ОБМІН ГЕМОПРОТЕЇНІВ

Методичні вказівки для самостійної

позааудиторної роботи студентів з теми №20:

“ОБМІН ГЕМОПРОТЕЇНІВ”

Актуальність теми: Білірубін – це кінцевий продукт катаболізму гемоглобіну. Накопичення його в крові і тканинах призводить до жовтяниць. Розуміння процесів перетворення білірубіну в організмі важливо для диференційної діагностики жовтяниць.

Тривалість заняття: 6 годин.

Навчальна мета:

Знати: основні етапи синтезу і розпаду гемоглобіну, утворення і знешкодження білірубіну в організмі людини.

Вміти: записати реакції синтезу гему та відобразити схему розпаду гемоглобіну.

Засвоїти практичні навички: провести диференціальну діагностику жовтяниць.

Базові знання

Дисципліна Отримані навички
Фармацевтична хімія

Патологічна фізіологія

Антианемічні засоби

Патогенетичні механізми розвитку жовтяниць

 

Контрольні питання

  1. Синтез гему та його регуляція.
  2. Спадкові порушення обміну порфіринів (ензимопатії).
  3. Катаболізм гемоглобіну та утворення білірубіну, форми білірубіну.
  4. Знешкодження білірубіну в печінці та перетворення його в кишечнику.
  5. Патобіохімія жовтяниць. Жовтяниці новонароджених.
  6. Характеристика вільного (непрямого) і зв’язаного (прямого) білірубіну в крові за умов фізіологічної норми і при патологіях.

 

Конспект теми:

Схема синтезу гема (селезінка, кістковий мозок):

Сукциніл-КоА + гліцин ® d-амінолевуленова кислота ® Порфобіліноген ® Гідроксиметилбілан ® Уропорфіриноген ІІІ ® Копропорфіриноген ІІІ ® Протопорфіриноген ІХ ® Протопорфірин ІХа ® Гем ® Гемоглобін.

При спадкових дефектах окремих ферментів синтезу гема розвиваються спадкові (первинні) порфірії (порфіринурії).

 

 

Сукциніл КоА + гліцин

 

 

 

 δАмінолевулінова кислота

 

 δамінолевулінат
синтаза

 

 δ амінолевулінат
дегідратаза

 

 Порфобіліноген

 

Гідроксиметилбілан

 

Уропорфіриноген III

 

 уропорфіриноген III
косинтаза

 

 уропорфіриноген
декарбоксилаза

 

 Копропорфіриноген III

 

 копропорфіриноген
оксидаза

 

Протопорфіриноген IX

 

протопорфіриноген
оксидаза

 

 Протопорфірин IX

 

Гем

 

 ферохелатаза

 

Порфірії

 

Гостра переміжна порфірія

 

Вроджена еритропоетична порфірія

 

Шкірна порфірія

 

Вроджена копропорфірія

 

Variegate

порфірія

 

Еритропоетична протопорфірія

 

Fe2+

 

Спонтанно

 

порфобіліноген
деаміназа

 

 Уропорфіриноген I

 

 Копропорфіриноген I

ПОРФІРІЇ клінічно можуть проявлятися виділенням сечі, яка при стоянні набуває червоного забарвлення, фотодерматозом, гемолітичною анемією із спленомегалією. При гострій порфірії спостерігаються гастроентерити, симптом гострого живота, нервові паралічі, поліневрити, “висячі” кисті рук. При гострій інтермітуючій порфірії відбувається блокування перетворення порфобіліногену в трипіроли, внаслідок чого з сечею виводиться велика кількість дельта-амінолевуленової кислоти і порфобіліногену. Виділяється також велика кількість уропорфіринів III та цинкопорфіринових комплексів. При конгенітальній порфірії (вроджена порфірія, хвороба Гюнтера) клінічно спостерігається тріада: виділення сечі, яка червоніє, фотодерматоз і гемолітична анемія з спленомегалією; іноді – гіпертрихоз та гірсутизм, підвищення вмісту порфіринів у зубах, кістках та інших тканинах. Вважають, що при даному захворюванні блокується перетворення ди- і трипіролових метаболітів на уропорфірин III. Внаслідок цього посилюється синтез порфіринів I, що призводить до виділення з сечею уро- і копропорфіринів I; вміст дельта-амінолевуленової кислоти і порфобіліногену при цьому не збільшується. При шкірній печінковій порфірії в сечі високий вміст уропорфіринів, а при спадковій еритропоетичній порфірії – підвищена екскреція уро- і копропорфіринів. Трапляються випадки спадкової копропорфірії (посилена екскреція копропорфірину III). До первинних порфірій відносять також хронічну порфірію, латентну порфірію, міопорфірію, порфіремічний фотодерматоз та комбіновану порфірію.

