ОСВІТА

Мета уроку: вивчити загальні закономірності та особливості розвитку освіти в Україні другій половині ХІХ ст.; проаналізувати стан розвитку освіти

Обладнання: підручник, ілюстрації

Основні поняття: освіта

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

    Бесіда за запитаннями

  1. Наведіть приклади повсякденного життя у другій половині ХІХ ст..

    ІІІ. Вивчення нового матеріалу

        Учень.

    На час скасування кріпацтва кількість початкових шкіл в Наддніпрянській Україні була недостатньою для задоволення потреб населення у знаннях. Одна школа припадала на 10 тис. жителів, один учень — на 150 осіб. Порівняйте: у 1748 р., більш ніж на сто років раніше, у Гетьманщині (на Чернігівщині) навчався кожен 29-й її мешканець, а школи працювали з розрахунку одна на 746 осіб. Після реформи 1861 р. мережа закладів початкової освіти значно розширилася. У 1864 і 1871 роках уряд прийняв положення, які її регулювали. Вони дозволяли займатися освітньою діяльністю земствам, які вже наприкінці століття мали 3200 шкіл. Ці школи краще фінансувалися, а отже, мали кращі приміщення, кращих учителів та багатші бібліотеки. В окремих випадках земства «не помічали» викладання гуманітарних предметів забороненою українською мовою. Усього в Україні в 1897 р. налічувалося близько 17 тис. початкових шкіл, які утримувалися державою, громадянами, земствами, церквою, приватними особами. Однак цієї кількості шкіл не вистачало для навчання усіх дітей. Лише близько 20% населення України віком старше 10 років у 1897 р. уміли читати. Серед власне українців таких було 13 %. І це у той час, коли у росіян в Україні цей показник був удвічі (26 %), а серед євреїв – утричі (майже 40 %) вищий.

    Учениця.

    Вимагаючи збільшення кількості шкіл, українці обстоювали право навчати дітей рідною мовою, бо учні не сприймали викладання російською. Траплялися непоодинокі випадки, коли керівництво шкіл вдавалося до послуг поліції, щоб примусити дітей відвідувати уроки. З’являлися українські школи, які відразу забороняли, але через певний час вони знову відновлювали свою діяльність. Вимогу навчати дітей національною мовою наприкінці XIX ст. ставили сільські громади, земства. Одночасно українці виступали за перебудову змісту освіти, поглиблення шкільних програм. У більшості початкових шкіл викладали Закон Божий, читання, письмо, чотири арифметичні дії. Батьки ж і широка громадськість добивалися, щоб дітей навчали ще й основам природознавства, хімії, фізики, астрономії, географії, історії.

        Учень.

    З ініціативи й завдяки безкорисливій діяльності представників демократичної інтелігенції, об’єднаної в різні освітні товариства, комітети, комісії, сформувалася система позашкільної освіти дорослих. Мережа позашкільної освіти дорослого населення складалася з недільних шкіл, вечірніх та повторних (для тих, хто в дитинстві не вчився) класів. Найпопулярнішими серед них стали недільні школи. У 1862 р. ці школи закрили нібито за здійснювану в них революційну пропаганду. Через два роки під тиском громадськості влада змушена була знову дозволити їх існування, але всіляко перешкоджала їхній роботі. Тому на кінець 90-х років XIX ст. кількість недільних шкіл коливалася по губерніях лише від 10 до 15 в кожній.

    На західноукраїнських землях стан початкової освіти визначався проведеною у 1869 р. шкільною реформою. Встановлювалося загальне обов’язкове початкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Усі школи передавалися з відання церкви під державну опіку. За шкільним законом 1895 р. діяли нижчі, сільські школи, навчання в яких тривало один-три роки, та вищі у містах (4-6 класів). Але хоч навчання й оголошувалося обов’язковим, проте через брак шкіл, тяжке матеріальне становище селян майже 67% населення Західної України в 1890 р. залишалося неписьменним. Потяг до навчання нерідко зникав з вини малокваліфікованих учителів. Яскраву розповідь про таке навчання ви знайдете в оповіданні І. Франка «Грицева шкільна наука».

