоче своє. Наприклад, син — завзятий уболівальник, сподівається подивитися трансляцію футбольного матчу. Мама налаштована на чергову серію «мильної опери». Виникає суперечка: мама ніяк не може пропустити серію, вона «весь день її чекала»; син ніяк не може відмовитися від матчу: він «чекав його ще довше!».

Інший приклад. Мама поспішає закінчити приготування до прийому гостей. Несподівано виявляється, що вдома немає хліба. Вона просить дочку сходити в магазин. Але у тієї скоро тренування у спортивній секції, і вона не хоче спізнюватися. Мама просить «зрозуміти її», дочка робить те саме. Одна наполягає, інша не поступається…

Що спільного в цих історіях? Що створює конфліктну ситуацію і призводить до напруження?

Очевидно, що річ — у зіткненні. Зауважмо, в таких випадках задоволення бажання однієї сторони означає утиск інтересів іншої і викликає сильні негативні вияви: роздратування, образу, гнів. Користуючись уже відомою нам термінологією, можна сказати, що при зіткненні інтересів виникає проблема відразу в обох: і у дитини, і у батька.

Що ж робити в таких випадках?

Коли починаються суперечки, одні батьки не бачать кращого виходу, як наполягти на своєму, інші ж, навпаки, вважають, що краще поступитися, зберігаючи мир.

Так з’являються два неконструктивні способи дозволу конфліктів, відомі під назвою «Виграє тільки один». Подивимося, як це буває в житті.

Перший неконструктивний спосіб дозволу конфліктів: «Виграє батько».

Батьки, схильні використовувати перший спосіб, вважають, що перемагати дитину, ламати її опір необхідно. Даси йому волю, то він «на шию сяде», «робитиме, що хоче».

Самі того не розуміючи, вони показують дітям сумнівний приклад поведінки: «завжди добивайся того, що хочеш, не зважаючи на бажання іншого». А діти дуже чутливі до манер батьків і з раннього дитинства їх наслідують. Отже, в сім’ях, де застосовуються авторитарні, силові методи, діти швидко вчаться робити те саме. Вони ніби повертають дорослим викладений урок, і тоді «коса йде на камінь».

Є інший варіант цього способу: м’яко, але наполегливо вимагати від дитини виконання свого бажання. Часто це супроводжується поясненнями, з якими дитина врешті-решт погоджується. Проте, якщо такий натиск — постійна тактика батьків, за допомогою якої вони завжди добиваються свого, то дитина засвоює інше правило: «Мої особисті інтереси

(бажання, потреби) неважливі, все одно доведеться робити те, що хочуть або вимагають батьки».

У деяких сім’ях це продовжується роками, і діти постійно виявляються переможеними. Як правило, вони ростуть або агресивними, або надмірно пасивними. Але в обох випадках у них накопичуються гнів і образа, їх відносини з батьками не можна назвати близькими й довірливими.

Другий неконструктивний спосіб дозволу конфліктів — «Виграє тільки дитина».

Цим шляхом ідуть батьки, які або бояться-конфліктів («мир будь-якою ціною»), або готові постійно жертвувати собою задля «блага дитини», або і те й інше.

У цих випадках діти ростуть егоїстами, вони не привчені до порядку й не вміють себе організувати. Все це може бути непомітно б межах сімейної «загальної поступливості», але як тільки вони виходять за двері дому і включаються в якусь спільну справу, то починають зазнавати великих труднощів. У школі, на роботі їм уже ніхто не хоче потурати. Зі своїми завищеними вимогами до оточуючих і нездатністю йти назустріч іншим вони залишаються самі, часто зустрічають насмішки й навіть відторгнення.

У батьків в такій сім’ї накопичується глухе незадоволення власною дитиною і своєю долею. У старості такі «вічно поступливі» дорослі часто стають самотніми. І лише тоді наступає прозріння: вони не можуть пробачити собі м’якотілість і безмовну самовіддачу.

Отже, неправильно розв’язані сімейні конфлікти, великі й маленькі, неминуче дають

«ефект накопичення». А під його впливом формуються риси вдачі, які потім обертають ся долею дітей і батьків. Тому дуже важливе уважно ставитися до кожного зіткнення інтересів між вами й вашою дитиною.

Який же шлях успішного виходу з конфлікту? Виявляється, можна повести справу так, що жодна сторона не програє, більше того, обидві сторони будуть у виграші. Розглянемо цей спосіб детальніше.

Правило перше

Обмеження, вимагання, заборони обов’язково мають бути в житті дитини.

Це особливо корисно пам’ятати батькам які прагнуть якомога менше засмучувати дітей і уникати конфліктів з ними. Згодом вони починають іти на поводі у власної дитини. Це стиль потурання виховання.