Вторинні порфіринурії розвиваються внаслідок ряду захворювань та інтоксикацій. При гострому гепатиті та цирозі печінки може спостерігатися копропорфіринурія I, при обтураційній жовтяниці – копропорфіринурії I і III, при пухлинах печінки – копропорфіринурія III, при запальних процесах (ревматизм, поліомієліт, пневмонія), а також при лейкемії та лімфогрануломатозі виводяться копропорфірини I та III.

Лікарські засоби, вживання яких викликає загострення і клінічні прояви порфірії: оральні контрацептиви, барбітурати, гризеофульвін, морфін, ацетилсаліцилова кислота, препарати, які містять велику кількість етанолу. Копропорфірин ІІІ виводиться у великій кількості при отруєннях сульфоналом, вероналом, сульфаніламідними препаратами, хлоралгідратом, бензолом, хлороформом, засобами, які містять плюмбум, гідраргірум чи арсен.

Катіони плюмбуму пригнічують активність фермента порфобіліногенсинтази та включення Fe+2 в структуру гема, наслідком чого є підвищення екскреції d-амінолевуленової кислоти та копропорфірину ІІІ, а також підвищення вмісту протопорфіринів у еритроцитах. У крові та сечі пацієнтів у організм яких потрапили солі плюмбуму виявляють підвищений уміст Pb+2.

 

 

Схема розпаду гему (селезінка, кістковий мозок, купферовські клітини печінки): Гем ® Вердоглобін ® Білівердин ® Білірубін.

Білірубін – продукт катаболізму гема. Приблизно 80% білірубіну крові утворюється при розпаді відживших еритроцитів (із 1 г гемоглобіну утворюється 36,2 мг білірубіну, за добу – 250-350 мг). Решту 15-20% цього пігмента утворюється при катаболізмі інших гемопротеїнів (міоглобін, цитохроми, каталаза).

Білірубін – сполука жовтого кольору, токсична, погано розчиняється у воді. Білірубін є основним жовчним пігменом. Білірубін знешкоджується у печінці шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою, сірчаною кислотою та глутатіоном, а утворені кон”югати екскретуються з печінки.

Білірубін транспортується до печінки за допомогою білків плазми крові, переважно альбумінів, які адсорбують білірубін на своїй поверхні (вільний білірубін).

Типи кон”югації білірубіну в печінці:

ü глюкуронова (за допомогою ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази),

ü сульфатна (за допомогою ФАФС – фосфоаденозилфосфосульфату),

ü глутатіонова (за допомогою ферменту глутатіон-S-трансферази).

Основний тип кон’югації – глюкуронова, внаслідок якої утворюються моно- (25%) і диглюкуроніди (75%).

Фермент УДФ-глюкуронілтрансфераза активується фенобарбіталом.

Оскільки вільний (допечінковий, адсорбований на альбумінах) білірубін реагує з діазореактивом Ерліха лише після його розчинення і звільнення від білку (переведення вільного білірубіну у розчинний стан досягається додаванням кофеїнового реактиву), цю фракцію білірубіну називають непрямим білірубіном. Зв’язаний (переважно кон’югований з глюкуроновою кислотою) білірубін розчинний і безпосередньо реагує з діазореактивом Ерліха з утворенням рожевого забарвлення (фракція прямого білірубіну).

Конюгований (звязаний) у печінці білірубін розчинний, менш токсичний, поступає з печінки у кишечник із жовчю (75%), де поступово під дією мікроорганізмів відновлюються до стеркобіліну, а 25% кон’югатів поступають у кров (прямий білірубін).

