ОЛОВ’ЯНИЙ ПЕРСТЕНЬ

ОЛОВ’ЯНИЙ ПЕРСТЕНЬ

 

Ідуть день, ідуть другий.

Перед очима мріють села, хутори, переліски, ставки, вітряки, розстеляється поле, поле – то срібне, то зелене, то золоте, а над усім небо чисте, як барвінок, синє, і далечінь, як дим. Пили свіжу воду з колодязя, купували молоко в баби, ночували, де прийдеться. В дядька на горищі, в дяка в садку, в школі. Скрізь цікаве, нове. Хоч би й школа: мала-малюсінька, ще не бачили такої зроду. В класі стеля низенька, вікна маленькі, мутні, і всього чотири парти. Все таке убоге, а теж і собі: і Ленін, і Шевченко, і „куточок”, і „хай живе”.

Ночуючи, розпитували шлях далі, запасались харчами. Перші два дні йшли весело, співали, боролись. Потім почали сваритись. Так, ні за що. За дрібниці. Далі й сваритись перестали, ідуть мовчки.

А сонце парить, а сонце пече. День у день.

Ось насилу-насилу ноги тягнуть. Забули, який день у дорозі, – п’ятий чи шостий.

Все поплуталось.

Недалеко шляху ріденький перелісок, поміж деревами стоїть у копицях сіно.

Звернули до гайка; ідуть похмуро, мовчки. Розташувались. Повитрушували з торби, що було, повечеряли, напились із криниці води. Вмостились під копицею. Обличчя в усіх помалу стали прояснятися. Простягли натомлені ноги.

А по синьому небі рядами, як покоси, сунули звідкілясь пухкі зеленясті хмарки; не хмарки – висушене лугове сіно. В покосах горіли зорі, як червоні суниці. Небо – як скошений луг, тільки що копиць не видно. Покоси кудись сунулись, ніби їх вітром перекидало, і незабаром небо стало чисте – все зарясніло тими золотими суницями. Одна тільки запізнена хмаринка, біла, прозора, самотою пливла позаду, як покотиполе. Ліщина не зводив із неї лінивих очей і перебирав у голові, на що вона похожа: на морську медузу?  Несподівано про те ж саме обізвався Вітя:

– Хлопці, а гляньте на оту хмарку: чисто ж Настина коса, Бондарівнина! – засміявся він. Кость лежав боком – перекинувся.

Аж посідали. Попідіймали голови.

– Знаєте що? – вигадував Ліщина. – Це ми десь, певне, вже близько від них, то це вона вилетіла нам назустріч.

Справді, було вже близько. Ближче навіть, ніж думали. Складали план, щоб спершу зайти в Лубни, а звідти вже, розпитавшись, у Липовий Кут. Коли ж другого дня зайшли в село й розпиталися, виявилось, що можна було йти в Кут навпростець, не заходячи в Лубни.

У полі вже почалися жнива. Ідуть мандрованці та все у женців питають, та все питають, чи далеко ще до Кута.

Їм охоче одповідають:

– Верстов дванадцять…

А наостанку:

– Ось же й він! Бачите, з яру липи виглядають: отож вам і Липовий Кут. А вам кого там треба?

Поблизу зацікавлених стає більше – поставали, дивляться: що воно, мовляв, за люди?

Аж ось од могили зірвався чогось із гурту женців один дядько в білій сорочці. Кинувши граблі, він жене до їх навпростець через стерню що є духу.

А дядько летить, аж спотикається, – махає рукою, сміється, ближче… ближче…

– Та це ж Василь! – не своїм голосом, забувши про людей, крикнув Кость.

То справді летів той самий Василь Бондар. Засмажений, м’язистий, в полотняній широкій сорочці він таки скидався тепер на доброго дядька.

Стоять, регочуться. Цілим табуном звернули із шляху на стерню.

Прийшли на ниву.

Стоять двоє коло не в’язаних снопів: одна старіша, висока, струнка, в очіпку. Енергійне обличчя, сірі очі у чорних віночках – мати. Друга з такими ж очима, в жовтій хустці, опустила соромливо униз вії, зашарілась, як мак, швиденько

перебирає якесь стебло в руці – Настя.

Мати пильно і привітно дивилась назустріч хлопцям і ще здаля хитала жалісно головою; такі вони були марні, обшарпані та чорні.

Поздоровкались.

– Приймаєте нас, тьотю, на жнива? Це ми прийшли до вас учитись працювати.

Сміється:

– Та й добре ж.

Перегодя.

– Ну, козаки, сідайте ж ви під копою та спочиньте з дороги, а ми, діти, будемо кінчати, бо сонечко не стоїть.

Мимо вузенькою дорогою рипить, як стара реля, благенький візок з горою снопів, поруч широченно ступає дід. Спинив конячку, висякав носа, пішов од воза стернею до гурту. Підходить.

Босий, худорлявий, голова сива, борода сива, брови густі, чорні, суворі. Очі, як у молодого; з-під густих брів жевріє жарт:

– З Києва? Я так і знав. А чи умієте робити, хлопці? Чи косить та жать будете? Робили коли в полі, чи, мо, й серпа в руках не держали?

– Як прийдуть до вас, діду Маркіяне, найматися, тоді будете питати, – одказала за хлопців Бондариха. Дід зразу пом’якшав.

– Та я нічого, я тільки так….

І справді, хлопці незабаром побачили, що дід жартує: очі сяяли вже миролюбно й весело.

– А чи правда, що вже вигадали машину, що погоду вгадує?..

І далі:

– Правду каже Тарас Шевченко: “Якби ви вчились так, як треба…” – продекламував до речі вірші, моститься вже на снопі сідати:

– Діду Маркіяне, гляньте – віз ваш поїхав! Конячка дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи справді нап’ялась і рушила. Колія була глибока, труська, і віз із снопами почав похитуватися з одного боку на другий.