Правило друге

Обмежень, вимагань, заборон не має бути багато і вони мають бути гнучкими.

Як ви розумієте, це правило застерігає від іншої крайності — виховання в дусі «закручування гайок», тобто авторитарного стилю спілкування (див. перший неконструктивний спосіб дозволу конфліктів).

Обидва правила, узяті разом, передбачають особливе відчуття міри, особливу мудрість батька в розв’язанні питань про «можна» і «не можна».

Конструктивний спосіб дозволу конфліктів: «Виграють обидві сторони: і батько, і дитина».

Відразу скажу, що цей спосіб ґрунтується на двох навичках спілкування: активному слуханні і Я-повідомлень. Спочатку переконаєтеся, що вам вдається успішно вислухати дитину і повідомити їй про свої відчуття в простіших, безконфліктних ситуаціях, і тільки потім переходьте до складніших випадків. Сам метод передбачає кілька послідовних кроків. Спочатку перерахуємо їх, а потім поговоримо про кожен окремо.

• З’ясування конфліктної ситуації.

• Збір пропозицій.

• Оцінювання пропозицій і вибір найприйнятнішої.

• Деталізація рішення.

• Виконання рішення; перевірка.

Отже, перший крок: з’ясування конфліктної ситуації.

Спочатку батько вислуховує дитину. Уточнює, в чому полягає її проблема: що вона хоче або не хоче, що їй потрібно чи важливо тощо.

Робить він це в стилі активного слухання, тобто обов’язково озвучує бажання, потребу дитини. Після цього говорить про своє бажання або проблему, використовуючи форму Я-повідомлення.

Скористаємося тим самим прикладом з проханням про покупку хліба.

Ще раз наголошу, що починати треба саме з вислухування дитини. Після того, як вона переконається, що ви чуєте її проблему, то з більшою готовністю почує і вашу, а також візьме участь у пошуках спільного рішення.

Часто, ледве дорослий починає активно слухати дитини, гострота назріваючого конфлікту спадає. Те, що спочатку здавалося «простою впертістю», починає сприйматися батьком як проблема, що заслуговує на увагу.

Тоді виникає готовність піти назустріч дитині. Як ви пам’ятаєте, вислухавши дитину, потрібно сказати їй про своє бажання або проблему. Це дуже відповідальний момент. Дитині не менш важливо дізнатися більше й точніше про ваше переживання, ніж вам — про її. Прослідкуйте, щоб ваш вислів мав форму Я-повідомлення, а не Ти-повідомлення. Спробуйте самостійно зараз кожен написати свої варіанти відповіді дитині. (Робота в групах — кожен отримує завдання з ситуацією, дві з них ті, які ми вже почали розбирати. Обговорення. Наприклад:

— Мені важко і образливо вести господарство самій (замість: «Ви всі звалили на мене» ).

— Мені важко йти так швидко (замість: «Ти мене зовсім загнав» ).

— Знаєш, я дуже чекала цієї передачі (замість: «Ти що, не знаєш, що я дивлюся її щодня?!»)

Послати в конфліктній ситуації точне Я-повідомлення важливо ще й з іншої причини: дорослому доводиться задуматися, яка ж саме його потреба ущемлена діями або бажаннями дитини.

Хлопчик, накопичивши грошей, з тих кишенькових, що давали йому батьки, вирішив витратити їх на жувальну гумку і марки. Проте батьки хотіли, щоб замість жувальної гумки він купив собі якусь гру. Хлопчик наполягав на своєму, батьки — на своєму. Завершилося все взаємними докорами, образами, сваркою.

— Чи праві батьки?

— Ні!

— Запитаємо, яка їх особиста потреба була б ущемлена, якби Миколка купив жуйку?

(Обговорення пропозицій членів групи.)

— Так, ніяка! Отже, підстав для конфлікту просто не було На жаль, досить часто батьки вдаються до заборон, не замислюючись: «Не можна — і все!». А якщо дитина починає цікавитися, чому не можна, то додають: «Ми не повинні перед тобою звітувати».

А якщо спробувати відзвітувати принаймні перед собою? Тоді може виявитися, що за цим «не можна» нема нічого, окрім бажання затвердити свою владу або підтримати свій батьківський авторитет. Про владу й авторитет ми поговоримо пізніше, у відповідях на питання, а зараз продовжимо розбирання кроків цього методу.

Другий крок:
збирання пропозицій.

Цей крок починається з питання: «Як нам бути? », «Що нам придумати? », «Як нам поступити?». Після цього треба обов’язково почекати, дати можливість дитині першій запропонувати рішення, і тільки тоді говорити свої варіанти. При цьому жодна, навіть найнеприйнятніша, на ваш погляд, пропозиція не відкидається. Спочатку вони просто набираються «в кошик». Якщо пропозицій назбирається багато, можна записати на аркуші паперу.