Уміст білірубіну в жовчі складає близько 0,3%, при цьому він присутній як у вільній формі (в жовчних протоках під дією глюкуронідази відбувається гідролітичне відщеплення залишків глюкуронової кислоти від кон’югованого білірубіну), так і у зв’язаній (білірубінглюкуроніди). Через погану розчинність у воді вільний білірубін у жовчному міхурі може випадати в осад у вигляді білірубінату кальцію і тим самим брати участь в утворенні каменів у жовчовивідних шляхах (випадінню солей білірубіну та холестерину в осад сприяє порушення колоїдних властивостей жовчі, яке має місце при порушенні утворення й екскреції жовчних кислот).

У сироватці крові здорової людини вміст загального білірубіну складає 2,5-20,5 мкмоль/л, непрямого (вільного) – 1,7-17,1мкмоль/л, а прямого (звязаного, конюгованого) – 0,86-4,3 мкмоль/л).

Схема відновлення білірубіну в кишечнику під дією редуктаз мікроорганізмів: Білірубін ® мезобілірубін ® мезобіліноген або уробілірубіноген (частково через vena porta надходить у печінку, де руйнується до моно- і дипіролів) ® стеркобілірубіноген ® стеркобілін (виводиться з калом і сечею).

При дисбактеріозі кал, так само як і меконій (перші випорожнення новонародженого), зеленуватого кольору. Причиною цього нестача (при дисбактеріозі) або відсутність (у новонародженого) нормальної мікрофлори кишечника, ферменти якої здійснюють відновлення білірубіну до стеркобіліну. У таких випадках білірубін не відновлюється, а у незмінному вигляді прямує до прямої кишки, де окиснюється киснем повітря до білівердину (пігмент зеленого кольору).

 

ВИДИ ЖОВТЯНИЦЬ

Підвищення вмісту білірубіну– гіпербілірубінемія. Зростання вмісту загального білірубіну в сироватці крові до 27-34 мкмоль/л і вище призводить до його відкладання у тканинах і виникнення жовтяниці (візуальний прояв гіпербілірубінемії).

При гемолітичній (надпечінковій) жовтяниці печінка не встигає зв’язувати велику кількість вільного білірубіну, який посилено утворюється внаслідок масивного гемолізу еритроцитів. У переферичній крові підвищена кількість ретикулоцитів, знижений гемоглобін, можливі ознаки гемолізу у мазку крові, а також – зниження вмісту гаптоглобінів у плазмі крові. При цьому з калом і сечею виділяється підвищена кількість стеркобіліногену.

При паренхіматозній (печінковій) жовтяниці внаслідок порушення структури мембран гепатоцитів прямий білірубін (білірубінглюкуроніди) частково потрапляє у кров і виявляється у сечі – білірубінурія (у нормі білірубін в сечі не виявляється); крім того, знижується здатність печінки знешкоджувати непрямий білірубін, тому у крові підвищується вміст як прямого, так і непрямого білірубіну, а у сечі можливе підвищення вмісту мезобілірубіногену (уробілірубіноген). На ушкодження печінки вказує підвищення у плазмі крові активності амінотрансфераз (маркери цитолізу гепатоцитів), особливо аланінамінотрансферази (може перевищувати верхню межу норми навіть у 20 разів), а також – гіпопротеїнемія, гіпоальбумінемія, зниження вмісту сечовини у крові та сечі.

При обтураційній (механічній, підпечінковій) жовтяниці внаслідок закупорки (обтурації) жовчних протоків жовч потрапляє у русло крові; білірубінемія зумовлена, в основному, фракцією прямого білірубіну; у сечі відсутній стеркобілін і присутні білірубін-глюкуроніди (білірубінурія), внаслідок чого сеча набуває кольору пива; кал ахолічний через відсутність у ньому стеркобіліну.

Якщо жовтяниця зумовлена фракцією кон”югованого (зв”язаного) білірубіну, можливим діагнозом може бути гепатоцелюлярне захворювання і внутрішньо- та позапечінковий холестаз, тобто ситуація, при якій у дванадцятипалу кишку поступає недостатня кількість жовчі. При холестазі у плазмі крові внаслідок індукції фермента зростає активність лужної фосфатази, проте механізм цього явища достеменно не відомий.При важкій обтураційній жовтяниці активність лужної фосфатази у плазмі крові може у 10 разів перевищувати верхню межу норми (норма: 30-90 МЕ/л).

