ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИННІ XIX СТ

Мета: охарактеризувати особливості релігійного життя на українських землях; порівнювати духовне життя українців Наддніпрянщини і західноукраїнських земель; виховувати в учнів почуття віротерпимості та патріотизму.

Основні поняття:секти, штундизм, конфесії.

Обладнання: картки з джерелами інформації.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ.

І. Організаційна частина уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Які напрями українського фольклору продовжили свій розвиток протягом другої половини XIX ст.?
2. Визначте найрозвинутіші напрями українського декоративно-ужиткового мистецтва.
3. Порівняйте становище віруючих у Галичині, Буковині, Закарпатті.
4. Визначте перешкоди, які виникали на шляху консолідації української нації.
5. Які нові можливості отримали жінки в пореформений час?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Протягом другої половини XIX ст. духовно-релігійне життя Наддніпрянської України визначала російська православна церква. Проте не всі священики ставали слухняним знаряддям зросійщення українського народу. Незважаючи на суворі заборони, патріотично налаштовані вихованці Київської духовної академії та духовних семінарій створювали таємні гуртки, вивчали українську історію, літературу й етнографію. Із родин духовенства вийшли відомі українські вчені та письменники: М. Грушевський, І. Нечуй-Левицький, П. Житецький, О. Кістяківський, С. Руданський, Ю. Січинський, С. Єфремов та ін.

IV. Вивчення нового матеріалу.

Самостійна робота з текстом.


Найвпливовішою конфесією в українських землях у другій половині XIX – на початку XX ст. залишалася Російська православна церква. У цей час тут діяло 8 єпархій: Київська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Волинська, Подільська, Катеринославська і Херсонська.

На початку XX ст. у Наддніпрянській Україні налічувалося понад 9 тис. парафій (приходів) та 12 тис. священиків Російської православної церкви. Священиків призначала консисторія, хоча збереглася і спадкова передача парафії синові, внукові. Незважаючи на заборону проводити церковну службу українською мовою, місцеве, зокрема сільське, духовенство вживало рідну мову.

Заборона обирати священиків віруючими поступово призвела до взаємної недовіри. Це створило умови для поширення протестантських віровчень і сект. Провідним серед них став штундизм (баптизм), який сповідували німецькі колоністи Півдня. З Херсонської та Катеринославської губерній сезонні сільськогосподарські робітники перенесли баптизм на Волинь, Чернігівщину, Київщину. Влада всіляко забороняла діяльність сект, вдаючися навіть до репресій. Тільки після революції 1905 р. баптисти дістали змогу легальної діяльності. На той час в Україні до цієї течії належало близько 3 млн віруючих.

Водночас ширилися містичні секти, що не визнавали церкви і вважали, що Ісус Христос вже прийшов на землю і встановив Царство Боже.

Зросійщення церкви, її зближення з самодержавством відштовхувало від неї частину інтелігенції (В. Антонович, О. Кониський, М. Драгоманов).

Однак на побутовому рівні переважна більшість людей вірила в Бога, здійснювала прощу до православних святинь – Київської та Почаївської лавр. Попри всі заборони Київська духовна академія, духовні семінарії ставали осередками відродження релігійно-духовного життя в Україні. Патріотично налаштовані майбутні священики створювали українські гуртки, вивчали історію, літературу, етнографію України. Родини духовенства дали Україні таких видатних письменників та вчених, як С. Руданський, І. Нечуй-Левицький, М. Грушевський, П. Житецький, О. Кістяківський, Ю. Січинський, В. Біднов, О. Лотоцький, С. Єфремов, В. Щербаківський.

Русифікація України викликала опір національно свідомих верств населення. У релігійному житті це були спроби перекласти богослужбові книги українською мовою. Переклад Біблії та Євангелія здійснювали П. Куліш спільно з І. Пулюєм. 1869 р. у Львові надрукували «П’ять книг

2181 Історія України

Мойсея», через 2 роки у Відні – переклад Євангелія. Але через заборону царського уряду в Наддніпрянську Україну ці видання не надійшли.

Релігійне життя на західноукраїнських землях мало свої особливості. Після повстання 1863 р. російський уряд обмежував вплив римо-като-лицької та греко-католицької церков, 1875 р. було організовано збір підписів під клопотанням до Петербурга про навернення українців Холмщи-ни та Підляшшя до православ’я. Російський уряд офіційно ліквідував греко-католицьку церкву. Не бажаючи примусово приймати православ’я, близько 200 тис. віруючих перейшли до римо-католицької церкви. Російська влада вперто викорінювала всі залишки уніатства, не зупиняючись перед репресіями щодо віруючих і духовенства.

На території Австро-Угорщини становиїце уніатів було значно кращим. Г. Яхимович, призначений митрополитом 1860 р., брав активну участь у громадському житті краю, його називали «володарем духовної української держави». У 1862 р. в Римі поляки й українці підписали конкордат (угоду), який встановлював рівноправність римо-католиків та греко-католиків.

У 70-80-х роках XIX ст. посилюється внутрішня боротьба між прихильниками латинізації греко-католицької церкви та прибічниками повернення до первісних, східних обрядів. Конфлікти з римо-католиками спричинили ліквідацію конкордату.

За цих умов набувають поширення чернечі організації, створені митрополитом С. Сембратовичем, – Товариство Св. Петра та Товариство Св. Павла.

У 1900 р. митрополичу кафедру очолив А. Шептицький, з іменем якого пов’язана ціла епоха в історії Української греко-католицької церкви.

Буковинські православні парафії до 1873 р. підпорядковувалися Сербській православній церкві. Митрополит Є. Гакман домігся створення незалежної буковинської митрополії, сприяв діяльності товариства «Руська бесіда». Митрополит А. Чуперкович за час перебування на чолі буковинської митрополії організував укладання катехизису (виклад релігійного вчення у формі запитань і відповідей) та підручника з релігії українською мовою.

1871 р. на конгресі в Пешті українцям відмовили в автономії Української греко-католицької церкви. Будь-які прояви національно-релігійного життя українців переслідувалися.

Наприкінці XIX ст. вплив російської монархічно-православної ідеології на Східній Україні почав швидко сходити нанівець. Причина крилася в тому, що православна церква втратила соціальну привабливість для молоді, яка пов’язувала з нею надії на подальшу кар’єру. Зневірившись у церкві, в релігії багато випускників та студентів семінарій відмовляються від духовної кар’єри, часто поривають зв’язки з родиною і стають до лав революціонерів-безбожників.

V. Узагальнення та систематизація знань.

1. Проаналізуйте характерні риси церковно-релігійного життя в українських землях у другій половині XIX століття.

2. У чому полягала особливість релігійного життя в західноукраїнських землях.

VI. Домашнє завдання.

  1. Чим пояснити поширення в Україні протестантських сект?
    2. Чим завершилися спроби московських церковних властей ліквідувати унію в Холмщині й Підляшші?
завантаження...
WordPress: 22.79MB | MySQL:26 | 0,343sec