Особливості розвитку фонематичних процесів у дітей дошкільного віку

1.1. Вікові нормативи розвитку фонематичних процесів

Розвиток фонематичних процесів є першою, невід’ємноюскладовою повноцінного мовленнєвого розвитку дітей. Чим раніше будуть розвинуті фонематичні процеси, тим скоріше дитина оволодіє правильним вимовлянням звуків, граматично оформленим мовленням. Мовлення дитини буде чітким та красивим, що в подальшому полегшить навчання в школі та спілкування з однолітками.

Що ж таке фонематичний слух? На відміну від звуковисотного (музичного), направленого на розрізнення звуків різної висоти, фонематичний слух “обслуговує” розрізнення фонем – частинок слова, що мають смисловий зміст, володіють значенням.

У деяких східних мовах (їх називають тонічними) одні і ті ж звуки, вимовлені на різній висоті, позначають різні предмети. У українській мові фонеми постійні, не залежать від тембру і висоти звуку. Проте, потрібно навчитися не плутати між собою фонеми, що розрізняються одним звуком, розуміти значення наголосів в словах і значення смислоутворюючих частинок слова – суфіксів, префіксів і т.д.

Фонематичний слух – це здібність людини до розпізнавання мовних звуків, представлених фонемами даної мови. У дітей формування фонематичного слуху відбувається під час сприймання мовлення оточуючих і, одночасно, під час власного промовляння слів відповідно до сприйнятих зразків, за допомогою яких виділяються і узагальнюються різні ознаки фонем.

Від народження слух малюка не пристосований до тонкого розрізнення мовленнєвих звуків. Ця здатність розвивається в спілкуванні з дорослими впродовж першого року життя, а особливо інтенсивно – в 1,5 роки. Слух дитини швидко пристосовується до звуків рідної мови.

Стрімкий розвиток мовленнєвого слуху може гальмувати всі інші види слухової чутливості. Відомо, наприклад, що звуковисотний, музичний слух розвивається зазвичай значно повільніше, ніж фонематичний. Це відбувається тому, що дорослі набагато частіше розмовляють з дитиною, чим слухають з нею музику або співають.

Початок другого року – початок активного маніпулювання мовленнєвими звуками: лепет набуває абсолютно зрозумілу людську інтонацію і виразність. Майже у кожного в цьому віці є свої улюблені “слова”, які дитина постійно проспівує, повторює і видозмінює.

Таке маніпулювання звуками приносить малюку велике задоволення. Варто почути нове, цікаво звучаще слово, як він відразу і багато разів повторює його на всі лади, видозмінюючи і перекручуючи, як би граючись з ним. Такі ігри словами – своєрідне орієнтування в звуковій стороні мовлення, вони тренують артикуляційний апарат і розвивають мовленнєвий слух. Малюк співвідносить рухи своєї гортані з тими звуками, які в нього виходять, і таким чином вчиться управляти своєю артикуляцією.

У багатьох дітей в цьому віці вже є декілька слів, якими вони називають окремі предмети, але все таки говорити про активне мовлення до півторарічного віку ще рано, хоча саме на цьому етапі все і закладається.

У віці від півтора до двох років відбувається надзвичайна подія – дитина починає говорити, це найяскравіший і найстрімкіший період мовленнєвого розвитку. Якщо раніше вона вимовляла лише окремі слова, то тепер знає від 200 до 500 слів і сполучає їх в нескладні фрази.

Дитина без спеціального навчання з боку дорослих освоює мовлення до чотирьох років. На до мовленнєвому етапі у неї спостерігаються крик, гуління, лепет і модульований лепет. Розвиток фонематичного слуху дозволяє дитині засвоювати фонеми. У півтора роки у неї з’являються звуконаслідувальні слова, до двох років – фрази з двох слів і починається освоєння граматики. До трьох років словник дитини збільшується у багато разів. Словотворення відображає творчий характер засвоєння мовлення.

Починаючи говорити, дитя починає бачити, чути і діяти по-новому. Тепер світ сприймається не тільки очима, вухами і руками, але і опосередковано через мовлення, яке відкриває справді неозорі горизонти для розвитку розуму і відчуттів. Навіть найперші спроби дитини заговорити показують, що слово як би відділяється від предмету і саме стає якимсь предметом, яким дитина пробує діяти. Можна назвати “оволодіння словом” метафорою, якщо мати на увазі перші активні слова малюка. Насправді дитина, як правило, опановує не словом, а відразу мовленням, оскільки воно містить всі основні функції: і позначення, і спілкування, і узагальнення. Тому поява активного мовлення перебудовує все психічне життя малюка: і його спілкування з дорослим, і сприймання, і мислення, і діяльність.

Мовлення також перебудовує сприймання і мислення дитини. Називаючи той або інший предмет знайомим або новим словом, вона завжди з чимось співвідносить його, узагальнює предмети за якоюсь із ознак, часто для дорослих випадковою і неістотною. Так, портфель, окуляри, капелюх можуть називатися “тато” тільки тому, що вони належать йому. Ознаки, за якими дитина об’єднує предмети в групу, відображають її погляди на світ, показують, що для неї важливе, а що не дуже. Ознаки ці, як правило, зовнішні, відчутні, їх можна побачити, доторкнутися, пов’язати з радісним або тривожним відчуттям.

Освоєння синтаксису починається з однослівних речень, потім з’являються двослівні, де можна виділити “опорні” слова і слова “відкритого класу”. Освоєння значення слова починається з того, що вичленовується наочний компонент (фоносемантичний), потім слово стає конкретнішим, і лише у міру пізнання оточуючого світу в спілкуванні з дорослими дитина проникає в смислову природу слова. Інтеріоризація значень слів відбувається в спілкуванні і діяльності.

Під час освоєнні мовлення дитина робить безліч помилок, які обумовлені тим, що вона намагається застосувати до всього про що говорить найзагальніші правила. Згідно дослідженням Р.Е. Лєвіної, можливі два джерела порушення фонематичного сприйняття. Перший бере початок в недорозвиненні власне перцептивних процесів. Результатом виявляється порушення фонематичного аналізу і відповідніпорушення вимови через нерозрізнення звуків мовлення.

Дитина або не чує істотних (з погляду даної мовної культури) фонологічних відмінностей, або не надає їм значення.

Частіше, проте, джерелом фонематичної дисфункції стає порушення артикуляційного апарату або помилка артикуляції, що закріпилася і утрудняє, абовзагалі блокує слухове розрізнення в межах тієї або іншої бінарної позиції. Інакше кажучи, звуки мовлення не розрізняються через те, що вони належним чином не диференціюються у вимові.

завантаження...
WordPress: 22.84MB | MySQL:26 | 0,311sec