Табл. Диференційна діагностика жовтяниць

                                         Кров                                Сеча                                   Кал

Жовтяниця

білірубін

непрямий

білірубін

прямий

білірубін

сечі

стеркобілін

(уробілін) сечі

стеркобілін

калу

Гемолітична

(надпечінкова)

↑↑ ↑або N ↑абоN
Паренхіматозна

(печінкова)

↑↑ + ↓абоN
Механічна

(обтураційна,

підпечінкова)

N або↑ ↑↑ ++

 

– або ↓ ↓↓

кал кольору білої глини

 

Обмін гемопротеїнів у новонароджених

Жовтяниця новонароджених

У незначній концентрації – близько 5,13 мкмоль/л (3 мг/л) – білірубін міститься у амніотичній рідині. Отже, за фізіологічних умов плацента забезпечує ефективне видалення білірубіну плоду. Підвищення його концентрації в амніотичній рідині до 8,55 мкмоль/л (5 мг/л) виявляється при важкій патології плоду, а більше 16,2 мкмоль/л (9,5 мг/л) – при внутрішньоутробній загибелі плоду.

Вміст некон’югованого білірубіну у крові новонароджених у перші дні життя значно підвищується. Цьому сприяє ряд факторів:

v прискорений розпад еритроцитів, які містять HbF: тривалість життя еритроцитів у новонароджених коротша, ніж у дорослих, і складає 70-90 днів;

v висока активність гемоксигенази (дециклізуючої) [КФ 1.14.99.3] у еритроцитах новонароджених;

v дефіцит лігандину, який забезпечує зв”язування білірубіну у мембранах еритроцитів;

v обмежений печінковий синтез УДФ-глюкуронової кислоти і УДФ-глюкози, які беруть участь у зв”язуванні білірубіну і утворенні водорозчинних сполук;

v запізнення у дозріванні ензимних систем кон”югації;

v гальмування процесів кон”югації прегнандіолом і, можливо, іншими стероїдами.

Активність УДФ-глюкуронілтрансферази [КФ 2.4.1.17] і УДФ-глюкозодегідрогенази [КФ 1.1.1.22] дуже низькі у печінці плоду, при цьому активність УДФ-глюкуронілтрансферази швидко збільшується після народження, а УДФ-глюкозодегідрогенази залишається низькою протягом першого місяця життя. Цим пояснюється низький вміст УДФ-глюкуронідів у печінці плоду і недостатність процесів кон”югації білірубіну.

Відносно низький вміст альбуміну у крові й витіснення його із зв”зків з жирними кислотами, в надлишку утвореними після пологів в тканинах дитини, також обмежують транспорт некон”югованого білірубіну з тканин у печінку, сприяючи його фіксації у тканинах, особливо ЦНС. Конкурентне витіснення білірубіну з білка викликають також жовчні кислоти, лікарські препарати, сульфаніламіди, вітамін К.

Деякі стероїди, які можуть міститися у молоці матерів-годувальниць, зокрема ізомер прегнандіолу (прегнан-3,20-діол), пригнічує ферментні системи кон”югації білірубіну у печінці новонародженого, що стає причиною тривалої жовтяниці. У таких випадках жовтяниця швидко зникає, як тільки дитина буде переведена на вигодовування донорським жіночим молоком або адаптованими молочними сумішами. Надлишок неетерифікованих жирних кислот у жіночому молоці у крові дитини витісняє білірубін із зв”язку з альбуміном і таким чином обмежує його транспорт.

Однією з причин жовтяниці немовлят може бути стерильний стан їх кишечника. При цьому білірубінглюкуроніди, які поступають з жовчю в кишечник, не піддаються подальшим перетворенням в стеркобіліноген (у дітей старшого віку це здійснює мікрофлора кишечника) і білірубін знову надходить у судинне русло.

При недостатності ферохелатази і дефіциті заліза розвивається так звана шунт-гіпербілірубінемія. Надлишок білірубіну у таких випадках утворюється в результаті його безпосереднього синтезу у кістковому мозку з протопорфірину, стеркобіліногену III.