От-от перекинеться. Дід підтяг штани й вітром – до воза.

…Вечоріло.

– Ну, діти, тепер додому!

 

 

700сл.                              С.Васильченко


 

І варіант

 

1. Скільки головних героїв у оповіданні?

а) п’ятеро семеро;                        в) двоє;

б) семеро;                                               г) восьмеро.

2. Де приходилось ночувати хлопчикам?

а) де прийдеться;                          в) на квартирі;

б) у готелі;                                   г) у в’язниці.

3. Що цікаве діти бачили коли подорожували?

а) церкву;                                               в) дитячий садок;

б) магазин;                                   г) школу.

4. Чиї портрети висіли на стіні?

а) Шевченка і Леніна;                            в) Шевченка і Лесі Українки;

б) Леніна і Грушевського;           г) Шевченка і Івана Франка.

5. „Недалеко шляху ріденький перелісок, поміж деревами стоїть у копицях…”

а) кукурудза;                                в) сіно;

б) пшениця;                                  г) жито.

6. На що була схожа хмаринка?

а) на ведмедика;                           в) на морську медузу;

б) на дівочу косу;                         г) на мітлу.

7. Куди спершу планували зайти хлопці?

а) у Дубно;                                   в) у Лубки;

б) у Липовий Кут;                        г) у Алупку.

8. „Ось же й він Бачите, з яру … виглядають: отож вам і Липовий Кут.”

а) тополі;                                      в) вишні;

б) берези;                                               г) липи.

 

 

 

 

9. Встановіть відповідність:

1. Костя, Вітя, Ліщина це – а) брати;                       в) сусіди;

б) друзі;                        г) студенти.

2. „Та це ж Василь!” – не своїм голосом крикнув…” а) Ліщина;                    в) Вітя;

б) Вася;                         г) Костя.

3. „Босий, худорлявий, голова сива, борода сива, брови густі, чорні.” Це опис… а) діда Маркіяна;                  в) Костя;

б) Василя Бондаря;      г) Віті.

4. Дід Маркіян процитував вірш… а) Івана Франка;          в) Леніна;

б) Лесі Українки;                   г) Тараса Шевченка.

 

10. Тлумачення слова „навпростець” подано у рядку:

а) у стоячому, вертикальному положенні;

б) у сидячому положенні;

в) на всі боки, урізнобіч;

г) по прямій лінії, найкоротшим шляхом, не по дорозі.

11. У поданому реченні „… такі вони були марні, обшарпані та чорні” є:

а) однорідні додатки;                            в) однорідні обставини;

б) однорідні означення;               г) складений іменний присудок.

12. У реченні „А по синьому небі рядами як покоси сунули звідкільсь пухкі зеленясті хмари” треба поставити:

а) коми;                                         в) крапку з комою;

б) двокрапку;                               г) тире.

 

 

 

ІІ варіант

 

1. Скільки хлопчиків прийшло в чуже село?

а) п’ятеро;                                    в) десять;

б) троє;                                         г) один.

2. З якою метою герої пішли з рідного міста?

а) знайти батьків;                         в) на заробітки;

б) побачити інші міста;                г) навчатись в іншій школі.

3. Скільки парт було у маленькій школі?

а) чотири;                                              в) вісім;

б) шість;                                        г) десять.

4. За що хлопці починали сваритися?

а) через дівчину;                          в) через їжу;

б) через гроші;                             г) за дрібниці.

5. В покосах горіли зорі, як червоні…

а) маки;                                         в) полуниці;

б) суниці;                                      г) троянди.

6. Яке мав прізвище один із хлопчиків, яке є тотожним із назвою куща?

а) калина;                                     в) ліщина;

б) бузок;                              г) малина.

7. У яке село мали прийти герої?

а)  Березовий Кут;                        в) Липовий Кут;

б) Вербовий Кут;                         г) Горіховий Кут.

8. Яка пора року описується у творі?

а) весна;                                        в) зима;

б) осінь;                                        г) літо.

 

 

 

 

 

9. Встановіть відповідність:

1. „Друга з такими ж очима, в жовтій хустці, опустила соромливо униз всі…” Це опис… а) Матері;                     в) Насті;

б) Сусідки;                   г) однокласниці.

2. Хлопці прийшли з… а) Києва;                       в) Харкова;

б) Львова;                     г) Полтави.

3. Під час розмови з хлопцями старий дід не помітив як… а) пішла Настя;            в) пішла коняка;

б) приїхали купці;        г) прийшов Василь.

4. „Це ми прийшли до вас учитись…” а) малювати;                в) учитись;

б) працювати;              г) танцювати.

 

10. Тлумачення слова „декламувати” подано у рядку:

а) виразно читати художні твори;                 в) встановлювати кордони;

б) прикрашати , надавати красиво;      г) обговорювати якесь питання.

11. У поданому реченні „… поле – то срібне, то зелене, то золоте, а над усім небо чисте” є:

а) метафори;                                 в) порівняння;

б) епітети;                                     г) гіпербола.

12. Пунктуаційну помилку допущено у реченні:

а) „Як прийдуть до вас, діду Маркіяне, найматися…;

б) „Спинив конячку висякав носа пішов од воза стернею до гурту”;

в) „А чи правда, що вже вигадали машину, що погоду вгадує?”;

г) „Ну, діти, тепер додому!”.

 


 

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

ОЛОВЯНИЙ ПЕРСТЕНЬ (23.4 KiB, Завантажень: 0)

завантаження...
WordPress: 22.94MB | MySQL:26 | 1,370sec