Третій крок:
оцінювання пропозицій і вибір найприйнятнішої.

На цьому етапі відбувається спільне обговорення пропозицій. «Сторони» до цього часу вже знають інтереси одне одного, і попередні кроки дають змогу створити атмосферу взаємної поваги.

У цьому можна виділити кілька позитивних моментів.

По-перше, ми бачимо, що кожен учасник конфлікту був вислуханий. По-друге, кожен усвідомив потреби іншого. По-третє, між «сторонами» не виникло ні роздратування, ні образи: навпаки, збереглася атмосфера дружніх відносин. По-четверте, трапилася нагода усвідомити свої справжні бажання.

Четвертий крок:
деталізація ухваленого рішення.

Припустимо, в сім’ї вирішили, що син вже великий, і йому пора самостійно вставати, снідати і йти до школи. Це звільнить маму від ранішнього клопоту і дасть їй змогу висипатися.

Проте лише рішення мало. Треба навчити дитину користуватися будильником, показати, де лежить їжа, як розігрівати сніданок тощо.

П’ятий крок: виконання рішення, перевірка.

Візьмемо такий приклад: сім’я вирішила розвантажити маму, рівномірно розділивши домашні справи. Після всіх етапів пришли до певного рішення. Його добре б записати на аркуші й повісити на стіну (див. крок чотири).

Припустимо, старшому синові випало виносити сміття, мити вечері посуд, купувати хліб і відводити молодшого брата в дитячий садочок. Якщо раніше хлопчик не робив всього цього регулярно, то на першому етапі можливі зриви.

Не варто йому за кожної невдачі дорікати. Краще почекати кілька днів. У зручний момент, коли він матиме час і ніхто не роздратований, можна запитати: «Ну, як у тебе справи? Чи все вдається? ».

Краще, якщо про невдачі скаже сама дитина. Можливо, їх буде дуже багато. Тоді варто уточнити, в чому, на його думку, причина. Можливо, щось не взяли до уваги й потрібна якась допомога, або дитина віддала би перевагу іншому, «відповідальнішому» дорученню.

Передбачаю схвильовані запитання батьків: а коли ітиметься про дисципліну і слухняність? Адже є правила, яким діти мають слідувати, вимоги, які вони мають безумовно виконувати!

Не можна з цим не погодитися. Звичайно, такі правила і вимоги є, і настав час зайнятися їх обговоренням. Чому тільки зараз? На це є вагомі підстави: без уміння враховувати емоції і переживання, інтереси і потреби дитини, та й власні, батьки не можуть налагодити дисципліну.

Почну з одного «секрету», який деяким батькам може здатися несподіваним: порядок і правила поведінки не тільки потрібні дітям, вони хочуть і чекають їх! Це робить їх життя зрозумілим і передбаченим, створює відчуття безпеки. (Вам, мабуть, відомо, як нервує і вибивається з ритму життя немовля, відвезене з дому на кілька годин «в гості», і як воно заспокоюється, потрапивши додому, в звичну обстановку.) Діти деколи готові підтримувати порядок більше за дорослих.

Усі, звичайно, стикалися з іншим прикладом хорошого «консерватизму» дітей, їх прагненням повторювати звичне. Наприклад: ви читаєте дошкільнику книжку або розказуєте казку. Насамперед дивує, що ці книжка або казка йому не набридають: він готовий слухати їх нескінченно, хоча знає вже все напам’ять. І спробуйте щось змінити в тексті — зразу ж прослідує протест: «Ні, ти тут пропустив», «Ні, він сказав не так, а ось так …»

Діти інтуїтивно відчувають, що за батьківськими «не можна» ховається турбота про них. Один підліток з гіркотою зізнався, що батьки його зовсім не люблять, оскільки дозволяють йому дуже багато, навіть те, що заборонено іншим хлопцям. «їм, здається, просто немає до мене діла», — сумно сказав він.

Виникає запитання: якщо діти почуваються захищенішими в умовах заведеного порядку й певних правил поведінки, то чому вони норовлять цей порядок і правила порушувати? Чому на це постійно скаржаться батьки, вихователі, вчителі?

Зараз скажу тільки, що насправді діти повстають не проти самих правил, а проти способів їх «упровадження» (погодьтеся, саме це звичне для слуху слово вже указує на силові методи). Тому давайте сформулюємо питання інакше: як знайти шляхи до безконфліктної дисципліни дитини?

Є кілька правил, які допомагають налагодити й підтримувати в сім’ї безконфліктну дисципліну. Виходить щось подібне до списку правил про правила.