При пологах надходження надлишку крові при плацентарній трансфузії (пізнє перев”язування пуповини), фето-фетальній трансфузії (перехід частини крові від одного близнюка до другого) поза сумнівом є потужнім джерелом надлишкового утворення білірубіну. Проте, і у відсутність цих джерел, природній розпад гемоглобіну стає причиною транзиторної гіпербілірубінемії. Так, у перші 3 дні життя лише з еритроцитів утворюється 72 мг (123 мкмоль) некон”югованого білірубіну, що при відсутності його виведення повинно призвести до концентрації його у крові 410 мкмоль/л. Проте, навіть у розпал проявів жовтяниці вміст білірубіну у крові у здорових новонароджених не перевищує 115 мкмоль/л. У той же час екскреція жовчних пігментів з сечею і калом дуже низька.

Жовтяниця – візуальний прояв гіпербілірубінемії. У дорослих вона найчастіше з”являється при концентрації білірубіну вище 28-34 мкмоль/л, у доношених новонароджених – 50-70 мкмоль/л, у недоношених – більше 120 мкмоль/л. Жовтяниця розвивається протягом першого тижня життя у 65% дітей, але тільки у 4,5-6,2% доношених новонароджених вміст білірубіну у сироватці крові перевищує 205-222 мкмоль/л, а у 10-20% дітей з масою тіла при народженні менше 2,5 кг –257 мкмоль/л.

Отже, жовтяниця у новонароджених проявляється при концентрації білірубіну 50-70 мкмоль/л, а у дорослих – при величинах, менших удвічі. Це свідчить про те, що тканини новонароджених слабо зв”язують білірубін і не можуть його депонувати. Припускають, що у новонароджених існують особливі шляхи елімінації білірубіну, і можливо його утилізації. Можна припустити, що тимчасовим депо для надлишку білірубіну є печінка і жовчні протоки, до 8-10-го дня життя у новонароджених є ознаки холестазу.

Некон”югований білірубін нерозчинний у воді, але добре зв”язується з ліпідами. Підшкірна жирова тканина поза сумнівом зв”язує певну частину білірубіну. Цим пояснюється менший ступінь вираженості фізіологічної жовтяниці у доношених і навіть відсутність її у переношених дітей, в той час як у недоношених вона розвивається частіше, а вміст білірубіну у крові у них набагато вищий.

Зв”язування некон”югованого білірубіну ліпідами мозку призводить до ураження ЦНС, так званої білірубінової енцефалопатії. Розвитку такого стану сприяє підвищена проникність гематоенцефалічного бар”єру, особливо у недоношених, відсутність у мозку білку лігандину, високий вміст гангліозидів і сфінгомієлину.

Отже, жовтяниця періоду новонародженості лише умовно може називатися фізіологічною. Навіть при відсутності резус- або АВ0-конфлікту, коли внаслідок масивного гемолізу різко зростає небезпека розвитку білірубінової енцефалопатії і навіть загибелі дитини, концентрація некон”югованого білірубіну у крові новонароджених, особливо у недоношених може перевищити критичні значення, при яких існує ризик ушкодження ЦНС.

Як правило, активність ферментної системи трансферази глюкуронової кислоти у печінці сягає зрілості до кінця 2-го тижня життя і з цього періоду в здорових дітей обмін білірубіну, його кон”югація і екскреція стають стабільними.

Очевидно, що причиною анемії та гіпербілірубінемії, що викликає в в деяких немовлят жовтяницю, є резус-конфлікт. Несумісні антигени еритроцитів при резус-конфлікті можуть поступати в материнський кровотік від плоду під час обміну кров”ю. У організмі матері у відповідь на це виробляються специфічні антитіла до цих еритроцитів. При резус-конфлікті антитіла, які є IgG, проникають через плаценту і взаємодіють із специфічними антигенами на мембранах еритроцитів плоду викликаючи гемоліз, внаслідок якого розвивається анемія і гіпербілірубінемія. Ця ситуація практично не характерна для першої вагітності, проте може розвиватися при наступних.

Загалом, транзиторна (перехідна) жовтяниця новонароджених (особливо недоношених) зумовлена низькою активністю УДФ-глюкуронілтрансферази. Введення фенобарбіталу активує фермент кон”югації білірубіну й ознаки жовтяниці зникають.

Спадкові порушення метаболізму білірубіну

(вроджені жовтяниці)

Синдром Жільбера.

