Опорний конспект з курсу: «АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

§ 1. Дія адміністративно-правових норм.

Правові норми регулюють відношення людини з людиною, з асоціаціями індивідів, державою. її інститутами.

Адміністративно-правова норма є правилом поведінки, що встановлюється відповідними державними органами і забезпечується санкцією, організованим захистом збоку держави.

За масштабом застосування, іншими словами – за дією у просторі адміністративно-правові норми поділяються на норми, що мають загальне значення для всіх галузей управління, та норми спеціальні, що мають значення для окремих галузей управління. Перші формують загальні правила поведінки для великої кількості громадян, службовців. Ними враховується типові юридичні факти, передбачається правовий порядок видів адміністративної діяльності – державної служби, адміністративних процедур, управлінських методів та інше. Інша група норм відбиває специфіку суспільних відносин в конкретних галузях і сферах управління. Спеціальні адміністративно правові норми деталізують, розвивають загальні норми.

 

§ 2. Поняття і склад адміністративного правопорушення.

Загальне поняття адміністративного правопорушення дає ст.9 КпАП України. Адм. правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність права і свободи громадян на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адм. відповідальність. Структуру складу адм. правопорушення складають-Об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

а) Об’єкт-це те на що спрямоване посягання (суспільні відносини).

б) Об’єктивна сторона – це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на обєкт, що перебуває під охороною адм.-правових санкцій.

в) Суб’єкт – осудна
особа , що досягла певного віку і виконала описаний у законі склад адм. проступку. Суб’єктом адм. правопорушення-є той, хто його вчинив.

г) Суб’єктивна сторона адм. правопорушення полягає в психічному ставленні субєкта до вчининого антигромадського діяння (обов’язковий компонент свідомої життєдіяльності).Вчинок людини є результатом взаємодії її психічного стану, осмислення, вивчення, оцінки конкретних життєвих ситуацій і здійснюваних на підставі цього дій.

 

§ 3. Адміністративний арешт (СТ. 32)

Даний захід відповідальності встановлено за адмін. правопорушення, що за ступенем громадської безпеки наближається до злочинів. Він є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Тому арешт застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною пояснюється використання даного стягнення тільки в альтернативних санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32), також військовослужбовців, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (ст. 15).

3а чинним законодавством адміністративний арешт передбачається за вчинення таких видів правопорушень:

• незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

• дрібне хуліганство (ст. 173);

• розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п’яному вигляді (ч. З ст. 178);

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185);

• порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185);

• прояв неповаги до суду (ст. 185).

Крім цього, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства. Відповідно до ст. 325 КпАП, постановою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено адміністративним арештом із розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на 15 діб.

Дане стягнення може застосовуватися до осіб, звільнених від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального кодексу України.

 

§ 4. Конституційні права та обов’язки громадян у сфері виконавчої влади.

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

 

§ 5. Система органів управління наукою та їх повноваження.

Суб’єктами державної науково-технічної політики є органи державної влади та державного управління.

Верховна Рада України є суб’єктом державної науково-технічної політики. ВРУ формує науково-технічну політику на основі щорічного звіту Уряду України.

До державних органів, які здійснюють науково-технічну політику належать:

– Уряд України, який для здійснення державної науково-техн. політики створює відповідні організаційні структури.

– Міністерства, відомства та ін. центральні органи держ.

управління Укр., місцеві органи держ. влади і управління беруть участь у здійсненні держ. науково-техн. політики в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством.

– Організації, установи та підприємства (організації науково-техн. експертизи, інформації, сертифікаційні служби) можуть брати участь у здійсненні державного впливу в науково-техн. сфері.

– До самоврядних наукових організацій, що фінансуються державою належать Академія наук України та Українська академія аграрних наук. Ці організації залучаються до фундаментальних досліджень, розробки і втілення наук.-техн. політики, експертизи важливих наукових та народногосподарських проектів.

– Держ. органи здійснюють наук.-технічну політику за участю громадських наукових та наук.-техн. об’єднань.

 

§ 6. Міністерство як центральний орган виконавчої влади.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів викон. влади з питань, віднесених до його відання.

Міністра та його заступників призначає на посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України. Повноваження міністра та його заступників на цих посадах припиняє Президент України. Міністр може мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширюється на Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України.

Фінансування видатків на забезпечення діяльності міністерств здійснюється за рахунок коштів Держбюджету.

Гранична чисельність міністерства затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру міністерства затверджує міністр.

Сторінка: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38
завантаження...
WordPress: 25.23MB | MySQL:26 | 0,626sec