Тому безконфліктне ухвалення дитиною вимог і обмежень має бути предметом особливої вашої турботи. Постарайтеся щоразу спокійно (але коротко) пояснити, чим викликана ваша вимога. При цьому обов’язково підкресліть, що саме залишається дитині для її вільного вибору. Коли діти відчувають пошану до своїх відчуттів свободи й самостійності, вони легше приймають батьківські обмеження.

Але буває, що й нам доводиться порушувати встановлені правила. Такі випадки потрапляють до зони, в якій перебувають дії дитини, що ми загалом не схвалюємо, але зважаючи на особливі обставини зараз допускаються. Наприклад, після довгої відсутності тато приїжджає о 10 годині вечора, й дитині дозволяють не лягати спати до його появи і навіть завтра не йти до дитсадка. Або малюк наляканий страшним сном, і мати бере його в своє ліжко, щоб він заспокоївся.

Ми знаємо, що винятки підтверджують правила — не варто боятися таких винятків, якщо вони справді поодинокі й виправдані. Зате діти бувають дуже вдячні батькам за готовність піти назустріч їх особливому проханню. Тоді вони навіть більше готові дотримуватися правил у звичних ситуаціях.

Нарешті, є зона, до якої потрапляють дії дитини неприйнятні за жодних обставин. Це наші категоричні «не можна», з яких ми не робимо винятків.

Не можна бити, щипати, кусати маму, гратися з вогнем, ламати речі, кривдити маленьких… Список цей «дорослішає» разом із дитиною і підводить її до серйозних моральних норм і соціальних заборон.

Отже, всі зони, разом узяті, свідчать, що можна знайти «золоту серединку» між готовністю розуміти і бути твердим, між гнучкістю і непохитністю в процесі виховання дисципліни.

Правило третє

Батьківські вимоги не мають суперечити важливим потребам дитини.

Наприклад, батьків часто дратує «надмірна» активність дітей: чому вони так багато бігають, стрибають, шумлять, лазять по деревах, кидають каміння, всюди малюють, все хапають, відкривають, розбирають..?

Відповідь проста: все це (і багато іншого) — вияви природних і дуже важливих для розвитку дітей потреб руху, пізнання, вправляння, їм значно більше, ніж нам, дорослим, потрібно рухатися, досліджувати предмети, випробувати свої сили. Забороняти такі дії — все одно, що намагатися перегородити повноводну річку. Краще спрямувати її течію в зручне й безпечне русло.

Досліджувати калюжі можна, але тільки у високих чобітках; розбирати годинник теж можна, але тільки якщо він старий і давно не ходить; гратися м’ячем можна, але тільки на вулиці і не під вікнами тощо.

Що ж залишається на долю батьків, окрім терпіння і ухвалення неминучого? Здається, дуже багато, і найголовніше — залишатися носіями і провідниками загальніших цінностей: чесності, працьовитості, шляхетності, пошани до особи іншого. Зауважте, що багато з цих цінностей ви можете не тільки обговорювати з вашою дитиною, а й реалізувати у взаєминах із ним, а це — найголовніший дар, на який він у глибині душі шукає і сподівається від вас одержати!

Правило четверте

Обмеження, вимоги та заборони мають бути узгоджені між дорослими.

Чи знайома вам така ситуація, коли мама говорить одне, тато інше, а бабуся — ще інше.

У такому разі дитина не може засвоїти правил, звикнути до дисципліни. Вона звикає добиватися свого, «розколюючи» ряди дорослих. Відносини між дорослими членами сім’ї від цього не кращають.

Навіть якщо один із батьків не згоден з вимогою іншого, краще в цю хвилину промовчати, а потім, уже без дитини, обговорити розбіжність і спробувати дійти спільної думки.

Не менш важлива послідовність у дотриманні правил. Якщо ваша дитина два дні підряд лягала о 10 годині вечора замість 9-ї, то на третій день вам важко буде вчасно її вкласти, вона резонно заперечить, що вчора і позавчора ви їй «дозволяли».

Варто пам’ятати, що діти постійно випробовують наші вимоги «на міцність» і приймають як правило тільки те, що не піддається розхитуванню, привчаються наполягати, нити, вимагати.

Правило п’яте

Тон, яким повідомляється вимога або заборона, має бути швидше дружньо-пояснювальним, ніж наказовим.

Будь-яка заборона для дитини важка, а якщо вона вимовляється роздратованим або владним тоном, то стає удвічі важчою.

Ми вже говорили, що на питання «Чому не можна?» не варто відповідати: «Бо я так сказав», «Не можна, і все!». Потрібно коротко пояснити: «Вже пізно», «Це небезпечно», «Може розбитися…»

Пояснення має бути коротким і повторюватися один раз. Якщо дитина знову питає: «Чому?», то не тому, що вона не зрозуміла, а тому, що їй важко подолати своє бажання. Тут допоможе те, що ви вже проходили: наприклад, активне слухання.А накази й Ти-повідомлення посилюють опір дитини.