Дефект: Знижена кон”югація (знижена активність УДФ-глюкуроніл-трансферази) та, у деяких випадках, знижене поглинання білірубіну клітинами печінки (тип успадкування (у випадках, коли можливо прослідкувати сімейний анамнез) – моногенний, аутосомно-домінантний). Незначна флуктуюча гіпербілірубінемія за рахунок фракції вільного білірубіну. При синдромі Жільбера жовтяниця, як правило, буває незначною і виникає час від часу, часто – після перенесених інфекційних захворювань або періодів поганого харчування. Можливо, голодування викликає зниження вмісту УДФ-глюкуронової кислоти у печінці, не виключено, що вільні жирні кислоти конкурують з білірубіном за зв”язування з альбумінами і поглинання клітинами печінки.При патології можлива болючість печінки при надавлюванні, проте біопсія печінки у нормі. характерною ознакою синдрому Жільбера є підвищення вмісту білірубіну у плазмі крові на 20 мкмоль/л у відповідь на надходження до організму 400 ккал з їжею впродовж 48 годин або на введення нікотинової кислоти (50 мг внутрішньовенно впродовж 30 секунд, з наступним забором крові для аналізу через кожні 30 хв впродовж двох годин і через кожні 60 хв впродовж трьох годин). Введення фенобарбіталу активує УДФ-глюкуронілтрансферазу і нормалізує вміст білірубіну у сироватці крові. Патологія зустрічається у 2-5% населення, решта спадкових порушень обміну білірубіну зустрічається вкрай рідко.

Синдром Кріглера-Найяра.

Тип 1 (аутосомно-рецесивний) зумовлений відсутністю УДФ-глюкуронілтрансферази і клінічно проявляється важкою гіпербілірубінемією, обумовленою фракцією вільного білірубіну. Часткова реакція на фототерапію, лікування фенобарбіталом неефективне, рання смерть виникає внаслідок розвитку ядерної жовтяниці (білірубінова енцефалопатія).

Тип 2 (аутосомно-домінантний) зумовлений частковою недостатністю УДФ-глюкуронілтрансферази. Патологія проявляється важкою гіпербілірубінемією за рахунок фракції вільного білірубіну; добре піддається фототерапії та лікуванню фенобарбіталом. Хворі доживають до зрілого віку.

Синдром Дабіна –Джонсона.

Точна природа метаболічного дефекта не відома. Спостерігається знижена екскреція білірубіну печінкою (тип успадкування – аутосомно-рецесивний). Клінічно проявляється легкою флуктуючою гіпербілірубінемією, зумовленою фракцією кон”югованого (зв”язаного) білірубіну. Характерне відкладання пігменту (меланіну) у печінці. Збільшене співвідношення копропорфіринів I/III у сечі, білірубінурія.

Синдром Ротора.

Дефект невідомий, тип успадкування – аутосомно-рецесивний. Клінічні прояви схожі на прояви синдрому Дабіна-Джонсона, проте пігментація печінки відсутня.

 

Табл. Спадкові порушення метаболізму білірубіну

(спадкові пігментні гепатози)

Синдром

Дефект

Клінічні прояви

Жильбера-

Мейленграфта

↓ кон”югація та погли-нання білірубіну печінкою (аутосомно-домінантний ? ↑непрямого білірубіну;

N біопсія та тривалість життя; ”+”реакція на фенобарбітал

Криглера-

Найяра

Тип 1 (аутосомно-рецесивний): відсутність УДФ-глюкуронілтрансферази

 

 

 

Тип 2 (аутосомно-домінант-ний): часткове ↓ УДФ-глю-куронілтрансферази

ядерна жовтяниця: ↑↑непрямого білірубіну часткова реакція на фототерапію, негативна реакція на фенобарбітал; часто рання смерть.

↑непрямого білірубіну; піддається фототерапії та лікуванню фенобарбіталом; пацієнти доживають до зрілого віку.

Дабіна-

Джонсона

знижена екскреція біліру-біну печінкою (аутосомно-рецесивний) ↑ прямого білірубіну, білірубінурія, відкладан-ня меланіну у печінці, ↑ співвідношення копро-порфіринів І/ІІІ у сечі,

N тривалість життя.

