Особистість, її структура і спрямованість

План:

  1. Суспільна сутність особистості.
  2. Поняття “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”.
  3. Психологічна структура особистості.
  4. Поняття про потреби та інтереси.
  5. Переконання та світогляд особистості.

Суспільна сутність особистості

Людина, як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Наділена від природи відповідними біологічними якостями людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у всіх його проявах: способів і засобів виробництва, духовної культури, прийомів чуттєвого пізнання, абстрактного мислення тощо. Процес формування особистості починається від народження і є тривалим, складним, суперечливим, таким, що продовжується протягом усього життя людини.

Людина стає особистістю лише тоді, коли вона має специфічні риси і передусім психологічні особливості, такі як принципи, позиції, установки, ціннісні орієнтації, потреби, мотиви й інтереси.

Таким чином, особистість – це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потреб.

Поняття “індивід”, “особистість”, “індивідуальність

Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб’єкта.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність до новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини створення особистості.

Індивід – це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціально зумовленими ознаками — вищими психічними функціями, свідомістю і самосвідомістю, здатністю до активного пізнання та перетворення довкілля та себе.

Особистістьце індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначаються залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність.

Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв’язків з навколишньою дійсністю.

Психологічна структура особистості

І Основні компоненти особистості:

  1. Скерованість особистості або вибіркове (селективне) ставлення до діяльності:
  • Потреби;
  • Інтереси;
  • Психологічні установки;
  • Інші властивості особистості.
  1. Можливості особистості – компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності:
  • Здатність;
  • Здібність;
  • Талант;
  • Геніальність.
  1. Характер особистості – складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини.

Провідні властивості:

  • Моральні якості;
  • Вольові якості.
  1. Система управління (самоуправління особистості”Я”):
  • Механізми та операції (виклик, контроль, координація, узгодження, переключення, санкціонування, підсилення);
  • Типи самоуправління “Я” ( морально-вольовий, аморально-вольовий, слабкий, імпульсивний);
  • Види самоуправління (оперативне, перспективне);
  • Власна структура “Я” (уявлення про себе, сумління).

ІІ Організація особистості:

2.1. Ендопсихіка – відображає внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, начебто внутрішній механізм людської особистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією людини (сприйнятливість, особливості пам’яті, мислення та уяви, здатність до вольового зусилля, імпульсивність та ін.).

2.2. Екзопсихіка – визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфери того, що протистоїть особистості, до чого особистість може так чи інакше ставитися (система відносин людини та її досвід, нахили, ідеали, переважаючи почуття, сформованні знання).

ІІІ Психічні процеси, властивості і стани:

3.1. Психічні процеси – динамічне відображення дійсності в різних формах психічних явищ.

3.2. Психічні властивості особистості – це стійкі утворення які забезпечують певний кількісно-якісний рівень психічної діяльності й поведінки, типовий для індивида.

3.3. Психічний стан – наявний на даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, що проявляється в підвищеній або пониженій активності особистості.

Отже, структура психічної діяльності особистості є складною, багатогранною та динамічною. Усі її компоненти взаємопов’язані та взаємообумовлені.

Із розвитком особистості відбуваються і зміни в її психологічній структурі. Рівночасно структура кожної особистості є відносно стійкою. Вона містить типові для індивіда системи властивостей, які характеризують її як людину, від якої можна очікувати в тих або інших ситуаціях життя цілком певних вчинків і дій.

Поняття про потреби та інтереси

Даючи характеристику спрямованості особистості за формою, ми передусім говоримо про потреби, інтереси, переконання та світогляд. Так уся наша свідома регуляція поведінки, дії, мислення і почуття визначаються потребами. Вони є джерелом активності.

Потреба – це стан організму, особистості чи суспільства, зумовлений необхідністю в об’єктах для існування, розвитку, який виражає залежність від об’єктивних умов їхнього існування.

Ієрархія людських потреб (за Маслоу):

  1. Фізіологічні потреби (голод, спрага, статевий потяг тощо).
  2. Потреби у безпеці (відчувати себе захищеним, позбутися страху, невдач, агресивності).
  3. Потреби в незалежності та любові (належати до суспільства, знаходитися поруч із людьми, бути визнаним та прийнятим до них).
  4. Потреби поваги, шанування (компетентність, досягнення успіхів, схвалення, признання, авторитет).
  5. Пізнавальні потреби (знати, вміти, розуміти, досліджувати).
  6. Естетичні потреби (гармонія, симетрія, порядок, краса).
  7. Потреби у самоактуалізації (реалізація своїх цілей, здібностей, розвиток власної особистості).

Інтерес є формою прояву пізнавальних потреб. Він виражається в особливому ставленні особистості до певних предметів і явищ реального світу та бажання пізнавати їх.

Інтереси дають змогу людині швидше, повніше і глибше відобразити дійсність.Вони спонукають до набування знань, до розширення кругозору людини, до збагачення змісту психічного життя особистості. Діяльність, виконувана з інтересом, супроводжується позитивним емоційним фоном. Предмети, які потрапляють до кола інтересів людини, привертають особливу увагу. Інтереси людей, як і потреби, дуже різноманітні. Їх також поділяють на матеріальні та духовні.

Переконання та світогляд особистості

Поряд з інтересом людина має переконання та ідеали. Переконання є усвідомленою потребою особистості, яка спонукає діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

Переконаність особистості – це глибока й обгрунтована віра людини в принципи та ідеали якими вона керується у своєму житті.

Як упорядкована система поглядів, сукупність переконань виступає у вигляді світогляду особистості, який формується на певному етапі її онтогенетичного розвитку.

На основі інтересів, переконань людини складається власний ідеал, який є основним стимулом її самовдосконалення та формування.

Ідеал – це модель, яка є еталоном в усіх проявах життєдіяльності людини.

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,327sec