Пропозицію краще висловлювати в безособовій формі. Наприклад: «Сірниками не граються» замість «Не смій гратися сірниками!»; «Цукерки їдять після обіду» замість: «Зараз же поклади цукерку назад!»; «Хвіст у кішки не для того, щоб за нього тягнули», замість… (розгляд кілька речень і підбір правильних відповідей).

Корисно, передбачаючи труднощі дитини при виконанні вимоги, обговорювати її з нею заздалегідь. Якщо, наприклад, відомо, що цікавий фільм закінчується пізно, а дитина обов’язково хоче подивитися «хоча б початок», то варто попередити, що доведеться перерватися на середині фільму. Одночасно можна запропонувати інші можливості, наприклад, погратися перед сном у цікаву гру або почитати книжку. Якщо ж вона все-таки вибере «важкий» варіант, важливо прослідкувати, щоб домовленість була виконана й дитина пішла спати вчасно.

Добре допомогти дитині, нагадавши про договір хвилин за п’ять до призначеного часу. У такому разі ви виявитеся, швидше, помічником дитині у виконанні добровільно узятого на себе слова, ніж докучливим «поліцейським». А вона набуде ще одного маленького досвіду безконфліктної дисципліни.

Розмова про дисципліну неминуче приводить до питання про покарання. Що робити, якщо, незважаючи на жодні хитрування, дитина не підкоряється?

І проте, від непорозумінь ніхто не застрахований, і може настати момент, коли вам потрібно буде відреагувати на відверто погану поведінку.

Зазвичай багато суперечок викликає питання про фізичні покарання. Вони ображають і озлоблюють, залякують і принижують дітей. Позитивного результату від них менше, ніж негативного. Єдиний варіант фізичної дії, який не викликає сумніву, — це приборкання дитини, яка розбушувалася.

Природній наслідок неслухняності — це вид покарання, що витікає з самих життєвих обставин, і тим цінніший, оскільки звинувачувати в таких випадках дитині нікого, окрім самої себе.

Малюк, подряпаний котом, або школяр, який одержав двійку за невивчений урок, можливо, вперше відчує значення і життєву необхідність батьківської вимоги. Один такий досвід вартий десятка словесних повчань. До того ж ми все одно ніколи не зможемо «підстелити соломки» усюди, де дитина може «впасти». Зате потім, коли її спіткає невдача, буде можливість допомогти. Активне слухання тут незамінне. Нагадаю, що воно допомагає дитині зробити самостійний висновок із того, що трапилося.

І хоча часто батькові кортить сказати: «Я ж тебе попереджав…», цього робити не варто. По-перше, дитина чудово пам’ятає про ваше попередження. По-друге, вона зараз засмучена і сприймає будь-які розумні зауваження. По-третє, їй важко визнати свою помилку.

Другий тип покарання — звичніший, він виходить від батька. Все починається з попередження: «Якщо ти не…, то…», а закінчується виконанням обіцяного. Наприклад: «Якщо ти не припиниш грубіянити, я поставлю тебе в куток»; «Якщо ти не прибереш у кімнаті, то не підеш гуляти».

Такі покарання називають умовними наслідками неслухняності, бо вони не випливають природно з дій дитини, а призначаються батьками.

Як до них ставитися? Думаю, їх усе одно не уникнути. Проте, застосовуючи такі покарання, добре дотримуватися одного дуже важливого правила.

Правило шосте

Карати дитину краще, позбавляючи його хорошого, ніж роблячи йому погане.

Іншими словами, краще карати, рухаючись у напрямку від «плюса» до «нуля», ніж від «нуля» до «мінуса»; причому під «нулем» мається на увазі нейтральний, рівний тон ваших взаємостосунків.

А що означає «плюс»?

Ось приклад: у сім’ї заведено, що на вихідні батько їздить із сином рибалити, або мама пече улюблений пиріг, або всі разом ідуть на прогулянку…

Ви, звичайно, знаєте, що діти дуже цінують такі сімейні традиції. Коли батько надає їм особливої уваги, і з ним цікаво — це справжнє свято для дитини. Проте, якщо трапляється неслухняність або провина з боку дитини, то «свято» відміняється. Чи покарання це? Звичайно, і досить відчутне! І головне — не образливе. Адже діти добре відчувають справедливість, а це — справедливо, коли батько не дарує їм свого часу, бо засмучений чи розсерджений.