Ротора дефект невідомий

(аутосомно-рецесивний)

подібні до таких при синдромі Дабіна-Джонсона, проте пігментація печінки відсутня.

 

Білірубін є також ендогенним антиоксиданом. Існує думка (Mayer, 2000) про те, що циркуляція у крові дещо вищих, ніж у нормі концентрацій білірубіну може забезпечувати захист різних тканин від пошкоджуюч дії вільних радикалів. Виходячи з цього, гіпобілірубінемія може бути значимим фактором для оцінювання загального антиоксидантного статусу організму людини та прогнозування розвитку чи перебігу окремих захворювань.

Нині відома кореляційна залежність між умістом білірубіну в крові та ішемічною хворобою серця (наявність ІХС асоціюється з нижчим за фізіологічну норму показником вмісту білірубіну вс сироватці крові). У пацієнтів із ранньою сімейною ІХС визначаються низькі показники загального білірубіну крові, що дозволяє розглядати гіпобілірубінемію як фактор ризику розвитку ІХС.

У випадку анемії негемолітичного характеру концентрація білірубіну в крові знижується через низьку кількість еритроцитів і, відповідно, меншою їх руйнацією. Подібне спостерігається при хронічній нирковій недостатності, туберкульозній інтоксикації, гострому лейкозі, апластичній анемії тощо.

Виявлена пряма кореляційна залежність між умістом білірубіну в крові та загальним антиоксидантним статусом у недоношених новонароджених.

Цікавим є зв”язок між вмістом білірубіну в крові людини та візуальним оцінюванням її віку (у лисих чоловіків, а також у тих, які мають дуже багато сивого волосся, із симптомом arcus senilis часто виявляють низький уміст білірубіну, а високий – гемоглобіну та холестерину). У жінок-курців уміст білірубіну зазвичай нижчий, ніж у їх одноліток, які не палять цигарок.

Існує взаємозв”язок між гіпобілірубінемією та сезонною депресією. В осіб (особливо жінок) схильних до сезонних депресій, виявляють украй низький уміст білірубіну, особливо вночі. Відомо, що циркуляція білірубіну має циркадний ритм: його вміст в крові поступово збільшується впродовж ночі та зменшується у денні годин (з ранку до вечора). Взимку вміст білірубіну дещо нижчий, імовірно, через посилене його використання як антиоксиданта в умовах дефіциту вітамінв-антиоксидантів. Тому, схильність до сезонної депресії пояснюють із позицій його ролі у функціонуванні антиоксидантної системи, дія якої, зокрема, направлена на захист провідних нервових шляхів і нервових центрів, що регулюють настрій людини.

Лікарські засоби, які впливають на вміст білірубіну у крові

Гіпербілірубінемію викликають великі дози парацетамолу, еритроміцину, аміноглікозидів, ізоніазид, індометацин, левоміцетин, інгібітори моноамінооксидаз, метилдофа, метотрексат, морфін, великі дози нікотинової кислоти, новокаїномид, оксациллін, іноді – оральні контрацептиви, особливо у пацієнтів з порушеннями функціонального стану печінки, примахін, йодвмісні контрастні речовини тощо. У хворих з уремією, які приймають анаприлін, може розвинутися “неправдива” гіпербілірубінемія. При вживанні терапевтичних доз дифеніну характерна тенденція до зниження білірубіну за рахунок індукції мікросомальних ферментів печінки, проте іноді препарат викликає гіпербілірубінемію за рахунок прямої гепатотоксичної дії.

Матеріали для самоконтролю:

  1. Жінку середніх років госпіталізовано з жовтяницею, сонливістю та клінічними ознаками хронічного захворювання печінки. Єдиним значно вираженим біохімічним відхиленням від норми була висока активність гамма-глутамілтрансферази — 245 МО/л. Який синдром у цьому випадку характеризує цей показник?

А. Цитолітичний;    В. Пухлинного росту;   С. Малої недостатності печінки;     D. Холестатичний;            Е. Мезенхімальний.

  1. У здорової людини колір калу має коричнево-червоне забарлення. Такий колір калу обумовлений наявністю в ньому:

А. Стеркобіліногену;   В. Білірубіндиглюкуроніду;    С. Білівердину; D. Уробіліногену;                Е. Вердоглобіну.