        Учениця.

    Середню освіту в Наддніпрянській Україні здобували в класичних гімназіях і реальних училищах. Навчання в гімназіях тривало вісім років. Понад 40 % усього навчального часу займало вивчення «класичних» мов: латинської і грецької. Природознавство і хімія майже не викладалися. Лише після гімназії можна було вступити до університету. Навчання велося виключно російською мовою. Коли хтось з викладачів порушував це правило, його звільняли з роботи.

    Учень.

    Кількість гімназій була незначною й не могла прийняти на навчання всіх бажаючих. Наприкінці 90-х років XIX ст. на всю підросійську Україну існувало лише 129 гімназій. Середню освіту давали також заклади закритого типу – інститути шляхетних дівчат, кадетські корпуси, приватні пансіони, але доступ до них мали виключно діти дворян.

    Не в кращому стані перебувала середня освіта на західноукраїнських землях. Наприкінці XIX ст. гімназії, переважно з польською мовою викладання, діяли тільки у Львові й Перемишлі. У незадовільному стані була середня освіта в Закарпатті й на Буковині.

    Учениця.

    Справу налагодження освіти для українців намагалися підтримати окремі патріоти-меценати. На Наддніпрянщині серед них виділявся вже відомий вам Г. Ґалаґан. За його ініціативою і при матеріальній допомозі відкрили гімназію в Прилуках і багато народних шкіл. У 1871 р. в пам’ять про померлого сина він заснував Колегію Павла Ґалаґана у Києві. На її утримання виділив значні маєтності в Полтавській і Чернігівській губерніях та подарував їй велику бібліотеку. Колегія за програмою дорівнювала 4 класам класичної гімназії і була розрахована на виховання 70 учнів, з яких 30 – стипендіати Ґалаґана. Всі вихованці колегії жили в інтернаті. Директорами і вчителями цього навчального закладу у різні роки працювало чимало членів громад і відомих українських діячів.

    Однак зусиллями лише патріотично налаштованої громадськості надати освіту всім бажаючим було, звичайно, неможливо.

    ІV. Закріплення нових знань і умінь учнів

        Бесіда.

  2. Як розвивалася початкова освіта в Наддніпрянській Україні?
  3. Який стан початкової освіти в Західній Україні?
  4. Який розвиток середньої та вищої освіти в Україні?

    V. Підсумки уроку

    Заключне слово вчителя

    Економічний прогрес і удосконалення соціально-політичного життя в умовах модернізації суспільства вимагали й більш високого рівня освіти населення, висококваліфікованих спеціалістів з різних галузей знань, нових наукових розробок. Це не могло не позначитися на стані освіти та науки Наддніпрянської і Західної України. Розширювалася мережа початкових шкіл, середніх і вищих навчальних закладів. Але це не могло задовольнити потреби суспільства в освічених людях. Більшість країн Заходу в цей час забезпечували своїм громадянам загальну початкову освіту і досягли максимального зниження кількості неосвічених. В Україні все було інакше. Наприкінці XIX ст. в Наддніпрянщині лише 19,8 % населення було письменним.

    ‘ Особливо низький був освітній рівень українців. Серед них заледве 13 % у 1897 р. вміли читати. І це в умовах, коли серед росіян, які мешкали в Україні (головним чином, у міських поселеннях), освічених було у два рази більше, а серед євреїв України – у три рази більше, ніж серед українців. Як і раніше, українська мова не допускалася в освіту. Продовжувалася боротьба громадськості за право дітей і юнацтва в Україні навчатися рідною мовою. Дещо кращою ситуація з впровадженням української мови в навчання була на західноукраїнських землях, де австрійський уряд не чинив перепон здійсненню навчання рідною мовою.

    І все ж порівняно з попереднім часом намітилися позитивні зрушення. Національна інтелігенція ставала силою, спроможною стимулювати культурний і освітній розвиток народу. Активно формувалася національна свідомість українців.

    VІ. Домашнє завдання

    Опрацювати матеріал підручника.

завантаження...
WordPress: 22.89MB | MySQL:26 | 1,352sec