А якщо батькові завжди ніколи й все виховання обмежене вимогами, зауваженнями й «мінусовими» покараннями? Як правило, в таких випадках добитися дисципліни значно складніше. Але головне — це загроза втрати контакту з дитиною: адже взаємна незадоволеність, яка тут неминуча, накопичуватиметься і роз’єднуватиме.

Який практичний висновок? Напевно, він очевидний: потрібно мати запас великих і маленьких свят. Придумайте кілька занять із дитиною або кілька сімейних справ, традицій, які створюватимуть зону радості. Зробіть їх регулярними, щоб дитина чекала їх і знала: вони відбудуться обов’язково, якщо вона не зробить чогось дуже поганого. Відміняйте їх тільки тоді, коли провина справді відчутна, і ви справді засмучені. Проте не загрожуйте відміною «свят» через дрібниці.

Зона радості — це «золотий фонд» вашого життя з дитиною. Це і зона її найближчого розвитку, і основа вашого з нею доброзичливого спілкування, і запорука безконфліктної дисципліни.

Нам залишилося обговорити найважчі випадки, коли батьки, за їх словами, не можуть упоратися з дитиною, коли неслухняність і конфлікти на грунті дисципліни стають швидше правилом, ніж винятком. «Важкими» частіше бувають підлітки, але можуть бути й діти будь-якого віку.

Неслухняних дітей, а тим паче дітей, які «відбилися від рук», прийнято звинувачувати. У них шукають злий намір, порочні гени тощо. Насправді ж «важкими» зазвичай стають діти не «гірші», а чутливіші. Вони «сходять з рейок» під впливом життєвих навантажень і труднощів, реагуючи на них раніше й сильніше за стійкіших дітей. Звідси висновок: «важка» дитина потребує тільки допомоги — і у жодному разі не критики й покарання.

Причини стійкої неслухняності дитини слід шукати в глибині її психіки. Це на поверхні здається, що вона «просто не слухається», « просто не хоче зрозуміти », а насправді причина інша. І, як правило, вона емоційна, а не раціональна. Більше того, її не усвідомлює ні дорослий, ні сама дитина. Звідси висновок: такі причини треба знати. Цим ми зараз і займемося.

Психологи відокремили чотири основні причини серйозних порушень поведінки дітей.

Перша причина — боротьба за увагу.

Якщо дитина не отримує потрібної кількості уваги, необхідної їй для нормального розвитку і емоційного спокою (про що ми вже багато говорили), то вона знаходить свій спосіб її одержати: неслухняність.

Батьки відриваються від своїх справ, роблять зауваження… Не можна сказати, що це дуже приємно, але увагу все-таки здобуто. Краще таку, ніж ніяку.

Друга причина — боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської влади й опіки. Відома вимога дворічного малюка «я сам» зберігається протягом усього дитинства, особливо загострюючись у підлітків. Діти дуже чутливі до утиску цього прагнення. Але їм особливо важко, коли батьки спілкуються з ними переважно у формі вказівок, зауважень і побоювань. Батьки вважають, що так вони прищеплюють своїм дітям правильні звички, привчають їх до порядку, попереджають помилки, взагалі — виховують.

Це необхідно, але питання в тому, як це робити. Якщо зауваження і поради дуже часті, накази і критика дуже різкі, а побоювання дуже перебільшені, то дитина починає воювати. Вихователь зіштовхується з упертістю, свавіллям, діями наперекір. Значення такої поведінки для дитини — відстояти право самому вирішувати свої справи і показати, що вона — особистість. І неважливо, що її рішення часом не дуже вдале, навіть помилкове. Зате воно своє, а це — головне!

Третя причина — бажання помсти. Діти часто ображаються на батьків. Причини можуть бути дуже різні: батьки уважніші до молодшого; мати розійшлася з батьком і вдома з’явився вітчим; дитину відлучили від сім’ї (поклали в лікарню, відправили до бабусі); батьки постійно сваряться…

Багато й інших приводів для образи: різке зауваження, невиконана обіцянка, несправедливе покарання тощо. І знову в глибині душі дитина переживає і навіть страждає, а на поверхні — ті самі протести, неслухняність, неуспішність у школі.

Значення «поганої» поведінки в цьому разі можна висловити так: «Ви зробили мені погано — хай і вам буде погано!..»

Нарешті, четверта причина — втрата віри у власний успіх. Іноді буває так, що дитина переживає своє неблагополуччя в якійсь одній сфері життя, а невдачі в неї виникають зовсім в іншій. Наприклад, у хлопчика можуть не складатися відносини в класі, а наслідком буде запущене навчання. В іншому випадку погане навчання може призвести до зухвалої поведінки дома тощо.