  1. Гемоглобін відноситься до складних білків, який транспортує кисень в організм і виводить вуглекислий газ із нього. Вкажіть, до якого класу речовин він відноситься.

А. Хромопротеїнів;   В. Нуклеопротеїнів;    С. Глікопротеїнів;        D. Ліпопротеїнів;                     Е. Металопротеїнів.

  1. У крові хворго істотно знижений рівень гемоглобіну. Дефіцит якого вітаміну є найчастіше причиною виникнення кобальт-дефіцитної анемії?

А. вітаміну В12;             В. вітаміну К;              С. вітаміну А;    

D. вітаміну Е;          Е. вітаміну В2.

  1. У закритому гаражі водій знаходився у машині з включеним двигуном. Через деякий час він відчув головну біль, почалось блювання. Утворення якої сполуки призводить до такого стану?

А. Карбоксигемоглобіну;                      В. Карбгемоглобіну; 

С. Дезоксигемоглобіну;  D. Ціанметгемоглобіну;  Е. Оксигемоглобіну.

  1. У пацієнта закупорка загальної жовчної протоки. Поява в сечі якої з перелічених речовин найбільше відповідає стану пацієнта?

А. Білірубін;  В. Глюкоза;  С. Кетонові тіла;  D. Білок;  Е. Сечовина.

  1. У 5-річної дитини під дією сонячних променів на шкірі з’являються еритеми, везикулярний висип, дитина скаржиться на свербіж. Дослідження крові виявили зменшення вмісту заліза в сироватці крові, збільшення виділення з сечею уропорфіриногену І. Найімовірнішою спадковою патологією в дитини є:

А. Еритропоетична порфірія;          В. Печінкова порфірія;

С. Інтермітуюча порфірія;   D. Метгемоглобінемія;   Е. Копропорфірія.

  1. У доношеного новонародженого спостерігається жовте забарвлення шкіри та слизових оболонок. Імовірною причиною цього може бути тимчасовий дефіцит:

А. УДФ-глюкуронілтрансферази;       В. Гемоксигенази;  

С. Білівердинредуктази;   D. Гемсинтетази;   Е. Уридинтрансферази.

  1. Гемоглобін – червоний кров’яний пігмент за рахунок якого забезпечується дихальна функція крові. Яка з наведених речовин є прямим попередником атомів вуглецю в гемовій частці гемоглобіну?

А. Сукциніл-КоА;       В. Аланін;       С. Діоксид вуглецю;

D. Аспартат;        Е. Гістидин.

  1. У хворого з жовтяницею встановлено: підвищення у плазмі крові вмісту загального білірубіну за рахунок непрямого (вільного), в калі і сечі – високий вміст стеркобіліну, рівень прямого (зв’язаного) білірубіну в плазмі крові в межах норми. Про який вид жовтяниці можна стверджувати ?

А. Гемолітичну;     В. Механічну (обтураційну);   С. Паренхіматозну (печінкову);  D. Хворобу Жільбера; Е. Жовтяницю новонароджених

Рекомендована література:

1.Мещишен І.Ф., Пішак В.П., Григор”єва Н.П. Основи обміну речовин та енергії, 2005. –С.130-137.

2. Губський Ю.І. Біологічна хімія, 2007. –С.317-328, 560-577.

3.Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини, 2001. –С.553-558, 562-566.

4.Біологічна хімія/ За ред. проф. Л.М. Вороніної, 2000. -С. 348-351.

5.Кузнецов А.С., Фомина И.Г., Тарзиманова А.М., Оганесян К.А. Дифференциальная диагностика доброкачественных гипербилирубинемий// Клин. медицина. -2001. -№3. -С.8-13.

6. Луцик Б.Д., Ястремська О.О., Гаврилишин Г.С., Бляхівська Р.Ф. Порфірія: клініко-лабораторні аспекти діагностики.//Лаб. діагностика. -2004. -№1. -С.68-70.

7. Щербинина М.Б. Гипобилирубинемия: с какими заболеваниями может ассоциироваться это состояние?//Ліки України. -2006. -№102. –С. 55-57.

 

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

ОБМІН ГЕМОПРОТЕЇНІВ (812.1 KiB, Завантажень: 0)

завантаження...
WordPress: 23.06MB | MySQL:26 | 1,160sec