Такий «зсув неуспішності» відбувається через низьку самооцінку дитини. Накопичивши гіркий досвід невдач і критики на свою адресу, вона взагалі втрачає впевненість у собі. Вона приходить до висновку: «Нема чого старатися, все одно нічого не вийде». Це — в душі, а зовнішні дитина показує: «Мені байдуже», «Нехай поганий», «І буду поганий!».

Біда «важких» дітей у тому, що вони, по-перше, гостро страждають від нереалізації цих потреб і, по-друге, від спроб заповнити цю нестачу способами, які нічого не заповнюють.

Чому ж вони такі «нерозважливі»? Бо не знають, як це зробити інакше! І тому кожне серйозне порушення поведінки підлітка — це сигнал про допомогу. Своєю поведінкою він говорить нам: «Мені погано! Допоможіть мені!»

Чи можуть батьки допомогти йому? Практика показує — цілком, але для цього треба зрозуміти глибинну причину неслухняності. Слід спочатку зрозуміти, яка з чотирьох емоційних проблем заважає дитині нормально існувати. Відповідно, дії будуть різними.

Завдання зрозуміти причину, на перший погляд, непросте. Адже різні причини зовні виявляються однаково. Наприклад, погане навчання може бути пов’язане і з бажанням привернути увагу, і з небажанням підкорятися чужій волі, і зі спробами «помститися» батькам, і з втратою віри у свої сили.

Проте виявити справжню причину неслухняності й поганої поведінки досить просто, хоча спосіб може здатися «ненауковим»: батькам слід звернути увагу на власні почуття.

Подивіться, яка емоційна реакція виникає у вас при повторній неслухняності і непокорі дитини. При різних причинах ця реакція різна. Ось такий дивовижний факт: переживання батьків — це своєрідне дзеркало прихованої емоційної проблеми дитини.

Давайте подивимося, які батьківські почуття відповідають кожній з чотирьох названих причин.

Якщо дитина бореться за увагу, весь час дошкуляє своєю неслухняністю і витівками, то у батьків виникає роздратування.

Якщо підоснова стійкої неслухняності — протистояння волі батьків, то в них виникає гнів.

Якщо прихована причина — помста, то відповідні почуття батьків — образа.

Нарешті, при глибинному переживанні дитиною своєї неуспішності батьки відчувають безнадійність, а деколи й відчай.

Як бачите, почуття різні, і цілком можна зрозуміти, яке саме підходить до вашого випадку. Що ж робити далі? Це, звісно, ключове питання. Перша і загальна відповідь на нього така: постаратися не реагувати як завжди, як чекає від вас дитина.

Річ у тому, що в таких випадках утворюється замкнене коло. Чим більше дорослий незадоволений, тим більше дитина переконується: її зусилля досягли мети, і він відновлює їх з новою енергією.

Отже, завдання батьків — припинити реагувати на неслухняність колишніми способами і тим самим розірвати зачароване коло.

Звичайно, зробити це нелегко. Емоціям не накажеш, вони включаються майже автоматично, особливо коли конфлікти застарілі, «зі стажем». Проте змінити спілкування можна! Можна зупинити якщо не емоцію, то принаймні все, що за нею слідує — зауваження й покарання. Якщо наступної миті вам вдасться з’ясувати, що саме ви відчули, то неважко буде розгадати і проблему вашої дитини: з чим, проти чого або чому вона «воювала». А вже після цього набагато легше перейти з позиції виправлення на позицію допомоги.

Допомога у кожному випадку, звичайно, буде різна. Якщо йде боротьба за увагу, необхідно знайти спосіб показати дитині вашу позитивну увагу до неї. Робити це краще у відносно спокійні моменти, коли ніхто нікому не дошкуляє і ніхто ні на кого не сердитий. Ви вже знаєте, як: придумати якісь спільні заняття, ігри або прогулянки. Варто спробувати, і ви побачите, якою подякою озиватиметься ваша дитина.

Що ж до звичної неслухняності, то її в цей період найкраще залишати без уваги. Через деякий час дитина дійде висновку, що потреба в ній, завдяки вашій позитивній увазі, відпаде.

Якщо джерело конфліктів — боротьба за самоствердження, то слід зменшити свій контроль за справами дитини. У перехідний період налагодження ваших стосунків утримуйтеся від таких вимог, які, з вашого досвіду, дитина, швидше за все, не виконає.

Якщо ви відчуваєте образу, то потрібно запитати себе: що змусило дитину ображати вас? Який біль у неї самої? Чим ви образили або постійно кривдите її? Зрозумівши причину, треба, звичайно, постаратися її усунути.

Найважча ситуація — у зневірених батьків і підлітка, який переконався в своїх силах. Варто «скинути на нуль» свої очікування і претензії. Напевно, ваша дитина на щось спроможна і до чогось навіть дуже здатна. Але поки вона у вас така, яка є. Знайдіть доступний для неї рівень завдань. Це ваш початковий плацдарм, з якого ви можете почати рухатися вперед. Організовуйте з нею спільну діяльність — сама вибратися з безвиході вона не може.

При цьому не можна допускати на адресу дитини жодної критики! Шукайте будь-який мотив, щоб її заохотити, відзначайте навіть найменший успіх. Постарайтеся підстра-ховувати її, допомогти уникнути крупних провалів. Варто поговорити з учителями і спробувати зробити їх у цьому вашими союзниками. Ви побачите: перші ж успіхи окрилять вашу дитину.

На закінчення — кілька додаткових зауважень. Марно чекати, що ваші старання наяагодити мир і дисципліну в сім’ї приведуть до успіху першого ж дня. Шлях буде довгий і важкий, він вимагатиме від вас чимало терпіння. Ви, напевно, помітили: головні зусилля треба спрямувати на те, щоб перемикати свої негативні емоції (роздратування, гнів, образу, відчай) на конструктивні дії. Але це — єдиний шлях виховання вашої «важкої» дитини.

І останнє, що дуже важливо знати: при перших спробах поліпшення взаємин, дитина може посилити свою погану поведінку! Вона не відразу повірить у щирість ваших намірів і перевірятиме їх. Тому доведеться витримати і це серйозне випробування.

ДЕВ’ЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКІВСТВА

• Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти є, або як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

• Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш: ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той — третьому: це незворотний закон подяки.

• Не зганяй на дитині свої образи, щоб на старості не їсти гіркого хліба, бо що посієш, те й пожнеш.

• Не стався до проблем дитини зверхньо: для неїїї життя не легше, ніж для тебе — твоє. А може, й важче, бо вона не має досвіду.

• Не принижуй!

• Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч — якщо можеш і не робиш.

• Пам’ятай — для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.

• Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб інші зробили твоїй.

• Люби свою дитину будь-якою, бо дитина — це свято, яке поки що з тобою.

ПРОФІЛАКТИКА ПОГАНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

• Стежте за собою і своїми почуттями.

• Надавайте великого значення своїм подружнім стосункам у сім’ї.

• Прагніть хоча б кілька хвилин на день присвячувати себе неформальному спілкуванню з дітьми.

• Не забороняйте дітям виявляти почуття, а, навпаки, спонукайте їх до цього. Частіше довіряйте їм власні почуття.

• Не вимагайте від дітей негайного виконання ваших бажань, домовляйтеся з ними наперед.

• Завжди дотримуйтеся свого слова.

• Стимулюйте дотримування порядку й режиму дня.

• Прагніть дізнаватися якомога більше нового про себе і свій потенціал, не замикайтеся в собі.

• Виключіть з життя суєту й напруження.

• Більше жартуєте.

А зараз запишіть причини неслухняності, обговорюючи в групах.

ПРИЧИНИ НЕСЛУХНЯНОСТІ

Виявити причину неслухняності або поганої поведінки просто — зверніть увагу на власні відчуття (викликані поганою поведінкою):

• якщо дитина бореться за увагу — то в батьків виникає роздратування (надайте позитивну увагу);

• якщо підоснова неслухняності протистояння (влада), то в батьків реакція — гнів (зменшуйте контроль).

• якщо прихована причина — помста, то почуття батьків — образа (чим ви образили або скривдили саму дитину?);

• якщо дитина відчуває неуспішність, то в батьків виникає відчуття безнадійності, відчаю (перегляньте вимоги, заохочуйте, не допускайте критики на адресу дитини).

Щоб вам було легше в подальшій вашій роботі з дітьми, пропонуємо пам’ятку :

ВВЕДЕННЯ ПРАВИЛ

(Пам’ятка для дорослих)

• Правило має бути чітким.

• Одне й те саме правило краще повторювати дитині кілька разів.

• Правило має бути не тільки вимовлене, а й намальоване (на кухні, в дитячій тощо).

• Повторюючи правило, постарайтеся, щоб воно звучало не як наказ, а як доброзичлива порада.

• Правила мають бути сформульовані в позитивній формі (краще сказати: «Говори тихо», ніж: «Не кричи!»).

• Обґрунтуйте для дитини, чому потрібно слідувати саме тим, а не іншим правилам.

• Якщо дитина випробовує правило на міцність, провокуючи вас на крик або ляпанець, залишайтеся спокійними і твердими у виконанні правила.

• Дорослі самі мають неухильно виконувати введені ними правила. Це буде хорошим прикладом і моделлю для вашої дитини.

І на завершення пригадаємо все опрацьоване на наших семінарах і запишемо на аркуші ватману: «Як спілкуватися з дитиною».

завантаження...
WordPress: 23.01MB | MySQL:26 | 0,375sec